Бюджетне призначення бюджетної установи

Вступ.

1. Загальна характеристика діяльності бюджетних установ та їх правова основа.

2. Сутність бюджетного призначення та кошторису. Різновиди кошторисів.

Висновки.

Перелік використаних джерел.

Вступ

Бюджетний процес являє собою врегульовану правовими нормами діяльність, що охоплює складання, розгляд і затвердження бюджетів, їх виконання та контроль за цим виконанням, а також розгляд звітності про виконання бюджетів, які формують бюджетну систему України.

Видатки спеціального фонду бюджету мають постійне бюджетне призначення, що надає право здійснювати їх виключно в межах та за рахунок відповідних надходжень до цього фонду згідно із законодавством, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (чи рішенням про місцевий бюджет).

Після завершення бюджетного періоду всі бюджетні призначення втрачають чинність, за винятком випадків, коли окремим законом передбачено багаторічні бюджетні призначення.

Резервний фонд бюджету створюється для фінансування непередбачених видатків, які не мають постійного характеру та не могли бути враховані під час підготовки проекту бюджету. Порядок використання коштів цього фонду визначається Кабінетом Міністрів України.

Рішення про виділення коштів із резервного фонду приймаються Кабінетом Міністрів України, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевого самоврядування. Обсяг резервного фонду не може перевищувати одного відсотка видатків загального фонду відповідного бюджету.

1. Характеристика діяльності бюджетних установ та правові засади їх діяльності

Бюджетні організації — це установи, створені органами місцевого самоврядування, чия діяльність повністю або частково фінансується з державного чи місцевих бюджетів.

Сфера бюджетних установ вирізняється значною функціональною різноманітністю. Умовно її можна поділити на три групи:

· установи, що виконують законодавчі, управлінські, охоронні та контрольні функції — органи законодавчої та виконавчої влади; міністерства, відомства, управління, тобто апарат державного та господарського управління, громадські та інші організації; фінансові органи, казначейство, податкові інспекції, митна служба, армія, міліція, суди, прокуратура тощо;

· заклади соціально-культурної сфери — навчальні заклади всіх рівнів, медичні установи, дитячі заклади, заклади культури, бібліотеки, наукові організації та інші;

· соціальні фонди та служби, а також інші бюджетні установи.

Наведений поділ відображає горизонтальні зв’язки у сфері бюджетних установ. Водночас, з огляду на сучасну систему бюджетних відносин, що характеризується ієрархічною вертикаллю, бюджетні установи поділяються на:

· головних розпорядників коштів;

· розпорядників коштів другого рівня;

· розпорядників коштів третього рівня.

Найбільш значущою складовою у цій схемі є заклади соціально-культурного комплексу, діяльність яких є досить різноплановою. Попри це, можна виокремити основні спільні риси їх функціонування, що вирізняють цю сферу не лише серед бюджетних установ, а й серед інших галузей економіки України. До таких особливостей належать:

· головним результатом діяльності цих установ є послуга;

· ефективність праці у цій сфері оцінюється в економічному та соціальному вимірах, причому соціальний аспект зазвичай є пріоритетним;

· у нематеріальному виробництві фази руху та реалізації послуги часто збігаються, тому традиційна схема “виробництво – розподіл – обмін – споживання” набуває скороченої форми: “виробництво – споживання”;

· послуги не можна виготовити “про запас” чи транспортувати (переміщення послуги можливе лише через зміну місця перебування виконавця), а також неможливо спожити їх у більшому обсязі, ніж необхідно. Ця особливість продукту нематеріального виробництва зумовлює потребу у попередньому індивідуальному чи суспільному попиті на певні види діяльності;

· відсутнє поняття “брак” у звичному розумінні: оскільки послуга є нематеріальним результатом, її вартість складно оцінити; у науковій сфері негативний результат взагалі не вважається неякісно виконаною роботою, адже в науці негативний результат — це також результат;

· бюджетні установи функціонують на основі державної форми власності, що автоматично обмежує їхні права як юридичних осіб — зокрема, щодо реалізації та передачі цінностей; також відсутнє поняття “банкрут” стосовно фінансового стану будь-якої бюджетної установи.

