Безробіття та шляхи зниження його рівня

Вступ

Актуальність теми. Економічна трансформація в Україні супроводжується загостренням питань, пов'язаних із зайнятістю населення. Зайнятість — це діяльність частини суспільства, спрямована на створення суспільного продукту (національного доходу). Вона поєднує виробництво та споживання, а її структура визначає характер цих взаємозв'язків. Стабільне функціонування економіки вимагає повної зайнятості наявних ресурсів. У процесі розвитку ринкової економіки виникає неповна зайнятість, що стає однією з причин макроекономічної нестабільності. Оскільки національний ринок праці перебуває на етапі формування, державне регулювання зайнятості є необхідним.

Отже, обрання цієї теми для курсової роботи є актуальним та своєчасним.

Під час написання роботи використано наступні джерела:

Підручники та навчальні посібники з макроекономіки таких авторів, як Панчишин С. М., Мельникова В. І., Савченко А. Г., видання „Ринок праці”, „Ринок праці та зайнятість” Петюха В.М., стаття „Програма зайнятості населення - один із механізмів державного регулювання зайнятості” з журналу „Україна: аспекти праці”, матеріали „Концепція змішаного регулювання зайнятості населення України” з журналу „Актуальні проблеми економіки” та інші фахові періодичні видання.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є вдосконалення організаційно-економічного механізму регулювання безробіття в Україні, з акцентом на посилення програмного підходу до розширення зайнятості та обмеження безробіття, зокрема серед окремих демографічних груп (молодь, жінки).

Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

• узагальнити та розвинути теоретичні засади щодо сутності, місця й ролі безробіття як соціально-економічної категорії;
• проаналізувати обсяги та рівень безробіття в Україні та її регіонах;
• визначити тривалість безробіття та фактори, що на нього впливають;
• узагальнити зарубіжний і вітчизняний досвід регулювання безробіття;
• визначити напрями та механізми регулювання соціальної сфери для зниження рівнів і тривалості безробіття;
• удосконалити методологічні підходи до визначення прихованого безробіття та надлишкової чисельності;
• розробити організаційно-економічний механізм регулювання безробіття в Україні та визначити напрями його вдосконалення.

Об'єктом дослідження є безробіття в економіці України, а предметом — теоретичні, методичні та практичні питання державного регулювання безробіття та напрями його вдосконалення.

Структура роботи. Відповідно до мети, завдань та логіки дослідження визначено структуру роботи, що складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, який налічує 21 найменування.

1. Теоретико-методологічні аспекти безробіття

1.1. Поняття та сутність безробіття

Зайнятість є ключовим елементом відтворення сукупної робочої сили та працездатного населення. Це пояснюється тим, що без зайнятості працездатне населення, як суб'єктивна продуктивна сила, не функціонує як фактор виробництва і не створює продукт, необхідний для відтворення робочої сили. Зайнята людина є одночасно складовою продуктивних сил і носієм системи економічних відносин. Функціонуюча робоча сила забезпечує матеріальні умови для життєдіяльності та всебічного розвитку людини.

У ринковій економіці повна зайнятість не означає відсутності безробіття. Західні економісти стверджують, що повна зайнятість досягається, коли рівень безробіття не перевищує природного рівня. На сьогодні вважається, що природний рівень безробіття становить приблизно 5–6 % робочої сили. Таким чином, якщо 94–95 % робочої сили країни зайняті, то існує повна зайнятість. Таку форму повної зайнятості називають нормативно ринковою.

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи та заробітку, зареєстровані у державній службі зайнятості, отримують відповідну грошову допомогу, активно шукають роботу та готові приступити до неї [4, c. 336-337].

1.2. Безробіття та його форми

Безробіття — це незайнятість у виробництві працездатного населення, яке бажає працювати. Виділяють такі форми безробіття:

• фрикційне (добровільне);
• структурне;
• циклічне;
• сезонне;
• приховане.

Основними видами є природне та циклічне безробіття.

Природне безробіття та його чинники. Розглянемо складові природного безробіття, фактори, що його виправдовують, та його динаміку.

Природне безробіття включає добровільне, фрикційне та структурне.

Добровільне безробіття виникає, коли працівники не згодні працювати за запропоновану заробітну плату, але були б готові працювати за вищу. Існування такого безробіття свідчить про важливість правильного розуміння цього явища. Економіка може ефективно функціонувати, але навіть тоді породжує певне безробіття. Частина цих людей офіційно вважається безробітними. Графічно це зображено на рис. 1.

