Дослідження економічного стану та визначення шляхів фінансового оздоровлення підприємства

Вступ

1. Теоретичні засади фінансового оздоровлення підприємств

1.1. Історичні передумови виникнення кризових явищ у фінансовій діяльності суб'єктів господарювання

1.2. Підходи до діагностики кризового стану підприємств та оцінки загрози банкрутства

1.3. Фінансова санація як інструмент відновлення стабільності підприємства: поняття та сутність

2. Оцінка фінансово-господарської діяльності та факторів кризового стану ТОВ «Домус Готель-1»

2.1. Організаційно-економічна характеристика ТОВ "Домус Готель-1"

2.2. Аналіз фінансового становища підприємства

2.3. Оцінка ліквідності та платоспроможності

3. Напрями подолання фінансової кризи та впровадження санаційних процедур на підприємстві

3.1. Основні параметри програми санації ТОВ "Домус Готель-1"

3.2. Аналіз ефективності санаційних заходів та їх впливу на фінансові показники підприємства

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Ринкова економіка, попри свої очевидні переваги, функціонує за суворими законами. Ігнорування або нерозуміння цих законів може призвести до краху не лише окремих підприємств, а й до занепаду цілих регіонів.

Перехід України від планової до ринкової економіки спричинив глибоку кризу у всіх ланках фінансової системи. Зміна умов господарювання, неминучість трансформаційного періоду та перебудова управлінських механізмів поставили перед вітчизняними компаніями складне завдання адаптації. Сучасний етап розвитку характеризується неконтрольованою інфляцією, неефективною економічною політикою держави, загальною кризою, політичною нестабільністю та зниженням ділової активності. Ці чинники, насамперед через недосконале законодавство, суттєво впливають на результати діяльності підприємств. Крім того, через кризу в інвестиційній сфері спостерігається уповільнення науково-технічного прогресу. Слабка інтегрованість економіки, неефективне залучення іноземного капіталу та погіршення ринкової кон'юнктури призводять до того, що багато українських підприємств демонструють ознаки банкрутства, не маючи змоги вчасно розраховуватися за своїми зобов'язаннями.

Ключовою характеристикою роботи підприємства в ринкових умовах є ризик втрати капіталу через збитки. Для виживання компанії змушені проявляти ініціативу та економність, щоб підвищувати ефективність виробництва. Особливо значущим серед цих ризиків є ризик втрати платоспроможності та визнання банкрутом. Враховуючи масштаби банкрутств в Україні, дослідження теоретичних та законодавчих аспектів процедури банкрутства, санації та неплатоспроможності стає надзвичайно актуальним напрямом наукових досліджень.

Актуальність даної роботи зумовлена зростанням самостійності та відповідальності підприємств у перехідний період. Фінансова стійкість суб'єктів господарювання набуває першочергового значення. Основна мета будь-якого готельного підприємства — отримання прибутку через надання послуг, що можливо лише за умови стабільного фінансового становища та своєчасних розрахунків з партнерами, бюджетом та працівниками. Досягнення такого стану вимагає стратегічного управління фінансами та розуміння економічної ситуації. Ключовими поняттями стають ліквідність, платоспроможність, кредитоспроможність та рентабельність. Оскільки значна частина українських підприємств перебуває у кризовому стані, тема "Управління виходом підприємств з кризової ситуації" є надзвичайно важливою.

Для компаній, що опинилися у скрутному фінансовому становищі, існують такі методи оздоровлення, як санація, реструктуризація та ліквідація.

Метою цієї роботи є дослідження фінансового стану готельного підприємства ТОВ "Домус Готель - 1", виявлення основних проблем його діяльності та визначення шляхів їх подолання.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

• визначити можливі методи фінансового оздоровлення;
• провести аналіз ліквідності та платоспроможності;
• здійснити аналіз рентабельності;
• оцінити фінансову стійкість підприємства;
• обрати та застосувати найбільш оптимальний метод фінансового оздоровлення для ТОВ "ДОМУС ГОТЕЛЬ - 1".

Об'єктом дослідження виступає товариство з обмеженою відповідальністю "Домус Готель-1", яке займається створенням та реалізацією готельних послуг, зокрема організацією прийому та обслуговування як вітчизняних, так і іноземних туристів в Україні.

Предметом роботи є аналіз економічного стану та пошук шляхів фінансового оздоровлення даного підприємства.

У ході роботи необхідно обрати метод фінансового оздоровлення, який дозволить ТОВ "Домус Готель-1" суттєво покращити свої фінансові показники та ефективно працювати в готельній галузі.

Теоретичною та методологічною базою дослідження слугували Закон України "Про підприємства", Закон України "Про банкрутство", Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Закон України "Про туризм" від 15.09.1995 № 324/95-ВР, "Програма розвитку туризму до 2010 року", спеціалізована економічна література, а також річна бухгалтерська звітність ТОВ "Домус Готель-1" за 2003 рік, зокрема:

• баланс підприємства (форма № 1);

• звіт про фінансові результати (форма № 2).

Отримані результати можуть бути використані для покращення фінансового стану та оздоровлення досліджуваного підприємства ТОВ "Домус Готель-1".

1.1. Історичні причини виникнення кризових ситуацій у фінансовій сфері діяльності підприємств

У сучасному українському суспільстві ставлення до банкрутства підприємств є доволі суперечливим. З одного боку, цей процес відіграє важливу роль як інструмент очищення ринку від суб’єктів господарювання, що втратили платоспроможність, а з іншого – масове застосування процедур банкрутства, особливо з огляду на застарілу технічну базу та велику кількість збиткових підприємств, здатне спричинити серйозні порушення у функціонуванні всього господарського комплексу країни.

Через високу актуальність цієї теми, питання банкрутства підприємств знайшло відображення в наукових працях багатьох дослідників, серед яких варто відзначити С.Г. Бєляєва, В.І. Кошкіна, А.П. Градова, Б.І. Кузіна, Г.П. Іванова, В.А. Кашина, А.І. Семяніхіна, Г. Таля, О.В. Раєвнєву, В.М. Андрєєву, М.М. Береста. Попри ґрунтовність проведених досліджень, питання специфіки банкрутства саме в українських реаліях залишається недостатньо вивченим. Перші спроби розв’язати цю проблему зробили такі вітчизняні науковці, як Є.М. Андрущак, І.В. Тинний, Л.С. Ситник, Л.О. Лігоненко, однак, на нашу думку, у їхніх роботах бракує комплексного підходу до аналізу цього явища.

Слід наголосити, що наразі банкрутство в Україні викликає неоднозначну реакцію в суспільстві. Як уже згадувалося, воно є механізмом виведення з ринку збиткових підприємств, нездатних продовжувати свою діяльність. Водночас, у кожному конкретному випадку банкрутство стає справжньою трагедією для власників бізнесу, працівників, які втрачають роботу, та ділових партнерів, які навряд чи зможуть повернути кошти, якщо підприємство визнано банкрутом. Крім того, це створює проблеми для держави, яка втрачає платників податків, що, своєю чергою, негативно впливає на її фінансові можливості та здатність виконувати свої функції. Особливо небезпечним є банкрутство підприємств, що можуть завдати шкоди довкіллю чи здоров’ю людей. А банкрутство великих містоутворюючих компаній, які мають стратегічне значення, підриває економічний потенціал держави та погіршує соціально-економічну ситуацію в регіонах, де вони розташовані.

Негативне сприйняття банкрутства в Україні має глибоке історичне коріння. За часів командно-адміністративної економіки сама можливість банкрутства підприємства заперечувалася. Ідеологія соціалістичної системи господарювання повністю виключала такий сценарій розвитку подій для суб’єктів господарювання. У більшості економічних видань того періоду це явище навіть не розглядалося, оскільки вважалося, що банкрутство притаманне лише капіталістичній економіці. Наприклад, у фінансово-кредитному словнику поняття банкрутства визначалося як «…неспроможність боржника-капіталістичного підприємства, фірми, банку, іншої організації… Банкрутство безпосередньо пов’язане з такими явищами капіталістичної економіки, як економічні кризи, концентрація і централізація капіталу, конкуренція» [14, с. 114].

Такий підхід вплинув і на трактування понять «неспроможність» та «неплатоспроможність». У радянській науковій літературі неспроможність (банкрутство) визначалася як «…за буржуазним правом встановлена судом неспроможність боржника платити по своїх зобов’язаннях… Неспроможність є наслідком ненадійності капіталістичної системи господарювання з її анархією виробництва, кризами…» [4, с. 494]. Аналогічно трактувалася й неплатоспроможність, яку радянська економічна думка вважала явищем, властивим виключно капіталізму: «При капіталізмі неплатоспроможність – фінансове або валютно-фінансове положення фірми…, при якому вона не може своєчасно погашати зобов’язання» [15, с. 302].

Управління підприємствами-банкрутами має бути ефективним, тобто витрати на проведення процедури банкрутства не повинні перевищувати доходи, отримані від процесу управління. Для цього необхідно застосовувати комплекс управлінських прийомів, які в сукупності формують методологію управління неспроможними підприємствами в перехідній економіці.

Отже, методологія управління неспроможними підприємствами – це система загальних правил (принципів), а також спеціальних прийомів і методів антикризового управління. Загальні правила базуються на положеннях соціально-економічної теорії та принципах діалектичного методу пізнання, що становлять теоретичну основу управління як науки.

Теоретичний (якісний) аналіз об’єкта управління, що ґрунтується на соціально-економічних науках, завжди передує детальному вивченню і є необхідною умовою правильної організації процесу управління та коректної інтерпретації його фінансових результатів. Для успішного управління неспроможним підприємством важливо розуміти сутність об’єкта управління чи технологічного процесу, знати причини розвитку та особливості конкретної ситуації. Так, перш ніж сформувати керуючий вплив і оцінити ефективність прийнятих рішень, необхідно виявити вплив окремих факторів на зміну фінансових результатів неспроможного підприємства, обґрунтувати метод розрахунку ефективності заходів щодо виходу з кризи, визначити склад факторів, що впливають, і характер їхнього впливу. Вирішення цих питань потребує відповідних знань економіки галузі, у якій працює підприємство.

В умовах антикризового стану менеджери вищого рівня управління підприємства-банкрута застосовують різні форми та методи подолання кризи.

Перший крок. Використовується захисна тактика, яка передбачає різке скорочення виробничих витрат шляхом ліквідації або скорочення внутрішньовиробничих структур, зменшення персоналу, продажу технологічного обладнання, впровадження нових технологій, запровадження маркетингового управління та пошуку нових ринків збуту.

Другий крок. Здійснюється заміна діючих менеджерів, переважно середньої ланки (лінійних керівників). Це обґрунтовується їхньою недостатньою кваліфікацією, хоча за внутрішніх причин кризи такі дії не завжди виправдані. Доцільніше спершу провести перенавчання наявного управлінського апарату. Деякі автори, не заперечуючи цього, вважають, що навчати слід не старий персонал, а новопризначених менеджерів. Такий підхід не можна вважати повністю виправданим. Безперечно одне: при підборі нового керівника необхідно враховувати його досвід роботи, уміння організувати управління, здатність подолати стрес, характерний для управлінського персоналу підприємства-банкрута, та виробити нову концепцію і стратегію виходу з кризи.

Третій крок. Враховуючи високі витрати на виробництво, вживаються заходи для їхнього зниження за рахунок усунення непродуктивних і малопродуктивних витрат: ліквідації зайвих застарілих потужностей, скорочення випуску неякісної продукції, що не користується попитом, раціонального використання робочого часу, зниження плинності кадрів, скорочення управлінських витрат, розробки та впровадження нової структури управління.

Четвертий крок. Підприємство звертається до арбітражного суду з проханням про санацію, тобто намагається вийти з кризи за рахунок фінансової допомоги від підприємств-кредиторів.

