```html

Загальна структура роботи.

Вступна частина.

Розділ 1. Теоретичні засади аналізування потоків грошей на підприємствах.

1.1. Огляд наукових публікацій та нормативно-правової бази, що регламентує безготівкові розрахунки.

1.2. Економічна природа грошових коштів та їх групування.

1.3. Цілі, інформаційне забезпечення та методичні прийоми аналізування руху коштів на банківських рахунках.

Розділ 2. Загальна характеристика діяльності ВАТ „Бродецький цукрозавод”.

2.1. Специфіка технологічного процесу виробництва.

2.2. Організаційно-економічний профіль та ключові фінансово-господарські індикатори роботи підприємства.

Розділ 3. Аналізування руху коштів підприємства на банківському рахунку.

3.1. Оцінка та аналіз активів і зобов’язань суб’єкта господарювання.

3.2. Аналізування грошових потоків підприємства.

Індикатори оборотності активів підприємства.

3.3. Оцінка та аналіз ліквідності майна підприємства.

3.4. Практичне застосування результатів аналізу для підвищення ефективності господарювання.

Висновки.

Перелік використаних джерел.

Вступ

Ефективне управління фінансовими ресурсами підприємства передбачає підтримку на рахунках лише мінімально необхідного залишку коштів, достатнього для забезпечення поточної діяльності. Такий залишок виконує функцію страхового резерву, що покриває тимчасові дисбаланси у надходженнях та витратах. Його розмір має бути достатнім для здійснення всіх невідкладних платежів. Оскільки кошти на банківських рахунках не генерують доходу, їхній обсяг варто підтримувати на рівні безпечного мінімуму. Тривале накопичення значних залишків може свідчити про неефективне використання оборотного капіталу. Отже, збалансованість грошових потоків є визначальним чинником ефективності та прибутковості діяльності підприємства.

Саме тому дослідження проблем аналізу залишків та руху коштів на рахунках у банках є актуальним і потребує детального вивчення.

Тема роботи: «Аналіз руху грошових коштів на підприємстві».

Метою дослідження є вивчення сучасних методик аналізу руху грошових коштів та проведення аналізу й оцінки фінансово-господарської діяльності підприємства.

Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

• дослідити теоретичні основи аналізу руху грошових коштів на підприємствах;
• проаналізувати поточний стан організації безготівкових розрахунків на досліджуваному підприємстві;
• проаналізувати рух грошових коштів та ефективність їх використання;
• визначити шляхи підвищення ефективності управління грошовими коштами.

Об'єктом дослідження виступає ВАТ „Бродецький цукрозавод”, основною діяльністю якого є виробництво та реалізація цукру.

Розділ 1. Теоретичні аспекти аналізу руху грошових коштів на підприємствах

1.1. Огляд літературних джерел, законодавчих та нормативних актів, що регулюють безготівкові розрахунки

Для з'ясування сутності поняття “грошові кошти” доцільно розглянути погляди відомих вітчизняних та зарубіжних економістів. Узагальнення літературних даних представлено в таблиці 1.1.

Питання сутності грошових потоків та управління ними висвітлені в багатьох сучасних перекладних виданнях таких авторів, як В. Ковальов, Дж. К. Ван Хорн, Є. Брігхем, Е. Нікхбахт, Є. Стоянова, І. Балабанов, Т. Райс та інші [6, с. 23].

Зокрема, Е. Нікбахт та А. Гроппеллі дають спрощене визначення грошового потоку як "міри ліквідності компанії", що формується з "чистого доходу та безготівкових витрат, наприклад, амортизаційних відрахувань". Таке трактування, з одного боку, розкриває сутність явища, а з іншого – його основні складові.

Більш розгорнуте визначення пропонує Т. Райс, який класифікує потоки на чисті, традиційні та операційні. Він розуміє загальний грошовий потік як усі надходження та виплати, пов'язані не лише з основною діяльністю.

Отже, поняття грошових коштів та потоків може трактуватися по-різному залежно від цілей аналізу. Зазвичай їх розглядають як готівку або робочий оборотний капітал, тобто у вузькому чи широкому розумінні.

На підприємстві грошові кошти формуються при створенні статутного фонду, який є первинним джерелом власних ресурсів і надалі використовується для забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку [6, с. 26].

Кошти підприємств зберігаються на розрахункових, валютних та інших рахунках, а також у касі.

Згідно з п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів", грошові кошти – це готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання.

Варто зазначити, що відповідно до національних стандартів, грошові кошти відображаються в балансі за умови достовірної оцінки та ймовірності отримання майбутніх економічних вигод від їх використання.

