Державний бюджет і бюджетна політика

Державний бюджет і бюджетна політика

Вступ

Розділ І. Теоретико-методологічні засади державного бюджету та бюджетної політики.

1.1. Бюджетна політика України, її основна риси та елементи.

1.2. Сутність та формування державного бюджету України.

1.3. Засади визначення пріоритетів бюджетної політики держави.

Розділ ІІ. Бюджет і бюджетна політика України в умовах трансформаційної економіки.

2.1. Вплив бюджетної політики на розвиток національної економіки.

2.2. Бюджетна політика стимулювання економічного зростання та механізми її реалізації.

2.3. Бюджетна політика і стабільність соціально-економічного розвитку України.

Розділ ІІІ. Бюджетна політика України: проблеми та перспективи.

3.1. Основні напрями бюджетної політики України.

3.2. Головні проблеми та перспективи розвитку бюджетної політики.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Бюджетна політика є невід'ємною частиною загальної економічної стратегії держави. Вона являє собою впорядковану систему цілей, серед яких виокремлюються пріоритетні з огляду на національні інтереси, а також сукупність наукових підходів та практичних заходів, спрямованих на регулювання бюджетного процесу, управління бюджетами всіх рівнів та ефективне застосування бюджетної системи для розв'язання економічних і соціальних завдань. Таким чином, пріоритети, або національні інтереси у бюджетній сфері, є невід'ємною складовою цієї політики.

Перш ніж аналізувати сучасний стан визначення бюджетних пріоритетів, необхідно встановити критерій, за яким ті чи інші цілі можна вважати пріоритетними. Таким критерієм може слугувати підхід, згідно з яким пріоритети мають фінансуватися виключно з бюджетних коштів та мати чітко виражений кількісний вимір. Виходячи з цього, важливо розмежовувати поняття «пріоритет бюджетної політики» та «пріоритет соціально-економічного розвитку країни».

Мета роботи полягає у дослідженні та аналізі ключових аспектів державного бюджету і бюджетної політики на основі наявних літературних джерел.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

• охарактеризувати риси бюджетної політики в Україні;
• розкрити сутність та процес формування державного бюджету України;
• проаналізувати взаємозв'язок бюджетної політики з розвитком національної економіки;
• дослідити принципи визначення пріоритетів бюджетної політики;
• розглянути бюджетну політику як інструмент стимулювання економічного зростання;
• виявити проблеми та негативні наслідки реалізації бюджетної політики в останні роки;
• оцінити результати змін у бюджетній політиці та їх вплив на економіку України;
• визначити умови, необхідні для успішної соціалізації бюджету;
• дослідити вплив бюджетної політики на бюджетний процес;
• запропонувати шляхи подолання проблем, що виникли у бюджетній сфері України.

Наукова новизна роботи полягає у комплексному аналізі проблем державного бюджету та бюджетної політики України з використанням різноманітних джерел.

Об'єктом дослідження є основи та загальні характеристики державного бюджету.

Предметом дослідження є процес формування державної політики України та її вплив на соціально-економічну стабільність.

Розділ І. Теоретико-методологічні засади державного бюджету та бюджетної політики

1.1. Бюджетна політика України, її основні риси та елементи

Бюджетна політика безпосередньо впливає на бюджетний процес, інтегруючи його ключові етапи: розгляд, затвердження, виконання та контроль за бюджетними коштами. Відповідно до Указу Президента України «Про Положення про Міністерство фінансів України» від 26 серпня 1999 року № 108/99, розробка та проведення єдиної фінансової, бюджетної та податкової політики є одним із першочергових завдань Міністерства фінансів. Конституція України, у свою чергу, наділяє Верховну Раду повноваженнями щодо затвердження Державного бюджету, внесення змін до нього, контролю за його виконанням та прийняття рішення про звіт про виконання (ст. 85).

Варто зазначити, що в економічній літературі поняття «бюджетна політика» трактується неоднозначно. У Бюджетному кодексі України замість цього терміну використовується поняття основних принципів бюджетної системи (ст. 7). Хоча ці поняття є взаємопов'язаними, вони не є тотожними. Бюджетну політику можна розглядати, з одного боку, як комплекс заходів держави щодо використання фінансових ресурсів, а з іншого — як інструмент регулювання економіки регіонів. Існують й інші визначення. Наприклад, деякі фахівці розуміють бюджетну (фіскальну) політику як використання оподаткування та державних видатків для регулювання сукупного рівня економічної діяльності. Вітчизняні фінансисти, аналізуючи фінансову реструктуризацію, дійшли висновку, що фінансова політика полягає у поєднанні конкретних цілей та відповідних засобів для їх досягнення. Ц.Г. Огонь визначає бюджетну політику як цілеспрямовану діяльність держави у фінансово-бюджетній сфері [24, c. 29].

Російські вчені пропонують дещо інше формулювання, розглядаючи бюджетну політику як сукупність рішень, що приймаються законодавчою та виконавчою владою для визначення основних напрямів розвитку бюджетних відносин та формування конкретних шляхів їх використання в інтересах громадян, суспільства та держави. Такий підхід дещо звужує роль бюджетної політики у відтворювальному процесі. Автори посібника «Казначейська система» розуміють під бюджетною політикою сукупність форм і методів впливу державних органів на бюджетні відносини.

Наведені визначення можна продовжувати, однак уже з них видно, що основний зміст бюджетної політики полягає у забезпеченні формування реального державного бюджету на наступний рік на макро- та мікрорівні.

Поряд із бюджетною політикою існує поняття «бюджетна резолюція», яке іноді ототожнюють із нею. Однак бюджетна резолюція, на відміну від бюджетної політики, визначає основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік, включаючи комплекс соціальних асигнувань, обсяг адміністративних витрат, доходи та видатки державного бюджету, обсяг ВВП, рівень інфляції тощо.

Для розв'язання соціально-економічних проблем держава використовує інструменти втручання в економіку, особливо в умовах фінансової кризи, що зумовлює розробку відповідної бюджетної політики. Наприклад, у 1998 році, коли Україна опинилася на межі дефолту через світову фінансову кризу, Верховна Рада прийняла постанову «Про основні напрями бюджетної політики», яка передбачала різке скорочення державного споживання, відновлення вітчизняного виробництва, збільшення доходів за рахунок неподаткових надходжень та консолідацію коштів державних цільових фондів. Ці та інші заходи дозволили створити умови для економічного зростання та уникнути фінансових потрясінь.

