Банківські операції - склад та структура

1. Склад, структура та економічна характеристика банківських ресурсів

Однією з ключових умов виходу української економіки з кризового стану є зміцнення ресурсної бази комерційних банків, адже саме від цього залежить розв'язання питань інвестиційної активності. У сучасних економічних реаліях питання формування ресурсів набуває першочергового значення.

Під банківськими ресурсами розуміють сукупність капіталу та зобов'язань, які належать постачальникам коштів. Іншими словами, це всі грошові кошти, що перебувають у розпорядженні банку та використовуються ним для здійснення власних операцій.

Формування банківських ресурсів відбувається через акумуляцію коштів юридичних і фізичних осіб, а також через створення власного капіталу. Отже, джерелом їх утворення є пасивні операції банку.

Банківські ресурси є фундаментом діяльності будь-якого банку, оскільки процеси формування ресурсів та видачі позик тісно взаємопов'язані. Розуміння економічної сутності банківських ресурсів та проблем, пов'язаних з їх ефективним формуванням і раціональним використанням, є надзвичайно важливим, особливо для українських комерційних банків. Вітчизняним банкам особливо складно вирішувати це завдання, оскільки українська банківська система є відносно молодою та перебуває на початковому етапі свого становлення.

Класифікацію банківських ресурсів наведено на рис. 1.

Банківські ресурси — це сукупність коштів, які перебувають у розпорядженні банків і використовуються ними для проведення активних операцій.

Залежно від джерел формування кошти комерційного банку поділяються на власні та залучені.

Власні ресурси комерційного банку, тобто його власний капітал, є основою для залучення коштів інших суб'єктів ринку та необхідною умовою для розвитку банківської діяльності. Власні кошти формуються з внесків акціонерів, учасників банку або з відрахувань від поточного прибутку. У банківському балансі вони відображаються в різних фондах банку.

Статутний фонд створюється за рахунок пайових внесків власників банку (для приватних підприємств) або шляхом мобілізації коштів від випуску та розміщення акцій (для акціонерних товариств). Оскільки комерційні банки переважно створюються на корпоративних засадах, статутний капітал у більшості випадків набуває форми акціонерного. Його величина дорівнює сумі випущених банком простих та привілейованих акцій. Подальше збільшення акціонерного капіталу можливе через додаткові випуски акцій або за рахунок банківського прибутку, спрямованого на поповнення власних коштів. Роль статутного капіталу полягає в тому, що він є головним джерелом коштів для здійснення витрат на початкових етапах діяльності банку, а також гарантією забезпечення платежів банку за своїми зобов'язаннями.

Резервний фонд формується за рахунок щорічних відрахувань з прибутку, розмір яких визначається загальними зборами акціонерів. Метою створення резервного капіталу є покриття загальних ризиків, що виникають з основної діяльності банку і за якими не формуються спеціальні резерви. Він також може використовуватися для виплати дивідендів і процентів у разі нестачі поточного прибутку. Зазвичай резервний капітал призначений для покриття лише непередбачених видатків.

Власні кошти (капітал) банку є складовою частиною банківських ресурсів і відіграють важливу роль у зміцненні довіри клієнтів як до окремого банку, так і до банківської системи загалом. Тому питання залучення та підтримки на певному рівні обсягу капіталу комерційних банків є актуальним і надзвичайно важливим для банківської діяльності в країні.

Власний капітал комерційного банку займає невелику питому вагу в сукупному капіталі. Для комерційного банку достатнім вважається 8% від загального капіталу. Це зумовлено специфікою банківської діяльності: банк переважно користується чужими грошима, а власні кошти служать передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів, а також для покриття можливих збитків. Власний капітал також відіграє значну роль як джерело забезпечення оперативної діяльності банку на перших порах після його створення.

