1. Територія, кількість мешканців, основні міста.

2. Політична система: законодавча, виконавча та судова гілки влади; валюта.

3. Адміністративно-територіальний поділ, механізми економічної взаємодії між центром та регіонами.

4. Загальний огляд державного регулювання економіки, позиції країни у глобальній економіці.

5. Питома вага державної власності в національному господарстві.

ІІ. Аналіз практики державного регулювання економіки.

1. Антимонопольна політика та підтримка конкурентного середовища.

2. Державне управління стратегіями розвитку (прогнозування, планування, програмування).

3. Державна підтримка науково-технічного прогресу та інноваційної діяльності.

4. Регулювання структурних змін та інвестиційних процесів.

5. Фінансово-кредитна політика держави.

6. Регулювання ключових секторів економіки (промисловість, агропромисловий комплекс, будівництво, торгівля).

7. Політика у соціальній сфері.

8. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

9. Екологічна політика та регулювання природоохоронної діяльності.

Список використаних джерел.

І. Загальна характеристика країни

1. Територія, чисельність населення, головні міста

Федеративна Республіка Німеччина розташована у центральній частині Європи. Сусідами країни є Чехія, Австрія, Швейцарія, Франція, Люксембург, Бельгія, Нідерланди та Данія. Північні кордони омиваються водами Північного та Балтійського морів. Територія ФРН включає Східно-Фризькі та Північно-Фризькі острови, а також острови Гельголанд і Дюні у Північному морі та острів Фемарн у Балтійському морі.

Країна поділяється на 16 федеральних земель (Баварія, Баден-Вюртемберг, Берлін, Бранденбург, Бремен, Гамбург, Гессен, Мекленбург-Передня Померанія, Нижня Саксонія, Рейнланд-Пфальц, Саар, Саксонія, Саксонія-Анхальт, Північна Рейн-Вестфалія, Тюрінгія, Шлезвіг-Гольштейн).

Населення країни становить 83,03 млн осіб (дані на липень 2001 року). За цим показником Німеччина посідає 12 місце у світі та 2 місце в Європі, поступаючись лише Росії.

Столиця — Берлін (у 1999 році парламент перемістився з Бонна до Берліна, проте окремі міністерства та відомства досі функціонують у Бонні). Населення столиці — 3,29 млн мешканців.

Серед інших великих міст варто виділити: Гамбург (1,688 млн), Мюнхен (1,161 млн), Кельн (967 тис.), Франкфурт-на-Майні (646 тис.), Ессен (590 тис.), Дортмунд (588 тис.), Штутгарт (575 тис.), Дюссельдорф (568 тис.), Бремен (538 тис.), Ганновер (517 тис.).

Офіційна мова — німецька.

2. Державний устрій: законодавча, виконавча, судова влада; грошова одиниця

Основним законом країни є конституція, ухвалена у 1949 році. Главою держави виступає президент, який обирається строком на 5 років Федеральними зборами. До складу цих зборів входять депутати Бундестагу та рівна їм кількість членів ландтагів (парламентів земель). Федеральний президент не входить ані до уряду, ані до законодавчих органів.

Законодавча гілка влади представлена двома палатами: Бундестагом (496 депутатів, які обираються шляхом прямих загальних виборів на 4 роки) та Бундесратом (члени уряду земель, які призначаються та можуть бути відкликані). Також функціонує Об'єднаний комітет, що складається на 2/3 з депутатів Бундестагу та на 1/3 з членів Бундесрату.

Виконавча влада зосереджена в руках уряду на чолі з федеральним канцлером, який є ключовою фігурою конституційного механізму Німеччини.

Уряд відповідає за координацію та контроль діяльності всіх міністерств. Кожна земля має власну конституцію, виборні законодавчі органи та уряд, очолюваний прем'єр-міністром.

У бюджетному процесі беруть участь: уряд через Міністерство фінансів; Бундестаг через Бюджетний комітет (за традицією його очолює представник опозиції), підкомітет з перевірки звітності та обмежену кількість працівників з бюджетних питань; Федеральна розрахункова палата; Бундесрат, який затверджує закон про бюджет як верхня палата; Федеральний казначейський двір. До процесу також широко залучаються науковці та громадськість.

