Давня Історія України

Вступ.

1. Кам’яна доба української історії. Стоянки первісної людини на території України.

2. Племена трипільської культури.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Кам'яний вік відкриває історію людської цивілізації. Цей період посідає виняткове місце у розвитку суспільства. Саме тоді, на тлі суттєвих природних змін і різких кліматичних коливань, виникла первісна суспільна організація та з'явилися зачатки таких проявів людського духу, як релігія, моральні норми та мистецтво.

Археологічні дослідження в Ефіопії, Кенії та Танзанії дозволяють припускати, що людина з'явилася на Землі понад 2 мільйони років тому. Першою людиною науковці вважають істоту, для якої праця стала життєвою потребою, і яка могла не лише користуватися знаряддями, а й створювати їх. У процесі еволюції дедалі більше проявлялися відмінності між людиною та мавпою: сформувалося прямоходіння, розвинулася кисть руки з протиставленим великим пальцем, об'єм мозку зріс до 800 см³, почала формуватися членороздільна мова. Ці якісні зміни у біологічному та психічному розвитку призвели до появи homo sapiens (людини розумної) та остаточного відокремлення людини від тваринного світу.

Історію первісного суспільства дослідники поділяють на періоди, беручи за основу матеріал і технологію виготовлення знарядь: палеоліт (давній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік), неоліт (новий кам'яний вік), енеоліт (мідно-кам'яний вік) та бронзовий вік.

1. Кам’яна доба української історії. Стоянки первісної людини на території України

На території сучасної України первісна людина з'явилася близько 1 мільйона років тому, у період раннього палеоліту. Наш регіон, як і вся Європа, не був місцем антропогенезу, тобто територією, де відбулося перетворення високорозвиненої мавпи на людину. Археологи вважають, що найдавніші люди (архантропи) мігрували на територію України з Передньої Азії через Балкани та Центральну Європу. Це переселення не було одноразовою подією, а відбувалося хвилями протягом багатьох тисячоліть. Залишки найдавніших стоянок виявлено біля села Королеве (Закарпаття), міста Амвросіївка (Донбас), села Лука-Врублівецька (Хмельниччина). Загалом на території України відомо понад 30 стоянок раннього палеоліту.

Архантропи об'єднувалися в невеликі групи, які формували первісне людське стадо. Ця перша форма соціальної організації ґрунтувалася на кровнородинних зв'язках. Господарство мало присвоюючий характер, оскільки базувалося на збиранні плодів, ягід, їстівних коренів та полюванні на тварин.

Основним знаряддям архантропів було ручне рубило, яке виготовляли оббиванням кам'яної заготівки з двох боків. Воно мало довгасту плескату форму, сягало 20–25 см завдовжки та важило до 1,5 кг. Рубило стало для первісної людини універсальним інструментом впливу на довкілля. Залежно від потреби воно використовувалося як сокира, кайло чи метальний камінь. Поява однотипних кам'яних знарядь свідчить про зародження мислення та початок переходу до свідомої виробничої діяльності.

Середній палеоліт (150–35 тис. років тому)

Наприкінці раннього палеоліту природа зазнала серйозних змін: клімат став сухішим, поверхня дещо піднялася, розпочалося чергове, найбільше за цей час, похолодання.

Наслідки цих змін стали особливо відчутними в середньому палеоліті (мустьєрська епоха). Північ і більша частина Центральної Європи опинилися під льодовиком завтовшки понад 600 метрів. На території України південна межа максимального зледеніння проходила приблизно через такі сучасні міста: Львів, Ковель, Житомир, Кременчук, Миргород, Суми.

Зміни в природі змусили первісну людину пристосовуватися до нових умов. Через сухий різкоконтинентальний клімат скоротилася кількість рослин, з'явилися нові представники фауни — мамонти, шерстисті носороги, північні олені, печерні ведмеді. Традиційне збиральництво дедалі більше поступалося місцем полюванню, яке в мустьєрську епоху відігравало вирішальну роль. Технологія виготовлення знарядь помітно покращилася, урізноманітнилися їхні форми та призначення: ручне рубило вдосконалювалося; з'явилися кам'яні гостроконечники як вістря для списів; поширилися скребла для обробки шкур тварин.

