Боргова криза та методи її подолання

Вступ.

1. Сутність боргової кризи та чинники, що її провокують.

2. Як боргова криза позначається на бюджетній політиці України.

3. Державна боргова криза: можливості врегулювання з огляду на світову практику.

Висновки.

Перелік використаних джерел.

Вступ

Ситуація, у якій опинилася Україна через боргову кризу, стала результатом відсутності чіткої законодавчої стратегії в управлінні державним боргом, браку визначених граничних показників його обсягу, а також неефективної роботи уряду та Міністерства фінансів із підприємствами-боржниками, які не виконували своїх фінансових зобов'язань за іноземними кредитами перед державою.

Завдяки зовнішнім запозиченням країна отримує змогу інвестувати та споживати більше, ніж дозволяє її власне виробництво. Якщо позичені ресурси спрямовуються на накопичення капіталу з високою віддачею, це може суттєво прискорити економічний розвиток країни-позичальника.

Доступ до зовнішніх ресурсів відкриває перед підприємствами та урядами країн із дефіцитом капіталу можливість брати кошти в позику там, де капітал є надлишковим, а відсоткові ставки нижчі. Функціонування світового ринку капіталу фактично підвищує дохідність для кредиторів у багатих на капітал країнах і знижує вартість запозичень для позичальників у країнах із його дефіцитом. Таким чином, міжнародне кредитування сприяє зростанню добробуту як у країнах-позичальницях, так і в країнах-кредиторах, стимулює капіталотворення та розширює межі ефективного запозичення.

Однак процес запозичення неминуче породжує борг, який стає джерелом як реальних, так і потенційних проблем для держави. Саме невдале управління державним боргом в Україні у 90-х роках минулого століття призвело до вимушеної реструктуризації.

1. Поняття та основні причини боргової кризи

Зовнішнє запозичення стає необхідним, коли обсяг імпорту товарів і послуг перевищує експорт. Дефіцит поточного рахунку, спричинений несприятливою торговельною динамікою, покривається чистим притоком капіталу. Цей притік формується за рахунок міжнародних позик (від іноземних урядів, комерційних банків, міжнародних фінансових організацій), продажу довгострокових активів іноземним інвесторам, прямих іноземних інвестицій та використання державних валютних резервів.

Прямі іноземні інвестиції, які передбачають ввезення капіталу в грошовій чи товарній формі, не створюють боргових зобов'язань. Аналогічно, витрачання частини власних валютних резервів зменшує чисті іноземні активи, але також не формує борг.

Зовнішній борг складається із зобов'язань перед нерезидентами, що виникають унаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон. Приплив як приватних, так і державних зовнішніх ресурсів, що супроводжується виникненням боргових зобов'язань, веде до зростання зовнішнього боргу країни. Зовнішні позики дозволяють країні споживати та інвестувати понад власні виробничі можливості. Можливість позичати означає, що економічні суб'єкти країн із дефіцитом капіталу можуть використовувати заощадження країн із його надлишком, де відсоткові ставки є нижчими.

Залучаючи зовнішні позики, країна бере на себе зобов'язання сплачувати відсотки. Зростання боргу веде до збільшення процентних платежів, необхідних для його обслуговування. Тому зовнішні запозичення мають покривати не лише різницю між внутрішніми заощадженнями та інвестиціями чи доходами й видатками бюджету, але й відсоткові виплати.

Обсяг зовнішніх запозичень визначається двома ключовими факторами: по-перше, здатністю країни ефективно поглинути іноземний капітал так, щоб прибуток від інвестицій перевищував вартість його залучення; по-друге, спроможністю обслуговувати борг без ризику виникнення платіжних проблем.

Динаміка зростання боргу залежить від:

• частки нових зовнішніх запозичень у загальному обсязі наявного боргу (цей показник не завжди можна виразити простим співвідношенням дефіциту балансу товарів і послуг до накопиченого боргу);
• рівня процентної ставки (її підвищення вимагає збільшення обсягів нових позик).

Раціональне використання позичених коштів для інвестування може прискорити економічне зростання. Натомість неефективне та збиткове використання зовнішніх ресурсів створює борговий тягар, який у майбутньому суттєво обмежує можливості держави у проведенні економічної політики. Саме тому виникає нагальна потреба в управлінні зовнішнім боргом.