Найвищою судовою інстанцією є Федеральний конституційний суд. Половина його членів (по 8 суддів) обирається Бундестагом, інша половина — Бундесратом. Судді призначаються на 12 років. Суд тлумачить Основний закон ФРН та перевіряє федеральні й земельні закони на відповідність конституції. Він також вирішує спори між землями або між земельними та федеральним урядами, а також може ухвалити рішення про заборону політичної партії, якщо встановить, що її діяльність має антидемократичні цілі.

У судах нижчого рівня правосуддя здійснюють незалежні судді, які після призначення не можуть бути усунені без їхньої згоди. Судова система Німеччини складається з п'яти гілок: звичайні суди (цивільні та кримінальні справи), суди з трудових спорів, адміністративні суди, суди з соціальних питань та фінансові суди. Кримінальні процеси ведуться суддями, а не присяжними. За винятком конституційних питань, суди нижчого рівня формально не зобов'язані керуватися рішеннями вищих інстанцій, хоча на практиці прецеденти часто враховуються.

Національна валюта — євро, введена в обіг 1 січня 2002 року. Один євро дорівнює 100 центам. Національний банк здійснює безкоштовний обмін національних банкнот на євро до кінця 2012 року. Обмінний курс зафіксовано на рівні 1 євро = 1,95583 німецької марки, і він не підлягає зміні. В обігу перебувають банкноти номіналом 5, 10, 20, 50, 100, 200 та 500 євро, а також монети номіналом 1, 2, 5, 10, 20 та 50 центів.

3. Територіально адміністративний устрій, форми економічних зв'язків центру з регіонами

Адміністративний поділ — 16 федеральних земель (Баварія, Баден-Вюртемберг, Берлін, Бранденбург, Бремен, Гамбург, Гессен, Мекленбург-Передня Померанія, Нижня Саксонія, Рейнланд-Пфальц, Саар, Саксонія, Саксонія-Анхальт, Північна Рейн-Вестфалія, Тюрінгія, Шлезвіг-Гольштейн).

У контексті розширення повноважень регіонів та визначення меж їхньої самостійності особливо актуальним стає питання участі земель у зовнішньоекономічних зв'язках. Регіон, виступаючи як специфічна соціально-економічна одиниця, має перебирати на себе частину державних функцій щодо організації та регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємств, розташованих на його території, стаючи повноправним суб'єктом світогосподарських відносин.

Сучасний етап розвитку зовнішньоекономічної діяльності характеризується посиленням ролі регіонів. Саме вони здатні виконувати ті зовнішньоекономічні функції, які нині не під силу центральним органам влади, та формувати сприятливий клімат для зовнішньоекономічної активності суб'єктів підприємництва.

Рівень зовнішньоекономічних зв'язків регіону визначається ефективністю його зовнішньоекономічного комплексу, до якого входять підприємства та організації, що займаються виробництвом, експортом та імпортом машин, обладнання, матеріалів та інших товарів і послуг, беруть участь у міжнародному науково-технічному та виробничому співробітництві, а також галузеві та регіональні відомства.

4. Загальна характеристика державного регулювання економіки, Місце країни у світовій економіці

Економіка Німеччини є успішним прикладом модифікованої ринкової моделі. Уряд прагнув побудувати вільноринкову економіку і досяг цієї мети у сфері виробництва та розподілу, які формуються ринковими силами подібно до США та Японії. Водночас держава відіграє значну роль, особливо у сфері соціального забезпечення, яке вважається одним із найкращих у світі за своєю всеохопністю. Близько половини урядових видатків спрямовується на соціальні виплати, що свідчить про рівень розвитку Німеччини як соціальної держави. Головним викликом сьогодення є вартість возз'єднання: до кінця десятиліття сума витрат на піднесення колишньої Східної Німеччини до рівня Західної може сягнути 1 трлн доларів США.