Об’єктом аналізу та досліджень в умовах антикризового управління є багатогранна діяльність підприємства, але насамперед:

• сама система антикризового управління (оптимальність організаційних структур, якісний потенціал управлінського персоналу, система мотивації, проблеми конфліктології, соціально-психологічні аспекти управління тощо);
• фінансовий стан підприємства та грошових розрахунків (коефіцієнт незалежності, коефіцієнт фінансової стійкості, коефіцієнт фінансування, коефіцієнт інвестування, коефіцієнт забезпечення необоротних активів, рівень функціонуючого капіталу);
• стан бухгалтерської звітності: актив, пасив балансу – за статтями;
• оптимальність структури майна підприємства та джерел його утворення: актив (нерухоме майно, оборотні активи, у тому числі виробничі запаси, готова продукція, грошові кошти та короткострокові фінансові вкладення, дебіторська заборгованість); пасив (джерела власних засобів, позикові засоби, короткострокові позички банку, розрахунки з кредиторами);
• аналіз рівня рентабельності та оборотності оборотних коштів, рентабельність (усіх активів за балансовим прибутком, усіх активів за чистим прибутком, власного капіталу за балансовим прибутком, власного капіталу за чистим прибутком, інвестицій, постійного капіталу, функціонуючого капіталу, коефіцієнт рентабельності всіх операцій за балансовим прибутком, коефіцієнт за чистим прибутком, коефіцієнт рентабельності основної діяльності, рентабельність інших операцій, показник чистого доходу); оборотність (коефіцієнт загальної оборотності, оборотність основних засобів, коефіцієнт оборотності матеріальних оборотних коштів, коефіцієнт оборотності оборотних коштів, коефіцієнт оборотності власного капіталу, коефіцієнт оборотності постійного капіталу, коефіцієнт оборотності функціонуючого капіталу);
• стан ліквідності (розрахунок коефіцієнтів абсолютної ліквідності, уточненого коефіцієнта ліквідності, загального коефіцієнта ліквідності, коефіцієнта маневреності оборотного капіталу, частки важкореалізованих активів у загальній величині поточних активів, співвідношення важкореалізованих і легкореалізованих активів, середнього періоду надання кредиту, ліквідності при мобілізації засобів).

На основі системного аналізу виробничо-економічної діяльності підприємства-банкрута в умовах антикризового управління розробляється комплекс стратегічних заходів для виходу з кризи.

При розробці стратегічних напрямків антикризового управління механізм управління має складатися з окремих блоків, що утворюють своєрідну модель управління, яка включає:

• систему антикризового управління;
• механізм антикризового управління;
• процеси антикризового управління;
• процеси інтеграції або дезінтеграції антикризового управління на підприємстві.

В умовах антикризового управління значно зростають кваліфікаційні вимоги не лише до арбітражного керуючого, а й до менеджерів усіх рівнів. Вони повинні займати свої посади лише на конкурсній основі та чітко розуміти, які фактори слід задіяти, щоб підвищити зацікавленість акціонерів у якнайшвидшому подоланні кризи. Це можливо через перерозподіл частки власності, підвищення ефективності системи мотивації залежно від отриманого прибутку, а також через передбачення проблем, пов’язаних із перекуповуванням власності підприємства іншими особами – це по-перше.

По-друге, менеджер в умовах антикризового управління має максимально проявити свої здібності у розробці такої продукції, яка неодмінно знайде свого споживача. Це стає можливим завдяки впровадженню нових наукових розробок, технологій та обладнання.

Вирішення цих завдань насамперед залежить від розробленої стратегії менеджменту, у якій мають бути відображені процеси інтеграції виробництва та перегляд діючої структури управління для успішного вирішення стратегічних і оперативних питань виходу з кризи. До структури стратегічного плану включаються всі елементи стратегічного менеджменту та його функцій:

• система стратегічного планування (бізнес-план);
• система та методи розробки організаційних структур, що відповідають конкретним завданням виробництва;
• система комунікацій;
• система мотивації персоналу;
• система корпорації;
• система організаційної культури управління;
• система прийняття рішень і контролю.

Одним із напрямків виходу з кризи є стратегічна реструктуризація, яка має охоплювати широке коло проблем багатогранної діяльності підприємства в умовах кризи. До таких проблем реструктуризації можна віднести:

• механізм оригінальної реструктуризації;
• модифікацію механізму управління виробничими процесами;
• розробку нового механізму організаційної структури управління підприємством;
• розробку нового механізму управління, орієнтованого на потреби ринку;
• розробку нового механізму управління кадровою політикою;
• внесення раціональних змін у раніше діючу стратегію управління підприємством;
• вироблення принципово нових підходів до випуску нових товарів, що користуються попитом у споживачів.

Основні напрямки фінансової реструктуризації мають передбачати чітко визначені цілі, зокрема підтримку життєздатності підприємства на найближчу перспективу за рахунок збільшення наявних засобів та обсягу продажів.

Фінансова реструктуризація спрямована на вирішення технічних проблем:

• підвищення ліквідності підприємства;
• удосконалення структури капіталу;
• створення передумов для рекапіталізації.

Практичне вирішення перелічених проблем фінансової реструктуризації відбувається шляхом:

• ліквідації нерентабельних і неплатоспроможних структур усередині підприємства;
• масової скупки акцій даного підприємства за наявності коштів;
• залучення позикових засобів для розвитку підприємства;
• скорочення невиробничих витрат виробництва;
• списання активів з балансу підприємства;
• удосконалення механізму управління та підвищення конкурентоспроможності;
• удосконалення системи мотивації;
• посилення контролю за витратою коштів;
• інтеграції капіталу за рахунок злиття з іншими фірмами;
• впровадження маркетингового управління.

Особливе місце у фінансовій реструктуризації посідає інвестиційна стратегія підприємства, спрямована на залучення зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування. Вона включає стратегічне управління інвестиціями, тактичне управління інвестиційними проектами та оперативне управління інвестиційним портфелем і ринком цінних паперів.

Важливою складовою фінансової та інвестиційної стратегії в умовах антикризового управління є пошук джерел формування інвестиційних ресурсів підприємства (власних, позикових і залучених), а також форми вкладень інвестицій за:

• об’єктами вкладення (реальні та фінансові інвестиції);
• характером інвестування (прямі, непрямі інвестиції);
• формами власності (приватні, державні, іноземні, інвестиції спільних підприємств);
• регіональною ознакою (внутрішні, закордонні).

Інвестиційні ресурси можуть бути поділені на власні, позикові та залучені.

Власні інвестиційні ресурси складаються з:

• чистого прибутку, спрямованого на розвиток;
• амортизаційних відрахувань;
• страхових сум відшкодування збитків, викликаних утратою майна;
• раніше здійснених довгострокових вкладень, термін погашення яких минає;
• реінвестування шляхом продажу частини основних засобів;
• мобілізації в інвестиції зайвих оборотних коштів.

Позикові інвестиційні ресурси – це:

• довгострокові кредити банків та інших кредитних структур;
• емісія облігацій компанії;
• цільовий державний кредит;
• інвестиційний лізинг;
• інвестиційний селенг.

Залучені інвестиційні ресурси являють собою:

• емісію акцій компаній;
• емісію інвестиційних сертифікатів інвестиційних фондів;
• пайові внески сторонніх вітчизняних і закордонних інвесторів у статутний фонд;
• безоплатне надання державними органами та комерційними структурами засобів на цільове інвестування.

Перехід українських підприємств до ринкових відносин поки що не дає позитивних результатів, і більшість із них, як уже неодноразово зазначалося, перебуває в кризовому стані. Спроби керівників оздоровити ці підприємства за рахунок залучення інвестицій від внутрішніх і зовнішніх банківських структур, включаючи закордонних інвесторів, також не приносять бажаних результатів. Це не означає, що проблемою інвестицій не слід займатися в майбутньому. Головна проблема полягає в тому, що підприємства, які перебувають у кризі, не мають привабливих бізнес-проектів, які б спонукали інвесторів виділяти кошти на їхню реалізацію.

Отже, при розробці інвестиційної стратегії керівники підприємств мають керуватися певними критеріями ефективності підготовленої ними стратегії інвестування (короткострокової та довгострокової). Кожен керівник повинен чітко усвідомлювати спрямованість оцінки за цими критеріями та об’єкт оцінки.

Антикризове управління передбачає розробку стратегічного плану з інтеграції виробництв і підприємств з метою виходу з кризової ситуації. Однак реальна практика виходу з кризи залишається настільки складною, що всі шляхи до інтеграції виявляються відрізаними, особливо для підприємств оборонної промисловості.

1.2. Методика діагностики кризового стану підприємств та ймовірності банкрутства

Згідно з чинним законодавством, зовнішньою ознакою банкрутства суб’єкта господарювання вважається прострочення платежів за зобов’язаннями понад три місяці. Окремо закон визначає поняття незадовільної структури балансу, під якою розуміють такий стан активів і зобов’язань, що перешкоджає своєчасному та повному виконанню боргових зобов’язань перед кредиторами. Для опису цього стану використовуються три коефіцієнти [33].

1. Коефіцієнт поточної ліквідності:

Кп.л. = обігові кошти в запасах, витратах та інших активах / строкові зобов’язання. (1.1)

Для цього показника встановлено нормативне значення (Кп.л. = 2). Якщо фактичне значення Кп.л. < 2, структура балансу вважається незадовільною.

1. Коефіцієнт забезпеченості власними обіговими коштами:

Квок = власні обігові кошти / обігові кошти в запасах, витратах та інших активах (1.2)

Нормативне значення Квок становить 0,1, тобто структура балансу визнається незадовільною, якщо частка власних обігових коштів є меншою за 10 %.

1. Коефіцієнт повернення (втрати) платоспроможності (Кп.п.)

Цей показник розраховується як відношення фактичного коефіцієнта поточної ліквідності до його нормативного значення. Порівняння значень цього коефіцієнта за різні періоди дає змогу зробити висновок про втрату або відновлення платоспроможності підприємства.

Слід зауважити, що оцінку платоспроможності на основі цих показників не можна вважати цілком об’єктивною. По-перше, нормативні значення не враховують галузевої специфіки, зокрема тривалості виробничого циклу чи характеру використовуваної сировини. По-друге, зростання Кп.л. та Квок може свідчити не про покращення, а навпаки, про погіршення фінансового стану. Наприклад, значне збільшення дебіторської заборгованості або зміна умов отримання кредиту під заробітну плату призводять до зростання цих показників, хоча фінансовий стан при цьому погіршується. По-третє, ці коефіцієнти не відображають реальної економічної ситуації в Україні. Значення Кп.л. = 2 є нормою для фірми, що працює в умовах стабільного ринку, але не в умовах кризи неплатежів та особливостей вітчизняної податкової системи.

Перспективним підходом до прогнозування банкрутства є факторний статистичний аналіз, зокрема кластерний аналіз, який на основі статистичних даних дозволяє віднести підприємство до певного класу. Наприклад, можна виділити підприємства з дуже високою ймовірністю банкрутства, з ймовірним банкрутством та ті, для яких банкрутство є малоймовірним [45].

Найпростішою є двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства, яка передбачає розрахунок спеціального коефіцієнта £. Формалізований вигляд моделі такий:

£ = -0.3877 - 1.0736Кзл + 0.579рпк, (1.3)

де Кзл — коефіцієнт загальної ліквідності, рпк — частка позикових коштів у загальній величині пасиву балансу.

Відповідно до цієї моделі, ймовірність банкрутства будь-якого суб’єкта господарювання є дуже низькою при від’ємному значенні коефіцієнта £, і високою, якщо £ > 1 [35].