Ускладнення умов життя не зупинило фізичного та розумового розвитку людини. Внаслідок еволюції в мустьєрську епоху на зміну архантропу приходить неандерталець (назва походить від місцевості в Німеччині, де знайшли рештки кісток). Він був невисокого зросту, сутулий, мав велику видовжену голову з низьким лобом і нависаючим надбрів'ям. Об'єм мозку становив від 925 до 1800 см³, особливо розвиненими були ділянки, пов'язані з просторово-координаційними функціями та їх контролем. Незважаючи на складні умови, неандерталець значно розширив ареал проживання порівняно з архантропом. Підтвердженням цього є 200 мустьєрських стоянок, знайдених на території України (Кіїк-Коба та Холодний Грот у Криму, Антонівка на Донбасі, Рихта на Волині, Молодово на Дністрі та інші).

Боротьба за виживання змусила людину середнього палеоліту виготовляти одяг зі шкур, активно заселяти печери, будувати штучні наземні житла, а також не лише використовувати, а й добувати вогонь. Це зробило людину більш захищеною та менш залежною від природних умов.

У мустьєрську епоху почали формуватися першооснови духовного світу людини. Неандертальські поховання в кримських печерах свідчать про зародження релігійних уявлень, а знайдені на деяких стоянках кістки з різьбленим геометричним орнаментом, гравіюваннями тварин і людей та рештками намальованих чорною фарбою ліній — про перші кроки образотворчого мистецтва [8, c. 19-21].

Пізній палеоліт (35–11 тис. років тому)

Цей етап порівняно з попередніми досить короткий, але характеризується значними змінами в економіці, соціальних відносинах і мистецтві. Центральною подією доби стало завершення близько 35 тисяч років тому процесу формування людини сучасного типу — homo sapiens. За місцем першої знахідки кісток у гроті Кро-Маньйон (Франція) її називають кроманьйонцем.

З появою кроманьйонців процес удосконалення знарядь праці надзвичайно прискорився. У пізньому палеоліті почали виготовляти кам'яні різці, ножеподібні пластини, наконечники списів, дротики. Людина опанувала техніку обробки кісток і рогів, створюючи гарпуни, шила, голки. Кроманьйонці використовували перші складені знаряддя з вкладишами та винайшли списометальний пристрій. Інструментарій налічував майже 100 типів знарядь.

Останнє, четверте, зледеніння перетворило колективне загінне полювання на диких коней, бізонів, північних оленів і мамонтів на основний вид занять кроманьйонців. Поступово склалася спеціалізація мисливських колективів. Так, 20–14 тисяч років тому на теренах України виокремилися дві зони з різним типом господарства: південно-східна — мисливців на бізонів та північно-західна — мисливців на мамонтів.

Удосконалення знарядь і підвищення продуктивності полювання (кілька мисливців могли вполювати мамонта вагою 1–2 тонни) дозволили кроманьйонцям відмовитися від виснажливих міграцій і вести осілий спосіб життя. На берегах річок вони будували житла — землянки та напівземлянки, які утворювали первісні поселення-стоянки. Новим явищем стало виникнення господарсько-побутових комплексів, що включали житла, заглиблені ділянки для обробки кременю, кістки та рогу, а також ями-сховища й вогнища. На території України знайдено майже 800 пізньопалеолітичних стоянок (Радомишльська на Житомирщині, Мізинська на Чернігівщині, Межиріцька на Канівщині та інші).

Спільне осіле життя та локальне скупчення поселень свідчать не лише про прогрес в економіці, а й про суттєві зрушення в соціальних відносинах. У пізньому палеоліті на зміну первісному стаду прийшла родова община. Стрижнем родової організації був рід — об'єднання кровних родичів по материнській лінії. Головною особою роду була жінка, оскільки за групового шлюбу родовід міг вестися лише по жіночій лінії; вона також була охоронницею сімейного вогнища та відала харчовими запасами. Невпорядковані ендогамні статеві стосунки поступаються місцем екзогамним: виникає звичай, що забороняв шлюби між членами одного роду. Це сприяло зближенню різних родів, їх консолідації в племена та формуванню племінної організації. Поступово склався родовий первіснообщинний лад, для якого були характерні спільне володіння засобами виробництва та зрівняльний розподіл.

Намагаючись пояснити світобудову та визначити своє місце в ній, первісна людина активно формує першооснови релігійної свідомості: тотемізм — віру в спільного предка (тварину, рослину); анімізм — віру в душу та духів; фетишизм — поклоніння неживим предметам; магію — обряди, пов'язані з чаклунством і віщуванням [2, c. 11-15].

