Антимонопольне законодавство України

Антимонопольне регулювання в Україні: ключові аспекти

1. Антимонопольне законодавство
2. Зловживання монопольним становищем на ринку
3. Антиконкурентні узгоджені дії
4. Дискримінація підприємців
5. Ефективність антимонопольного законодавства
6. Санкції за порушення антимоноп. законодавства

Антимонопольне законодавство

Сьогодні антимонопольні закони функціонують практично в усіх розвинутих державах. В Україні базовим нормативним актом у цій сфері виступає Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 15.03.1992 року. У першій статті цього закону зазначено:

«…Монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків; монопольна ціна - ціна, яка встановлюється суб'єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку, і призводить до обмеження конкуренції або порушення прав споживача; (Абзац восьмий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 154/98-ВР від 03.03.98) монопольна діяльність - дії (бездіяльність) суб'єктів господарювання за умови монопольного становища на ринку одного суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання) у виробництві та реалізації товарів, а також дії (бездіяльність) органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського управління та контролю, спрямовані на недопущення, істотне обмеження чи усунення конкуренції; монопольне утворення - підприємство, об'єднання чи господарське товариство та інше утворення, що займає монопольне становище на ринку…» [6.-ст.1]

Ключове питання, яке постає під час застосування антимонопольного законодавства, полягає в тому, як визначати галузі, що підпадають під його дію: на основі структури галузі чи на основі поведінки фірм у ній?

Прихильники «структурного» підходу стверджують, що галузь із монополістичною структурою поводитиметься відповідним чином.

Аналізуючи поведінку компаній на ринку, варто враховувати такі фактори:

• спроможність фірм перешкоджати входу нових конкурентів;
• наявність конкуренції з боку імпорту (а глобальна тенденція до зростання транснаціональної конкуренції знижує ризик втрат для споживачів від порушень національними монополістами);
• наявність цінової конкуренції чи, навпаки, змови щодо цін;
• рівень конкуренції в інноваційній та інших нецінових сферах.

Не менш важливим є питання визначення ринкової частки фірми-монополіста. [4.-ст.38,39]

Згідно зі статтею 42 Конституції України, забороняються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Конституційна заборона охоплює будь-яку діяльність, спрямовану на недопущення, обмеження чи усунення конкуренції, незалежно від конкретних форм і складів правопорушень. Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» визначає три види порушень антимонопольного законодавства: зловживання монопольним становищем на ринку, антиконкурентні узгоджені дії та дискримінацію підприємців. [5.-стор.19,20]

Зловживання монопольним становищем на ринку

Це правопорушення може вчинятися виключно суб'єктом господарювання, який посідає монопольне становище на ринку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про обмеження монополізму ...», монопольне становище — це домінуюче становище суб'єкта господарювання, що дозволяє йому самостійно або спільно з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків. Ознаками ринкової влади є: здатність підприємця, що не є єдиним виробником (постачальником) відповідного товару, диктувати свої умови при продажу товару, підписанні договору про постачання, нав'язувати споживачу невигідні умови; здатність підприємця за допомогою монополізації ринку постачання виробничих ресурсів обмежувати конкуренцію, витісняти з ринку інших підприємців, що випускають відповідні товари з застосуванням виробничих ресурсів, створювати бар'єри вступу на ринок; здатність підприємця скорочувати чи обмежувати випуск товарів і постачання їх на ринок збуту з метою одержання однобічної користі при купівлі чи продажі товарів, при заключенні договорів і угод про постачання товарів, а інші підприємства, що є його конкурентами, не здатні компенсувати створений дефіцит товарів; здатність підприємця підвищувати ціни на товари і підтримувати їх на рівні, що перевищує рівень, обумовлений конкуренцією на ринку. [6.-ст.1,2]

Згідно з українським законодавством, саме по собі володіння монопольним становищем не є протиправним. Протиправним вважається лише зловживання домінуванням на ринку.

Стаття 4 Закону України «Про обмеження монополізму ...» відносить до зловживань монопольним становищем:

• нав'язування умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, не пов'язаних із предметом договору, зокрема нав'язування товару, який не потрібен контрагенту;
• обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
• часткову або повну відмову від реалізації чи закупівлі товару за відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
• інші дії, що призвели або можуть призвести до створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктів господарювання;
• встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;
• встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів;
• встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції. [6.-ст.5,6]

Перелік діянь, що кваліфікуються як зловживання монопольним становищем, у Законі розширювався: якщо спочатку налічувалося 5 порушень, то згодом їх кількість зросла до 7. Втім, попри розширення, цей перелік, як і в первинній редакції, залишається вичерпним.

