Банківська система України

Вступ.

1. Сутність банківської системи, структура, організаційно-правова форма господарювання.

2. Національний банк України, його основні функції

3. Особливості діяльності комерційних банків.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Складнощі, що виникають під час формування науково обґрунтованої концепції розвитку банківської системи у перехідний період, значною мірою пояснюються браком у дослідженнях належного теоретичного підґрунтя для аналізу сутності банківської системи та її місця в ринковій економіці. У сучасній економічній літературі досі немає усталеного визначення терміна «банківська система», а наявні підходи, що переважають у відповідних працях, здебільшого обмежуються емпіричними оцінками. Водночас такий рівень аналізу має доповнюватися ґрунтовним теоретичним осмисленням базових засад організації банківської справи.

Актуальність теми. Роль банківської системи загалом та комерційних банків зокрема у структурній та організаційній перебудові української економіки є беззаперечною. Це особливо помітно в умовах становлення ринкового середовища та суттєвого спаду у промисловості й сільському господарстві. Дієва робота банків можлива лише за умови їхньої єдності, що виявляється у скоординованості дій та тісних взаємозв'язках у межах єдиного механізму контролю та нагляду. Саме сукупність таких взаємозв'язків формує конкретну форму організації банківської діяльності в кожній країні — банківську систему. Тож аналіз банківської системи є вкрай актуальним для сучасного етапу розвитку економіки України.

Мета роботи — дослідити та проаналізувати сучасний стан банківської системи України, виокремивши її сильні та слабкі сторони.

Предметом дослідження є банківська система України, об'єктом — організація діяльності банків.

1. Сутність банківської системи, структура, організаційно-правова форма господарювання

Характер взаємодії банків із суб'єктами ринку в процесі розширеного відтворення демонструє такий рівень організації економічних відносин, за якого діяльність окремої банківської установи, на відміну від небанківських підприємств, не може вважатися відокремленим функціонуванням, пов'язаним господарськими зв'язками лише з певним колом контрагентів. Завдяки своїй специфіці банки займають унікальне місце в ринковій економіці та, будучи інтегрованими в усі її ланки, суттєво впливають на життєдіяльність суспільства.

Тому ефективна робота банків можлива лише за умови певної єдності, що передбачає координацію їхніх дій та тісні взаємозв'язки в рамках єдиного механізму контролю й нагляду. Саме така сукупність взаємозв'язків і становить банківську систему — конкретну форму діяльності банків та практичної організації банківської справи в кожній країні. [1, c. 45]

Наявні в економічній літературі підходи до визначення банківської системи можна умовно поділити на дві групи. Перша — це загальні дефініції, які трактують банківську систему як просте поєднання банків, що діють у країні. Друга — ототожнення банківської системи з кредитною, тобто системою комерційних банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів. У першому випадку банківську систему визначають як «сукупність банків і банківських установ, які виконують належні їм функції» або як «сукупність різних видів банків і банківських інститутів у їхньому взаємозв'язку, що наявна в тій чи іншій країні у певний історичний період». У другому випадку до складу банківської системи окремі автори включають кредитно-фінансові установи, які за своєю економічною суттю належать до небанківських фінансових інститутів: фонди спеціального призначення, товариства взаємного кредиту, ломбарди, каси взаємодопомоги. [5, c. 79-80]

Отже, чітке визначення умов та їхній аналіз мають стати вихідним пунктом дослідження як теоретичних аспектів сутності банківської системи, так і її ролі в економіці. На мою думку, до основних організаційно-економічних умов, що зумовлюють потребу системного оформлення банківської діяльності, варто віднести такі:

1. Необхідність регулювання грошового обігу в країні, що пов'язано з можливістю банків використовувати емісійний механізм під час виконання своїх основних — кредитно-розрахункових — операцій з обслуговування суб'єктів ринку.

Очевидно, що безконтрольна емісія кредитних грошей у платіжний обіг може не лише посилити інфляційні процеси, а й дестабілізувати всю економічну систему. Щоб запобігти такому розвитку подій, функціонування банківської системи загалом та емісійна діяльність банків зокрема мають ефективно регулюватися державою (зазвичай в особі центрального банку) через чітко визначений набір економічних або адміністративних важелів впливу на банківські установи для оперативного обмеження чи розширення їхніх емісійних можливостей. На практиці це завдання реалізується лише за умови організації діяльності банків у межах єдиної системи, де вони як елементи цілісного механізму зобов'язані дотримуватися єдиних правил, зокрема й щодо регулювання емісійної спроможності.