Основним фінансовим документом бюджетних установ є кошторис доходів і видатків, який підтверджує повноваження на отримання доходів та здійснення видатків, а також визначає обсяг і напрями коштів для виконання відповідних функцій.

Базовим документом, що встановлює правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, є Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 № 996-ХІV.

Бюджетні установи належать до різновиду некомерційних організацій, для яких отримання прибутку не є основною метою діяльності.

Організації, заклади та установи, для яких отримання прибутку не є головною метою, відносяться до групи організацій, що не займаються підприємницькою діяльністю. Їх основою є надання просвітницьких, культурних, наукових, освітніх та інших подібних послуг для суспільного споживання, послуг зі створення системи соціального самозабезпечення громадян та досягнення інших цілей, передбачених статутними документами.

Державна реєстрація бюджетних організацій здійснюється у виконавчому комітеті міської, районної ради, районної міст Києва і Севастополя державної адміністрації за їх місцезнаходженням відповідно до вимог Закону України “Про підприємництво”.

Бюджетні організації діють на підставі положення (статуту), що затверджується уповноваженим органом (зазвичай органом, який прийняв рішення про їх створення). Такі організації набувають статусу юридичної особи з дня реєстрації положення (статуту) і з цього моменту можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, нести зобов’язання, бути позивачами в суді, арбітражному або третейському суді.

Попри те, що основна діяльність бюджетних установ не пов’язана з підприємництвом і, відповідно, з отриманням від нього доходів (хоча вони можуть отримувати доходи від надання окремих послуг чи виконання робіт у випадках, передбачених законодавством), таким організаціям необхідно підтвердити свій неприбутковий статус.

Йдеться про обов’язкове включення їх до Реєстру неприбуткових установ та організацій, який створюється і ведеться Державною податковою адміністрацією України.

Реєстр неприбуткових установ та організацій є автоматизованою системою збору, накопичення та обробки даних про неприбуткові організації та установи, які відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” звільняються від сплати податку на прибуток.

Установи та організації, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, підлягають обов’язковій реєстрації в:

· органах податкової служби;

· Пенсійному фонді;

· органах Фонду соціального страхування;

· органах Державної служби зайнятості.

Кошторис бюджетних установ (далі — кошторис) є основним плановим документом, що надає бюджетній установі повноваження на отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

2. Поняття про бюджетне призначення та кошторис. Види кошторисів

Установи та організації, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, для забезпечення своєї діяльності та виконання покладених на них функцій складають і затверджують кошторис доходів і видатків відповідно до бюджетних призначень, встановлених Законом України “Про Державний бюджет”.

Бюджетне призначення — це повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Законом України “Про Державний бюджет”, постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим або рішенням місцевої ради про місцевий бюджет, яке має кількісні та часові обмеження та дозволяє Міністерству фінансів, Державному казначейству або місцевому фінансовому органу надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджету.

Асигнування — це повноваження розпорядника бюджетних коштів на взяття зобов’язань та витрачання бюджетних коштів на конкретну мету в процесі виконання бюджету, яке надається відповідно до бюджетного призначення.

Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо виконання кошторисів доходів і видатків бюджетних установ та організацій затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 09.01.2000 року № 17.

Важливо пам’ятати, що розпорядники бюджетних коштів можуть брати бюджетні зобов’язання та проводити видатки лише в межах, встановлених кошторисами. Саме тому ми розглядали формування дохідної та видаткової частин при складанні кошторису. За наявності бюджетних призначень та асигнувань виникає право брати відповідні зобов’язання. Взяття зобов’язань, не передбачених кошторисом видатків (наприклад, за міжнародні телефонні розмови), є бюджетним правопорушенням, і такі зобов’язання не вважаються бюджетними. Витрати бюджету на покриття таких зобов’язань не здійснюються, а згідно зі статтею 26 Закону про Державний бюджет України на 2003 рік вони не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Тобто, перш ніж витрачати бюджетні кошти, необхідно, щоб вони були закладені у видатковій частині кошторису, мали конкретне призначення та перебували на рахунку установи.