У вітчизняній та зарубіжній економічній літературі сутність капіталу банку найчастіше визначається за джерелами його формування, серед яких:

• акціонерний капітал;
• резервний капітал;
• нерозподільний прибуток (частина прибутку, що залишається після виплати дивідендів і відрахувань у резервний фонд).

Термін "капітал" (від фр., англ. capital, лат. сaptalis – головний) означає багатство (цінні папери, грошові кошти, майно), яке використовується для власного самозбільшення.

Виходячи з цього, капітал комерційного банку можна визначити як сукупність внесених власниками-учасниками власних коштів, які зростають у результаті ефективної банківської діяльності через капіталізацію прибутку, а також за рахунок додаткових вливань з боку учасників.

Суть банківського капіталу розкривається через його функції:

1. капітал є основою для створення й організації банку, а також для його діяльності до моменту накопичення достатнього обсягу залучених і позичених коштів;
2. у разі несприятливої ситуації та непередбачених витрат капітал виконує роль буфера, своєрідної "подушки", що дозволяє банку продовжувати виконувати ті чи інші операції. У критичних ситуаціях (при нестачі резервів) для погашення збитків використовується статутний капітал. Ні залучені, ні запозичені кошти не можуть бути використані для погашення збитків від поточної діяльності, оскільки вони є боргом. Отже, поточні витрати, які банк змушений здійснювати для вирішення назрілих проблем, покриває капітал;
3. капітал підтримує довіру клієнтів до банку та переконує кредиторів у його фінансовій спроможності;
4. капітал є основою для структурного розвитку кредитно-фінансової установи, розробки та впровадження нових послуг, програм, обладнання. Залучення додаткового капіталу дозволяє банку посилювати свої позиції на ринку та забезпечувати клієнтів сучасними банківськими послугами;
5. капітал служить регулятором загального розвитку банку в довгостроковій перспективі. Регулювання фінансового стану капіталу є важливим інструментом запобігання різним банківським ризикам. Воно підтримує довіру клієнтів, а в країнах з державною системою страхування депозитів захищає кредитно-фінансові установи від втрат.

Таким чином, капітал банку в процесі організації банківської діяльності одночасно виконує кілька функцій, що забезпечує найвищий ефект від проведення банківських операцій. Під ефектом розуміється результативність діяльності. Зрозуміло, що в умовах капіталізації основною метою для банку є отримання прибутку.

2. Характеристика міжнародної торгівельної операції акредитивів

Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами визначаються у зовнішньоекономічному договорі (контракті) між бенефіціаром і заявником. Розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів у редакції 1993 року (публікація Міжнародної торгової палати № 500).

Уніфіковані правила визначають:

• види та типи акредитивів;
• спосіб та порядок виконання і передачі акредитивів;
• зобов'язання і відповідальність банків;
• умови, яким мають відповідати документи, що подаються за акредитивом;
• тлумачення різних термінів;
• інші питання, які виникають при акредитивній формі розрахунків.

Акредитивна форма розрахунків рекомендується постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.95 № 444 "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті" як найбільш вигідна форма для української сторони.

Акредитив за своєю суттю є договором, відокремленим від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, навіть якщо в акредитиві є посилання на них. За операціями з акредитивами усі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.

Банк з належною ретельністю приймає передбачені за акредитивом документи, контролює, чи відповідають ці документи за зовнішніми ознаками зазначеним в акредитиві умовам, але не несе відповідальності за форму, чинність та юридичне значення документів.

Банк не несе фінансової відповідальності:

• за затримку при передачі чи втрату будь-якого повідомлення, листа чи документа за акредитивом;
• за перекладацькі помилки чи помилки у тлумаченні технічних термінів та залишає за собою право передавати терміни акредитива без перекладу;
• за наслідки форс-мажорних обставин;
• за невиконання банками-кореспондентами або іншими банками наданих їм інструкцій, навіть якщо банк самостійно обрав для роботи ці банки.