Припустимо, що рівень заробітної плати з певних причин становить W. Висококваліфіковані працівники вважають цей рівень занизьким для себе. Оскільки заробітна плата не підвищується, вони звільняються. Менш кваліфіковані працівники залишаються, оскільки їх влаштовує зарплата W. Кількість зайнятих скорочується з AF до АЕ. Рівень добровільного безробіття становитиме EF. Ця частина робочої сили хоче працювати, але за вищої зарплати. Працівники, що відповідають відрізку EF, є добровільно безробітними, тобто вони не бажають працювати за даних ставок ринкової заробітної плати.

Добровільно безробітні віддають перевагу відпочинку або іншій діяльності замість роботи за даного рівня зарплати. Вони можуть бути фрикційними безробітними, які шукають першу роботу після закінчення навчання, або низькокваліфікованими працівниками, що обирають дозвілля замість малооплачуваної роботи. Існує безліч причин, через які люди добровільно вирішують не працювати за даного рівня зарплати; частина з них офіційно вважатиметься безробітними [13, c. 152-153].

Важливо зазначити, що добровільне безробіття може бути економічно ефективним, хоча філософ чи політик може критикувати те, що не кожен може отримати високооплачувану роботу. Як фабриці потрібні запасні частини на випадок поломки, так і економіці можуть бути потрібні вільні працівники, готові негайно стати до роботи, коли з'явиться вакансія. Цей приклад пояснює, чому в розвинутій економіці з високою зарплатою може виникати добровільне безробіття.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між видами праці, регіонами та на різних стадіях життєвого циклу. Навіть за повної зайнятості завжди є люди, які шукають роботу після навчання або через переїзд. Оскільки фрикційні безробітні часто шукають кращої роботи або змінюють місце роботи, їх також вважають «добровільно» безробітними.

Структурне безробіття означає невідповідність між пропозицією та попитом на працівників. Ця невідповідність виникає, коли попит на один різновид праці зростає, а на інший зменшується, а пропозиція не може швидко пристосуватися. Наприклад, у Німеччині рівень безробіття перевищує 10 % робочої сили, водночас існує тривалий дефіцит програмістів.

Вимушене безробіття зумовлене перепадами ринкової кон'юнктури та характеризується тривалістю. Якщо заробітна плата, вища за ринкову рівновагу, не знижується, виникає надлишкова робоча сила. Лише частина працівників отримує роботу, решта стають вимушено безробітними. Вимушене безробіття буває сезонним, технологічним, конверсійним.

Якщо фрикційне безробіття передбачає наявність навичок, які можна продати, то люди, що втратили роботу внаслідок структурних змін, повинні пройти перепідготовку, додаткове навчання або змінити місце проживання. Тому структурне безробіття є тривалішим, ніж фрикційне.

Циклічне безробіття. Особливою складовою є циклічне безробіття, яке викликане спадом, тобто фазою економічного циклу, коли виробництво та сукупний попит скорочуються. Циклічне безробіття перевищує природний рівень і свідчить про неповну зайнятість у країні.

Закон Оукена стверджує, що на кожен 1 % зростання безробіття понад природний рівень ВВП знижується на 2,5 %. На відміну від інших видів, циклічне безробіття існує лише в період спаду ділової активності. Великі розміри безробіття негативно впливають як на відтворення ВВП, так і на відтворення робочої сили.

Отже, люди, що мають роботу, — зайняті; люди, які не мають роботи, але шукають її, — безробітні; а ті, що не мають роботи і не шукають її, — незайняті.

Таким чином, відтворення робочої сили в ринковій економіці — це безперервний процес відтворення зайнятої складової (головний елемент) та незайнятої (безробітних).

Безробіття є соціально-економічним лихом для суспільства. Рівень безробіття вимірюється нормою безробіття, а саме:

Рівень безробіття населення в Україні становив: у 1995 р. — 5,6 %, 1997 р. — 8,9 %, 1998 р. — 11,3 %, у 1999 р. — 12,0 % (2,7 млн безробітних). Середня тривалість безробіття в Україні становить 9 місяців.

Якщо рівень безробіття перевищує норму природного безробіття, то в країні існує неповна зайнятість [7, c. 136-137].