Через відсутність реальної конкуренції та дієвих механізмів правового захисту споживачів значно посилюється тиск виробника (постачальника, продавця) на покупця під час нав'язування умов договору, зокрема при встановленні цін. В умовах монополії споживач позбавлений можливості реально обирати виробника (продавця) і потрапляє в економічну залежність від монополіста, який нерідко вдається до недобросовісних методів.

Специфіка цього виду порушення полягає в тому, що суб'єкт господарювання, який займає монопольне становище, вчиняє дії, неможливі в умовах ефективної конкуренції. Йдеться, зокрема, про отримання прибутку не завдяки ефективності чи високій продуктивності, а через неправомірне використання домінуючого становища, або утримання чи посилення такого становища шляхом усунення конкурентів чи обмеження доступу на ринок.

У визначенні кола правопорушень, що вважаються зловживанням монопольним становищем, простежується значна схожість законодавства країн СНД. Порівняльний аналіз показує, що основні склади правопорушень є тотожними або дуже подібними. До них належать:

• нав'язування контрагенту невигідних умов договору або умов, не пов'язаних із предметом договору;
• включення в договір дискримінаційних умов, що ставлять контрагентів у нерівне становище порівняно з іншими суб'єктами господарювання;
• створення перешкод для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання або для їхнього виходу з ринку;
• зміна обсягів виробництва та вилучення товарів з обігу з метою створення штучного дефіциту та підвищення цін;
• цінові маніпуляції для отримання додаткових переваг на ринку.

Попри подібність складів правопорушень, істотні відмінності в розумінні їхньої природи виявляються при порівнянні законодавства України, інших країн СНД та Росії. В українському Законі, як і в більшості країн СНД, зазначені дії безумовно визнаються правопорушеннями незалежно від будь-яких обставин, у тому числі від можливого позитивного впливу в майбутньому. Натомість російський Закон передбачає, що дії, які формально підпадають під ознаки порушення, можуть бути визнані правомірними, якщо суб'єкт, визнаний монополістом, доведе їхні сприятливі соціально-економічні наслідки, як-от насичення товарних ринків, поліпшення споживчих властивостей товарів і підвищення їхньої конкурентоспроможності, зокрема на зовнішньому ринку.

В Україні зловживання монопольним становищем протягом останніх кількох років було одним із найпоширеніших порушень антимонопольного законодавства. [4.-cт.56,57]

Антиконкурентні узгоджені дії

Ще одним видом порушень антимонопольного законодавства є антиконкурентні дії, які призводять до дискримінації конкурентів і споживачів та створюють загрозу для ефективного функціонування ринкових відносин.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про обмеження монополізму ...», антиконкурентними узгодженими діями визнаються узгоджені дії, що призвели чи можуть призвести до:

• встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;
• розподілу ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками, що призвели або можуть призвести до їх монополізації;
• усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

За змістом цієї норми, неправомірними узгодженими діями можуть бути угоди та інші узгоджені дії, що привели чи можуть привести до обмеження конкуренції через встановлення монопольних цін, розділ ринків з метою їх монополізації, усунення з ринку чи обмеження доступу на нього підприємців. На відміну від зловживання монопольним становищем, ці правопорушення вчиняються не одним суб'єктом, а двома або більше підприємцями, які укладають угоди для досягнення антиконкурентної мети, тобто є колективними, а не індивідуальними діями. Заборона таких дій спрямована на запобігання надмірній монополізації та стримування монополістичних тенденцій для формування ринку, на якому захищені інтереси споживача. [6.-cт.7]

Антимонопольний комітет України кваліфікує як неправомірні угоди між підприємцями, асоціаціями чи групами підприємців за участю або без участі третіх осіб, а також інші сукупності зазначених суб'єктів, такі дії:

