Банківське право

1. Процедура відкриття та закриття рахунків у банківських установах.

2. Правові засади регулювання валютних операцій.

Список використаних джерел.

1. Процедура відкриття та закриття рахунків у банківських установах

Для забезпечення зберігання грошових коштів та здійснення розрахунків між суб'єктами розрахункових правовідносин банківські установи відкривають рахунки, що різняться за своїм правовим режимом. Згідно з чинним законодавством, юридичні особи незалежно від форми власності та сфери діяльності, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що займаються підприємницькою діяльністю, зобов'язані тримати власні кошти на рахунках у банках. Відповідно до ст. 31 Закону України «Про банки і банківську діяльність», юридичні особи, їхні філії, відділення та інші відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи, а також фізичні особи, включно з фізичними особами-підприємцями, можуть відкривати поточні та інші рахунки для зберігання коштів і проведення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України чи інших держав. Це відбувається за власним вибором і за згодою банків у порядку, визначеному Національним банком України.

Процедуру відкриття рахунків регламентує спеціальна Інструкція про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 18.12.1998 р.

Для відкриття поточного рахунку підприємству необхідно подати до банку наступний пакет документів:

• заяву на відкриття рахунку за встановленою формою, підписану керівником та головним бухгалтером власника рахунку;
• копію свідоцтва про державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, що видав свідоцтво;
• копію зареєстрованого статуту або положення, засвідчену нотаріально чи реєструючим органом;
• копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;
• копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально;
• картку зі зразками підписів осіб, які мають право розпоряджатися рахунком та підписувати розрахункові документи, а також відбитком печатки встановленого зразка.

Перший підпис належить керівнику підприємства, для якого відкривається рахунок, а також уповноваженим ним службовим особам. Другий підпис — головному бухгалтеру та особам, яких він уповноважив. Для юридичних осіб, у штаті яких немає осіб, що можуть мати право другого підпису, а також для підприємців без створення юридичної особи, до банку подається нотаріально засвідчена картка з підписом лише власника рахунку. Така картка може прийматися банком без відбитка печатки.

Цей перелік є загальним. Для окремих категорій підприємств законодавством передбачено надання додаткових документів (наприклад, орендні підприємства подають нотаріально засвідчену копію договору оренди, а колективні сільськогосподарські підприємства, споживчі товариства, політичні партії, громадські та релігійні організації — протокол загальних зборів про створення або його нотаріально засвідчену копію).

Господарські товариства, договірні об'єднання, товарні біржі та друковані ЗМІ при відкритті рахунку також мають надати нотаріально засвідчену копію установчого договору.

Деякі підприємства та організації звільняються від обов'язку подавати статути до банку. Серед них — повні та командитні товариства, фермерські господарства, бюджетні установи та профспілкові організації. Рахунок відкривається на підставі письмового дозволу керівника банку, який робиться на заяві. Після відкриття рахунку банк не має права вимагати довіреності чи інших документів, що підтверджують повноваження осіб, підписи яких внесені до картки.

Варто зазначити, що чинне законодавство передбачає відповідальність для банківських установ, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які не повідомили про відкриття або закриття рахунків у встановлений законом строк (3 робочі дні). Це тягне за собою фінансові санкції у вигляді стягнення від 20 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Залежно від характеру діяльності та джерел фінансування, банки відкривають підприємствам, організаціям та установам різних форм власності такі рахунки: поточні, бюджетні, депозитні, кодовані та інші.

Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів та форм власності, а також відокремленим підрозділам для зберігання коштів і проведення всіх видів банківських операцій відповідно до законодавства України.

Бюджетні рахунки відкриваються організаціям та їхнім відокремленим підрозділам, які отримують кошти з державного або місцевого бюджету для цільового використання.

Кредитні рахунки відкриваються на договірній основі юридичним та фізичним особам у будь-якій банківській установі, що має право надавати кредити з дотриманням вимог законодавства.