Враховуючи сучасний критичний стан економіки та обмеженість фінансових ресурсів, у бюджетній політиці на 2007 рік доцільно було б передбачити скорочення бюджетних коштів на державне споживання, зокрема на медичне обслуговування депутатів і членів Уряду. Існують й інші статті, які можна було б скоротити, а вивільнені кошти спрямувати на розвиток економіки та підвищення рівня життя населення [26, c. 38-41].

1.2. Сутність та формування державного бюджету України

Державний бюджет, будучи основним фінансовим документом країни, постійно перебуває в центрі уваги парламенту, уряду та суб'єктів господарювання. Він відображає реальний стан економіки та концентрує значну частину ВВП, яка використовується для соціально-економічних потреб. За останні п'ять років питома вага ВВП у доходах Державного бюджету України становила 27,6%. Україна суттєво відстає від колишніх соціалістичних країн за цим показником: ВВП на душу населення в Україні становить 2178 дол., у Росії — 6555, у Польщі — 7941 дол. США.

Досягти економічних показників розвинутих країн неможливо без значного залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій, нових технологій та виробничої дисципліни. Важливу роль при цьому відіграє науково обґрунтована бюджетна політика. Країни Західної Європи та інші держави накопичили значний досвід у цій сфері, кожна з них має свої особливості, зумовлені конкретною економічною ситуацією. У деяких країнах (Швеція, Франція, Німеччина) основні засади бюджетної політики визначаються конституцією. У США вона має дві частини: фіскальну політику (доходи, видатки, державний борг) та напрями бюджетної політики.

В умовах перехідної економіки Україна накопичила певний досвід формування власної бюджетної політики. Верховна Рада щорічно приймає постанову про Основні напрями бюджетної політики на наступний рік, у якій, окрім напрямів, надаються доручення Уряду щодо спрямування коштів державного бюджету на інноваційний розвиток економіки. У 2007 році, як і в попередні роки, у Державному бюджеті концентрується значна частина ВВП, що становитиме близько 30%. Використання бюджетних коштів є не менш складним завданням, ніж формування доходів. Доцільно підвищити обґрунтованість бюджетних програм, які є ключовим елементом програмно-цільового методу, оскільки вони надають суб'єктам господарювання інформацію про ресурси та ефективність використання бюджетних видатків. Бюджетні програми формуються на основі бюджетних запитів головних розпорядників коштів. Держава має підтримувати інноваційно-інвестиційні програми, оскільки підприємства не завжди можуть забезпечити їх за рахунок власних ресурсів. Альтернативним джерелом може бути зменшення податків зі спрямуванням вивільнених коштів на інвестиції [9, c. 14-16].

Разом із проектом бюджету до Верховної Ради подається Державна програма економічного та соціального розвитку, яка має розглядатися разом із бюджетною політикою. Однак вона часто залишається поза увагою парламенту, що знижує ефективність розподілу фінансових ресурсів між пріоритетними галузями та регіонами.

В Україні щорічно приймається багато проектів, значна частина яких не отримує належного фінансування. Тому слід застосовувати середньострокове бюджетне планування, оскільки при виникненні проблем з доходами багаторічні інвестиційні проекти можуть залишитися без фінансування. При прийнятті нових інноваційно-інвестиційних проектів необхідно передбачати відповідні витрати у бюджетах наступних років.

Бюджетний процес потребує вдосконалення, особливо на рівні сільських бюджетів. Там, де працюють промислові підприємства з переробки сільськогосподарської продукції, бюджети потребують менше дотацій. Надходження до таких бюджетів скоротилися у зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам бюджетної сфери. Можливості компенсації вилучених доходів за рахунок зведеного бюджету областей обмежені, тому слід сприяти припливу інвестицій, особливо у депресивні регіони. Для цього необхідно створити належні умови сплати податків, зокрема ставки мають бути динамічними та стимулюючими.

Формування бюджетів сіл і селищ потребує особливої уваги, оскільки значна їх частина позбавлена власних доходів. В окремих регіонах кошти вилучаються із сільських бюджетів до районних, що позбавляє їх можливості фінансувати соціальну сферу. В Україні налічується 28585 сільських населених пунктів, серед яких багато таких, де проживає до тисячі мешканців, які не можуть сформувати власний бюджет і живуть за рахунок дотацій. Постає питання про формування таких територій, які могли б формувати свій бюджет за рахунок власних доходів, використавши досвід Польщі, де у значної частини населених пунктів проживає близько шести тисяч жителів.

У проекті Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» передбачено право Ради Міністрів АРК та обласних державних адміністрацій здійснювати розподіл додаткової дотації на зменшення диспропорцій між дохідною частиною бюджетів для вирівнювання забезпеченості депресивних територій (ст. 48). Це рішення має позитивне значення, однак повністю фінансову проблему місцевого самоврядування не розв'язує, оскільки депресивні території, як і раніше, залежатимуть від дотацій [11, c. 74-76].

1.3. Засади визначення пріоритетів бюджетної політики держави

У Бюджетному кодексі України відсутнє поняття «пріоритет бюджетної політики», натомість використовується категорія «основний напрям бюджетної політики» [1]. Цей термін також не зустрічається у Посланні Президента України «Про основні напрями бюджетної політики на 2002 рік» [6]. Тому важливо чітко визначити співвідношення між цими категоріями. Напрямів бюджетної політики може бути багато, про що свідчить аналіз Бюджетних резолюцій Верховної Ради [2] та Основних напрямів бюджетної політики [3], які з 2003 року розробляє Кабінет Міністрів України. Пріоритетів же може бути лише декілька. Так, в Основних напрямах бюджетної політики на 2002 рік визначено 8 «основних завдань бюджетної політики» [6]. В Основних напрямах на 2003 рік, поданих Урядом, таких напрямів значно більше: у розділі «Доходи бюджету» — 8, «Фінансування бюджету» — 3, «Видатки бюджету та міжбюджетні відносини» — 4, а загалом їх 15 [3]. При цьому ці напрями викладено нечітко: в одному місці це напрями, в іншому — цілі. Подібний підхід простежується і у Постанові Верховної Ради України від 4 липня 2002 року, де пріоритетними напрямами бюджетної політики визначено:

• забезпечення безумовної збалансованості бюджету;
• забезпечення соціального спрямування бюджету;
• послаблення боргового навантаження на державні фінанси;
• підвищення рівня реальних доходів населення та купівельної спроможності громадян;
• забезпечення соціальних гарантій, соціального захисту населення та безплатної медичної допомоги, а також соціально-медичне забезпечення ветеранів війни та праці;
• погашення заборгованості із заробітної плати у бюджетній сфері та соціальних виплат і недопущення виникнення такої заборгованості у наступних періодах;
• забезпечення пропорційного фінансування державних програм, затверджених Верховною Радою України;
• стимулювання інноваційної та інвестиційної діяльності як фактора економічного зростання;
• розробка та впровадження податкової реформи [7].

