Бізнес у сфері зовнішньоекономічних зв`язків

Вступ.

1. Об'єктивні основи зовнішньоекономічних зв'язків України.

2. Основні напрями, форми і суб'єкти зовнішньоекономічних відносин України.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Становлення незалежної України закономірно вимагає її залучення до світового господарства на основі ринкових механізмів, що передбачає рівноправне та взаємовигідне партнерство.

Визнання України на міжнародній арені більшістю держав світу значно активізує та урізноманітнює її зовнішньоекономічну діяльність. Це стосується як нових незалежних держав, що виникли на теренах колишнього СРСР і будують ринкову економіку, так і розвинутих країн та держав, що розвиваються.

Потреба інтеграції України в глобальну економіку та розширення міжнародної співпраці зумовлена насамперед необхідністю використання переваг міжнародного поділу праці для пришвидшення ринкових перетворень, забезпечення сталого розвитку та зростання суспільного добробуту. Це, своєю чергою, сприяє формуванню раціональної структури національного господарства. Зовнішньоекономічні зв'язки під час інтеграції охоплюють також вирішення екологічних проблем, які потребують спільних зусиль. Крім того, активна міжнародна співпраця створює ширші можливості для забезпечення нагальних потреб громадян України.

Мета: висвітлити особливості розвитку бізнесу у сфері зовнішньоекономічних зв'язків.

Завдання: 1. визначити об'єктивні передумови зовнішньоекономічних зв'язків України;

2. охарактеризувати основні напрями, форми та суб'єкти зовнішньоекономічних відносин України.

1. Об'єктивні основи зовнішньоекономічних зв'язків України

Окрім об'єктивної потреби у світовій інтеграції, існують і реальні передумови для цього. Ключовою з них є економічний потенціал країни, який дозволяє їй бути повноправним учасником міжнародного поділу праці.

Важливою передумовою інтеграції є формування дієвого механізму зовнішньоекономічних зв'язків на кількох рівнях: загальнодержавному (макрорівень), рівні окремих підприємств (мікрорівень), а також на глобальному та регіональному рівнях через участь у міжнародних організаціях системи ООН та регіональних об'єднаннях, як-от Чорноморське економічне співробітництво. Поєднання необхідності та можливостей робить процес входження України у світове господарство об'єктивним та закономірним.

Енергетична незалежність є критично важливою для суверенітету держави. Досягти її можна шляхом модернізації діючих та будівництва нових екологічно безпечних електростанцій, розвитку власного енергомашинобудування, використовуючи як вітчизняні наукові розробки, так і передовий досвід розвинутих країн. Реалізація цих завдань неможлива без налагодження відповідних зовнішньоекономічних відносин.

В умовах становлення нової моделі міжнародного поділу праці, що базується на інноваційних технологіях, Україна має поступово та цілеспрямовано вирішувати питання ефективної участі в ньому, використовуючи зовнішньоекономічні зв'язки для захисту національних інтересів.

Україна володіє природними, історичними, техніко-економічними, соціально-економічними та організаційно-економічними підставами для участі в МПП. Варто зазначити, що геологічна та гідрогеологічна вивченість території України є недостатньою, зокрема глибинні структури досліджені лише на десятьох відсотках площі.

Історичний досвід свідчить, що спільноти, які населяли територію сучасної України, завжди підтримували економічні контакти із зовнішнім світом. Тому, спираючись на власні культурні та історичні традиції, Україна має всі підстави стати рівноправним членом європейської спільноти.

Рівень розвитку продуктивних сил є одним із головних техніко-економічних чинників, що сприяють активній участі України в сучасному МПП. Значний економічний потенціал країни формують видобуток залізної руди та вугілля, виробництво сталі, чавуну, мінеральних добрив, цементу, електроенергії, цукру, тракторів та металорізальних верстатів. За своїми кількісними показниками та потужностями Україна здатна бути гідним партнером у світових економічних відносинах. Наявний науково-технічний потенціал за сприятливих умов дозволить утримувати лідерство у світовій науці за багатьма напрямами та, що найважливіше, проводити незалежну економічну політику, спрямовану на інтеграцію у світову господарську систему.

