Бароковий Івано-Франківськ

1. Бароковий Івано-Франківськ

Серед ключових ознак бароко виокремлюють:

• зростання впливу церкви та держави, переплетіння сакральних і світських образів;
• мінливість форм, поліфонічність, ускладнені композиційні рішення;
• схильність до різких контрастів, вишуканої метафоричності та алегоризму;
• прагнення вразити аудиторію пишним, яскравим стилем і риторичними прикрасами;
• трагічна напруженість і трагічне світосприйняття.

У мурованому церковному зодчестві домінували однобанні парафіяльні храми — тридільні, з прямокутною навою та нартексом, гранчастим вівтарем і восьмигранним підбанником. Вишукані зразки цієї групи вирізняються гранчастими компартиментами. У трибаневих спорудах зазвичай комбінуються прямокутні та гранчасті об'єми.

Найвищими здобутками національної архітектури цього періоду стали хрещаті церкви, що зустрічаються в кількох планово-просторових варіаціях: п'яти- та дев'ятидільні, з квадратними або гранчастими компартиментами, із центральним об'ємом, ширшим за бічні, або з рівноширокими частинами. Такі храми були одно- або п'ятибаневими. Взірцем для мурованих хрещатих п'ятибаневих споруд стала Покровська церква, зведена 1653 р. А. Киселем у с. Низкиничі на Волині.

Поява перших мурованих п'ятибаневих хрещатих будівель класичного типу пов'язана з фундаціями соратників Богдана Хмельницького.

У міжраменнях розташовуються знижені, квадратні в плані двоповерхові допоміжні приміщення, накриті вальмовими дахами. Це формує центричну пірамідальну всефасадну композицію, розраховану на круговий огляд. За цим зразком упродовж наступних 60 років зведено близько двох десятків церков.

За архітектурним вирішенням і характером декору відчувається участь західноєвропейського майстра, ймовірно, італійця — одного з тих, хто працював при дворі гетьмана Івана Мазепи.

В інтер'єрах тридільних і хрещатих церков простір формується через об'єднання висотно розкритих, добре освітлених компартиментів за допомогою високих арок-вирізів у дерев'яних спорудах та попружних арок — у мурованих. Особлива увага приділялася освітленню: влаштовувалися великі вікна різноманітних форм у кілька ярусів. Світло створювало відчуття піднесеності, чому також сприяв головний мистецький акцент — багатоярусний, різнобарвний, різьблений із позолотою іконостас, що контрастував із побіленими стінами.

Обов'язковим елементом церковних комплексів були дзвіниці, що походять від сторожових і фортечних башт. Багатоярусні дерев'яні дзвіниці поділяються на три типи: четверик на четверику, восьмерик на четверику та восьмерик на восьмерику. Вони стали основою для мурованих дзвіниць, які з'явилися наприкінці XVII ст.

Монастирські трапезні, поширені в цю добу, належать до будівель комбінованого функціонального типу, де поєднуються церква, трапезний зал і господарчі приміщення. Їх об'ємна композиція переважно лінійна: висока баня розміщена над східною сакральною частиною, безстовпний однопрогоновий зал — у центрі, а допоміжні приміщення — із заходу, відділені сіньми. Головний вхід із ґанком влаштовували на фасаді, зверненому до собору.

На західних землях активно будувалися католицькі костели. У їхніх планово-просторових структурах розвивалися традиційні типи — базиліки без трансепту та з трансептом, а також купольні базиліки, обов'язково з двома вежами на головному фасаді (наприклад, Колегіата у Станіславі, 1672—1703 рр.). За браку коштів зводилися однонавові костели зального типу (костели Казимира 1664 р. та Антонія 1718 р. у Львові), які зазвичай мали безбаштові фасади з фронтоном. Відомі також двобаштові однонавові костели (костел Св. Марка 1688—1693 рр. у с. Новоукраїнка на Львівщині) та безбаштові хрещаті костели з гранчастими рукавами, що становлять традиційний ренесансний тип для Галичини (Домініканський костел 1661 р. у с. Чернелиця на Івано-Франківщині).