У цьому документі зазначено 9 пріоритетних напрямів. Як видно з їх змісту, вони мають лише якісний характер і не мають кількісного визначення. Крім того, очевидно, що всіх коштів зведеного бюджету не вистачить для їх фінансування. Тому їх не можна вважати пріоритетними напрямами бюджетної політики.

Основні напрями бюджетної політики включають як напрями реформування бюджетної й податкової систем, так і конкретні заходи щодо поліпшення економічних відносин, а також основні параметри бюджетної політики. Вони значно ширші за сукупність пріоритетів [3]. Тому серед основних напрямів слід визначати пріоритетні. Пріоритети мають вужчий об'єкт «докладання зусиль», а саме: вирішення складних проблем економічного й соціального розвитку лише за рахунок бюджетних коштів. До того ж, вони мають бути кількісно визначені.

Доцільно також визначитися із співвідношенням між захищеними статтями видатків Державного бюджету та пріоритетами бюджетної політики. Категорію «захищені статті видатків» започатковано у Державному бюджеті України на 1998 рік, коли було встановлено, що фінансування таких статей проводиться в першочерговому порядку. До них було віднесено:

• оплату праці працівників бюджетних установ;
• нарахування на заробітну плату;
• придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів;
• забезпечення продуктами харчування;
• виплату відсотків за державним боргом;
• трансферти органам державного управління інших рівнів;
• трансферти населенню (пенсії, допомоги, стипендії).

З несуттєвими змінами зміст захищених статей у бюджетах на 1999-2002 роки зберігався майже таким самим. Статус захищених статей на законодавчому рівні не визначено, якщо не вважати за статус «першочерговий порядок фінансування» та «пропорційність їх фінансування по розпорядниках коштів». Однак це не означає їх 100-відсоткового забезпечення, про що свідчить практика.

Враховуючи це, а також той факт, що категорія «захищені статті» фактично втратила необхідність, доцільно було б від неї відмовитися. Тим більше, що в Основних напрямах бюджетної політики на 2003 рік Кабінет Міністрів запропонував не затверджувати перелік захищених статей, виходячи з того, що збалансований бюджет має бути виконаний за всіма видами видатків у повному обсязі [3]. Введення ж категорії «пріоритет бюджетної політики» повністю поглине категорію «захищені статті» й дозволить виконувати значно ширші функції.

Виходячи з обраного критерію, протягом 1992-2002 років пріоритети визначалися у Бюджетній резолюції Верховної Ради України, а з 2003 року — в Основних напрямах бюджетної політики, які подає Кабінет Міністрів України. Ці пріоритети не відповідають обраному критерію, оскільки для їх реалізації потрібні всі фінанси країни, а також іноземні позики.

Крім того, аналіз змісту Бюджетних резолюцій [2] і Основних напрямів бюджетної політики [3] свідчить про наявність суттєвих недоліків у механізмі визначення пріоритетів, а саме:

• наявність великої кількості пріоритетів, які практично неможливо реалізувати в умовах обмежених бюджетних ресурсів;
• визначення пріоритетів лише на бюджетний період (рік), що не дає можливості планувати їх на довгострокову перспективу;
• відсутність наступності й послідовності в реалізації визначених пріоритетів;
• визначення нереальних пріоритетів, які є недосяжними за даних умов;
• значний перелік захищених статей бюджету, які були профінансовані у 2002 році на рівні приблизно 70%;
• відсутність розрахунку потреби у бюджетних коштах для реалізації пріоритетів;
• невідповідність напрямків використання бюджетних коштів визначеним пріоритетам;
• неузгодженість бюджетних пріоритетів із завданнями Програми соціально-економічного розвитку України [12, c. 3-9].

Подолати ці недоліки можна лише шляхом зміни наукового й методологічного підходу до їх визначення.

До основних засад визначення пріоритетів бюджетної політики доцільно віднести:

- інформаційно-аналітичне забезпечення аналізу шляхом запровадження системи моніторингу стану соціально-економічного розвитку країни і реалізації бюджетної політики;

- визначення сукупності показників (індикаторів) стану бюджетної сфери, за якими здійснюватиметься аналіз;

- аналіз соціально-економічного розвитку країни і стану бюджетної сфери, включаючи реалізацію бюджетної політики за попередній період (з використанням системного і ситуаційного аналізу, SWOT-аналізу);

- за результатами аналізу — виявлення загроз стану бюджетної сфери і здійсненню бюджетної політики;

- стратегічне планування бюджетної політики з урахуванням результатів аналізу та переліку загроз. Власне визначення пріоритетів бюджетної політики. Прогнозування дії чинників і заходів, які забезпечуватимуть реалізацію бюджетної політики через розробку і реалізацію бюджетних цільових програм за кожним пріоритетом.

Розглянемо детальніше кожну із засад.

1. Інформаційно-аналітичне забезпечення. Визначення пріоритетів бюджетної політики неможливо без відповідного інформаційно-аналітичного забезпечення, яке здійснюється за двома напрямками аналізу:

1) соціально-економічного розвитку країни;

2) соціально-економічного розвитку бюджетної сфери.

Завданнями інформаційно-аналітичного забезпечення є:

- визначення інформаційних потреб, достатніх для моніторингу стану соціально-економічного розвитку країни і бюджетної сфери;

- організація системи моніторингу;

- встановлення першоджерел інформації та установ, які мають її надавати;

- добір необхідної інформації (статистичних даних) щодо визначеної сукупності показників;

- оцінка достовірності, повноти і своєчасності надання інформації;

- попередня обробка отриманої інформації;

- аналітична обробка інформації за статистичними показниками та індикаторами бюджетної статистики;

- збирання цільової інформації для поглибленого аналізу конкретних загроз [11].