5. Доля державної власності в економіці країни

Федеральний та земельні уряди здійснюють контроль над промисловістю через видатки, податкову політику та державне володіння підприємствами. Видатки формують попит на товари та послуги бізнесу, а податкова політика надає важелі впливу на інвестиційні рішення та ціноутворення.

Державна допомога промисловості бере початок ще до Першої світової війни, коли уряд субсидував будівництво торговельного та військово-морського флотів для конкуренції з Англією та Францією. Ця практика у формі прямих субсидій та пільгового оподаткування збереглася й донині. У 1980-х роках субсидії для промисловості та сільського господарства становили 6% ВНП і зросли після приєднання Східної Німеччини. Субсидії мають регіональний характер: головними отримувачами є промисловість Руру та фермери Баварії. Щороку багато галузей отримують субсидії до 1 млрд німецьких марок (620 млн доларів) і більше. Для досягнення економічних цілей широко застосовуються податкові заохочення, зокрема для стимулювання інвестицій у колишню Східну Німеччину. Використовуються різноманітні схеми лібералізованих знижок, інвестиційних кредитів та скасування податків.

Державні підприємства. Історично державна власність у німецькій промисловості була досить поширеною, зосереджуючись у традиційних сферах — телефонний та поштовий зв'язок, залізничний транспорт, комунальне господарство. Вона також поширювалася на виробництво алюмінію та заліза, видобуток вугілля, руди, природного газу та нафти, суднобудування. Держава впливала на промисловість через холдингові компанії, що володіли пакетами акцій багатьох фірм. Одна холдингова компанія контролювала виробників сталі, алюмінію та хімікатів, інша — підприємства з видобутку чорного та бурого вугілля і виробництва коксу. Протягом 80-90-х років держава продала свою частку в автомобільній, металопрокатній, хімічній, сталеливарній та інших галузях. Частка держави в авіакомпанії «Люфтганза» знизилася з 80% до 50%, проте у залізничному транспорті, зв'язку та поштових послугах державна власність зберігається.

ІІ. Висвітлення досвіду державного регулювання економіки:

1. Антимонопольне регулювання. Забезпечення конкурентного середовища

Німеччина має третю за технологічною потужністю економіку світу після США та Японії. Країна є одним із найбільших виробників металу, цементу, машин, транспортних засобів, верстатів, електроніки, продуктів харчування та напоїв, продукції суднобудівної, хімічної та текстильної промисловості.

На межі століть Німеччина стикається із серйозними економічними проблемами, зумовленими насамперед низькими темпами зростання ВВП порівняно з провідними індустріальними країнами та тягарем щедрих соціальних програм. 40% чистого прибутку німецьких компаній спрямовується на оплату праці та відрахування до соціальних фондів, які становлять значну частку фонду оплати праці.

Ключові елементи концепції соціальної ринкової економіки:

- приватна власність на засоби виробництва та вільне ціноутворення;

- створення умов для конкуренції та її захист (антимонопольне законодавство, закони проти несумлінної конкуренції);

- цілеспрямована політика зміцнення економічного зростання;

- забезпечення повної зайнятості;

- свобода зовнішньої торгівлі та вільного валютного обміну;

- політика стабільної валюти (зокрема через незалежний емісійний банк);

- соціальна безпека, справедливість та прогрес (через перерозподіл у формі соціальної допомоги, пенсій, субсидій, дотацій, прогресивного оподаткування, систему соціального забезпечення: пенсійне, медичне страхування, страхування від безробіття та нещасних випадків; трудове та соціальне законодавство).

2. Державне регулювання стратегій розвитку (прогнозування, планування, програмування)

Німецька економіка функціонує за принципом «соціальної ринкової економіки», що поєднує свободу ринку та соціальний баланс. Для неї характерна «надіндустріалізація» — значна частка промисловості у виробництві ВВП порівняно з багатьма розвиненими країнами.

Модель соціальної ринкової економіки допускає вільну дію ринкових сил у певних межах, але не припускає антисоціальних перекручень ринку. Пропозиція товарів зростає та диференціюється, постачальники мають стимули до інновацій, доходи та прибуток розподіляються відповідно до індивідуальних досягнень. Водночас не допускається надмірна концентрація ринку, забезпечується участь працівників у прийнятті основних економічних рішень.