Більш обґрунтованою та поширеною є п’ятифакторна модель Альтмана. Професор Нью-Йоркського університету Едвард Альтман розробив алгоритм обчислення індексу кредитоспроможності, відомого як індекс (модель) Альтмана. Цей індекс дозволяє з достатньою точністю розподілити суб’єкти господарювання на стабільно працюючі та потенційних банкрутів. Модель була побудована на основі даних 66 фірм, половина з яких збанкрутувала в період 1946–1965 рр., а інша половина продовжувала функціонувати. Модель має вигляд:

Z = 1,2 * К1 + 1,4 * К2 + 0,6 К3 + 1,0 * К4 + 3,3 * К5, (1.4)

де К1 — власні обігові кошти / всього активів;

К2 — реінвестований прибуток / всього активів;

К3 — власний капітал (ринкова оцінка акцій) / позичковий капітал (під відсотки);

К4 — виручка від реалізації / усього активів;

К5 — прибуток до сплати відсотків та податків / усього активів.

Критичне значення функції Z = 2,675. При Z ≤ 1.8 ймовірність банкрутства дуже висока; при 1,8 ≤ Z ≤ 2,7 — висока; при 2,7 ≤ Z ≤ 3,0 — низька; при Z ≤ 3,0 — дуже низька. За твердженням автора моделі, факт банкрутства за один рік можна передбачити з точністю до 95 % [38].

Як зазначалося в першому розділі, для визначення ймовірності банкрутства важливе значення має аналіз типу фінансової стійкості. Такий аналіз ґрунтується на оцінці надлишку або нестачі джерел коштів для формування запасів та витрат. Виокремлюють чотири типи фінансової стійкості:

1. Абсолютна стійкість фінансового стану, коли запаси та витрати є меншими за суму власного оборотного капіталу та кредитів банку під товарно-матеріальні цінності (КРтмц):

З < ВОК + КРтмц. (1.5)

При цьому для коефіцієнта забезпеченості запасів та витрат джерелами коштів (Ка) має виконуватися умова:

Ка = (ВОК+КРтмц)/З > 1. (1.6)

2. Нормальна стійкість, за якої гарантується платоспроможність підприємства, якщо:

З = ВОК + КРтмц, (1.7)

при

Ка = (ВОК+КРтмц)/З = 1. (1.8)

3. Нестійкий (передкризовий) фінансовий стан, за якого порушується платіжний баланс, але зберігається можливість відновлення рівноваги платіжних засобів та платіжних зобов’язань шляхом залучення тимчасово вільних джерел коштів (Дт) в обіг підприємства (резервного фонду, фонду накопичення та споживання), кредитів банку на тимчасове поповнення обігових коштів тощо.

З = ВОК + КРтмц + Дт, (1.9)

при

Ка = (ВОК+КРтмц+Дт)/З = 1. (1.10)

Фінансова нестійкість вважається допустимою, якщо виконуються такі умови:

• виробничі запаси разом із готовою продукцією дорівнюють або перевищують суму короткострокових кредитів та позичених коштів, що беруть участь у формуванні запасів;
• незавершене виробництво разом із витратами майбутніх періодів дорівнює або є меншим за суму власного обігового капіталу.

4. Кризовий фінансовий стан (підприємство перебуває на межі банкрутства), за якого:

З > ВОК + КРтмц + Дт, (1.11)

при

Ка = (ВОК+КРтмц+Дт)/З < 1. (1.12)

Рівновага платіжного балансу в такій ситуації забезпечується за рахунок прострочених платежів з оплати праці, позик банку, постачальникам, бюджету та ін. [45].

Отже, існує кілька методичних підходів до аналізу ймовірності банкрутства та неплатоспроможності. Кожен із методів окремо має свої об’єктивні недоліки, тому для оптимального аналізу доцільно використовувати кілька з них. В Україні, де протягом багатьох десятиліть панувала позаринкова система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства як економічного явища, до недавнього часу не існувало загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірності банкрутства суб’єктів господарювання. У зв’язку з цим доводилося використовувати зарубіжні методичні підходи. Однак 17.01.2002 р. наказом Міністерства економіки України були затверджені методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства [30].

Ці методичні рекомендації були розроблені для забезпечення однозначності підходів при оцінці фінансово-господарського стану підприємств, виявленні ознак поточної, критичної чи надкритичної неплатоспроможності та ознак дій, передбачених статтями 156² – 156⁴ Кримінального кодексу України [4], — приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу з метою здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутству підприємств.

Відповідно до цієї методики, поточна неплатоспроможність може характеризувати фінансовий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу. Це відповідає законодавчому визначенню неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов’язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати, у тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше, як через відновлення платоспроможності.

Економічним показником ознак поточної платоспроможності (Пп) при наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов’язань, що визначається за формулою:

Пп = А040 + А045 + А220 + А230 + А240 – П620; (1.13)

де А040, А045, А220, А230, А240 — відповідні рядки активу балансу; П620 — підсумок IV розділу пасиву балансу.

Від’ємний результат алгебраїчної суми зазначених статей балансу свідчить про поточну неплатоспроможність суб’єкта підприємницької діяльності. Фінансовий стан підприємства, у якого на початку і в кінці звітного кварталу наявні ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття (Кп) і коефіцієнт забезпечення власними засобами (Кз) у кінці звітного кварталу менші за їх нормативні значення — 1,5 і 0,1 відповідно, переходить у розряд критичної неплатоспроможності. Це відповідає законодавчому визначенню боржника, який неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Коефіцієнт покриття характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів і визначається як відношення суми оборотних коштів до загальної суми поточних зобов’язань за кредитами банку, інших позикових коштів і розрахунків з кредиторами.

Коефіцієнт покриття визначається за формулою:

Кп = А260 : П620; (1.14)

де А260 — підсумок II розділу активу балансу.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової сталості, і визначається як відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівняних до них коштів і фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів до вартості наявних у підприємства оборотних активів — виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами визначається за формулою:

Кз = (П380 – А080) : А260; (1.15)

де П380 — підсумок розділу I пасиву балансу; А080, А260 — підсумки I і II розділів активу балансу відповідно.

Якщо ж за підсумками року коефіцієнт покриття менший за 1 і підприємство не отримало прибутку, то такий фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності (за підсумками року Кп < 1 за відсутності прибутку) відповідає фінансовому становищу боржника, коли він, відповідно до Закону, зобов’язаний звернутися в місячний строк до арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство, тобто коли задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання його грошових зобов’язань у повному обсязі перед іншими кредиторами.

Якщо в кінці звітного кварталу хоча б один із зазначених коефіцієнтів (Кп або Кз) перевищує його нормативне значення або протягом звітного кварталу спостерігається їх зростання, перевага повинна надаватися позасудовим заходам відновлення платоспроможності боржника або його санації в процесі провадження справи про банкрутство. Для того щоб оздоровити підприємство та відновити його платоспроможність протягом терміну, установленого планом санації боржника, необхідно забезпечити позитивний показник поточної платоспроможності і перевищення нормативного значення коефіцієнта покриття (Кп > 1,5) при наявності тенденції зростання рентабельності.

З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючого суб’єкта підприємницької діяльності та вжиття випереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутству, проводиться систематичний експрес-аналіз фінансового стану підприємств (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта Бівера.

Коефіцієнт Бівера розраховується як відношення різниці між чистим прибутком і нарахованою амортизацією до суми довгострокових і поточних зобов’язань за формулою:

Кб = (Ф220 – Ф260) : (П480 + П620); (1.16)

де Кб — коефіцієнт Бівера; Ф220 і Ф260 — чистий прибуток і амортизація, наведені у рядках 220 і 260 форми № 2 «Звіт про фінансові результати» відповідно; П480 і П620 — довгострокові і поточні зобов’язання (підсумки розділів III і IV), наведені у рядках 480 і 620 форми № 1 «Баланс».

Згідно з методикою, коефіцієнт Бівера повинен перевищувати 0,2. Якщо ж фінансовий стан господарюючого суб’єкта протягом тривалого часу (1,5 – 2 роки) є незадовільним, а коефіцієнт не досягає нормативного значення, що відображає небажане скорочення частки прибутку, яка направляється на розвиток виробництва, то на підприємстві присутні ознаки формування незадовільної структури балансу. Така тенденція в кінцевому випадку призводить до ситуації, коли підприємство починає працювати в борг і його коефіцієнт забезпечення власними засобами стає меншим за 0,1 [30].

Викладені рекомендації являють собою лише загальні напрямки роботи із запобігання банкрутству. Для виходу із кризи та подальшого розвитку необхідна розробка програми з фінансового оздоровлення підприємства.

1.3. Сутність фінансової санації як механізму фінансової стабілізації підприємств

Фінансова санація виступає одним із ключових інструментів подолання платіжної кризи та уникнення банкрутства суб'єкта господарювання. Саме поняття походить від латинського "sanare", що означає оздоровлення чи видужання.

В економічному словнику це визначення подано як комплекс заходів, спрямованих на недопущення банкрутства промислових, торговельних та банківських монополій. Такий процес може реалізовуватися через приєднання проблемного підприємства до більш стійкої компанії, емісію нових акцій чи облігацій для залучення грошових ресурсів, розширення банківського кредитування та отримання державних субсидій, конвертацію короткострокових боргів у довгострокові, а також через повний або частковий викуп державою акцій фірми, що опинилася на межі банкрутства.

Однак, на наше переконання, таке визначення цілей санації, механізмів її реалізації та переліку заходів є недостатньо точним, адже запобігання банкрутству не завжди гарантує повне оздоровлення підприємства та його вихід із фінансової кризи. До того ж, наведені заходи не є вичерпними та не демонструють принципових методологічних підходів до вибору конкретних форм санації.

Деякі вітчизняні науковці, зокрема І. А. Бланк, ототожнюють санацію виключно із заходами щодо залучення зовнішньої фінансової підтримки, які мають на меті недопущення оголошення боржника банкрутом та його ліквідації. Така позиція видається спірною, оскільки важливою складовою процесу оздоровлення будь-якого підприємства є також мобілізація внутрішніх фінансових резервів.

Відомий дослідник проблем банкрутства М. І. Тітов у своїй монографії, присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам цього явища, пропонує законодавче визначення санації як оздоровлення неплатоспроможного боржника через надання йому фінансової допомоги з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (включно із зарубіжними), що спрямована на підтримку діяльності боржника та запобігання його банкрутству. Проте й це трактування обмежує санацію лише інститутом фінансової підтримки боржника.

Відповідно до Закону України "Про банкрутство" 1992 року, санація розглядалася як задоволення вимог кредиторів та виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами. Такий підхід зводить санацію лише до інституту переведення боргу, з чим категорично не можна погодитися.

Нове законодавство про банкрутство, ухвалене 1999 року, розмежовує поняття "санація" та "досудова санація". Згідно із Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", санація — це комплекс заходів, що впроваджуються під час провадження справи про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на повне або часткове задоволення вимог кредиторів через кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу та (або) зміну організаційної чи виробничої структури суб'єктів підприємницької діяльності. Досудова санація — це система заходів для відновлення платоспроможності боржника, які вживаються власником підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації. Ці заходи охоплюють реорганізаційні, організаційно-господарські, управлінські, інвестиційні, технічні, фінансово-економічні та правові питання і здійснюються відповідно до чинного законодавства до моменту порушення справи про банкрутство.

Національний банк України також має власне тлумачення цього поняття. Згідно з версією НБУ, режим фінансової санації — це система непримусових та примусових заходів, що спрямовані на збільшення протягом визначеного періоду обсягів капіталу до необхідного рівня з метою відновлення ліквідності, платоспроможності та усунення порушень, які спричинили збиткову діяльність комерційного банку, призвели до скрутного фінансового становища, а також для ліквідації інших наслідків цих порушень.

У Законі України "Про страхування" міститься ще одне, доволі оригінальне трактування терміна "санація". Відповідно до нього, примусова санація страхової компанії передбачає:

• проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, включаючи обов'язкову аудиторську перевірку;
• встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;
• встановлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками;
• прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.

Узагальнивши раціональні аспекти всіх наведених трактувань, можна сформулювати універсальне визначення. Найбільш вдало це вдалося кільком зарубіжним економістам (Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг), які розглядають санацію як систему фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковій перспективі. Іншими словами, санація — це сукупність усіх можливих заходів, здатних привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Особлива роль у санаційному процесі належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають під час мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи власності, на поворотній або безповоротній основі.

