Державна політика України щодо підтримки процесів санації фінансово нестабільних підприємств

Вступ.

1. Методи державної фінансової підтримки підприємств.

2. Державна фінансова підтримка санації підприємства.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Відповідно до Закону України «Про підприємства», якщо діяльність підприємств стає збитковою, держава може надавати їм дотації або інші пільги, за умови визнання їхньої продукції суспільно необхідною.

Ухвалюючи таке рішення, виконавча влада керується принципом надання фінансової підтримки насамперед тим виробничим структурам, підприємствам та організаціям, які вже пристосувалися до нових економічних умов, можуть ефективно використовувати кошти та у найкоротші терміни наростити обсяги виробництва. Було розроблено критерії відбору підприємств для отримання цільової комплексної державної підтримки. Серед них варто виокремити такі:

— застосування новітніх, ефективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій;

— експорт (або його приріст) конкурентоспроможної продукції;

— заміщення імпортних товарів, сировини, матеріалів вітчизняними аналогами;

— розв'язання питань енергозабезпечення;

— розв'язання питань енергозбереження (ресурсозбереження);

— збереження науково-технічного потенціалу (досліджень і розробок, що мають пріоритетне значення для держави);

— наявність ринків збуту продукції як в Україні, так і за кордоном;

— високий рівень менеджменту на підприємстві.

1. Методи державної фінансової підтримки підприємств

У багатьох країнах із розвиненою ринковою економікою, спираючись на багаторічний досвід урегулювання відносин між боржниками та кредиторами, було сформовано національне законодавство, а на його основі — національні системи банкрутства. Вивчення світової практики дало змогу майже завершити реформування системи банкрутства в Україні.

Важливим здобутком багатьох країн є насамперед уніфікація національних законодавств із законодавствами інших держав, а також практики їх застосування, з обов'язковим урахуванням особливостей національних економік.

Економічно розвинені країни по-різному підходять до вирішення питань санації та банкрутства підприємств. Відмінності зумовлені особливостями економічного й соціального розвитку, принципами побудови національних фінансових систем та їх складових — фінансів підприємств. Цілісне уявлення про етапи розробки санаційної концепції окремого підприємства дає так звана класична модель санації, яка широко застосовується як основа для створення механізму фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання в країнах із розвинутою ринковою економікою.

Відповідно до класичної моделі, процес фінансового оздоровлення підприємства розпочинається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. На основі первинної інформації (бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, а також реальний фінансовий стан фірми.

Під час внутрішнього аналізу детально досліджується фінансовий стан через розрахунок низки коефіцієнтів. Основними серед них є показники платоспроможності, ліквідності, фінансового лівериджу, прибутковості тощо. Коли отримано необхідні дані про фінансовий стан підприємства та причини кризи, згідно з класичною моделлю санації робиться висновок про доцільність або недоцільність санації цієї господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, капітал втрачено, а структура балансу незадовільна, ухвалюється рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання. Ліквідація може відбуватися як на добровільній основі (злиття, продаж об'єкта цілком або частинами), так і в примусовому порядку.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника — це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється поза судовими органами на підставі рішення власників або угоди між власниками та кредиторами, під контролем останніх.

Примусова ліквідація підприємства — це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється за рішенням арбітражного суду (зазвичай у процесі провадження справи про банкрутство).

У країнах Європи та Америки фахівців із питань банкрутства називають по-різному (в Україні — арбітражні керуючі), однак їхні функції переважно однакові — розпорядження майном, санаційний менеджмент, ліквідація банкрута.

У багатьох країнах такі фахівці об'єднуються в національні асоціації, існують також міжнародні об'єднання, зокрема Європейська та Світова асоціації фахівців із питань банкрутства.

Наприклад, Європейська асоціація щороку проводить конференції (з'їзди):

1998 рік — м. Осло, столиця Норвегії.

1999 рік — м. Мюнхен (ФРН).

Деякі українські фахівці з питань банкрутства вже стали асоційованими членами Європейської асоціації та взяли участь у її конференціях.

27 січня 1999 року в Києві відбувся установчий з'їзд Всеукраїнської асоціації фахівців із питань банкрутства, у роботі якого взяли участь делегати з 15 регіонів України. Учасники з'їзду розглянули та затвердили Статут Асоціації, обрали керівні органи та визначили найближчі завдання.