Застосування документарного акредитива в зовнішньоторговельних угодах зумовлено такими обставинами:

• взаємний ризик контрагентів: продавець ризикує тим, що його товар не буде оплачено, тоді як для покупця існує ризик непостачання товару, і він не хоче здійснювати попередню оплату, не будучи впевненим у тому, що товар відвантажено;
• прагнення отримати додаткові гарантії за рахунок участі в угоді третьої сторони — банку;
• для експортера:
  1. використання акредитива є гарантією оплати за відвантажену продукцію у випадку, якщо надані ним документи повністю відповідають умовам акредитива;
  2. використовуючи акредитивну форму розрахунків, експортер має змогу звести до мінімуму ризики, спричинені його недостатньою обізнаністю з вимогами, стандартами нового освоюваного ринку збуту, політичною та економічною стабільністю в країні імпортера; незнанням місцевих законів щодо розрахунків в іноземній валюті, специфіки перевезення, страхування товару, оформлення документації на його ввезення та відправку;
• для імпортера:
  1. використання акредитива дає гарантію здійснення оплати тільки у разі підтвердження факту відвантаження товару;
  2. скориставшись акредитивною формою розрахунків, імпортер може звести до мінімуму ризики, пов'язані із закупівлею товару в незнайомих країнах, незнанням особливостей валютного законодавства країни-експортера (зокрема, стосовно можливості ввезення товару), невпевненістю у добропорядності експортера.

Таким чином, можна зазначити, що використання акредитивної форми розрахунків має такі переваги:

1. це самостійна від торгового контракту угода, що містить як чітке зобов'язання платежу на користь експортера, так і можливість отримання кредиту імпортером;
2. акредитив дає змогу використовувати кредитоспроможність та репутацію банку, що відкриває акредитив, в інтересах обох контрагентів;
3. акредитивна форма розрахунків усуває ризик неплатежу з боку покупця, тому що оплата документів гарантується банком-емітентом;
4. підтверджений акредитив надає бенефіціару гарантію платежу з боку ще одного банку;
5. акредитив забезпечує ефективну допомогу та консультацію банку з питань відкриття акредитива, визначення та оформлення документів, які мають бути надані згідно з його умовами;
6. акредитив передбачає ретельну та неупереджену перевірку банками документів, на основі яких здійснюється платіж;
7. експортер не отримає платіж доти, доки не представить певні документи відповідно до умов акредитива;
8. акредитив надає імпортеру можливість отримати більш тривалий комерційний кредит, ніж при використанні інших форм розрахунків;
9. імпортер може вимагати відвантаження товару в певні часові інтервали шляхом внесення відповідної умови за акредитивом;
10. підпорядкованість Уніфікованим правилам дає змогу використовувати акредитивну форму розрахунків фактично з усіма країнами світу;
11. акредитив може бути використаний як база для зовнішньоторговельного кредитування експортера;
12. акредитив дає змогу нейтралізувати окремі валютні та політичні ризики;
13. авізування акредитива через банк захищає експортера від підробки та фальшивих акредитивів, тому що без засвідчення авізуючим банком справжності акредитива він залишається зобов'язанням на папері.

Недоліки застосування акредитивної форми розрахунків:

1. банки працюють лише з документами, а не з товарами, тому платіж здійснюється на основі наданих експортером документів відповідно до умов акредитивів, незалежно від характеристик та стану самих товарів;
2. відкриваючи акредитив, банк-емітент бере на себе зобов'язання від імені покупця, що може обмежити отримання покупцем інших позик у цьому банку;
3. акредитивна форма розрахунків є найбільш дорогою, тому відкриття акредитива на незначні суми недоцільно;
4. при покритому акредитиві відволікаються кошти експортера на весь період дії акредитива.