У банківській практиці також використовуються тимчасові рахунки, які відкриваються підприємствам, що будуються, а також господарським товариствам для зарахування коштів, що вносяться для формування статутного фонду. Для відкриття тимчасового рахунку господарському товариству необхідно подати заяву, підписану одним із засновників, якому загальними зборами доручено оформлення документів, та нотаріально засвідчену копію установчого договору. Після державної реєстрації товариства та набуття ним статусу юридичної особи відкривається постійний поточний рахунок, для чого подаються вищезазначені документи.

Кодовані рахунки — це рахунки в національній чи іноземній валюті, що відкриваються фізичним особам (резидентам або нерезидентам), які не є суб'єктами підприємницької діяльності. Операції за такими рахунками здійснюються з використанням електронного підпису-коду (набору цифр чи літер), який власник встановлює самостійно при відкритті рахунку. Кодовані рахунки можуть бути поточними та депозитними.

Значного поширення набули депозитні рахунки. Термін «депозит» походить з латинської мови і означає відкладення, зберігання. Такі рахунки відкриваються фізичним та юридичним особам для зберігання коштів на підставі договору між власником рахунку та банком на визначений строк. Залучення внесків клієнтів відбувається через виплату депозитного відсотка.

Договірні відносини між кредитними установами, що мають на меті здійснення платежів і розрахунків за дорученням одна одної, називаються кореспондентськими відносинами. У широкому розумінні це форма співробітництва між двома банками, що походить від латинського слова «кореспондент» — бути згідним. Кореспондентські рахунки комерційних банків — це рахунки для обліку розрахунків, які одна кредитна установа виконує за дорученням та на кошти іншої на підставі кореспондентського договору. В Україні такі рахунки існують між комерційними банками, між НБУ та комерційними банками, а деякі банки встановили кореспондентські відносини з іноземними банками.

Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків та необхідність забезпечення безперебійних розрахунково-платіжних операцій зумовили потребу у створенні на підприємствах спеціального валютного фонду. Ці кошти зберігаються на банківських рахунках в іноземній валюті та використовуються для експортно-імпортних операцій, потреб виробничого і соціального розвитку.

Відповідно до Законів України «Про підприємства в Україні» та «Про зовнішньоекономічну діяльність», підприємства, організації та фізичні особи-підприємці мають право відкривати в комерційних банках рахунки в іноземній валюті для зберігання валютної виручки та проведення розрахунків. Однак порядок здійснення валютних операцій з таких рахунків регулюється державою і є частиною її валютної політики. Останнім часом спостерігається послаблення валютної монополії держави та розширення прав підприємств на використання валютної виручки.

У разі переоформлення рахунку через реорганізацію підприємства (злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділення) до банку подаються ті ж документи, що й при створенні. Якщо зміна найменування не пов'язана з реорганізацією, подається заява власника рахунку, нова копія свідоцтва про державну реєстрацію та належно оформлені зміни до установчих документів.

Правила НБУ визначають також порядок закриття рахунків. Поточні рахунки закриваються на таких підставах:

• за заявою власника рахунку;
• за рішенням органу, на який законом покладено функції ліквідації або реорганізації підприємства;
• за рішенням суду або арбітражного суду про ліквідацію підприємства чи визнання його банкрутом;
• з інших підстав, передбачених законодавством або договором між банком та власником рахунку. Зокрема, банк має право розірвати договір на розрахункове обслуговування та порушити питання про закриття рахунку, якщо протягом встановленого строку з дня відкриття не здійснюються банківські операції. Операції за поточними рахунками можуть бути тимчасово зупинені за рішеннями податкових адміністрацій, судових, правоохоронних органів та в інших випадках, передбачених законодавством.

2. Правове регулювання валютних операцій

Законодавство України не лише визначає сутність та види валютних операцій, а й встановлює їх правовий режим. У ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» зазначено, що резиденти та нерезиденти можуть бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти також мають право володіти валютними цінностями за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами. Резиденти та нерезиденти можуть здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених Декретом та іншими актами валютного законодавства.

Валюта України є єдиним законним засобом платежу на території держави і приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено Декретом чи іншими актами валютного законодавства. Порядок ввезення, переказу і пересилання валюти України за кордон та з-за кордону визначає Національний банк України. Суми у валюті України, вивезені за кордон на законних підставах, можуть бути вільно ввезені назад.