В епоху пізнього палеоліту помітного розвитку набуло духовне життя. Під час розкопок часто трапляються фігурки птахів та стилізовані жіночі статуетки — «палеолітичні Венери». Жіночі зображення вирізняються пластичною виразністю та монументальністю, уособлюючи уявлення про єдність родового колективу. Палеолітичні малюнки тварин на кістках або стінах печер (наприклад, на Кирилівській стоянці знайдено уламок бивня молодого мамонта з вирізьбленими головою птаха та, можливо, черепахою) дослідники вважають елементами мисливського ритуалу. З мисливськими обрядами пов'язані й інші види мистецтва — музика та хореографія. На стоянці Молодово знайдено флейту з кістки оленя, у Мізині — ансамбль ударних інструментів з кісток мамонта, пофарбованих червоною фарбою, у Гагаріно — стилізовані жіночі статуетки в позі танцю. Загалом мистецтво пізнього палеоліту свідчить про пробудження розуму людини, у світобаченні якої життєвий досвід тісно переплітався з фантастикою та магією.

Мезоліт (10–6 тис. років тому)

Початок мезоліту збігається із закінченням льодовикового періоду. Клімат пом'якшав і наблизився до сучасного, що суттєво вплинуло на флору і фауну. Традиційні об'єкти полювання — мамонти та шерстисті носороги — вимирають або відходять на північ. Тварини, які прийшли їм на зміну (кабан, вовк, лисиця, бобер), були дрібнішими та рухливішими. Тому перед первісними мисливцями постала проблема зміни прийомів полювання, створення ефективнішої зброї та пошуку альтернативних джерел харчування. Людина вдосконалює старі знаряддя (вони стають меншими та зручнішими) і створює нові для обробки дерева — долото, сокиру, тесло, а також вкладишеві знаряддя (ножі, кинджали, списи) з крем'яними пластинами. Центральною подією розвитку техніки в мезоліті стало винайдення лука і стріли — першої «механічної зброї» дистанційної дії. Це мало важливі наслідки: по-перше, значно зросла продуктивність праці мисливців; по-друге, людина могла самостійно себе прогодувати, тому багатолюдні мисливські колективи розпалися, посилилася роль парної сім'ї.

Зникнення великих стадних тварин, зростання населення та масове винищення дичини зумовили кризу мисливського господарства. У пошуках альтернативних засобів існування людина активніше займається рибальством. Спочатку це було полювання зі списом, гарпуном чи луком, але згодом техніка вдосконалилася: винайдено гачки, сіті з поплавками, блешні з черепашок, загородки на річках, плоти та човни. Криза мисливства посилила роль збиральництва — їстівних рослин, ягід, раків та молюсків. Стабільності існування сприяло приручення диких тварин — спочатку собаки, а потім свині.

На території України налічується майже 1000 відомих пам'яток мезоліту (Мурзак-Коба та Фатьма-Коба у Криму, Гребениківська стоянка на Одещині, Журавська на Чернігівщині та інші) [4, c. 9-12].

Неоліт (VI–IV тис. до н. е.)

Новий кам'яний вік був надзвичайно динамічним, переломним періодом в історії людства. Англійський археолог Г. Чайлд назвав його неолітичною революцією. Суть полягає в переході від присвоюючого господарства (мисливство, збиральництво, рибальство) до відтворюючого (землеробство і скотарство). Люди досягли помітного зростання продуктивних сил, створили сприятливіші умови життя: їжа стала різноманітнішою, її добування — стабільним, з'явилися харчові запаси. Перехід тривав протягом багатьох століть і мав особливості в різних регіонах. Фахівці виділяють у межах України дві культурно-господарські зони: південно-західну (лісостепове Правобережжя, Західна Волинь, Подністров'я, Закарпаття) — землеробсько-скотарську та північно-східну (лісостепове Лівобережжя, Полісся) — мисливсько-риболовецьку. Найвідомішими пам'ятками неолітичної культури є Кам'яна Могила поблизу Мелітополя, село Микільська Слобідка на Київщині, село Бондариха на Сіверському Дінці. До кінця 90-х років археологами виявлено майже 500 осередків життя доби неоліту, що представляють понад десяток неолітичних культур (дунайську, буго-дністровську, сурсько-дніпровську тощо). Неолітична революція сприяла злету людства до принципово нової економіки та способу життя. Її характерними ознаками були:

1. Винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці. Традиційні форми обробки каменю — оббивання, сколювання, віджим — поступаються місцем шліфуванню, пилянню, свердлінню.
2. Виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів. Людина перейшла від пасивного присвоювання дарів природи до активного перетворення дійсності. Виникає виробництво керамічного посуду, прядіння, а згодом і ткацтво. Кераміка дозволила зберігати воду та сипучі продукти, готувати варену їжу. Випалена глина стала першим штучним матеріалом, створеним людиною. Прядіння зумовило винайдення прясла — першого маленького колеса, можливого прообразу колеса в транспорті. На основі прядіння виникло ткацтво, яке дало ще один штучний продукт — тканину.
3. Перехід до осілого способу життя. Землеробство і тваринництво були продуктивнішими, ніж мисливство і збиральництво. З появою харчових запасів життя стало стабільнішим, міграцію замінила осілість. Про це свідчать постійні житла та численні поховання померлих недалеко від осель.
4. Активне формування стад свійських тварин, використання їх як тяглової сили. У неоліті приручили майже всіх великих домашніх тварин — бика, свиню, козу, вівцю. Лише коня одомашнили в мідному віці. З появою примітивного наземного транспорту (саней та волокуш) людину почала використовувати худобу як тяглову силу.
5. Суттєві зрушення в демографічній сфері. Значне зростання населення зумовлює збільшення кількості та розмірів поселень. Зростає тривалість життя (в середньому 30–32 роки). Деякі фахівці твердять, що внаслідок поліпшення умов життя відбувся неолітичний «демографічний вибух» і населення Землі зросло з 5 до 80 млн осіб. Інші вважають, що лише дещо зменшилася дитяча смертність.

Перехід до землеробства і скотарства сприяв змінам в організації суспільного життя: зростанню ролі парної сім'ї, розквіту племінної організації, зародженню інститутів родової влади (поява кам'яних булав у похованнях). Цей перехід вплинув і на світобачення людини. Землеробський цикл та сезонне розмноження тварин вимагали накопичення нових знань. Людина мусила враховувати кліматичні зміни та передбачати їх. Примітивна мисливська магія дедалі більше поступається місцем розвинутим землеробським та скотарським культам [3, c. 11-15].

У період неоліту зародилася селянська (землеробська) цивілізація, яка стала панівною в Європі до виникнення міст. Її характерні риси: аграрна економіка; ручна праця; мінімальне споживання і простий побут; уповільнений темп життя; органічне занурення в природу і залежність від природно-кліматичних ритмів; природно-демографічна саморегуляція.

Енеоліт (IV–III тис. до н. е.)

Мідний, або мідно-кам'яний, вік був перехідним етапом від кам'яного періоду до епохи металу, часом остаточного утвердження відтворюючого господарства. У пошуках сировини давні люди натрапили на чисту самородну мідь, поклади якої виходили на поверхню. Спочатку мідь сприймалася як м'який камінь або глина. Лише згодом людство навчилося обробляти її — від холодного кування до плавлення та ливарства. Регіонами, де розпочалася обробка міді, були Балкани, Подунав'я (Трансільванія), Закавказзя, звідки мідна руда та вироби потрапили на територію України. Згодом з'явилися копальні мідної руди на Донбасі.

Поступове витіснення кам'яних знарядь мідними, перехід від мотичного землеробства до ранніх форм орного з використанням тяглової сили бика сприяли зростанню продуктивності праці, пожвавленню обміну та торгівлі, розвитку майнової диференціації. Ці процеси створювали передумови для розкладу первіснообщинного ладу. В енеоліті розпочинається перший великий суспільний поділ праці — виокремлення пастуших племен. Землероби, тяжіючи до осілості, винайшли рало, змайстрували стіл, склали піч, побудували великі укріплені поселення, а скотарі приручили коня, активно експлуатували колісний транспорт, удосконалювали зброю.

У добу енеоліту територія України стала ареною взаємодії трьох потужних етнічних потоків: носіїв трипільської культури, скотарсько-землеробських племен з Північно-Західної Європи (культура кулястих амфор) та євразійських скотарських степових племен (середньостогівська, ямна культури). У сучасній літературі існує твердження, що трипільці — прямі предки українського народу. Однак слід пам'ятати: по-перше, інформація про найдавніші часи обмежена і рідко дає змогу дійти однозначних висновків; по-друге, давні археологічні культури характеризуються етнічною невизначеністю; по-третє, протягом кількох тисячоліть після занепаду трипільської культури до етногенезу українців були причетні чимало інших етнічних утворень. Водночас нині не підлягає сумнівам, що окремі елементи трипільської культури (система господарювання, топографія поселень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту на кераміці) стали невід'ємною частиною сучасної української культури [11, c. 10-13].

Бронзовий вік (II–I тис. до н. е.)