Завдання держави та політиків полягає у створенні рамкових умов для функціонування конкуренції та гармонізації різних інтересів. Також необхідно стимулювати готовність людей діяти на власний ризик та проявляти самостійність.

3. Державне регулювання науково-технічного прогресу та інновацій

Основним джерелом фінансування наукових досліджень у Німеччині, як і в інших західноєвропейських країнах, є приватний бізнес. У 2000 році на фірми припадало 2/3 всіх витрат на НДДКР. Останніми роками компанії все частіше реалізують дослідницькі проекти спільно з партнерами з бізнесу та науки: якщо 15 років тому на зовнішні замовлення припадало близько 9% витрат фірм на НДДКР, то тепер — понад 14%. Ця тенденція особливо помітна у великих компаній. Водночас безпосередньо науковим установам дістається лише 1/6 всіх витрат фірм на НДДКР, що навіть менше за обсяг закордонних замовлень німецького бізнесу. Проте замовлення університетам зростають, і їхній обсяг за останні 10 років подвоївся.

Діяльність фондів є важливим джерелом фінансування науки. Держава створює сприятливі умови для фондів, зокрема через податкові пільги. Лише Союз фондів сприяння німецькій науці об'єднує 307 фондів, фінансованих бізнесом. До нього не входять багато великих самостійних фондів, як-от Фонд Фольксвагена, Фонд Роберта Боша, Фонд Бертельсманна, Фонд Кербера та інші. 11 фондів фінансуються з федерального бюджету та надають стипендії студентам і докторантам.

У 2007 році гуманітарні науки вперше стали центральною темою Року науки. Після Року інформатики — 2006, у наступному році увагу було звернено на мову в усіх її проявах.

Під девізом «Гуманітарні науки. Абетка людства» Федеральне міністерство освіти та наукових досліджень разом з ініціативою «Наука в рамках діалогу» провело Рік науки — 2007. Метою заходу було продемонструвати широкій громадськості різноманіття та якість гуманітарних наук.

Міністерство наукових досліджень планувало зміцнювати дослідницьку роботу в галузі гуманітарних наук. На підтримку проектів до 2009 року було виділено кошти на загальну суму близько 64 мільйонів євро.

Мета полягала у створенні базових мозкових центрів гуманітарних досліджень та наданні науковцям часу для самостійної наукової діяльності. Центральним елементом мали стати міжнародні гуманітарні дослідницькі коледжі, де вестиметься робота над питаннями, що потребують міжнародного співробітництва.

4. Державне регулювання структурних зрушень та інвестицій

Зовнішні зв'язки відіграють ключову роль в економічному житті Німеччини. З самого початку країна виступала за тісні міжгалузеві зв'язки у світовій економіці та принцип міжнародного поділу праці. Відповідно до цього будується зовнішньоторговельна політика. ФРН виступає за подальшу лібералізацію світової торгівлі з урахуванням екологічних та соціальних аспектів у дусі сталого розвитку. Відкритість до зовнішнього світу привела до того, що Німеччина посідає друге місце у світі за обсягом зовнішньоторговельного обігу після США.

Наразі приблизно 24,3% всіх зайнятих у німецькій економіці прямо чи опосередковано працюють на експорт. Це означає, що приблизно кожне четверте робоче місце залежить від експорту. В обробній промисловості ця залежність ще вища: чверть всієї продукції йде на експорт. Найважливіші експортні товари: автомобілі, верстати, вироби хімічної та електротехнічної промисловості.

У світовій економіці дедалі більшу роль у глобалізації діяльності підприємств та розвитку економічних зв'язків між країнами відіграють прямі інвестиції. Останнім часом міжнародна конкуренція за залучення мобільного іноземного капіталу значно загострилася. Згідно з доповіддю ООН про світові інвестиції за 1999 рік, 92% прямих інвестицій у світі були здійснені промисловими країнами, на які припало майже 72% цих інвестицій. За наявності сприятливих умов Німеччина має чудові шанси відігравати важливу роль у цій сфері як сторона, що інвестує, так і приймає інвестиції.

