Документації та заяви

Документації та заяви

1. Визначити, які документи належать до особового складу. Розкрити поняття «заява», описати її різновиди та обов’язкові реквізити.

2. Пояснити сутність адреси та основні вимоги Міністерства зв’язку щодо її оформлення. Навести приклад адреси установи.

3. Опрацювати словосполучення, визначити їх тип і пояснити значення.

4. Прочитати текст і записати числівники словами.

5. Розглянути вищий і найвищий ступені порівняння прикметників, а також особливості написання складних прикметників у діловому мовленні.

Список використаних джерел.

1. Документація щодо особового складу. Заява: види та реквізити

До кадрової документації належать: автобіографія, резюме, заява, пропозиція, скарга, характеристика, трудова книжка, особовий листок з обліку кадрів.

Заява — це офіційний документ, у якому особа чи установа висловлює прохання про реалізацію своїх прав або захист інтересів.

Основні реквізити заяви:

• Адресат — назва установи або посада, прізвище та ініціали керівника в давальному відмінку, кому адресовано документ.
• Адресант — назва установи або посада, прізвище, ім’я, по батькові в родовому відмінку (іноді зазначають адресу та паспортні дані) особи, яка подає заяву.
• Назва виду документа.
• Текст звернення.
• Підстава (додаток) — перелік документів, що додаються для підтвердження правомірності прохання.
• Дата.
• Підпис.

Заяву зазвичай пишуть власноруч в одному примірнику. Окремими різновидами є заява-зобов’язання (наприклад, про надання позики), заява про відкриття рахунку, про притягнення до відповідальності тощо.

Зразок

Ректорові Українського Католицького
Університету о. Борису Гудзяку
Мирош Оксани Володимирівни

Заява

Прошу допустити мене до складання вступних іспитів на денну форму навчання філософсько-богословського факультету.

У 2007 році закінчила 11 класів СШ № 39 м. Львова.

Додаток:

• Атестат про загальну освіту (копія або оригінал).
• Автобіографія.
• Медична довідка (форма 086 – У).
• Довідка з місця роботи.
• Довідка з місця проживання.
• Чотири (шість) фотокартки.

18.07.07 р. Підпис

2. Адреса: поняття та правила оформлення

Адреса — це точне зазначення місця проживання чи перебування особи або місцезнаходження установи, оформлене за встановленим зразком.

Правила, розроблені Міністерством зв’язку, спрямовані на забезпечення швидкого пересилання, зберігання та доставки поштових відправлень. Кожен громадянин має знати ці основні вимоги.

На всіх відправленнях у межах України зазначається:

1. Прізвище, ім’я та по батькові адресата або назва організації (у давальному відмінку).
2. Назва вулиці, номер будинку і квартири.
3. Назва населеного пункту, міста.
4. Назва району.
5. Назва області.
6. П’ятизначний індекс, присвоєний кожному відділенню зв’язку. Він необхідний для машинного сортування кореспонденції.

Над адресою вказується вид і спосіб пересилки:

• рекомендована бандероль;
• з повідомленням про вручення;
• з доставкою додому;
• цінний на ... грн.;
• вручити особисто;
• до запитання.

Зворотна адреса також пишеться повністю. Прізвище, ім’я відправника зазначаються в називному відмінку. Від правильного оформлення адреси залежить швидкість роботи працівників поштового відділення під час відправлення кореспонденції.

Зразок.

Апеляційний суд Кіровоградської області
вул. В.Пермська, 2, м. Кіровоград, 25006

3. Словосполучення: типи та значення

Словосполучення — це смислове та граматичне поєднання двох повнозначних слів (червоний ліхтарик, стояти вгорі, дивитися на екран).

Словосполучення можуть бути частиною речення, а також вичленовуватися з нього для аналізу, проте поза реченням у мові вони не існують.

Словосполучення класифікують за різними ознаками:

1. лексичні та синтаксичні;
2. іменні, прикметникові, числівникові, займенникові, дієслівні та прислівникові;
3. сурядні та підрядні;
4. прості та складні.