Доба бронзи, що тривала майже тисячу років, позначилася суттєвими змінами в господарському, політичному та культурному житті. Назву вона отримала від штучного металу — бронзи (сплаву міді з оловом, свинцем, миш'яком або сурмою). Перші бронзові вироби, виготовлені на Кавказі та Балканах, почали поширюватися на території України на початку II тис. до н. е. У XV–IX ст. до н. е. було налагоджено місцеве виробництво: у Донецькому басейні сформувався центр металургії, а в Карпатсько-Дунайському регіоні — металообробки (досліджено понад 10 бронзоливарних майстерень). Бронза була міцнішою за мідь і мала меншу температуру плавлення, що спростило технологію обробки. Ці переваги сприяли поширенню бронзи як основного матеріалу для знарядь праці, зброї та прикрас. Однак цілком витіснити мідні та кам'яні вироби їй не вдалося.

У бронзовому віці на суспільний розвиток впливали такі чинники:

• зміна кліматичних умов (збільшення вологості);
• підвищення продуктивності знарядь праці та боєздатності зброї завдяки бронзі;
• активізація міграційних процесів.

Під впливом цих чинників поглиблюється спеціалізація в господарстві: на мікрорівні — самостійний розвиток металургійного виробництва, на макрорівні — завершується перший великий поділ праці: скотарство відокремлюється від землеробства. Спеціалізація зумовила відособленість господарського та культурного розвитку спільнот (археологи нараховують до 30 окремих культур), сприяла підвищенню продуктивності праці, появі додаткового продукту та посиленню міжплемінних контактів. На території сучасної України сформувалися три етнокультурні зони, що відрізнялися типом господарювання та етнічним складом — Степ (ямна, катакомбна, зрубна культури), Лісостеп та Полісся (тшинецько-комарівська, білогрудівська, бондарихінська культури).

У степу домінувало скотарство, перевага надавалася приселищному типу. Населення знало й землеробство, але брак земель, складність обробки та жорсткі кліматичні умови змушували зосереджувати посіви в заплавах. Наприкінці II тис. до н. е. роль землеробства звузилася, бо розширення орних земель зменшило пасовиська, що спричинило занепад скотарства. Оранка заплавних земель порушила біобаланс: почали міліти ріки, вигорати степи.

У лісостеповій зоні були найсприятливіші умови для землеробства. Найпоширенішою була підсічно-вогняна модель обробітку. З часом з'явилося орне землеробство. Необхідність освоєння важких ґрунтів зумовила появу рала саме в добу бронзи. У Чернігівській, Сумській та Запорізькій областях знайдено залишки архаїчних дерев'яних плугів. Кістки волів та наскельні малюнки Кам'яної могили підтверджують використання биків як тяглової сили. Основним знаряддям для обробки землі були мотики. Серед знарядь виділялися волинські серпи — спочатку з кременю та кварциту, а з середини II тис. до н. е. — з бронзи. Найпоширенішими культурами були ячмінь, просо, овес, боби [9, c. 13-16].

На Поліссі сформувався інший тип господарювання. Тривалий час вважалося, що через несприятливі умови тут не знали землеробства. Останні розвідки засвідчили, що південне Полісся — один із найдавніших землеробських районів. Згідно з гіпотезами, Прип'ять відігравала для Полісся таку саму роль, як Ніл для Єгипту: зерна кидали в необроблений вологий ґрунт, удобрений родючим наносом. Головною формою землеробства було підсічно-вогняне. Орне землеробство, очевидно, не розвивалося.

У степах Північного Причорномор'я та Надазов'я історичні процеси (міграції, війни, культурні впливи) були інтенсивнішими, що спричинило появу високорозвинутих культурних утворень. Лісостеп та Полісся розвивалися повільніше через віддаленість від осередків цивілізації та екстенсивне господарювання.

Під впливом радикальних змін у господарюванні відбулися кардинальні зрушення в суспільних відносинах:

1. зростала роль чоловіка, що зумовило заміну матріархату патріархатом та утвердження родоводу по батьківській лінії;
2. з'явився додатковий продукт, який концентрувався в руках окремих осіб, що спричинило майнову, а згодом і соціальну диференціацію;
3. з великосімейної громади виокремилася мала сім'я (чоловік, дружина, діти);
4. формувалися союзи племен, зумовлені зростаючими масштабами виробництва та обміну, загостренням внутріплемінних відносин, потребою захисту територій;
5. ускладнювалася суспільна організація, створювалися органи керівництва союзом племен, виокремився стан воїнів.

