Аспекти визначення рентабельності підприємства

Вступ.

Розділ 1. Теоретичні аспекти визначення рентабельності підприємства.

1.1. Рентабельність як основний показник оцінки діяльності підприємства.

1.2. Фактори, які впливають на величину рентабельності.

1.3. Система показників рентабельності.

Розділ 2. Аналіз рентабельності підприємства.

2.1. Факторний аналіз показників рентабельності підприємства.

2.2. Аналіз рентабельності підприємства з використанням національних стандартів.

2.3. Регулювання рівня рентабельності підприємства.

Розділ 3. Шляхи підвищення рентабельності підприємства.

3.1. Аналіз прибутковості підприємства.

3.2. Мінімізація витрат підприємства як засіб підвищення рентабельності підприємства.

3.3. Управління структурою капіталу підприємства.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Ефективність господарської діяльності підприємства визначається кінцевим результатом його роботи, який оцінюється через загальний обсяг отриманого прибутку та його величину в розрахунку на одиницю використаних ресурсів. Прибуток і його відносний вимірник — рентабельність — виступають ключовими індикаторами ефективності, що відображають інтенсивність ведення господарства. Здатність підприємства до життєдіяльності значною мірою визначається тим, наскільки успішно воно забезпечує фінансову віддачу від ресурсів та досягає необхідного рівня прибутковості при формуванні витрат. Головним завданням для кожного суб'єкта господарювання є правильне співвідношення витрат та доходів.

Отже, питання підвищення рентабельності підприємств є беззаперечно актуальним і вимагає ретельного вивчення як з теоретичної, так і з практичної точки зору.

Уся діяльність підприємства, як поточна, так і перспективна, орієнтована на отримання прибутку, необхідного для підтримки існуючого стану або забезпечення подальшого зростання. Саме тому ключовим завданням є розробка поточних та стратегічних планів, які враховують вплив внутрішніх і зовнішніх чинників. Ці плани стають системою еталонних показників, що зіставляються з фактичними результатами, дозволяючи на основі виявлених відхилень приймати коригувальні рішення в усіх сферах функціонування підприємства.

Рівень прибутковості та обсяги реалізації залежать від виробничої, збутової, постачальницької, маркетингової та фінансової діяльності. Планування рентабельності має охоплювати всі напрями роботи підприємства, оскільки будь-яка прогалина в плануванні може призвести до виникнення "вузьких місць", збоїв та неузгодженостей. Також важливо забезпечити високу точність економічних параметрів та кількісних і якісних характеристик дій при плануванні.

Метою цієї роботи є дослідження теоретичних засад визначення рентабельності та пошук можливих напрямів її зростання.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

• дослідити теоретичні основи рентабельності підприємств;
• провести аналіз рентабельності ТОВ „Гудок”;
• окреслити шляхи підвищення рентабельності підприємства.

Структура курсової роботи передбачає розгляд теоретичних аспектів визначення рентабельності, аналіз діяльності ТОВ “Гудок” та обґрунтування напрямів підвищення рентабельності.

Розділ 1. Теоретичні аспекти визначення рентабельності підприємства

1.1. Рентабельність як основний показник оцінки діяльності підприємства

Прибуток, як економічна категорія, відображає відносини, що виникають у процесі суспільного виробництва. Він є частиною додаткової вартості реалізованого продукту, яка залишається після відшкодування виробничих витрат.

Додатковий продукт — це вартість, створена понад вартість необхідного продукту.

Необхідний продукт — це частина продукту, необхідна для відтворення робочої сили та підтримання її працездатності.

Прибуток є частиною додаткової вартості, яка вже вироблена, реалізована та готова до розподілу, і виступає формою прояву вартості додаткового продукту. Він також є підсумковим показником фінансово-господарської діяльності, що відображає її результати та зазнає впливу багатьох чинників, зокрема ефективності діяльності, сфери функціонування та законодавчих умов обліку. Зростання прибутку свідчить про розширення потенційних можливостей підприємства та підвищення його ділової активності. Він визначає дохід засновників та власників, розміри дивідендів тощо. Згідно з національними стандартами, прибуток — це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати [8, с. 174].

За рівних умов більший прибуток отримає те підприємство, яке володіє більшим капіталом, використовує більше праці та виробляє і реалізує більше продукції (робіт, послуг).

Прибуток — це частина чистого доходу, отриманого на вкладений капітал, що є винагородою за ризик підприємницької діяльності.

Для оцінки ефективності роботи підприємства необхідно порівняти отриманий прибуток із здійсненими витратами. По-перше, витрати можуть розглядатися як поточні витрати діяльності, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). У цьому випадку можливі різні підходи до визначення витрат і прибутку для розрахунків.

По-друге, витрати можуть трактуватися як авансована вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності. Тут також існують різні варіанти визначення авансованої вартості та прибутку для розрахунків.

Рентабельність тісно пов'язана з отриманням прибутку, проте її не слід ототожнювати з абсолютною сумою прибутку. Рентабельність — це відносний показник, що вимірює рівень прибутковості у відсотках [8, с. 176].

Наявність різних варіантів визначення прибутку, поточних витрат та авансованої вартості зумовлює існування значної кількості показників рентабельності.

Р = П : В (А, К) * 100 (1.1.)

де Р — рентабельність, %; П — прибуток; В (А, К) — витрати (активи, ресурси, капітал).

Цей показник демонструє, скільки копійок прибутку отримує підприємство на кожну гривню понесених витрат (вкладених активів, ресурсів).

Розрахунок рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг) може базуватися на прибутку від їх випуску або реалізації. Поточні витрати при цьому можуть враховуватися як: виробнича собівартість; собівартість без матеріальних витрат (заново створена вартість); вартість продукції в цінах виробника (за мінусом непрямих податків).

Для визначення рівня рентабельності підприємств можуть використовуватися: загальний прибуток; прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг). Прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яка може визначатися по-різному (весь капітал, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капітал).

Для розрахунку рентабельності галузей економіки використовується загальна сума прибутку підприємств, що входять до відповідної галузі. На рівень рентабельності галузі впливає наявність у ній низькорентабельних та збиткових підприємств [8, с. 179].

1.2. Фактори, які впливають на величину рентабельності

На зміну рівня прибутковості впливають дві групи факторів:

1. Зовнішні: природні умови; транспортні умови; соціально-економічні умови; рівень розвитку зовнішньоекономічних зв’язків; ціни на виробничі ресурси тощо.