Лише за таких умов можна забезпечити господарський оборот країни оптимальною кількістю платіжних засобів. Функціонування банків у межах системи — необхідна (хоч і недостатня) умова стабільності грошового обігу як одного з ключових чинників нормального розвитку національної економіки.

2. Необхідність організації платежів у господарстві, що зумовлено опосередкуванням банками обігу переважної частини грошової маси. Можливості нормального функціонування підприємств усіх секторів економіки вирішальною мірою залежать від своєчасності та повноти розрахунків, які здійснюють банки. Оскільки кожен окремий комерційний банк не може забезпечувати платежі всіх суб'єктів господарювання, він змушений вступати в розрахункові відносини з іншими банківськими установами, що обслуговують відповідних контрагентів. Це, своєю чергою, потребує належного організаційного оформлення таких відносин, тобто їх централізованого нормування та регулювання в межах єдиної системи. Отже, лише за умови ефективної, скоординованої роботи всієї банківської системи, а не окремих банків, щодо організації платіжного обороту країни, належного технічного забезпечення та контролю рух грошових потоків в економіці може відповідати потребам як індивідуальних кругооборотів капіталів підприємств, так і відтворювального процесу на макрорівні.

3. Необхідність підтримання стабільного функціонування банків як гарантії збереження коштів клієнтів і забезпечення нормального процесу кредитування економіки. Стійкість роботи банків є одним із пріоритетів економічної політики держави, оскільки від неї залежать макроекономічна стабільність та економічне зростання. Діяльність банківських установ, пов'язаних численними зв'язками з усіма ланками господарства та між собою, має високоризиковий характер. Тому будь-які негативні зміни їхнього фінансового стану можуть мати значно серйозніші наслідки для економіки, ніж аналогічні зміни на підприємствах нефінансового сектору. У зв'язку з цим необхідною умовою нормальної діяльності банків є організація ефективного контролю та нагляду з боку держави, що передбачає формування єдиного організаційного поля, у якому банківська справа піддається всебічній регламентації та регулюванню. Конкретним виявом цього на практиці і є чітко структурована банківська система.

У цьому випадку, як і з емісійною діяльністю, йдеться про регулятивний вплив держави через центральний банк або інші уповноважені органи на діяльність комерційних банків із метою недопущення їхніх банкрутств, а також заходи щодо гарантування повернення вкладів при неспроможності банківських установ виконувати власні фінансові зобов'язання. Лише за таких обставин формується належний рівень довіри до банків, що може стимулювати нагромадження грошових ресурсів як важливого джерела кредитування реального сектору та сприяти економічному зростанню. [1, c. 46-49]

Якщо рівень розвитку банківської системи перестає відповідати потребам суб'єктів ринку, яких вона обслуговує, необхідно вносити кардинальні зміни до структури системи та умов і методів її функціонування (подібна ситуація спостерігається на початкових етапах реформування адміністративно-командної економіки при переході до ринку). Однак якщо темпи ринкових перетворень у банківській системі починають суттєво випереджати реформування інших сфер економіки (на наступних стадіях перехідного періоду), це негативно позначається на самих банках, результати діяльності яких можуть нівелюватися відставанням рівня ефективності функціонування їхніх клієнтів. Це потребує позитивних якісних зрушень у ході реформування всієї економіки з приведенням її, як і банківської системи, до вищого рівня розвитку. [8, c. 8]

2. Національний банк України, його основні функції

Національний банк України — це особливий центральний орган державного управління, емісійний центр країни. Він проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організовує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи загалом та визначає курс грошової одиниці щодо валют інших країн. Національний банк встановлює вид грошових знаків, їхній номінал, відмінні ознаки та систему захисту. Він зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопичує золотовалютні резерви та здійснює операції з ними та банківськими металами. Національний банк України визначає порядок розрахунку облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями, надає дозвіл на створення комерційних банків шляхом їхньої реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій, встановлює для банків та інших фінансово-кредитних установ нормативи обов'язкового резервування коштів. [6, c. 187]

Основною функцією центрального банку держави — Національного банку України — є забезпечення стабільності грошової одиниці — гривні. Виконуючи свою основну функцію, Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, — цінової стабільності.