Створене федерацією товариство з питань інвестицій та розвитку заохочує прямі капіталовкладення німецьких фірм у країнах третього світу та країнах, що проводять реформи. Кредитне відомство реконструкції та розвитку надає німецьким середнім підприємствам пільгові кредити та дотації в рамках програм для малого та середнього бізнесу, програм створення філій та технологічних програм.

5. Фінансово-кредитне регулювання

Банківська система ФРН побудована за двоступеневим принципом і складається з 3,4 тис. комерційних кредитно-фінансових інститутів та Центрального банку. Кредитні установи поділяються на універсальні та спеціалізовані банки, а за правовою формою — на приватні, суспільно-правові та кооперативні.

Приватні банки орієнтовані на досягнення прибутку, тоді як метою кооперативних банків є заохочення своїх членів. Суспільно-правові кредитні установи мають широку мережу філій у країні та за кордоном.

Група суспільно-правових комерційних банків включає 594 ощадкаси та 13 земельних банків. Традиційно ощадні каси спеціалізувалися на залученні заощаджень населення та кредитуванні під заставу реальних цінностей. Сьогодні вони набули характеру універсальних комерційних банків. Разом із земельними банками ощадкаси утворюють єдину систему безготівкових розрахунків. Як правило, ощадні каси є установами суспільного права, гарантами яких виступають окремі громади, міста та райони. Сфера діяльності цих установ обмежується територією їхнього гаранта. Мережа ощадкас налічує 19364 філії.

6. Державне регулювання основних сфер господарської діяльності (промисловості, АПК, будівництва, торгівлі)

Промисловість Німеччини забезпечує країні лідерство на багатьох світових ринках готової продукції. Найбільш конкурентоспроможними галузями є:

- автомобілебудування;

- транспортне машинобудування (вагонобудування, літакобудування);

- загальне машинобудування (виробництво верстатів, приладів);

- електротехнічна промисловість;

- точна механіка та оптика;

- хімічна, фармацевтична та парфюмерно-косметична промисловість;

- чорна металургія.

Нині за конкурентоспроможністю Німеччина поступається США, Швейцарії, Японії та деяким східноазіатським країнам. Країна лідирує на тих ринках, де головними є нецінові фактори: високі експлуатаційні якості виробів, надійність, дотримання строків поставки, якісний технічний сервіс. Найміцніші позиції німецькі компанії займають в експорті різноманітних промислових товарів: продуктів синтетичної хімії, оптико-механічних виробів, верстатів, автомобілів, побутової хімії, медичного обладнання. Конкурентоспроможність визначається насамперед продукцією дрібних та середніх підприємств.

Зовнішня торгівля Німеччини стала однією з найдинамічніших галузей господарства, її розвиток випереджає інші галузі економіки та зростання ВВП загалом. Найшвидшими темпами зростає експорт, стимулюючи розвиток експортно-орієнтованих галузей. Статистичний аналіз показує, що зростання ВВП Німеччини практично прив'язане до змін експортних складових. Ця особливість пояснюється величезним економічним потенціалом та високим рівнем розвитку продуктивних сил в умовах насиченості внутрішнього ринку. В останні роки негативні прояви високої частки експорту у ВВП стали очевиднішими: з поглибленням світогосподарських зв'язків зростає вплив зовнішнього фактора на економіку країни.

За обсягами сільськогосподарського виробництва, виробництва зерна та продукції тваринництва Німеччина поступається лише Франції, а з виробництва молока посідає перше місце в ЄС. Ефективність сільськогосподарського виробництва в Німеччині значно вища за середній рівень по ЄС. Водночас ФРН відстає за середньою урожайністю кукурудзи та цукрового буряка.