Загалом на західних землях матеріальні чинники суттєво впливали на сакральне будівництво. Парадоксально, але пани-католики охочіше фінансували уніатські чи православні церкви, ніж католицькі. Наприклад, церква Різдва Богородиці розташована в центрі Ворохти. Її збудували 1615 року в с. Яблуниця, а до Ворохти перенесли 1780 року. У 1980 році найстарішу церкву цієї місцевості відреставрували. Церква Успіння Пр. Богородиці, 1623 р., у с. Пістинь, стоїть на урвищі правого берега р. Пістиньки. Поруч — старовинні кам'яні хрести початку XVIII ст. Гошівський монастир отців Василіян і церква Преображення Господнього на Ясній Горі у с. Гошеві, заснований 1570 року, є місцем паломництва християн із різних країн, які приходять помолитися чудотворній іконі Божої Матері.

Поблизу с. Маняви розташована пам'ятка архітектури XVII ст. — Манявський скит, заснований 1606 р. Й. Княгиницьким, вихованцем Афонського монастиря. Скит налічував до 200 ченців і мав десятки підпорядкованих монастирів у Галичині, на Буковині та в Молдавії. 1748 року Скит отримав від Константинополя ставропігію, тобто став самоврядувальним і незалежним. У 1612 р. зведено Хрестовоздвиженську церкву. Припускають, що тут похований гетьман України І. Виговський. Манявський скит — аскетичний чоловічий монастир східного обряду (український Афон), визначний осередок духовності, культури та мистецтва України. Це святе місце з цілющою джерельною водою в мальовничому карпатському міжгір'ї з оздоровчим мікрокліматом. Нині це відреставрований ансамбль кам'яних і дерев'яних споруд, обнесених високою кам'яною стіною з вежами та бійницями — вдале поєднання гірського рельєфу з фортифікаційними спорудами. Саме тут створено шедевр українського сакрального живопису — Богородчанський іконостас, виконаний 1698—1705 рр. Йовом Кондзелевичем. Відстань від Івано-Франківська — 60 км.

Ці споруди вирізнялися розвиненим рельєфом стін із широким застосуванням ордерних членувань (антаблементи, пілястри), використанням мармуру та кольорових тиньків, багатим ліпленим декором, іноді позолоченим, фігурною скульптурою та грандіозними ілюзіоністичними малярськими композиціями на склепіннях і куполах.

Цей етап у Гетьманщині позначений розвитком нових типів навчальних будівель, взірцем для яких слугували монастирські келії. Структури лінійного багатокамерного типу мали секційно-анфіладне або галерейне компонування. Ці будівлі були одно- та двоповерховими.

У цей період у Гетьманщині зародилося шпитальне будівництво, хоча оригінальних планово-просторових концепцій тут не з'явилося.

Порівняно з попередньою епохою, значно активніше велося будівництво адміністративних споруд, монастирських келій, житла та виробничих приміщень. Адміністративні й житлові будинки були розвиненим типом трикамерного житла — «хати на дві половини». Келії мали переважно секційну структуру, де кожна секція містила сіни з келіями за двома схемами: сіни при кожній келії або спільні сіни для двох келій, розташованих обабіч.

Житлові будинки того часу, навіть заможних верств, були здебільшого дерев'яними. Описи та малюнки свідчать, що житло було одноповерховим, рідко двоповерховим, традиційного планування («хата на дві половини») з високим щипцевим або вальмовим дахом і численними галерейками. Кам'яниці господарчого призначення були одноповерховими на підвалах, одно- та двокамерними.

Серед поширених композиційних засобів архітектури Гетьманщини: переважання об'ємних композицій над фронтально-площинними; відкритість і розімкненість ансамблів і комплексів; мальовничість силуетів і форм, поєднана з регулярністю та симетрією, що забезпечує логічність архітектурної форми та ясність її сприйняття; переважання центричності й ієрархічності. Асиметричні структури майже не трапляються, проте в композиціях окремих частин будівель простежується дисиметрія зі збереженням зрівноваженості об'ємів.

Тектонічність монументальних будівель підкреслюється ордером, трактованим дещо неканонічно. Він приваблює українських майстрів насамперед декоративними та образно-символічними можливостями — як універсальна міжнародна мова, на основі якої створюється місцевий професійний діалект. Ордерні форми видозмінюються й використовуються для артикуляції об'ємних блоків, ризалітів, ярусів. Пілястрами, лопатками, три-четвертними колонами та напівколонами, нерідко спареними, строєними чи зібраними в пучки, підкреслюються кути об'ємів і місця прилягання внутрішніх стін до фасадних. Композиційно важливі місця акцентуються фронтонами з обов'язковими волютами, які створюють пластичний перехід між геометричними формами.