Довгострокова мета такого управління полягає в утриманні зростання зовнішніх зобов'язань у межах спроможності країни їх обслуговувати, що вимагає ефективного використання позичених ресурсів. Короткострокова мета – регулювання обсягів запозичень для забезпечення відповідності сукупного попиту стану внутрішніх та зовнішніх розрахунків країни, що дозволяє узгодити зовнішні запозичення із загальними цілями макроекономічної політики. [5 c.8-11]

Процес управління зовнішньою заборгованістю охоплює три стадії: залучення фінансування, його розміщення (використання) та погашення боргу. Відповідно, система управління включає:

• аналіз кредитоспроможності – оцінку можливостей країни залучати кошти;
• оцінку платоспроможності – здатності вчасно обслуговувати борг;
• контроль за рівнем зовнішньої заборгованості;
• контроль за структурою зовнішнього боргу.

Для цього використовуються спеціальні показники – індекси заборгованості, які вимірюють різні аспекти зовнішнього боргу. До стандартних індикаторів належать:

• відношення розміру боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту та ВВП;
• відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до експорту та державних доходів;
• коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення виплат з обслуговування боргу до обсягу експорту товарів та послуг).

Ефективність управління зовнішнім боргом тісно пов'язана з іншими напрямами економічної політики. Прибутковість інвестованого капіталу та обсяги зовнішніх позик залежать від торговельної політики, валютного курсу, цінової політики, а також від грошово-кредитної та бюджетно-податкової сфери. Водночас рівень заборгованості та умови надання позик суттєво впливають на характер економічної політики в країні.

Боргова криза – це криза зовнішньої заборгованості, що проявляється у нездатності країни-боржника обслуговувати свої зобов'язання в повному обсязі, зокрема здійснювати виплати згідно з початковими угодами. Неплатоспроможність боржників, своєю чергою, призводить до падіння платоспроможності фінансових інститутів країн-кредиторів. Подолання боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну структури заборгованості, відстрочку платежів або перегляд умов повернення боргу. [3 c.23-27]

Традиційним методом зменшення боргового тягаря є реструктуризація, у процесі якої переглядаються умови обслуговування боргу: відсоткова ставка, сума, строки сплати.

Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу в рамках «Паризького клубу». Найбіднішим країнам-боржникам для полегшення боргового тягаря пропонується один із варіантів допомоги від урядів-кредиторів: часткове анулювання боргу, продовження термінів дії боргових зобов'язань або зниження відсотків на обслуговування.

Сьогодні загальновизнаним методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія (борговий своп), яка може набувати таких форм:

• Викуп боргу – надання країні-боржнику можливості викупити власні боргові зобов'язання на вторинному ринку зі знижкою від номінальної ціни.
• Капіталізація боргу – обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою. Це дозволяє іноземним банкам обмінювати боргові зобов'язання країни на акції її підприємств, а небанківські організації можуть купувати ці зобов'язання на вторинному ринку для фінансування прямих інвестицій.
• Конверсія «борг-борг» – заміна існуючих боргових зобов'язань новими, зі зміною умов: нижчий відсоток доходу, дисконт до номіналу, зміна валюти боргу тощо.

Капіталізація боргу та заміна зобов'язань є інструментами оптимізації структури зовнішньої заборгованості. Викуп боргу означає остаточне погашення зобов'язань перед кредиторами. Проте ці методи мають недоліки, пов'язані зі скороченням валютних резервів країни-боржника та інфляційним тиском конверсійних операцій. [8 c.153-155]

2. Вплив боргової кризи на бюджетну політику України

Ризиковані зовнішні запозичення українського уряду створили значне навантаження на Державний бюджет. За певними ознаками, поточна ситуація в Україні нагадує ту, що передувала борговим кризам у країнах Латинської Америки. Серед таких ознак:

• неможливість продовжувати зовнішні запозичення для виконання боргових зобов'язань в умовах різкого зростання відсотків;
• збільшення частки витрат на обслуговування боргу у внутрішніх податках на тлі зниження експортних надходжень.

Номінальне відношення боргу до ВВП (в Україні – менше 40%) не відображає реальної ціни його обслуговування, яка останнім часом різко зросла.

