Багатовекторність геополітики України

Вступ

На межі XX та XXI століть відбулися масштабні й водночас унікальні соціально-політичні перетворення, зумовлені трансформацією всього європейського та геополітичного простору.

Епіцентром цих справжніх «тектонічних зрушень» виступає нова Європа — осередок передової цивілізації, безпрецедентне міждержавне об’єднання, сформоване внаслідок тривалих інтеграційних процесів. Сьогодні воно демонструє світові переваги в розбудові соціально-політичної та економічної сфер, гарантуванні прав людини та створенні гідних умов для її життя.

Для України останнє десятиліття минулого століття стало визначальним, доленосним етапом новітньої історії. Багатовічна боротьба українського народу за волю та незалежність увінчалася створенням суверенної держави, що відкрило шлях до Європи та побудови цивілізованого демократичного суспільства. У таких умовах геополітика для нашої молодої країни набуває особливої ваги, що зумовлено об’єктивними чинниками. Варто зауважити, що українська геополітика як складова сучасної політичної науки лише починає формуватися: з’являються перші праці та монографії відомих вітчизняних науковців — В. Дергачова, В. Кременя, І. Кураса, А. Кудряченка, В. Мадіссона, М. Михальченка, Б. Парахонського, Ф. Рудича, В. Хорошковського, О. Шаблія та інших. Натомість у багатьох зарубіжних країнах ця дисципліна вже давно посіла чільне місце серед соціально-політичних наук, має усталені наукові традиції, багату літературу та сучасні концепції, що враховують актуальні соціально-політичні реалії.

1. Геополітичні виміри України в загальноєвропейському політичному процесі

Однією з ключових особливостей української геополітики є її багатовекторність, а також визначальна роль європейського напряму в нашій геостратегії. Тривалий час Україна була позбавлена природного для неї європейського вектора розвитку. Як і інші постсоціалістичні країни, вона обрала шлях утвердження загальнолюдських цінностей, демократії, ринкових відносин і світових культурних надбань. Ці явища є насамперед здобутками європейської цивілізації, які надходять до нас саме із Західної Європи. Тому європейський вектор української геополітики цілком закономірно відіграє на сучасному етапі винятково важливу, без перебільшення визначальну роль у розвитку українського суспільства.

Після розпаду СРСР та проголошення незалежності України, а також докорінних змін у геополітичному просторі Східної Європи перед новим українським керівництвом постало нагальне завдання — розробити власну геополітичну стратегію. Цілком обґрунтовано було взято курс на встановлення та розвиток відносин з європейськими країнами, входження до європейських економічних і політичних структур. Водночас зовнішньополітичний курс держави обов’язково має бути багатовекторним. Розташована на європейському перехресті, у складній системі міжнародних координат, будучи одночасно частиною Центрально-Східної та Південно-Східної Європи, Україна не може не підтримувати тісних зв’язків з усіма державами цих регіонів.

Водночас специфіка української геополітичної стратегії полягала в необхідності забезпечити домінування та пріоритет саме європейського вектора. Для нашої держави він був не просто одним із напрямів зовнішньої політики, а ставав найважливішим інструментом та орієнтиром для внутрішньої соціальної трансформації всього українського суспільства, умовою його «європеїзації». Україна долучалася до таких загальнолюдських надбань, як ринкові відносини, демократичні цінності, громадянське суспільство та відкритість світу.

Європейський вибір української геополітики зумовлений важливими соціально-політичними та культурними обставинами. Він є природним у контексті інтеграції України до європейської спільноти та викристалізувався з її історичного досвіду.

Отже, європейський вектор української геополітики визначає сутність не лише зовнішнього, а й внутрішнього життя України. Однак не можна забувати, що Україна розташована між двома різними цивілізаціями і природно належить до обох. Соціально-політичні та культурні прагнення суспільства, особливості складу населення та його менталітет вимагають розробки такої геостратегії, яка б ураховувала ці особливості, не обмежувалася альтернативою «Схід – Захід», а передбачала пошук власного шляху. Необхідно сприяти формуванню такого геополітичного простору, який би дозволив зняти дилему «Схід – Захід».