Пластичні засоби були однаковими для будівель усіх функціональних типів, а об'єм пластики залежав лише від ступеня репрезентативності. В пластиці та декорі ордер виконував організуючу роль: вікна з арковими чи лучковими перемичками обов'язково мали обрамлення у вигляді ордерних композицій наличників із сандриками найвигадливіших форм, джерело яких — у західній і тогочасній московській архітектурі. Перенасичення площин декором, притаманне наступним етапам, тоді ще не спостерігалося. Майстри створювали будівлі особливо монументальними, вперше демонструючи силу естетичного впливу лапідарної білої площини стіни, обрамленої півколонами й увінчаної карнизом.

Специфіка фасадного декору полягала у використанні комбінаторики на основі цегляних обломів, що дозволяло максимально розкрити творчий потенціал і винахідливість кожного майстра-муляра.

Формуючи архітектурний образ, великого значення надавали вінчальним дахам і баням. У житлових і громадських будівлях застосовували щипцеві, вальмові та мансардові дахи з переломами. Невід'ємним атрибутом національної своєрідності української церковної архітектури є грушоподібна форма бань із ковнірами в нижній третині, у якій вбачають західний бароковий вплив. При всій різноманітності завжди витримувалося правило: баня в найширшій частині не може бути ширшою від підбанника.

У розглядуваний час суттєво змінилися соціальна зумовленість і роль архітектури, методи роботи, типологія, конструкції та стилістика. Це спричинило вибухоподібну динаміку розвитку мурованого будівництва та збагачення його типологічної й естетичної палітри. Віднайдені тоді функціональні, розпланувально-просторові типи споруд і композиційні структури розроблялися й удосконалювалися до кінця XVIII ст.

Стиль архітектури 2-ї половини XVII — початку XVIII ст. зазвичай називають українським бароко. Це визначення умовне через глибоку феноменологічну відмінність цього стилю від, наприклад, італійського бароко, яке стало органічним завершенням епохи Ренесансу. Сприйнявши наприкінці виражальні засоби барокової архітектури, українське зодчество розвивало власні будівельні концепції. Тому архітектура цього періоду демонструє своєрідний синтез в умовах хронологічної ретардації обох європейських стилів (ренесансу та бароко) на українських теренах.

Споруди, комплекси й ансамблі цього періоду позначені яскравою національною індивідуальністю та є цінним внеском України до скарбниці світової архітектури.

Список використаної літератури

1. Історія української архітектури: підручник / Юрій Асєєв, Віктор Вечерський, Олена Годованюк; за ред. Володимира Тимофієнка; Укр. академія арх. — К.: Техніка, 2003. — 471 с.

2. Історія українського культурного процесу: Навчально-методичний комплекс з Історії України / Мін-во освіти і науки України, Державна льотна академія України; укл. І. І. Романько. — Кіровоград: ДЛАУ. — 2006

3. Архітектурна спадщина України / Ред. М. Дьомін; Держ. комітет України у справах містобуд. і архітектури; Упр. охорони та реставр. пам'яток містобуд. і архітектури; НДІТІАМ. — К.: Українознавство. — 1996

4. Архітектурна спадщина України / Ред. М. Дьомін; Держ. комітет України у справах містобуд. і архітектури; Упр. охорони та реставр. пам'яток містобуд. і архітектури; НДІТІАМ. — К.: Українознавство. — 1996

5. З історії Української Академії архітектури: Додаток до щорічника «Архітектурна спадщина України» / Держ. комітет України у справах містобуд. і архітектури; Упр. охорони і реставр. пам'яток містобуд. і архітектури; НДІТІАМ; відпов. ред. В. Тимофієнко. — К., 1995. — 119 с.

6. Овсійчук В. Класицизм і романтизм в українському мистецтві / Володимир Овсійчук; ред. Ольга Козакевич; авт. передм. Степан Павлюк; НАНУ, Ін-т народознавства. — Б.м., Б.р. — 444 с.

7. Теорія та історія архітектури: збірка наукових праць / Держ. комітет України у справах містобуд. і архітектури; НДІТІАМ; редкол.: М. Дьомін (голова) та ін. — К., 1995. — 268 с.