2. Внутрішні: основні фактори: обсяг продажу; собівартість продукції; структура продукції та витрат; ціна продукції; неосновні фактори, пов’язані з порушенням господарської дисципліни [8, с. 182].

Серед факторів, що впливають на рентабельність і залежать від підприємства, найважливішим є зміна обсягу виробництва та реалізації продукції. Чим більший обсяг реалізації, тим вищим буде рівень прибутковості, і навпаки.

Зниження обсягів виробництва в сучасних умовах, за відсутності протидіючих факторів (наприклад, зростання цін), неминуче призводить до зниження прибутковості. Водночас покращення умов реалізації та розрахунково-платіжних відносин сприятиме підвищенню рівня прибутковості. Для цього необхідно вивчати ринкові умови та можливості впровадження продукції на ринок шляхом розширення обсягів продажу. Виробництво та продаж якісної, конкурентоспроможної продукції сприятиме збільшенню прибутку.

Істотним фактором, що впливає на рівень рентабельності, є зміна рівня собівартості продукції. Зв'язок між рентабельністю та собівартістю зворотний: чим нижча собівартість, тим вища рентабельність, і навпаки.

Собівартість продукції — це грошове вираження витрат підприємства на її виробництво. Відповідно до П(С)БО, собівартість реалізованої продукції включає: виробничу собівартість, нерозподілені постійні загальновиробничі витрати та наднормативні виробничі витрати.

Тобто це виробнича собівартість, до складу якої входять:

• прямі матеріальні витрати (вартість сировини, основних матеріалів, купівельних напівфабрикатів, комплектуючих, допоміжних матеріалів);
• прямі витрати на оплату праці (зарплата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві);
• інші прямі витрати (відрахування на соцзаходи, плата за оренду, амортизація);
• загальновиробничі витрати.

До загальновиробничих витрат належать:

• витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, відрахування на соціальні заходи, витрати на відрядження);
• амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення;
• витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування та оренду основних засобів;
• витрати на вдосконалення технології виробництва;
• витрати на опалення, освітлення, водопостачання та утримання виробничих приміщень;
• витрати на обслуговування виробничого процесу;
• витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища;
• інші витрати (від браку, оплата простоїв) [8, с. 189-190].

Суттєвим фактором, що прямо впливає на рентабельність, є рівень застосовуваних цін. В умовах лібералізації вільні ціни встановлюються самим підприємством залежно від конкурентоспроможності продукції, попиту та пропозиції. Таким чином, підприємство може впливати на рентабельність через ціну. З іншого боку, державні регульовані ціни на продукцію монополістів є незалежним фактором, який необхідно враховувати при оцінці результатів діяльності.

Прибутковість вкладеного капіталу залежить від розміру доданої вартості в галузі. Фондоємні галузі (металургія, хімічна промисловість) є менш прибутковими з точки зору рентабельності капіталу через велику вартість основних фондів, однак рентабельність продукції в них може бути високою.

Для матеріаломістких галузей характерна висока частка витрат на сировину в собівартості (у харчовій промисловості — понад 70%). Рентабельність продукції тут відносно низька, а рентабельність капіталу залежить від сучасності обладнання.

У зарплатоємних галузях (сфера послуг, високотехнологічне виробництво) основна цінність — людський капітал, тому ключовим є побудова ефективної системи мотивації персоналу.

Крім того, рентабельність залежить від частки ринку компанії та її стратегічної орієнтації. Практика показує, що найбільші шанси досягти бажаного рівня рентабельності мають великі підприємства зі значною часткою ринку та невеликі спеціалізовані підприємства.

Зарубіжні дослідження свідчать, що 15%-на рентабельність фірми є показником першокласної ефективності управління. Для рентабельності сукупного капіталу індикативним є значення 12,5% ±2,5%. Більшість закордонних бізнесменів почуваються впевнено при рентабельності продажів у 10% та коефіцієнті оборотності активів 1,3-1,5 [8, с. 193].

Мінімально допустима рентабельність має визначатися альтернативною прибутковістю, як це прийнято у світовій практиці, насамперед депозитними ставками комерційних банків. Для виробничих компаній мінімальною можна вважати рентабельність на рівні 8-10%. Реальний бізнес завжди має резерви росту, потенційну величину яких варто враховувати при оцінці поточного мінімального рівня рентабельності.

1.3. Система показників рентабельності

Для підприємств різного профілю, що функціонують в умовах ринкової економіки, головним критерієм ефективності господарювання є прибутковість. Кожне підприємство вимірює прибутковість через визначення абсолютної величини прибутку на різних етапах його формування. Наприклад, американські фірми у зведеному звіті відображають процес формування фінансових результатів через такі показники: валовий прибуток (маржинальний дохід), операційний прибуток, прибуток до оподаткування, прибуток після сплати податку, чистий прибуток, нерозподілений прибуток [4, с. 203].

На основі цих абсолютних показників американські підприємства розраховують ряд показників рентабельності. Особливість їх визначення полягає в тому, що прибуток відносять не до повної собівартості, а до обсягу чистого продажу, під яким розуміють виручку від реалізації за відрахуванням сум за некондиційність, некомплектність та дисконтних знижок.

У країнах з ринковою економікою широко використовується показник рівня загальної рентабельності як відношення прибутку до нарахування процентів до всіх активів підприємства. Він характеризує здатність підприємства до нарощування вкладеного капіталу і є одним з головних при оцінці рентабельності.

Для кожного підприємства важливо знати свій фінансовий стан у плановому періоді, враховуючи передбачувані витрати та кон'юнктуру ринку. Менеджерам необхідно знати, при якому обсязі реалізації досягається беззбитковість виробництва (нульова рентабельність). Такий обсяг називають критичним, оскільки при його зменшенні підприємство зазнає збитків, а при збільшенні — забезпечується прибутковість. Також важливо знати, на скільки потрібно збільшити обсяг виробництва для отримання бажаного прибутку та як вплине на нього зміна витрат.

Визначення критичного обсягу реалізації та аналіз беззбитковості ґрунтується на класифікації витрат залежно від їх зв'язку з обсягом виробництва. Усі витрати поділяються на постійні та змінні. Різне співвідношення між цими групами витрат суттєво впливає на критичний обсяг продажу та прибуток. Для їх визначення можна скористатися двома способами: графічним (побудова графіка критичної точки) та формулою норми беззбитковості.

