Базові поняття естетики

Базові поняття естетики

Вступ.

1. Яка із запропонованих етичних концепцій є для вас більш дієвою та практичною.

Висновки.

Список використаної літератури.

Основні терміни та визначення

Мораль виступає одним із ключових інструментів нормативного регулювання людської поведінки. Вона охоплює моральні переконання та емоції, життєві пріоритети й принципи, цілі та мотиви дій і взаємин, окреслюючи межу між добром і злом, чесністю та безчестям, справедливістю й несправедливістю, нормою та відхиленням, милосердям і жорстокістю тощо.

Моральність, за Кантом, проявляється лише тоді, коли дія не просто відповідає моральному закону, а випливає безпосередньо з ідеї обов'язку. Моральний — це той, що стосується моралі, відповідає їй; у французів та англійців це поняття також протиставляється фізичному, тобто означає духовне.

Етика (від лат. ethica, грец. ήυος — звичай) — це наукова дисципліна, предметом вивчення якої є мораль.

Добро — моральна категорія, протилежна злу, що позначає усвідомлене прагнення до безкорисливої допомоги іншим. Добро як намір реалізується лише через вільну волю. Випадковий успіх чи сприятливий збіг обставин не вважається добром. На відміну від зла, добро не зводиться до простого бажання добра, адже таке бажання може бути корисливим і, відповідно, морально нейтральним. Справжнє добро завжди безкорисливе.

Зло — моральна категорія, протилежна добру, що означає неприйнятність певної моральної якості, яка на практиці може виявлятися як завдання шкоди, збитків чи страждань ближньому. Власне злом є не сама шкода, а свідомий намір її заподіяти. Тому зло може вчиняти лише істота з вільною волею. Розрізняють добру та злу волю. Шкода, завдана ненавмисно або через нещасний випадок, не вважається злом, оскільки не є результатом наміру вільної волі.

Вчинок — це свідома дія, реалізований акт вільної волі. Зміст учинку визначає моральність поведінки та розрізнення добра і зла. Не кожна дія людини є вчинком, а лише та, що становить свідомий вибір.

Совість — це здатність особи до морального самоконтролю, самостійного формулювання моральних обов'язків, вимоги їх виконання від себе та оцінки власних дій. Совість виявляється не лише в раціональному усвідомленні морального значення вчинків, а й в емоційних переживаннях — як почуття каяття або позитивні емоції "чистої совісті".

Сором — це незадоволення, що супроводжується уявленням про те, що наші дії, на нашу думку, засуджуються іншими.

Норма — регулятивне правило, яке визначає межі свого застосування. У суспільних науках норма — це правило поведінки.

Закон — це загальновизнана моральна норма, обов'язкова для виконання.

Право — це система норм, що забезпечується системою інститутів.

Воля — це наявність можливості вибору, різних варіантів результату події. Відсутність вибору чи варіантів результату означає відсутність волі.

Необхідність, обов'язок — це тавтологія, явище, неможливість протилежного. Моральна необхідність — це зобов'язання поводитися певним чином через етичні, моральні, релігійні чи інші переконання.

Благо — це засоби задоволення людських потреб.

Категоричний імператив (нім. kategorischer Imperativ, від лат. imperativus — наказовий) — поняття, запроваджене Кантом у межах його концепції автономної етики, покликане поєднати ідею незалежності моральних принципів від зовнішнього середовища з необхідною єдністю цих принципів.

Універсальна норма — моральність зазвичай розуміється як особиста чесність і порядність, а в адміністративній поведінці — як майже універсальне правило, згідно з яким службова посада не повинна використовуватися для досягнення особистих корисливих цілей.

Цінності — це соціально схвалювані уявлення більшості людей про те, що таке добро, справедливість, патріотизм, любов, дружба тощо.