Статут Асоціації зареєстровано в Міністерстві юстиції України, що підтверджує її правовий статус як громадської організації з відповідними правами та обов'язками.

Створення незалежної Всеукраїнської асоціації фахівців із питань банкрутства дозволяє скоординувати спільні дії щодо захисту професійних, соціальних, економічних та інших інтересів її членів, сприяння проведенню економічних реформ, вирішенню проблем кризи та платежів, упровадженню ефективних механізмів санації боржників і банкрутства, розробці пропозицій для вдосконалення нормативно-правової бази у цій сфері, уніфікації національного законодавства до світових стандартів, а також покращенню соціально-економічної ситуації в Україні.

Асоціація налагодила ділові зв'язки з іншими громадськими організаціями України економічного спрямування та з Європейською асоціацією.

Одним з інструментів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у формі повного або часткового викупу державою акцій підприємств, які опинилися у фінансовій скруті. Виступаючи санатором, держава передусім керується народногосподарською доцільністю. Таким чином вона протидіє спаду виробництва та зростанню безробіття. Державу, навіть за її участі в капіталі, не можна вважати звичайним акціонером, оскільки монопольний прибуток і прибуток загалом не є першочерговою метою її діяльності як санатора. Головна мета державних інвестицій — сприяння відновленню ліквідності та забезпечення діяльності підприємств. Значну частину державного сектора в Німеччині, США, Швеції та інших країнах сформовано саме з колишніх приватних підприємств, що перебували на межі банкрутства.

В Україні діє порядок, згідно з яким кошти для фінансування підприємств недержавної форми власності можуть виділятися з відповідних бюджетів лише на умовах кредиту з виплатою відсотків на рівні облікової ставки НБУ із застосуванням коефіцієнта 1,2 або за умови передачі у державну власність частки (паю, акцій) у статутному фонді отримувача коштів, еквівалентної одержаним сумам. Такий підхід фактично прирівнює бюджетні асигнування до інвестування капіталу на принципах часткової участі.

Підтримка спрямовується насамперед на підприємства, які здатні використати її з максимальною ефективністю та забезпечити зростання виробництва продукції, що позитивно вплине на дохідну частину бюджету.

Централізована санаційна підтримка може реалізовуватися:

а) через пряме бюджетне фінансування;

б) через непрямі форми державного впливу.

Пряме бюджетне фінансування санації підприємств здійснюється на поворотній основі (бюджетні позики) та на безповоротній основі (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємств, що перебувають на межі банкрутства).

Фінансова підтримка на безповоротній основі надається у таких випадках:

* якщо збитки, завдані підприємству стихійним лихом, перевищують суми відшкодувань, передбачених законодавством про обов'язкове страхування;

* для відшкодування збитків конкретним підприємствам, коли чинним законодавством встановлено умови господарювання, за яких не забезпечується покриття витрат на виробництво товарів (послуг), що може призвести до банкрутства;

* для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов'язана з особливо важливими суспільними інтересами.

Однак більшість західних дослідників джерел фінансування санації вважають, що державне фінансування санації підприємств на безповоротній основі не лише стимулює бюджетний дефіцит, а й спричиняє негативні побічні ефекти на макро- та мікрорівнях. Після провалу концепції санації автогіганта «Бритіш Лейланд» (Великобританія), яка ґрунтувалася на прямому державному дотуванні (розмір дотацій становив близько трьох млрд фунтів стерлінгів), у країнах із розвинутою ринковою економікою майже повністю відмовилися від застосування такого методу фінансової підтримки підприємств.

Щодо банківської сфери варто зазначити, що комерційному банку, переведеному на режим фінансового оздоровлення, може надаватися державна фінансова підтримка у вигляді стабілізаційної позики. Таку позику надають лише під заставу високоліквідних активів банку або під гарантію чи поручительство інших, фінансово стабільних, банків. Кошти позики можуть використовуватися виключно для фінансування санаційних заходів. Слід зауважити, що режим фінансового оздоровлення є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Одним із методів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у вигляді повного або часткового викупу державою акцій підприємств, що перебувають у фінансовій скруті. Виступаючи в ролі санатора, держава керується передовсім народногосподарською доцільністю. У такий спосіб вона протидіє спаду виробництва та зростанню безробіття.