При зміні величини постійних або змінних витрат необхідно будувати нові графіки для аналізу беззбитковості. Аналогічний аналіз можна здійснити за загальним обсягом реалізації продукції будь-якої галузі, оперуючи загальними постійними та змінними витратами [4, с. 211].

На норму беззбитковості та дохідність впливають такі фактори: сума постійних витрат, змінні витрати на одиницю продукції, ціна реалізації. Підприємство починає отримувати прибуток лише тоді, коли обсяг продажу перевищує критичний рівень. Цей прибуток формується з першої одиниці приросту продукції в розмірі різниці між ціною та змінними витратами. Отже, чим більше продукції реалізовано понад критичний обсяг, тим більший прибуток отримає підприємство.

Розділ 2. Аналіз рентабельності підприємства

2.1. Факторний аналіз показників рентабельності підприємства

Товариство з обмеженою відповідальністю “Гудок” розташоване в м. Коростень по вулиці Сосновського, 9. Підприємство засноване 17 липня 1998 року. Його виробничо-господарська діяльність, права та обов'язки регулюються Господарським кодексом України.

Основними видами діяльності ТОВ ”Гудок” є надання послуг з пошиття одягу та організація харчування для залізничників.

Підприємство „Гудок” створене з метою виробництва продукції, надання послуг та виконання робіт для насичення внутрішнього ринку, задоволення потреб споживачів, створення нових робочих місць, отримання прибутку та реалізації економічних і соціальних інтересів засновників і трудового колективу. Організаційно-правова форма бізнесу обрана не випадково, оскільки самостійна, ініціативна діяльність засновників спрямована на отримання прибутку та здійснюється від їх імені, на їх страх і ризик та під власну відповідальність.

ТОВ „Гудок” має розрахунковий (поточний) рахунок № 26003280012445 в АКБ „Укрсоцбанк” в м. Житомирі, МФО 311526.

Матеріально-технічне забезпечення підприємства здійснюється через систему прямих угод.

Підприємство реалізує свою продукцію та майно за цінами і тарифами, встановленими самостійно або на договірних засадах.

Засновниками підприємства є громадяни України. Форма власності — колективна. Статутний фонд сформовано в розмірі 962,0 тис. грн.

Основні показники рентабельності підприємства можна об'єднати в наступні групи:

• показники, розраховані на основі прибутку (доходу);
• показники, розраховані на основі виробничих активів;
• показники, розраховані на основі потоків наявних коштів.

Для аналізу формування та використання прибутку використовуються такі інформаційні джерела: фінансова звітність, статистична звітність, дані внутрішньогосподарського бухгалтерського обліку, дані первинної облікової документації. Склад звітності ТОВ „Гудок” представлено в таблиці 2.1.

Основним джерелом інформації для зовнішніх користувачів є фінансова звітність, яка містить інформацію, що забезпечує реальну характеристику фінансового стану підприємства та результатів його діяльності.

Фінансова звітність підприємства складається з наступних форм: форма № 1 “Баланс”, форма № 2 “Звіт про фінансові результати”, форма № 3 “Звіт про рух грошових коштів”, форма № 4 “Звіт про власний капітал” та форма № 5 “Примітки до фінансової звітності”.

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо:

• придбання, продажу цінних паперів та володіння ними;
• участі в капіталі підприємства;
• оцінювання якості управління;
• оцінювання здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання;
• забезпеченості зобов’язань підприємства;
• визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;
• регулювання діяльності підприємства;
• прийняття інших рішень.

Фінансова звітність задовольняє потреби користувачів, які не можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їх конкретних потреб. За даними звітності розраховується сукупність аналітичних показників, на основі яких визначаються узагальнюючі показники фінансового стану підприємства.

Проте, незважаючи на важливість фінансового аналізу на основі відносних показників, оцінка діяльності за даними фінансової звітності відображає минулі дані. Екстраполяція тенденцій у майбутнє пов'язана з труднощами та потребує високого професіоналізму [16, с. 87].

Для аналізу фінансового стану та дослідження кількісних залежностей можна використовувати статистичну звітність підприємства.

Форма № 1 “Підприємство” містить дані про зміни складу і структури активів, обсяг виробленої і реалізованої продукції, витрати на виробництво, структуру запасів, валові інвестиції в основний капітал. Форма № 1-Б містить дані про фінансові результати та дебіторську і кредиторську заборгованість, форма №1-ПВ — дані про стан заборгованості з виплати заробітної плати.

Форма № 1-п "Річний звіт підприємства по продукції" містить інформацію про обсяг виробленої продукції у порівнянних і поточних цінах, про виробництво окремих видів продукції в натуральних одиницях.

Форма № 22 "Зведена таблиця основних показників" містить дані про основні фінансові результати: балансовий прибуток або збиток, виручку від реалізації, собівартість, додану вартість, а також про зовнішньоекономічну діяльність, іноземні кредити та інвестиції.

Форма № 5-с "Звіт про витрати на виробництво продукції" містить розшифровку матеріальних та інших витрат [16, с. 89].

Дані форм № 1-п, 22, 5-с використовуються для факторного аналізу собівартості та прибутку від реалізації.

Для аналізу майнового стану залучаються дані форми № 1 статистичної звітності "Звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос)"; для аналізу структури джерел фінансування використовуються дані форми № 2-Б "Звіт про випуск, реалізацію та обіг цінних паперів".

Дані внутрішньогосподарського (управлінського) обліку надаються керівництву для прийняття рішень щодо витрат: за видами виробів, за місцями виникнення, за класифікаційними ознаками, за калькуляційними статтями, за економічними елементами, за періодами.

Структуру витрат за економічними елементами відображають у розділі II "Звіту про фінансові результати". Ці дані використовуються для порівняльного аналізу структури витрат підприємств однієї галузі та аналізу динаміки матеріало- або трудомісткості.

Облік витрат за місцями виникнення дозволяє контролювати формування затрат та обґрунтовано розподіляти непрямі витрати за носіями витрат.