Порядок зберігання та використання коштів суб'єктами господарювання регулюється Законом України "Про підприємства в Україні" (ст. 24), Громадянським кодексом України (ст. 381), рішеннями Уряду та НБУ, а також інструкціями № 3 "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті", № 4 "Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України", № 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", "Порядком ведення касових операцій в національній валюті в Україні" [6, с. 32].

Відповідно до цих документів, кошти, що надходять на поточний рахунок чи в касу, можуть витрачатися на розрахунки з постачальниками за товарно-матеріальні цінності, послуги, з фінансово-кредитною системою щодо сплати податків, на виплату заробітної плати тощо. Розрахунки можуть здійснюватися як у безготівковій формі через банки, так і готівкою з каси.

Однак, використання виручки з каси на виплату зарплати дозволяється лише за відсутності заборгованості з платежів до бюджету та позабюджетних фондів.

Витрачання коштів з каси та поточного рахунку проводиться з дозволу керівника, за винятком платежів, що списуються в беззаперечному порядку за рішенням судів чи виконавчими написами нотаріусів.

У разі недостатності коштів на основному рахунку для оплати пред'явлених документів, згідно з Постановою НБУ від 5.05.99р., встановлено наступну черговість платежів:

• у першу чергу сплачуються збори на обов'язкове державне пенсійне страхування та недоїмка, визнана арбітражним судом, у розмірі 10% від надходжень на рахунок;
• у другу чергу – платежі на невідкладні потреби (включаючи зарплату) у розмірі 15% від середньоденних надходжень за попередній місяць (для вугледобувних та гірничорудних підприємств – 25%) [5, с. 51]. Для визначення цієї суми підприємство подає банку спеціальний розрахунок протягом п'яти днів поточного місяця.

Середньоденна сума коштів на невідкладні потреби визначається за формулою:

де: S - сума надходжень на основний поточний рахунок за попередній місяць;

15 (25)% - відсоток відрахувань;

Д - кількість робочих днів у попередньому місяці.

Ці кошти використовуються за розпорядженням керівника, насамперед на виплату заробітної плати. Залишок після виплати зарплати може бути спрямований на сплату податків та нарахувань на неї.

Використання коштів може здійснюватися як на початку місяця в повному обсязі, так і частково протягом місяця.

Якщо прострочена заборгованість із зарплати перевищує 15 днів, 50% коштів, що надходять понад розміри на невідкладні потреби, спрямовується на її погашення, а решта 50% – на платежі до пенсійного фонду та соціального страхування.

• у третю чергу сплачуються податки, збори та внески до державних цільових фондів, а також розпорядження органів, що мають право на беззаперечне стягнення;
• у четверту чергу – всі інші платежі згідно з картотекою [5, с. 57].

Дотримання встановленого порядку забезпечує чітку організацію розрахунків, прискорює обіговість коштів, сприяє зниженню заборгованості та зміцненню платіжної дисципліни.

1.2. Сутність грошових коштів та їх класифікація

Грошові кошти – це кошти у вигляді готівки в касі, на рахунках у банках, в акредитивах, у підзвітних осіб тощо.

Основним джерелом надходження коштів для госпрозрахункових підприємств є виручка від реалізації продукції, робіт та послуг. Крім того, кошти можуть надходити у вигляді бюджетних асигнувань, виручки від ліквідації основних засобів, реалізації непотрібного майна, страхових відшкодувань, від продажу валюти, здачі майна в оренду, фінансової допомоги, банківських відсотків, пені, штрафів, дотацій тощо [1, с. 138].

Виручка від продажу може надходити як у безготівковій формі на рахунки постачальників, так і готівкою в касу з подальшим внесенням у банк. Інші надходження, як правило, зараховуються на поточний рахунок.

Усі кошти підприємства зберігаються на рахунках у банках. Однак у межах встановленого ліміту вони можуть перебувати в касі. Перевищення ліміту допускається протягом трьох днів під час виплати заробітної плати.

Здійснюючи господарську діяльність, підприємство проводить грошові розрахунки, сукупність яких утворює грошовий оборот.

Грошовий оборот – це прояв сутності грошей у русі. На його обсяг і структуру впливають стадії виробництва та споживання [1, с. 140].

Грошові розрахунки поділяються на внутрішні (виплата зарплати, підзвітних сум, дивідендів) та зовнішні (розрахунки з постачальниками, покупцями, бюджетом, кредиторами).

Грошовий оборот складається з двох взаємопов'язаних сфер:

• безготівкового обігу;
• готівкового обігу.

Готівка використовується для виплати зарплати, пенсій, стипендій, а також при купівлі товарів у роздрібній торгівлі.