Залежно від джерел мобілізації фінансових ресурсів розрізняють автономну та гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок власних ресурсів та коштів, наданих власниками й іншими особами (без залучення сторонніх учасників). Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю сторонніх осіб, зокрема банків, інших кредиторів, клієнтів та держави.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, відновлення або збереження ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, покращення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

У системі проведення фінансової санації підприємств виділяють три основні функціональні блоки:

1. Розробка плану санації.
2. Санаційний аудит.
3. Менеджмент санації.

Зазвичай розробкою санаційної концепції та плану санації за дорученням власників чи керівництва підприємства займаються консалтингові фірми в тісній взаємодії із внутрішніми службами контролінгу (за їх наявності на підприємстві). Санаційний аудит проводиться аудиторськими компаніями на замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації.

Вирішальне значення для успішного фінансового оздоровлення підприємства має організація ефективного менеджменту санації. Його сутність можна розглядати з двох позицій: інституціональної та функціональної.

З інституціональної позиції до менеджменту санації належать усі фізичні особи, уповноважені власниками суб'єкта господарювання чи силою закону провести фінансову санацію підприємства, тобто фактично керувати підприємством на період його оздоровлення. Часто до банкрутства підприємство доводить саме невміле або навмисно неправильне управління. Очевидно, що керівництво, яке призвело підприємство до фінансової кризи, зазвичай не здатне ефективно управляти санацією. Звідси виникає необхідність заміни керівництва підприємства або передачі повноважень щодо санації третім особам. У Великобританії, наприклад, щорічно з 60 тисяч порушених справ про банкрутство близько 90% завершуються зміною керівництва.

Загалом, до осіб, які можуть бути носіями менеджменту санації, слід віднести контролюючі органи (наприклад, департамент банківського нагляду НБУ, страхнагляд тощо), консультантів, аудиторів, керуючих санацією, які призначаються відповідно до рішення арбітражного суду, представників банківських установ чи інших кредиторів, досвідчених менеджерів, а також колишнє керівництво підприємства. Вирішення питання щодо призначення менеджменту санації є одним із першочергових заходів у рамках фінансового оздоровлення.

З функціональної позиції менеджмент санації — це система антикризового управління, яка має на меті ефективне використання фінансового механізму для запобігання банкрутству та проведення фінансового оздоровлення підприємства. Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати як окремі фази управлінського циклу, причому в процесі санації підприємства такі цикли перманентно повторюються при досягненні певних стратегічних чи тактичних цілей.

До функціональних сфер менеджменту санації (рис. 1) слід віднести такі:

• а) постановка цілей;
• б) формування та аналіз проблеми (головна проблема — фінансова криза);
• в) пошук альтернатив, прогнозування та оцінка наслідків їхньої реалізації (підбір та оцінка необхідного каталогу санаційних заходів);
• г) прийняття рішення;
• д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);
• е) контроль;
• є) аналіз відхилень.

Важливою складовою організації дієвого менеджменту санації є запровадження ефективної системи контролінгу. Вирішальним при цьому є створення системи інформаційного забезпечення, планових, аналітичних та контрольних служб. Варто зауважити, що не існує стандартних рецептів організації менеджменту санації підприємства. Кожен випадок фінансової кризи потребує індивідуального підходу до управління процесом її подолання.

Рішення про проведення санації приймається в таких основних ситуаціях:

1. З ініціативи суб'єкта господарювання, який перебуває в кризі, — коли існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів до арбітражного суду з позовом щодо оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація).
2. Після того, як боржник із власної ініціативи звернувся до арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансово неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до арбітражного суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію, яка характеризує фінансово-майновий стан підприємства, а також (за бажанням) запропонувати умови укладання мирової угоди та проведення санації.
3. Після закінчення місячного терміну від дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства — якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів і арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. За згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення претензій арбітражний суд приймає рішення про припинення провадження справи про банкрутство та проведення фінансової санації юридичної особи.
4. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України "Про банки та банківську діяльність", установа банку має право щодо клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; використати для погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.
5. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. За невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержатель має право здійснити передбачені договором заходи з оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження його права розпоряджатися випущеною продукцією та іншим власним майном. Якщо внаслідок санаційних заходів не відновилася платоспроможність підприємства, то заставодержатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває в іпотеці.
6. З ініціативи державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про санацію державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств указаний орган уповноважується здійснювати управління майном такого підприємства та розробляти пропозиції щодо його фінансової санації.
7. З ініціативи Національного банку України — якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України "Про банки та банківську діяльність".

Економічно розвинуті країни по-різному вирішують проблеми санації та банкрутства підприємств відповідно до особливостей економічного й соціального розвитку, принципів побудови національних фінансових систем та їхніх складових — фінансів підприємств. Цілісною системою проведення фінансового оздоровлення окремого підприємства є так звана класична модель санації, яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансової санації конкретних суб'єктів господарювання в країнах із розвинутою ринковою економікою.

Згідно з класичною моделлю санації, функціональну схему якої зображено на рис. 2, процес фінансового оздоровлення підприємства розпочинається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи. Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі комплексного аналізу господарської діяльності підприємства визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибина та якість фінансового стану фірми.

Під час аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, визначаються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу, згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, а відтак — про доцільність чи недоцільність санації даної господарської одиниці. Якщо підприємство перебуває в глибокій кризі, не сумісній із подальшим його існуванням, то приймають рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання. Інакше санація означатиме лише відстрочку часу ліквідації підприємства і нічого, крім додаткових збитків, власникам та кредиторам не дасть. Ліквідація може здійснюватися на добровільній основі або в примусовому порядку.

У разі, коли підприємство має реальні надії на виправлення становища, приймають рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення, з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Що раніше на санаційно спроможному підприємстві розпочнеться санація, то більші шанси на її успіх.

У разі прийняття рішення на користь санації слід здійснити невідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та оптимізації структури капіталу в напрямку зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості. З цією метою доцільно реалізувати так звану шокову (Crach) програму.

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей та тактики проведення санації. За визначення цілей санації слід ураховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту продукції та мусить провадити свою діяльність у рамках правового поля відповідної держави. Цілі мають бути реальними та придатними для кількісного (чи якісного) вимірювання. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети слід узгодити тактичні цілі, а саме:

• сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів;
• основні вартісні цільові показники (виручка, прибуток, ліквідність тощо).

Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей між сторонами, відповідальними за прийняття рішень, можна досягти головної стратегічної мети санації.

Стратегія — це, власне, узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії. Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не відображаються. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть її полягає у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.

Відповідно до вибраної стратегії розробляється програма санації, тобто система запрогнозованих, взаємозв'язаних заходів, спрямованих на виведення підприємства з кризи. Вона формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації.

Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який розробляється на базі санаційної програми і містить техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їхньої окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств повинен своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод під час здійснення оздоровчих заходів. Дієву допомогу тут може надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує інформаційну, планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції. Завданням санаційного контролінгу є контроль за ходом реалізації плану санації, ідентифікація оперативних результатів, аналіз відхилень та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод.

2.1. Загальна характеристика ТОВ "Домус Готель-1"

ТОВ "Домус Готель-1" функціонує в межах готельного ланцюга "Холідей Інн Готелі і Курорти" і належить до категорії сімейних готелів.

Готель «Домус Готель-1» розпочав свою роботу у 1998 році. На позицію Генерального Менеджера було призначено фахівця з двадцятирічним стажем у готельно-ресторанній сфері, з яких вісім років він присвятив управлінню готелями. Заклад відповідає міжнародним критеріям бренду «Холідей Інн» і дотримується стратегії мережі "Холідей Інн Готелі і Курорти". Готелю присвоєно категорію 4 зірки.

Розташування готелю — у 15 хвилинах їзди від залізничного вокзалу “Київ-пасажирський” та у 35 хвилинах від Майдану Незалежності (для гостей доступні власні мікроавтобуси). Територія вирізняється мальовничістю, безпекою та екологічною чистотою.

Окрім комфортабельних номерів, гостям пропонуються два ресторани, бар, боулінг, а також різноманітні види активного відпочинку: влітку — велосипеди та обладнаний тенісний корт, взимку — ковзани, лижі, снігоходи та підлідна риболовля. До послуг відвідувачів також казино, сауна, басейн, тренажерний зал, масажний кабінет, салон краси, пральня та хімчистка, обмін валют і бізнес-центр.

Шанувальники гастрономії мають змогу насолодитися стравами європейської кухні в затишній атмосфері двох ресторанів («Роза вітрів», «Кияночка») та банкетних залів. Особливою родзинкою є літні намети просто неба, де гості можуть власноруч приготувати шашлик — ця опція надзвичайно популярна серед іноземців.

Ресторани закладу відомі високою якістю страв та обслуговування.

Для підтримання фізичної форми відвідувачі можуть скористатися спортивно-оздоровчим центром. Тренажерний зал, фінська сауна, солярій та масажний кабінет залишають приємні враження.

Високий рівень сервісу, надійна охорона та доступні ціни роблять перебування в комплексі максимально комфортним. Оплата можлива кредитними картками VISA, Master Card, American Express, Diners Club.

На території облаштовано безкоштовний охоронюваний паркінг.

Бізнес-центр забезпечує повний спектр секретарських послуг, комп'ютерний та друкований супровід, доступ до Інтернету та факсимільний зв'язок.

Номерний фонд налічує 154 добре оснащені номери (включно з люксами), кожен із супутниковим ТБ, кондиціонером, міні-баром, радіо, телефоном із міжнародним виходом та можливістю підключення комп'ютера.

Категорії номерів:

• одномісний із великим ліжком (96 номерів);
• двомісний (50 номерів);
• 2-кімнатний люкс (4 номери);
• 3-кімнатний люкс (2 номери);
• 4-кімнатний люкс (2 номери).

Офіційні тарифи на проживання:

Одномісний номер – 154$

Двомісний номер – 170$

Тримісний номер – 190$

2-кімнатний люкс - 250$

3-кімнатний люкс - 330$

4-кімнатний люкс - 440$

Вартість вказана в доларах США, оплата здійснюється в гривні за курсом НБУ на день отримання послуг. Діти до 16 років можуть проживати з батьками безкоштовно. У ціну включено 20% ПДВ та сніданок у форматі шведського столу.

Для збільшення завантаженості застосовується політика стимулювання продажів для компаній, туристичних агентств та авіаперевізників. При групових бронюваннях передбачені диференційовані знижки на проживання, харчування та розваги.

Окремі послуги (сауна, басейн, тренажерний зал) для гостей є безкоштовними.

Також готель забезпечує безкоштовний трансфер до/з центру Києва (вул. Володимирівська).

Сегмент «Служба прийому і розміщення» передбачає, що заявку на бронювання оформлює співробітник цієї служби.

«Контракти» укладаються між Відділом продажів та організаціями (корпораціями, турфірмами).

«Спец. пакети» — це тематичні пропозиції, приурочені до свят: Нового року, 8 березня, 23 лютого, весіль.

Запити на групове бронювання передаються з Відділу продажів до Відділу бронювання.

Готель співпрацює з авіакомпаніями та приймає пасажирів (за наявності гарантійного листа та ваучера) у разі затримки або скасування рейсів.

Попри невисоку вартість проживання на тривалий термін, адміністрація прагне розширювати цей сегмент для підвищення завантаженості.

Структура ТОВ “Домус-Готель 1” включає: службу управління номерним фондом; адміністративну службу; службу громадського харчування; комерційну службу; інженерно-технічні служби; допоміжні та додаткові підрозділи.