Дані обліку за носіями витрат використовуються для порівняння ціни продажу і собівартості. Облік за носіями тільки прямих витрат дозволяє визначити маржинальний дохід на виріб як різницю між ціною реалізації та прямими витратами. Розмір маржинального доходу показує "внесок" виробу в покриття постійних витрат і, відповідно, у прибуток підприємства.

Невід'ємною умовою бухгалтерського обліку є документальне оформлення кожної господарської операції.

Для поглибленого аналізу можна скористатися даними з первинних документів, оборотних відомостей за аналітичними та синтетичними рахунками: про інвентаризацію основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, про структуру дебіторської та кредиторської заборгованості, про виконання кредитних угод, про непродуктивні видатки тощо. В Україні залучення первинних даних передбачено методикою поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств [16, с. 91].

2.2. Аналіз рентабельності підприємства з використанням національних стандартів

Згідно з П(С)БО 3 „Звіт про фінансові результати”, чистий прибуток (збиток) формується поступово протягом року від усіх видів звичайної та надзвичайної діяльності та включає:

• чистий дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, послуг);
• валовий прибуток (збиток);
• фінансовий результат від операційної діяльності;
• прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування;
• прибуток (збиток) від звичайної діяльності;
• прибуток (збиток) від надзвичайної діяльності.

Чистий дохід від реалізації визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації ПДВ, акцизного збору, інших зборів та знижок.

Різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції називається валовим прибутком (збитком).

Фінансовий результат від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку, іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів і витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку.

Окремо відображаються невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій).

Остаточний фінансовий результат — чистий прибуток (збиток) — визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період [13, с. 237].

Проаналізуємо формування чистого прибутку ТОВ „Гудок” за даними Звіту про фінансові результати за 2001-2003 рр. (табл. 2.2.).

Формування фінансового результату за останні три роки зобразимо у вигляді діаграми (рис.2.1.).

Як видно з табл. 2.2., стрімкий ріст чистого доходу припадає на 2003 р., що пов'язано з реорганізацією підприємства та підвищенням його активності на ринку.

За період 2002-2003 рр. виручка від реалізації збільшилась на 8371,6 тис. грн., тобто майже в 3 рази. Таке підвищення також викликане збільшенням собівартості сировини та інших ресурсів.

Собівартість реалізованої продукції за період 2001-2003 рр. зросла на 7511,8 тис. грн., або в 3,1 рази. Зростання собівартості випереджає зростання виручки, що негативно відображається на прибутку.

Прибуток від реалізації в 2003 р. зріс порівняно з 2001 р. на 134,3 тис. грн., або на 64,2%, хоча порівняно з 2002 р. він зріс на 209,6 тис. грн., тобто в 1,5 рази. Чистий прибуток збільшився порівняно з 2002 р. на 146,72 тис. грн., або в 1,6 раза, а порівняно з 2001 р. — на 94 тис. грн., або на 64,2%.

Прослідкуємо динаміку чистого прибутку, розрахунку абсолютних приростів, базисних і ланцюгових темпів зростання і приросту (табл. 2.3.).

Як видно з діаграми, найбільшу частку в загальному чистому доході займає надання послуг з пошиття одягу, при цьому питома вага цієї статті в 2003 р. збільшилась на 9,23 пунктів структури. Частка інших складових чистого доходу за 2003 р. зменшувалась.

З проведеного аналізу можна зробити висновок, що у ТОВ „Гудок” простежується стабільна тенденція зростання прибутку, тому підприємству потрібно докладати зусиль для підтримання існуючого рівня прибутковості та пошуку додаткових резервів зростання.

Розглянемо особливості розподілу прибутку у ТОВ „Гудок”.

Чинне законодавство України передбачає першочерговим обов'язком кожного суб'єкту підприємницької діяльності внесення до державного бюджету таких податків і зборів з одержаного балансового прибутку: податку на прибуток, податку на нерухоме майно, податку на землю, податку з власників транспортних засобів. Прибуток, що залишається після сплати цих податків, надходить у повне розпорядження підприємства [14, с. 248].

Основні напрями використання чистого прибутку у ТОВ „Гудок” визначені Статутом.

Господарська практика передбачає наступні напрями використання чистого прибутку (табл. 2.5):

1. Фонд інвестування підприємства (фінансування науково-дослідних робіт, розробки і освоєння нових видів продукції, модернізацію обладнання, придбання нематеріальних активів, поповнення обігового капіталу).
2. Фонд фінансування витрат, пов'язаних із соціальними потребами (експлуатація соціально-побутових об'єктів, будівництво об'єктів невиробничого призначення, проведення оздоровчих заходів).
3. Фонд прибутків засновників (виплата пропорційно до частки внеску засновників у статутний капітал).
4. Резервний фонд, що формується у розмірах, рекомендованих чинним законодавством та установчими документами.

Наведені дані свідчать про збільшення абсолютної суми використання коштів за всіма напрямами, що пояснюється зростанням чистого прибутку.

Найбільший абсолютний та відносний приріст спостерігається у фонді інвестування виробництва: в 2003 р. порівняно з 2001 р. — на 50,04 тис. грн., або на 79,5%.

Відповідно зросла і питома вага цього напряму витрачання коштів на 4 пункти структури, внаслідок чого за іншими напрямами спостерігається зменшення їх питомої ваги.

Позитивно характеризує підприємство зростання прибутків засновників і стимулювання персоналу, проте їх питома вага в фонді розподілу чистого прибутку зменшується.

На підприємстві успішно застосовуються форми стимулювання персоналу та управлінських кадрів за рахунок чистого прибутку. Вищі управлінські кадри стимулюють шляхом відрахувань з прибутків, персонал заохочують преміюванням та наданням матеріальної допомоги.

2.3. Регулювання рівня рентабельності підприємства

Рентабельність є життєво важливим показником для підприємства, оскільки достатній рівень економічної рентабельності — свідчення нинішніх і застава майбутніх успіхів.

Прибуток визначається за даними податкового обліку шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на:

• суму валових витрат платника податку;
• суму амортизаційних відрахувань.

Основними принципами розподілення прибутку в ринкових умовах є:

• розподіл прибутку між державою і підприємством повинен проводитись з врахуванням інтересів держави у формуванні бюджетів та зацікавленості підприємств у стимулюванні їх діяльності;
• вилучення частини прибутку державою у вигляді податків повинно проводитись по твердих, невисоких ставках, встановлених законодавчо, розміри яких не повинні бути змінені довільно;
• прибуток, що залишається в розпорядженні суб'єкта, повинен направлятися в першу чергу на нагромадження, яке забезпечуватиме подальший розвиток, а в частині, що залишилася, — на споживання для задоволення матеріальних і соціальних потреб робітників [5, с. 60].

