Аналіз і оцінка інвестиційних проектів

1. Вартісна оцінка суспільного надлишку за наявності негативних екстерналій. Наведіть діаграму

Екстерналії, або зовнішні ефекти, є побічними результатами економічної діяльності, що не регулюються ринковим механізмом та зачіпають інтереси третіх осіб як у виробництві, так і у споживанні. Під «негативними екстерналіями» розуміють збиток, який підприємство завдає іншим особам, причому цей збиток не компенсується і не контролюється жодними договірними зобов'язаннями між сторонами.

Коли такі ефекти існують, ринок втрачає здатність ефективно розподіляти ресурси. Зовнішні ефекти поділяються на негативні та позитивні. Негативні виникають, коли виробництво або споживання блага створює некомпенсовані витрати для третіх сторін. Найбільш показовим прикладом є забруднення довкілля: виробник, викидаючи шкідливі речовини в атмосферу чи водойми, перекладає частину виробничих витрат на населення, не відшкодовуючи їх. Спільні дії можуть захистити суспільство від негативних екстерналій та запобігти виснаженню природних ресурсів. У цьому контексті екстерналії стають підґрунтям для створення нових управлінських структур. Учасники, що використовують спільний ресурс, зацікавлені у взаємному вивченні, досягненні домовленостей та контролі за їх дотриманням. Ключове питання полягає у визначенні умов, за яких виникають стимули для таких спонтанних рішень, і ситуацій, де переговори виявляються безрезультатними. Зазвичай переговори провалюються, коли визначення спільних інтересів, їх узгодження та моніторинг виконання є надто складними або дорогими.

Залежно від сфери виникнення зовнішні ефекти класифікують так:

• у виробництві — коли діяльність одного виробника впливає на іншого;
• у споживанні — коли споживання одного індивіда впливає на корисність іншого;
• між виробництвом і споживанням — коли діяльність виробника позначається на добробуті споживачів;
• між споживанням і виробництвом — коли споживчі рішення впливають на виробничу діяльність фірм.

За характером впливу екстерналії поділяються на негативні та позитивні. Негативні зовнішні ефекти виникають, коли дії одних суб'єктів завдають шкоди іншим. У таких умовах ринкова рівновага стає неефективною, оскільки вплив екстерналій призводить до додаткових витрат для третіх осіб та знижує ефективність конкурентного розподілу ресурсів.

Отже, підприємство, що створює негативні екстерналії, перекладає частину витрат на інших, тоді як суб'єкт, що генерує позитивні ефекти, бере на себе частину витрат для реалізації чужих інтересів. Негативні екстерналії спричиняють відносне надвиробництво та надмірне витрачання ресурсів, а позитивні — навпаки, призводять до недовиробництва, оскільки результати діяльності для їх творців не відповідають понесеним витратам.

За наявності негативних зовнішніх впливів середні приватні витрати виробництва виявляються нижчими за суспільні. Це дозволяє деяким фірмам залишатися в галузі, навіть якщо з точки зору ефективності вони мали б її покинути. Таким чином, негативні екстерналії сприяють збереженню надмірної кількості фірм у галузі.

Екстерналії можуть виникати як у процесі виробництва, так і споживання товарів та послуг. Їхніми основними характеристиками є:

• прямий вплив дій однієї фірми чи індивіда на витрати та вигоди інших;
• неповне відображення зовнішніх ефектів у ринкових цінах;
• вплив на треті особи, які не є учасниками ринкової угоди, з перекладанням на них частини витрат або вигід.

Негативні зовнішні ефекти зазвичай майже не впливають на економічне становище самих забруднювачів. Виробники забруднень прагнуть мінімізувати насамперед власні внутрішні витрати, ігноруючи зовнішні витрати як проблему, що потребує додаткових ресурсів для її вирішення.

2. Склад ТЕО проекту за розділами

Перед вкладенням капіталу обов'язковою є підготовка техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) інвестиційного проекту. Цей етап відіграє ключову роль в інвестиційному процесі, оскільки чим більше достовірної та якісно оформленої інформації про підприємство чи проект отримає інвестор, тим меншим буде ризик на стадії реалізації. Крім того, до початку інвестування необхідний тривалий період переговорів, експертиз, узгоджень та перевірок, предметом яких є ТЕО, що здійснюються практично всіма учасниками інвестиційної діяльності.