Перед українським керівництвом постала дилема: або повністю покрити дефіцит бюджету через обмеження видатків, або використати внутрішні джерела фінансування. Останній варіант, тобто монетизація дефіциту, передбачає емісію грошей, що живитиме інфляцію та підриватиме грошово-кредитну стабільність. Продовження хибної політики, наприклад підтримка бюджетними коштами збиткових підприємств, лише посилить негативні ефекти монетизації.

Монетарне фінансування дефіциту бюджету 2007 року є неприйнятним для України. Окрім неминучої фінансової дестабілізації, це стане потужним популістським сигналом для ринків, адже емісія знову стимулюватиме підприємства до пошуку ренти та виправдає попередню патерналістську політику.

Фіскальна політика вважається стабільною, якщо вона не призводить до загрозливого зростання відношення державного боргу до ВВП. Необмежене зростання цього коефіцієнта означає, що на певному етапі країна буде змушена спрямовувати всі доходи на обслуговування боргу, що неможливо для вітчизняної економіки. Стабільна фіскальна політика передбачає вибір параметрів, які дозволять стабілізувати плановий рівень державного боргу як частки національного доходу. Якщо політика нестабільна, у майбутньому доведеться змінювати фіскальну чи грошово-кредитну політику, або шукати стабільності у зміні зовнішніх факторів [1, с. 17-18].

Фактичний рівень збирання податків в Україні слід вважати задовільним. Країни зі схожою структурою та рівнем розвитку в середньому збирають менше податків. Тому нові спроби збільшити податкові надходження, ймовірно, будуть безрезультатними.

Для покращення планування та виконання бюджету Верховна Рада України має затвердити фундаментальні засади:

• фактичний рівень збирання податків попередніх років є основою для реалістичної оцінки планованих надходжень;
• затверджені надходження є остаточним лімітом для всіх планових видатків [4 c.73-75].

Парламент має розподілити загальний ліміт між ключовими відомствами-розпорядниками коштів, узгодити пріоритети їхньої діяльності та вимагати детальних планів у межах виділених лімітів. Із загального ліміту вилучається резервний фонд для фінансування непередбачуваних витрат. Верховна Рада має забезпечити можливості для регулярного моніторингу виконання відомствами завдань та витрачання коштів. Керівників відомств, які допустили заборгованість, слід притягати до адміністративної відповідальності.

Хоча важко було очікувати жорсткішої політики видатків у 1999 році для зменшення дефіциту в умовах обмеженого фінансування, іншого виходу для України немає. Щоб уникнути нестабільності, необхідно:

• зменшити некритичні видатки та втримати нульовий дефіцит або досягти бюджетного надлишку. У 2000 році виконання бюджету не повинно супроводжуватись зростанням заборгованості. Може знадобитися секвестр видатків, однак уряд має утриматись від щоденного коригування витрат. Окремі рішення (заборона витрат на автомобілі та мобільні телефони, вдосконалення газових аукціонів) свідчать про розуміння потреби в жорсткому виконанні бюджету;
• приділити увагу достовірності бюджетного планування, особливо щодо очікуваних надходжень, та провадити реалістичну політику витрат. Бюджетне планування на 2008 рік має розпочатися ще до затвердження бюджетної резолюції;
• розробити торговельну політику, яка стимулювала б скорочення некритичного імпорту, особливо предметів розкоші, та сприяла зменшенню дефіциту торговельного балансу. Заходи щодо збільшення експортних надходжень мають частково покрити дефіцит зовнішнього фінансування;
• вжити заходів у рамках структурної політики щодо усунення податкових пільг та посилення прозорості ринку.

Ці заходи, вжиті рішуче та послідовно, допоможуть вирішити фінансові проблеми. На жаль, зараз мало ознак такої позиції українського керівництва. Лише негайний перегляд бюджетної політики разом із належним управлінням державним боргом може сприяти стабілізації фінансового становища та відновленню довіри міжнародної спільноти.

Вимога жорсткого виконання бюджету посилюється вкрай напруженим обслуговуванням зовнішнього боргу. Причина не в номінальній сумі платежів, а в тому, що Україна підірвала довіру до себе як позичальника на міжнародних ринках капіталу, і в перспективі їй складно розраховувати на приватні позики. [1 c.352-354]

Проблема державного боргу не є наслідком несприятливих змін в економічному оточенні (російська чи азіатська кризи), а радше свідчить про відсутність послідовної політики реформ, яка б викликала довіру міжнародного співтовариства.