Відповідно до Господарського кодексу України, порядок використання прибутку визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган відповідно до статуту та чинного законодавства. Державний вплив на направлення і об'єми використання прибутку здійснюється через нормативи, податки, податкові пільги тощо.

Отже, розподілення прибутку регулюється в тому розмірі, який надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків та інших обов'язкових платежів. Балансовий прибуток використовується, в першу чергу, на сплату до бюджету встановлених податків і платежів. Залишений після цього прибуток вважається чистим прибутком підприємства і розподіляється на його розсуд. Порядок розподілення і використання прибутку фіксується в статуті та визначається положенням, розробленим економічними службами [5, с. 61].

Згідно зі статутом, підприємства можуть використовувати прибуток на поповнення статутного капіталу, утворення та поповнення резервного капіталу, направляти на виробничий, соціальний розвиток, матеріальне заохочення та інші цілі. У випадках, передбачених статутом, частина чистого прибутку може передаватися у власність робітникам підприємства.

Розділ 3. Шляхи підвищення рентабельності підприємства

3.1. Аналіз прибутковості підприємства

На думку експертів, продукція, послуги та роботи ТОВ „Гудок” відрізняються досить високою якістю. Проблема збільшення обсягів господарської діяльності полягає у високій собівартості, що пов'язано з високими цінами на ресурси. Формування витрат на виробництво продукції в 2001-2003 рр. представлено в табл. 3.1.

Як бачимо з табл. 3.1, витрати на виробництво продукції та надання послуг в 2003 р. збільшились порівняно з 2001 р. на 7511,8 тис. грн., або на 306%. Збільшення відбулось за всіма статтями, особливо по матеріальним витратам. Інші операційні витрати в 2003 р. зменшились.

Змінилась і структура витрат: збільшилась доля матеріальних витрат, витрат на оплату праці, на соціальні заходи, а частка амортизації та інших операційних витрат зменшилась.

Тому найголовніша задача для підприємства — управління прибутком через зниження собівартості виробництва.

Для ефективного управління прибутком слід починати з управління витратами. Управління витратами — це:

• усвідомлення того, де, коли і в яких обсягах витрачаються ресурси підприємства;
• прогноз того, де, для чого і в яких обсягах необхідно залучати додаткові фінансові ресурси;
• вміння забезпечити максимально високий рівень віддачі від використання ресурсів.

Управління витратами — це вміння економити ресурси і максимізувати віддачу від них.

Переваги ефективного управління витратами:

1. виробництво конкурентноздатної продукції за рахунок більш низьких витрат і цін;
2. наявність якісної інформації про собівартість окремих видів продукції та їх позиції на ринку;
3. можливість застосування гнучкого ціноутворення;
4. надання об'єктивних даних для складання бюджету підприємства;
5. можливість оцінки діяльності кожного підрозділу з фінансової точки зору;
6. прийняття обґрунтованих і ефективних управлінських рішень.

Основними шляхами зниження витрат є економія всіх видів ресурсів: трудових та матеріальних. Значну долю в структурі витрат займає оплата праці, тому актуальною є задача зниження трудомісткості продукції, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності персоналу.

Зниження трудомісткості та збільшення продуктивності праці можна досягнути шляхом механізації та автоматизації виробництва, застосування прогресивних технологій, заміни та модернізації застарілого обладнання. На підприємстві багато застарілого обладнання, яке можна продати без шкоди для виробництва. Отримані кошти можна вкласти в нове, ресурсозберігаюче обладнання, яке підвищить фондовіддачу.

Матеріальні ресурси займають 72,88% в структурі витрат, тому важливим є застосування ресурсозберігаючих технологій та вхідного контролю за якістю сировини.

Скорочення витрат по амортизації можна досягнути шляхом кращого використання основних фондів, максимізації їх завантаження та списання з балансу непрацюючого обладнання.

Розподілимо витрати підприємства на постійні і змінні. Проміжний результат діяльності називають валовою маржею. Головною метою підприємства має бути максимізація валової маржі, оскільки саме вона є межею покриття постійних витрат і формування прибутку.

Запас фінансової міцності показує, як виручка від реалізації віддаляється від межі рентабельності. Розрахунок показників по видам продукції наводиться в таблиці 3.2.

Як видно з табл. 3.2., в 2003 р. виручка від реалізації перевищує змінні витрати на 2692,6 тис. грн., що є головною причиною прибуткової діяльності.

Шляхом розрахунку можливих змін витрат і ціни складено план на 2004 р. На основі моделювання визначено, що середня ціна має бути підвищена на 10%, а витрати знижені на 5%.

Як видно з рис. 3.2. та табл. 3.3., збільшення ціни на 10% та зменшення витрат на 5% приведе до зростання валового прибутку на 1623 тис. грн., або в 2,2 рази, порівняно з 2004 р.

Управління прибутком має базуватись на врахуванні комерційних ризиків: зменшення обсягу продажу внаслідок підвищення ціни, зростання цін на ресурси тощо. Будь-яке зниження виручки викличе зменшення прибутку. Сила впливу операційного важеля показує, на скільки відсотків зміниться прибуток при зміні виручки на 1%.

Сила впливу операційного важеля: валова маржа/прибуток = 4245,1/2905,6 = 1,46. Це означає, що при скороченні виручки на 10% прибуток знизиться на 14,6%.

Таким чином, потрібно постійно контролювати запас фінансової міцності, знаходити шляхи зменшення витрат, проводити гнучку цінову політику. Як тільки підприємство досягне межі рентабельності (3903,9 тис. грн), можна використовувати систему знижок та інші заходи по стимулюванню збуту.

Стабільність фінансово-господарської діяльності може бути забезпечена тільки за умови постійної реалізації продукції та одержання виручки, достатньої для виконання зобов'язань. Для розвитку підприємства необхідно, щоб після всіх розрахунків залишався прибуток, який би дозволив розвивати виробництво. Загальна стійкість передбачає такий рух грошових потоків, який забезпечив би постійне перевищення доходів над витратами.