2. Важливим завданням є встановлення переліку сукупності показників (індикаторів) бюджетної сфери. Це має відбуватися з урахуванням Бюджетного кодексу України та додаткових потреб, пов'язаних із станом перехідної економіки. Згідно з Бюджетним кодексом до індикаторів, які характеризують Основні напрями бюджетної політики, відносяться: обсяг доходів і витрат (у грошовому виразі та у відсотках від прогнозного річного обсягу ВВП); граничний розмір дефіциту (профіциту) Державного бюджету; частка прогнозного річного обсягу ВВП, що перерозподіляється через зведений бюджет; граничний обсяг державного боргу та його структура; питома вага міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету та коефіцієнт вирівнювання для місцевих бюджетів; питома вага капітальних вкладень у видатках Державного бюджету [1]. До цих індикаторів доцільно було б додати, враховуючи перехідний стан економіки, такі показники: заборгованість із заробітної плати бюджетних організацій та державних підприємств, пенсій і соціальних виплат; заборгованість підприємств усіх форм власності щодо розрахунків з бюджетом.

3. Проведення аналізу соціально-економічного розвитку країни і стану бюджетної сфери. Основними методами аналізу є системний аналіз і розробка сценаріїв розвитку подій.

Системний аналіз може ґрунтуватися на таких передумовах:

1) Ієрархічна структура бюджетної сфери потребує одночасного погодження пріоритетів на всіх рівнях управління: держава, регіон, підприємство, особа.

2) Необхідність врахування складності, взаємозв'язку та взаємозалежності між окремими складовими бюджетної сфери.

3) Багатоаспектність проблем функціонування бюджетної сфери.

4) Обмеженість бюджетних ресурсів та їх недостатність для розвитку економіки й соціального забезпечення.

5) Варіантність використання й заміни бюджетних ресурсів на різних рівнях управління [23, c. 25-29].

Системний аналіз може включати такі етапи:

I етап — визначення конкретної мети аналізу, яка полягає у встановленні числового значення індикаторів та виявленні загроз. Проводиться попереднє вивчення стану бюджетної сфери, здійснюється її структуризація, встановлюються критерії та параметри оптимального стану.

II етап — структурний аналіз стану бюджетної сфери й розробка концепцій її розвитку. З'ясовуються взаємозалежності між складовими, вивчається організаційна структура, виявляються загрози та чинники. Визначаються економічні й правові умови функціонування.

III етап — функціональний аналіз. Виявляються функціональні та кореляційні зв'язки між індикаторами та складовими бюджетної сфери, моделюється безпечний стан.

IV етап — синтезування результатів системного аналізу. Поєднуються результати структурного і функціонального аналізу, порівнюються варіанти виходу на безпечний стан, вибирається оптимальний.

4. Виявлення загроз бюджетній сфері як негативних чинників, що впливають на темпи й повноту реалізації пріоритетів. Загроза виникає, коли перевищено порогове значення того чи іншого індикатора.

Програмно-цільовий підхід до реалізації пріоритетів має передбачати такі кроки:

• визначення пріоритетів бюджетної політики (на середньостроковий період);
• визначення завдань програми на бюджетний період, напрямів і заходів діяльності;
• розрахунки обсягів коштів, потрібних для реалізації пріоритетів;
• порівняння визначених обсягів коштів з можливостями зведеного бюджету;
• визначення органу державної влади, відповідального за виконання цільової бюджетної програми;
• визначення критеріїв і показників оцінки результативності програми;
• виділення необхідних фінансових коштів;
• організація систематичного контролю виконання програми;
• корегування програми у випадку відставання від строків.

Крім того, кожний розпорядник бюджетних коштів має розробити стратегію своєї діяльності щодо реалізації пріоритету не лише на наступний рік, а й на середньострокову перспективу. Використання програмно-цільового підходу значно підвищує роль головних розпорядників бюджетних коштів та їх відповідальність за використання коштів [26, c. 41-48].

Розділ ІІ. Бюджет і бюджетна політика України в умовах трансформаційної економіки

2.1. Вплив бюджетної політики на розвиток національної економіки

В українському суспільстві триває дискусія щодо доцільності підвищення рівня доходів населення як основного пріоритету державної політики шляхом соціалізації бюджету, тобто розширення державних витрат на соціальні потреби. Такий бюджет дехто називає бюджетом «проїдання», аргументуючи необхідність формування бюджету розвитку, сутність якого полягає в обмеженні зростання соціальних виплат на користь збільшення державних інвестицій. Причини погіршення економічної ситуації вони вбачають у посиленні податкового тиску та неадекватній роботі Уряду. Інші аргументують необхідність соціалізації бюджету низьким рівнем життя населення за високих темпів економічного розвитку.

Емпіричні дослідження впливу структури бюджетних витрат на економічний розвиток не дають однозначних результатів. З одного боку, встановлено, що лише державні інвестиції (продуктивні бюджетні витрати) позитивно впливають на економічне зростання. З другого боку, дослідження підтверджують, що саме соціальні витрати мають позитивний вплив на зростання економіки в короткостроковому періоді, тоді як капітальні витрати — негативний.

Отже, соціалізація бюджету може мати як позитивні, так і негативні наслідки для економічного розвитку. Можна виокремити три можливі варіанти розвитку подій.

В умовах зростаючого споживчого попиту, з метою захисту національного виробника, владою було введено обмеження на імпорт, що в поєднанні з обмеженістю внутрішніх виробничих потужностей стало причиною виникнення «м'ясної», «цукрової», «бензинової» та інших криз на внутрішньому ринку. Результатом стало стрімке зростання цін, збільшення контрабанди і тіньового сектору економіки.

Отже, різке посилення ролі соціальних витрат призвело до негативного варіанта розвитку подій. Зміна структури розподілу бюджетних коштів на користь споживання випереджала можливості економіки щодо товарного забезпечення. Результатом стали погіршення зовнішньоторговельного балансу, товарні дефіцити й висока інфляція [18, c. 7-11].

Порівнюючи розміри дохідної частини бюджету України за останні три роки, можна помітити такі особливості:

— з ослабленням податкового навантаження у 2004 році та зниженням частки дохідної частини бюджету у ВВП із 28,2% до 26,5% відбувалося прискорення темпів зростання ВВП із 9,6% до 12,1%;

— посилення бюджетного тиску в 2005 році та зростання частки дохідної частини до 31,6% негативно позначилися на темпах приросту ВВП, які знизилися до 2,6%.

Таким чином, уповільнення темпів зростання ВВП у 2005 році багато в чому зумовлюється посиленням фіскального тиску на офіційний сектор економіки. Судячи з прийнятого бюджету на 2006 рік, цього року тиск не буде послаблено.