У бюджеті на 2007 рік були зроблені такі припущення щодо макроекономічних показників:

• номінальний ВВП становитиме 124 млрд грн.;
• ВВП зменшиться на 1%;
• середній річний рівень інфляції досягне 22,8%;
• середній валютний курс становитиме 5 грн. за 1 дол. США.

Сума зовнішніх позик, необхідна для фінансування дефіциту, є невеликою. Проте Україні необхідно знайти кошти для погашення близько 2 млрд дол. США зовнішнього боргу, термін сплати якого припадав на 2006 рік. У 2007 році ситуація не покращується. Отримати нові приватні позики, схоже, не вдасться. Залишаються лише міжнародні фінансові організації, співпраця з якими залежить від темпів запровадження реформ.

Заслуговує на увагу скорочення дефіциту бюджету з 6,7% ВВП у 2005 році до 2% у 2006 році і до 1% у 2007 році. Зважаючи на борговий тиск та неспроможність своєчасно здійснювати виплати, навіть дефіцит у 1% ВВП є надто високим. Дані про дефіцит не дають цілісної картини: скорочення у 2006 році було досягнуто за рахунок значного зростання бюджетної заборгованості. Очікувалося, що у 2007 році заборгованість із виплати зарплат та пенсій скоротиться, зокрема через президентські вибори. Проте не виключалося, що скорочення відбудеться за рахунок збільшення заборгованості з інших виплат. Так і сталося.

Попри недоліки, у бюджеті на 2007 рік були позитивні моменти. Було зроблено спробу утримати дефіцит на низькому рівні. Сума зобов'язання з ПДВ для більшості операцій обчислювалася методом нарахувань. Скасовано збір до Чорнобильського фонду, зменшено нарахування на фонд зарплати з 48 до 38%, запроваджено нульову ставку ПДВ для вугілля та імпортованого газу. Надходження від акцизного збору мали зрости з 1,2% ВВП у 2006 році до 2,3% ВВП у 2007 році за рахунок підвищення ставки на бензин. Кабінет Міністрів запровадив податок на придбання ювелірних виробів (3%), додатковий податок 100 грн. на придбання автомобілів та податок на придбання іноземної валюти (1%). За прогнозами, ці податки мали покрити дефіцит бюджету Пенсійного фонду. Такі заходи є прогресивними. Проте звільнення від оподаткування товарів «критичного» імпорту та енергоносіїв було продовжено ще на один рік. [9 c.84-87]

Існувало кілька варіантів розв'язання проблеми державного фінансування, однак усі вони були пов'язані з труднощами:

1. Збільшення позик могло спричинити підвищення вартості кредитів та утворення «боргової піраміди» (можливо лише за наявності позикодавців).
2. Емісія НБУ могла призвести до інфляції, збалансувати бюджет у номінальному вимірі, але спричинити зниження реальної зарплати, пенсій та порушити економічну стабільність.
3. Зменшення фактичних бюджетних видатків могло зумовити збільшення заборгованості.
4. Дефолт або реструктуризація боргу мали б негативні наслідки для міжнародного статусу України, могли призвести до зменшення інвестицій та торгівлі.
5. Скорочення бюджету, тобто зменшення платіжних зобов'язань, щоб не накопичувати нової заборгованості.
6. Швидка широкомасштабна приватизація, яка могла б збільшити доходи та залучити інвестиції.

Як внутрішні, так і зовнішні інвестори втратили інтерес до України та забрали кошти. Уряд відмовився від зобов'язань, наполягаючи на реструктуризації виплат. Надходження й виплати на ринку ОВДП виявилися меншими, ніж планувалося (фактично одержано близько 8,3 млрд грн. замість очікуваних 10 млрд грн.). Реструктуризація дорого коштуватиме Україні, оскільки борг доведеться сплачувати протягом наступних років. Згідно з реструктуризацією 2006 року близько 850 млн грн., які потрібно було сплатити внутрішнім інвесторам, виплачуватимуться протягом 3-6 років.