3.2. Мінімізація витрат підприємства як засіб підвищення рентабельності

У стандартних економічних моделях підприємство прагне до максимізації прибутку та мінімізації витрат. При цьому його стримують різні обмеження. Розглянемо найбільш суттєві з них.

Методика обчислення оподатковуваного прибутку за Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств” та прибутку, який реально отримують підприємства, суттєво відрізняються.

Обліковий прибуток не збігається з оподатковуваним, оскільки у фінансовому й податковому законодавстві коригування доходів і витрат здійснюється за різними статтями, у різних випадках або в різні терміни. Такі розбіжності називаються відстроченими податковими зобов'язаннями або активами.

Для дослідження теми визначимо деякі терміни.

Обліковий (реальний) прибуток — фінансовий результат до оподаткування, розрахований за правилами бухгалтерського обліку (ряд 170 або різниця між ряд 170 та ряд 175 Звіту про фінансові результати).

Розрахунковий (обліковий) податок на прибуток — це 30% від фінансового результату до оподаткування (ряд 170 Звіту про фінансові результати).

Витрати з податку на прибуток — податок на прибуток, обчислений з урахуванням тимчасових різниць (ряд 180 Звіту про фінансові результати).

Оподатковуваний прибуток розраховується за Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р. і являє собою різницю між скоригованим валовим доходом та валовими витратами і амортизаційними відрахуваннями.

Податок на прибуток (до бюджету) визначається на підставі Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р. [15, с. 154].

Різниця між податком на прибуток (до бюджету) та умовно визначеним, розрахованим на основі облікового прибутку, є реальною величиною, яка суттєво впливає на діяльність підприємств.

Ці розбіжності пояснюються впливом постійних та тимчасових різниць у визначенні облікового та оподатковуваного прибутків. Постійні різниці не змінюються протягом тривалого часу та пов'язані з розрахунком податку на прибуток. Найчастіше такі різниці залежать від особливостей формування оподатковуваного прибутку, встановлених податковим законодавством.

Як правило, постійні різниці виникають через визначення доходів та витрат, що не враховуються при обчисленні валових доходів та витрат, і одночасно впливають на розмір облікового прибутку.

Постійні різниці, що впливають на відмінність між оподатковуваним та обліковим прибутками підприємств України, наведено в таблиці 3.4.

Постійні різниці не визнаються у складі витрат із податку на прибуток. Це відповідає нормативним актам, проте на практиці різниця між податком на прибуток, розрахованим згідно із Законом, та умовним податком на реальний прибуток досить суттєва [15, с. 159].

Тимчасові різниці виникають у зв'язку з різницею в часі визначення сум доходів і витрат згідно з бухгалтерськими та податковими нормами. Тимчасові розбіжності не можуть постійно формувати розбіжностей упродовж усього періоду діяльності. Саме вони є головним джерелом обліково-податкових різниць (табл. 3.5.).

Відстрочені податкові зобов'язання утворюються при перевищенні оподатковуваного прибутку над обліковим (ОбП > ОпП), тобто сплачений податок більший за розрахунковий. Якщо ні, то нараховуються відстрочені податкові активи (ОбП > ОпП). Тимчасові різниці, що підлягають обчисленню, спричинюють появу відстрочених податкових активів; тимчасові різниці, що підлягають оподаткуванню, спричинюють появу відстрочених податкових зобов'язань.

Податок на прибуток = витрати з податку на прибуток - відстрочені податкові зобов'язання + відстрочені податкові активи; або витрати з податку на прибуток (ряд. 180) = податок на прибуток + відстрочений податок; або податок на прибуток + відстрочені податкові зобов'язання - відстрочені податкові активи.

Найчастіше тимчасові різниці являють собою видані й отримані аванси, які у податковому обліку впливають на формування валових доходів та витрат, тоді як для цілей бухгалтерського обліку вони не визнаються доходами й витратами.

Наприклад, дебіторська заборгованість за авансами ТОВ „Гудок” на кінець 2003 р. в 75 разів перевищувала кредиторську, що свідчить про перевищення валових витрат над валовими доходами, в результаті обліковий податок буде набагато більший за реальний.

Розглядаючи дані балансу, слід зазначити, що відстрочених податкових активів та зобов'язань на підприємстві немає, оскільки баланс — це констатація факту на кінець звітного періоду. У динаміці вплив різниць можна простежити, використовуючи первинні документи та синтетичні рахунки.

Як видно з таблиці, податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету, в середньому за роками в 1,4 рази більший від розрахункового.

Отже, реальний податок на прибуток в середньому більший від розрахункового: він більший майже на 35% у 2001 році, на 55% — у 2002-му, і на 45% — у 2003 році.

Таким чином, "переплата" податку на прибуток формується через постійні й тимчасові різниці.

Діаграма (рис. 3.3) свідчить про постійне перевищення сплаченого до бюджету податку над розрахунковим, що визначається на основі реально отриманого прибутку ТОВ „Гудок”.

Подальша сплата податку на прибуток — це чинник, що зумовлює постійне вилучення фінансових ресурсів та їх іммобілізацію.

За існуючого в Україні порядку оподаткування питома вага податків у виручці становить приблизно 20-35% залежно від структури собівартості, і ця частка має тенденцію до зростання відповідно до збільшення розміру підприємства.

Співвідношення прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків, та податків, що сплачуються державі, свідчить, що підприємницький сектор головним чином працює на державу. Це співвідношення становить приблизно 7 : 30, і це при тому, що до уваги беруться тільки загальнодержавні податки. Якщо додати обов'язкові стягнення (державне мито, акцизи, патенти, ліцензії), то співвідношення буде ще більшим.

Для підвищення ефективності державного регулювання економіки в галузі бюджетно-податкової політики необхідно вжити таких заходів:

• зупинити безперервний потік податкових змін;
• спростити механізм оподаткування, упорядкувати систему надання пільг і застосування фінансових санкцій;
• створити більші можливості використання прибутку з метою інвестування у виробництво шляхом скасування тих податків і відрахувань, які сплачуються до бюджету за рахунок прибутку (крім податку на прибуток).

Вдосконалення економічної політики формування прибутку у ТОВ „Гудок” передбачає збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції, зниження витрат, а також обґрунтування оптимального ціноутворення.