Лексичні словосполучення існують у мові в готовому вигляді й завжди позначають одне й те саме поняття (бабине літо, за тридев’ять земель). Їх також називають синтаксично нерозкладними. У реченні такі словосполучення виконують роль одного члена речення.

Синтаксичні (вільні) словосполучення утворюються в процесі мовлення, зберігаючи лексичне значення слів, від яких вони походять (мамина казка, говорити пошепки). Синтаксис вивчає саме такі вільні словосполучення.

До складу словосполучення завжди входять головне та залежне слово. Головним є слово, від якого ставиться питання, а залежним — слово, яке відповідає на це питання. Наприклад: поле (яке?) зелене; виїхати (куди?) на дорогу.

Залежно від того, якою частиною мови виражене головне слово, словосполучення поділяються на іменні, прикметникові, числівникові, займенникові, дієслівні та прислівникові.

Сурядне словосполучення — це поєднання двох повнозначних слів як граматично рівноправних. Підрядне словосполучення — це поєднання двох повнозначних слів, де одне є головним, а інше — залежним (старий будинок, маленька красуня).

Просте словосполучення утворюється поєднанням двох повнозначних слів, а складне — трьох і більше.

Наведені нижче приклади є лексичними словосполученнями, оскільки вони існують у мові в готовому вигляді, завжди позначають одне поняття та виконують роль одного члена речення:

• у нього грошей кури не клюють;
• бити байдики;
• віч-на-віч;
• танцювати під чиюсь дудку;
• летіти стрілою;
• клювати носом;
• пустити червоного півня;
• добрі наміри;
• за царя Гороха;
• від усього серця.

4. Числівники в тексті

Десятина — офіційна одиниця вимірювання площі, що використовувалася в Росії та Україні. Вона дорівнювала 2400 квадратних сажнів (сажень — 2,13 м).

Дві тисячі чотириста квадратних сажнів.

Лан — міра надільної орної землі. Поступово зменшуючись від 30 до 10 десятин, він набув вигляду 3 ділянок розміром 400 на 96 ліктів.

Від тридцяти до десяти десятин, набув вигляду трьох ділянок розміром чотириста на дев’яносто шість ліктів.

Гона — міра відстані, що дорівнювала довжині ланів. Оскільки останні в різних селах були неоднаковими, гона була нестабільною одиницею. Розрізнялися невеликі — 60 сажнів, середні — 80 та добрі гони — 120 і більше сажнів. Слово походить від «гонятися», тобто орати лан багато разів від початку до краю (Довідник).

Шістдесят сажнів, середні вісімдесят та добрі гони — сто двадцять і більше сажнів.

5. Ступені порівняння та складні прикметники в діловому мовленні

Якісні прикметники (та похідні від них прислівники) мають три ступені порівняння: звичайний, вищий і найвищий.

В утворенні та вживанні вищого і найвищого ступенів часто трапляються помилки. Тому варто запам’ятати такі правила:

1. Вищий ступінь в українській мові утворюється за допомогою суфіксів -іш-, -ш-, які додаються до основи звичайної (нульової) форми прикметника: новий — новіший, розумний — розумніший; молодий — молодший, дешевий — дешевший. При цьому може відбуватися чергування звуків: с+ш — щ (високий — вищий), г, з, ж+ш — жч (дорогий — дорожчий, низький — нижчий, тяжкий — тяжчий).

2. Значення вищого ступеня також передає сполучення звичайної форми прикметника зі словами більш або менш: більш вдалий, більш доступний, менш вередливий, менш зрозумілий. Однак для української мови природнішими є форми із суфіксами -іш-, -ш- (зеленіший, солодший). Прислівники більш, менш найчастіше поєднуються з відносними прикметниками та дієприкметниками: «Цей район більш населений, ніж промисловий».