Підбиваючи підсумки, можна зробити такі висновки:

— підвищення ролі соціальних витрат у бюджеті має здійснюватися поетапно з урахуванням виробничих можливостей економіки;

— різка соціалізація і збільшення розмірів бюджету можуть призвести до негативних наслідків;

— проведена у 2005 році різка зміна спрямованості бюджетної політики стала причиною негативних наслідків для розвитку економіки України;

— для забезпечення позитивного впливу бюджетної системи на розвиток економіки необхідна оптимізація структури й розмірів бюджету [15, c. 33-37].

2.2. Бюджетна політика стимулювання економічного зростання та механізми її реалізації

Проблемам визначення ролі держави у забезпеченні інвестиційного розвитку присвячується значна кількість досліджень як в Україні, так і в інших пострадянських країнах. Однак питання ефективності державних інвестицій залишається відкритим. Існують розбіжності щодо механізмів та форм їх застосування.

Виходячи з економічної теорії та практики, успішний розвиток економіки будь-якої країни ґрунтується на інвестиційній основі. Оновлення основного капіталу є запорукою сталого економічного розвитку.

Основними якісними характеристиками розвитку інвестиційних процесів є:

— частина валового внутрішнього продукту, яку суспільство спрямовує на забезпечення подальшого відтворення;

— величина прямих іноземних інвестицій у розрахунку на 1 жителя країни;

— структура джерел інвестування (визначення ролі держави у забезпеченні інвестиційного розвитку).

В Україні досить гостро постає проблема вкладання коштів в основний капітал. З огляду на високий рівень зношеності основних виробничих фондів, збереження такої тенденції є реальною загрозою суспільному розвитку. Низький рівень бюджетного інвестування свідчить про орієнтованість держави на здійснення в основному поточних витрат.

Для українського суспільства актуальною є проблема пошуку реальних джерел накопичення та шляхів ефективного використання інвестиційних ресурсів.

Вважаємо, що така позиція є найбільш прийнятною для України, яка не має сьогодні ні чіткої стратегії розвитку, ні стабільного законодавства, ні ефективних механізмів накопичення та вкладання інвестиційних коштів.

В умовах невизначеності надзвичайного значення набуває роль держави у формуванні та впровадженні ефективної інвестиційної політики. Це завдання є невідкладним, особливо з огляду на стан основних фондів, технічну відсталість та неконкурентоспроможність.

Критерії ефективності інвестування для держави і для приватних інвесторів здебільшого різні. Кінцева ефективність інвестиційної діяльності держави не пов'язана лише з отриманням прибутку, а має втілювати суспільні інтереси. Це соціальні інвестиції, які є цільовою функцією держави. Існує багато прикладів невідкладних інвестиційних потреб суспільства, на які не будуть «претендувати» приватні інвестори. Наприклад, ситуація у житлово-комунальному господарстві України: високий рівень зношеності основних фондів, висока витратність виробництва, низька якість послуг. Очевидно, що у розв'язанні цих проблем не обійтися без участі держави [19, c. 38-41].

Державні інвестиції відігравали вирішальну роль у становленні економік, особливо в нестабільні періоди. Класичними прикладами є:

Німеччина у повоєнний період. Відродження країни відбувалося через державне планування та інвестування за рахунок коштів за планом Маршалла (Західна Німеччина) та допомоги з Радянського Союзу (Східна Німеччина).

Повоєнна Японія. Держава жорстко займалася реорганізацією економіки, інвестуючи у пріоритетні галузі.

Франція. Розвиток країни відбувався за активної ролі держави через механізм індикативного планування.

Китай. Значна роль держави у процесі переведення економіки на ринкові засади. Великі обсяги державного інвестування.

Більшість країн у своєму розвитку проходили періоди значних фінансових вкладень для стабілізації та реструктуризації економіки. В міру настання стабільних періодів функції держави набували соціальної спрямованості, а функцію економічного регулювання починав здійснювати ринок.

Сучасний період розвитку української економіки потребує активної участі держави як у формуванні інвестиційного середовища, так і у прямому інвестуванні.

Безпосередня участь держави у здійсненні інвестицій може відбуватися у таких напрямах:

— розробка, затвердження і фінансування цільових бюджетних програм;

— розробка, затвердження і фінансування інвестиційних проектів за рахунок бюджетних коштів;

— формування переліку об'єктів будівництва та технічного переоснащення для державних потреб;

— надання державних гарантій по інвестиційних проектах, що фінансуються за кошти міжнародних фінансових організацій;

— надання допомоги в оплаті кредитних коштів по інвестиційних проектах;

— виділення на конкурсній основі бюджетних коштів для реалізації інвестиційних проектів;

— проведення експертизи інвестиційних проектів, при реалізації яких використовуються державні кошти;

— контролювання процесу реалізації інвестиційних проектів;

— контролювання цільового використання бюджетних коштів;

— випуск облігаційних та гарантованих державою цільових позик;

— залучення недержавних коштів для реалізації інвестиційних проектів;

— розвиток приватно-державного партнерства.

Наразі державні інвестиції в Україні здійснюються у таких формах: капітальні видатки державного та місцевих бюджетів, бюджетне фінансування державних цільових програм, інвестиційні вкладення за рахунок бюджетів розвитку. Проте існують серйозні проблеми щодо ефективності бюджетних інвестицій.

Це обумовлюється такими чинниками:

— розпорошеністю і недостатньою визначеністю пріоритетів державного інвестування;

— недостатньою обґрунтованістю та прогнозованістю державних інвестицій;

— неспроможністю виконавчих структур ефективно адмініструвати інвестиційні проекти;

— постійним недофінансуванням інвестиційних проектів;

— низькою дисципліною щодо адресного використання державних коштів.

Наведені чинники знижують суспільний ефект від бюджетного інвестування. Сучасна практика державного інвестування потребує суттєвого удосконалення [22, c. 61-65].

Перспективним, з точки зору підвищення ефективності бюджетного інвестування, може стати створення у складі державного бюджету окремого Бюджету розвитку з визначеними джерелами формування та напрямками використання. Кошти Бюджету розвитку призначаються лише для здійснення інвестиційних вкладень.

Основними принципами формування та функціонування Бюджету розвитку мають стати:

— формування на середньострокову перспективу зі щорічним переглядом;

— щорічне затвердження одночасно із затвердженням державного бюджету;

— аналіз виконання проводиться одночасно з аналізом виконання державного бюджету;

— функціонування на основі строковості, платності та вчасного повернення бюджетних коштів;

— відбір інвестиційних проектів на конкурсній основі з урахуванням чітко визначених критеріїв: відповідність суспільним інтересам; стабільність фінансового стану виконавця; значний економічний ефект; спроможність виконавця здійснювати співфінансування;

— налагодження дієвого контролю та звітності.

