Держава та інвестування

Вступ

Питання залучення масштабних інвестицій для оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей та підвищення ефективності економіки набуло особливої актуальності в Україні на тлі початку структурних реформ.

В умовах ринкових перетворень коло суб'єктів інвестиційної діяльності суттєво розширилося: до нього входять державні, кооперативні, акціонерні структури та приватні особи, які мають рівні права та гарантії. Така різноманітність учасників унеможливлює застосування суто адміністративних важелів, що зумовило нагальну потребу у формуванні та впровадженні дієвого механізму інвестування.

Результативність інвестиційної діяльності значною мірою визначається станом капітального будівництва та інвестиційно-будівельного комплексу, який, своєю чергою, залежить від потужності матеріально-технічної бази, професійного рівня кадрів, якості проектних рішень та організації фінансового забезпечення.

Ключовою передумовою успішної інвестиційної діяльності в сучасній Україні є відновлення фінансово-кредитного ринку та ринку інвестицій. Активізувати інвестиційні процеси можливо лише через створення ринку капіталів. Для досягнення цієї комплексної мети, що охоплює як короткострокову, так і довгострокову перспективу, необхідно розвивати ринок акціонерного капіталу та державних цінних паперів, стимулюючи приплив інвестицій та коштів від приватизації.

1. Держава як суб’єкт інвестування. Інвестори та учасники інвестиційної діяльності

Згідно з чинним законодавством України, учасниками інвестиційного процесу (інвесторами та учасниками) можуть виступати фізичні та юридичні особи як України, так і інших країн, а також держави в особі своїх урядів.

Інвесторами вважаються суб'єкти, що ухвалюють рішення щодо вкладення власних, позичених або залучених цінностей (майнових чи інтелектуальних) в об'єкти інвестування. Вони можуть діяти як вкладники, кредитори, покупці або виконувати будь-які інші функції учасника інвестиційного процесу.

Усі інвестори мають рівні права щодо розміщення інвестицій незалежно від форми власності. Водночас умови для вітчизняних та іноземних інвесторів можуть відрізнятися залежно від державної політики, спрямованої на стимулювання інвестиційної активності.

Учасниками інвестиційної діяльності є громадяни, юридичні особи та держави, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або за дорученням інвестора. Саме інвестор визначає цілі, напрямки та обсяги інвестування, залучаючи учасників на договірних засадах.

Роль держави в інвестиційному процесі

Залежно від виконуваних функцій держава може виступати як інвестор, як учасник або поєднувати обидві ролі.

Як інвестор, держава фінансує галузі та виробництва, що мають загальнодержавне значення, зокрема військово-промисловий комплекс, об'єкти інфраструктури, магістралі, термінали. У таких сферах, як транспорт, зв'язок чи сільське господарство, державне інвестування зберігається лише частково, оскільки більшість об'єктів може належати приватному сектору. В інших галузях участь держави реалізується через державні замовлення.

У перехідний період державне інвестування структурної перебудови та розвитку ринкової інфраструктури є цілком виправданим. Держава може, як звичайний інвестор, фінансувати створення виробництв, необхідних для ринкового розвитку, а отримані доходи спрямовувати на розширене відтворення та соціальний захист [2, c. 18-19].

Держава може інвестувати самостійно або на договірних умовах з іншими учасниками, створюючи спільні структури та виробництва. Її участь в інвестиційному процесі є як прямою (через державний сектор), так і опосередкованою (через вплив органів влади, таких як Національний банк, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет, Митний комітет, спеціальні фонди).

Пряма участь держави реалізується через:

• діяльність державних підприємств у різних галузях;
• виконання державних замовлень;
• державну частку у статутних капіталах змішаних підприємств.

Зі стабілізацією економіки та розвитком ринкових відносин частка державного сектора скорочуватиметься, а акцент зміщуватиметься на методи опосередкованого впливу.

Основними формами державного регулювання інвестиційних процесів є:

• державне кредитування, позики та субсидії;
• роздержавлення та приватизація;
• податкове регулювання підприємницької діяльності;
• амортизаційна та інноваційна політика;
• ліцензування та квотування.

У світовій практиці існують різні державні інвестиційні стратегії. Одна з них — політика протекціонізму, що передбачає захист національного виробника через високі мита, податки на іноземні інвестиції, обмеження імпорту, субсидування вітчизняних інвесторів та експорту. Інша стратегія — активне залучення іноземних інвестицій для розвитку окремих галузей чи регіонів через податкові пільги, пільгові кредити, державні субсидії та створення вільних економічних зон.

Емітенти як учасники інвестування

Емітентами є юридичні особи, які здійснюють випуск цінних паперів. Залежно від виконуваних функцій, емітент може бути як інвестором, так і учасником інвестиційного процесу. Вони можуть належати до виробничої або невиробничої сфери, а їх інвестиційні характеристики наведені в табл. 1.