Помилкою є сполучення слів більш чи менш із формою вищого ступеня прикметника. Правильно: більш лагідний, менш тривкий (а не більш лагідніший, менш тривкіший).

3. Найвищий ступінь порівняння утворюється додаванням префікса най- до форми вищого ступеня: швидший — найшвидший, миліший — наймиліший. Форми найвищого ступеня можуть уживатися з підсилювальними частками щонай- (що+най), якнай- (як+най), які надають їм значення найбільшої або найменшої міри якості ще категоричніше: щонайдорожчий, щонайтісніший, якнайкращий, якнайменший.

4. Аналітична (складена) форма найвищого ступеня утворюється додаванням слів найбільш або найменш до нульової форми: найбільш прогресивний, найбільш зручно, найменш рентабельний, найменш переконливо.

5. Не слід, наслідуючи російську мову, використовувати слово самий для вираження найвищого ступеня: самий близький, самий небезпечний, самий щирий. Українською правильно: найближчий, найнебезпечніший, найщиріший. Природні фрази: найбільша (а не сама більша) заслуга, найвартісніші (а не самі вартісні) речі, найважливіший (а не самий важливий) іспит.

6. В українській мові ступені порівняння утворюються і вживаються не зовсім так, як у російській. «Лучшие люди» українською — не кращі, а найкращі люди; «высшая мера наказания» — не вища, а найвища міра покарання; «высшее качество» — не вища, а найвища якість; словосполучення «высшая аттестационная комиссия» треба перекладати як найвища атестаційна комісія, «высший законодательный орган» — найвищий законодавчий орган.

7. Вищий ступінь порівняння в російській мові часто виражається не прикметником, а прислівником: «брат моложе меня». Українською: брат молодший від мене (за мене, ніж я). Неправильно: брат молодший мене, брат молодше мене.

8. Окрім ступенів порівняння, українська мова має інші засоби вираження міри якості: суфікси, префікси, відповідні прислівники. Наприклад: білявий, чорнявий, кислуватий (суфікси можуть мати значення неповного виявлення ознаки, тому ненормативним є вислів «сир трохи кислуватий»), прегарний, дуже гарний, надзвичайно талановитий тощо.

Для цього можуть прислужитися сполучення простої (синтетичної) форми вищого ступеня зі словами багато, набагато, значно, далеко, ще, якомога: багато кращий, не набагато сильніший, значно густіший, далеко менший, ще рівніший, «Якомога швидше утікай» (Іван Котляревський).

Невживаними в літературній мові є утворення з префіксом по-: поближче, повище, повлучніше, погарячіше, поглибше, поласкавіше, пошвидше. Тут можна легко обійтися і без нього: ближче, вище, швидше...

Драматизований — драматичний — драматургічний

Драматизований — відображений у драматичній формі; такий, що посилює напруженість. Драматизована (інсценована) повість. Драматизована ситуація.

Драматичний — сповнений драматизму. Драматична поза. Драматичний тенор.

Драматургічний — який стосується драматургії, драматурга. Драматургічна майстерність.

Зачин — почин

Ці слова передають різні відтінки значення. Зачин — перші вступні рядки або фрази в художніх творах. «Письменник майстерно користувався казковим засобом зачинів і закінчень» (з журналу). Почин — 1. Перші моменти вияву якоїсь дії, початок. «Він (Тугар Вовк) святкував почин свого нового життя» (Іван Франко). 2. Ініціатива, починання. Патріотичний почин.

Низинний — низовий

Ці слова збігаються в розумінні «нижчий від навколишніх земель; котрий перебуває на низині (низовині)». Низинний край, низинна рослина.

Тільки низовий уживається в значеннях: а) вітер, який дме низом, переважно від води; б) низове козацтво; в) який пов’язаний з широкими масами, обслуговує їх. Низовий осередок, низова партійна робота.

Виклад — викладання

Виклад — письмова чи усна розповідь про щось; стиль, манера розповіді, опису. Детальний виклад, популярний виклад, форма викладу. «Доцент перейшов до викладу головних думок свого реферату» (Микола Руденко).