• прямий чи опосередкований вплив на встановлення, фіксацію, підтримку, перегляд цін (тарифів), ставок, знижок, надбавок (доплат), націнок, комісійного збору, меж прибутковості (рентабельності), а також підвищення, зниження, підтримку цін (тарифів) на аукціонах, конкурсах та інших торгах;
• встановлення нормативів цін (тарифів), ставок, знижок, надбавок (доплат), націнок, комісійного збору, мінімальних, перепродажних цін, у тому числі у вигляді формул, таблиць, переліків, алгоритмів;
• звуження територіальних меж ринку, на яких діють учасники асоціації, розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, за колом продавців чи споживачів;
• здійснення тиску на постачальників з метою обмеження чи виключення придбання їхньої продукції чи матеріалів, змова про усунення підприємців від ведення справ з будь-яким клієнтом, постачальником, конкурентом, покупцем (замовником);
• обмеження участі в торгах шляхом вибору запрошених постачальників, встановлення пріоритетів під час підписання контрактів;
• розподіл замовлень, підрядів, проектів, визначення замовників чи одержувачів замовлень, стандартизація з цих питань;
• обмеження обсягу, змісту реклами, що представляється учасниками асоціації і відповідає чинному законодавству. [3.-cт.16]

Дискримінація підприємців

Відповідно до пункту 1 статті 6 Закону України «Про обмеження монополізму ...», наступний вид порушень антимонопольного законодавства — дискримінація суб'єктів господарювання органами державної влади, місцевого самоврядування та адміністративно-господарського управління і контролю — охоплює кілька різновидів:

• заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво окремих видів товарів, що привели чи можуть привести до обмеження конкуренції;
• примус суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання підприємств, а також до пріоритетного підписання договорів, першочергового постачання товарів визначеному колу споживачів;
• прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призвело чи може призвести до монопольного становища на ринку;
• встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в інший;
• надання окремим суб'єктам господарювання податкових та інших пільг, що ставлять їх у привілейоване становище стосовно інших суб'єктів господарювання, що призвело чи може призвести до монополізації ринку певного товару;
• обмеження прав суб'єктів господарювання на придбання та реалізацію товарів;
• встановлення заборон чи обмежень щодо окремих суб'єктів господарювання чи групи суб'єктів господарювання. [6.-cт.8-9]

Зазначені дії порушують загальну гарантію підприємців, закріплену в статті 12 Закону України «Про підприємництво»: «Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів». Виходячи з цього положення, органи державної влади не мають права надавати жодній із конкуруючих сторін додаткових переваг чи підтримки або, навпаки, обмежувати когось із них у будь-яких аспектах їхньої діяльності.

Необхідність заборони дискримінації підприємців органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю зумовлена тим, що в умовах переходу до ринку особливого значення набуває недопущення будь-якого впливу державних органів на свободу підприємницької діяльності. Практика свідчить, що спроби суб'єктів підприємницької діяльності розширити економічну самостійність нерідко наштовхуються на протидію з боку окремих органів державної влади. Часто свобода діяльності, самостійність, права та законні інтереси підприємців придушуються державними органами як організаційно, так і фінансово-економічно.

Згідно із законом, правопорушеннями визнається діяльність (дії або бездіяльність) органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю, що привела чи може призвести до недопущення, істотного обмеження чи усунення конкуренції або до обмеження свободи підприємницької діяльності. Такі дії вважаються неправомірними, оскільки вони створюють умови для дискримінації або, навпаки, піднесення окремих учасників підприємницької діяльності, що веде до обмеження конкуренції. До їх числа належать дії, які обмежують конкуренцію, зобов'язують підприємців вчиняти певні дії або, навпаки, містять заборону на здійснення певних напрямків і видів діяльності; вказівки про здійснення дій, що шкодять інтересам підприємців, створення необґрунтованих перешкод для підприємців або, навпаки, неправомірне надання їм пільг.

Одним із типових різновидів дискримінації підприємців органами державної влади є примус до вступу в господарські об'єднання. Нерідко трапляється й встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в інший, що є одним із проявів регіонального монополізму. Причому іноді шляхом видання підзаконних нормативних актів місцеві органи влади встановлюють не лише такі заборони, а й економічні санкції за вивіз підприємцями продукції за межі регіону. Такі незаконні дії не тільки значною мірою обмежують свободу підприємницької діяльності, а й ведуть до руйнування чи заподіяння відчутної шкоди міжрегіональним господарським зв'язкам, спричиняючи відокремлення регіонів. [3.-ст.48-49]

Ефективність антимонопольного законодавства

Ефективність антимонопольного законодавства визначається можливостями його застосування щодо існуючих ринкових структур (1), злиття (2) та фіксованих цін (3).