Організаційно-економічні чинники інтеграції України в МПП відображають рівень розвитку концентрації, спеціалізації, кооперації та комбінування виробництва за участю української сторони в міжнародних економічних відносинах.

Створення виробництв усіх нових видів продукції в межах однієї країни не завжди є доцільним. Ключовим критерієм реалізації економічних інтересів країни-учасниці МПП є забезпечення високої ефективності галузей національної економіки та мінімізація витрат суспільної праці. Спеціалізація та кооперація визначають економічно обґрунтовану та раціональну організацію продуктивних сил.

Водночас існують обмеження для надмірної концентрації та спеціалізації. Надмірна орієнтація на розвиток однієї-двох експортних галузей робить національну економіку вразливою та залежною від світового ринку та конкретних країн-партнерів. Наприклад, у колишньому СРСР понад 80 відсотків промислового виробництва України не мало завершеного технологічного циклу на її території, що зумовило її залежність від зовнішньоекономічних зв'язків, переважно з іншими республіками СРСР.

Існуючий виробничий потенціал та спеціалізація на фондоємних видах продукції потребують значних інвестицій для оновлення основних фондів. Так, у 1990 році знос основних виробничих фондів становив 37,1 відсотка, зокрема в промисловості — 50,3, у сільському господарстві — 26,2, у будівництві — 62,8 відсотка. За таких умов структурна перебудова економіки стає найважливішою передумовою для інтеграції у світову економіку та визначення місця України в МПП.

Складність соціально-економічних чинників інтеграції України зумовлена перехідним характером виробничих відносин та методів господарювання. На міжнародному рівні вплив цих чинників визначається їхньою відповідністю загальносвітовим тенденціям.

У сучасному взаємозалежному світі розвиток соціально-економічних чинників МПП нівелює відмінності між національними господарствами, що дослідники пов'язують із формуванням однотипної за своїм змістом системи світового господарства. Утверджуються ринкові методи, посилюється державне регулювання, виявляється соціальна спрямованість економіки. Це зумовлює, по-перше, подібність економічних базисів більшості країн-учасниць МПП; по-друге, природний поділ праці з урахуванням інтересів як окремих країн, так і світового співтовариства загалом.

Недостатній розвиток ринкових відносин в Україні актуалізує потребу в підвищенні економічної культури населення та ділової етики підприємців, опануванні нової культури ринку та високого професіоналізму, що є необхідним для визнання України рівноправним партнером розвинутими країнами.

Специфіка об'єктивних основ зовнішньоекономічних зв'язків України зумовлена насамперед тривалою відсутністю власної державності та можливості проводити незалежну економічну політику.

2. Основні напрями, форми і суб'єкти зовнішньоекономічних відносин України

Єдиний народногосподарський комплекс колишнього СРСР позиціонувався як такий, що забезпечує переваги для всіх республік: незалежність від світової кон'юнктури, планомірність та взаємовигідність. Широко пропагувався міф про високий рівень кооперації між республіками. Насправді ж обсяги ввезення-вивезення товарів коливалися від 12 відсотків у Росії до 30 відсотків у Вірменії.

Державно-монопольна структура зовнішньої торгівлі СРСР, сировинний характер експорту та негнучкий підхід до імпорту були вкрай несприятливими для республік, які мали значний експортний потенціал і менше залежали від міжреспубліканських поставок.

Правовою основою для розширення зовнішньоекономічних зв'язків незалежної України стали Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) та Конституція України (28 червня 1996 р.). Серед спеціальних законів варто відзначити Закони України про економічну самостійність (3 серпня 1990 р.), про зовнішньоекономічну діяльність (16 квітня 1991 р.), про створення державного експортно-імпортного банку (3 січня 1992 р.), про іноземні інвестиції (13 березня 1992 р.), Декрет Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування" (20 травня 1993 р.), Закони України про промислово-фінансові групи (21 листопада 1995 р.), про режим іноземного інвестування (19 березня 1996 р.), про захист від недобросовісної конкуренції (7 червня 1996 р.) та інші нормативні акти.