Отже, бронзовий вік в історії України був динамічним періодом. Завершився перший великий суспільний поділ праці — виокремлення скотарських племен; почали формуватися етнічні спільноти; майнова та соціальна диференціація дедалі помітніше впливала на історичний процес [5, c. 17-19].

2. Племена трипільської культури

Найяскравішою археологічною культурою доби енеоліту була трипільська культура (IV–III тис. до н. е.). Назва походить від села Трипілля на Київщині, поряд з яким В. Хвойкою 1893 року було виявлено першу пам'ятку. Ареал поширення сягає 190 тис. км², що нині входять до територій України, Молдови та Румунії (лише в Україні знайдено понад 1000 трипільських пам'яток).

Трипільська культура (відома також як культурна спільність «Кукутені-Трипілля») — археологічна культура часів неоліту та енеоліту. У «розширеній» назві присутня назва румунського села Кукутень. Біля Трипілля Вікентій Хвойка в 1897 році виявив і дослідив пам'ятки цієї культури.

Творцями трипільської культури були племена, що просунулися з Балкан та Подунав'я у Прикарпаття (територія сучасних Румунії, Молдови та України). Дослідники поділяють пам'ятки на три етапи:

• ранній — 5300–4600 роки до н. е.;
• середній — 4600–3200 роки до н. е.;
• пізній — 3200–2750/2600 роки до н. е.

Історики досі не дійшли спільної думки щодо походження трипільців. Одні переконані в автохтонному походженні на ґрунті буго-дністровської неолітичної культури (В. Даниленко, В. Маркевич). Другі вважають трипільців прафракійцями, що прийшли з Нижнього Подунав'я і Балкан (О. Трубачов, Д. Телегін). Треті схильні до синтезного підходу: трипільська культура є наслідком взаємодії автохтонних культур та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону (І. Черніков).

Трипільська культура багатогранна і самобутня. В економічній сфері її ознаками були зернове землеробство; поступове витіснення мотики ралом; приселищний характер тваринництва; поява мідних знарядь при збереженні домінування кам'яних і крем'яних. У сфері суспільних відносин — перехід від матріархату до патріархату; зародження міжплемінних об'єднань; формування ієрархічної структури родів; збереження великої сім'ї як основної суспільно-економічної ланки; зародження елементів приватної власності. У побуті — побудова великих глиняних будівель, утворення гігантських протоміст з населенням майже 15–20 тис. жителів; міграція поселень через виснаження землі кожні 50–100 років; розписна плоскодонна кераміка з орнаментом, виконаним жовтою, червоною та чорною фарбами. У духовній сфері — домінування символів родючості, матеріалізованих у символи добробуту: жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води, глиняні фігурки тварин.

У другій половині VI — першій половині V тисячоліття до н. е. племена трипільської культури розселювалися в басейні Дністра і Південного Бугу, де дослідники виявили багато ранньотрипільських поселень. Вони розташовувалися здебільшого в низьких місцях біля річок, але виявлено також поселення на підвищених плато. Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок, а також наземні; підлогу і вогнище або печі зміцнювали глиною; стіни споруджували з дерева або плоту, обмазаного глиною. На ранньому етапі з'являються наземні прямокутні будівлі на стовпах з обмазаними глиною плетеними стінами та солом'яною або очеретяною покрівлею. У поселеннях на підвищених плато план розміщення жител наближався до кола чи овалу [1, c. 16-18].

Основою господарства було хліборобство і скотарство; полювання, рибальство і збиральництво також мали важливе значення. Сіяли пшеницю (однозернянку, двозернянку, полбу), ячмінь, горох. Землю обробляли мотиками з рогу оленя, каменю або кістки та палицями-копалками. Урожай збирали серпами з кремінними вкладнями. Зерно розтирали кам'яними зернотерками. Жінка ліпила посуд, виробляла пряжу, одяг і відігравала значну роль у суспільному житті. Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю. У тваринництві перше місце належало великій рогатій худобі, на другому були свині, вівці, кози. Відомий домашній кінь. Для поповнення м'ясної їжі важливе значення мало полювання на оленя, дику свиню та козулю. Значного розвитку досягли гончарні вироби. Глиняний посуд різноманітної форми ліпили руками: великі грушоподібні посудини для зерна, горщики, миски, ложки, друшляки, біноклеподібний посуд. З глини ліпили жіночі статуетки, модельки жител, намисто, амулети. Поверхню посуду вкривали заглибленим орнаментом або канелюрами у вигляді стрічок з паралельних ліній, що утворювали спіральні форми. Таким орнаментом вкривали також більшість статуеток. Статуетки, модельки жител та амулети мали ритуальне призначення і були пов'язані з хліборобськими культами. Серед досліджених поселень виявлено, хоч рідко, вироби з міді — переважно прикраси: браслети, кільця, гачки. У поселенні біля села Корбуни в Молдавії знайдено великий скарб мідних речей, датований першою половиною V тисячоліття до н. е.