Державу, навіть за її участі в капіталі, не можна розглядати як звичайного акціонера, оскільки монопольний прибуток і прибуток взагалі не є першочерговим завданням її діяльності як санатора. Головною метою державних інвестицій є сприяння відновленню ліквідності та забезпечення діяльності підприємств. Значну частину державного сектору в Німеччині, США, Швеції та інших країнах сформовано саме з колишніх приватних підприємств, що опинились на межі банкрутства.

Як відомо, одним із головних чинників обмеженого доступу фінансово неспроможних підприємств до кредитних ресурсів є цілковитий брак чи недостатній розмір кредитного забезпечення. Вихід на фінансовий ринок у такому разі можливий за одержання санаційної підтримки у формі державних гарантій або поручительств (зобов'язання держави здійснити погашення боргів підприємства за його неспроможності самостійно виконати умови кредитного договору).

Розглянута форма фінансової підтримки підприємств в Україні дуже широко використовувалася протягом 1993-1999 років. Однак за браком ефективних механізмів відбору кандидатів для надання гарантій, невикористання інституту санаційного аудиту, в переважній більшості підприємств-боржників не виявилося коштів для погашення кредитів, гарантованих урядом, в результаті чого кредити доводиться погашати за рахунок коштів державного бюджету.

Як відомо, одним із головних чинників обмеженого доступу фінансово неспроможних підприємств до кредитних ресурсів є цілковитий брак чи недостатній розмір кредитного забезпечення. Вихід на фінансовий ринок у такому разі можливий за одержання санаційної підтримки у формі державних гарантій або поручительств (зобов'язання держави здійснити погашення боргів підприємства за його неспроможності самостійно виконати умови кредитного договору).

Одним із непрямих методів державної санаційної підтримки підприємств є надання їм дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства. Згідно із Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» з метою запобігання монопольному становищу окремих підприємців на ринку такі форми санації підприємств, як реорганізація, злиття, приєднання, придбання активів, створення концернів та ряд інших, здійснюються за згодою Антимонопольного комітету. Коли підприємці зловживають монопольним становищем на ринку, антимонопольні органи можуть прийняти рішення про реорганізацію монопольних утворень через їхній примусовий поділ.

Нагадаємо, що в Україні монополістом є підприємство, питома вага якого на ринку певного товару перевищує 35%. У США, наприклад, дозвіл на злиття конкуруючих між собою компаній може бути отриманий тоді, коли одна з них перебуває на межі банкрутства, але має значне народногосподарське значення. У цілому ж, у світовій практиці проведення санації цей метод використовується у виняткових випадках, оскільки надання дозволу на монопольні утворення тягне за собою негативні мікро- та макроекономічні наслідки. Застосування цього методу може справити антиринковий ефект стратегічного характеру. Отже, використовувати його можна лише тоді, коли підприємства доведуть, що в результаті їхнього злиття буде найбільш повно використано ефект масштабності, значно знизиться собівартість продукції та суттєво зростуть її якісні параметри. Злиття можливе лише тоді, коли буде доведено позитивне сальдо між народногосподарською вигодою та негативними антиконкурентними наслідками.

Залежно від напрямку економічної доктрини держави можливе використання того чи того виду санаційної підтримки підприємств фіскального характеру, що може здійснюватися списанням чи реструктуризацією податкових зобов'язань, податковим кредитуванням, наданням цільових податкових пільг підприємствам, які потребують санації, а також фіскальними поступками головним кредиторам таких підприємств з метою активізації їхньої участі в санаційних процесах.

Прикладом надання фіскальної санаційної підтримки підприємствам може бути Закон України «Про списання та реструктуризацію податкових зобов'язань платників податків». Згідно з цим нормативним актом суми несплачених податків, які утворилися до 30.06.1994 p., будуть списані як безнадійні, а податкову заборгованість, котра виникла з 1.07.1994 до 31.03.1997 p., можна буде сплачувати протягом десяти років.

Списанню та реструктуризації підлягає заборгованість з податку на додану вартість (крім податків на імпорт товарів), податку на прибуток підприємств, податку на землю, внесків у Державний інноваційний фонд, платежів за спеціальне використання природних ресурсів, внесків у Чорнобильський фонд, платежів у Фонд соціального страхування та в Пенсійний фонд.