Політика щодо оптимізації випуску та структури виробництва передбачає конкретні дії, що спираються на аналіз та прогнози попиту на ринку, спрямовані на:

• випуск нових видів продукції;
• додаткові маркетингові зусилля щодо збільшення виробництва і продажу існуючої продукції (рекламу, створення конкурентоспроможних умов продажу).

Резервами підвищення прибутку є зниження сум постійних і змінних витрат.

До резервів зниження постійних витрат відносять:

• суттєве скорочення накладних витрат (витрат на управління) при неблагонадійній кон'юнктурі ринку;
• продаж частини обладнання і нематеріальних активів, що не використовується, з метою зниження амортизаційних відрахувань;
• широке використання короткострокових форм лізингу машин і обладнання замість їхнього залучення до власності;
• скорочення обсягів ряду комунальних послуг.

До резервів економії змінних витрат можна віднести:

• зниження чисельності робітників основного і додаткового виробництва за рахунок зростання продуктивності праці;
• скорочення обсягів запасу сировини, матеріалів, готової продукції в період неблагонадійної кон'юнктури ринку;
• забезпечення вигідних умов постачання сировини і матеріалів.

Механізм розподілу прибутку у ТОВ „Гудок” повинен передбачати таку послідовність дій:

На першому етапі із суми чистого прибутку вираховуються обов'язкові відрахування в резервний (не менш 5%, як передбачено статутом) та інші обов'язкові фонди спеціального призначення.

На другому етапі з частини чистого прибутку, що залишився, віднімаються кошти, що направляються на повернення раніше отриманих позичок, викуп облігацій тощо.

Знайдена у результаті першого і другого етапів сума чистого прибутку представляє собою межі, в рамках яких реалізується відповідний тип дивідендної політики.

На третьому етапі частина чистого прибутку, що залишився, розподіляється на цілі виробничого розвитку і споживання. Підприємство дотримується залишкового типу дивідендної політики, тому пріоритетною задачею є повне задоволення потреби у власних фінансових ресурсах.

На четвертому етапі сформований загальний фонд споживання розподіляється на фонд виплати дивідендів і фонд споживання персоналу. Основою такого розподілу є обраний тип дивідендної політики і зобов'язання по колективному трудовому договору.

На п'ятому етапі визначається коефіцієнт дивідендних виплат за результатами реалізації дивідендної політики у звітному періоді.

Ефективність капіталізації прибутку може бути оцінена шляхом порівняння фактичної рентабельності власного капіталу із середньою ставкою депозитного відсотка. Якщо фактична рентабельність нижче ставки депозитного відсотка, то капіталізація прибутку для власників невигідна.

Економічна політика формування та розподілу прибутку у ТОВ „Гудок” повинна спрямовуватись на:

• виявлення і ліквідацію втрат і збитків, їх причин і перебудування організаційної структури таким чином, щоб підприємство могло одержати максимальний прибуток;
• налагодження жорсткого внутрішньогосподарського контролю і проведення глибокої ревізії діяльності, інвентаризацію статей балансу, детальне вивчення складу матеріальних цінностей, дебіторської заборгованості;
• впровадження автоматизованої системи інформації, яка б могла своєчасно, достовірно, повно і систематично надавати керівним органам необхідну інформацію про зовнішні та внутрішні умови, реальний економічний стан;
• об'єктивну оцінку недоліків у керівництві, практичній діяльності та кваліфікації керівного персоналу; вдосконалення методів управління на основі правильного добору керівників, підвищення рівня їх освіти, застосування колективних форм керівництва;
• постійне дотримання розрахунково-платіжної дисципліни при розрахунках як з постачальниками, так і з покупцями продукції.

Комплексне виконання цих заходів дозволить покращити фінансовий стан підприємства.

3.3. Управління структурою капіталу підприємства

Умовою життєздатності підприємства та основою його розвитку є фінансова стійкість. У широкому розумінні вона розглядається як здатність підприємства на довгострокову перспективу генерувати доход, достатній для виконання зобов'язань перед інвесторами і задоволення потреб власників. Це комплексне поняття, яке перебуває під впливом різноманітних фінансово-економічних факторів. Стабільність діяльності може бути забезпечена тільки за умови постійної реалізації та одержання виручки, достатньої для виконання зобов'язань. Для розвитку необхідно, щоб після всіх розрахунків залишався прибуток, який би дозволив розвивати виробництво. Загальна стійкість передбачає такий рух грошових потоків, який забезпечив би постійне перевищення доходів над витратами [14, с. 318].

Стратегія управління фінансовою стійкістю повинна спрямовуватись на:

• якість управління оптимальним складом і структурою поточних активів: зменшення частки дебіторської заборгованості шляхом встановлення штрафів за кожний день прострочення платежу;
• правильний вибір стратегії і тактики управління структурою власних фінансових ресурсів;
• заходи щодо управління коштами, що додатково мобілізуються на ринку позичкових капіталів. Стратегія повинна бути направлена на усунення фінансового ризику нездатності своєчасно розплатитися з кредиторами.

До джерел отримання грошових коштів відносяться:

1. реалізація продукції з негайною оплатою;
2. отримання дебіторської заборгованості;
3. продаж резервних грошових активів;
4. продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запасів);
5. отримання банківських кредитів;
6. залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків [14, с. 320].

Важливим показником, що характеризує фінансову стійкість, є показник автономії, який показує, наскільки підприємство незалежне від позикового капіталу (табл. 3.7.).

Доля власних коштів у загальній сумі джерел в 2001-2003 рр. була високою: відповідно 94% і 91%. В 2003 р. частка власного капіталу зменшилась і становила 68%, при нормативному значенні 50%.

Отримані дані свідчать про не високий рівень залежності підприємства від зовнішнього фінансування.

Показник фінансової стійкості перевищує нормативне значення. Зниження коефіцієнту в кінці 2003 р. обумовлено підвищенням обсягу позикових коштів.

Згідно з даними таблиці 2.8., на кожну гривню вкладених в активи власних коштів в 2001 р. припадало 0,06 грн. позикових, в 2002 р. — 0,10 грн., а в 2003 р. — 0,47 грн. Порівняно з 2001 р. в 2003 р. значно підвищився рівень фінансової залежності від позикових коштів.