Національний банк виконує такі функції:

• визначає та проводить грошово-кредитну політику відповідно до Основних засад грошово-кредитної політики, розроблених Радою Національного банку України;
• монопольно здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг;
• виступає кредитором останньої інстанції для банків та організовує систему рефінансування;
• встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку та звітності, захисту інформації, коштів та майна;
• організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної та банківської статистичної інформації, а також статистики платіжного балансу;
• визначає систему, порядок і форми платежів, зокрема між банками;
• визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;
• здійснює банківське регулювання та нагляд;
• веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;
• веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;
• здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;
• складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;
• представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;
• здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує та здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;
• забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;
• аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;
• організовує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;
• реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;
• бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;
• визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;
• здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом. [6, c. 189-192]

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» у березні 1991 року на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР було створено Національний банк України, який є державним органом. Він «підзвітний Верховній Раді України».

Керівним органом Національного банку є Правління:

Правління Національного банку формується з 11 осіб. До його складу входять: Голова Правління, його заступники та інші члени Правління.

Голова Правління Національного банку призначається Верховною Радою України строком на 4 роки за поданням Голови Верховної Ради України.

Голова Правління Національного банку керує роботою Правління.

Заступники Голови Правління Національного банку та інші члени Правління призначаються Президією Верховної Ради України за поданням Голови Правління Національного банку.

Рішення Правління Національного банку приймаються звичайною більшістю голосів і оформляються постановою.

Правління Національного банку:

• розглядає стан грошового обігу та розробляє пропозиції щодо основних напрямів державної грошово-кредитної політики, які затверджуються Верховною Радою України;
• приймає рішення про рівень резервних вимог, економічних нормативів діяльності комерційних банків та процентних ставок на кредити, що надаються комерційним банкам;
• затверджує нормативні документи з питань, що стосуються компетенції Національного банку України;
• здійснює іншу діяльність відповідно до Статуту банку.

У своїй практичній діяльності Національний банк підтримує постійні контакти з урядом держави, насамперед із Міністерством фінансів України.

Національний банк України є:

• центральним банком, який проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці;
• емісійним центром;
• валютним органом;
• органом банківського нагляду;
• банком банків;
• державним банком;
• організатором міжбанківських розрахунків.

Як центральний банк держави, Національний банк здійснює грошово-кредитну політику, використовуючи відповідні інструменти.

Національний банк веде Республіканську книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.

Комерційні банки України та іноземні банки можуть здійснювати банківські операції лише після реєстрації в Республіканській книзі реєстрації банків.

Національний банк представляє інтереси України у відносинах із центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями. [3, c. 108-109]

3. Особливості діяльності комерційних банків

Умови створення та реєстрації комерційних банків, що регламентуються Національним банком України, неодноразово змінювалися та вдосконалювалися.

Комерційні банки — основна ланка кредитної системи країни, до якої входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на засадах комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не лише власний капітал, а й залучений фінансовий капітал у вигляді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів та інших джерел. Причому залучені кошти, як правило, значно перевищують обсяг власного капіталу комерційних банків.

Комерційні банки класифікуються за низкою ознак. Залежно від форми власності вони поділяються на приватні та державні. За формою організації серед приватних банків переважають акціонерні у вигляді товариств відкритого чи закритого типів.

Акції банків, створених у вигляді акціонерних товариств відкритого типу, поширюються шляхом вільного продажу юридичним і фізичним особам. Акціонерними товариствами закритого типу, а також пайовими банками у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю є переважно комерційні банки в перші роки їхнього існування. Акції банків у вигляді акціонерних товариств закритого типу викуповуються, як правило, їхніми засновниками. Більш гнучкою структурою є банки у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю. Кількість їхніх пайовиків може поповнюватися з відповідною реєстрацією в Національному банку України. [11, c. 4]

Комерційні банки залежно від кола виконуваних операцій бувають універсальними та спеціалізованими. Нині в Україні всі комерційні банки прагнуть бути універсальними, хоча далеко не всі вони виконують весь спектр банківських операцій. Спеціалізованих банків поки немає. Проте окремі банки вже почали створювати спеціалізовані філії (інвестиційні та депозитні).