Особливим видом безробіття є вимушена неповна зайнятість. До цього виду відносять працівників, які в поточному році перебували в адміністративних відпустках без збереження заробітної плати, та зайнятих, що працювали в режимі неповного робочого дня чи тижня. Фактично вимушена неповна зайнятість є так званим прихованим безробіттям, яке в Україні є масовим. У 1999 р. в адміністративних відпустках перебували 2,8 млн осіб, а в режимі неповного робочого дня (тижня) працювали 2,2 млн осіб, що становить чверть зайнятого населення.

Соціальні наслідки безробіття. Безробіття в механізмі відтворення робочої сили — це не лише економічне лихо, воно завдає людям значних соціально-психологічних збитків.

Втрата роботи істотно знижує життєвий рівень працівника, завдає морально-психологічної травми внаслідок відчуження від виробництва. За період безробіття знижується кваліфікація, втрачається самоповага, формується почуття самотності та непотрібності. Погіршується фізичний і психологічний стан людини. Невипадково в економічно розвинутих країнах на подолання негативних наслідків безробіття витрачається 3–5 % ВВП. Особливу роль у цьому відіграє держава. Її діяльність здійснюється за такими напрямами: а) регулювання рівня й тривалості безробіття; б) соціальний захист безробітних.

Зниженню безробіття сприяє:

• економічна політика, спрямована на підтримання стійкого розвитку суспільного виробництва, стримування інфляції та підтримання сукупного попиту;

• збільшення тривалості навчання пересічного громадянина;

• посилення гнучкості заробітної плати;

• державна політика, спрямована на захист і підтримку вітчизняного виробництва та вітчизняного ринку;

• орієнтація на виробництво високоякісної продукції, яка користується підвищеним попитом як на внутрішньому, так і на світовому ринку;

• створення умов для функціонування нетрадиційних видів зайнятості та їх підтримка;

• розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості, професійної орієнтації та масштабної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів у всіх містах і містечках країни.

Таким чином, безробіття — закономірний елемент відносин зайнятості та відтворення робочої сили в ринковій економіці [1, c. 245-249].

Особливість українського безробіття початку 90-х років можна пояснити специфікою його окремих видів. Незважаючи на кризовий стан економіки, циклічне безробіття ще не набуло розмаху завдяки його штучному стримуванню шляхом дотування підприємств державного сектора. Структурне безробіття гальмується повільністю ринкових перетворень, головний поштовх якому дала лише реорганізація військово-промислового комплексу. Фрикційне безробіття спричинене передусім низькою зарплатою в державному секторі.

Прогнозуючи подальшу ситуацію з безробіттям в Україні, необхідно враховувати чинники, що діятимуть як у бік збільшення, так і в бік зменшення його рівня. Зростання, зокрема, спричинятимуть:

1) потреба структурної реорганізації неефективної економіки;

2) зняття штучних обмежень щодо росту циклічного безробіття;

3) дефіцитність інвестицій для створення нових робочих місць;

4) відсутність досвіду роботи служб зайнятості, дисципліни та відповідальності виконавчої влади.

До чинників, які діятимуть у бік скорочення безробіття, можна віднести:

1) безмежність незадоволеного попиту та можливість створення нових робочих місць у багатьох сферах, особливо у сфері послуг;

2) нерозвиненість приватного сектора та наявність тіньової економіки, які в разі зняття адміністративних обмежень зможуть залучити значну частину непрацюючих;

3) традиційно низький рівень зарплати та слабкість профспілок, які не можуть домогтися підвищення загального рівня зарплати, і пов'язане з цим обмеження попиту на працю.

Сезонне безробіття зумовлене сезонними коливаннями в обсягах виробництва в певних галузях (сільське господарство, риболовля, туристичне обслуговування тощо). Технологічне безробіття викликається впровадженням у виробництво нових «безлюдних» технологій. Ці форми складають вимушене, або надлишкове, безробіття.

Однак характеристика форм безробіття буде неповною, якщо не згадати про приховане безробіття. Воно виникає, коли існує часткова зайнятість, тобто працівники працюють неповний робочий день (тиждень, місяць, рік) без збереження заробітної плати. Такі люди є частково безробітними, хоча й входять до категорії зайнятих. Приховане безробіття, яке розповсюджене досить широко, не дає змоги точно визначити рівень безробіття, адже частково безробітних удвічі-утричі більше, ніж повністю безробітних [10, c. 59-62].