Саме акредитивну форму розрахунків можна порекомендувати у таких випадках:

• коли між експортером та імпортером укладаються:
  1. перша угода;
  2. угоди на великі суми;
  3. угоди, пов'язані з кредитами на тривалі строки;
  4. угоди з імпортерами з країн, які перебувають у складному економічному становищі і для яких характерні низька культура оплати та нестабільність політико-економічної ситуації;
• кредитоспроможність покупця викликає сумнів;
• угода пов'язана з комерційними кредитами на тривалі строки;
• наявні валютні й інші обмеження у країні імпортера;
• товари виготовляються за спеціальним замовленням, і тому їх реалізація іншому покупцю неможлива;
• угоди з резидентами з країн, які потребують оформлення платежів виключно через акредитиви.

Види акредитивів в міжнародній практиці

Відкличний акредитив (Revocable L/C) — акредитив, який може бути змінено або анульовано банком-емітентом за наказом апліканта у будь-який момент без попереднього погодження з бенефіціаром. Відклик акредитива неможливий лише у випадку, коли банк-емітент або підтверджуючий банк уже здійснив платіж проти надання бенефіціаром документів у повній відповідності з умовами акредитива.

Безвідкличний акредитив (Irrevocable L/C) — акредитив, який може бути змінено або анульовано тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий. В акредитиві має бути чітко зазначено, відкличний він або безвідкличний. За відсутності такої вказівки акредитив вважатиметься безвідкличним.

Підтверджений акредитив (Confirmed L/C) — акредитив, оплата за яким гарантована, крім банку-емітента, іншим (підтверджуючим) банком.

Непідтверджений акредитив (Unconfirmed L/C) — акредитив, оплата за яким гарантована тільки банком-емітентом.

Непокритий акредитив (Uncovered L/C):

• з погляду покриття зобов'язань клієнта перед банком-емітентом — це акредитив, при відкритті якого клієнт не надає у розпорядження банку-емітента валютних коштів (покриття);
• з погляду покриття зобов'язань банку-емітента перед підтверджуючим (виконуючим) банком — це акредитив, при відкритті якого банк-емітент не надає попередньо у розпорядження підтверджуючого (виконуючого) банку валютні кошти (покриття).

Покритий акредитив (Covered L/C):

• з погляду покриття зобов'язань клієнта перед банком-емітентом — це акредитив, при відкритті якого клієнт надає у розпорядження банку-емітента валютні кошти (покриття);
• з погляду покриття зобов'язань банку-емітента перед підтверджуючим (виконуючим) банком — це акредитив, при відкритті якого банк-емітент надає попередньо у розпорядження підтверджуючого (виконуючого) банку валютні кошти (покриття) на строк дії зобов'язань банку-емітента з умовою їх використання для виплат за акредитивом.

Спеціальні форми (конструкції) акредитивів

1. Акредитив з червоним застереженням (смугою) — за цим акредитивом авізуючий або підтверджуючий банк здійснює попереднє авансування бенефіціара до надання визначених в угоді документів за акредитивом. Ця спеціальна умова зазначається в акредитиві за вимогою апліканта (імпортера), який звертається з дорученням до банку-емітента уповноважити авізуючий чи підтверджуючий банк на здійснення платежу бенефіціару за товари до їх відправки. Сума платежу, що належить авансувати бенефіціару, визначається аплікантом разом з банком-емітентом і може становити як повну суму акредитива, так і певний процент.

2. Трансферабельний (переказний) акредитив використовується при посередницьких угодах, тобто коли бенефіціар є посередником в угоді або підрядником за наявності субпідрядників. Цей вид акредитива передбачає передачу прав за акредитивом реальному постачальнику товарів або субпідряднику, що вивільняє власні кошти посередника.

Трансферабельний акредитив — акредитив, за яким бенефіціар має право уповноважити банк, що здійснює платіж/платіж з відстрочкою/акцепт/негоціацію (трансферабельний банк), на те, щоб акредитивом можна було скористатися повністю або частково одному чи декільком бенефіціарам.