У безготівковій сфері рух грошей відбувається через перерахування сум за рахунками в банках. Більшість операцій у народному господарстві здійснюється саме в безготівковій формі.

Таким чином, готівковий обіг обслуговує споживчий ринок, а фінанси підприємств функціонують у формі безготівкових грошей. Ці сфери виконують різні економічні завдання.

Безготівковий обіг має переваги: економія коштів на друк та інкасацію, прискорення обороту. Готівковий обіг потребує значних витрат на обслуговування.

Сфери обігу взаємопов'язані: гроші постійно переходять з однієї форми в іншу. Наприклад, підприємство знімає готівку для виплати зарплати, а готівка з каси здається в банк і зараховується на рахунок [1, с. 146].

Держава завжди намагається чітко розмежувати ці сфери, щоб запобігти надмірному переливу безготівкових коштів у готівку, що може стимулювати "тіньову економіку".

У розвинутих країнах частка готівки в грошовій масі становить лише 5–7%. В Україні цей показник значно вищий – близько 40%, що потребує заходів з обмеження готівкового обігу [1, с. 147].

Останніми роками політика НБУ спрямована на стримування зростання грошової маси для запобігання інфляції. Кількість грошей має відповідати потребам кругообороту продуктів і доходів.

Забезпечення відповідності між грошовою та товарною масою підтримує купівельну спроможність грошей. Проблема взаємних неплатежів є однією з головних причин спаду виробництва в Україні.

Низька платоспроможність підприємств зумовлена нераціональним розподілом грошей на макроекономічному рівні, їх концентрацією у високодохідних операціях на фінансовому ринку, високою дохідністю державних цінних паперів та ризиком кредитування реального сектору [1, с. 153].

Проблема неплатежів є протиприродною для нормального грошового обороту, оскільки рух товарів наштовхується на нестачу платіжних засобів у покупців.

Основними макроекономічними індикаторами ефективності функціонування грошового обороту є: збалансованість бюджету, рівень інфляції, стан фінансів, стабільність валюти, обсяг державного боргу, стан розрахунків, структура грошової маси, раціональність податкової системи [1, с. 154].

Криза монетарної системи призвела до розвитку бартеру та грошових сурогатів, дезорганізації розрахунків та затримки платежів.

1.3. Завдання, джерела інформації та прийоми економічного аналізу руху грошових коштів на рахунках в банку

Аналіз грошових потоків передбачає з'ясування причин зміни припливу та відпливу коштів. Це можна робити за довгостроковий (кілька років) чи короткостроковий (квартал, рік) період. Такий аналіз особливо цінний, якщо він охоплює певний етап діяльності підприємства.

Аналіз потоків має здійснюватися на основі як звітних, так і планових показників (платіжного календаря). Першою ознакою фінансових ускладнень є скорочення частки грошових коштів в оборотних активах при зростанні поточних зобов'язань. Тому щомісячний аналіз співвідношення коштів і термінових зобов'язань дає точну інформацію про їх надлишок чи недостачу. Іншим методом є визначення тривалості періоду обороту коштів. Одним із ключових факторів впливу на грошові потоки є величина фінансового циклу – періоду, протягом якого готівка вилучена з обороту [15, с. 201].

Стан розрахункових відносин характеризується даними дебіторської та кредиторської заборгованості. Отже, головним завданням аналізу є контроль за мінімально необхідною сумою коштів для поточної діяльності.

У процесі аналізу використовуються різні джерела інформації та методи:

1. Порівняння – зіставлення аналізованого явища з іншим одноякісним явищем для виявлення спільних рис або відмінностей.
2. Використання абсолютних, відносних та середніх величин.
3. Метод елімінування – для визначення впливу окремих факторів на результативний показник. Включає способи абсолютних та відносних різниць, ланцюгових підстановок, індексний.
4. Балансовий спосіб – для визначення співвідношень між двома групами взаємопов'язаних показників.
5. Графічний метод – для наочного відображення тенденцій та зв'язків показників.
6. Табличний метод – для відображення результатів аналізу у вигляді таблиць [15, с. 208-209].

Розділ 2. Загальна характеристика ВАТ „Бродецький цукрозавод”

2.1. Особливості технологічного процесу

Усі операції на ВАТ „Бродецький цукровий завод” механізовані та виконуються безперервно, цілодобово, без зупинок на вихідні.

Буряки з кагатного поля доставляються на завод гідравлічними транспортерами. Легкі та важкі домішки відділяються за допомогою соломоловушок, пісколовушок та каменеловушок.

З гідравлічного транспортера буряки подаються в мийний апарат, розміщений вище.

