Банківська система: структура, принципи побудови, функції

План матеріалу.

Вступна частина.

1. Історичний шлях формування банківської системи України.

2. Організаційна будова банківської системи України.

Підсумки.

Перелік джерел.

Вступ

Банківську систему будь-якої країни можна порівняти з кровоносною системою живого організму, оскільки вона функціонує як цілісний механізм, спрямований на досягнення головної мети — забезпечення безперебійного руху фінансових потоків у державі. Рівень ефективності руху капіталів та, відповідно, темпи економічного зростання безпосередньо залежать від того, наскільки раціонально побудована банківська система та наскільки вона узгоджується з економічним курсом держави і поточним етапом розвитку народного господарства.

Як зазначають дослідники економічної теорії, розвиток економіки суспільства визначається його історичним шляхом. На стан господарського комплексу впливають не лише економічні чинники, а й природно-географічні умови, національні та історичні особливості. Таким чином, конфігурація банківської системи як складової економічної системи формується під впливом історичного розвитку. Водночас банківська система не залишається незмінною — вона перебуває у постійному розвитку, як і економічні відносини в суспільстві.

Орієнтуючись на модель банківських систем розвинутих держав, Закон України "Про банки і банківську діяльність" закріпив створення та функціонування дворівневої банківської системи України.

Верхній рівень системи — це Національний банк України, що має центральний апарат у Києві, територіальні управління в областях та розрахунково-касові центри в містах і районах. Нижній рівень формують комерційні банки.

1. Історичний шлях формування банківської системи України

Із проголошенням Декларації про державний суверенітет України у 1991 році виникла необхідність у формуванні власної фінансово-кредитної інфраструктури.

Постанова Верховної Ради України від 20 березня 1991 року «Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність"» закріпила у власності України Український республіканський банк Держбанку СРСР, Український республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку "Укрпромбанк", Український республіканський банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР разом із їхніми філіями, обчислювальними центрами та всіма активами й пасивами. На базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР відповідно до цієї постанови було утворено Національний банк України з регіональними управліннями.

За час свого існування банківська система пройшла два етапи розвитку:

І етап (1991-1993 рр.) — період інтенсивного становлення та формування банківської системи;

II етап (1993-1998 рр.) — період застою та поглиблення банківської кризи.

Негативні наслідки першого етапу:

• банківське реформування випереджало трансформацію економіки, що спричинило тіньові капіталообороти та вивезення капіталу за кордон;

• призупинилося формування законодавчої бази для банківської діяльності;

• Національний банк України не запровадив систему страхування депозитів і кредитів.

Негативні наслідки другого етапу — періоду стагнації та кризи:

• зменшення кількості банківських установ;

• уповільнення темпів зростання банківського капіталу;

• погіршення фінансового стану банків.

Причини кризових процесів у банківській системі:

• криза реального сектору економіки;

• монетарна політика Національного банку України;

• внутрішньобанківські чинники.

Банківська система — це організаційно впорядкована сукупність різноманітних банків, що перебувають у взаємозв'язку та функціонують у певній країні в конкретний історичний період.

Залежно від ступеня впорядкованості банків та відповідно до чинного банківського законодавства виокремлюють два основні типи побудови банківської системи:

• однорівнева банківська система;

• дворівнева банківська система.

Однорівнева модель передбачає горизонтальні взаємозв'язки між банками, універсалізацію їхніх операцій і функцій. Усі банківські установи країни (включно з центральним банком) розташовані на одному ієрархічному рівні та виконують подібні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтів.

Такий принцип організації властивий економічно слаборозвиненим державам, а також країнам із тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівнева банківська система, притаманна країнам із ринковою економікою, складається з двох рівнів.

Верхній рівень — центральні (емісійні) банки, які виконують функції банків лише для двох категорій клієнтів: банківських установ та урядових структур.

Нижній рівень — комерційні банки, що обслуговують підприємства, організації та населення [17, c. 3-4].

Нині більшість країн світу використовують дворівневу модель банківської системи. Відносини між банками в такій системі будуються у двох площинах: вертикальній та горизонтальній.

Банківська система України об'єднує Національний банк України та інші банки, створені й зареєстровані на території України.

Банки в Україні можуть діяти як універсальні або спеціалізовані установи. За спеціалізацією банки поділяються на ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові).

Банк самостійно обирає напрями діяльності та визначає свою спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України регулює діяльність спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення їхніх операцій.