3. Компенсаційний акредитив (back to back) використовується в тих самих випадках, що і трансферабельний акредитив, тобто коли бенефіціар є посередником в угоді або підрядником у разі наявності субпідрядників, але в умовах акредитива не зазначено, що він є переказним, або коли умови переказу відрізняються від зазначених в УПДА.

Посередник (підрядник) доручає банку, який авізував або підтвердив початковий акредитив, відкрити контракредитив на користь реального постачальника.

Таким чином, при компенсаційному акредитиві відкриваються два акредитиви:

• основний — відкривається за дорученням кінцевого покупця його банком на користь посередника;
• додатковий — відкривається за дорученням посередника його банком на користь реального постачальника товарів.

Ці акредитиви юридично не пов'язані один з одним — це два незалежних акредитиви, хоча з економічного погляду вони становлять єдину операцію.

Оскільки ці акредитиви не регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, банки мають підвищені ризики і можуть вимагати додаткових гарантій або стягувати підвищену комісію.

4. Резервні акредитиви, або акредитиви "стендбай" (stand by letter of credit), які інколи ще називають чистими, є спеціальними видами акредитивів і за своєю суттю більше тяжіють до банківської гарантії. Практика використання таких акредитивів зародилася у США, оскільки банки цієї країни відповідно до чинного законодавства не можуть надавати гарантії у чистому вигляді. На відміну від документарних акредитивів, які забезпечують насамперед інтереси експортера, резервний акредитив як інструмент забезпечення платежів є універсальним та значно гнучкішим.

Так, резервний акредитив може використовуватися і як документарний акредитив, і для додаткового забезпечення платежів на користь експортера (скажімо, при розрахунках у формі інкасо або банківського переказу). Але такий акредитив (як аналог авансової гарантії або гарантії виконання) може виступати і як забезпечення повернення раніше виплаченого імпортером (замовником) авансу або виплати неустойок та штрафів на користь імпортера при неналежному виконанні експортером контракту. Таким чином, резервний акредитив (як і банківську гарантію), на відміну від документарного акредитива, можна віднести до непрямого забезпечення платежу. Такий акредитив може бути реалізовано лише у тому випадку, якщо наказодавець резервного акредитива не виконає свої зобов'язання.

5. Револьверний акредитив — це акредитив, який автоматично поновлюється в міру його виконання на початкову суму або після закінчення визначеного заздалегідь періоду, або в міру його використання у межах попередньо визначеної загальної суми та терміну дії. При відкритті револьверного акредитива, як правило, вказується загальна сума акредитива, розмір однієї квоти і кількість квот, а також строк використання квот.

Такі акредитиви доцільно використовувати при поставках товарів партіями, що дає змогу експортеру отримувати кошти під документи, оформлені належним чином, за кожну поставку, що здійснюється за графіком, затвердженим у договорі.

3. Характеристика кредитів під заставу векселів

З метою здійснення вексельного кредитування комерційні банки можуть не лише викуповувати векселі до настання строку їх погашення, а й приймати їх у вигляді забезпечення наданих позичок. При кредитуванні під заставу векселів позичальник не переуступає вексель банку (на відміну від облікового кредиту), а лише віддає його під заставу на певний строк, зберігаючи всі права векселедержателя. Ще одна відмінність між цими формами вексельного кредиту полягає в тому, що якщо при обліковому кредиті позичальник і той, хто повертає кошти, є різними особами, то при кредитуванні під заставу векселів погашення позички здійснюється самим позичальником. Особливістю цього виду кредитування є також порядок надання, зберігання та реалізації застави.

Кредити під заставу векселів можуть надаватися у вигляді:

• строкових кредитів, тобто позичок, дата погашення яких зафіксована за домовленістю з позичальником;
• кредитів до запитання, коли строк погашення не вказується або встановлюється термін до настання строку погашення векселів із застави.