Виплати зовнішнього боргу відрізнялися від передбачених у січні 1998 року. По-перше, вони збільшувалися за рахунок додаткових короткострокових боргів, накопичених протягом 2005 року. По-друге, всі виплати після серпня виявилися у гривнях більшими через девальвацію. По-третє, їх було зменшено на суми, пролонговані під час переговорів восени 2005 року.

Без радикальної реформи Україна щороку стикатиметься з фінансовим розривом між надходженнями та видатками. У 2006 році цей розрив був істотним. Він стане більшим у 2008-2009 роках через витрати на обслуговування боргу та ймовірне недостатнє зовнішнє фінансування. Протягом кількох років Україна фінансувала економічне «виживання» за рахунок чистого припливу зовнішніх трансфертів, інвестицій та кредитів, які становили близько 2-3 млрд дол. на рік. Як вижитиме Україна без такого припливу чи в умовах чистого відтоку у 2008 році й надалі? Вирішити проблеми можна за рахунок динамічного економічного зростання, яке вимагає проведення витратних реформ, що може погіршити ситуацію.

Ураховуючи напружене обслуговування боргу у 2007 році, недовиконання доходних статей бюджету через завищену оцінку надходжень може спричинити серйозні фінансові проблеми. Дотримання одновідсоткового дефіциту, передбаченого Законом про бюджет 2008 року, означатиме необхідність скорочення видатків. [6 c.499-504]

3. Державна боргова криза та перспективи її врегулювання у контексті світового досвіду

Для врегулювання боргової кризи, окрім реструктуризації, можуть застосовуватися списання боргів, їхній викуп та конверсія.

У світовій практиці списання боргів застосовується лише для країн, де спостерігається перевищення граничних («критичних») показників заборгованості: відношення зовнішнього боргу до ВВП, відношення зовнішнього боргу до експорту, відсоток витрат на погашення та обслуговування зовнішнього боргу до річного експорту.

Викуп боргу як метод управління застосовується за наявності можливостей нарощування золотовалютних резервів. Викуп можливий, по-перше, за наявності застережень про дострокове погашення зобов'язань. Як правило, дострокове погашення можна застосувати на внутрішньому ринку, де уряд визначає правила. На світовому ринку позичальник має враховувати інтереси кредитора. Позичальник зацікавлений у значному дисконті. Зростання дисконту свідчить про невпевненість інвесторів у платоспроможності позичальника.

Конверсія як метод управління може розглядатися з точки зору зміни прибутковості позики. Держава може змінювати розмір відсотків як у бік зменшення, так і збільшення.

Конверсія також передбачає обмін державних боргових зобов'язань на акції національних підприємств. За відсутності достатніх коштів для своєчасних розрахунків конверсія може бути дієвим методом оперативного управління боргом.

Консолідація державного боргу передбачає зміни умов позики, пов'язані зі строками дії зобов'язань. Іноді держава поєднує консолідацію та конверсію. [7 c.91-96]

В Україні оперативне врегулювання боргової кризи здійснювалося в 1998-1999 та 2000-2001 роках. У 1998-1999 роках воно передбачало заміну внутрішніх державних зобов'язань на нові конверсійні боргові папери. Терміни обігу були подовжені, а прибутковість зменшена, тобто поєднано методи конверсії та консолідації. Це мало позитивні та негативні наслідки. Позитивним було скорочення вартості основного внутрішнього боргу, негативним – зниження довіри резидентів та нерезидентів, відплив іноземного спекулятивного капіталу та зниження кредитного рейтингу.

Реструктуризація комерційного боргу України у 2000 році полягала в заміні старих боргових зобов'язань (облігацій державної зовнішньої позики 1995 року, облігацій, випущених на фідуціарній основі Bankers Trust Luxembourg S.A. 1998 року, Chase Manhattan Bank Luxembourg S.A. 1998-1999 років, E.M. Sovereign Finance B.V. 1998 року) на облігації зовнішньої державної позики 2000 року, деноміновані в євро та долари США. Застосування коефіцієнтів зміни облігацій дало можливість зменшити суму основного боргу на 152 056,5 тис. дол. США.

Фінансування видатків, пов'язаних із проведенням реструктуризацій у 1998 та 2000 роках, та збільшення витрат з обслуговування фідуціарних позик спричинило додаткові витрати державного бюджету на суму 631 163,3 тис. дол. США.