Банк вважається спеціалізованим, якщо понад 50 відсотків його активів становлять активи одного типу. Статус спеціалізованого ощадного банку набувається, якщо більше 50 відсотків пасивів банку — це вклади фізичних осіб.

Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до Конституції України, Закону України „Про банки і банківську діяльність”, Закону України "Про Національний банк України", інших законодавчих актів та власних нормативно-правових документів.

Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном.

Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями банків, а банки — за зобов'язаннями держави, якщо інше не встановлено законом або договором [9, c. 29-32].

Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки — за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.

Органам державної влади та місцевого самоврядування заборонено впливати на керівництво чи працівників банків під час виконання ними службових обов'язків або втручатися в діяльність банку, крім випадків, передбачених законом.

Збитки, завдані банку внаслідок такого втручання, відшкодовуються в порядку, визначеному законодавством.

Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

Законодавство про господарські товариства застосовується до банків у частині, що не суперечить Закону України „Про банки і банківську діяльність” [9, c. 34].

2. Організаційна будова банківської системи України

Управління банком здійснюють загальні збори учасників, спостережна рада та правління (рада директорів) банку.

Контроль за діяльністю банку покладено на ревізійну комісію та внутрішній аудит.

Найвищим органом управління банку є загальні збори учасників.

До компетенції загальних зборів банку належить ухвалення рішень щодо:

1) визначення основних напрямів діяльності банку та затвердження звітів про їх виконання;

2) внесення змін і доповнень до статуту банку;

3) зміни розміру статутного капіталу банку;

4) призначення та звільнення голів і членів спостережної ради банку, ревізійної комісії;

5) затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів та висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора;

6) розподілу прибутку;

7) припинення діяльності банку, призначення ліквідатора, затвердження ліквідаційного балансу. Статутом банку до компетенції загальних зборів учасників можуть бути віднесені інші питання. Повноваження, визначені пунктами 1-7, належать до виключної компетенції загальних зборів учасників.

Інші повноваження загальних зборів учасників банку можуть бути делеговані до компетенції спостережної ради банку.

Спостережна рада банку обирається загальними зборами учасників з числа учасників банку або їх представників.

Члени спостережної ради банку не можуть входити до складу правління (ради директорів) банку, ревізійної комісії банку.

Спостережна рада банку здійснює такі функції:

1) призначає і звільняє голову та членів правління (ради директорів) банку;

2) контролює діяльність правління (ради директорів) банку;

3) визначає зовнішнього аудитора;

4) встановлює порядок проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку;

5) приймає рішення щодо покриття збитків;

6) приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв банку, затвердження їх статутів і положень;

7) затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання членів правління банку;

8) готує пропозиції щодо питань, які виносяться на загальні збори учасників;

9) здійснює інші повноваження, делеговані загальними зборами учасників банку.

Повноваження і порядок роботи спостережної ради банку визначаються статутом банку чи положенням про раду банку, що затверджуються загальними зборами учасників банку [6, c. 112-114].

Правління (рада директорів) банку є виконавчим органом банку, здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку. У межах своєї компетенції правління (рада директорів) діє від імені банку, підзвітне загальним зборам учасників та спостережній раді банку. Правління (рада директорів) банку діє на підставі положення, що затверджується загальними зборами учасників чи спостережною радою банку.

Голова правління (ради директорів) банку керує роботою виконавчого органу та має право представляти банк без доручення.

Ревізійна комісія здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю банку.

Ревізійна комісія:

1) контролює дотримання банком законодавства України і нормативно-правових актів Національного банку України;

2) розглядає звіти внутрішніх і зовнішніх аудиторів та готує відповідні пропозиції загальним зборам учасників;

3) вносить на загальні збори учасників або спостережній раді банку пропозиції щодо будь-яких питань, віднесених до компетенції ревізійної комісії, які стосуються фінансової безпеки і стабільності банку та захисту інтересів клієнтів.

Ревізійна комісія обирається загальними зборами учасників банку з числа учасників або їх представників.

Ревізійна комісія підзвітна загальним зборам учасників банку.

Членами ревізійної комісії не можуть бути особи, які є працівниками банку.

Ревізійна комісія здійснює перевірку фінансово-господарської діяльності банку за дорученням загальних зборів учасників, спостережної ради банку або на вимогу учасника (учасників), які володіють у сукупності більше ніж 10 відсотками голосів.