Перша із зазначених проблем розв'язується через визначення відповідного ринку та рівня ринкової концентрації. Сама по собі наявність монопольної влади не є підставою для застосування антимонопольного законодавства — воно застосовується лише за наявності дій, які обмежують свободу конкуренції. Це відомий у юридичній практиці принцип причини; конкретні підходи до визначення тих чи інших дій антиконкурентними можуть відрізнятися в різних країнах.

Як правило, достатньою умовою для підтримки конкуренції є наявність конкурсного (змагального) ринку — такого ринку, на якому відсутні вхідні бар'єри, а вихід майже безкоштовний. На конкурсному ринку може певний час діяти навіть одна фірма — чистий монополіст.

Щодо злиття, розрізняють:

Горизонтальне злиття — це злиття фірм, які конкурують на одному й тому ж ринку.

Вертикальне злиття — це злиття фірм, пов'язаних відносинами «постачальник-покупець».

Конгломератні злиття — це злиття фірм, які діють на різних, непересічних ринках (тобто продукція на цих ринках не є замінниками).

Найчастіше обмежується горизонтальне злиття.

Фіксація цін — це спроба кількох фірм об'єднатися з метою встановлення певної ціни на товар або послугу. Як правило, фіксується завищена, тобто монопольна, ціна або така, що обмежує появу нових конкурентів (ціна, яка обмежує появу нових конкурентів (або виштовхує з галузі старі), також називається грабіжницькою ціною).

Ці принципи є загальними. Конкретна практика визнання дій антиконкурентними та застосування антимонопольного законодавства має суттєві відмінності щодо різних монополістичних утворень.

Обговорюючи антимонопольні закони та практику їх застосування, не слід вважати, що урядова політика є послідовно проконкурентною. Важливо зазначити, що 1) існують виключення з антимонопольного законодавства і 2) низка заходів державної політики послаблює конкуренцію. Так, можуть створюватися легальні картелі — коли адміністративним рішенням розподіляється ринок і обмежується конкуренція; можуть прийматися закони на зразок патентних, які з певних міркувань обмежують конкуренцію.

Можна зробити висновок, що антимонопольна політика є предметом дискусій у багатьох країнах, а відповідна економічна теорія ще не набула завершального вигляду. [2.-ст.453]

Санкції за порушення антимонопольного законодавства

Протидіяти зловживанню монопольним становищем на ринку, антиконкурентним узгодженим діям, дискримінації підприємців органами влади й управління неможливо лише за допомогою законодавчих заборон. Для досягнення цієї мети необхідне створення ефективного правового механізму, який міг би дієво сприяти підтримці та заохоченню конкуренції, запобіганню монопольної практики й штучних обмежень розвитку конкуренції, перешкоджати розвитку монопольних структур і протидіяти порушенням антимонопольного законодавства.

Одним із важливих елементів правового забезпечення протидії порушенням антимонопольного законодавства в підприємницькій діяльності є система охоронних заходів правового впливу, що застосовуються за такі правопорушення. [1.-ст.67]

Виходячи зі змісту Закону України «Про обмеження монополізму ...», за порушення антимонопольного законодавства можливе застосування заходів адміністративної, цивільно-правової відповідальності, а також двох специфічних санкцій у вигляді штрафів, що накладаються Антимонопольним комітетом, і примусового розділу монопольних утворень. [6.-cт.9]

Штрафи накладаються на суб'єктів господарювання — юридичних осіб за чотири види порушень антимонопольного законодавства різного характеру:

1. здійснення дій, передбачених статтями 4–6 Закону України «Про обмеження монополізму ...», тобто діянь, які кваліфіковані цим законом як правопорушення;
2. неналежне виконання (відхилення від виконання чи несвоєчасне виконання) рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновлення первісного стану чи зміну угод, що суперечать Закону. На відміну від першої групи правопорушень, накладенню штрафу в другому випадку передує застосування примусових заходів Антимонопольним комітетом та його територіальними відділеннями, і лише за їх неефективності застосовується штраф;
3. порушення правил економічної концентрації суб'єктів господарювання;
4. непредставлення, несвоєчасне представлення або представлення свідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету. [1.-ст.83,84]

Розміри штрафів диференційовані. За першою, другою і третьою підставами штрафи стягуються в розмірі до 5% виторгу підприємця від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, у якому накладається штраф. Якщо обчислення виторгу підприємця неможливе чи виторг відсутній, зазначені штрафи накладаються в розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. За четвертою підставою штраф накладається в розмірі до половини відсотка виторгу підприємця. Якщо обчислення виторгу підприємця неможливе або виторг відсутній, зазначені штрафи накладаються в розмірі до двохсот неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. Якщо підприємець працював менше 1 року, штрафи обчислюються від виторгу підприємця за час, що передує порушенню.