Як джерела формування Бюджету розвитку можуть розглядатися:

— надходження від приватизації державної власності;

— частина державних доходів від підприємницької діяльності та власності;

— внутрішні та зовнішні запозичення з метою інвестування;

— повернення коштів від раніше здійсненого бюджетного інвестування;

— кошти від повернення кредитів.

Як напрямки видатків Бюджету розвитку пропонуються:

— фінансування інвестиційних проектів, що відібрані на конкурсних засадах;

— надання державних гарантій під інвестиційні проекти;

— покриття державою частини процентних ставок по залучених кредитах;

— субсидування місцевих бюджетів розвитку [14, c. 5-6].

2.3. Бюджетна політика і стабільність соціально-економічного розвитку України

Розглядаючи суперечності соціально-економічного розвитку України, важливо визначити чинники, що характеризують цей процес. Одним із найсуттєвіших є соціально-економічна політика уряду та її складові: фінансова, бюджетна, грошово-кредитна політика. Реалізація будь-якої політики зумовлює необхідність обґрунтування стратегічних і тактичних цілей. Конкретизація цілей та визначення пріоритетів дає змогу сконцентрувати потенціали на їхню реалізацію. Особливої ролі набуває визначення стратегії як ідеологічної основи реалізації цілей.

Механізм реалізації бюджетної політики — це комплекс методів адміністративно-правового й економічного характеру, спрямований на реалізацію стратегічних і тактичних цілей. Конкретним проявом реалізації бюджетної стратегії є планово обґрунтована динаміка показників бюджету в довгостроковому періоді (на 3-5 років і більше).

Стратегічні цілі бюджетної політики реалізує бюджетна стратегія. Аналіз реалізації бюджетної стратегії в розвинутих країнах свідчить про її позитивний вплив на соціально-економічне зростання. Реалізація бюджетної стратегії можлива за наявності відповідної правової бази, політичної волі керівництва та науково-методичного забезпечення.

Процес формування бюджетно-податкової політики передбачає визначення цілей і завдань. У проекті «Основних напрямів бюджетної політики на 2007 рік» мають бути чітко визначені цілі на короткострокову і середньострокову перспективу.

Вихідним методологічним положенням має бути те, що бюджетно-податкова політика повинна слугувати реалізації соціально-економічної доктрини держави.

Розглядаючи бюджетну політику України, необхідно констатувати відсутність обґрунтування запланованого на 2007 рік рівня перерозподілу ВВП через бюджет у взаємозв'язку із прогнозними темпами економічного зростання.

Доходи очікуються у зведеному бюджеті на рівні 30% ВВП. У розділі «Доходи бюджету-2007» проаналізовано причини можливих змін щодо податкових надходжень, але не розглядаються чинники, які визначатимуть обсяги неподаткових надходжень (від оренди державного майна, дивіденди, надходження від транзиту нафти, газу), а також доходи від операцій із капіталом та офіційні трансферти.

В Україні із 2002 року при плануванні видатків використовують програмно-цільовий метод, але його реалізація містить суперечності. Обсяги капітальних витрат плануються лише на рік, що не дає змоги реалізувати інвестиційно-інноваційну складову. Вважаємо недостатньо обґрунтованою пропозицію фінансування дефіциту бюджету на 2007 рік переважно за рахунок джерел, не пов'язаних із запозиченнями.

У проекті немає достатньо аргументованих доказів щодо визначення основним джерелом покриття дефіциту надходжень від приватизації. Політика фінансування дефіциту за рахунок нестабільного джерела є помилковою, зважаючи на постійний характер видатків [20, c. 3-9].

Окремою складовою бюджетної політики має стати фінансове забезпечення розвитку освіти і науки. Фінансування освіти треба розглядати як засіб зростання інтелектуального капіталу нації. Вища освіта є важливим компонентом людського капіталу, що забезпечує зростання доходів та визначає інноваційну перспективу країни.

Постіндустріальні країни здійснюють фінансування освіти у значних обсягах. За рівнем економічного ефекту асигнування освіти прирівнюється до НДДКР. Інвестиції в інтелектуальний капітал прирівнюються до інвестицій в основний капітал.

Провідні держави виділяють на розвиток освіти дедалі більше коштів. Видатки на фінансування вищих навчальних закладів у Нідерландах, Німеччині, Канаді становлять 70-95% у структурі джерел фінансування.

Використання коштів місцевих бюджетів зумовлене рівнем децентралізації фінансових ресурсів.

Вважаємо необґрунтованою пропозицію щодо скасування бюджетного фінансування державних закладів вищої освіти. Аналіз досвіду розвинених країн переконує в необхідності збільшення фінансування освіти випереджувальними темпами порівняно із зростанням ВВП.

Необхідним кроком у реалізації боргової політики є скорочення зовнішніх запозичень у структурі державного боргу, оскільки понад 70% боргів держави є зовнішніми (див. табл. 1). Тривале збереження такої структури пояснюється тим, що відсоткові ставки на ринку внутрішніх запозичень залишаються високими.

За даними таблиці 1, у 2003-2004 роках спостерігалася тенденція до зростання питомої ваги зовнішнього боргу до 74% та 75% відповідно. Позитивні зміни закріпилися і в 2005 році. Проте, як зазначено у таблиці 2, борг України в іноземній валюті становить ще дуже велику частку — 79,12%, зокрема в доларах США — 61,79%.

В Україні була сформована державна заборгованість переважно в іноземній валюті, що зробило бюджет вразливим до коливань обмінного курсу. Необхідно акумулювати державний борг у стійкій іноземній валюті.

Діями, які підкріплювали наміри уряду скоротити зовнішні борги, стало прийняття змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», відповідно до яких планується скорочення зовнішніх запозичень з 8,4 млрд грн. до 3,1 млрд грн. при одночасному зростанні внутрішніх запозичень із 4 млрд грн. до 6 млрд грн.

Щоб досягти економії бюджетних коштів на обслуговування внутрішніх боргів, уряд вдається до дострокового погашення великих боргів за рахунок дешевших запозичень. Політика заміщення великих боргових зобов'язань дешевшими є досить ефективною [21, c. 126-131].