Залежно від території діяльності комерційні банки поділяються на міжнародні, республіканські та регіональні. Міжнародні банки створюються за участю іноземного капіталу та можуть мати філії в інших країнах. В Україні вони тільки починають з'являтися (Перший український міжнародний банк, Діамена-банк та інші). До республіканських комерційних банків належать Промінвестбанк України, Укрсоцбанк, Ексімбанк України та Ощадбанк України, які мають розгалужену мережу відділень і філій по всій території України. Більшість же комерційних банків є регіональними. Вони обслуговують клієнтів певної області, міста, району чи регіону. Залежно від організаційної структури, поряд із багатофіліальними банками, існують безфіліальні банки. Багато з них працюють успішно, хоча конкурувати їм з великими банками дедалі складніше. [9, c. 34-35]

Комерційні банки традиційно працюють у трьох сегментах: кредитному, валютному та фондовому. Робота з кредитами показала, наскільки кредитування є небезпечною та ризикованою операцією для банку в умовах економічного спаду та недосконалого законодавства. У 2004 р. банки від кредитування підприємств, організацій і фірм почали переходити до міжбанківського кредитування. На рубежі 2004-2005 рр. цей ланцюжок обірвався, багато банків опинилося у важкому становищі. Його наслідки банки відчувають і донині.

Оскільки кредитно-банківська система має життєво важливе значення для економіки країни, вона є об'єктом ретельного нагляду та регулювання як з боку Національного банку України, так і з боку вищих органів державної влади та управління. Нагляд за комерційними банками та регулювання їхньої діяльності переслідує головним чином дві мети: забезпечення стійкості та запобігання банкрутству банків; обмеження концентрації капіталу в руках деяких банків із метою недопущення монопольного контролю над грошовим ринком.

Обов'язковими для кожного комерційного банку є такі економічні нормативи, що встановлюються Національним банком України:

• платоспроможність банку;
• показники ліквідності балансу;
• максимальний розмір ризику на одного позичальника;
• розмір обов'язкових резервів, що розміщуються в Національному банку України.

Щоб постійно нарощувати свій статутний фонд, комерційні банки насамперед проводять таку політику в галузі дивідендів, яка сприяє підвищенню ринкової ціни акцій. Це дозволяє продати значну частину акцій нових випусків за високим ринковим курсом, а отже, отримати значну курсову різницю, яку банки використовують в умовах гіперінфляції, насамперед на індексацію акцій попередніх випусків. На приріст статутного фонду банку може використовуватися нерозподілений прибуток банку, а також, за бажанням акціонерів, належні їм дивіденди.

Статутний фонд банку має дуже велике значення при виникненні великих непередбачених втрат чи екстраординарних витрат (масові неплатежі клієнтів за позичками та відсотками). У таких випадках на покриття збитку може бути використана частина статутного фонду банку, тобто цей фонд виконує роль своєрідного страхового фонду.

Платоспроможність банку — це достатність його власних коштів для захисту інтересів вкладників чи інших кредиторів банку. Вона визначається як співвідношення між власними коштами банку та його активами, помножене на 10. Це співвідношення не повинно бути меншим за 8 %. Щоб досягти високої платоспроможності, банк повинен постійно стежити за якістю своїх активів. Для цього насамперед варто домагатися ліквідації чи зменшення статей із високим коефіцієнтом ризику. Зазвичай банк вважається платоспроможним доти, поки не торкнеться його статутний фонд для покриття збитків.

Ліквідність банку — це його здатність вчасно погасити свої фінансові зобов'язання за рахунок наявних у нього коштів, продажу активів чи мобілізації ресурсів з інших джерел (залучення депозитів, отримання міжбанківського кредиту тощо). Банк зобов'язаний постійно стежити за своєю ліквідністю, щоб не ставити під сумнів свою платоспроможність. [2, c. 124-126]

Висновки

Отже, сукупність розглянутих організаційно-економічних умов визначає необхідність формування банківської системи як цілісної та певним чином регульованої структури, що охоплює всі банки країни, на відміну від інших суб'єктів економічних відносин, які діють у межах чинного законодавства на цілком самостійних засадах. Сказане, звісно, не означає, що банки діють несамостійно, особливо щодо стратегії управління, прийняття рішень про спрямування ресурсів і практичної організації господарської діяльності. Йдеться про значно потужнішу систему нагляду та контролю за функціонуванням банків із боку держави в особі центрального банку або інших регулювальних органів (залежно від національних особливостей країни), що визначається специфічною роллю банків в економіці як організаторів усіх зв'язків, які набувають грошово-кредитного виразу, між усіма учасниками відтворювального процесу.