У разі порушення строків погашення реструктуризованої заборгованості податкові органи мають право стягувати її в безакцептному порядку. Якщо графік погашення заборгованості недотримано протягом трьох місяців, держава має право розірвати контракт з керівництвом підприємства (коли йдеться про державне підприємство) або розпочати справу про банкрутство (за недержавної форми власності підприємства-боржника).

Використання того чи того методу державної підтримки санації та реструктуризації залежить від конкретних характеристик підприємства, його народногосподарського та регіонального значення. У цілому найбільш економічно раціональними вважають надання державних гарантій та різні форми підтримки фіскального характеру, зокрема, для стимулювання лізингу та активізації участі в санації найбільших кредиторів підприємств, що перебувають у кризі, а також державну допомогу у вигляді сприятливої амортизаційної політики.

2. Державна фінансова підтримка санації підприємства

Якщо мобілізованих фінансових ресурсів з децентралізованих джерел не досить для успішного проведення санації, то в деяких випадках може бути прийняте рішення про надання державної фінансової підтримки. Приймаючи таке рішення, Верховна Рада виходить із принципу фінансової підтримки насамперед життєво важливих виробничих структур підприємств та організацій. Існують критерії вибору підприємств для надання цільової комплексної державної підтримки:

- використання нових, ефективних ресурсоощадних і екологічно безпечних технологій;

- експорт конкурентоспроможної продукції;

- заміна імпортної продукції, сировини, матеріалів вітчизняними;

- вирішення проблем енергозбереження;

- збереження науково-технічного потенціалу;

- наявність ринків збуту продукції в країні і за кордоном;

- високий рівень менеджменту на підприємстві.

Фінансову участь держави в санації підприємства подано на рис. 1.

Форми державної фінансової підтримки відображено на рис. 2.

Централізована фінансова підтримка здійснюється:

- прямим бюджетним фінансуванням;

- непрямими формами державного впливу.

Пряме бюджетне фінансування санації підприємств здійснюється на поворотній і безповоротній основі.

Фінансова підтримка на безповоротній основі надається у випадках:

- якщо збитки, у результаті стихійних лих перевищують суми відрахувань, передбачених законодавством про обов'язкове страхування;

- для покриття збитків конкретним підприємствам у випадку, якщо чинним законодавством встановлені умови господарювання, при яких не забезпечується покриття витрат на виробництво товарів, що можуть призвести до банкрутства;

- для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов'язана з особливо важливими суспільними інтересами.

Однак більшість західних дослідників, які вивчають джерела фінансування санації, вважають, що державне фінансування підприємств на безповоротній основі не тільки стимулює бюджетний дефіцит, а й справляє негативний побічний ефект на макро- і мікрорівнях.

Аналіз ефективності використання державної кредитної підтримки на поворотній основі показує, що отримані кошти спрямовуються на поточні потреби, а не на збільшення виробництва і проведення санаційних заходів. Тому існує проблема своєчасного погашення підприємствами отриманих кредитів. Крім цього, у результаті надання кредитної підтримки фінансові ресурси формуються на двох рівнях: централізованому та децентралізованому.

Централізований рівень - це фінансові відносини між державою (через НБУ) і комерційними банками у випадку одержання на конкурсній основі централізованих кредитних ресурсів для наступного їх перепродажу виробничим структурам, яким необхідна кредитна підтримка.

Децентралізований рівень - це відносини між комерційними банками й підприємствами, що мають право на одержання державної кредитної підтримки у зв'язку з кредитуванням проектів санації та реструктуризації. Ці відносини базуються на загальноприйнятих принципах кредитування.

Одним з непрямих методів державної санаційної підтримки підприємств є надання їм дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства. Згідно із Законом України "Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності" для запобігання монопольному становищу окремих підприємств на ринку такі форми санації, як реорганізація, злиття, приєднання, придбання активів, створення концернів і ряд інших, здійснюють за згодою Антимонопольного комітету. Якщо підприємці зловживають монопольним становищем на ринку, антимонопольні органи можуть прийняти рішення про реорганізацію монопольних дозволів.

Залежно від напряму економічного розвитку держави може бути використана санаційна підтримка підприємств фіскального характеру, що може здійснюватися списанням чи реструктуризацією податкових зобов'язань, податковим кредитуванням, наданням цільових податкових пільг підприємствам, яким необхідна санація. Прикладом надання фіскальної санаційної підтримки підприємствам є Закон України "Про списання і реструктуризацію податкових зобов'язань платникам податків".