2. Аналіз стану безробіття в Україні та його наслідки

2.1. Основні тенденції безробіття в Україні

Основні тенденції, що були притаманні ринку праці у 2007 році порівняно з 2006 роком:

- щодо економічної активності населення працездатного віку:

• збільшення рівня економічної активності з 71,2% до 71,7% населення відповідного віку;
• збільшення рівня зайнятості з 65,9% до 66,7% населення відповідного віку;
• зростання обсягів самостійної зайнятості – на 3,6%;

- зниження рівня безробіття економічно активного населення відповідного віку:

• визначеного за методологією МОП з 7,4% до 6,9%;
• зареєстрованого з 3,8% до 3,3%;
• зменшення кількості економічно неактивних осіб, зневірених у пошуку роботи, на 15,7%;
• зростання рівня працевлаштування незайнятого населення за допомогою державної служби зайнятості з 39,7% до 45,4%;
• зростання розміру середньомісячної номінальної заробітної плати на 29,7%;
• зростання реальної заробітної плати на 12,5%;
• зменшення обсягів вивільнення працівників з причин скорочення штатів на 26,9%;

- зменшення кількості працівників, які:

• переведені з ініціативи адміністрації на скорочений графік роботи – на 7,7%;
• знаходились в адміністративних відпустках з ініціативи адміністрації – на 18,5%;
• вчасно не отримали заробітну плату – на 27,8%;
• зменшення суми боргу з виплати заробітної плати на 17,1%.

Тенденція щодо скорочення обсягів безробіття збереглася у 2007 році. Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15–70 років у 2007 році порівняно з 2006 роком скоротилася на 97,4 тис. осіб, або на 6,4%, та становила 1,4 млн осіб. Серед безробітних майже три чверті складали мешканці міської місцевості (1,0 млн осіб), решту – сільські жителі (379,4 тис. осіб). Загальне скорочення безробіття населення віком 15–70 років відбулося в основному за рахунок осіб працездатного віку (на 97,0 тис. осіб, або на 6,4%).

Рівень безробіття населення віком 15–70 років (за методологією МОП) у цілому по Україні знизився на 0,4 в.п. та становив 6,4% економічно активного населення зазначеного віку [14, c. 10].

Цей показник був на рівні з Мальтою та Румунією та нижчим, ніж у середньому по країнах Євросоюзу (діаграма 1).

Серед населення працездатного віку рівень безробіття (за методологією МОП) знизився з 7,4% у 2006 році до 6,9% у 2007 році. Більш суттєве зниження цього показника спостерігалося серед жінок, на відміну від чоловіків, та серед міського населення, ніж серед сільського.

Найвищий рівень безробіття (за методологією МОП) спостерігався серед молоді віком 15-24 роки. Проте порівняно з відповідним періодом 2006 року спостерігалося його скорочення.

Слід відмітити, що рівень безробіття населення працездатного віку (за методологією МОП) у 2 рази перевищував рівень зареєстрованого безробіття, розрахованого по відношенню до економічно активного населення працездатного віку (у жінок – у 1,6 раза, чоловіків – у 2,9 раза, міського населення – у 3,2 раза, сільського населення – у 1,1 раза більше).

Рівень безробіття (за методологією МОП) серед населення віком 15–70 років знизився в усіх регіонах. Найбільше зниження цього показника відбулося у Закарпатській (на 0,8 в.п.), Волинській, Чернівецькій, Одеській, Харківській областях та м. Севастополі (на 0,7 в.п. у кожній).

Слід зазначити, що максимальне значення цього показника спостерігалося у Рівненській області (9,0%), а мінімальне – у м. Києві (3,1%).

Основними причинами незайнятості безробітних віком 15-70 років (за методологією МОП) у 2007 році виступали: звільнення за власним бажанням (38,2%), вивільнення з причин економічного характеру (28,9%), непрацевлаштованість після закінчення навчальних закладів (17,4%), звільнення у зв'язку із закінченням терміну дії трудового договору (10,3%).

