Банківська справа

```html

Зміст

1. Основні індикатори стану кредитного ринку.
2. Будова та особливості банківської системи Російської Федерації.
3. Сутність активних операцій комерційних банків.
4. Відмінні ознаки сучасних грошових систем.
5. Аналіз залучених ресурсів банку.
Перелік використаних джерел.

1. Основні індикатори стану кредитного ринку

Дієвість функціонування грошово-кредитного ринку перебуває у прямій залежності від монетарної політики, що реалізується центральним банком держави. Ключова мета такої політики — здійснення впливу на основні макроекономічні показники шляхом регулювання обсягу грошової пропозиції.

До переліку головних індикаторів, що відображають стан грошово-кредитного ринку, відносять:

• сукупний обсяг грошової маси;
• обсяги кредитування, здійсненого банківськими установами країни (у національній та іноземній валютах);
• рівень відсоткових ставок;
• розмір облікової ставки;
• величину грошової бази;
• питому вагу готівкових коштів поза банківською системою у загальній масі грошей;
• коефіцієнт готівки;
• ступінь доларизації грошового обігу;
• швидкість обігу грошових коштів;
• рівень монетизації економіки;
• обсяг кредитних ресурсів, наявних у комерційних банків;
• норматив обов'язкового резервування;
• значення депозитного мультиплікатора;
• значення грошового мультиплікатора.

Обсяг банківського кредитування є важливим показником, що відображає рівень інвестиційної активності в економіці.

Відсоткова ставка (Іг) визначає вартість кредитних коштів, які комерційні банки надають суб'єктам господарювання. По своїй економічній суті вона є ціною позичкового капіталу, що використовується для придбання реальних активів. Зростання відсоткової ставки призводить до зниження ліквідності грошей та зменшення доходу їх власників від зберігання, що, своєю чергою, стимулює попит на фінансові інструменти. Зворотна ситуація спостерігається при зниженні ставки.

Високий рівень відсоткових ставок має для національної економіки такі наслідки: скорочення попиту на кредитні ресурси, уповільнення процесів грошової мультиплікації в банківській системі, відставання темпів зростання грошової маси від темпів зростання грошової бази. Серед ключових факторів, що перешкоджають зниженню ставок, експерти називають значні кредитні ризики та недостатньо розвинений механізм їх страхування. Варто зазначити, що зниження відсоткових ставок активізує ділову активність, проте може прискорити інфляційні процеси.

Ставка рефінансування (Лф), або облікова ставка, — це відсоток, під який Національний банк надає кредити комерційним банкам, тобто рефінансує їх. Іншими словами, це ціна, за якою центральний банк розміщує кредитні ресурси серед комерційних банків.

Розмір облікової ставки безпосередньо впливає на доступність кредитних ресурсів для суб'єктів господарювання. Висока ставка рефінансування обмежує можливості комерційних банків щодо отримання кредитів від Національного банку, що, відповідно, зменшує їхній потенціал для кредитування ринку. І навпаки, низька ставка розширює ці можливості.

Облікова ставка має особливе значення для банків, які фінансують стратегічно важливі сектори економіки, такі як сільське господарство чи вугільна промисловість. На її рівень впливають як внутрішні, так і зовнішні чинники. До внутрішніх чинників відносять: значний дефіцит державного бюджету, що покривається за допомогою позик; підвищення дохідності за ОВДП; обсяг грошової маси в обігу; курс національної валюти. Зовнішніми чинниками вважаються «коливання попиту нерезидентів на державні боргові зобов’язання, надходження або відплив із ринку іноземного спекулятивного капіталу»1.

Окремо виділяють «ломбардну ставку» (Rj) — відсоток, під який Національний банк кредитує комерційні банки під заставу високоліквідних активів (зазвичай державних цінних паперів). Як правило, ломбардна ставка перевищує ставку рефінансування на 2—5%:

Rn = R0 + 2 + 5%.

Грошова база — це сукупний обсяг коштів, що включає готівку, яка перебуває на руках у населення, та резерви комерційних банків (готівку в касах банків та їхні кошти на рахунках у Національному банку (RR):

H = MO + RR = CM + RR.

Частка готівки поза банками (Чем) показує, яку частину грошової маси становить готівка, і розраховується за формулою

Значна питома вага готівки (понад 40% грошової маси) є негативним сигналом, оскільки свідчить про низький рівень довіри до банківської системи, наявність ризиків для заощаджень та інфляційні очікування населення. Крім того, висока частка агрегату МО сприяє тінізації економіки, ускладнює збір податків та контроль Національного банку за грошовими агрегатами, що знижує ефективність монетарної політики.