Водночас, оцінюючи з певної історичної перспективи, можна впевненіше стверджувати, що на початковому етапі незалежності багатовекторність української геополітики не отримала на практиці виваженого втілення. Геополітична орієнтація на Захід іноді мала безоглядний характер, а вся зовнішня та значною мірою внутрішня політика зводилася до однолінійного руху під універсальним гаслом «входження до Європи». Це практично означало, що зміцненню та розширенню відносин з європейськими країнами та США надавалася перевага порівняно з необхідністю налагодження рівноправних стосунків з Росією та структурами СНД.

Важливим кроком України на шляху до Європи стало формування та утвердження нових геополітичних імперативів, добровільне проголошення курсу на позаблоковість і досягнення нейтрального статусу. Держава відмовилася від конфронтаційних підходів минулого та добровільно взяла на себе зобов’язання перед світовою спільнотою щодо без’ядерного статусу. Принцип нейтралітету та позаблоковості став одним із основних засад української геополітики, проте це не означає відходу держави від вирішення актуальних міжнародних проблем. Навпаки, геостратегія України передбачає її активну участь у всіх європейських справах на засадах багатовекторності національної політики та налагодження дружніх відносин з усіма сусідами.

Таким чином, формування європейського вектора української геополітики відбувалося поступово, починаючи ще з часів існування перших українських держав. За роки незалежного розвитку він зазнав трансформації та нового змістовного наповнення. Від безоглядної орієнтації на Захід початку 90-х років країна перейшла до виваженого та обґрунтованого, але пріоритетного й дійсно стратегічного вектора, який посідає чільне місце серед геополітичних і соціально-культурних імперативів власного шляху розвитку сучасної незалежної України.

Незалежна Україна постійно розширює міжнародні зв’язки в напрямі «повернення» до Європи, інтеграції до європейських, євроатлантичних та світових структур. Проаналізовано політику України щодо входження в загальноєвропейський процес, її дії з налагодження контактів із такими впливовими організаціями, як Рада Європи, Європейський Союз, НАТО та інші. Акцентовано увагу на тривалості та складності процесу інтеграції України в Європу, що зумовлено об’єктивними та суб’єктивними факторами.

Проведений аналіз інтеграції України в європейські та євроатлантичні структури дає підстави стверджувати, що Україна активно співпрацює з ЄС, Радою Європи, НАТО та іншими міждержавними організаціями, які надають їй допомогу в різних сферах суспільного життя та сприяють її інтеграції до об’єднаної Європи.

2. Європейський вибір незалежної України

Європейський вибір України передбачає не лише інтеграцію в міждержавні європейські структури, а й розвиток двосторонніх зв’язків з усіма країнами західноатлантичного світу. Ці дві форми входження України до Європи не суперечать одна одній, а існують на принципі взаємодоповнення.

При цьому така геополітична орієнтація не повинна розглядатися як вулиця з одностороннім рухом, коли Україна лише отримує від розвинутих країн політичну підтримку та фінансову допомогу, нічого не пропонуючи натомість. Слід ураховувати, що від зміцнення незалежного геополітичного становища України виграють усі. Підтримуючи його утвердження, західні партнери тим самим посилюють політичну стабільність у регіоні, долучають цілий народ до загальнолюдських цінностей, принципів демократії та прав людини і, зрештою, покращують власне геополітичне становище.

Отже, практику двосторонніх міждержавних відносин завжди слід розглядати як співпрацю на взаємовигідній основі. Особливо це стосується зв’язків з Україною, геополітична роль якої та потенційні економічні й культурологічні можливості незабаром можуть стати вагомим внеском у загальноєвропейський політичний процес.

Проведений аналіз розвитку двосторонніх геополітичних зв’язків із державами Західної Європи свідчить про активізацію співпраці з країнами цього регіону. Цьому сприяла політика цих держав щодо України, яка враховує її роль у новому геополітичному просторі Європи, а також реальні позитивні зміни в нашій державі та бажання активніше інтегруватися до Європи як серед політиків, так і серед громадян України. Налагодження активного співробітництва на двосторонній основі сприяє входженню України в Європу та допомагає реалізувати один із головних векторів зовнішньополітичних відносин — європейський, який набуває великого значення в контексті стратегічного вибору України. Цей вектор української геостратегії має об’єктивний характер і є важливим для існування держави.

Таким чином, Україна, перебуваючи в структурних рамках надскладного геополітичного розташування, включена до комплексної системи геополітики, тобто здійснює власну геостратегію. Розвиткові відносин із ключовими геополітичними партнерами сприяє активне впровадження проєвропейського курсу та успіхи внутрішніх політичних і економічних перетворень.