Перед початком своєї діяльності бюджетна установа, як і будь-який суб’єкт підприємницької діяльності, повинна відкрити банківські рахунки, на які надходитимуть кошти, здійснюватиметься їх облік та проведення розрахунків. Відповідно до Порядку № 3, починаючи з 2001 року фінансування бюджетних установ здійснюється Державним казначейством України, яке забезпечує розрахунково-касове обслуговування бюджетних установ, виконуючи функції банку. Для чого запроваджено цей Порядок? Він дозволяє забезпечити контроль за цільовим використанням бюджетних коштів та регламентувати організаційні взаємовідносини між органами Державного казначейства України (далі — ДКУ), розпорядниками, одержувачами бюджетних коштів та іншими клієнтами ДКУ. Розглянемо порядок відкриття рахунків бюджетним установам.

Бюджетне призначення — це повноваження, надане головному розпоряднику коштів бюджету законом про державний бюджет, постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим або рішенням місцевої ради про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження. Воно дозволяє надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджету та надає право розпоряднику коштів брати зобов’язання щодо виконання робіт чи надання послуг. Бюджетні призначення встановлюються виключно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному Бюджетним кодексом (стаття 23).

У частині першій статті 23 Бюджетного кодексу зазначено, що будь-яке бюджетне зобов’язання можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетне зобов’язання — це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього періоду або в майбутньому. Зобов’язання виникає внаслідок укладення договорів (угод, замовлень), згідно з якими розпорядник коштів бюджету як споживач товарів, робіт, послуг повинен сплатити належну суму виконавцю за умов виконання цих договорів. Зобов’язання обліковуються органами Державного казначейства України на позабалансових рахунках плану рахунків виконання державного та місцевих бюджетів.

Зобов’язання розпорядника коштів сплатити кошти за надані товари (послуги) чи інші ідентичні операції розглядається як фінансове зобов’язання. Фінансові зобов’язання обліковуються розпорядниками коштів бюджету як кредиторська заборгованість і відображаються у звітності органів Державного казначейства.

Внесення змін до бюджетних призначень, затверджених законом про державний бюджет або рішенням про місцевий бюджет, здійснюється в порядку, встановленому для подання пропозицій до проекту бюджету, тобто шляхом внесення відповідних змін до закону про Державний бюджет України чи рішення про місцевий бюджет. Ця процедура поширюється і на випадки передачі бюджетних повноважень від одного головного розпорядника коштів іншому головному розпорядникові, за винятком призначень резервного фонду бюджету (стаття 23).

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Головний розпорядник бюджетних коштів:

• розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;
• розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органу;
• отримує інформацію про Державний бюджет України чи рішення про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;
• затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше не передбачене законодавством;
• здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів.

Отримує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів.

Головним розпорядникам надано право розподіляти бюджетні кошти між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, а також витрачати їх на централізовані та інші заходи, на утримання апарату управління. При розподілі коштів і перерахуванні їх підвідомчим установам розпорядники коштів є головними, а при витрачанні на утримання апарату управління або на централізовані заходи вони є розпорядниками коштів третього ступеня.

Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня поділяються на розпорядників коштів другого та третього ступенів.

Розпорядниками бюджетних коштів ІІ ступеня є бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов’язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл коштів для переказу розпорядникам ІІІ ступеня та безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.

Здебільшого це обласні установи і організації, які мають підвідомчі підрозділи. Вони також при розподілі коштів є розпорядниками коштів другого ступеня, а при витрачанні коштів безпосередньо на утримання свого апарату або на централізовані заходи є розпорядниками коштів третього ступеня.

На обласному рівні розпорядниками коштів другого ступеня є: управління освіти; фінансове управління, управління казначейства; обласна податкова адміністрація, контрольно-ревізійне управління, облдержадміністрація; управління агропромислового комплексу тощо.

Розпорядниками коштів ІІІ ступеня є бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов’язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл коштів безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.

Для всіх розпорядників коштів Державного бюджету є обов’язковим здійснення операцій по видатках через органи Державного казначейства. При казначейській формі виконання Державного бюджету розпорядникам коштів відкриваються реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства. Бюджетні кошти, які знаходяться на реєстраційних рахунках, використовуються розпорядниками коштів відповідно до затверджених асигнувань у кошторисах доходів та видатків та лімітів видатків.

Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Існують наступні види кошторисів:

· індивідуальні кошториси — це кошториси, які складаються бюджетними організаціями. Причому незалежно від того, чи веде бюджетна організація облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, індивідуальний кошторис та план асигнувань складаються за кожною виконуваною нею функцією;

· зведені кошториси — це зведення показників індивідуальних кошторисів розпорядників коштів бюджету нижчого рівня за функціональною класифікацією, що складаються головним розпорядником, розпорядником вищого рівня для подання їх Міністерству фінансів України, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам. Зведені кошториси не затверджуються;

· кошториси на централізовані заходи — це кошториси, до яких включаються асигнування тільки в тих випадках, коли проведення таких заходів за рахунок коштів бюджету дозволено законодавством України (централізовані заходи здійснюються головними розпорядниками).

Кошторис має дві складові:

· загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою, організацією основних функцій;

· спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою основних функцій.

Відповідно до Порядку № 17 установи та організації, які утримуються за рахунок коштів бюджету, мають право приймати зобов’язання та витрачати кошти з бюджету на цілі та в межах, які встановлені кошторисами і планами асигнувань.

План асигнувань із загального фонду бюджету установи — це помісячний розподіл видатків, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов’язань протягом року.

План асигнувань є невід’ємною частиною кошторису і затверджується разом із кошторисом.

Установи та організації, що утримуються за рахунок коштів бюджету, ведуть облік виконання бюджету й кошторисів видатків, який прийнято називати бюджетним обліком.

Предметом бюджетного обліку є процес виконання бюджету.

Висновки

Отже, бюджетне призначення — це повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Бюджетним кодексом України, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному Бюджетним кодексом.

Якщо в процесі виконання бюджету зміна обставин вимагає менших асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів, міністр фінансів України (керівник місцевого фінансового органу) приймає рішення про приведення у відповідність бюджетного призначення Державного бюджету України (місцевого бюджету). Кабінет Міністрів України (Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація, виконавчий орган відповідної ради) у двотижневий термін подає до Верховної Ради України (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної ради) у встановленому порядку пропозиції про приведення у відповідність бюджетних призначень Державного бюджету України (місцевого бюджету).

Пропозиції про внесення змін до бюджетних призначень подаються та розглядаються у порядку, встановленому для подання пропозицій до проекту бюджету. Видатки відповідно до внесених у бюджетні призначення змін здійснюються лише після набрання чинності відповідним законом (рішенням відповідної ради), яким внесено такі зміни. Інші зміни розмірів і мети та обмеження в часі бюджетних призначень провадяться лише за наявності в законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) відповідного положення.

Список використаної літератури

1. Атамас П. Основи обліку в бюджетних організаціях: учбовий посібник/ Петро Атамас,; М-во освіти і науки України , Дніпропетровський ун-т економіки і права. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 283 с.

2. Про запровадження нової бюджетної класифікації України: Наказ МФУ від 03.12.97 № 265 ( зі змінами та доповненнями від 25.12.2000 № 348).

3. Зміни до Порядку застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, затв. наказом Державного казначейства України від 19.07.2001 № 122.

4. Джога Р.Т. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 250 с.

5. Конєва Т.В. Опорний конспект з курсу “Бухгалтерський облік у бюджетних установах”. – К.: КНТЕУ, 2000.

6. Матвеева В. Бюджетные организации: бухгалтерский учет и налогообложение. – Х.: Фактор, 2001. – 566 с.

7. Облік у бюджетних установах: Навч. посібник / За ред. О.А. Заїнчковського, Т.М. Сторожук. – Ірпінь, Академія ДПС України, 2002. – 535 с.

8. Свірко С.В. Бухгалтерський облік та прийняття рішень в бюджетних організаціях. – К.: КНЕУ, 2000. – 185 с.

9. Ткаченко І.Т. Звітність бюджетних організацій. – К.: КНЕУ, 2000. – 216 с.15