Отже, з метою утримання боргового навантаження в економічно безпечних межах пріоритетними завданнями є встановлення стабільного співвідношення державного боргу до ВВП; пошук ефективних умов запозичення; своєчасне виконання зобов'язань. Ці заходи сприятимуть підвищенню кредитного рейтингу України.

Необхідно забезпечити мінімізацію вартості й утримання обсягу боргу в безпечних межах; застосування операцій із дострокового погашення; недопущення неефективного використання запозичених коштів.

При здійсненні боргової політики треба додержуватися принципів: підтримання оптимальної структури боргу; забезпечення безумовного виконання зобов'язань; мінімізації ризиків.

Щодо взаємовідносин між державним та місцевими бюджетами є необхідність продовження практики стимулювання збільшення обсягів фінансових ресурсів територій. Застосування диференційованого коефіцієнта (альфа) від 0,6 до 1 при формульному методі розрахунку міжбюджетних трансфертів може перешкоджати цьому.

Принцип самостійності місцевих бюджетів поки що залишається нереалізованим.

Суперечність реалізації податкової політики зумовлена потребою забезпечення зростаючих соціальних виплат за умови гарантування стабільності податкової системи.

Податкова система — це «нервова» система економіки, тому необхідні вагома аргументація при запровадженні нових видів оподаткування та широке громадське обговорення.

На сьогодні податкову політику необхідно розглядати в контексті двох напрямів — забезпечення податкових надходжень і використання податків для регулювання перерозподілу фінансових ресурсів. Податки мають забезпечувати достатність надходжень, водночас не перешкоджаючи інвестиційній діяльності. Важливою складовою є необхідність прийняття Податкового кодексу [17, c. 58-61].

Розділ ІІІ. Бюджетна політика України: проблеми та перспективи

3.1. Основні напрями бюджетної політики України

Використовуючи бюджет як провідний інструмент реалізації державної політики, уряди найчастіше схиляються до вчень кейнсіанства або ліберального класицизму. Залежно від обраної теорії використовуються ті чи інші інструменти реалізації бюджетної політики.

Проведення бюджетної реформи в Україні ускладнює завдання уряду. Система провадження бюджетної політики перебуває на стадії становлення, однак це не применшує її значення. Сучасна економічна наука наголошує на зростанні значення аналізу наслідків впливу бюджету на економічне життя.

Одним із головних завдань бюджетного процесу є втілення вимог бюджетної політики. Метою статті є розгляд реалізації сучасної бюджетної політики в Україні упродовж бюджетного процесу.

На сьогодні підготовку Основних напрямів бюджетної політики проводять три учасники бюджетного процесу. Документ розробляється Міністерством фінансів та схвалюється Кабінетом Міністрів. Остаточного вигляду він набуває після схвалення Верховною Радою. Така схема посилила економічну доцільність бюджетних резолюцій: уряд декларує своє бачення бюджетної політики і шляхом узгодження досягає консенсусу з Верховною Радою [24, c. 29-33].

Реформи та невизначеність у бюджетній сфері заважають провадженню передбачуваної політики. Відсутність чіткого зв'язку між проголошеними результатами та змістом затвердженого бюджету породжує недовіру учасників бюджетного процесу.

Відсутність чітко сформульованих тактичних планів фінансової політики заміщується підзаконними актами. Потрібна побудова ефективного бюджетного устрою і створення системи правового забезпечення [16, c. 52].

3.2. Головні проблеми та перспективи розвитку бюджетної політики

Різке уповільнення економічного зростання у 2005-му та першій половині 2006 року поставило завдання перегляду основних напрямів бюджетної політики.

Бюджетна резолюція на 2007 рік, надана попереднім Урядом, майже механічно повторювала положення, закладені на 2006 рік, і містила принципи, з якими не можна погодитися країні, що прагне сталого економічного зростання та підвищення рівня життя.

Враховуючи практику останніх років, основні напрями бюджетної політики на 2007 рік та середньострокову перспективу повинні базуватися на принципах, закріплених у Постанові Верховної Ради України «Про основні напрями бюджетної політики на 2007 рік» від 27.07.2006 року № 42-V.

Основою економічної та бюджетної політики має стати орієнтація на відновлення інвестиційно-інноваційної моделі розвитку, зниження фіскального навантаження, захист вітчизняного товаровиробника, збільшення соціальних гарантій. У розв'язанні цих завдань ми розраховуємо на підтримку української науки.

Бюджетна політика на 2007 рік буде спрямована на стабілізацію фінансово-економічної ситуації, проведення структурних реформ, підвищення соціальних стандартів. Доходи зведеного бюджету плануються у сумі близько 180 млрд грн, що на 14% більше від плану на 2006 рік. Прогноз видатків становить близько 197 млрд грн [25, c. 1-3].

Реалізація стратегії економічного прориву потребує удосконалення фінансової політики, яка повинна активніше впливати на мотиви економічної поведінки суб'єктів господарювання.

Уряд розпочне підготовку податкової реформи. Одним із ключових положень Державного бюджету на 2007 рік стане зниження частки перерозподілу ВВП через зведений бюджет до 30,2%, що дасть можливість знизити фіскальне навантаження приблизно на 10 млрд грн.

Планується, що 2008 рік стане роком активної фази податкової реформи. Після її завершення, яка триватиме три-чотири роки, для бізнесу розпочнеться період податкової стабільності.

Уряд планує зосередити увагу на підвищенні ефективності управління об'єктами державної власності, зміцненні дисципліни платників податків. Буде запроваджено жорстку економію бюджетних коштів на адміністративні витрати.

Проект Державного бюджету на 2007 рік, поряд із збереженням соціальної орієнтації, містить заходи з реалізації інвестиційних пріоритетів. Документ не позбавлений проблемних питань, що є наслідком прорахунків попередніх урядів.

Бюджетна політика Уряду спиратиметься на необхідність забезпечення інноваційного розвитку економіки. До захищених статей видатків на 2007 рік віднесено видатки на підготовку кадрів вищими навчальними закладами, фундаментальні дослідження, прикладні наукові розробки [10, c. 21-28].

З метою відродження економіки планується відновити застосування механізмів вільних економічних зон, територій пріоритетного розвитку, інноваційних та технопарків. Повернення до економічно обґрунтованих податкових пільг гарантуватиме новий економічний ривок. Підтримка вітчизняного виробника здійснюватиметься й за рахунок повернення оптимального рівня митних ставок.

Уряд планує розвивати систему державного інвестування, яка передбачатиме чітку пріоритетність капітальних вкладень. Лише на програми з підвищення енергоефективності проектом бюджету передбачено видатки в обсязі близько 1,5 млрд грн.