Служба управління номерним фондом відповідає за бронювання, прийом, реєстрацію та розміщення гостей, а також їхній від'їзд після завершення перебування. Вона забезпечує обслуговування в номерах, підтримує належний санітарний стан і рівень комфорту, надає побутові послуги. До складу входять: менеджер з експлуатації, служба прийому та розміщення, покоївки, об'єднана сервісна служба (швейцари, коридорні, гардеробники), портьє, консьєржі, посильні, інспектор з прибирання та служба безпеки.

Адміністративна служба координує діяльність усіх підрозділів, вирішує фінансові та кадрові питання, створює належні умови праці, контролює дотримання норм охорони праці, техніки безпеки, протипожежної та екологічної безпеки.

До її складу входять: секретаріат, фінансовий відділ, кадрова служба, еколог, інспектори з пожежної безпеки та охорони праці.

Служба громадського харчування організовує обслуговування в ресторанах, кафе та барах, а також проведення банкетів і презентацій. Склад: кухня, ресторани, бари, кафе, банкетна служба.

Комерційна служба займається оперативним і стратегічним плануванням, аналізом господарської та фінансової діяльності. Склад: комерційний директор, відділ маркетингу.

Інженерно-технічні служби забезпечують роботу систем кондиціонування, теплопостачання, сантехніки, електрообладнання, ремонтних служб, телебачення та зв'язку. Склад: головний інженер, служба поточного ремонту, служба благоустрою території, служба зв'язку.

Допоміжні служби підтримують функціонування комплексу: пральня, швейна майстерня, білизняна служба, прибирання приміщень, множна служба, складське господарство. Додаткові служби надають платні послуги: перукарня, басейн, сауна, солярій, аерарій, спортивні споруди та інші підрозділи.

2.2. Аналіз фінансового стану підприємства

Фінансовий стан — це ключова характеристика, що визначає рівень ділової активності та надійності компанії. Він формується на основі майна, яким володіє ТОВ «Домус Готель-1», джерел його фінансування, а також підсумкових фінансових показників діяльності цього підприємства.

Відповідно до інформації, наведеної в табл. 2.1, протягом 2003–2005 рр. дохід від реалізації продукції зріс на 83,3 %, що у грошовому еквіваленті становить 50184 тис. грн. Водночас собівартість продукції демонструвала швидшу динаміку зростання — на 98,97 %, хоча в абсолютних величинах приріст витрат (38977,8 тис. грн.) був меншим порівняно зі збільшенням доходів. Саме ця різниця дозволила отримати у 2005 р. валовий прибуток, який перевищив показник 2003 р. на 2072,2 тис. грн. (приблизно на 17,5 %). Проте варто зауважити, що у 2005 р. через те, що темпи зростання собівартості вдвічі перевищували темпи зростання доходу від основної діяльності, валовий прибуток скоротився порівняно з 2004 р. на 4888,1 тис. грн.

Через збільшення адміністративних витрат і витрат на збут, а також незначні обсяги інших операційних доходів у 2004–2005 рр., фінансовий результат від операційної діяльності знизився з 6122,6 тис. грн. у 2003 р. до 2357,7 тис. грн. у 2005 р.

Ще одним негативним аспектом у виробничо-господарській діяльності підприємства стало суттєве зростання фінансових витрат, які за аналізований період збільшилися на 1519,1 тис. грн. При цьому інші доходи зросли лише на 454,6 тис. грн., а інші витрати — на 341,4 тис. грн. У підсумку це призвело до того, що, починаючи з 2004 р., підприємство працює без прибутку.

Також відбулися значні зміни в обсязі та структурі витрат на виробництво продукції ТОВ «Домус Готель-1» (див. табл. 2.2).

Як показують дані табл. 2.2, загальна сума операційних витрат підприємства за 2004–2005 рр. зросла на 10310,2 тис. грн., що на 12,64 % більше, ніж у 2003 р. Найпомітніше збільшення спостерігалося у матеріальних витратах — вони зросли на 17324,7 тис. грн. (або на 34,8 %). Також збільшилися витрати на оплату праці та відрахування на соціальні заходи (на 2732,6 тис. грн. та 1080,7 тис. грн. відповідно), а також амортизаційні відрахування (на 442,2 тис. грн.). Водночас інші витрати суттєво скоротилися — на 11270 тис. грн. (більш ніж на 47 %), що слід оцінювати позитивно.

У структурі операційних витрат ТОВ «Домус Готель-1» домінують матеріальні витрати. Хоча у 2004 р. їх частка дещо зменшилася порівняно з 2003 р. (до 61,05 %), у 2005 р. через стрімке подорожчання сировини, матеріалів та електроенергії вона зросла до 73,05 %.

Частка витрат на оплату праці також збільшилася за досліджуваний період — з 9,32 % у 2003 р. до 10,05 % у 2005 р. Натомість питома вага інших витрат скоротилася більш ніж удвічі, і у 2005 р. на них припадало лише 10 % усіх операційних витрат.

Зміни в основних показниках діяльності супроводжувалися значними трансформаціями у складі майна підприємства, що відображено в табл. 2.3.

Загальна вартість майна ТОВ «Домус Готель-1» за останні два роки зросла майже вдвічі — на 97,1 %, що у вартісному виразі становить 20417,8 тис. грн.

Таке зростання було зумовлене насамперед майже п’ятикратним збільшенням дебіторської заборгованості (приріст склав 12176,1 тис. грн.), а також придбанням нового технологічного обладнання, що позначилося на вартості основних фондів, яка зросла на 7796,6 тис. грн. Причиною зростання дебіторської заборгованості є незадовільна робота з покупцями, що призводить до несвоєчасного надходження коштів за відвантажену продукцію. Через розширення виробництва, зумовлене технологічним оновленням, обсяг дебіторської заборгованості швидко накопичується. Це, своєю чергою, знижує ефективність використання основних фондів, придбаних за рахунок кредитів, отриманих ТОВ «Домус Готель-1» у 2003 та 2004 рр. Також варто відзначити збільшення залишків грошових коштів на рахунках підприємства — більш ніж у 8,7 раза, що також є наслідком зростання обсягів виробництва завдяки впровадженню нового обладнання. Водночас підприємство суттєво скоротило товарно-матеріальні запаси (на 599,2 тис. грн.) та інші оборотні активи — на 59,2 тис. грн.

У структурі майна відбулися такі зміни: якщо станом на 1.01.04 р. частка основних засобів перевищувала 56,31 %, то на 1.01.06 р. вона становила вже трохи більше 47 %. Найбільшу питому вагу станом на 1.01.06 р. мають оборотні активи — 52,4 %, з яких понад 70 % припадає на дебіторську заборгованість. Частка ТМЗ у складі оборотних активів скоротилася протягом 2004 р. майже вдвічі — з 61,88 % до 36,97 %, а у 2005 р. — ще на 13,74 %. Дещо зросла частка грошових коштів (на 4,08 %).

Що стосується джерел формування майна, то протягом 2004–2005 рр. у них відбулися наступні зміни (табл. 2.4). Збільшення загального обсягу фінансових ресурсів підприємства з 1.01.04 р. по 01.01.06 р. на 20417,8 тис. грн. відбувалося головним чином за рахунок зростання залучених коштів, величина яких збільшилася на 17110,5 тис. грн. (більш ніж у 2,7 раза).

Розмір власного капіталу підприємства протягом усього аналізованого періоду поступово зростав.

Загальне збільшення власних коштів, вкладених у майно, склало 23 %. Основним джерелом цього зростання став інший додатковий капітал, який збільшився на 3132,1 тис. грн. Через безприбуткову діяльність підприємство має обмежені можливості для поповнення власного капіталу, хоча й використовувало інші способи. Зокрема, протягом 2004 р. було здійснено додаткову емісію акцій на суму 300 тис. грн. Однак це не стало суттєвим чинником зростання фінансових ресурсів, оскільки, як зазначалося раніше, основну роль у структурі фінансових ресурсів ТОВ «Домус Готель-1» відіграють залучені кошти.

Розглядаючи склад та структуру залучених коштів, слід відзначити, що підприємство активно використовує різноманітні зовнішні джерела фінансування, зокрема як довгострокові, так і короткострокові кредити.

2.3. Аналіз ліквідності і платоспроможності

На попередньому етапі аналізу вже було встановлено, що поточна структура майна ТОВ «Домус Готель-1» та джерела його формування свідчать про незадовільний фінансовий стан підприємства, що підтверджується даними табл. 2.5.

Попри зростання обсягів оборотних активів, спричинене значним збільшенням кредиторської заборгованості, ліквідність і платоспроможність ТОВ «Домус Готель-1» погіршилися. Жоден із показників не відповідає рекомендованим нормам. Навіть збільшення залишків грошових коштів не дало змоги суттєво покращити абсолютну ліквідність.

Проміжний коефіцієнт покриття також зріс, що пояснюється збільшенням дебіторської заборгованості в структурі оборотних активів. Однак через суттєве скорочення товарно-матеріальних запасів знизилися як відповідний коефіцієнт ліквідності, так і загальний коефіцієнт покриття. Підприємство неспроможне погасити поточні зобов’язання навіть за умови використання всіх власних оборотних активів.

Отже, ТОВ «Домус Готель-1» можна охарактеризувати як неплатоспроможне підприємство з неефективною структурою оборотних активів, що створює загрозу його фінансовій стійкості та здатності до самофінансування.

Цей висновок підтверджується подальшим аналізом показників, які відображають співвідношення різних джерел фінансування в їх загальному обсязі.

Через зростання кредиторської заборгованості на тлі уповільнення темпів збільшення власного капіталу спостерігається зниження автономії підприємства та посилення його залежності від зовнішніх джерел фінансування.

Якщо станом на 1.01.04 р. власний капітал перевищував обсяг залучених ресурсів у 2,3 раза, то на 01.01.06 р. він уже був на 30 % меншим. Посилення фінансової залежності простежується також через динаміку власного оборотного капіталу. У 2003 р. підприємство формувало запаси оборотних активів за рахунок власних коштів, а в 2004–2005 рр. повністю перейшло на використання для цих цілей лише залучених ресурсів. Нестача власних оборотних коштів перевищує 1,5 млн грн, що становить лише 1,3 % річного обсягу виробництва продукції, і це не можна вважати несуттєвим. Водночас сам факт зростання виручки від реалізації продукції за умов зменшення власного оборотного капіталу та збільшення залежності від зовнішніх джерел фінансування характеризує підприємство як таке, що має всі ознаки нестійкого виробництва з непередбачуваними перспективами та наслідками фінансово-господарської діяльності.

3.1. Загальна характеристика проекту санації ТОВ "Домус Готель-1"

У межах санації ТОВ "Домус Готель-1" пропонується створити та запустити інвестиційний проєкт, спрямований на технологічне переоснащення наявного готельного комплексу з подальшим наданням йому статусу санаторного готелю.

Проєктна номінальна місткість — 500 ліжко-місць, фактична після часткової модернізації номерного фонду — 350 місць.

Відповідно до маркетингової стратегії, підприємствам України пропонуватиметься не придбання традиційних путівок, а викуп визначеної кількості днів санаторно-курортного та туристичного обслуговування зі стандартним набором послуг. Додатково клієнти зможуть замовляти розширений перелік послуг, вартість яких буде вираховуватися з оплати за один день передплаченого сервісу. За умови, що загальна розрахункова кількість ліжко-місць після впровадження проєкту становитиме 500, з урахуванням фактичних обсягів замовлень попередніх років та вимог до ефективного використання, річний обсяг путівок сягатиме 20010. Вони будуть сформовані у 200 комплектів по 100 днів кожен і пропонуватимуться великим корпоративним клієнтам.

Витрати на сировину та матеріали для реалізації проєкту становлять 4 626 984,56 грн. У перерахунку на один комплект (100 днів обслуговування для 4 осіб) ці витрати дорівнюють 23 134,92 грн.

