Бізнес в сфері культури та відпочинку

Вступ.

1. Бізнес у соціально-культурній сфері.

2. Організація підприємницької діяльності у сфері відпочинку та туризму в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Наприкінці XX — на початку XXI століття людство перейшло від індустріальної, товаровиробничої моделі суспільства, де головна боротьба точилася за ресурси, до постіндустріальної, обслуговуючої моделі, в якій рушійною силою розвитку виступають теоретичні знання та стратегічна ініціатива. Філософи та економісти запропонували чимало концепцій постіндустріального суспільства. Однією з найбільш відомих є модель інформаційного суспільства, де визначальним чинником соціального розшарування стають освіта й професіоналізм, а центральним конфліктом у виробничих відносинах — протистояння знання та некомпетентності.

Фундаментом такого суспільства є різноманітні інформаційні структури, спрямовані на втілення масштабних проєктів інформатизації. Чільне місце серед них належить бібліотечній справі, адже саме бібліотеки є власниками інформаційного ресурсу, накопиченого століттями. Їхня провідна роль у процесі інформатизації є закономірною та необхідною. Маючи значні інформаційні багатства у вигляді фондів, каталогів і картотек, фактично виконуючи функцію банків знань, а також володіючи кваліфікованими кадрами, здатними формувати інформаційні банки та бази (навіть у картковій формі), збирати цілісну інформацію з окремих фрагментів і створювати нову, організовуючи її для зручності користувача, бібліотеки покликані очолити інформаційний бізнес як для широкого загалу, так і для фахівців різних галузей.

1. Бізнес у соціально-культурній сфері

На сучасному етапі суспільного розвитку поєднання мистецтва та бізнесу стає об'єктивною необхідністю. Жодна галузь економіки не може існувати без естетичної складової. Водночас, матеріальна підтримка закладів культури, створення ефективної системи реалізації мистецьких творів та забезпечення умов для творчого зростання митців є надзвичайно важливими для поступального розвитку суспільства в цілому.

Цей сектор охоплює діяльність у кінематографії, виробництві відеопродукції, радіомовленні та телебаченні, театральному й музичному мистецтві, культурі, спорті, відпочинку та розвагах, зокрема роботу артистів, художників, скульпторів, журналістів, фоторепортерів, режисерів тощо. Сюди також належить діяльність, пов'язана з організацією карткових та інших азартних ігор, а також продаж лотерейних квитків.

Ключовими принципами культурної політики в Україні визначено:

• визнання культури одним із головних чинників самобутності української нації та національних меншин, що проживають на території України;
• утвердження гуманістичних ідей і високих моральних засад у суспільному житті, орієнтація на національні та загальнолюдські цінності, їх пріоритетність над політичними й класовими інтересами;
• збереження та примноження культурних надбань;
• розвиток культурних зв'язків з українцями за кордоном як основи збереження цілісності української культури;
• гарантування свободи творчої діяльності та невтручання у творчий процес з боку держави, політичних партій та інших громадських об'єднань;
• рівність прав і можливостей громадян незалежно від соціального стану та національної приналежності у створенні, використанні та поширенні культурних цінностей;
• доступність культурних цінностей, усіх видів культурних послуг і культурної діяльності для кожного громадянина;
• забезпечення умов для творчого розвитку особистості, підвищення культурного рівня та естетичного виховання громадян;
• заохочення благодійної діяльності у сфері культури з боку підприємств, організацій, громадських об'єднань, релігійних організацій та окремих громадян;
• всебічне міжнародне культурне співробітництво;
• визнання пріоритету міжнародно-правових актів у сфері культури;
• поєднання державних і громадських засад у забезпеченні розвитку культури [8, c. 51-53].

Діяльністю у сфері культури вважається:

• створення, розповсюдження та популяризація творів літератури й мистецтва;
• збереження та використання культурних цінностей;
• естетичне виховання;
• організація спеціальної освіти, відпочинку та дозвілля громадян.

Така діяльність може здійснюватися на професійній або аматорській основі в порядку, визначеному законодавством України про підприємства, підприємницьку діяльність, некомерційні організації та об'єднання, а також нормативними актами, що регулюють конкретні види діяльності у сфері культури.

Заклади, підприємства та організації культури, творчі працівники та колективи мають право на розповсюдження й популяризацію творів літератури та мистецтва, самостійно визначаючи репертуар, програми, зміст і форми гастрольної, виставочної та іншої діяльності.

Забороняється розповсюдження творів, які містять заклики до насильницької зміни конституційного ладу, пропаганду війни, насилля, жорстокості, расової, національної чи релігійної ворожнечі або ненависті, порнографію, підбурювання до вчинення злочинів. Обмеження щодо розповсюдження творів з інших підстав не допускаються.