Особливі учасники інвестування

Кредитні спілки створюються для залучення особистих заощаджень громадян з метою взаємного кредитування. Засновниками можуть бути не менше 50 фізичних осіб. Діяльність спілки регулюється установчим договором та статутом, узгодженими з Національним банком України. Відповідно до статуту, кредитна спілка:

• надає позики своїм членам, зокрема під заставу майна;
• приймає вклади від членів та розподіляє доходи за ними;
• виступає поручителем перед третіми особами за своїх членів;
• надає позики іншим кредитним спілкам [4, c. 28-32].

2. Економічна сутність і форми інвестицій. Правове регулювання інвестиційної діяльності

Економічна діяльність суб'єктів господарювання значною мірою визначається обсягами та формами інвестицій.

Термін "інвестиція" походить від латинського invest, що означає "вкладати". Сьогодні інвестиції розуміють як вкладення капіталу з метою його подальшого зростання. Приріст капіталу є компенсацією за ризик втрат від інфляції та недоотримання відсотків від банківських депозитів.

Головним мотивом інвестування є отримання прибутку. Процеси вкладення капіталу та отримання прибутку можуть відбуватися в різних часових послідовностях: спочатку інвестування, потім прибуток; паралельно; або з певним часовим інтервалом між ними. У першому випадку прибуток отримується одразу після завершення інвестування, у другому — можливий до повного завершення процесу, у третьому — між інвестуванням та отриманням прибутку минає певний час, що залежить від форми інвестування та особливостей проекту.

У зарубіжній літературі "інвестування" часто ототожнюють із придбанням цінних паперів. В Україні цей термін традиційно пов'язували з "капітальними вкладеннями", тобто інвестиціями у відтворення основних фондів. Однак інвестування також може спрямовуватися на поповнення обігових коштів та придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій, ноу-хау).

Деякі дослідники вважають, що інвестиції існують лише в грошовій формі. Проте вкладення капіталу можливе в будь-якій формі: майно, немайнові активи (досвід, програмне забезпечення, інтелектуальна власність), сукупність технічних та комерційних знань, виробничий досвід, права на користування землею, водою, ресурсами, спорудами та інші майнові права.

Розрізняють валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції — це загальний обсяг вкладень за певний період, що спрямовуються на нове будівництво, придбання засобів виробництва та приріст товарно-матеріальних запасів. Чисті інвестиції — це валові інвестиції за вирахуванням амортизаційних відрахувань за той самий період.

Динаміка чистих інвестицій є індикатором економічного розвитку. Якщо чисті інвестиції від'ємні (валові менші за амортизацію), це свідчить про скорочення випуску продукції. Якщо валові інвестиції дорівнюють амортизації, економічне зростання відсутнє. Перевищення валових інвестицій над амортизаційними відрахуваннями вказує на розвиток економіки [1, c. 13-16].

Динаміка інвестування. Зростання чистих інвестицій веде до збільшення доходів. На обсяг інвестицій впливає низка факторів. Зокрема, він залежить від розподілу доходу між споживанням та заощадженням. За низьких доходів основна їх частина витрачається на споживання, а зі зростанням доходів збільшується частка заощаджень, які є джерелом внутрішніх інвестиційних ресурсів. Цю залежність ілюструє рис. 1.

Значний вплив на обсяг інвестицій має очікувана норма чистого прибутку. Оскільки прибуток є основним мотивом інвестування, зростання очікуваної норми прибутку стимулює збільшення обсягів інвестицій (рис. 2).

Ставка позичкового процента також є важливим чинником, адже в інвестуванні використовується як власний, так і позичковий капітал. Інвестування є ефективним, якщо очікувана норма прибутку перевищує ставку процента. Зі зростанням ставки обсяг інвестицій зменшується, і навпаки (рис. 3).

Очікуваний темп інфляції суттєво впливає на інвестиції, оскільки висока інфляція швидко знецінює майбутній прибуток. Цей фактор є вирішальним для довгострокових інвестицій (рис. 4).

Класифікація інвестицій. Інвестиції в підприємницьку діяльність класифікують за кількома ознаками.

1. За об'єктами вкладання розрізняють реальні та фінансові інвестиції. Реальні інвестиції — це вкладення в матеріальні та нематеріальні активи (інвестиції в нематеріальні активи, пов'язані з НТП, часто називають інноваційними). Фінансові інвестиції — це вкладення у фінансові інструменти, переважно цінні папери.
2. За характером участі інвестиції бувають прямі та непрямі. Прямі інвестиції здійснюються інвесторами, які безпосередньо обирають об'єкти та вкладають кошти. Непрямі інвестиції здійснюються через фінансових посередників, які акумулюють кошти та вкладають їх в ефективні об'єкти, розподіляючи прибуток серед клієнтів.
3. За періодом інвестування інвестиції поділяють на короткострокові (до одного року) та довгострокові (понад рік). Великі інвестиційні компанії поділяють довгострокові інвестиції на чотири категорії: до 2 років, від 2 до 3 років, від 3 до 5 років та понад 5 років.
4. За формами власності інвесторів розрізняють приватні, державні, іноземні та спільні інвестиції. Приватні здійснюють фізичні особи та юридичні особи з приватним капіталом; державні — органи влади та державні підприємства; іноземні — суб'єкти інших держав; спільні — суб'єкти цієї та іноземних держав.
5. За регіональною ознакою розрізняють внутрішні інвестиції (в межах держави) та іноземні (поза її межами), що включають придбання фінансових інструментів інших держав.