Уповноважені банки зобов'язані купувати іноземну валюту на Міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів для забезпечення виконання їхніх зобов'язань. Це стосується платежів в іноземній валюті за межі України на виконання зобов'язань перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав (крім оплати валютних цінностей); платежів у вигляді процентів за кредити, доходу від іноземних інвестицій; вивезення іноземної інвестиції в разі припинення інвестиційної діяльності.

НБУ зобов'язаний проводити політику, спрямовану на підтримання валюти України, і може виступати суб'єктом міжбанківського валютного ринку. НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, що підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Уповноважені банки та установи, що отримали генеральну ліцензію на операції з торгівлі іноземною валютою, мають право відкривати пункти обміну валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами-резидентами.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для її проведення. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції:

1) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком:

• вивезення, переказування і пересилання фізичними особами-резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ;
• вивезення, переказування і пересилання фізичними особами-резидентами та нерезидентами іноземної валюти, раніше ввезеної ними в Україну на законних підставах;
• платежів в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, крім оплати валютних цінностей;
• платежів в іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу від іноземних інвестицій;
• вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;

2) вивезення, переказування і пересилання в Україну валюти України, за винятком сум, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон і можуть бути вільно повернуті;

3) надання й одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

1. використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави;
2. розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах за межами України, за винятком:
3. відкриття фізичними особами-резидентами рахунків в іноземній валюті на час перебування за кордоном;
4. відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками;
5. відкриття рахунків в іноземній валюті резидентами — дипломатичними, консульськими, торговельними та іншими офіційними представництвами України за кордоном, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також філіями та представництвами підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності;
6. здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами-резидентами як дарунок або у спадщину.

Отримання індивідуальної ліцензії однією зі сторін валютної операції означає дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, що має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.

Порядок і терміни видачі ліцензій, перелік необхідних документів та підстави для відмови визначаються НБУ. Відмова у видачі ліцензії може бути оскаржена в суді або арбітражному суді.

Комерційні банки, фінансові та страхові компанії можуть отримати від НБУ ліцензії на операції з валютними цінностями лише за умови бездоганної репутації та можливості надавати клієнтам послуги і консультації на високому професійному рівні.

НБУ встановлює мінімальний розмір власного капіталу для банків, фінансових та страхових компаній, при якому вони можуть подавати заяву на отримання ліцензії. Крім того, ці установи мають діяти на території України не менше двох років без серйозних зауважень від органів банківського нагляду та податкової адміністрації, не порушувати чинне законодавство, забезпечити відповідність своїх установ технічним та кадровим вимогам, а також мати рекомендацію від відповідного обласного управління НБУ.

За наявності цих вимог комерційний банк, фінансова чи страхова компанія разом із заявою подають до обласного управління НБУ такі документи: копію затвердженого статуту; структуру установи та підрозділів, що здійснюватимуть валютні операції, з переліком технічних засобів; довідки про керівників та безпосередніх виконавців валютних операцій (бухгалтерів, касирів, брокерів, економістів тощо) та копії документів, що підтверджують їхню кваліфікацію; баланс на останню звітну дату та звіт про прибутки і збитки; річний звіт українською та англійською мовами.

Комерційні банки, крім цього, подають письмове підтвердження не менш ніж трьох іноземних банків (або одного першокласного, що входить до 500 найбільших банків світу) про згоду на встановлення кореспондентських відносин; письмову гарантію про те, що банк не розпочне валютних операцій після отримання ліцензії до моменту відкриття кореспондентських рахунків. Порушення цієї вимоги призводить до автоматичного анулювання ліцензії. Фінансові та страхові компанії, брокерські фірми подають письмове підтвердження уповноваженого банку про згоду на відкриття рахунку в іноземній валюті.

Комерційний банк, фінансова або страхова компанія із заявою, рекомендацією обласного управління НБУ та комплектом документів звертаються до Департаменту валютного регулювання НБУ, який перевіряє та аналізує документи і готує матеріали на розгляд заступнику Голови Правління та затвердження на засіданні Правління НБУ. Термін розгляду документів не може перевищувати один місяць з дня їх надходження. У ліцензії зазначається перелік банківських операцій, які має право виконувати комерційний банк. За видачу ліцензій на операції в іноземній валюті встановлена плата у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів заробітної плати.