Вступ

Саме XX століття, яке аж ніяк не можна назвати епохою гуманізму та милосердя, породило ідеї, що прямо суперечать панівній практиці вирішення всіх проблем і конфліктів із позиції сили. Виник тихий, але наполегливий опір — незгода, непокора, відмова відповідати злом на зло. Людина, поставлена в безвихідь, принижена й безправна, віднаходить ненасильницький спосіб боротьби та звільнення (насамперед внутрішнього). Вона ніби бере на себе відповідальність за зло, яке чинять інші, приймає чужий гріх і викуповує його, не віддаючи злом. Вона ставить заслін злу, своїм добром і любов'ю захищаючи світ від руйнівної сили ненависті. "Навіть у найгірших з нас є частка добра, і в кращих з нас є частка зла", — писав Кінг. Але як часто ми забуваємо цю просту істину. Вона відкривається нам при ненасильницькій тактиці подолання протиріч і конфліктів. Той, хто дотримується цієї тактики, прагне виявити причину протиріччя чи протистояння, вплинути на неї, зняти її гостроту, а сам конфлікт розв'язати з найменшими втратами для сторін. Сила придушує, душить, заганяє всередину і, отже, ще більше загострює протиріччя. Ненасильство ж розв'язує вузол нерозв'язних проблем.

1. Яка із запропонованих етичних концепцій є більш ефективною і практичною для вас

Етика ненасильства. Життя людини постійно пов'язане з насильством. Спосіб вирішення державних, міжособистісних, національних проблем із позиції сили став, можна сказати, традиційним. Звично звучать слова: "правий той, хто сильніший", "переможця не судять". Сильна воля, сильна влада, сильна рука — сила завжди має в нашій свідомості позитивне забарвлення: сильний — значить гідний поваги. Отже, сила — це гарна якість, це добро, це благо. Інша справа — насильство. Насилувати, примушувати, неволити — це "дія образлива, незаконна, свавільна" (В. Даль), тобто дія, що змушує робити щось усупереч своїй волі, бажанню, потребі. Провести межу між "ненасильницьким" застосуванням сили та власне насильством неможливо.

Існування насильства як засобу здобуття та збереження прав і привілеїв, економічного й політичного панування — це загальновідомий факт. Залежно від того, як кваліфікується насильство, завдання етичних і філософських концепцій зводяться або до його апології (якщо визнається його право на існування та дається позитивна оцінка), або до його критики.

Етика ненасильства виникає саме тоді, коли насильство вже править світом, коли діє беззаконня. З історії етики відомо, що кожна нова течія виникає як противага існуючій і панівній тенденції (згадаймо ранньохристиянську етику чи етику Відродження). При цьому нова етична течія завжди шукає й знаходить опору в традиції, в ідеалах попередніх епох. Таким ідеалом для етики ненасильства став принцип людинолюбства — універсальний, основний моральний закон.

Етика ненасильства — це обґрунтування таких принципів і методів розв'язання проблем і конфліктів, які виключають застосування насильства над особистістю (морального та фізичного). Це спосіб життя, згідно з яким людина будує свої відносини з людьми, ставиться до всього живого та природи.

Прийнято вважати, що ідеал ненасильства сформульований у Нагорній проповіді (Новий Завіт). Заповіді непротивлення злу насильством важко входили у свідомість людини й спочатку здавалися просто нездійсненними: вони суперечили загальноприйнятим нормам моралі, принципам, природним інстинктам, традиціям. Читаємо: "Хто вдарить тебе в праву щоку твою, зверни до нього й іншу" (Мф. 5, 39), і одразу виникає питання: чому? Чому стерпіти, чому не відповісти кривднику, чому дати можливість принизити себе ще раз? Важко, дуже важко прийняти це серцем і розумом, і ще важче виконати. У Нагорній проповіді непротивлення злу розглядалося як прояв моральної досконалості, індивідуальної моральної переваги над чужим гріхом. Немноження зла розцінювалося як прояв добра.