Підвищення соціальних стандартів залишається ключовим напрямом. У проекті бюджету запропоновано зберегти частку видатків соціального спрямування на рівні близько 80%. Джерелом піднесення рівня життя має стати відновлення економічного зростання.

У 2007 році планується підвищити питому вагу загального фонду місцевих бюджетів до 43,4%, що перевищує показник за 2006 рік на 3%; на 55,5% збільшити суму субвенцій.

Необхідно продовжити пошук нових важелів управління державним боргом.

Принциповим у вдосконаленні бюджетної політики вважаємо подальше удосконалення бюджетного процесу; впровадження критеріїв оцінки ефективності; розробку методології оцінки впливу прийнятих рішень на перспективу; підвищення узгодженості бюджетного прогнозування з програмами соціально-економічного розвитку.

У розв'язанні цих завдань Уряд розраховує на активну участь науковців. Економічна наука повинна запропонувати теоретичні та прикладні розробки, пов'язані з формуванням оптимальної моделі фінансової політики.

Необхідно вже сьогодні замислитись над науковим обґрунтуванням владних рішень. Уряду необхідні стратегічні рекомендації щодо удосконалення економічної та фінансової політики.

Теоретична та прикладна економічна наука повинна бути в авангарді реформування економіки України, стати партнером Уряду в організації аналітичної діяльності, проведенні структурних перетворень, удосконаленні системи управління державними фінансами [8, c. 3-9].

Висновки

Головним завданням нині та на перспективу має бути напрацювання механізмів забезпечення високих темпів економічного зростання. Важливе місце відводиться питанням удосконалення бюджетної політики, зокрема:

— забезпечення ефективного функціонування податкової системи, мобілізація бюджетних доходів. Податкова система повинна сприяти формуванню ринкового середовища та забезпечувати стабільне надходження коштів до бюджетів;

— формування бюджетних видатків, орієнтованих на стимулювання економічного зростання; створення умов для інвестиційної діяльності; орієнтації видатків на досягнення кінцевих результатів;

— створення ефективної системи управління бюджетними ресурсами, застосування механізму обліку всіх зобов'язань;

— здійснення структурних реформ у соціальній сфері. Слід досягти підвищення ефективності використання бюджетних коштів шляхом скорочення неефективних витрат. Фінансування установ соціальної сфери необхідно здійснювати у залежності від результатів діяльності;

— реформування міжбюджетних відносин з метою досягнення взаємного розуміння у питаннях розподілу фінансових ресурсів.

Зауважимо, що окремі із запропонованих заходів проголошувалися раніше, однак із тих чи інших причин залишаються нереалізованими. Усе це не сприяє економічному та соціальному розвитку країни.

Список використаної літератури

1. Бюджетний кодекс України: Закон України від 21 червня 2001 року № 2542 - III.
2. Бюджетні резолюції Верховної Ради України за 1995-2002 роки.
3. Основні напрями бюджетної політики на 2003 рік: Кабінет Міністрів України. — 31 травня 2002 року, №34-1888/4.
4. Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році». Офіційне видання. - Київ: Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України. - 2002.
5. Програма діяльності Кабінету Міністрів України: постанова Кабінету Міністрів України від 5 червня 2002 року № 779.
6. Про основні напрями бюджетної політики на 2002 рік. Послання Президента України до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. - У кн.: Бюджетна реформа в Україні: проблеми та шляхи розв'язання. Міжнародна науково-практична конференція. Київ, 25-26 травня 2001 року. - К: НДФІ при Міністерстві фінансів України. — 2001.
7. Про основні напрями бюджетної політики на 2003 рік. Постанова Верховної Ради України від 4 липня 2002 року, №32-IV.
8. Азаров М. Я. Формування бюджетної політики економічного зростання //Фінанси України. - 2006. - № 9 . - С.3-9
9. Буковинський С. Формування бюджетної політики у ринковому середовищі //Вісник Національного Банку України. - 2006. - № 6. - C. 14-21.
10. Буковинський С.А. Концептуальні підходи до формування перспективного бюджетного плану// Фінанси України. - 2006. -№3.- С 21—28.
11. Буковинський С.А. Шляхи розвитку бюджетної системи України // Фінанси України. — 1998. — № 9.
12. Буковинський С.А., Комаров В.А. Бюджет розвитку та пріоритети бюджетних інвестицій // Фінанси України. - 2004. —N2 9. — С 3—19.
13. Бюджетна політика у контексті стратегії соціально-економічного розвитку України: У 6 т./ Редкол.: Азаров М.Я. (голова) та ін. - К: НДФІ, 2004.
14. Гальчинський А. Три кроки бюджетної політики // Дзеркало тижня. — 2006. — № 37. — 30 верес.
15. Гончарук А.Г. Вплив бюджетної політики на розвиток національної економіки //Фінанси України. - 2006 . - № 12 . - С. 33-39
16. Державна фінансова політика та прогнозування доходів бюджету України / М.Я. Азаров, Ф.О. Ярошенко, Т.І. Єфименко й ін. — К., 2004. — С. 52.
17. Єрмошенко М.М. Фінансова безпека держави: національні інтереси, реальні загрози, стратегія забезпечення. — К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т. — 2001.
18. Жибер Т.В. Бюджетна політика України //Фінанси України. - 2005. - № 8. - C. 7-11
19. Запатріна О. В. Бюджетна політика стимулювання економічного зростання та механізми її реалізації //Фінанси України. - 2006. - № 4. - С.38-45
20. Лютий І. О. Бюджетна політика і стабільність соціально-економічного розвитку України //Фінанси України. - 2006. - № 10. - С.3-12.
21. Огонь Ц.Г. Доходи бюджету України: теорія та практика. — К., 2003. — С 126.
22. Плужников І.О. Інформаційно-аналітичне забезпечення прогнозування і планування бюджетної політики держави//Актуальні проблеми економіки. -2002. — № 9.
23. Плужніков І. Засади визначення пріоритетів бюджетної політики держави //Економіст. - 2003. - № 2. - С.25-29.
24. Полозенко Д.В. Бюджет і бюджетна політика України в умовах трансформаційної економіки //Економіка АПК. - 2006. - № 12. - С.29-33.
25. Про основні напрями бюджетної політики на 2007 рік //Праця зарплата. - 2007. - № 28. - C. 1-3
26. Януль І. Бюджетна політика України: проблеми та перспективи //Фінанси України. - 1998. - № 2. - C. 38-48