На середньому етапі племена трипільської культури посідали величезні простори лісостепу від Східної Трансільванії до Дніпра. Вони розселилися в сточищах Верхнього і Середнього Дністра, Прута, Серета, Південного Побожжя та Правобережжя Дніпра. Поселення значно більші розміром (що свідчить про збільшення населення) і розташовані на підвищених плато біля річок. Наземні житла будували по колу або овалу. Житла мали форму видовженого прямокутника на фундаменті з розколотого дерева, на який накладався товстий шар глини. Плетені стіни на стовпах обмазували глиною, з глини будували печі на дерев'яному каркасі, припічки, лежанки. З глини робили ритуальні жертовники — круглі або у формі хреста (села Коломийщина, Володимирівка, Майданецьке, Тальянки). Зі збільшенням населення збільшувалися посівні площі. Скотарство було розвинене більше, ніж раніше, але полювання мало допоміжне значення. Знаряддя виробляли з кременю, каменю та кісток, мотики — з рогу оленя. У поселеннях виявлено клиновидні та провушні сокири з міді. Почалося видобування міді на Волині та в Подністров'ї. Рівня ремесла досягло гончарство. Характерним для кінця періоду став монохромний спіральний орнамент, нанесений чорною фарбою на жовтувато-червонуватий ангоб. Посуд ліплено руками, можливе застосування повільного гончарного кола. Типові великі грушовидні та кратероподібні посудини для зберігання зерна, миски, горщики, біконічні посудини (села Володимирівка, Сушківка, Попудня, Шипинці); також виробляли культові схематизовані жіночі статуетки, фігурки тварин, модельки жител. Суспільний лад лишався матріархально-родовим. До середини доби Т. к. відносять поселення, виявлені В. Хвойкою біля сіл Трипілля, Верем'я, Щербанівка та інших [6, c. 22-25].

Звичайно, землеробство завжди залишалося для трипільців основним видом господарства, але через нечасті врожаї воно не могло повною мірою задовольнити потреби племен. Тому паралельно розвивалося скотарство, а також рибальство, мисливство, збиральництво.

Про існування скотарства свідчать знахідки кісток тварин. На Коломийщині знайдено кістки биків, корів і овець, а в Халеп'ї та Усатові — свиней. Ймовірно, що на той час уже були приручені кінь та собака. Про скотарство свідчить і знаходження керамічних сосудів зі стінками в дірках, які, ймовірно, використовувалися для виготовлення творогу й сиру.

Крім кісток, знайдено міфологічні зображення тварин. Наприклад, фантастичні фігури биків з кігтями з Петрен, виконані чорною фарбою, що свідчить, можливо, про існування у трипільців, як і в середземноморських народів, культу бика.

Кераміка трипільців є однією з найкращих у світі, а керамічні вироби — справжнім витвором мистецтва для того часу.

Керамічний посуд виготовлявся з гончарської глини з домішками кварцового піску і черепашок прісноводних молюсків. Він ліпився без гончарського кола на твердій основі; товщина днища переважала товщину стін, а самі стіни були нерівномірної товщини і не завжди правильної форми. Великий посуд ліпився з двох окремих частин. Зовнішня поверхня була рівною і вкривалася червоною фарбою, нанесеною до розпису і обпалення.

Будучи своєрідною сполучною ланкою між Заходом і Сходом, трипільська культура за рівнем розвитку впритул наблизилася до перших світових цивілізацій Малої Азії та Єгипту, але, на жаль, лише наблизилася. Похолодання, порушення екологічного балансу через екстенсивне господарювання, протистояння західних і східних общин, наростаючий тиск скотарських степових племен призвели до занепаду трипільської культури, яка не змогла повністю реалізувати свої потенційні можливості [10, c. 23-25].

Висновки

Історія людського суспільства сягає в глибину віків. Групи первісних людей, з'явившись понад два мільйони років тому в Африці, освоювали нові землі та континенти. Через Передню Азію та Балкани вони проникли на територію України. Поступово люди винаходять найпростіші знаряддя праці. Це було справжньою революцією в їхньому житті, сприяло виділенню з тваринного світу та прискоренню психічного розвитку. Виникає усвідомлений процес виробничої діяльності, розвивається мислення.

