Доходи та видатки бюджету

1. Доходи бюджету від державного майна, угідь і послуг

Бюджет функціонує через специфічні економічні форми — доходи та видатки. Перш ніж аналізувати їхню сутність, варто розмежувати поняття «державні доходи» і «доходи державного бюджету», а також «державні видатки» та «видатки державного бюджету».

Державні доходи охоплюють ту частину фінансових відносин, що пов’язана з формуванням ресурсів у розпорядженні держави та державних підприємств. Ресурси, акумульовані державою, називаються централізованими (вони зосереджуються в бюджеті та цільових фондах), а ті, що залишаються на підприємствах, — децентралізованими. Доходи бюджету посідають центральне місце серед централізованих доходів, проте це вужче поняття, ніж доходи держави загалом.

Формування бюджету може відбуватися на різних засадах, тому розрізняють власне доходи бюджету та джерела його фінансування. Доходами бюджету вважаються кошти, які надходять державі на постійній і безповоротній основі — саме вони забезпечують стабільність бюджету та фінансування видатків. Джерела фінансування бюджетного дефіциту — це кошти, що надаються в тимчасове користування на поворотній основі (державні запозичення), а також грошова емісія, яка фактично є фіктивним доходом.

Мобілізація доходів бюджету може здійснюватися на податковій або неподатковій основі. Податковий метод передбачає перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави відповідно до податкового законодавства. Неподаткові доходи формуються від продуктивної діяльності держави та реалізації її майнових прав. Продуктивна діяльність приносить доходи від підприємницької активності держави (державний сектор) і надання послуг, а майнові права — доходи від використання державного майна та угідь. Отже, можна виділити три методи формування державних доходів:

• від підприємницької діяльності;
• від державного майна, угідь і послуг;
• податковий.

Платежі за користування державним майном, угіддями та послугами не мають значного фіскального значення, хоча на них покладаються певні надії. Доходи від державного майна можуть надходити регулярно (орендна плата) або одноразово (приватизація — наприклад, на 2007 рік планувалося отримати від приватизації 6 млрд 748 млн 994,6 тис. грн). Доходи від державних послуг надходять у формі державного мита за нотаріальні дії, видачу документів, патентів, ліцензій тощо [8, c. 52-54].

Категорія доходів бюджету проявляється через різні види платежів підприємств, організацій і населення, а матеріальним втіленням цих доходів є грошові кошти, мобілізовані до бюджету.

Розглядаючи економічну сутність доходів бюджету, слід зазначити: з одного боку, вони є результатом розподілу вартості суспільного продукту між учасниками відтворювального процесу, а з іншого — об’єктом подальшого розподілу вартості, сконцентрованої державою.

Доходи від державних угідь пов’язані із загальнонародною (державною) власністю на землю, угіддя та надра. Вони надходять як платежі за використання лісових і водних ресурсів, видобування корисних копалин, а також як доходи від концесій — передачі прав користування угіддями та ресурсами.

Основними методами перерозподілу національного доходу та джерелами формування бюджетних доходів виступають податки, державний кредит та емісія грошей.

Склад доходів бюджету та форми мобілізації коштів залежать від системи господарювання та економічних завдань суспільства. У країнах із ринковою економікою бюджети формуються переважно за рахунок податків: у центральних бюджетах розвинутих країн вони становлять 80–90%, а в США — понад 95%.

Державні позики — наступне за значенням джерело доходів, до якого держава вдається при дефіциті бюджету. Існують два способи отримання позик:

1. випуск цінних паперів від імені держави, які купують фізичні та юридичні особи;
2. кредити від центрального банку та інших кредитних установ.

Зростання кредитних операцій веде до збільшення державного боргу, який тісно пов’язаний із податками: погашення боргу та виплата відсотків здійснюються переважно за рахунок податкових надходжень або нових кредитів.

У надзвичайних ситуаціях, коли податки та позики стають скрутними, держава вдається до емісії паперових грошей. Це найменш бажаний захід, оскільки він посилює інфляцію та має серйозні соціально-економічні наслідки [5, c. 68-69].

2. Видатки бюджету на економічну діяльність держави: склад, призначення і роль

Видатки бюджету за своєю економічною сутністю є інструментом розподілу та перерозподілу централізованого грошового фонду держави, що використовується за цільовим призначенням для забезпечення суспільного добробуту. Зміст бюджетних витрат полягає в забезпеченні потреб діяльності держави, а їхнє призначення — у задоволенні ключових потреб суспільства: розвиток економіки та соціальної сфери, державне управління, оборона, громадський порядок, безпека держави.