У мийному відділенні буряки відмиваються від землі та звільняються від домішок.

Вимиті буряки елеватором піднімаються на висоту 15-17 м для подальшого самопереміщення. З елеватора вони надходять на автоматичні ваги, а потім у різальні машини, де перетворюються на стружку.

Стружка транспортером подається в дифузійну батарею для отримання соку.

Добування цукру здійснюється в апараті безперервної дії. Отриманий сік звільняється від мезги. Висолоджена стружка (жом) і дифузійна вода надходять у мішалку, звідки відкачуються в жомові ями.

Очищення дифузійного соку проводиться для видалення дрібних частинок та нецукрів.

Сік насосом подається через підігрівачі (до 85-90°) у змішувач попередньої дефекації. Попередня дефекація здійснюється недогазованим соком І сатурації з додаванням вапнякового молока (0,2-0,25% СаО).

Після попередньої дефекації сік надходить на основну дефекацію, де обробляється вапняковим молоком (2,0-2,25% СаО).

Дефекований сік надходить у котел І сатурації, де обробляється газом з 30-32% СО2. Частина соку повертається на попередню дефекацію, а частина – на подальше очищення.

Відсатурований сік нагрівається до 90-95°С і фільтрується для відділення осадку.

Відфільтрований сік нагрівається до 100°С і надходить у котел ІІ сатурації для обробки вапном (0,25%) та вуглекислим газом.

Після ІІ сатурації сік ретельно фільтрується.

Фільтрований сік подається в сульфітаційний котел для обробки сірчаним газом, після чого знову фільтрується.

Сульфітований сік (15% сухих речовин) нагрівається та направляється на випарну станцію.

На випарній станції видаляється більша частина води, отримують сироп з 65% сухих речовин.

Сироп разом з клеровкою жовтого цукру подається в сульфітаційний котел для висвітлення, після чого фільтрується.

Виділення цукру кристалізацією. Очищений сироп надходить у вакуум-апарати. В результаті виварення отримують утфель І кристалізації, що містить 92-92,5% сухих речовин, з яких 55-60% кристалічного цукру.

Для відділення кристалів утфель надходить в утфелемішалку, а потім на центрифуги. Цукор залишається на ситі, а меляса проходить крізь нього. Цукор пробілюють водою.

Перший відтік – зелена меляса, другий – біла меляса.

Білу мелясу повертають у вакуум-апарат на варку утфеля І продукту.

Білий цукор з центрифуг надходить у сушильний апарат, а потім на упаковку.

Зелена меляса надходить на варку утфеля ІІ продукту для додаткового добування цукру.

Утфель ІІ продукту охолоджують у мішалках-кристалізаторах (28-30 год.) для добування цукру з меляси.

З кристалізаторів утфель подається в центрифуги.

При фуговці отримують жовтий цукор та кормову мелясу. Жовтий цукор аффінують зеленою мелясою, отриманий аффінаційний утфель знову центрифугують.

Жовтий цукор розчиняють у соці і у вигляді клеровки направляють на сульфітацію, повертаючи на І кристалізацію.

Аффінаційний відтік повертається на уварювання утфелю ІІ продукту.

Кормова меляса є відходом виробництва та другим продуктом, що приносить прибуток підприємству.

2.2. Організаційно-економічна характеристика та основні фінансово-господарські показники діяльності підприємства

Бродецький цукровий завод збудовано в 1898 році заводчиком Л.Й. Матушевським. Добова переробка сировини в сезоні 1900-1901 рр. становила 2656 берківців. У 1904 році працювало 438 чоловік.

З 1992 по 1996 роки завод був орендним підприємством, а в 1996 році його приватизували, утворивши ВАТ “Бродецький цукровий завод”. Статутний фонд становить 2313170 грн., поділений на 9252680 простих іменних акцій номіналом 0,25 грн.

Підприємство має колективну форму власності.

Розташування заводу вигідне: поруч проходять траси Київ-Вінниця та Біла Церква – Любар. Бурякосіючі господарства розташовані недалеко. Завдяки вчасним розрахункам кількість постачальників сировини збільшилась.

Постачальниками є колективні сільськогосподарські товариства, фермерські господарства та приватні особи.

Останніми роками фінансовий стан цукрових заводів погіршився через систему розрахунків з бурякосіючими господарствами на давальницьких умовах. Співвідношення 68 і 32% не відповідає фактичним витратам партнерів. Аналіз даних за 2003-2005 рр. показав, що частка витрат заводу становить 47,1%, а господарств – 52,9%.