До компетенції державних органів у сфері сільського господарства входить: вирішення питань зміни аграрної структури, кредитування та фінансування сільського господарства, регулювання ринків сільськогосподарської продукції. Уряд Німеччини надає фінансову підтримку в процесі адаптації та інтеграції східнонімецького сільського господарства в Європейське співтовариство. Допомога надається у перетворенні колишніх сільськогосподарських кооперативів у конкурентоспроможні фірми, що вже приносить результати: багато одноосібних господарств отримали значний прибуток, зокрема за рахунок великих оброблюваних площ.

Крім виробництва продуктів харчування, сільське господарство Німеччини виконує додаткові завдання, значення яких постійно зростає: збереження та захист природних основ життя, охорона привабливих ландшафтів для житлових районів, розселення, розміщення економіки та відпочинку, поставка промисловості аграрної сировини.

7. Регулювання соціальної сфери

Освітня система є одним із головних надбань Німеччини. Саме завдяки їй тут виховано кваліфіковану робочу силу, здатну опановувати нові промислові технології. У цьому аспекті Німеччину можна протиставити США, де рівень відсіву із середньої школи у вісім разів вищий, ніж у Німеччині, а на міжнародних перевірках з математики та природничих наук американські старшокласники посідають майже останні місця. Це означає, що багато американських робітників не здатні конкурувати за робочі місця, що потребують спеціальних навичок. Для німецької робочої сили щороку організовують професійне навчання з майже 400 спеціальностей. Навчання, часто для попередньо відібраних працівників, зазвичай триває два чи три роки. Існують також численні короткі або повторні курси, доступні для робітників.

Щороку близько половини німецьких підлітків віком від 15 до 19 років проходять професійне навчання з майже 400 фахових спеціальностей, серед яких ремісництво, теслярство, ремонт автомобілів, електроніка, торгівля, офісна чи банківська робота, допоміжне медичне обслуговування. Професійне навчання організовують власті земель, профспілки та ділові фірми у співпраці зі шкільною системою. Зазвичай навчання доручається якій-небудь компанії, що проводить його двічі або тричі на тиждень. Решту тижня навчання проходить у державному професійно-технічному училищі. На програми професійного навчання промисловість витрачає приблизно 35 млрд німецьких марок (22 млрд доларів) щороку. Кінцевим результатом є те, що робоча сила має добрі навички, а безробіття серед підлітків не становить значної проблеми. Німеччина володіє найбільшою часткою світової торгівлі товарами з високим вмістом професійної праці.

Воєнні та пов'язані з війною пенсії та грошові допомоги є важливою складовою німецької системи пенсійного забезпечення. Сюди ж долучаються заходи щодо створення та утримання таборів для прийняття та переміщення біженців. Окремо від системи соціального забезпечення існують допомоги родинам, або допомоги на дітей (кіндергельд), що фінансуються із загальних урядових доходів.

Переважна частина видатків на соціальне забезпечення міститься в соціальному бюджеті (зоціальбюджет), що управляється незалежно від федерального бюджету, але контролюється федеральним урядом. Більша частина системи соціального забезпечення фінансується за рахунок податків на заробітну плату, що збираються і з наймачів, і з найманих, інших внесків та загальних доходів федерального бюджету. Доходів із податків на заробітки недостатньо для покриття всіх видатків, тому частина від усіх податків, сплачених індивідуальними платниками, використовується для додаткового фінансування системи. У 1998 році загальні витрати на соціальне забезпечення становили 557 млрд німецьких марок (348 млрд доларів), що дорівнювало майже 24% ВНП Німеччини.

8. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Величезний вплив Німеччини в міжнародній політиці зумовлений насамперед її економічною міццю, зокрема роллю найбільшого фінансового донора ЄС. З початку 1970-х років ФРН входить до числа світових лідерів за обсягами фінансової та технічної допомоги іншим країнам. Особливо значна частка допомоги спрямовується в держави колишнього радянського блоку.

Зовнішньоекономічні зв'язки Німеччини примітні тим, що це один із найважливіших експортерів та імпортерів світу.

Експорт складається з: машин — 31%, верстатів та обладнання — 17%, продукції хімічної промисловості — 13%, металів, продовольства та текстилю.