Важливими правовими документами для створення механізму зовнішньоекономічних зв'язків стали договори та угоди з новими незалежними державами, що утворилися на території колишнього СРСР, а також з багатьма країнами Європи, Америки, Азії та Африки.

З колишніми республіками СРСР Україна веде переговори щодо вирішення економічних і фінансових питань, проблем паливно-енергетичного комплексу, транспорту, зв'язку та правонаступництва. Основою розширення економічного простору є горизонтальні зв'язки між безпосередніми виробниками та між державами. Ефективні господарські зв'язки формуються лише за умови безмежності економічного простору. Стабілізація економіки, зміна інституційних структур та збалансування товарної і грошової маси є більш імовірними в масштабах держав. Між процесами лібералізації цін, децентралізацією рішень та фінансовою дисципліною існує тісний зв'язок, що зумовлює формування внутрішніх ринків молодих держав, які є передумовою створення ринкового міждержавного середовища.

Для України важливе значення мають двосторонні угоди з державами — колишніми республіками СРСР. Ці угоди мають надавати підприємствам можливість самостійно встановлювати господарські зв'язки, визначати порядок розрахунків та форми відповідальності за невиконання поставок. Угоди повинні формувати економічний механізм реалізації інтересів України та її партнерів, а не бути політичними деклараціями.

Формування національних грошових систем країн колишнього СРСР зумовлює необхідність створення міждержавної валютної угоди, яка б стала інституційною основою для цивілізованих та рівноправних валютних відносин.

Перехід до розрахунків у вільно конвертованій валюті поставив питання про нову організацію співробітництва. Прямі економічні зв'язки між підприємствами поглибили торговельні відносини на новій основі, адже торгувати повинні безпосередньо товаровиробники. Проте потрібен перехідний період, протягом якого у взаєморозрахунках слід виходити зі світових цін, а для погашення заборгованостей надавати довгострокові кредити на пільгових умовах. Про це свідчить і розвиток такої форми товарообміну, як бартер.

У процесі створення нових основ співробітництва важливо не допустити неконтрольованого розпаду кооперативних зв'язків, а знайти нових партнерів (оскільки нерентабельні підприємства та неконкурентоспроможна продукція випадуть з усталених зв'язків), спрогнозувати кон'юнктуру товарообміну для створення економіки відкритого типу, інтегрованої в європейський та світовий простір.

Розробка та реалізація єдиної національної геополітичної стратегії сприятиме оновленню старих виробничих зв'язків України на економічній основі та розширенню її участі в глобальних економічних і політичних відносинах.

Колишні зв'язки України зі східноєвропейськими країнами відображали лише міждержавний обмін продукцією. Перехід до вільної торгівлі на основі світових цін і конвертованої валюти випливає з курсу на ринкову економіку і ставить вирішення всіх проблем взаємних зв'язків у залежність від економічного інтересу. Передбачається існування двох взаємозалежних сегментів.

По-перше, це визначення параметрів співробітництва на міждержавній основі через узгодження між урядами контингентів взаємних поставок. Це мають бути форми торгівлі, насамперед стратегічними товарами (металом, газом, нафтою тощо), пов'язані з централізованими рішеннями. Міждержавні розрахунки мають вестися за валютним клірингом, а сальдо розрахунків погашатися за домовленістю сторін (валютними товарами або ВКВ).

По-друге, це розвиток відносин на рівні прямих зв'язків підприємств, об'єднань, кооперативів, бірж, асоціацій, консорціумів, спілок тощо. Перехід до таких відносин можливий за умови поступового звуження сфери дії державних органів у визначенні взаємних поставок і надання свободи підприємницької діяльності виробничим ланкам. Вони повинні узгоджувати не лише предмет співробітництва, а й сферу ціноутворення, поставок, кредитів та інші фінансові питання. Широкий вихід товаровиробників на ринок створить передумови для функціонування східноєвропейської зони вільної торгівлі.