Видатки бюджету визначаються їхнім суспільним призначенням, адже саме цей розріз найповніше відображає сутність бюджету. Економічну функцію держави забезпечують видатки на економічну діяльність і науку, соціальну — видатки на соціальний захист і соціальну сферу, оборонну — на оборону, управлінську — на утримання органів влади, судів, прокуратури, правоохоронних, митних і податкових служб, а також на міжнародну діяльність. Окремо виділяються видатки на обслуговування внутрішнього та зовнішнього державного боргу.

Видатки бюджету — це кошти, що спрямовуються на виконання програм і заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених сум.

Видатки мають кількісну та якісну характеристики. Якісна характеристика визначає економічну природу та суспільне призначення кожного виду видатків, кількісна — їхній обсяг. Активна роль держави в економічному житті зумовлює різноманітність конкретних видів бюджетних видатків.

Видатки на економічну діяльність включають: сільське, лісове, рибне господарство та мисливство; паливно-енергетичний комплекс; промисловість і будівництво; транспорт; зв’язок, телекомунікації та інформатику; інші галузі економіки; дослідження та розробки в економічних галузях.

На перехідному етапі економіки України бюджетне фінансування відіграє важливу роль. Видатки мають спрямовуватися на стабілізацію економіки, створення ринкового середовища, підтримку пріоритетних і базових галузей, розвиток наукомістких технологій та збереження екології.

Основні напрями розвитку економіки визначаються Кабінетом Міністрів України та установами Академії наук України із залученням вітчизняних і зарубіжних фахівців та науково-дослідних установ.

На найближчу перспективу пріоритетними галузями є енергетика, суднобудування, літакобудування, космічна галузь, металургія та сільське господарство. Саме вони разом з інфраструктурою визначають економічний поступ України, забезпечують валютні надходження та зовнішньоекономічний імідж. Через жорстку конкуренцію на зовнішньому ринку держава на перехідному етапі має підтримувати експортні галузі [6, c. 124-126].

Видатки на економічну діяльність здійснюються через такі форми фінансування:

• капіталовкладення;
• операційні витрати;
• кредити та дотації.

Фінансування капіталовкладень може відбуватися за двома напрямами:

а) у відомчому розрізі;
б) у розрізі інвестиційних проектів.

Галузевий (відомчий) підхід передбачає, що загальна сума капіталовкладень розподіляється міністерствами та відомствами між підприємствами. Цей підхід є основним в Україні, хоча має недолік — розпорошення коштів. Фінансування інвестиційних проектів, навпаки, дозволяє концентрувати ресурси на ключових завданнях.

Обсяг бюджетних капіталовкладень визначається двома чинниками:

• можливостями бюджету;
• наявністю необхідних та ефективних проектів.

На сьогодні виділення коштів на капіталовкладення не має належної нормативної бази. Наприклад, Закон України «Про освіту» передбачає щорічне фінансування освіти в розмірі 10% національного доходу, але цей показник зазвичай не дотримується, хоча база для планування існує. Таким чином, планування капіталовкладень відбувається від досягнутого рівня, а не від реальних потреб.

Вартість інвестиційних проектів визначається в кошторисах. Виділення бюджетних асигнувань на капіталовкладення при фінансуванні інвестиційних проектів здійснюється на конкурсній основі:

1. На основі критеріїв (термін окупності, рентабельність, мінімальність ризиків, економічна ефективність і соціальна значимість) проводиться конкурсний відбір проектів.
2. Проводиться тендер серед виконавців проекту.

В основі механізму виділення коштів на капіталовкладення лежать потреби забезпечення певних темпів економічного зростання (приріст ВВП) [9, c. 249-251].

Операційні витрати — це видатки бюджету на утримання виробничої інфраструктури, які включають:

• фінансування геолого-розвідувальних робіт;
• фінансування лісового та водного господарства;
• землевпорядкувальні роботи;
• заходи з боротьби зі шкідниками рослин, хворобами тварин та епідеміями;
• утримання насіннєвих станцій і племінних господарств.

Геолого-розвідувальні роботи фінансуються з двох джерел: бюджету (пошук нових родовищ) та коштів підприємств видобувної промисловості (роботи в межах існуючих родовищ). Бюджетне фінансування забезпечується компенсаційним доходом — відрахуваннями на геолого-розвідувальні роботи, які вносять підприємства видобувної промисловості. Обсяги фінансування та надходження відрахувань врівноважені, але не збалансовані: щороку існують незначні відхилення. Залишок відрахувань використовується на інші видатки, а при недостатності — видатки покриваються іншими доходами. Вартість робіт визначається на основі спеціальних кошторисів, розрахованих з обсягів робіт та розцінок.