Прибутковість виробництва визначається різницею між витратами та доходами. Через нестабільність економіки, відсутність обігових коштів та високі кредитні ставки (до 50% річних у 1998-2000 рр.) набула поширення схема переробки на давальницьких умовах.

У 2000 році господарства залишали заводу 40% доставлених буряків за переробку.

За переробку 1000 кг сировини господарства передавали 666,66 кг буряків. Мінімальна ціна на буряк – 137,5 грн/тн.

Собівартість переробки 1 тн буряків становить 89,74 грн., а вартість переданих буряків – 0,66666 тн х 137,5 грн. = 91,66 грн. Отже, переробка є прибутковою.

У 2004 році, щоб збільшити обсяги заготівлі та знизити собівартість, умови договору змінено з 60/40 на 62/38. Завод отримував 0,6129 тн за переробку 1 тн. Це дало змогу збільшити заготівлю з 78669 тн у 2003 році до 89658 тн у 2004 році та знизити собівартість до 80,80 грн. Вартість переданих буряків становила 0,6129 тн х 137,5 грн. = 85,11 грн., що також свідчить про прибутковість.

Основними видами продукції є цукор-пісок, меляса, жом, вапно.

Для аналізу фінансового стану розглянемо основні економічні показники за 2003-2005 рр.

З таблиці 2.1. видно, що в 2005 р. обсяг товарної продукції зріс порівняно з 2003 р. на 4848,6 тис. грн. (69,3%), а до 2004 р. – на 6258,6 тис. грн. (89,5%).

Виручка від реалізації у 2005 р. збільшилась на 13523,6 тис. грн. (127,3%) за рахунок зростання обсягів виробництва та виробничих потужностей.

Собівартість реалізованої продукції зросла на 5047,8 тис. грн. (77,3%). Зростання виручки випереджає зростання собівартості, що позитивно впливає на прибуток.

Проте балансовий прибуток знизився на 78,8% через зростання операційних витрат.

Чисельність промислово-виробничого персоналу збільшилась на 8 осіб порівняно з 2003 роком та на 13 – з 2004 роком.

Середньорічна вартість основних фондів у 2005 р. зросла на 190,8 тис. грн. (2,3%) порівняно з 2003 роком.

Оборотні засоби зросли на 6653,3 тис. грн. (181,2%) через збільшення дебіторської заборгованості та запасів.

Фондовіддача зросла на 1,5 грн. (122,3%) завдяки впровадженню нових фондів та зростанню обсягів господарювання.

Оборотність оборотних активів уповільнилась на 33 дні, що оцінюється негативно.

Продуктивність праці зросла на 30 тис. грн. (123,3%), що свідчить про розширене відтворення.

Рентабельність господарської діяльності знизилась з 40,6% у 2003 р. до 18,1% у 2005 р., що оцінюється негативно.

Розділ 3. Аналіз руху грошових коштів підприємства на рахунку в банку

3.1. Аналіз та оцінка активів і зобов’язань підприємства

Забезпеченість підприємства коштами на початковому етапі визначається на основі вивчення співвідношень між статтями балансу.

Показники балансу дослідимо шляхом горизонтального та вертикального аналізу (таблиці 3.1 і 3.2).

Загальна вартість майна збільшилась за 2003-2005 рр. на 6844,1 тис. грн. (56,3%). Приріст був нерівномірним: необоротні активи зросли на 2,3%, а оборотні – на 181,2%.

Приріст активів відбувся за рахунок власного капіталу (25%) та залученого (75%). Частка власного капіталу зменшилась з 63,1% до 49,3%, що свідчить про збільшення частки залученого капіталу. Збільшилась питома вага найменш ліквідного майна. Реальні активи (основні засоби, виробничі запаси, незавершене виробництво) зросли з 76,8% до 92,6% усіх активів, що свідчить про збільшення виробничих можливостей. Залишкова вартість основних засобів зменшилась на 12,2 тис. грн. за рахунок зносу.

У структурі оборотних активів відбулись зміни. Матеріальні оборотні активи зросли на 3054,1 тис. грн., а їх частка – на 7,2 пункти. Основна частина приросту припадає на виробничі запаси (868,4 тис. грн.), тварин (14,8 тис. грн.) та товари (2820,9 тис. грн.). Це обґрунтовано зростанням обсягів діяльності. Відбулось зростання дебіторської заборгованості. Частка грошових коштів в активах є нульовою, що негативно характеризує підприємство та свідчить про неможливість нормальних розрахунків з постачальниками. Відбулось збільшення найменш ліквідних активів – запасів, що знижує ліквідність оборотних активів.

Отже, зміни в структурі майна показують, що підприємство розвивається інтенсивно, збільшується його забезпеченість основними засобами та оборотними активами.