У реалізації європейського напряму сучасної геополітики України важливе значення має розвиток міжнародних зв’язків із державами Центральної та Східної Європи, особливо з тими, з якими Україна має спільні кордони — Польщею, Угорщиною, Румунією, Словаччиною та іншими. Для цих держав, як і для нашої, загальноєвропейський процес є важливим геополітичним чинником.

Відзначається, що в колишніх соціалістичних країнах Центральної та Східної Європи досить активно здійснюється політична й економічна трансформація. Значно швидшими темпами, ніж в Україні, Росії та країнах СНД, відбувається процес демократизації суспільного життя та переходу до ринкових відносин. Ці глибокі зміни не лише впливають на міжнародну ситуацію на континенті, а й позначаються на східноєвропейській політиці Заходу, Росії, України та їхніх взаємовідносинах. Розвиток двосторонніх зв’язків України з державами Центральної та Східної Європи в контексті її європейської інтеграції позитивно впливатиме на ефективність нашої сучасної геостратегії.

Таким чином, аналіз процесу формування та розвитку європейського вектора української геополітики дає підстави зробити такі основні висновки. Інтеграція України в Європу — це об’єктивний процес сучасності, підготовлений усім ходом історичного розвитку нашої країни. Український етнос завжди був органічною складовою європейської спільноти. У процесі європейської інтеграції Україна дедалі більше набуває рис впливової європейської держави, перетворюється на реального та активного суб’єкта міжнародних відносин, на справжнього «гравця» на великій геополітичній шахівниці Євразії. Інтеграція України до загальноєвропейського процесу відбувається повільно, але основні причини цього явища слід шукати насамперед не в зовнішніх, а у внутрішніх чинниках.

Безумовно, для входження до Європи Україна має вирішити низку політичних, економічних, соціальних і правових проблем. Необхідно здійснити політичні та економічні реформи, підвищити життєвий рівень населення, без чого неможлива інтеграція України в європейські та євроатлантичні структури, а також регіональне самоутвердження нашої держави в Центрально-Східній Європі.

Висновки

Сучасна нова Європа, яка формується сьогодні завдяки загальноєвропейському політичному процесу, пройшла щонайменше три історичні етапи: повоєнний розподіл сфер впливу; розрядку міжнародної напруженості в 70-ті роки; розпад СРСР. Сучасний світ набуває нових якісних характеристик, відбувається досить динамічна зміна традиційних для минулого геополітичних імперативів.

Об’єднання європейських держав у сучасних умовах у різних сферах життя відбувається в межах європейського процесу. Він за своєю суттю є поліфункціональним, багаторівневим і багатомірним явищем, яке розвивається, розширюється, поглиблюється, дедалі більше охоплюючи всі геополітичні, суспільні та державні структури континенту. Європейський процес сьогодні містить у собі гносеологічну, теоретико-методологічну, культурологічну, геополітичну та інші функції.

Сформульовано принципи, геостратегічні імперативи та вектори, які становлять непохитний стрижень і основний зміст сучасної української геополітики. До таких геополітичних констант належить відомий принцип багатовекторності української геостратегії та її позаблоковий статус. Про доцільність цього обраного курсу переконливо свідчить історичний шлях України. Унікальність геополітичного положення України, її рубіжність, розташування між двома цивілізаціями вимагають від неї нестандартних підходів і виважених рішень.

Список використаних джерел

1. Багров М. Регіональна геополітика і сталий розвиток (концептуальні підходи на прикладі Криму) //Український географічний журнал. - 2001. - № 4. - C. 4-10

2. Будкін В. Україна: інновації, геоекономіка, геополітика/ В. Будкін //Політика і час. - 2007. - № 5. - C. 24-27

3. Василенко С. Українська геополітика. Вектор визначено//Віче. - 2000. - № 9. - C. 62-71

4. Василенко С. Українська геополітика: південний вектор //Віче. - 2002. - № 6. - C. 59-63.

5. Деменко О. Українська геополітика XXI ст.: євразійство чи євроінтеграція?//Людина і політика. - 2004. - № 1. - C. 73-82

6. Карась К. Україна на "великій шахівниці" геополітики: Аргументи Збігнєва Бжезинського //Універсум. - 1999. - № 9-10. - C. 4-10

7. Черевань В. Три сосни української геополітики: ЄС-ЄЕП-НАТО //Голос України. - 2006. - 24 травня. - C. 3