Рівень доларизації грошового обігу (Рд) визначає частку іноземної валюти у загальному обсязі грошової маси:

Цей показник відображає ступінь недовіри до національної валюти і зростає в періоди підвищення інфляції. В умовах високої доларизації національна валюта лише частково виконує функції міри вартості та засобу нагромадження.

Швидкість грошового обігу (V) — це кількість оборотів, яку здійснює грошова одиниця протягом року для забезпечення певного рівня економічної активності, що приблизно відповідає номінальному ВВП:

де М — середній обсяг грошової маси в обігу за відповідний період.

Даний показник має обернений вплив на попит на гроші: зростання швидкості обігу призводить до зменшення попиту на гроші, і навпаки.

Прискоренню обігу грошей сприяють високі темпи інфляції, підвищення відсоткових та облікових ставок, значні валютні інтервенції. Уповільнення ж обігу викликають тінізація економіки, заборгованості із заробітної плати та за товари й послуги.

Рівень монетизації (Рм), або коефіцієнт насиченості економіки грошима, — це співвідношення обсягу грошової маси в обігу до обсягу виробництва у поточних цінах (приблизно номінального ВВП):

Рівень монетизації може змінюватися під впливом різних факторів. Зокрема, він знижується внаслідок бартеризації економічних відносин та зростання доларизації. Також на нього впливають коливання попиту на гроші та інфляційні процеси.

Кредитні ресурси комерційних банків (СгЛкб) формуються з: власного капіталу банків (ВлК); коштів, залучених шляхом емісії боргових зобов'язань (БЗ); депозитних вкладів (Z)); залишків на рахунках юридичних осіб (Зю); обсягів рефінансування з боку Національного банку та грошово-кредитної емісії (МСЕ) за вирахуванням обов'язкових резервів (RR):

Для визначення реального обсягу кредитних ресурсів (СКкбдо) необхідно скоригувати отриманий показник на величину простроченої заборгованості та рівень інфляції (дефлятор ВВП):

Спроможність банків надавати кредити залежить від обсягу та структури їхніх сукупних резервів (TR), які поділяються на обов'язкові (RR) та надлишкові (ER). Оскільки резервні кошти не приносять доходу, банки тримають у резервах лише певну частину депозитів. Обов'язкові резерви зберігаються на рахунках у Національному банку.

Грошовий мультиплікатор може бути виражений двома формулами: перша відображає його економічну суть, друга — числове значення:

Взаємозв'язок між зміною пропозиції грошей (внаслідок зміни норми резервування) та відсотковою ставкою може бути різним залежно від того, чи спостерігається в економіці ефект доходу, чи очікується інфляція. У першому випадку скорочення пропозиції грошей призводить до зменшення попиту на облігації та зниження їх ціни. Оскільки між ціною облігацій та відсотковою ставкою існує обернена залежність, відсоткова ставка зростатиме. Цей ланцюг зв'язків можна описати так:

2. Будова та особливості банківської системи Російської Федерації

Центральний банк Росії (Банк Росії) виступає емісійним центром, забезпечує стабільність банківської системи, здійснює монетарне регулювання економіки та виконує функцію кредитора останньої інстанції (банку банків).

У своїй роботі Банк Росії підзвітний Державній думі Федерального зібрання Російської Федерації.

До обов'язків Банку Росії входить встановлення правил регулювання та контролю за діяльністю комерційних банків, розподіл централізованих кредитних ресурсів, визначення економічних нормативів (достатність капіталу, ліквідність, мінімальний розмір статутного капіталу, максимальний ризик на одного позичальника тощо).

Незважаючи на те, що Банк Росії є юридичною особою, його статутний капітал та майно належать до федеральної власності. При цьому він має фінансову та майнову самостійність.

Національна банківська рада — це колегіальний орган Банку Росії, що налічує 12 членів. До її складу входять два представники Ради Федерації, по три представники від Державної думи, президента Росії та уряду Російської Федерації, а також голова Банку Росії.

Основними повноваженнями Національної банківської ради є:

— розгляд та затвердження річного звіту та бюджету Банку Росії;
— підготовка пропозицій щодо вдосконалення банківської системи;
— розгляд проектів основних напрямів грошово-кредитної політики, банківського нагляду та валютного регулювання;
— прийняття рішень щодо участі Банку Росії в капіталах кредитних організацій.

Рада директорів складається з голови Банку Росії та дванадцяти членів, які призначаються Державною думою на чотири роки за поданням голови Банку Росії, узгодженим із президентом. Структурні підрозділи Банку Росії включають Головну інспекцію кредитних організацій, Головне управління безпеки та захисту інформації, Головне управління нерухомості, 78 територіальних відділень та 944 розрахунково-касові центри.