Утримання лісового та водного господарства віднесено на видатки бюджету, оскільки ці ресурси є загальнонародною власністю. У бюджеті існують цільові доходи — лісовий дохід і плата за використання прісних водних ресурсів. Проте, на відміну від геолого-розвідувальних робіт, доходи та видатки тут не врівноважені — видатки значно вищі.

Землевпорядкувальні роботи включають заходи з підвищення та відновлення родючості ґрунтів (наприклад, протиерозійні заходи — боротьба з вітряною та водною ерозією).

Заходи з боротьби зі шкідниками рослин і хворобами тварин, а також протиепідемічні заходи фінансуються з бюджету, коли вони охоплюють певний регіон; поточні витрати — безпосередньо господарствами. Виділення коштів здійснюється на підставі кошторису. На кошторисній основі фінансуються також насіннєві станції та племінні господарства, що забезпечують потреби регіону.

Бюджетні кредити надаються підприємствам державного сектора на тимчасові потреби при фінансових ускладненнях. Вони можуть бути безпроцентними або з невисокою процентною ставкою.

Державна дотація — це виділення з бюджету коштів на покриття збитків суб’єктів господарювання, коли збитковість зумовлена фінансовою політикою держави у сфері ціноутворення (зазвичай обмеження рівня цін). Дотація може повністю або частково відшкодовувати збитки залежно від стану бюджету. Обсяг дотації визначається як різниця між витратами та доходами підприємств, а виділення коштів проводиться на основі планових чи фактичних розрахунків.

Видатки бюджету на економічну діяльність в Україні охоплюють державні капітальні вкладення, бюджетні кредити підприємствам, державні субсидії та дотації, операційні витрати (на виробничу інфраструктуру — геологорозвідувальні роботи, землевпорядкування тощо). Вони спрямовуються в галузі економічного комплексу. При цьому видаткам бюджету відводиться допоміжна та регулятивна роль у системі фінансового забезпечення економіки, основними формами якого є самофінансування та кредитування [12, c. 98-99].

Список використаної літератури

1. Атамас П. Основи обліку в бюджетних організаціях: учбовий посібник / Петро Атамас; М-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 283 с.

2. Атамас П. Управлінський облік: Навчальний посібник / Петро Атамас; Дніпропетровський ун-т економіки та права. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 439 с.

3. Белов А. Бухгалтерский учет в бюджетных учреждениях: монографія / Анатолий Белов. — М.: Финансы и статистика, 1999. — 174 с.

4. Голов С. Управлінський облік: Підручник / Сергій Голов. — 3-тє вид. — К.: Лібра, 2006. — 703 с.

5. Гуцайлюк Л. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: первинні документи та облікові реєстри: Навчальний посібник / Лідія Гуцайлюк, Валерія Сопко, Юрій Іванечко; М-во освіти і науки України, Ун-т економіки та права «Крок». — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 157 с.

6. Джога Р. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: Підручник / Роман Джога, Світлана Свірко, Людмила Сінельник; Ред. Роман Джога; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2003. — 483 с.

7. Корецький М. Х. Управлінський облік: Навчальний посібник для студ. вищ. навч. закладів / М. Х. Корецький, Н. В. Дацій, Л. В. Пельтек; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський держ. аграрний ун-т, Гуманітарний ун-т «Запорізький інститут державного та муніципального управління». — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 294 с.

8. Матвеева В. Бюджетные организации: бухгалтерский учет и налогообложение: монографія / В. Матвеева. — 2-е изд., перераб. и доп. — Х.: Фактор, 2002. — 666 с.

9. Назарова К. Аналіз діяльності бюджетних установ: навчальний посібник / Каріна Назарова, Тетяна Кумченко; Ред. Г. О. Кравченко; Київський нац. торговельно-економічний ун-т. — К.: Б. в., 2006. — 208 с.

10. Облік у бюджетних установах: Навчальний посібник / Валентина Крива, Тетяна Корнієнко, Тетяна Сторожук; За ред. О. А. Заїнчковського, Т. М. Сторожук; Держ. податкова адміністрація України, Академія ДПС України. — К.: Ірпінь, 2002. — 535 с.

11. Планування, облік, звітність, контроль у бюджетних установах, державне замовлення та державні закупівлі: Інтегрований комплекс / Вадим Александров, Олександр Ворона, Петро Германчук, Олександр Назарчук та ін. — К.: АВТ, 2004. — 592 с.

12. Свірко С. Бухгалтерський облік і прийняття рішень у бюджетних організаціях: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / Світлана Володимирівна Свірко; М-во освіти України; Київський нац. економічний ун-т. — К., 2000. — 185 с.