Серед населення у віці 15-70 років понад третину (13,3 млн) складала категорія економічно неактивного населення, з них кожен другий був пенсіонером за віком, по інвалідності та на пільгових умовах, кожен четвертий – учнем або студентом, кожен сьомий – зайнятий у домогосподарстві. Зазначена група населення також включає незайнятих осіб, які припинили активні пошуки роботи, тому що втратили надію її знайти (зневірені). Порівняно з показником за 2006 рік ця категорія осіб працездатного віку скоротилася на 15,7% та у 2007 році становила 170,3 тис. осіб. Також зменшилася кількість економічно неактивних осіб працездатного віку, які не знали, де і як шукати роботу, яким чином організувати власну справу, або були переконані у відсутності підходящої роботи. Кількість таких громадян у 2007 році складала 126,6 тис. осіб, або 1,6% економічно неактивного населення працездатного віку (у 2006 році відповідно – 162,7 тис. осіб, або 2,0%). Остання категорія громадян, як і ті особи, які зневірились у пошуках роботи, за умови сприятливої кон'юнктури могли б запропонувати свою робочу силу на ринку праці, а отже, є потенціалом поповнення лав безробітних. З урахуванням таких громадян рівень безробіття населення працездатного віку становив би 8,2% проти 6,9%, розрахованого за методологією МОП (у 2006 році – 9,0% та 7,4% відповідно).

За адміністративними даними державної служби зайнятості, послугами цієї установи у 2007 році скористалися 2,4 млн незайнятих трудовою діяльністю громадян, що на 10,4% менше, ніж у 2006 році. Серед таких осіб майже кожен другий (49,0%) раніше займав місце робітника, кожен четвертий (25,3%) – посаду службовця, решту складали некваліфіковані працівники та особи без професії. Статус безробітних упродовж 2007 року набули 969,0 тис. незайнятих осіб, що на 13,2% менше, ніж у 2006 році. Середньомісячна кількість зареєстрованих безробітних порівняно з 2006 роком зменшилась на 14,2% та становила у 2007 році 673,1 тис. осіб, що складає близько половини (47,5%) кількості безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП.

Рівень зареєстрованого безробіття в середньому за 2007 рік склав 3,3% від економічно активного населення працездатного віку. Зазначений показник був вищим серед жінок (4,3%) порівняно з чоловіками (2,4%) та у населення сільської місцевості (5,7%) порівняно з міськими жителями (2,2%).

За показником рівня зареєстрованого безробіття серед країн СНД Україна посідає разом із Киргизстаном друге-третє місце після Вірменії (діаграма 5).

Слід зазначити, що впродовж 2007 року показник середньої тривалості зареєстрованого безробіття, як і аналогічний показник серед безробітних працездатного віку (за методологією МОП), порівняно з 2006 роком не змінився та становив 6 місяців. При цьому кількість безробітних, які перебували на обліку державної служби зайнятості більше одного року, за цей період зменшилась на 11,9% та на кінець 2007 року становила 74,7 тис. осіб, або 11,6% від загальної кількості зареєстрованих безробітних. Кількість безробітних працездатного віку (за методологією МОП), які шукали роботу понад один рік, також скоротилася на 15,6% і складала у 2007 році 312,9 тис. осіб (23,0% від загальної кількості тих, які шукали роботу).

Слід відмітити, що кількість незайнятих громадян, які були зняті з обліку без вирішення питання працевлаштування у 2007 році, порівняно з відповідним періодом 2006 року скоротилася на 188,0 тис. осіб, або на 22,1%, та становила 660,8 тис. осіб.

Одним із напрямів соціального захисту незайнятого населення є організація оплачуваних громадських робіт, які забезпечують тимчасову зайнятість. На таких роботах упродовж 2007 року працювали 422,1 тис. осіб, що на 3,5% менше, ніж у 2006 році. В основному це були особи, які мали статус безробітних (99,6%). Середня тривалість громадських робіт у розрахунку на одного безробітного, залученого до їх проведення, у 2007 році становила 12,3 дня проти 12,5 дня у 2006 році. Загалом на організацію та проведення таких робіт у 2007 році було витрачено 134,7 млн грн, що на 21,0% більше, ніж у 2006 році.