Згідно з виробничою програмою, річний фонд оплати праці після переходу на нові види туристичних і санаторно-курортних послуг складе 3 760 292 грн. До цього фонду входять як основна, так і додаткова заробітна плата. Розмір додаткової визначається чинним на ДП СКК “Добриня” положенням про преміювання: для перших двох категорій працівників гранична премія за виробничі результати становить 30 % від основної зарплати, для третьої категорії — 20 %. Нарахування на фонд оплати праці згідно з чинним законодавством становитимуть 1 222 094,9 грн на рік.

Для оцінки ефективності проєкту на основі маркетингових досліджень встановлено ціну одного комплекту на рівні 155 250 грн, що відповідає 388,12 грн на одну особу за день. Виходячи з запланованого обсягу послуг (з урахуванням аналізу ринку санаторно-курортного лікування та туристичних послуг), виробничих витрат і витрат на обслуговування інвестицій, розраховано основні показники реалізації проєкту (табл. 3.1).

Дані табл. 3.1 свідчать, що вже в перший рік реалізації проєкту чистий прибуток становитиме 3 627 353,8 грн. Надалі цей показник зростатиме і на десятий рік освоєння виробництва досягне 61 828 507,3 грн.

Для остаточного висновку щодо інвестиційної привабливості проєкту необхідно обчислити чистий грошовий потік, дисконтований грошовий потік, внутрішню норму доходності та термін окупності.

Розрахунки показують, що чистий грошовий потік за проєктом у перший рік становитиме 2 428,7 тис. грн, а за десять років — 60 628,8 тис. грн.

Остаточна оцінка привабливості проєкту базується на розрахунку чистого приведеного доходу (дисконтованого грошового потоку) та індексу доходності. Розрахунки виконано за ставки дисконтування 15 % (табл. 3.2).

За результатами обчислень, сумарний дисконтований грошовий потік за перші чотири роки становить 19 801 107,33 грн, а за десять років — 86 070 197,70 грн. На основі цих даних визначається коефіцієнт рентабельності інвестицій за формулою:

Рентабельність інвестицій = Чистий дисконтований дохід / Розмір інвестицій

Отже:

РІ = 86 070 197,70 / 16 200 100 = 5,3129

де 86 070 197,70 — чистий дисконтований дохід за проєктом;

16 200 100 — сумарні інвестиційні витрати (12 млн грн — основна сума інвестицій, 4 200 100 грн — відсотки).

Доцільність реалізації проєкту за показником внутрішньої ставки доходу (IRR) визначено за допомогою розрахунків, наведених у табл. 3.3. Внутрішня ставка доходу відображає очікувану дохідність проєкту та максимально допустимий відносний рівень витрат, пов’язаних із ним. На практиці цей показник обчислюють на спеціалізованому фінансовому калькуляторі або методом послідовного підбору, обираючи таку ставку дисконту, за якої теперішня вартість дорівнює початковим інвестиціям.

Розрахунки демонструють, що для запропонованого проєкту граничним є рівень витрат у 55 %. Саме за такої ставки дисконту початкові інвестиції дорівнюватимуть чистому дисконтованому доходу.

Термін окупності проєкту визначено логічним шляхом. За даними табл. 3.4 встановлено, що сумарний грошовий потік перевищує розмір початкових інвестицій (12 млн грн) на третій рік реалізації (сумарний дисконтований грошовий потік у третьому році — 12 611 424,26 грн). Далі визначено точний момент окупності. Після завершення другого року для повного погашення інвестиційних витрат необхідно отримати 5 028 850 грн (інвестиційні витрати мінус сумарний чистий дисконтований грошовий потік за два роки).

За третій рік реалізації проєкту надходження становитимуть 5 640 274,39 грн. Отже, необхідна для повного покриття інвестиційних витрат сума чистих дисконтованих надходжень дорівнює 89,15 % річного обсягу третього року. Таким чином, момент окупності настає в 11-му місяці третього року (11 місяців — це 89,15 % року). Точний термін окупності — 2 роки та 325 днів.

Отже, реалізація запропонованого проєкту, що передбачає добудову основного корпусу готелю СК “Добриня” та придбання сучасного медичного й допоміжного обладнання світового рівня, є економічно обґрунтованою та доцільною. Він повністю відповідає цілям, завданням і стратегії розвитку готельної адміністрації м. Києва. Розрахунки підтверджують, що впровадження проєкту забезпечить значний прибуток, сприятиме покращенню фінансового стану ТОВ "Домус Готель-1" та виведе підприємство з кризового становища.

3.2. Оцінка результативності санаційних заходів та їх впливу на фінансовий стан підприємства

У процесі впровадження санаційних процедур на ТОВ "Домус Готель-1" ключовим завданням поточної діяльності є визначення обсягів зовнішнього фінансування. Така потреба виникає через дефіцит власних оборотних коштів та необхідність постійного формування виробничих запасів. Відтак, розрахунок фінансових потреб та прогнозування їхнього впливу на фінансовий стан (зокрема, на рівень прибутковості) стає невід'ємною частиною оперативного фінансового планування.

Багаторічний досвід успішних зарубіжних компаній засвідчує ефективність методу відсотка від товарообігу для оцінки потреби у зовнішніх фінансових ресурсах. За цим методом фахівці з планування, діючи згідно з розпорядженням керівництва чи власників, визначають майбутні обсяги зовнішнього фінансування. Базою для розрахунків слугують звітні дані підприємства та показники, що характеризують поточний стан товарообігу.

Розмір фінансування із зовнішніх джерел обчислюється за наступною формулою:

А.р.ІІ – підсумок другого розділу активу балансу, що показує обсяг активів, залежних від зміни обсягів виробництва;

П.р.ІІІ – підсумок третього розділу пасиву балансу, що відображає величину пасивів, які змінюються пропорційно до обсягів виробництва;

Т – обсяг виробництва за попередній період;

К – співвідношення чистого прибутку до обсягу виробництва у попередньому періоді.

Застосування цієї формули потребує попереднього розрахунку залежності активів і пасивів від товарообігу за минулий період.

Враховуючи негативний вплив великої кредиторської заборгованості на фінансовий стан, керівництву слід розробити комплекс заходів для її скорочення, підтримуючи її на рівні обґрунтованих потреб, а також забезпечити контроль за виконанням цих рішень.

У межах планування важливо також визначити мінімальний обсяг грошових коштів, необхідних для поточної діяльності. Для цього слід контролювати рівень кредиторської заборгованості та аналізувати показники її оборотності. На основі цих даних можна встановити мінімальну потребу в грошових коштах:

Управління дебіторською заборгованістю передбачає формування та реалізацію політики цін і комерційних кредитів, спрямованої на пришвидшення повернення боргів та мінімізацію ризиків неплатежів. Цей процес ускладнюється через нерівномірну інфляцію за товарними групами. Зміна співвідношення темпів інфляції на матеріальні ресурси та готову продукцію може суттєво вплинути на політику підприємства.

Оскільки вітчизняні підприємства наразі не мають об'єктивних передумов для точного планування чистого прибутку (через значні інфляційні процеси, коливання цін на сировину та готову продукцію), найбільш доцільним є використання першого підходу. У такому разі розрахунок планових показників виконується у визначеній послідовності.

1. Плановий обсяг реалізації продукції визначається на основі виробничої програми, сформованої з урахуванням потенціалу відповідного товарного ринку. Базовим показником для розрахунку планової суми реалізації є запланований обсяг виробництва товарної продукції. Модель розрахунку планового обсягу реалізації має вигляд:

ОРп = ЗГПп + ПТП – ЗКПк (3.5)

де ЗГПп – сума запасів готової продукції на початок періоду;
ЗГПк – сума запасів готової продукції на кінець періоду;

ПТП – сумарний обсяг виробництва готової продукції.

Плановий обсяг реалізації розподіляється на продажі за готівку та з наданням товарного (комерційного) кредиту.

2. Плановий коефіцієнт інкасації дебіторської заборгованості розраховується на підставі фактичного рівня у звітному періоді з урахуванням запланованих змін у політиці надання товарного кредиту.

3. Планова сума надходження грошових коштів від реалізації продукції обчислюється за формулою:

ПДСп= ОРпн + (ОРпк * КІ) + НОпр, (3.6)

де ОРпн – плановий обсяг реалізації продукції за готівку у періоді, що розглядається;

ОРпк – обсяг реалізації продукції в кредит у поточному періоді;

КІ – коефіцієнт поточної інкасації дебіторської заборгованості;

НОпр – сума раніше неінкасованого залишку дебіторської заборгованості.

Цей показник характеризує запланований обсяг позитивного грошового потоку від операційної діяльності.

4. Планова сума операційних витрат визначається за формулою:

РДСп = ОВп + НПд + НПп – АОп, (3.7)

де ОВп – планова сума операційних витрат з виробництва та реалізації продукції;

НПд – планова сума податків та зборів, що виплачуються за рахунок доходу;

НПп – планова сума податків, що виплачуються за рахунок прибутку;

АОп – планова сума амортизаційних відрахувань від основних засобів та нематеріальних активів.

Даний показник відображає запланований обсяг від'ємного грошового потоку від операційної діяльності.

Застосування наведеного методу розрахунку грошових потоків дозволяє визначити необхідний обсяг коштів для фінансування підприємства. Завдяки прогнозованості витрат і надходжень з'являється можливість ефективно управляти формуванням дебіторської та кредиторської заборгованості, своєчасно виявляти додаткову потребу в грошових потоках та залучати їх у необхідному обсязі через кредиторську заборгованість. Це дозволяє уникнути надмірного зростання кредиторської заборгованості. Крім того, під час планування надходжень іноді вдається виявити частину коштів, які тимчасово не потрібні підприємству. Для ефективного використання таких коштів можна планувати формування додаткової дебіторської заборгованості через продаж товарів у кредит. Якщо кредит надається на умовах повернення з відсотками, це дозволяє отримати додатковий дохід від позаопераційної діяльності.

Управління дебіторською заборгованістю є ключовим елементом фінансового менеджменту. Особливої ваги цей напрям набуває в умовах дефіциту власних фінансових ресурсів та значної залежності від позикових коштів. Вирішення проблем, пов'язаних із накопиченням значних сум несплачених боргів за відвантажену продукцію, може сприяти отриманню грошових коштів, покращенню ліквідності та платоспроможності, прискоренню оборотності оборотних коштів та їх відносному вивільненню. Існує безліч методів управління дебіторською заборгованістю, що базуються на попередньому аналізі її динаміки та структури. Особливості дебіторської заборгованості ТОВ „Домус-Готель 1” були визначені раніше та є основою для розробки напрямків удосконалення кредитної політики підприємства та формування нових підходів до управління нею.

Одним із визнаних підходів до формування дебіторської заборгованості в ринкових умовах є об'єктивне визначення можливої суми фінансових ресурсів, що інвестуються в дебіторську заборгованість за товарним (комерційним) та споживчим кредитом. При розрахунку цієї суми слід враховувати заплановані обсяги реалізації в кредит, середній період відстрочки платежу за окремими формами кредиту, середній період прострочки платежів, що склався в господарській практиці, а також коефіцієнт співвідношення собівартості та ціни продукції, що реалізується в кредит.

Розрахунок необхідної суми фінансових ресурсів, що інвестуються в дебіторську заборгованість, здійснюється за формулою:

Ідз = ((ОРпк) * Кс/ц * (ТІдз¢+ ТІдз¢¢)) / 360, (3.8)

де Ідз – необхідна сума фінансових ресурсів, що інвестуються в дебіторську заборгованість;

ОРпк – запланований обсяг реалізації продукції в кредит;

Кс/ц – коефіцієнт співвідношення собівартості та ціни продукції, що виражається дробом;

ТІдз¢ – середній період інкасування заборгованості по товарах, строк сплати за які не настав;

ТІдз¢¢ – середній період інкасування простроченої заборгованості.

Ця формула дозволяє розрахувати реально необхідну суму дебіторської заборгованості, що формується внаслідок надання товарних кредитів покупцям.