Монетарна політика Банку Росії спрямована на забезпечення фінансової стабільності та створення умов для сталого економічного зростання. Банк Росії реагує на зміни попиту на гроші, сприяє зниженню відсоткових ставок, інфляційних очікувань та темпів інфляції.

Діяльність Банку Росії у сфері платіжних систем орієнтована на підвищення їх надійності та ефективності. Для забезпечення прозорості Банк Росії запровадив звітність кредитних організацій з платежів, що враховує міжнародний досвід та методологію спостереження за платіжними системами.

3. Сутність активних операцій комерційних банків

Активні операції комерційних банків — це діяльність із розміщення власних та залучених ресурсів з метою отримання прибутку.

Активи банку поділяються на такі категорії:

1) банківські кредити;
2) банківські інвестиції;
3) касова готівка та прирівняні до неї кошти;
4) основні засоби та інші активи.

Кредитні операції — це економічні відносини, в рамках яких банки надають позичальникам кошти на умовах повернення та платності. Такі операції зазвичай приносять банкам основну частину доходів і є провідною статтею активів. Наприклад, у 1989 році в банках США відсотки за кредитами становили 64,4% сукупних доходів, а доходи від інвестицій — 13,9%. На початку 90-х років частка кредитування в активах банків США становила близько 60%, у ФРН — 53%, у Франції — 66%, в Англії — 64%.

Банки можуть кредитувати підприємства різних галузей, населення, державні органи та фінансові установи. Найбільша частка кредитів припадає на торгово-промислові підприємства. Водночас у розвинутих країнах спостерігається тенденція до зростання споживчого кредитування. У США, наприклад, 2/3 продажів здійснюється з використанням кредитів.

Метою кредитування є задоволення потреб клієнтів у фінансових ресурсах. Цілі позик можуть бути різними: формування основного чи оборотного капіталу, фінансування спекулятивних операцій, споживчі витрати. Іноді кредит надається без зазначення конкретної мети, на основі довіри банку до клієнта.

Важливою умовою видачі кредиту є наявність забезпечення, яке гарантує повернення коштів. Кредити поділяються на бланкові (без забезпечення) та забезпечені. Забезпеченням можуть виступати: майно, цінні папери, гарантії, поручительства, переуступка вимог. Також можливе страхування відповідальності позичальника.

Окрім оцінки забезпечення, банк аналізує кредитоспроможність клієнта — його здатність вчасно та повністю погасити борг. При оцінці враховуються: розмір власних коштів, ліквідність активів, циклічність обороту коштів, співвідношення коротко- та довгострокових зобов'язань, прибутковість. Для фізичних осіб враховується вартість майна та рівень постійних доходів.

У разі позитивного рішення між банком та клієнтом укладається кредитний договір, де фіксуються всі умови: цілі, строки, суми, відсоткові ставки, права та обов'язки сторін.

Методи кредитування поділяються на дві групи. Перша група передбачає індивідуальний розгляд кожної заявки на отримання позики. Банк відкриває позичковий рахунок, з якого клієнт може використовувати кошти. Погашення може здійснюватися одноразовим платежем або поступовими внесками.

Друга група методів передбачає надання кредитів у межах заздалегідь встановленого ліміту. До таких методів відносяться: кредитна лінія, контокорент, овердрафт, револьверний кредит та кредитні картки.

Інвестиційні операції банків полягають у вкладенні ресурсів у цінні папери на тривалий строк з метою отримання прибутку. На відміну від кредитування, ініціатором інвестицій виступає сам банк. Інвестиції є довгостроковими, тоді як кредити часто короткострокові. При інвестуванні банк є одним із багатьох вкладників, а при кредитуванні — головним кредитором. Кредитування передбачає особисті відносини з позичальником, а інвестування є більш знеособленим.

Основними об'єктами інвестицій є облігації (приватні та державні) та акції корпорацій. Сукупність вкладень у цінні папери формує інвестиційний портфель банку. Його структура залежить від інвестиційної політики банку, яка визначає пріоритетні цілі: отримання доходу, збереження капіталу чи його приріст. Портфель, орієнтований на високий дохід, включає акції, що забезпечують високу норму прибутку. Для збереження капіталу обираються надійні державні облігації. Приріст капіталу забезпечується вкладенням в акції молодих компаній "агресивного" типу.

4. Відмінні ознаки сучасних грошових систем

Грошова система — це законодавчо закріплена форма організації грошового обігу в країні. Вона є частиною господарського механізму та регулюється державними законами.