Таким чином, на кінець 2003 р. ТОВ „Гудок” мало нестійке фінансове становище. Підприємство має недостатню частку власних коштів і досить високий рівень залежності від зовнішнього фінансування, але цих коштів не вистачає для забезпечення виробничих запасів і затрат.

Висновки

У роботі було розглянуто теоретичні аспекти визначення та підвищення рентабельності, на основі чого зроблено наступні висновки та пропозиції.

У найширшому розумінні рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому; прибутковість різних галузей економіки. Рентабельність — це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

Основні показники рентабельності можна об'єднати в наступні групи:

• показники, розраховані на основі прибутку (доходу);
• показники, розраховані на основі виробничих активів;
• показники, розраховані на основі потоків наявних коштів.

Найголовнішою задачею для підприємств є управління прибутком через зниження собівартості виробництва.

Стратегія підвищення прибутковості підприємств України повинна спрямовуватись на:

• виявлення і ліквідацію втрат і збитків, їх причин і перебудову організаційної структури таким чином, щоб підприємства могли одержувати максимальний прибуток;
• налагодження жорсткого внутрішньогосподарського контролю і проведення глибокої ревізії діяльності, інвентаризації статей балансу, детальне вивчення складу матеріальних цінностей, дебіторської заборгованості;
• впровадження автоматизованої системи інформації, яка б могла своєчасно, достовірно, повно і систематично надавати керівним органам необхідну інформацію про зовнішні та внутрішні умови, реальний економічний стан;
• об'єктивну оцінку недоліків у керівництві, практичній діяльності та кваліфікації керівного персоналу; вдосконалення методів управління на основі правильного добору керівників, підвищення рівня їх освіти, застосування колективних форм керівництва;
• постійне дотримання розрахунково-платіжної дисципліни при розрахунках як з постачальниками, так і з покупцями продукції.

Під час планування чистого прибутку на підприємстві не враховується розподіл витрат на постійні і змінні, не досліджується взаємозв'язок між обсягом виробництва, витратами і ціною продукції. Тому пропонується проводити операційний аналіз, який дозволяє визначати залежність прибутку від витрат і обсягу реалізації, тобто чутливість прибутку до різних напрямів планування. Застосовуючи операційний аналіз, можна передбачати всі варіанти впливу зміни обсягу реалізації, ціни, витрат на величину прибутку і обрати прийнятний варіант.

Найголовнішою задачею для ТОВ “Гудок” є управління прибутком через зниження собівартості виробництва.

Основними шляхами зниження витрат є економія всіх видів ресурсів: трудових та матеріальних. Значну долю в структурі витрат займає оплата праці, тому актуальною є задача зниження трудомісткості продукції, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності персоналу.

Зниження трудомісткості та збільшення продуктивності праці можна досягнути шляхом механізації та автоматизації виробництва, застосування прогресивних технологій, заміни та модернізації застарілого обладнання. На підприємстві багато застарілого обладнання, яке можна продати без шкоди для виробництва. Отримані кошти можна вкласти в нове, ресурсозберігаюче обладнання, яке підвищить фондовіддачу. Важливим є підвищення вимог та застосування вхідного контролю за якістю сировини та матеріалів.

Скорочення витрат по амортизації можна досягнути шляхом кращого використання основних фондів, максимізації їх завантаження та списання з балансу непрацюючого обладнання. Стратегія підвищення прибутковості ТОВ „Гудок” повинна спрямовуватись на:

1. виявлення і ліквідацію втрат і збитків, їх причин і перебудування організаційної структури таким чином, щоб підприємство могло одержати максимальний прибуток;
2. налагодження жорсткого внутрішньогосподарського контролю і проведення глибокої ревізії діяльності, інвентаризацію статей балансу, детальне вивчення складу матеріальних цінностей, дебіторської заборгованості;
3. впровадження автоматизованої системи інформації, яка б могла своєчасно, достовірно, повно і систематично надавати керівним органам необхідну інформацію про зовнішні та внутрішні умови, реальний економічний стан;
4. об'єктивну оцінку недоліків у керівництві, практичній діяльності та кваліфікації керівного персоналу; вдосконалення методів управління на основі правильного добору керівників, підвищення рівня їх освіти, застосування колективних форм керівництва;
5. постійне дотримання розрахунково-платіжної дисципліни при розрахунках як з постачальниками, так і з покупцями продукції.

Що стосується підвищення прибутковості підприємств на рівні держави, доцільно запровадити регресивну податкову шкалу, коли ставки податків зменшуються разом із підвищенням величини отриманого підприємствами прибутку.

Список використаних джерел

1. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 р. зі змінами і доповненнями
2. Закон України „Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р. зі змінами і доповненнями
3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч.посіб. – К.: Вища шк.., 1998. – 544 с.
4. Економіка виробничого підприємства: Навч. посібник /За ред.. Й.М.Петровича. - К., 2001. - 405 с.
5. Житна І.П., Нескреба А.М. Економічний аналіз господарської діяльності підприємств: Навч.посібник. – К.: Вища шк., 1992. – 191 с.
6. Каретнікова В.С. Планування діяльності підприємства: Навч. посібник. – Х., 1999. – 265 с.
7. Основні результати фінансової діяльності підприємств України за 9 місяців 2002 року / Актуальні проблеми економіки. - 2003. - №3. - с.67-76
8. Орлов О.О. Планування діяльності підприємства. Підручник. – К.: Скарби, 2002. – 336 с.
9. Поліщук Н.В. Фінансовий аспект діяльності підприємства / Фінанси України. – 2000. - №12, с.109-116
10. Савчук В.П., Москаленко О.В. Вплив інфляції на оцінку показників прибутковості підприємства / Фінанси України. - 2002. - №1. с.50-53
11. Статистичний щорічник України за 2002 рік. Держкомстат України. - К.: Техніка. 2003
12. Тян Р.Б. Планування діяльності підприємства: Навч. посібник . – К.: МАУП, 1998. – 156 с.
13. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств. Навч.посібник. Житомир: ЖІТІ, 2000. – 440 с.
14. Фінанси підприємств: Підручник / За ред. А.М.Поддерєрьогіна. - К., 2000. - 460 с.
15. Фінансова діяльність підприємства: Підручник / Бандурка О.М. та ін.. - К., 2002. - 384 с.
16. Фінансова діяльність підприємства: Навч.посібник /За ред. Г.Г.Кірейцева. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 326 с.