Очевидно, що в розрахунках застосовуватимуться не тільки ВКВ, а й національні валюти країн-партнерів. Після встановлення реальних курсів національних валют і введення їхньої часткової, а потім і повної конвертованості, зросте потреба у створенні спільних банків, які збалансовуватимуть торговельні операції між партнерами. Лише бартерні операції та компенсаційна торгівля, навіть якщо вони відповідатимуть інтересам України, обмежуватимуть можливості співробітництва.

Отже, перехід України на нові умови господарювання та форми зовнішньоекономічних зв'язків сприятиме зміцненню зони взаємного економічного тяжіння східноєвропейських держав і України.

Співвідношення згаданих сегментів складається для країн-партнерів по-різному, залежно від прийнятих систем господарського управління та їхньої спроможності засвоювати нові форми співробітництва. Цілком ймовірно, що практика породжуватиме й інші сегменти. Спочатку за нових умов центр ваги перемістився на двосторонні зв'язки.

Якщо Україна прийме відповідне законодавство, можливі й нові напрями взаємного співробітництва. Йдеться про інвестиційну сферу, створення спільних підприємств за кордоном, особливо в прикордонній смузі, спільну діяльність на ринках третіх держав, оскільки угорські, польські, чеські та словацькі фірми вже завоювали там певні позиції.

Щодо розвитку торгівлі та інших форм зовнішньоекономічних зв'язків України з розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, доцільно було б спрогнозувати платіжний баланс, враховуючи залежність від імпорту з третіх держав, що входили до складу колишнього СРСР, сальдо в міждержавному обміні з ними та експортний потенціал. Динаміка платіжного балансу України залежатиме, по-перше, від створення умов для поступового вирішення проблем виробництв, що працюють на привізній сировині, та від спроможності товаровиробників перепрофільовувати виробництво, наприклад, через диверсифікацію; по-друге, від власних матеріальних і золотих запасів та резервів ВКВ; по-третє, від співвідношення курсів національних валют, що залежатиме від емісійної політики Національного банку, товарного наповнення споживчого ринку та глибини економічної реформи в Україні.

Розробка програм стабілізації та розвитку зовнішньоекономічних зв'язків повинна включати оцінку можливостей сучасного експортного потенціалу України та першочергових, так званих критичних імпортних потреб. У цьому контексті заснування та функціонування спільних підприємств вбачаються більш надійною формою, ніж створення спільних економічних зон.

З урахуванням потреб закордонних партнерів та можливостей стимулювання виробництв, що становитимуть основу експортного сектора, доцільно ширше заохочувати вкладення іноземного капіталу в уже існуючі господарські об'єкти та створення іноземними інвесторами фірм на території України. При цьому слід враховувати, що іноземний капітал віддає перевагу високому рівню організаційно-економічних відносин, а не лібералізації умов для залучення інвестицій.

Подібні форми економічних відносин сприяли б впровадженню сучасних технологій, дали б імпульс прогресивним зрушенням у господарській структурі України та забезпечили б вихід на світовий ринок з конкурентоспроможною продукцією. Щодо контролю іноземних інвесторів, то диференційований підхід до оподаткування та ліцензування, контроль за дотриманням санітарних умов, створення національного агентства сприяння залученню іноземних інвестицій та інші заходи, успішно застосовувані в цивілізованих країнах, прийнятні і для України.

Сприятливе географічне розташування, значний потенціал обробної промисловості та перспективний експорт сільськогосподарської продукції слід враховувати під час розробки програми стабілізації та розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України. Також варто пам'ятати, що:

1) торгівлю готовою продукцією на світовому ринку витісняє обмін науково-технічними досягненнями;

2) частка взаємного обміну деталями, компонентами, вузлами у міжнародній торгівлі зростає;

3) матеріально-технічне забезпечення виробництва фірми не обмежується національним ринком.