З метою підвищення конкурентоспроможності безробітних державною службою зайнятості здійснюється їх професійне навчання (підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації). У навчальних закладах усіх типів упродовж 2007 року проходили професійне навчання 229,4 тис. безробітних, що на 12,8% більше, ніж у 2006 році, з них завершили навчання у зазначеному періоді 188,8 тис. осіб. Із загальної кількості безробітних, які завершили навчання, 68,4% – навчалися з метою підвищення своєї кваліфікації, 22,2% – пройшли перепідготовку на іншу професію, а решта (9,4%) – вперше отримали професійну освіту.

З Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття видатки на виплату допомоги у зв'язку з безробіттям у 2007 році становили 1,7 млрд грн. Середній розмір допомоги у грудні 2007 року склав 339,27 грн, що дорівнює 73,8% законодавчо встановленого у цьому періоді мінімального рівня заробітної плати (460 грн).

Із загальної кількості зареєстрованих безробітних, які отримували допомогу по безробіттю на кінець 2007 року (468,3 тис. осіб), кожен третій отримав 160,00 грн, четвертий – 160-235 грн, кожен сьомий – понад 561 грн.

2.2. Негативні соціально-економічні наслідки, які породжує безробіття, та методи боротьби з безробіттям

Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства та прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття (і відповідно зайнятості).

Безробіття стримує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, що нібито спрацьовує на користь спілки підприємців.

Під час тривалого безробіття працівник втрачає кваліфікацію, а отримання нової кваліфікації та адаптація до нових умов часто проходять для нього важко.

Безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менша від заробітної плати та має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення.

Сам факт безробіття завдає людині важкої психологічної травми, яку можна порівняти з найнеприємнішими обставинами. Багато соціологів пов'язують зростання злочинності зі зростанням безробіття.

Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям.

Часто вони випливають із тієї концепції, якої ті чи інші сучасні економісти дотримуються при поясненні причин безробіття.

Мальтузіанці пропонують обмежити народжуваність. Прихильники класичної теорії ринку праці – заходи щодо зниження заробітної плати.

Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; у довгостроковому періоді – державні замовлення приватному сектору, заходи щодо стимулювання інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента.

Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції та створення здорового ринкового середовища, в якому обов'язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема, монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва і, як наслідок, – зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство та соціальна напруга в суспільстві. Досвід України, яка використовувала монетарні важелі розвитку економіки, – наочний тому приклад [16, c. 23-24].

3. Шляхи подолання безробіття

Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям. Часто вони випливають із тієї концепції, якої ті чи інші сучасні економісти дотримуються при поясненні причин безробіття. Мальтузіанці пропонують обмежити народжуваність. Прихильники класичної теорії ринку праці – заходи щодо зниження заробітної плати. Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; у довгостроковому періоді – державні замовлення приватному сектору, заходи щодо стимулювання інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента.

Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції та створення здорового ринкового середовища, в якому обов'язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема, монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва і, як наслідок, – зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство та соціальна напруга в суспільстві. Досвід України, яка використовувала монетарні важелі розвитку економіки, – наочний тому приклад. Особливість українського безробіття початку 90-х років можна пояснити і специфікою його окремих видів [14, c. 9-10].

Незважаючи на кризовий стан економіки, циклічне безробіття ще не набуло розмаху завдяки його штучному стримуванню шляхом дотування підприємств державного сектора. Так само гальмується повільністю ринкових перетворень і структурне безробіття, головний поштовх якому дала лише реорганізація військово-промислового комплексу. Фрикційне безробіття спричинене передусім низькою зарплатою у державному секторі.

Намагаючись прогнозувати подальшу ситуацію з безробіттям в Україні, необхідно враховувати чинники, що діятимуть як у бік збільшення, так і в бік зменшення його рівня. Зростання, зокрема, спричинятимуть:

1) потреба структурної реорганізації неефективної економіки;

2) зняття штучних обмежень щодо росту циклічного безробіття;

3) дефіцитність інвестицій для створення нових робочих місць;

4) відсутність досвіду роботи служб зайнятості, дисципліни та відповідальності виконавчої влади.

До чинників, які діятимуть у бік скорочення безробіття, можна віднести:

1) безмежність незадоволеного попиту та можливість створення нових робочих місць у багатьох сферах, особливо у сфері послуг;

2) нерозвиненість приватного сектора та наявність тіньової економіки, які в разі зняття адміністративних обмежень зможуть залучити значну частину непрацюючих;

3) традиційно низький рівень зарплати та слабкість профспілок, які не можуть домогтися підвищення загального рівня зарплати, і пов'язане з цим обмеження попиту на працю [8, c. 171].