Важливою валютною операцією є торгівля іноземною валютою. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначає порядок організації торгівлі іноземною валютою та здійснення розрахунків в іноземній валюті. Торгівля іноземною валютою на території України резидентами та нерезидентами — юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що отримали ліцензію НБУ, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Структура ринку, порядок та умови торгівлі визначаються НБУ.

Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що отримали ліцензію НБУ:

• від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів;
• мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб-резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам-резидентам.

Резиденти і нерезиденти — фізичні особи мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, що отримали ліцензію НБУ, або за їх посередництвом — іншим фізичним особам-резидентам.

Фізичні особи-резиденти мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших кредитно-фінансових установах, що отримали ліцензію НБУ, або за їх посередництвом — в інших фізичних осіб-резидентів і нерезидентів.

У розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту іноземна валюта використовується як засіб платежу. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

Наймодавці-нерезиденти здійснюють оплату праці резидентів виключно у валюті України — у готівковій або безготівковій формі.

Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

Для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях. Ці курси встановлюються НБУ за погодженням з Кабінетом Міністрів України. НБУ може встановлювати граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку для уповноважених банків та інших кредитно-фінансових установ, що отримали ліцензію, за винятком операцій зі строковими (ф'ючерсними) угодами.

Валютні цінності та інше майно резидентів, що перебуває за межами України, підлягають обов'язковому декларуванню в НБУ. Порядок і терміни декларування встановлюються НБУ, який гарантує таємницю інформації відповідно до ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (про банківську таємницю) та ст. 66 Закону України «Про Національний банк України». На сьогодні діє Порядок декларування валютних цінностей, що знаходяться за межами України, та здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктами підприємницької діяльності України, затверджений спільним наказом Головної державної податкової інспекції України, НБУ, Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України та Державного митного комітету України від 4 липня 1994 р.

Порядок, види, форми й терміни подання звітності резидентами і нерезидентами про їхні валютні операції визначаються НБУ за погодженням з Міністерством статистики України з урахуванням чинного законодавства.

Закон України від 23 вересня 1994 р. «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті» передбачає, що виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів від дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується. Для робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта чи іншого документа, що свідчить про виконання робіт, надання послуг. Перевищення цього строку потребує індивідуальної ліцензії НБУ. Імпортні операції резидентів на умовах відстрочки поставки, якщо така відстрочка перевищує 90 календарних днів з моменту авансового платежу чи виставлення векселя на користь постачальника, також потребують індивідуальної ліцензії НБУ.

Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для виконання зобов'язань перед нерезидентами, зобов'язані здійснювати перерахунок цих сум протягом 5 робочих днів з моменту зарахування на валютні рахунки. Порушення цих строків тягне за собою стягнення пені за кожен день прострочки в розмірі 0,3 відсотка від суми неотриманої виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованій у грошову одиницю України за валютним курсом на день виникнення заборгованості. У разі порушення строків придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. Позитивна курсова різниця, що може виникнути, щоквартально направляється до Державного бюджету України, а негативна — відноситься на результати господарської діяльності резидента.

Правилами НБУ також встановлено порядок використання готівкової іноземної валюти на території України, а саме: використання готівкової іноземної валюти з власних поточних рахунків юридичними особами-резидентами, використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або застави, а також використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні торгівлі та наданні послуг на транспортних засобах під час їх перебування за кордоном.

Використана література

1. Завальна Ж.В. Валютне право України: Навчальний посібник. — Суми: Університетська книга, 2005. — 303 с.
2. Орлюк О.П. Банківська система України. Правові засади організації. — Юрінком Інтер, 2003. — 239 с.
3. Зубок М.І. Організаційно-правові основи безпеки банківської діяльності в Україні: Навч. посібник для студ. вузів. — К.: Істина, 2000. — 84 с.
4. Карманов Є. Банківське право України: Навчальний посібник для студ. вуз. — Харків: Консум, 2000. — 463 с.
5. Костюченко О.А. Банківське право: Навчальний посібник. — К.: А.С.К., 2001. — 569 с.