Списанню й реструктуризації підлягає заборгованість по податку на додану вартість, податку на прибуток, податку на землю й ін.

На сьогодні проблемами санації і банкрутства підприємств займається Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств і організацій.

Основні завдання Агентства:

- реалізація методів запобігання банкрутству підприємств;

- проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств з метою визначення глибини фінансової кризи, у якій воно знаходиться;

- ведення реєстру неплатоспроможних підприємств;

- здійснення функцій управління майном суб'єктів господарювання, внесених до реєстру;

- проведення експертизи проектів програм оздоровлення фінансового стану і запобігання банкрутству підприємств, внесених до реєстру;

- здійснення заходів щодо реорганізації та санації неплатоспроможних підприємств;

- методологічне забезпечення рішення питань, пов'язаних з неплатоспроможністю підприємств;

- забезпечення контролю за цільовим використанням коштів, виділених на реорганізацію і санацію неплатоспроможних підприємств;

- забезпечення реалізації антимонопольної політики в процесі реорганізації підприємств;

- організація роботи, пов'язаної із залученням вітчизняних і зарубіжних інвесторів, спрямованих на реорганізацію й санацію неплатоспроможних підприємств;

- організація конкурсів, тендерів, пов'язаних з вибором інвесторів;

- організація роботи зі створення та функціонування фонду стабілізації для здійснення реорганізації й санації неплатоспроможних підприємств.

Кабінет Міністрів України прийняв Положення про реєстри неплатоспроможних підприємств. Реєстр - це документ, у який вносять дані про неплатоспроможні підприємства й інформацію про фінансово-економічний стан на дату внесення до реєстру.

Після внесення підприємства до реєстру Агентство має здійснювати управління його майном, підписувати й розривати контракти з керівництвом, готувати пропозиції щодо реструктуризації боргів і їх погашення, здійснювати контроль за проведенням санаційних заходів, приймати рішення про ліквідацію підприємства.

Після здійснення Агентством заходів щодо реструктуризації і фінансового оздоровлення підприємства його виключають з реєстру і передають у сферу управління відповідного міністерства, а підприємства інших форм власності, створені в процесі реструктуризації, - відповідному власнику майна.

Висновки

Підтримка орієнтується передовсім на підприємства, які здатні її використати з максимальною віддачею та забезпечити збільшення виробництва продукції, що позитивно вплине на дохідну частину бюджету.

Централізована санаційна підтримка може здійснюватися:

а) прямим бюджетним фінансуванням;

б) непрямими формами державного впливу.

Пряме бюджетне фінансування санації підприємств відбувається на поворотних (бюджетні позики) і безповоротних засадах (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємств, що перебувають на межі банкрутства).

Фінансова підтримка на безповоротній основі надається в таких випадках:

• якщо збитки, завдані підприємству стихійним лихом, перевищують суми відшкодувань, передбачених законодавством про обов'язкове страхування;

• для відшкодування збитків конкретним підприємствам у разі, коли чинним законодавством встановлено умови господарювання, за яких не забезпечується покриття витрат на виробництво товарів (послуг), що може призвести до банкрутства;

• для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов'язана з особливо важливими суспільними інтересами.

Список використаної літератури

1. Банкрутство і санація підприємства: теорія і практика кризового управління: Монографія/ Т. С. Клебанова, О. М. Бондар, О. В. Мозенков; За ред. О. В. Мозенкова. - Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. - 271 с.

2. Колісник М. Фінансова санація і антикризове управління підприємством: Навчальний посібник/ Марія Колісник, Павло Ільчук, Петро Віблий,; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". - К.: Кондор, 2007. - 271 с.

3. Кондрашихін А. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посіб./ Андрій Кондрашихін, Тарас Пепа, Валерія Федорова,; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 203 с.

4. Копилюк О. І. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посіб./ О. І. Копилюк, А. М. Штангрет; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 166 с.

5. Терещенко О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посіб./ Олег Терещенко,; М-во освіти України. Київ. нац. економ. ун-т. - К.: КНЕУ, 2000. - 409 с.

6. Управління фінансовою санацією підприємства: Навчальний посібник/ Сергій Салига, Олександр Дацій, Надія Нестеренко та ін.; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 237 с.

7. Череп А. Фінансова санація та банкрутство суб’єктів господарювання: Підручник/ Алла Череп,. - К.: Кондор, 2006. - 376 с.