Отже, одним із стратегічних напрямів доцільно передбачити пріоритетне залучення іноземного капіталу до науково-технічної та виробничої кооперації, взаємовигідного обміну на ліцензійній основі винаходами, розробками, ноу-хау, промисловими зразками тощо.

Розвиток міжнародної кооперації потребує стимулів з боку держави — звільнення окремих категорій товаровиробників від митного оподаткування та ліцензування чи квотування, надання кредитних пільг тощо. Слід розширити імпорт комплектуючих для експортної продукції, практикувати застосування імпортних технологій і новітнього устаткування для легкої промисловості, галузей АПК, електротехніки, зв'язку тощо. Науково-технічний прогрес за своєю природою інтернаціональний, тому вирішити завдання розвитку передових технологій без зв'язків із зовнішнім світом та залучення світового капіталу практично неможливо.

Обґрунтована стратегія розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України підпорядковується раціональному вирішенню найгостріших проблем оздоровлення економіки — подоланню дефіцитів на внутрішньому ринку, прискоренню НТП, нагромадженню валютних ресурсів для сплати частки в колишньому загальносоюзному зовнішньому боргу, поліпшенню якості товарів, підвищенню збалансованості бюджету та платіжного балансу.

Висновки

Подальшу децентралізацію зовнішньоекономічного комплексу та вихід на світовий ринок численних дрібних учасників (кооперативів, малих підприємств тощо) гальмує відсутність спеціальної підготовки значної частини персоналу. Для забезпечення ефективності зовнішньоекономічних зв'язків слід оперативно формувати демократичні політичні структури, соціальну базу демократії, високу загальну та політичну культуру, підприємницьку етику, розвивати ринок, сприяти тому, щоб психологія радикальних реформ оволоділа суспільною свідомістю. Однією з актуальних є проблема створення широкої системи професійної підготовки та перепідготовки працівників для підприємств і організацій, зайнятих зовнішньоекономічною діяльністю. Зволікання з вирішенням цього завдання можуть призвести до збільшення втрат через некомпетентність персоналу. Фірми та навчальні заклади зарубіжних країн нагромадили корисний досвід, який варто вивчати. Цілком виправданим у зв'язку з цим вбачається направлення за кордон на навчання громадян України та запрошення з інших країн спеціалістів з маркетингу, валютно-фінансових операцій, міжнародного права.

Недостатній розвиток ринкових відносин в Україні посилює необхідність значного підвищення економічної культури населення та ділової етики підприємців, опанування принципово нової культури ринку, високого професіоналізму поряд з такими поняттями, як честь, достойність, порядність, які знадобляться Україні для визнання її розвинутими країнами як рівноправного партнера.

Особливості об'єктивних основ зовнішньоекономічних зв'язків України пояснюються насамперед тривалою відсутністю національної державності та можливості проводити незалежну економічну політику.

Отже, розвиток зовнішньоекономічних відносин є не самоціллю, а одним із перевірених досвідом багатьох розвинутих країн способів подолання кризового стану економіки, виведення виробничого потенціалу на сучасний технічний і технологічний рівні, підвищення добробуту народу України.

Список використаних джерел

1. Бойко В. М. Бізнес: Словник-довідник. -К.: Україна, 1995. -156, с.
2. Іванов Ю. Б. Вступ до бізнесу. -К.: Лібра, 1995. -251 с.
3. Дідківський М. І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник. -К.: Знання, 2006. -462 с.
4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -791, с.
5. Карбовник С. Фінансова підтримка малого і середнього підприємництва у сфері зовнішньої торгівлі // Фінанси України. -2002. -№ 7. - С. 58-65
6. Кісельов А. П. Основи бізнесу: Підручник для екон. спец. вузів. -К.: Вища школа, 1998. -190, с.
7. Сизоненко В. О. Сучасне підприємництво: Довідник. -К.: Знання-Прес, 2003. -379 с.
8. Скрипник М. Шляхи стимулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємств малого та середнього бізнесу // Економіка. Фінанси. Право. -2002. -№ 6. - С. 34-37