Строкові позички під заставу векселів, як правило, є разовими. При здійсненні такої операції банк аналізує юридичну та економічну надійність векселя і в разі позитивного висновку з позичальником укладається кредитний договір і договір застави векселів. Строк погашення кредиту визначається, виходячи зі строку погашення векселів (строк погашення векселів повинен бути принаймні на 15 днів більше, ніж строк погашення кредиту). Сума можливого кредиту коливається від 60 до 90% від суми векселів, які приймаються під заставу. Кредитна заборгованість при цьому обліковується на простому кредитному рахунку.

Кредити до запитання під заставу векселів видаються у разі, якщо позичальник має постійну потребу в обігових коштах. Облік такої кредитної заборгованості здійснюється на спеціальному позичковому рахунку, який є аналогом контокоренту.

Для отримання кредиту під заставу векселів зі спеціального позичкового рахунку клієнт подає в банк стандартний пакет документів, а також векселі, призначені для передачі в заставу, разом з реєстром цих векселів (щонайменше у двох примірниках). Банк проводить експертизу юридичної та економічної надійності векселів, викреслює з реєстру та повертає клієнту векселі, які не задовольняють вимоги банку, а по благонадійних векселях вираховується ліміт кредитування. Після цього між банком та клієнтом укладається кредитна угода, в якій міститься ряд обов'язкових для позичальника умов:

1. ліміт кредиту;
2. граничне співвідношення між вартістю забезпечення та можливою сумою кредиту;
3. розмір відсотків за кредит і комісії на користь банку;
4. право банку підвищувати на свій розсуд, але з попередженням клієнта, розмір відсотків і комісії;
5. право банку закрити рахунок і в будь-який час вимагати повного або часткового погашення заборгованості або надання додаткового забезпечення;
6. право банку обертати на погашення боргу суми, що надходять для оплати прийнятих у заставу векселів;
7. право банку погашати заборгованість клієнта із сум, що належать клієнту і перебувають у банку на інших рахунках клієнта;
8. право банку дозволяти клієнту за його ініціативою заміняти одні векселі до строку їх оплати іншими;
9. місце зберігання векселів, переданих у заставу.

Векселі, які використовуються як застава, можуть передаватися на зберігання банку, державному чи приватному нотаріусу. Банк заінтересований у тому, щоб дані векселі зберігалися у нього.

Важливим завданням для банківських працівників у процесі обслуговування такого кредиту є контроль за вільним залишком ліміту кредитування. Якщо в процесі використання позичальником кредиту до запитання під заставу векселів банком будуть виявлені серед забезпечення векселі суб'єктів, які опротестовані, банк сповіщає про це позичальника і пропонує йому викупити такі векселі або у тижневий строк замінити їх іншими благонадійними векселями. У разі невиконання цієї вимоги банк може закрити кредит.

Погашення кредиту під заставу векселів може здійснюватись шляхом перерахування коштів за розпорядженням позичальника з його поточного рахунку (після цього йому повертаються векселі) або зарахуванням безпосередньо на спеціальний позичковий рахунок платежів, які надійшли від векселедавців за векселями, що були передані в заставу.

Список використаних джерел

1. Банківські операції: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закл./ В. І. Капран, М. С. Кривченко, О. К. Коваленко та ін. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 206 с.

2. Банківські операції: Підручник/ За ред. Володимира Міщенка, Наталії Слав'янської та ін. — К.: Знання, 2005, 2006. — 727 с.

3. Банківські операції: Підручник/ За ред. А.М. Мороза; Авт. кол. А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; М-во освіти України, Київський нац. екон. ун-т. — К.: КНЕУ, 2000. — 383 с.

4. Васюренко О. Банківські операції: Навч. посібник/ Олег Васюренко. — 4-те вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2004. — 323 с.

5. Тиркало Р. Банківські операції з цінними паперами: монографія/ Р.І. Тиркало, І.С. Кравчук; М-во освіти і науки України, Терноп. акад. нар. госп. — Тернопіль: Карт-бланш, 2004. — 211 с.