Органи державної влади та місцевого самоврядування сприяють діяльності неприбуткових організацій у сфері культури в межах своїх повноважень, визначених законами України. Таким організаціям відповідно до закону надаються пільги зі сплати мита, податків та зборів (обов'язкових платежів), а також встановлюються податкові та інші пільги для фізичних і юридичних осіб, які їх підтримують.

Економічна підтримка неприбуткових організацій здійснюється у формах, передбачених законами України. Органи державної влади та місцевого самоврядування залучають такі організації на конкурсній основі до виконання загальнодержавних і місцевих програм, що фінансуються з відповідних бюджетів, а також до виконання замовлень для державних та місцевих потреб.

Держава залучає неприбуткові організації у сфері культури до участі в підготовці законопроєктів та інших нормативних актів органів влади, до представлення України в різних сферах міжнародного культурного життя, а також забезпечує надання інформації, необхідної для реалізації завдань, визначених їхніми статутами (положеннями) [4, c. 63-65].

2. Організація бізнесу у сфері відпочинку і туризму в Україні

Розвиток рекреаційно-туристичної галузі сьогодні є одним із пріоритетних завдань для багатьох країн. Україна, розташована в центрі Європи на перехресті транспортних шляхів, має сприятливі природно-кліматичні умови, значний історико-культурний потенціал, необхідні людські та матеріальні ресурси для поступального розвитку цієї сфери. Проте за рівнем розвитку рекреаційно-туристичних послуг вона значно відстає від більшості європейських держав. Така ситуація є неприйнятною та потребує активізації зусиль для створення потужної рекреаційної індустрії, здатної задовольняти різноманітні потреби як українців, так і іноземних туристів. Варто враховувати, що організація рекреаційної діяльності сьогодні постає не лише як містобудівне, а насамперед як соціальне та економічне завдання, яке має вирішуватися на загальнодержавному та регіональному рівнях. Розв'язання таких складних проблем потребує наукового підходу до досліджень, які можуть бути передпроєктною стадією містобудівного проєктування. Містобудівні об'єкти різного рівня цілісності є частиною системи взаємодії населення з навколишнім середовищем, що забезпечує необхідні умови для життєдіяльності людини та задовольняє її соціальні й біологічні потреби. У моделі такої взаємодії виділяється компонент «діяльність», який безпосередньо не є об'єктом архітектурного проєктування, однак повноцінне просторове моделювання середовища можливе лише після дослідження інших компонентів, зокрема «діяльності» та існуючих проблем її сучасного стану.

Туристична індустрія для багатьох країн є одним із основних джерел наповнення бюджету. В Україні вона перебуває на початковій стадії розвитку, попри значний рекреаційний потенціал країни. Розвиток «експорту вражень», тобто залучення іноземних туристів, має сьогодні свої особливості. Протягом 2003-2004 років скорочення кількісних показників туристичного потоку зупинилося, і намітилася тенденція до їх зростання (рис. 1). Статистичні дані свідчать, що найкризовішим для туристичної галузі України був 1999 рік, після якого почалося зростання загального обсягу туристичного потоку [10, c. 59-61].

За січень-вересень 2004 року експорт туристичних послуг зріс на 137,6% порівняно з аналогічним періодом 2003 року. Імпорт за цей же період збільшився на 142,3%. Також зріс потік внутрішніх туристів до найпопулярніших рекреаційних регіонів, зокрема до Криму та Карпат. Збільшення кількісних показників, своєю чергою, загострило низку проблем, що ускладнюють роботу туристичних компаній. Ці проблеми пов'язані насамперед із візовим режимом, недостатнім розвитком (а іноді й відсутністю) інфраструктури, низькою якістю умов проживання та незадовільним санітарним станом наявного рекреаційного середовища.

Окрім загального відставання від багатьох країн світу, в Україні спостерігається значна диференціація регіонів за рівнем розвитку санаторно-курортної та туристичної діяльності. Стан розвитку індустрії відпочинку й туризму відрізняється в кожному регіоні (АР Крим, адміністративні області, м. Київ, м. Севастополь). За кількістю обслугованих туристів лідирує м. Київ, далі йдуть АР Крим, Одеська область, м. Севастополь, Львівська, Херсонська, Запорізька, Донецька та Харківська області. Найменше туристів обслуговують у Житомирській, Чернігівській та Сумській областях (рис. 2А). Найбільша кількість обслугованих екскурсантів зафіксована в АР Крим, м. Севастополі та м. Києві, далі — Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Херсонська та Запорізька області. Найменше екскурсантів — у Сумській, Рівненській, Чернігівській, Житомирській, Хмельницькій, Тернопільській, Черкаській, Миколаївській та Донецькій областях.

Санаторно-курортне лікування також розвивається нерівномірно (рис. 2Б). За кількістю ліжок у санаторно-курортних закладах лідирують АР Крим, Одеська та Донецька області. Найбільше відстають м. Севастополь, Сумська, Кіровоградська, Житомирська, Хмельницька, Рівненська, Тернопільська, Івано-Франківська та Чернівецька області. За кількістю оздоровлених іноземних громадян попереду Львівська, Одеська області та АР Крим, а значно відстають Чернівецька, Сумська та Кіровоградська області.