Географія експорту: країни ЄС — 55,5% (Франція — 10,7%, Великобританія — 8,5%, Італія — 7,4%, Нідерланди — 7,0%, Бельгія-Люксембург — 5,8%), США — 8,6%, Японія — 2,3%.

Імпорт складається з: машин — 22%, станків та обладнання — 10%, продукції хімічної промисловості — 9%, продовольства та текстилю.

Географія імпорту: країни ЄС — 54,3% (Франція — 10,5%, Нідерланди — 8,5%, Італія — 7,8%, Великобританія — 7,0%, Бельгія-Люксембург — 6,2%), США — 7,7%, Японія — 4,9%.

Дещо скромніші позиції країни в імпорті та експорті послуг. За експортом послуг країна посідає четверте місце у світі — 75,7 млрд доларів. За імпортом послуг — друге місце у світі — 121,8 млрд доларів.

9. Державне регулювання природоохоронної діяльності

Одним із тринадцяти міністерств Німеччини є Міністерство навколишнього середовища, охорони природи та безпеки атомних реакторів. Воно здійснює нагляд за промисловими проектами, що впливають на довкілля, виконує освітню функцію, сприяє захисту диких тварин, рослин та місць їхнього перебування. Для вирішення цих завдань німецький Бундестаг у 2005 році виділив Міністерству 769 мільйонів євро (ця сума становить 0,3% від усього федерального бюджету).

Міністерству навколишнього середовища підпорядковані три відомства: відомство безпеки атомних реакторів, відомство охорони природи та відомство навколишнього середовища (UBA). Останнє найтісніше взаємодіє з громадським екологічним рухом. Будь-яка організація, що планує не науковий захід із поширення екологічної інформації та освіти, може подати заяву на фінансову підтримку Міністерства, за умови, що проект відповідає цілям відомства та має федеральне значення. Крім цього, існує ряд програм сприяння науковим або еталонним, у сенсі природоохорони, економічним проектам.

У Німеччині діє величезна кількість природоохоронних союзів та громадських організацій. Серед них широко відомі національні екологічні організації: BUND (Союз охорони навколишнього середовища та природи Німеччини) і NABU (Союз охорони природи Німеччини).

Ці організації впливають на прийняття екологічно значущих рішень у Німеччині, оскільки діють на високому науковому рівні по всій країні. Історії BUND та NABU подібні: їхня природоохоронна діяльність охоплює безліч регіонів та земель уже близько 20-30 років; вони займаються різноманітними питаннями — від локальних заходів до проблем глобалізації та зміни клімату.

Список використаної літератури

1. Гутник В. Германия // МЭиМО. 2001. №8.

2. Гутник В. Германия: дорога к подъему // МЭиМО. 2000. №8.

3. Гутник В. Германия реформируется // Год планеты. Выпуск 2001 г. – М.: Республика, 2001. С.415-421.

4. Гутник В. Германская модель: социальное рыночное хозяйство // Западноевропейские модели социально-экономического развития. – Москва: ИМЭМО РАН, 2000. С.26-79.

5. Гутник В. Немецкая социал-демократия: новый центризм или беспринципный прагматизм? // МЭиМО. 2001. № 6. С. 52-60.

6. Гутник В., Оттнад А. Межбюджетные отношения в системе федерализма: германский вариант // Проблемы теории и практики управления. 2001. № 1. С. 66-71.

7. Васина Л.В. Социальное рыночное хозяйство: Словарь терминов. – М.: ИНФРА-М, 1997.

8. Зарицкий Б.Е. Людвиг Эрхард: секреты «экономического чуда». – М.: БЕК, 1997.

9. Зинн Г., Зинн Х.-В. Холодный запуск. Экономические проблемы объединенной Германии / Пер. с нем. – М.: ВлаДар, 1994.

10. Ламперт Х. Социальная рыночная экономика: Германский путь / Пер. с нем. – М.: Дело, 1994.

11. Объединенная Германия: Десять лет: Проблемно-темат. сборник / РАН. ИНИОН. Отв. ред. А.А.Амплеева. – М., 2001.

12. Хайнц Л. Социальная рыночная экономика. Германский путь. — М.: Дело, 1993. — 178 с.