Аналіз зобов'язань (таблиця 3.2) показує, що збільшення майна відбулось за рахунок приросту власних джерел на 1704,9 тис. грн. (22,2%). Частка позикових коштів збільшилась з 36,9% до 50,7%. Серед власних джерел найбільшу частку займає інший додатковий капітал (26,6%), статутний капітал (12,2%) та нерозподілений прибуток (11%). Кредиторська заборгованість збільшилась на 114,5%, а її частка в пасиві – на 13,7 пункти. Збільшилась заборгованість перед бюджетом (28,5 тис. грн., 13%), з оплати праці (37,4 тис. грн., 43%) та зі страхування (10,3 тис. грн., 3,3%). Ріст цієї заборгованості є результатом порушення фінансової дисципліни і може призвести до банкрутства.

Попередній огляд звітності виявив "хворі" статті: зменшення частки власного капіталу, зростання дебіторської та кредиторської заборгованості, відсутність грошових коштів, зростання запасів.

3.2. Аналіз грошових потоків підприємства

Однією з умов стабільного фінансового стану є надходження коштів, що забезпечує покриття поточних зобов'язань. Відсутність мінімального запасу коштів свідчить про фінансові труднощі, а надмірна величина – про збитки від інфляції. Тому необхідно оцінити раціональність управління коштами [8, с. 116].

Аналіз грошових потоків пов'язаний із з'ясуванням причин зміни припливу та відпливу коштів за певний період.

Аналіз має здійснюватись на основі звітних та планових показників (платіжного календаря). Останні є інструментом управління потоками через контроль за відповідністю реального руху плановим показникам.

Першим показником фінансових ускладнень є скорочення частки коштів в оборотних активах при зростанні поточних зобов'язань. Щомісячний аналіз співвідношення коштів і термінових зобов'язань дає інформацію про надлишок чи недостачу коштів [8, с. 119].

Іншим методом оцінки достатності коштів є визначення тривалості їх обороту.

Тривалість періоду складає 360 днів – за рік; 90 днів – за квартал; 30 днів – за місяць.

Для аналізу зміни обороту коштів протягом 2003 р. складемо таблицю 3.3.

З даних табл. 3.3 та рис. 3.1 видно, що період обороту коштів у 2005 р. становив від 3 до 4 днів. Тобто з моменту надходження до моменту вибуття проходило в середньому чотири дні, що за наявності прострочених платежів свідчить про недостатність коштів та затримку платежів.

Одним із основних факторів впливу на грошові потоки є величина фінансового циклу:

ФЦ = ЧОЗ + ЧОД - ЧОК

де ФЦ - фінансовий цикл; ЧОЗ - час обігу запасів; ЧОД - час обігу дебіторської заборгованості; ЧОК - час обігу кредиторської заборгованості.

ЧОЗ = Середні матеріальні оборотні активи / Собівартість продукції * 360; ЧОД = Середня дебіторська заборгованість / Виручка від реалізації * 360; ЧОД = Середня кредиторська заборгованість / Собівартість продукції * 360.

Фінансовий цикл – це період обороту коштів, протягом якого готівка вилучена з обороту. Розрахуємо показники в таблиці 3.4.

Прискорення оборотності сприяє збільшенню продажу та вивільненню коштів. Коефіцієнт оборотності оборотних активів стабільний – 2,3, що означає понад два обороти за рік.

Оборотність усіх видів майна уповільнилась: оборотних активів – на 30 днів, активів у розрахунках – на 32 дні. Оборотність запасів прискорилась на 11,5 днів. Тривалість одного обороту збільшилась на 30 днів. Уповільнення свідчить про зростання обсягів діяльності та потребу в додаткових коштах.

Стан розрахункових відносин характеризується даними дебіторської та кредиторської заборгованості.

За 2003-2005 рр. дебіторська заборгованість збільшилась на 3521,7 тис. грн. і становить 4172,5 тис. грн. (22% активів). Чистий дохід зріс на 127,3%, а дебіторська заборгованість – на 541,1%, що погіршило платоспроможність та уповільнило оборотність.

Кредиторська заборгованість збільшилась на 5054,5 тис. грн., тобто підприємство залучило кошти постачальників, погіршивши їх фінансовий стан.

Основним фактором погіршення фінансового стану є наявність значних інших операційних витрат (сумнівні борги, втрати від знецінення запасів). Не налагоджено договірну та фінансово-розрахункову дисципліну, що призводить до сплати штрафів. Облік і контроль за розрахунками знаходиться на низькому рівні, частка безнадійної заборгованості зростає.