Значна роль у розробці принципів етики ненасильства належить Л. Толстому. Він писав, що визнання необхідності противлення злу насильством є не що інше, як виправдання людьми своїх звичних улюблених пороків: помсти, користі, заздрості, властолюбства, боягузтва, злості. "Більшість людей християнського світу почувають... тяжкість свого положення і вживають для рятування себе той засіб, що по своєму світогляді вважають дієвим. Засіб цей — насильство одних людей над іншими. Одні люди, що вважають для себе вигідним існуючий державний порядок, насильством державної діяльності намагаються утримати цей порядок, інші тим же насильством революційної діяльності намагаються зруйнувати існуючий устрій і встановити на місце його інше, краще". На думку Толстого, головна помилка авторів політичних учень, які привели до тяжкого становища, у тому, що вони вважають за можливе за допомогою насильства з'єднати людей так, щоб вони всі, не противлячись, підкорилися тому самому устрою життя. "Усяке насильство полягає в тому, щоб одні люди під погрозою страждань чи смерті змушують інших людей робити те, чого не хочуть ті, кого насилують".

Відомий вислів Ф. Достоєвського, що став крилатим, проголошує: "Краса врятує світ". Погоджуючись із думкою генія, все ж хочеться уточнити: врятує світ любов, оскільки вона є концентрованим виявом людяності, а отже, їй іманентні істина й краса.

Розкриваючи цінність любові як формуючої сили людського духу, відомий французький філософ-неотоміст Жак Марітен говорить: "...без любові і доброї волі те, що само по собі хороше або дуже хороше, якщо немає любові, — робить людей ще гіршими і нещаснішими, оскільки без любові і милосердя людина перетворює в ще більше зло все краще, чим вона володіє" [1, с. 16].

Отже, любов як культурний феномен може жити й зберігатися лише в органічному для неї середовищі — середовищі, сповненому краси, добра, істини людських стосунків, і сама любов є джерелом їх творення.

Висновки

Легко любити тих, хто любить тебе, але як любити тих, хто таємно чи явно намагається взяти гору над тобою... Заповідь "любіть ворогів ваших" — це не благочестиве побажання мрійника-утопіста, а абсолютна умова нашого виживання. Любов навіть до ворогів — ось ключ до розв'язання всіх існуючих у нашому світі проблем... Давайте будемо реалістами й запитаємо: як нам любити наших ворогів? По-перше, ми повинні розвинути в собі вміння прощати. Позбавлений сили прощення позбавлений і сили любові.

Ще раз ми зіштовхуємося з парадоксом чи з удаваною незгідністю: прощати повинен потерпілий, причому прощати охоче й добровільно, і не у відповідь на покаяння, а до всякого покаяння. Механізм "скривджений — прости" повинен спрацьовувати майже автоматично. Щоб полегшити нам працю прощення, Кінг роз'яснює його цілющу силу: "Коли ми прощаємо, ми забуваємо в тім змісті, що зло більш уже не є психологічною перешкодою на шляху встановлення нових взаємин... Прощення означає примирення, возз'єднання знову... Ми повинні зрозуміти, що зло, що діється ближнім нашим — ворогом, причина наших страждань, ніколи не відбиває всієї сутності цієї людини. Елементи добра можна знайти в характері найзліших наших ворогів".

Список використаної літератури

1. Етика: Навч. посібник / В.О. Лозовой, М.І. Панов, О.А. Стасевська та ін.; За ред. В.О. Лозового; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 223 с.

2. Етика: Навч. посібник / В.О. Панов, О.А. Стасевська, М.Б. Ценко та ін.; Ред. В.О. Лозовий; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 382 с.

3. Етика: Навч. посібник для вузів / Т.Г. Аболіна, В.В. Єфименко, О.М. Лінчук. — К.: Либідь, 1992. — 328 с.

4. Малахов В. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник для вищ. навч. закл. / Віктор Малахов; Ред. Світлана Головко (гол.), Тетяна Янголь. — 4-те вид. — К.: Либідь, 2002. — 382 с.

5. Мовчан В. Етика: Навчальний посібник / Віра Мовчан. — 3-тє вид., виправл. і доп. — К.: Знання, 2007. — 483 с.

6. Тофтул М. Етика: Навчальний посібник / Михайло Тофтул; Ред. О.З. Лебедєва-Гулей. — К.: Видавничий центр "Академія", 2005. — 414 с.

7. Юрій М. Етика: Підручник / Михайло Юрій. — К.: Дакор, 2006. — 319 с.