Ревізійна комісія має право залучати до ревізій та перевірок зовнішніх та внутрішніх експертів і аудиторів.

Ревізійна комісія доповідає про результати ревізій та перевірок загальним зборам учасників чи спостережній раді банку.

Ревізійна комісія готує висновки до звітів і балансів банку. Без висновку ревізійної комісії загальні збори учасників не мають права затверджувати фінансовий звіт банку.

Члени ревізійної комісії можуть брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях спостережної ради та правління (ради директорів) банку.

Засідання ревізійної комісії проводяться за необхідністю, але не рідше одного разу на рік.

Позачергові засідання ревізійної комісії можуть скликатися спостережною радою банку чи за ініціативою акціонерів, які володіють більше ніж 10 відсотками голосів.

Рішення приймається більшістю голосів членів ревізійної комісії.

Повноваження ревізійної комісії банку визначаються статутом банку, а порядок її роботи — положенням про ревізійну комісію, що затверджується загальними зборами учасників (акціонерів) банку [3, c. 40-42].

Керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених структурних підрозділів банку.

Керівниками банку мають бути дієздатні фізичні особи, які відповідають таким вимогам:

1) наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти у галузі управління залежно від займаної посади (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку);

2) стаж роботи у банківській системі за відповідним фахом не менше трьох років (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку);

3) бездоганна ділова репутація.

Голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер заступають на посаду після надання письмової згоди на це Національним банком України.

Голова правління (ради директорів) банку та головний бухгалтер повинні мати попередній досвід керівної роботи у банках [1, c. 14].

Висновки

На нашу думку, першочерговими конкретними практичними кроками у справі підвищення рівня банківської системи України мають стати:

у сфері зміцнення ресурсного потенціалу комерційних банків

— зростання реальних доходів населення і зміцнення корпоративних фінансів;

— підвищення мінімального розміру капіталу місцевих кооперативних, регіональних та міжрегіональних комерційних банків;

— зниження існуючих норм резервування, нарахування відсотків на резервні фонди;

— створення потужних фінансових конгломератів, спроможних надавати комплексні фінансові послуги;

— розширення участі комерційних банків у заснуванні страхових компаній;

— розвиток системи рефінансування банків НБУ;

— спрощення процедур звернення на стягнення майна, наданого в заставу;

— обмеження розрахунків готівкою при придбанні нерухомості, автомобілів і т.п.;

у сфері здійснення банківської діяльності

— виключення ситуацій, коли банки приймають рішення під політичним тиском або під впливом суб’єктів господарювання;

— приведення нормативних документів НБУ у відповідність до міжнародних стандартів.

Список використаної літератури

1. Голубцова О. Сучасний стан банківської системи України та напрямки її реформування у контексті інтеграції до Європейського Союзу //Актуальні проблеми економіки. - 2002. - № 6. - C. 14-19.

2. Гуцал І. Банківська система України сьогодні:основні проблеми і перспективи розвитку //Фінанси України. - 1997. - № 8. - C. 42-48

3. Гуцал І. Банківська система України:стан і перспективи //Банківська справа. - 1998. - № 2. - C. 40-43

4. Дзюблик О. Структурні аспекти вдосконалення банківської системи України //Фінанси України. - 1999. - № 1. - C. 11-18

5. Дзюблюк О. Сутність банківської системи та ії роль в економіці ринкового типу //Фінанси України. - 2002. - № 8. - C. 79-85

6. Затварська О. Теоретичні основи стратегії розвитку банківської системи //Фінанси України. - 2002. - № 4. - C. 112-118

7. Кириченко О. Комерційні банки в банківській системі України //Зовнішня торгівля. - 1998. - № 4. - C. 162-172

8. Крилова В. Прозорість банківської системи: світовий досвід та українські перспективи //Банківська справа. - 2007. - № 3. - C. 20-34

9. Мертенс О. Ефективність банківської системи України //Банківська справа. - 1999. - № 6. - C. 29-36

10. Остапець А. Банківська система України: стан і проблеми розвитку //Фінанси України. - 2000. - № 8. - C. 114-117

11. Патрікац Л. Банківська система України в умовах глобалізації фінансових ринків //Вісник Національного банку України. - 2006. - № 12. - C. 16-19

12. Польова О. Банківська система України в умовах глобалізації світової економіки //Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 3. - C. 166-168.