Висновки

Незаперечно, що вирішення проблем зайнятості та безробіття знаходиться в площині економічної стабілізації, відновлення виробництва та досягнення його сталого зростання, пожвавлення інвестиційних процесів та ділової активності, удосконалення регуляторної політики, стимулювання створення нових робочих місць. Разом з тим, питання посилення соціальної підтримки безробітних поряд із забезпеченням фінансової стабільності Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття багато в чому залежатимуть від того, чи буде в Україні забезпечено випереджаюче зростання вартості робочої сили з одночасним впровадженням механізмів, спрямованих на підвищення продуктивності праці, чи вдасться подолати платіжну кризу, чи будуть керованими інфляційні процеси та багато іншого. Одним із напрямків для вирішення проблем зайнятості є активізація інноваційної діяльності, яка реалізується у створенні нових підприємств.

Варто звернути увагу на те, що регулювання зайнятості досягає найвищого ефекту в тих країнах, у яких, по-перше, політика зайнятості є вмонтованою у загальноекономічний механізм функціонування суспільного господарства; по-друге, заходи державної політики зайнятості зосереджені не лише на територіальному рівні реалізації, а також ураховують галузевий рівень, тобто здійснюються не тільки державною службою зайнятості, а й передбачають активність галузевих міністерств, підприємств та організацій різних форм власності; по-третє, в загальний економічний механізм закладено основний важіль політики зайнятості – стимулювання попиту, в тому числі попиту на робочу силу; по-четверте, до сфери політики зайнятості включено найсуттєвіші аспекти регулювання заробітної плати, посилення трудової мотивації тощо. Іншими словами, державна активна політика зайнятості не повинна обмежуватись проведенням заходів щодо сприяння працевлаштуванню.

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Д. Макроекономіка: Підручник. - К. : Знання, 2005. - 851 с.
2. Базілінська О. Я. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів. - К. : Центр навчальної літератури, 2005. - 442 с.
3. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості: Навчальний посібник. - К. : КНЕУ, 2005. - 252 с.
4. Горошко Л. Психологічні аспекти проблеми активного пошуку роботи безробітними особами // Україна: аспекти праці. - 2006. - № 6. - С. 16-20.
5. Дзюбик С. Д. Основи економічної теорії: Навчальний посібник. - К. : Знання, 2006. - 481 с.
6. Євсєєнко О. Деякі аспекти статистичного аналізу зайнятості та безробіття на ринку праці України // Економіст. - 2005. - № 9. - С. 37-39.
7. Краснов Ю. М. Економічна стратегія ефективної зайнятості: Монографія. - К. : Знання України, 2004. - 253 с.
8. Краузе О. І. Концепція змішаного регулювання зайнятості населення України // Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 10. - С. 167-172.
9. Кузьмин М. Аналіз державної політики зайнятості в Україні: громадсько-політична література. - К. : Міленіум, 2005. - 61 с.
10. Лібанова Е. М. Ринок праці: Навчальний посібник. - К. : Центр навчальної літератури, 2003. - 223 с.
11. Манків Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України. - К. : Основи, 2003. - 588 с.
12. Маршавін Ю. М. Підприємництво як фактор розвитку зайнятості населення: Монографія. - К. - 2004. - 233 с.
13. Мельникова В. І. Макроекономіка. - К. : Професіонал, 2004. - 394 с.
14. Пазюк О. Проблеми безробіття в Україні // Україна: аспекти праці. - 2005. - № 2. - С. 3-10.
15. Панчишин С. М. Макроекономіка. - К. : Либідь, 2005. - 614 с.
16. Покрищук В. Підвищення економічної активності безробітного населення України // Україна: аспекти праці. - 2005. - № 4. - С. 17-24.
17. Покрищук В. Мотиваційна поведінка безробітної молоді в Україні // Україна: аспекти праці. - 2005. - № 8. - С. 7-12.
18. Політична економія: Навчальний посібник. - К. : Кондор, 2006. - 405 с.
19. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник. - К. : КНЕУ, 2005. - 441 с.
20. Харкянен Л. В. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів. - К. : Каравела, 2006. - 174 с.

21. Уманець Т. В. Економічна статистика: Навчальний посібник. - К. : Знання, 2006. - 429 с.