Паперово-грошова система — це система, в якій обертаються паперові гроші та білонні монети, а золото виключене з офіційного обігу, і жодна валюта не розмінюється на нього за фіксованим курсом.

Характерні риси сучасних паперово-грошових систем розвинутих країн:

1. Скасування офіційного золотого забезпечення та розміну банкнот на золото.
2. Переважання безготівкового обороту.
3. Емісія грошей не лише для кредитування економіки, а й для покриття державних витрат, що призводить до інфляції.
4. Посилення державного регулювання грошового обігу.
5. Поява колективних валют та міжнародних кредитних грошей.
6. Відсутність об'єктивної основи для встановлення валютних курсів. Епоха фіксованих курсів (кінець 19 століття — 1970-ті роки) завершилася, і зараз діють вільно плаваючі курси, що визначаються ринком.

Кожна держава, адаптуючи грошову систему до своїх потреб, визначає орган, який здійснює монетарне та валютне регулювання. Таким органом зазвичай є центральний банк, в Україні — Національний банк України.

Сучасна грошова система має такі загальні риси:

- скасування офіційного золотого вмісту грошових одиниць, демонетизація золота;
- перехід до нерозмінних на золото кредитних грошей, які практично не відрізняються від паперових;
- збереження в обігу деяких країн казначейських білетів поряд із кредитними грошима;
- емісія банкнот для кредитування господарства, держави та приросту золотовалютних резервів;
- розширення безготівкових розрахунків та скорочення готівкових;
- посилення державного регулювання грошового обороту через порушення відповідності кількості грошей потребам економіки, що веде до інфляції.

5. Аналіз залучених ресурсів банку

Залучені ресурси банків існують у двох основних формах: депозити та короткострокові боргові цінні папери.

Характеристика залучених банківських ресурсів:

1. Кошти до запитання суб'єктів господарювання — поточні рахунки, кошти за довірчими операціями, кошти в розрахунках, розподільчі рахунки, цільові кошти, кошти для розрахунків платіжними картками.

2. Строкові кошти суб'єктів господарювання — короткострокові та довгострокові депозити, кошти за операціями ДЕПО.

3. Кошти до запитання фізичних осіб — поточні рахунки, кошти за довірчими операціями, кошти в розрахунках, кошти для розрахунків платіжними картками.

4. Строкові кошти фізичних осіб — короткострокові та довгострокові депозити.

5. Кошти бюджету та позабюджетних фондів України — кошти бюджетів до розподілу, кошти Державного та місцевих бюджетів, бюджетні кошти клієнтів, кошти позабюджетних фондів.

6. Кредиторська заборгованість — заборгованість за операціями з клієнтами, сума транзитних рахунків.

7. Цінні папери власного боргу (крім субординованого) — прості векселі, ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком.

Перелік використаних джерел

1. Банківські операції: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закл./ В. І. Капран, М. С. Кривченко, О. К. Коваленко та ін.. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 206 с.
2. Банківські операції: Підручник/ За ред. Володимира Міщенка, Наталії Слав'янської та ін.. - К.: Знання, 2005,, 2006. - 727 с.
3. Банківська справа: учбовий посібник/ Роман Тиркало, Ігор Гуцал, Ярослав Чайковський та ін.; За ред. Романа Тиркала,; М-во освіти і науки України, Терноп. акад. нар. госп.. - Тернопіль: Карт-бланш, 2001. - 314 с.
4. Васюренко О. Банківські операції: Навч. посібник/ Олег Васюренко,. - 4-те вид., перероб. і доп.. - К.: Знання, 2004. – 323 с.
5. Васюренко О. Банківські операції: Навч. посібник/ Олег Васюренко,. - 2-е вид.. - К.: Знання, 2001. - 255 с.
6. Ващенко Ю. Банківське право: Навчальний посібник/ Юлія Ващенко,; М-во освіти і науки України, КНУ ім. Т. Г. Шевченка. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 341 с.
7. Денисенко М. Грошово-кредитна діяльність банків: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Микола Денисенко, Володимир Кабанов, Любов Худолій,; Європ. ун-т. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2006. - 338 с.
8. Мочерний С. Банківська система України: Навчальний посібник/ С. В. Мочерний, Л. С. Тришак. - Львів: Тріада плюс, 2004. - 289 с.
9. Орлюк О. П. Банківська система України. Правові засади організації: монографія/ О. П. Орлюк. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 239 с.
10. Орлюк О. Банківське право: Навчальний посібник/ Олена Орлюк,; М-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 373 с.
11. Петрук О. Банківська справа: Навчальний посібник/ Олександр Петрук,; За ред. Ф. Ф. Бутинця; М-во освіти і науки України. - К.: Кондор, 2004. - 460 с.

```