У липні 2001 року було підписано угоду про реструктуризацію українського зовнішнього боргу між Паризьким клубом кредиторів та урядом України. Рішення було прийнято після відновлення кредитування МВФ за програмою розширеного фінансування. Загальна сума реструктуризованого боргу становила 580 млн дол. США. Завдяки реструктуризації вдалося скоротити витрати перед Паризьким клубом з 800 млн до 285 млн дол. США у період 2001-2002 років.

При застосуванні різних методів управління державним боргом уповноваженим органам доцільно враховувати можливості економіки та політичні наслідки. [2 c.129-132]

Висновки

Ефективне управління зовнішнім боргом є одним із найважливіших елементів раціональної макроекономічної політики держави. Ці процеси мають розглядатися як взаємопов'язані.

Під час здійснення програми радикальних економічних реформ існує потреба у зовнішній фінансовій підтримці як для фінансування структурних перетворень платіжного балансу, так і для прискорення стабілізації економіки та досягнення економічного зростання. Структурне перетворення платіжного балансу є обов'язковою умовою досягнення фінансової стабілізації, що дозволить у майбутньому уникнути макроекономічних труднощів.

Однак механізм впливу зовнішніх позик на макроекономічну ситуацію неоднозначний і має розглядатися у контексті взаємовпливу між інвестиціями, економічним зростанням і зовнішніми позиками. Метою зовнішніх позик є досягнення економічного розвитку, який сприятиме збереженню платоспроможності держави та відновленню довіри кредиторів.

Ще одним сегментом системи управління державним боргом, який потребує реформування, є система управління портфелем проектів Світового банку та ЄБРР. Існує ряд проблемних питань, які гальмують розвиток співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями:

• недостатній рівень інституціональних можливостей учасників проектів – як центральних органів виконавчої влади, так і регіональних адміністрацій – у питаннях ініціювання, підготовки, реалізації і моніторингу проектів;
• неможливість забезпечення стабільного фінансування підготовчих робіт у рамках проектів, що негативно позначається на термінах та якості;
• несформована система підготовки професійних кадрів, які б відповідали вимогам МФО та сучасній практиці;
• невідпрацьований механізм взаємодії між центральними органами виконавчої влади, законодавчою владою і місцевими адміністраціями на стадіях затвердження і реалізації проектів;
• відсутність «інституціональної пам'яті» по проектах у зв'язку з частою зміною співробітників;
• затримки з розробкою та запровадженням методологічної бази з ініціювання, підготовки, експертизи та реалізації спільних з МФО проектів.

Ці проблеми носять системний характер та обумовлені недостатньою координацією розподілу функцій органів виконавчої влади на етапах ініціювання, підготовки та реалізації проектів.

Список використаної літератури

1. Базілінська О. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Олена Базілінська; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 442 с.

2. Базилевич В. Ринкова економіка: Основні поняття і категорії. Навчальний посібник./ Віктор Базилевич, Катерина Базилевич. - К.: Знання, 2006. - 263 с.

3. Дратавер Б. Макроекономіка: М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. - 89 с.

4. Кривцов О. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навч. посіб./ Олександр Кривцов, Валерій Бережний, Вікторія Онегіна. - Харків: Факт, 2003. - 199 с.

5. Макроекономіка: Методичні рекомендації для практичних занять та самостійної підготовки/ М-во освіти і науки України, ДЛАУ; Укл. В. Ю. Еш. - Кіровоград, 2004. - 39 с.

6. Манків, Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України/ Г.Н. Манків; Пер. з англ.: Степан Панчишин, Остап Ватаманюк та ін. - К.: Основи, 2000. - 588 с.

7. Мельникова В. І. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ В. І. Мельникова, Н. І. Клімова; М-во науки і освіти України, Нац. аерокосмічний ун-т ім. М. Є. Жуковського, Нац. банк України. - 2-е вид., доп. - К.: Професіонал, 2004. - 394 с.

8. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Степан Панчишин. - 2-е вид., стереотип. - К.: Либідь, 2002. - 614 с.

9. Савченко А. Макроекономіка: Підручник/ Анатолій Савченко; М-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2005. - 441 с.

10. Харкянен Л. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Людмила Харкянен. - К.: Каравела, 2006. - 174 с.