За кожен день прострочення сплати штрафу стягується пеня в розмірі півтора відсотка від суми штрафу. У разі відмови підприємця від сплати штрафу та пені стягнення проводиться за рішенням суду. За заявою підприємця Антимонопольний комітет України вправі відстрочити сплату штрафу. [4.-cт.70]

Згідно зі ст. 20 Закону України «Про обмеження монополізму …», посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського управління і контролю, керівники підприємств, а також громадяни, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, несуть адміністративну відповідальність за порушення антимонопольного законодавства відповідно до чинного законодавства. [6.-ст.25]

Адміністративна відповідальність за такі порушення передбачена статтею 166(1-4) Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зловживання монопольним становищем на ринку та неправомірні угоди між підприємцями тягнуть накладення штрафів на керівників (розпорядників кредитів) підприємств (об'єднань, господарських товариств тощо) у розмірі до 15 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян, а на осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, — до 30 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. Дискримінація підприємців органами влади й управління тягне накладення штрафу в розмірі до 15 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. Порушення порядку представлення інформації Антимонопольному комітету України та його територіальним відділенням тягне накладення штрафу на посадових осіб і керівників у розмірі до 7 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян, а на осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, — до 20 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян; відхилення від виконання рішень Комітету та його територіальних відділень або несвоєчасне виконання їхніх рішень — спричиняє накладення штрафу на посадових осіб і керівників у розмірі до 6 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян, а на осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, — до 16 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. [7.-ст.234]

Специфічною санкцією за порушення антимонопольного законодавства є примусовий розділ монопольних утворень. Відповідно до статті 16 Закону України «Про обмеження монополізму ...», він можливий при зловживанні суб'єктами господарювання монопольним становищем на ринку та оформляється постановою Антимонопольного комітету України та його територіального відділення. Пункт 2 статті 16 передбачає підстави незастосування примусового розділу:

• неможливість організаційного чи територіального відділення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;
• наявність тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства (об'єднання тощо) становить менш ніж 30%.

Постанова Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень про примусовий розділ підприємств (об'єднань тощо) підлягає виконанню у встановлений термін, що не може бути меншим за 6 місяців. Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому розділу, здійснюється за його розсудом за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку. [6.-ст.19]

Щодо терміну виконання рішень про примусовий поділ, то практично всі закони встановлюють єдине обмеження щодо його мінімальності — не менше 6 місяців. Встановлення конкретних термінів відповідно до цього критерію віднесено до компетенції антимонопольних органів.

Крім заходів відповідальності, охоронні засоби, що застосовуються за порушення антимонопольного законодавства, включають і заходи захисту. Це спонукання правопорушника до таких дій (бездіяльності):

• припинити незаконні дії (примус до виконання обов'язку);
• відновити первісний стан;
• припинити неправомірні угоди між підприємцями;
• скасувати чи змінити прийняті органами влади неправомірні акти;
• здійснити примусовий розділ монопольних утворень.

Чинні в Україні правові заходи захисту та відповідальності не здатні належним чином здійснювати захисний і превентивний вплив. Необхідне вдосконалення санкцій у двох основних напрямках:

1. розвиток системи правових засобів захисту та відповідальності у сфері антимонопольного законодавства;
2. удосконалення правової процедури їх застосування. [4.-cт.124]

Список використаної літератури

1. Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. «Микроэкономика», С - Пб. 96
2. Р. С. Піндайк, Деніел Л. Рубінфельд «Мікроекономіка»-К.: «Основи», 1996. – 646 с.
3. Н. А. Саниахметова «Захист прав підприємців в Україні». Харків, «Одиссей» 1998.
4. Н. А. Саниахметова «Нове в законодавстві України про підприємництво і його захист». Київ «Бліц - Информ» 1996.
5. Ст. 42 Конституції України
6. Ст. 1, 4-6,12, 16, 20 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»
7. Ст. 166 Кодексу України про адміністративні правопорушення