Керівництву потрібно вжити заходів для попередження збитків та збільшення прибутковості.

Коефіцієнт оборотності коштів у розрахунках характеризує своєчасність погашення дебіторської заборгованості:

Коб = ЧД / КвР

Тривалість обороту коштів у розрахунках:

q = 360 / Коб

Зміна швидкості обороту впливає на потребу в коштах. Розрізняють абсолютне та відносне вивільнення (додаткове залучення) коштів. Розрахунок відносного вивільнення:

де д<sub>1</sub>, д<sub>0</sub> - тривалість одного обороту в днях відповідно у звітному і минулому періодах; Р1 - сума одноденної реалізації у звітному періоді.

Виконаємо розрахунки показників оборотності (табл. 3.5):

(48,1 – 34,5) * 66,145 = 899,6 тис. грн.

Оборотність коштів у 2005 році прискорилась на 16 днів, що призвело до додаткового вивільнення коштів на суму 899,6 тис. грн.

3.3. Аналіз та оцінка ліквідності майна підприємства

Ліквідність (платоспроможність) – це показник фінансового стану, який показує, як швидко підприємство може продати активи, отримати гроші та повернути борги [6, с. 322].

Коефіцієнти ліквідності визначаються відношенням ліквідного майна до поточних зобов'язань. Розраховують три рівні платоспроможності (таблиця 3.5).

Загальний коефіцієнт покриття визначається співвідношенням усіх поточних активів до поточних зобов'язань. Критичне значення – більше 1. На підприємстві показник перевищує норматив, але має тенденцію до зниження.

Коефіцієнт швидкої ліквідності – це відношення оборотних активів у частині грошових коштів і коштів у розрахунках до поточних зобов'язань. Теоретично виправдана оцінка – 0,5-1,0. Розраховані показники свідчать про незадовільний стан платоспроможності.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається відношенням грошових коштів до поточних зобов'язань. Теоретично достатнє значення – 0,2. У 2005 р. коефіцієнт становив 0,01, що на 0,005 пункти більше, ніж у 2003 р. У 2004 р. він дорівнював 0, що означає відсутність коштів. На кінець 2005 р. підприємство може негайно погасити лише 1% поточних зобов'язань, що засвідчує втрату платоспроможності.

Збільшення частки оборотних активів свідчить про зростання виробничого потенціалу, але це відбувається за рахунок неліквідних статей – запасів і дебіторської заборгованості. Збільшення запасів пояснюється прагненням захистити активи від інфляції. Частка грошових коштів в оборотних активах становить лише 1%, чого недостатньо для нормального функціонування.

Отже, підприємство має недостатній рівень платоспроможності. Низький рівень абсолютної ліквідності пояснюється стратегією вкладати кошти у виробничі запаси, що робить підприємство неплатоспроможним і загрожує банкрутством.

3.4. Використання висновків аналізу для покращення результатів господарської діяльності підприємства

ВАТ „Бродецький цукрозавод” на 50% володіє власним капіталом, має продукцію та послуги, що користуються попитом, тому менш чутливе до ризику зниження фінансової стійкості.

Проте нестача найбільш ліквідних активів – грошових коштів – робить підприємство абсолютно неплатоспроможним, що загрожує банкрутством. Відсутність коштів пояснюється не розрахунками покупців та спрямуванням вільних коштів у виробничі запаси для захисту від інфляції.

Стабільність діяльності може бути забезпечена лише за умови постійної реалізації та отримання виручки, достатньої для виконання зобов'язань. Для розвитку необхідно, щоб після всіх розрахунків залишався прибуток для розвитку виробництва. Загальна стійкість передбачає такий рух грошових потоків, який забезпечує перевищення доходів над витратами. На підприємстві зростаючі інші операційні витрати та позареалізаційні операції приносять збиток, що зменшує прибутковість.

Управління грошовими потоками є необхідним, оскільки дефіцит коштів призводить до:

• затримок розрахунків з робітниками;
• зростання кредиторської заборгованості;
• зростання простроченої заборгованості перед постачальниками та бюджетом;
• зниження ліквідності активів;
• зростання тривалості виробничого циклу через несвоєчасні поставки.

Оптимізація фінансового циклу – одне з головних завдань фінансового відділу.

Процес управління потоками коштів – це постійний моніторинг відхилень реального руху від планових показників та вжиття заходів для їх усунення.

Управлінські рішення для збільшення потоку коштів представлені в [6, с. 336].

Стимулювати приплив коштів можна за рахунок зовнішніх джерел: торгових кредитів, давальницької сировини, банківських кредитів, факторингу, короткострокової оренди.