Аналіз попередніх фінансових звітів свідчить, що ТОВ „Домус-Готель” постійно перебуває у залежності від зовнішніх джерел фінансування. Підтвердженням цього є стабільне зростання кредиторської заборгованості та незначний обсяг власних коштів. Так, на 1.01.2004 р. загальний розмір власних коштів підприємства становив 18099,4 тис.грн., тоді як у 2003 році кредиторська заборгованість була величезною (понад 16 млн. грн. у середньому за рік), що свідчить про брак коштів для фінансування поточних потреб.

Отже, діяльність підприємства значною мірою залежить від зовнішніх джерел фінансування. Тому необхідно визначити перспективні обсяги кредиторської заборгованості для їх ефективнішого використання та зменшення зовнішньої заборгованості. При цьому слід дотримуватися умов розрахунків із постачальниками, бюджетом та персоналом щодо заробітної плати. Це можливо за умови попереднього визначення потреби в ресурсах для фінансування розширення виробництва в межах запропонованого раніше підходу.

Для використання формули (3.1) спочатку визначимо, як змінилися відповідні розділи балансу у 2003 році:

Зміна розміру товарно-матеріальних запасів = 5045,3-8020,6 = -2975,3 тис.грн.

Зміна розміру кредиторської заборгованості = 11192,0-22693,8 = -11501,8 тис.грн.

У 2001 р. підприємство збільшило обсяг наданих послуг на:

DТ = 12632 тис.грн. (табл.2.1)

2002 рік підприємство завершило без чистого прибутку (табл. 2.1). Звідси:

К = 0

За допомогою формули (3.1.) визначимо потребу в зовнішньому фінансуванні:

Необхідне фінансування за рахунок зовнішніх джерел = 12632 *(-2975,3+11501,8)) / 110431,9 – 0 = 975,32 тис. грн.

Таким чином, для вирішення проблем, пов'язаних із поточним фінансуванням діяльності ТОВ «Домус-Готель 1», протягом 2004 р. необхідно залучити із зовнішніх джерел 975,32 тис.грн., або отримувати близько 81,27 тис.грн. щомісяця. Якщо порівняти цю потребу з розміром кредиторської заборгованості на початок 2004 року, яка становить 11192 тис.грн., то очевидно, що її більш ніж достатньо для фінансування негайних потреб підприємства. Розмір кредиторської заборгованості більш ніж в 11 разів перевищує річну потребу у зовнішніх джерелах фінансування. Це свідчить про недоцільність та необґрунтованість подальшого значного збільшення кредиторської заборгованості.

Іншим напрямком оптимізації фінансового стану є визначення мінімально необхідної суми грошових коштів для фінансування потреб підприємства. Згідно з формулою (3.3) тривалість обертання кредиторської та дебіторської заборгованості дорівнює:

Тр.об.кр.заб. = ((11192+22693,8) / 2) /110431,9 * 365 = 56

Тр.об.деб.заб. = ((15354,4+12431,5)/2)/110431,9*365 = 45,91

Використовуючи ці дані, визначимо мінімальну необхідну суму грошей за формулою (3.18):

Мінімальна необхідна сума грошей = 110431,9 /(56+45,91) = 1083,6 тис.грн.

Таким чином, умовно щоденна потреба в грошових коштах складає 1083,6 грн. Цей розмір коштів дозволить підприємству фінансувати поточні потреби. Саме для визначення цього необхідне вдосконалення плану надходжень та витрат коштів.

Отже, як показали розрахунки, для забезпечення поточної діяльності підприємству буде достатньо використовувати зовнішні джерела фінансування у розмірі, що майже в 11 разів менший за існуючий.

Для остаточної оцінки ймовірності підвищення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства за рахунок запропонованих заходів слід скористатися вимірниками фінансового ризику. Фінансовий ризик, як і будь-який інший, має математично виражену імовірність настання втрати, яка спирається на статистичні дані та може бути розрахована з достатньою точністю [12].

Для кількісного визначення величини фінансового ризику необхідно знати всі можливі наслідки будь-якої окремої дії та імовірність цих наслідків. Імовірність означає можливість отримання певного результату. Стосовно фінансово-економічних задач методи теорії імовірності зводяться до визначення імовірності настання подій та до вибору із можливих подій найбільш оптимальної з огляду на найбільший розмір математичного сподівання.

Величина ризику, або ступінь ризику, визначається двома критеріями: середнє очікуване значення та мінливість можливого результату.

Середнє очікуване значення – це значення величини події, яке пов'язане з невизначеністю ситуації. Воно є середньозваженим для всіх можливих результатів, де імовірність кожного результату використовується як частота або вага відповідного значення. Середнє очікуване значення вимірює результат, який очікується в середньому.

Середня величина є узагальненою кількісною характеристикою та не дозволяє прийняти рішення на користь певного варіанту вкладення капіталу. Для кінцевого прийняття рішення необхідно виміряти мінливість показника, тобто визначити міру коливання можливого результату.

Коливання можливого результату являє собою ступінь відхилення очікуваного значення від середньої величини. Для цього на практиці використовують наступні критерії: дисперсію та середнє квадратичне відхилення [32].

Дисперсія являє собою середнє зважене з квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних:

(3.9)

де G² – дисперсія;

Х – очікуване значення для кожного випадку спостереження;

Х – середнє очікуване значення;

N – кількість випадків спостереження (частота)

Середнє квадратичне відхилення визначається за формулою:

, (3.10)

де G – квадратичне відхилення.

Середнє квадратичне відхилення є іменованою величиною та вказується в тих же одиницях, в яких здійснюється вимірювання значень. Дисперсія та середнє квадратичне відхилення є мірою абсолютного коливання.

У межах фінансового аналізу, як правило, використовують коефіцієнт варіації. Він являє собою відношення середнього квадратичного відхилення до середньої арифметичної та показує ступінь відхилення отриманих значень:

V = G / X * 100, (3.11)

де V – коефіцієнт варіації, %;

G – середнє квадратичне відхилення, %;

X – середнє очікуване значення.

Коефіцієнт варіації – відносна величина. Тому на його розмір не впливають абсолютні значення показника, що вивчається. За допомогою коефіцієнту варіації можна порівнювати мінливість ознак, які мають вираз у різних одиницях виміру [12].

Встановлена наступна якісна оцінка різних значень коефіцієнту варіації: до 10 % – слабка мінливість; 10-25 % – помірна мінливість; більш ніж 25 % – висока мінливість.

Розрахуємо ймовірність зменшення розмірів фінансування за рахунок зовнішніх джерел. Фактичний їх розмір станом на 1.01.2004 складає 11192 тис.грн., а у середньому за 2003 р. – 16942,9 тис.грн. За умов реалізації першого із запропонованих заходів потреба у зовнішніх фінансових ресурсах, які залучені на короткостроковій основі, складе 975,32 тис.грн. Саме ці дані й будуть вихідними для розрахунку дисперсії (табл. 3.5)

Розрахунки дисперсії (табл. 3.5) довели, що величина дисперсії дорівнює 25832823. Середньоквадратичне відхилення являє собою корінь з дисперсії. У нашому випадку середньоквадратичне відхилення дорівнює 6009,5279. Згідно з формулою (3.11) коефіцієнт варіації дорівнює:

Квар. = 6009,53 / 8732,8 = 0,68

Тобто ймовірність зменшення потреби у зовнішньому фінансуванні складає 68 %, а значить є достатньо можливою.

Таким чином, розглянуті напрямки оптимізації фінансового стану ТОВ „Домус-Готель 1” є цілком реалістичними, що визначає необхідність реалізації запропонованих заходів і перебудови усієї системи управління фінансами підприємства на основі розглянутих підходів із використанням провідного світового та вітчизняного досвіду.

Висновки

Банкрутство — це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити власну платоспроможність і задовольнити вимоги кредиторів, які були визнані судом, виключно через застосування ліквідаційної процедури.

Порядок і критерії відновлення платоспроможності боржника або ж визнання його банкрутом із подальшою ліквідаційною процедурою встановлюються Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 2001 року.

Справи про банкрутство викликають значний інтерес у підприємців, бухгалтерів, аудиторів, економістів, фінансистів і юристів. Така увага зумовлена насамперед недосконалістю законодавчої бази в цій сфері, що на практиці створює чимало складнощів.

Процедура банкрутства завжди зачіпає інтереси широкого кола осіб, зокрема:

• підприємств-кредиторів, які мають вчасно заявити свої вимоги та претензії, щоб їх врахували під час погашення боргів за рахунок майна банкрута;
• найманих працівників, із якими розрахунки проводяться в першу чергу, а також яким гарантовано певні права при звільненні;
• підприємств, що можуть виступати санаторами й тому зацікавлені в ефективному механізмі банкрутства.

Банкрутство є багатогранним процесом, який можна розглядати з різних позицій: юридичної, управлінської, організаційної, фінансової, обліково-аналітичної тощо. По суті, процедура банкрутства — це фінальний етап невдалої діяльності підприємства, якому зазвичай передують періоди стабільної роботи та фінансових труднощів. Для досвідчених фінансистів і менеджерів, які систематично аналізують тенденції розвитку своїх підприємств, а також ключових контрагентів і конкурентів, банкрутство рідко стає несподіванкою.

Нерівномірний розвиток економіки, особливо окремих її галузей, коливання обсягів виробництва та збуту, суттєве падіння виробництва, яке визначають як кризову ситуацію, варто сприймати не як випадковий збіг несприятливих обставин (хоча для конкретного підприємства це саме так), а як загальну закономірність, притаманну ринковій економіці.

Кризові явища, що виникають через брак відповідних профілактичних заходів, здатні спричинити надмірну розбалансованість економіки підприємства та неможливість подальшого фінансового забезпечення виробничого процесу, що й кваліфікується як банкрутство.

Щоб запобігти такому стану, необхідно застосовувати спеціальні процедури або ж припиняти діяльність підприємства та ліквідовувати його. Як показує світова практика, це також не можна вважати випадковістю. Банкрутство значної частини компаній, особливо новостворених, фіксується в усіх країнах, де ведеться відповідна статистика.

Система банкрутства охоплює низку логічних причинно-наслідкових організаційних і методичних процедур, реалізацію яких забезпечують державні органи влади.

Вихідним елементом цієї системи є визначення принципів і цілей, яких необхідно досягти в результаті функціонування її механізмів.

Ключова ланка системи — об'єктивна необхідність приведення структури виробництва у відповідність до реального платоспроможного попиту, що формується ринком.

Мета створення та функціонування системи банкрутства в Україні полягає в необхідності структурної перебудови всього народного господарства відповідно до ринкового попиту населення за умови забезпечення прибуткової діяльності основних структур, що виробляють товари та послуги.

Досягнення цієї мети можливе за дотримання таких основних принципів:

• встановлення єдиної, стабільної та надійної для всіх суб'єктів господарювання системи комерційних взаємовідносин в умовах банкрутства підприємств;
• надання боржникам, які виконують свої зобов'язання, можливості відновити власну діяльність;
• створення комплексу заходів для відродження бізнесу;
• формування комерційної та правової систем для стимулювання роботи надійних партнерів і розробка процедури вирішення фінансових спорів;
• збереження перспективних підприємств, які мають фінансові труднощі, у випадках, коли це можливо та економічно доцільно;
• створення механізмів, що надійно захищають інтереси всіх учасників системи банкрутства при ліквідації збанкрутілого підприємства.

У цьому дослідженні розглянуто лише окремі проблеми, що виникають під час процедури банкрутства підприємства та проведення його санації. Основну увагу приділено правовим аспектам взаємодії між збанкрутілим підприємством та його кредиторами, працівниками й державними органами управління. За результатами аналізу виявлено найважливіші правові колізії у стосунках між трьома групами зацікавлених осіб: по-перше, у відносинах підприємства з податковими та державними органами щодо погашення боргових зобов'язань; по-друге, питання врегулювання заборгованості перед працівниками та їхньої подальшої співпраці; по-третє, процедура взаємовідносин підприємства з третіми особами, насамперед акціонерами, засновниками та власниками підприємства, яка виявилася доволі неврегульованою.