Ця класифікація відображає найсуттєвіші ознаки інвестицій, хоча в науковій літературі існують й інші підходи [5, c. 24-28].

3. Матеріально-технічне забезпечення інвестиційного проекту

Реалізація реального інвестиційного процесу неможлива без обладнання, матеріалів, сировини та фінансування. Матеріально-технічне забезпечення інвестиційних проектів є складним процесом, що охоплює визначення потреби в ресурсах, збалансування їх обсягів із виробничими можливостями, розміщення замовлень та їх виконання згідно з календарними планами. Ці питання досліджували такі науковці, як Анішин В.М., Майорова Т.В., Рогожин П.С., Шевчук В.Я. та інші.

Система матеріально-технічного забезпечення інвестиційного проекту включає:

• поставки матеріальних ресурсів для реалізації проектів у реальній сфері;
• гуртову торгівлю технологічним обладнанням, конструкціями та деталями, що здійснюється виробниками або організаціями матеріально-технічного забезпечення на основі прямих замовлень;
• торгівлю матеріалами та конструкціями через біржі, торгові доми та посередницькі підприємства.

Організацію комплектування обладнанням підприємствам світлотехнічної галузі слід здійснювати на основі попередніх замовлень з урахуванням тривалості виготовлення. Поставки ресурсів для інвестиційних проектів можуть здійснюватися елементним методом або методом укрупнених комплектних поставок обладнання підвищеної заводської та монтажної готовності.

Потреба в матеріально-технічних ресурсах визначається та уточнюється на стадіях підготовки бізнес-планів та інвестиційних проектів як у кількісному, так і в якісному вимірі. Забезпечення здійснюється за календарними план-графіками, узгодженими зі стадіями реалізації проектів. Плани комплектування мають бути синхронізовані з планами фінансування інвестиційного портфеля [3, c. 112-113].

Висновки

Економічне зростання та інвестиційна активність можливі лише за умови створення ефективного ринку капіталів і приватизації частини ресурсів. Для відновлення ринку фінансових інвестицій у коротко- та середньостроковій перспективі необхідно підвищити ефективність банківської системи. У довгостроковому періоді слід вирішити питання розвитку ринку акціонерних капіталів та державних цінних паперів.

В Україні вже починає формуватися первинний ринок цінних паперів, емітентами на якому виступають біржі, інвестиційні компанії та фонди, підприємства виробничого сектора. Удосконалення нормативної бази сприятиме прискоренню акціонування підприємств та збільшенню пропозиції цінних паперів, що, своєю чергою, стимулюватиме попит на них. Зростання інвестиційного попиту може бути зумовлене, зокрема, прагненням населення захистити заощадження від інфляції.

Фінансовий ринок та діяльність інвестиційних інститутів є надзвичайно динамічними. У цьому контексті важлива роль належить державі як гаранту стабільності. Використовуючи закономірності руху фінансового капіталу, держава та учасники ринку підтримують його функціонування, сприяючи підвищенню ефективності економіки та економічному зростанню.

Активна участь підприємців та населення у фінансовому ринку без належного розуміння його закономірностей та браку досвіду саморегуляції може призвести як до значних втрат індивідуальних заощаджень, так і до кризових явищ на ринку загалом.

Підприємництво в ринковій економіці діє в умовах постійного ризику, що суттєво впливає на інвестиційні та фінансові рішення. Формування капіталу підприємства тісно пов'язане з фінансовим ринком, тому одним із ключових завдань є оптимізація структури капіталу в нових умовах.

Для становлення цивілізованого ринку необхідно глибоко досліджувати об'єктивні властивості фінансового капіталу та ринку інвестицій, адаптуючи їх до практики розвитку фінансового ринку в Україні.

Список використаної літератури

1. Інвестування української економіки : Монографія/ Аркадій Сухоруков, Сергій Пирожков, Георгій Шестопалов та ін.; Рада нац. безп. і оборони України, Нац. ін-т пробл. міжнарод. безпеки. -К.: Віпол, 2005. -440 с.

2. Борщ Л. Інвестування: теорія і практика : Навчальний посібник/ Людмила Борщ,. -К.: Знання, 2005. -470 с.

3. Гончаров А. Інвестування : Навч. посіб. для самостійного вивчення дисципліни/ Андрій Гончаров,; М-во освіти України, Харківський держ. екон. ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. -329 с.

4. Грідасов В. М. Інвестування : Навчальний посібник/ В. М. Грідасов; В. М. Градісов, С. В. Кривченко, О. Є. Ісаєва; М-во освіти і науки України, Донбаська держ. машинобудівна акад.. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -163 с.

5. Данілов О. Інвестування : Навчальний посібник/ Олександр Данілов, Ганна Івашина, Ольга Чумаченко,; Державна податкова адміністрація України, Академія державної податкової служби України. -К.: Видавничий дім "Комп’ютерпрес", 2001. -362 с.