Залежно від матеріалу, з якого вироблялися знаряддя, найдавніша історія людства поділяється на епохи: палеоліт, мезоліт, неоліт, епоха бронзи, міді, заліза.

Первісна людина з'явилася на території України близько мільйона років тому, в часи раннього палеоліту. Це були архантропи. Об'єм їхнього мозку — 800–1300 см³, зріст 160–170 см. Палеоліт — найбільший у часовому вимірі період історії людства. Почалося використання вогню й одягу, споруджуються перші житла, складаються початкові форми людських колективів, зароджуються ідеологічні уявлення та першопочатки мистецтва. Основним заняттям було збиральництво та полювання на дрібних тварин. В Україні виявлено близько 30 стоянок людей того часу: біля села Королево (Закарпаття), міста Амвросіївка (Донецька обл.) та інших. Основне знаряддя праці — ручне рубило, яке вироблялося з каменю.

Найвищого розвитку цивілізації досягли племена, які жили в межиріччі Дністра і Дніпра в IV–III тис. до н. е. Культура цих племен отримала назву Трипільської. Її пам'ятки вперше були виявлені і вивчені поблизу села Трипілля (Київської обл.) наприкінці XIX — на початку XX ст. вченим В. Хвойкою. Більша частина дослідників вважає, що витоки цієї цивілізації слід шукати в Східному Середземномор'ї і на Балканах, звідки прийшли і розповсюдилися серед місцевого населення передові форми землеробства, скотарства, домобудування, ремісництва. Трипільська спільнота формувалася на терені сучасної України на основі синтезу місцевих і прийшлих груп населення. Вона також була поширена на території Молдови та Румунії.

Про високий рівень цивілізації трипільців свідчать будівлі та селища, які розташовувалися в основному на берегових схилах річок. Поселення мали по кілька десятків житлових та господарських приміщень, розміщених рядами або по колу. Найтиповішим житлом був наземний глинобитний або дерев'яний, обмазаний глиною будинок прямокутної форми з кількома приміщеннями. Були й двоповерхові будівлі. Селища трипільців різні за розмірами. На пізньому етапі з'явилися трипільські протоміста. Про релігійні уявлення свідчать знайдені жіночі статуетки, зображення Богині Матері та інші, які свідчили про панування культу родючості.

Трипільська цивілізація пов'язана з розвинутою культурою Східного Середземномор'я. Вона входила в єдине ціле тогочасного культурного світу і значно вплинула на формування виробничих сил та культури народів України, передавши їй у спадок частину своєї цивілізації.

Список використаної літератури

1. Алексєєв С. Історія України: Короткий курс лекцій: [для студ. вузів усіх спец. та усіх форм навчання] / Донбаська держ. машинобудівна академія. — Краматорськ : ДДМА, 2007. — 228 c.

2. Баран В. Історія України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Юрій Сливка (відп. ред.). — 4. вид. — Л. : Світ, 2003. — 520 с.

3. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник / Василь Білоцерківський. — 3-є вид., виправлене і доп. — К. : Центр учбової літератури, 2007. — 535 с.

4. Бойко О. Історія України: Навчальний посібник / Олександр Бойко. — 3-тє вид., випр., доп. — К. : Академвидав, 2007. — 687 с.

5. Зайцев Ю. Історія України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Юрій Сливка (відп. ред.). — 3. вид., перероб. і доп. — Л. : Світ, 2002. — 520 с.

6. Кормич Л. Історія України: Підручник / Людмила Кормич, Володимир Багацький; М-во освіти і науки України. — 2-ге вид., доп. і перероб. — К. : Алерта, 2006. — 412 с.

7. Котова Н. Історія України: Навчальний посібник / Наталія Котова. — Харків: Одіссей, 2005. — 413 с.

8. Лановик Б. Історія України: Навчальний посібник / Богдан Лановик, Микола Лазарович. — 3-є вид., виправлене і доп. — К. : Знання-Прес, 2006. — 598 с.

9. Олійник М. Історія України: Навчальний посібник для студентів дистанційної та заочної форм навчання / Микола Олійник, Іван Ткачук. — 3-є вид., виправлене та доповнене. — Львів: Новий Світ-2000, 2007. — 262 с.

10. Чуткий А. Історія України: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів / Андрій Чуткий; Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2006. — 345 с.

11. Юрій М. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних факультетів всіх рівнів освіти / Михайло Юрій. — К. : Кондор, 2007. — 249 с.