На нашу думку, переважна більшість проблем, які існують і виникатимуть у практиці банкрутства вітчизняних підприємств, пов'язані насамперед із недосконалістю законодавства. Причому ця недосконалість розглядається не лише з позицій одного спеціального закону, що регулює процедуру банкрутства. Проблема значно ширша: неврегульованими залишаються питання чіткого тлумачення законодавчих і нормативних актів, що стосуються майже всіх аспектів діяльності підприємства, функцій, обов'язків і прав арбітражних керуючих, пов'язаних осіб, зацікавлених сторін і держави.

У роботі досліджено особливості фінансового стану ТОВ „Домус-Готель-1” та зроблено такі висновки.

Протягом 2001-2003 рр. виручка від реалізації продукції підприємства зросла на 83,3 %, що у грошовому виразі становить 50184 тис. грн. Водночас собівартість продукції збільшувалася випереджальними темпами — на 98,97 %, хоча в абсолютному розмірі зростання витрат було меншим, ніж доходів, — на 38977,8 тис. грн. Саме це сприяло збільшенню валового прибутку у 2003 р. на 2072,2 тис. грн. (майже на 17,5 %) порівняно з 2001 р. Однак у 2003 р. через двократне перевищення темпів зростання собівартості над доходом від основної діяльності відбулося зниження валового прибутку порівняно з 2002 р. на 4888,1 тис. грн.

Попри збільшення оборотних активів підприємства, через значне зростання кредиторської заборгованості спостерігалося погіршення ліквідності та платоспроможності ТОВ «Домус Готель-1». На підприємстві не виконується жодне з рекомендованих значень відповідних показників. Навіть збільшення грошових коштів не призвело до суттєвого покращення абсолютної ліквідності.

На основі узагальнення провідного досвіду управління фінансовою стійкістю та відновлення платоспроможності підприємств у межах роботи запропоновано реалізувати низку заходів щодо вдосконалення політики управління дебіторською та кредиторською заборгованістю ТОВ „Домус-Готель 1”. Розрахунки підтвердили доцільність упровадження запропонованих заходів та їхній позитивний вплив на фінансову стійкість і платоспроможність підприємства.

Перелік використаних джерел

1. Закон України “Про внесення змін у Закон України “Про банкрутство” від 30 червня 1999 року № 784 – ХІ У.
2. Закон України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30 червня 1999 року №784 – ХІ У.
3. Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджені наказом Міністерства економіки України від 17.01.2002 р. - № 10// Податки та бухгалтерський облік. – 2002 р. - № 14
4. Актуальні проблеми і напрями бюджетної політики України: Матеріали наукової дискусії, організованої Фондом інтелектуальної співпраці “Україна – ХХІ століття”. – К.: Українські пропілеї, 2002. – 32 с.
5. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия / Под ред. Н.П.Любушина – М.:ЮНИТИ, 1999 – 471 с.
6. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. - М.: Финансы и статистика,2001. – 384 с.
7. Балыка С. Моделирование и прогнозирование хозяйственного риска // Бизнес-информ - 1997г., № 22, стр. 53.
8. Банкротство: зачем, как и почем это делается // Бизнес. – 2003. – №1–2 (468–469). – С. 14.
9. Банкротство: стратегия и тактика выживания / Под ред. Г.П. Иванова, В.А. Кашина, А.И. Семянихина и др. – М.: Междунар. ин-т рыноч. исслед., Юрид. Фирма СП МЛИ, 1992.
10. Білуха М.Т. Курс аудиту (підручник) – Київ: Знання, 1998.
11. Бланк І.А. Основи фінансового менеджменту. – К.: Ніка-Центр, 1999.-512 с.
12. Бланк Н.А. Управление использованием капитала. - К.: Ника-Центр, Эльга, 2001.-656с.
13. Бланк Н.А. Управление использованием капитала. - К.: Ника-Центр, Эльга, 2001.-656с.
14. Большая советская энциклопедия / Гл. ред. С.И. Вавилов. – М.: Государственное научное издательство ”Большая советская энциклопедия”, 1954. – Т. 29. – 984 с.
15. Бондаренко Н.Д. та ін. Практичні рекомендації заповнення звітних форм бухгалтерського та податкового обліку – Донецьк: Сталкер, 1999.
16. Василенко В. Справа про банкрутство // Баланс. - 2002.-№ 33.-с. 42-45
17. Грачева Р. “Як визначити реальний фінансово – майновий стан свого підприємства”//. Дебет – кредит –2001 № 34 – с. 18
18. Івашина Г. Банкрутство підприємств в контексті економічної безпеки держави // Збірник наукових праць Академії ДПС України. – № 4 (10) – 2001. – С. 59–64.
19. Ізмайлова К. В. Фінансовий аналіз: Навч. пос. – К.: МАУП, 2001. – 152с.
20. Качмарик Я.Д., Хуткий Р.І. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємства // Фінанси України № 10, 1999, с.138-144
21. КНЕУ, 1999 – 132с.
22. Ковалев А.И., Привалов В.П. Анализ финансового состояния предприятия – М.: Центр экономики и маркетинга, 1997 – 135 с.
23. Ковалев А.И., Привалов В.П. “Анализ финансового состояния предприятия” издание 2-е, переработанное и дополненное. М. Центр экономики и маркетинга, 1997-192 с.
24. Ковалёв В.В. “Финансовый анализ. Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности.” 2-е издание, переработанное и дополненное – М.: Финансы и статистика, 1997 – 512 с.
25. Ковалев В.В. Управление финансами: учебное пособие – М.: ФБК-Пресс, 1998.
26. Ковалев В.В. Финансовый анализ. - М.: Финансы и статистика, 1997 г. – 315 с.
27. Ковальов В.В. Финансовий аналіз.- К.: Основи, 2001. – 380с.
28. Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства.-К.:Либідь, 1999.–240с.
29. Кравчук Г.В. Внутрішні механізми фінансової стабілізації // Фінанси України №8, 1999, с.128-130
30. Крейнина М.Н. Финансовое состояние предприятия: методы оценки. – М.: ДИС, 1997.
31. Кушина О. Банкрутство // Баланс. – 1999. - № 39. – с. 25
32. Лахтіонова Л.А. “Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання”: монографія – К: КНЕУ. 2002 – 387 с.
33. Мамонтова Н.А. Умови забезпечення фінансової стійкості підприємств // Фінанси України № 8, 2001, с.103-106
34. Мец В.О. “Економічний аналіз фінансових результатів та
35. Нікбахт Е, Гроппеллі А. Фінанси. – К.:Основи, 1993. – 384 с.
36. Павліковський А.М., Вакуленко Є.В., Комаров А.А. Ліквідність і платоспроможність підприємницьких структур // Фінанси підприємств № 6, 1999, с.127-130
37. Пан Л.В. Управління обіговими коштами підприємницьких структур // Фінанси України № 6, 2001, с. 96-98
38. Петленко Ю.В. Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємств // Фінанси України № 6, 2001, с. 91-95
39. Плиса В.Й. Зміцнення фінансової сталості підприємства // Фінанси України № 5, 1998, с. 86-90
40. Плиса В.Й. Стратегія управління фінансовою стійкістю підприємства // Фінанси України № 11, 1999, с. 36-41
41. Полозенко Д., Варгіч С. “Банкрутство і шляхи його подолання” // Вісник НБУ – 1999 № 10 – С. 59.
42. Полозенко Д., Варгіч С. Банкрутство і шляхи його подолання // Вісник НБУ. – 1999. – жовтень. – С. 59–63.
43. Поляк С.В. Анализ и обоснование хозяйственных решений. - М.: Финансы и статистика, 1991. – 270 с.
44. Портфель конкуренции и управления финансами: Книга конкурента. Книга менеджера по финансам. Книга антикризисного управляющего / Отв. ред. Ю.Б. Рубин. – М., 1996.
45. Правова база з питань банкрутства суб’єктів господарювання. Збірник нормативних актів. – К.: Атака. – 2001. – 224 с.
46. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутства: Закон України // Правова база з питань банкрутства суб’єктів господарювання // Збірник нормативних актів. – К.: Атіка, 2001. – 224 с.
47. Раєвнєва О.В., Андрєєва В.М., Берест М.М. Формування поведінки неплатоспроможності підприємства// Фінанси України. – 1999. - № 4. – с. 25
48. Раєвнєва О.В., Андрєєва В.М., Берест М.М. Формування поведінки неплатоспроможного підприємства // Фінанси України № 4, 1999, с.25-32
49. Риски в современном бизнесе/ Грабовый П.Г., Петрова С.И., Полтавцев С.И. и др. – М.: Аланс, 1994.
50. Родионова В.М., Федотова М.А. Финансовая устойчивость предприятия в условиях инфляции – М.:Перспектива, 1995 – 148 с.
51. Русак Н.А., Русак В.А. Финансовый анализ субъекта хозяйствования – Минск: Высш.шк., 1997 – 309 с.
52. Свод законов СССР / Комиссия по изданию Свода законов СССР: Кравцов Б.В. (председатель), Ментешашвили Т.Н., Смиртюков М.С., Сухарев А.Я., Теребилов В.И., Гостев Б.И., Гладкий И.И., Смыслов В.И., Кудрявцев В.Н. – М.: Издательство “Известия советов народных депутатов СССР”, 1984. – Т. 5. – 768 с.
53. Семенов А.Г. Проблемы банкротства в развитой рыночной экономике // Проблемы формирования антикризисной политики и механизма банкротства предприятий: Сб. науч. тр. НАН Украины; Институт экономики промышленности. – Донецк, 1998. – 387 с.
54. Сиротяк Р.М. Вартісна оцінка муніципальної (державної) власності // Фінанси України № 1, 1999 р., с.107-110.
55. Ставровський Є.В. Фінансові аспекти управління державними (комунальними) підприємствами // Фінанси України № 6, 1998 р., с.50-58.
56. Стиглиц Дж. Куда ведут реформы? (К десятилетию начала переходных процессов) // Вопросы экономики. – 1999. – № 7. – С. 4–31.
57. Стратегия и тактика антикризисного управления фирмой / Под. общ. ред. проф. А.П. Градова и проф. Б.И. Кузина. – Спб.: Специальная литература, 1996. – 510 с.
58. Тарасенко Н.В. “Економічний аналіз діяльності промислового підприємства” – Львів: ЛБІ НБУ, – 2001 – 485 с.
59. Теория и практика антикризисного управления: Учебник для вузов / Г.З. Базаров, С.Г. Беляев, Л.П. Белых и др.; Под ред. С.Г. Беляева и В.И. Кошкина. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1996. – 469 с.
60. Терещенко О. “Санація підприємства у світі нового законодавства про фінансову неспроможність” // Економіка України – 2001 №11 – . 31с.
61. Терещенко О. “Фінансово санація і банкрутство підприємств” – навчальний посібник – Київ КНЕУ, 2001 – 412 с.
62. Третяк О. “Про проблему банкрутства підприємств.”// Економіка України – 2001 – № 2 – с. 46.
63. Уткин Э.А. Новые финансовые инструменты рынка.- М.:Дебит-Кредит, 1997 – 237 с.
64. Финансово-кредитный словарь: В 3-х т. / Гл. ред. В.Ф. Гарбузов. – М.: Финансы и статистика, 1984. – Т. 1 – А–И – 511 с.
65. Финансово-кредитный словарь: В 3-х т. / Гл. ред. В.Ф. Гарбузов. – М.: Финансы и статистика, 1984. – Т. 2 – К-П – 511 с.
66. Финансовый менеджмент: теория и практика /под ред.Стояновой.-М.:Перспектива,1996-405с
67. Фінанси підприємств/ за ред А.М.Поддєрьогіна – К.:КНЕУ,1999–364 с.
68. фінансового стану підприємств” – навчальний посібник – К.:
69. Чупис А.В. “Фи