З'ясування основних організаційно-економічних умов дає змогу повніше та глибше усвідомити суть банківської системи. Тому з урахуванням вищевикладеного її можна, на нашу думку, визначити як сукупність усіх банків країни, які взаємодіють між собою, підпорядковуючись установленим нормам і правилам ведення банківської справи, з метою забезпечення можливості ефективного грошово-кредитного регулювання економіки, кредитно-розрахункового обслуговування господарського обороту, а також стабільної діяльності банківських установ.

Отже, сутність банківської системи — це не механічне повторення суті банків, які її утворюють, а якісно новий, вищий рівень економічних відносин, що характеризуються взаємодією банківських установ, визначаючи їхню роль в економіці як цілісної системи. Водночас важливо зауважити, що й сама банківська система є складовою ширшої системи — економічної. Тому діяльність банків не повинна розглядатися у відриві від виробництва та обігу матеріальних і нематеріальних благ, а ефективний розвиток банківської системи має поєднуватися з успішним реформуванням усіх інших сфер життєдіяльності суспільства й економіки.

На практиці це означає, що як банківська система загалом, так і кожен її елемент зокрема мають відповідати вимогам кожного конкретного етапу суспільного розвитку. Іншими словами, характер, цілі, тенденції, напрями діяльності банків, перелік та умови надання ними тих чи інших послуг повинні бути адекватними реальним потребам національної економіки та суспільства.

Таким чином, динамізм банківської системи у такому ракурсі є підтвердженням іншої її специфічної ознаки — тісного взаємозв'язку та взаємозалежності з усією економікою країни.

Отже, банківську систему як цілісне структурне утворення можна одночасно розглядати і як підсистему стосовно економічної системи в цілому, що охоплює процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних і нематеріальних благ. При цьому сама економічна система має багатоступеневу структуру, окремі ланки якої також вважаються складними динамічними системами із певною самостійністю та можливостями саморегулювання. Однією з найважливіших таких ланок і є банківська система.

Список використаної літератури

1. Бакун О. Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України // Вісник Національного банку України. - 2005. - № 1. - C. 45-49

2. Васильченко З.М. Банківська діяльність в умовах глобалізації економіки // Фінанси України. - 2004. - № 5. - С.124-130

3. Горська О. Роль банківської системи у структурному регулюванні економіки // Фінанси України. - 2003. - № 12. - С.107-112

4. Дзюблюк О. Проблеми забезпечення ефективного функціонування банківської системи в перехідній економіці // Вісник Національного Банку України. - 2005. - № 3. - C. 30-35

5. Дзюблюк О. Сутність банківської системи та її роль в економіці ринкового типу // Фінанси України. -2002. -№ 8. - С. 79-85

6. Нестеренко М. Роль Національного банку України в системі грошово-кредитного регулювання // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2005. - № 1. - C. 187-191.

7. Підсумки, проблеми, перспективи діяльності банківської системи: аналіз НБУ // Закон і бізнес. - 2003. - 27 грудня. - C. 21-22

8. Савлук М. Банківська система - барометр економіки // Урядовий кур'єр. - 2005. - 8 листопада. - C. 8

9. Смовженко Т. Проблеми та перспективи розвитку банківської системи в умовах євроінтеграції України. Організаційні аспекти // Вісник Національного Банку України. - 2005. - № 11. - C. 34-37

10. Тігіпко С. Конкурентноспроможна банківська система: можливості досягнення та забезпечення в Україні // Банківська справа. - 2005. - № 2. - C. 63-70

11. Тігіпко С. Сучасна Україна: шляхи, форми, проблеми реформування банківської системи // Вісник Національного банку України. - 2003. - № 4. - C. 2-6