Підставою для вибору джерела фінансування є альтернативна вартість коштів.

Одним із суперечливих питань є проблема "оренда/купівля". Продаж дає одноразовий приплив коштів, а оренда – регулярний протягом періоду.

Вибір рішення здійснюється через порівняння вигід. Для продажу необхідно:

• визначити витрати і вигоди від володіння активами;
• оцінити альтернативні витрати;
• розглянути податкові аспекти.

Для оренди:

• оцінити умови та дохід;
• оцінити витрати та ризики;
• розглянути податкові аспекти.

Наявність коштів тісно пов'язана з прибутком і рухом оборотного капіталу. Якщо підприємство виробляє рентабельну продукцію, це є передумовою необхідного рівня потоку коштів. Приріст (зменшення) коштів має відповідати прибутку (збитку) [6, с. 339].

Однак грошовий потік і розрахунок прибутку не співпадають у часі при використанні методу нарахувань. Продукція може вважатись реалізованою в одному періоді, а гроші надходити в іншому. Тому орієнтація лише на прибуток може призвести до підвищення фінансового ризику.

Підприємство може бути прибутковим за даними обліку, але відчувати ускладнення з оплатою зобов'язань. Це пов'язано з різними методами формування інформації: метод нарахувань для звітності про фінансові результати та касовий метод для звіту про рух коштів.

Висновки

Досліджуване підприємство ВАТ „Бродецький цукровий завод” має недостатній рівень фінансової стійкості. Виявлено "хворі" статті балансу: зменшення частки власного капіталу, зростання дебіторської та кредиторської заборгованості, відсутність коштів у мінімально необхідному розмірі, зростання запасів.

Основним фактором погіршення фінансового стану є значні інші операційні витрати (сумнівні борги, втрати від знецінення запасів). Не налагоджено договірну та фінансово-розрахункову дисципліну, що призводить до сплати штрафів. Облік і контроль за розрахунками знаходиться на низькому рівні, частка безнадійної заборгованості зростає.

Аналіз ліквідності показав недостатній рівень платоспроможності. Низький рівень абсолютної ліквідності пояснюється стратегією вкладати кошти у виробничі запаси, що загрожує банкрутством.

За коефіцієнтами оборотності підприємство зменшило ділову активність, що знизило доходність капіталу та сприяло залученню додаткових коштів.

Підприємство має резерви для покращення фінансового стану. Для цього потрібно розробити стратегію управління грошовими потоками:

• виявити та ліквідувати втрати і збитки, перебудувати організаційну структуру для отримання максимального прибутку;
• налагодити жорсткий внутрішньогосподарський контроль, провести ревізію діяльності та інвентаризацію статей балансу;
• впровадити автоматизовану систему інформації для своєчасного надання даних керівництву;
• об'єктивно оцінити недоліки в керівництві, вдосконалити методи управління;
• постійно дотримуватись розрахунково-платіжної дисципліни.

Комплексне виконання цих заходів дозволить покращити фінансовий стан підприємства.

Список використаних джерел

1. Бандурка О.М., Коробов М.Я. та ін. Фінансова діяльність підприємства – К.: ЛИБІДЬ, 1998.- 323 с.

2. Бутинець Ф.Ф. та ін. Бухгалтерський управлінський облік. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 448 с.

3. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник/ За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 608 с.

4. Гаврилюк Л.І. Економіка підприємства. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 152 с.

5. Економіка виробничого підприємства: Навч. посібник. За ред. Й.М. Петровича. К.: Т-во „Знання”, КОО, 2001. – 405 с.

6. Економіка підприємства / за заг. ред. С.Ф. Покропивного. – К.: Вид-во КНЕУ, 2000. – 528 с.

7. Житна І.П., Нескреба А.М. Економічний аналіз господарської діяльності підприємств: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1992. – 191 с.

8. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посіб. К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 378 с.

9. Нікбахт Е., Гроппелі А.А. Фінанси. - К.: „Основи”, 1993. - 382 с.

10. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – Минск: ООО «Новое знание», 1999. – 688 с.

11. Тян Р.Б. Планування діяльності підприємстві: Навч. посібник. - К.: МАУП, 1998. – 158 с.

12. Цал-цалко Ю.С. Холод І. Економіка підприємства. Навч. посібник. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 388 с.

13. Фінансова діяльність підприємства: Навч. посібник / За ред. Г.Г. Кірейцева. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 326 с.

14. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб: За ред. проф. Г.Г. Кірейцева. - Київ: ЦУЛ, 2002. - 496 с.

15. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств. Навч. посібник. Житомир: ЖІТІ, 2000. – 440 с.

```