Викладання — дія або результат її, коли щось викладають, виймаючи з чогось, тощо. Викладання товарів у крамниці, викладання візерунків.

Складні прикметники пишуться разом і через дефіс.

Разом пишуться:

1. Складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться разом: лісостеповий, радіофізичний, самохідний.
2. Складні прикметники, утворені від сполучення слів, залежних одне від одного (підрядний зв’язок):
   а) від прикметника з іменником: народногосподарський (народне господарство), східнослов’янський (східні слов’яни);
   б) від числівника з іменником: двадцятиповерховий, п’ятнадцятирічний (але: 125-річний);
   в) від дієслова з іменником: сталеплавильний, деревообробний, машинобудівний;
   г) від прислівника з прикметником чи дієприкметником: важкохворий, вищеназваний, свіжо зрубаний.

Примітка. Такі прикметники слід відрізняти від словосполучень, що складаються з прислівника та прикметника чи дієприкметника: суспільно корисний, суспільно необхідний, чітко виражений, різко окреслений. Прислівник у таких словосполученнях пишеться окремо, оскільки він логічно наголошується та є членом речення.

1. Складні прикметники-терміни: складносурядний, новогрецький, дрібнокаліберний, геологорозвідувальний.

Через дефіс пишуться:

1. Складні прикметники, утворені від складних іменників, які пишуться через дефіс: віце-президентський (віце-президент), унтер-офіцерський (унтер-офіцер).
2. Складні прикметники, між частинами яких встановлюється сурядний зв’язок (можна поставити сполучник І): південно-східний, мовно-літературний, навчально-виховний, масово-політичний.
3. Складні прикметники, що означають різні кольори або відтінки кольорів: жовто-зелений, блідо-рожевий (але: жовтогарячий — один колір), а також ті, що виражають якість з додатковим відтінком: кисло-солодкий, гіркувато-солоний.
4. Складні прикметники, перша основа яких закінчується на -ико (-іко): історико-культурний, механіко-математичний.
5. Складні прикметники з першою частиною військова-, воєнна-: військово-морський, воєнно-стратегічний (але: військовозобов’язаний, військовополонений).
6. Складні прикметники, в яких перша складова частина не має прикметникового суфікса, але за змістом однорідна з другою частиною й приєднується до неї за допомогою сполучного голосного о або е: м’ясо-молочний, крохмале-патоковий.

Примітка. Складні прикметники цього типу, що виступають як наукові терміни, пишуться разом: зернобобові, головоногі.

1. Складні прикметники, в яких повторюються ті самі або споріднені слова з метою підсилення значення: білий-білий, давній-прадавній.
2. Складні назви проміжних сторін світу: південно-східний, північно-західний.

Список використаних джерел

1. Глущик С. В. Сучасні ділові папери: Навч. посібник для вищ. та середн. спец. навч. закладів. -К.: А.С.К., 2000, 2002. -397, с.
2. Дудик П. С. Стилістика української мови: Навчальний посібник. - К. : Вид. центр "Академія", 2005. - 367, с.
3. Ладоня І. О. Українська мова: Навчальний посібник для студентів вузів I-II рівнів акредит. -К.: Вища школа, 2001. -157, с.
4. Пономарів О. Д.Стилістика сучасної української мови: Підруч. для студ. Вуз.. - К. : Либідь, 1993. - 247, с.
5. Потелло Н. Я. Українська мова і ділове мовлення: Навчальний посібник. -К.: МАУП, 2002. -254, с.
6. Сучасна українська літературна мова: Підручник для студентів філолог. спец. вузів. -К.: Вища шк., 1997. -492, с.
7. Сучасна українська мова: Підручник для студ. вузів. -К.: Либідь, 2001. -398, с.
8. Шевчук С. В. Українське ділове мовлення. - К.: Вища школа, 1997. -270, с.