З огляду на викладене, усі регіони України можна згрупувати. За кількістю ліжок у санаторно-курортних закладах виділяються: 1) найбільш розвинені (АР Крим, Одеська, Донецька області); 2) розвинені (Львівська, Миколаївська, Запорізька, Херсонська, Дніпропетровська області); 3) середньо розвинені (Київська, Харківська, Луганська області); 4) слабо розвинені (Закарпатська, Вінницька, Черкаська, Чернігівська, Полтавська області та м. Київ); 5) нерозвинені (м. Севастополь, Сумська, Кіровоградська, Рівненська, Тернопільська, Івано-Франківська та Чернівецька області). За часткою іноземних громадян у загальній кількості оздоровлених регіони поділяються так: 1) найбільш розвинені (АР Крим, Одеська, Львівська області); 2) розвинені (Миколаївська, Запорізька області); 3) середньо розвинені (Херсонська, Харківська, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська області); 4) слабо розвинені (Рівненська, Тернопільська, Житомирська, Хмельницька, Вінницька, Черкаська, Чернігівська, Полтавська, Київська, Дніпропетровська, Донецька, Луганська області); 5) нерозвинені (Чернівецька, Кіровоградська, Сумська області).

Деякі дослідники зазначають, що для успішної реалізації державної програми «Розвиток туризму в Україні» необхідно впровадити низку організаційних заходів, серед яких ключовими є: формування економічних механізмів стимулювання іноземного та внутрішнього туризму, залучення інвестицій, спрощення митних процедур, запровадження спрощеної системи оподаткування, приватизація туристичних об'єктів та їхньої інфраструктури [7, c. 79-81].

Висновки

Загалом можна стверджувати, що більшість туристичних фірм країни сьогодні орієнтовані переважно на вивезення туристів, а отже, і капіталу, за кордон, тобто на «імпорт вражень». Водночас сфера відпочинку й туризму в Україні вже пройшла етап спаду та поступово покращує свої економічні показники. Тенденції останніх років щодо збільшення «експорту вражень» у сфері іноземного туризму виявили проблеми, з якими стикаються туристичні організації: складність візових процедур, низька якість вітчизняних автодоріг, недостатньо розвинена рекреаційна інфраструктура, її пікове переповнення або навіть відсутність в окремих випадках.

Проведений аналіз показує, що галузь розвивається нерівномірно за регіонами: є як найбільш розвинені адміністративні одиниці, так і ті, що значно відстають у розвитку санаторно-курортного лікування та туризму. Такий стан не відповідає потенційним можливостям регіонів і потребує вдосконалення. Це зумовлює необхідність термінових юридичних, економічних та проєктних заходів як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Ключову роль у цьому процесі, окрім інших фахівців, мають відігравати архітектори — як на етапі наукового обґрунтування перспективних видів середовища для відпочинку й туризму, так і на стадії його проєктування. Такий підхід сприятиме вирівнюванню розвитку рекреаційної галузі в регіонах країни та значно покращить загальні показники цієї сфери в Україні загалом.

Список використаної літератури

1. Варналій З. Основи підприємництва: Навчальний посібник / Захарій Варналій. — 3-тє вид., виправл. і доп. — К.: Знання-Прес, 2006. — 350 с.

2. Виноградська А. Основи підприємництва: Навч. посіб. / Алла Виноградська. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Кондор, 2005. — 540 с.

3. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник / Оксана Гетьман, Валентина Шаповал; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 487 с.

4. Донець Л. Основи підприємництва: Навч. посіб. / Любов Донець, Надія Романенко; М-во освіти і науки України, ДонДУЕТ ім. М. Туган-Барановського. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 315 с.

5. Дратвер Б. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник / Борис Дратвер; М-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. — Кіровоград, 2003. — 186 с.

6. Економіка підприємства: Навчальний посібник / П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. — 777 с.

7. Мочерний С. Основи підприємницької діяльності: Посібник / Степан Мочерний, Олександр Устенко, Сергій Чеботар. — К.: Академія, 2001. — 279 с.

8. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник / Борис Дратвер, Наталія Пасічник, Дмитро Закатнов та ін.; М-во освіти і науки України, АПН України, Ін-т проблем виховання. — Кіровоград, 2004. — 223 с.

9. Цигилик І. І. Основи підприємництва: Навч. посіб. / І. І. Цигилик, Т. М. Паневник, З. М. Криховецька; Мін-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки «Галицька академія». — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 239 с.

10. Шваб Л. Основи підприємництва: Навч. посібник / Людмила Іллівна Шваб. — К.: Каравела, 2006. — 343 с.