Розробка та впровадження виробничого інвестиційного проекту проходить довгий шлях від первісної ідеї до будівництва та експлуатації об'єкта. Цей період прийнято називати життєвим циклом інвестиційного проекту.

ТЕО щодо джерел фінансування зазвичай розробляється не за рахунок інвестицій (як це прийнято в західній практиці), а коштом учасників тендерів, які відстоюють власні варіанти проектів. Попри те, що витрати на ТЕО можуть бути значними, вони не враховуються під час фінансової оцінки ефективності проекту. В Україні ТЕО для великих і важливих проектів створюється у складі схем розвитку регіонів та галузей, що приймаються на 10–15 років за рахунок державних капіталовкладень, передбачених на проектування майбутніх будівництв. Ці витрати включаються до відповідних титульних списків проектно-дослідницьких робіт, які затверджує Кабінет Міністрів.

ТЕО невеликих об'єктів фінансується в межах проектно-дослідних робіт, що входять до зведеного кошторису будови. Це зазвичай унеможливлює проектування на конкурсних засадах. Тому в українських умовах попереднє ТЕО та саме ТЕО належать до інвестиційної фази і фінансуються інвестором.

Етап техніко-економічного обґрунтування, на якому ухвалюється рішення про наявність технічних, екологічних, економічних і комерційних передумов для практичної реалізації проекту, здійснюється за структурою, наведеною в таблиці 1.

Таблиця 1

Техніко-економічне обґрунтування інвестиційного проекту

На третій (оцінній) стадії передінвестиційної фази юридичні та фізичні особи, які готові підтримати ідею проекту, розглядають усі його технічні, організаційні та фінансові аспекти й ухвалюють остаточне рішення про інвестування.

Інвестиційна фаза циклу інвестиційного проекту зазвичай включає такі види робіт:

• формування юридичного, фінансового та організаційного підґрунтя (підготовка засновницьких документів, вибір технологій, визначення організаційної структури управління майбутнім підприємством чи об'єктом);
• детальне проектування та укладання контрактів (підготовка території під забудову, остаточний вибір технології та обладнання, планування будівництва, проведення тендерів, переговори та контрактація між усіма учасниками проекту);
• будівництво (виконання будівельних робіт, встановлення та монтаж обладнання, здача готового об'єкта в експлуатацію);
• виробничий маркетинг (підготовка ринку до появи нової продукції, маркетингове забезпечення поставок);
• організація навчання експлуатаційного персоналу для новозбудованого підприємства;
• введення в експлуатацію нового підприємства чи виробничого об'єкта (складання та затвердження акта державної комісії) [2].

На етапі попереднього техніко-економічного обґрунтування розглядаються різні економічні альтернативи: потужності підприємства та ринок, попит і маркетинг, виробнича програма та матеріальні витрати, технологічна та економічна частини проекту, включаючи розрахунки комерційної ефективності.

За результатами попереднього техніко-економічного дослідження можна зробити такі висновки:

• інвестування є настільки ефективним, що остаточне рішення про його доцільність може бути прийняте вже на цьому етапі;
• наявної інформації достатньо для висновку про нежиттєздатність проекту;
• концепція реалізації проекту вказує на необхідність глибшого аналізу та подальшого розроблення ТЕО.

Дослідження може проводитися кілька разів і повторюватися з уведенням додаткових змінних параметрів. Якщо отримані результати свідчать про недостатню ефективність, здійснюється коригування окремих параметрів, особливо у виробничій частині програми, та вносяться зміни до проекту для підвищення його ефективності. Якщо після повторного аналізу проект залишається нерентабельним, робиться остаточний висновок про недоцільність його реалізації.

У кінцевому підсумку зазвичай висвітлюються такі параметри проекту:

• загальна характеристика підприємства, його активи та основний капітал, період освоєння інвестицій, рівень економічної та юридичної самостійності, наявність філій, дочірніх фірм і підрозділів, номенклатура та асортимент продукції;
• виробнича потужність підприємства, характеристика технологічних процесів та обладнання;
• характеристика допоміжних та обслуговуючих виробництв, складського господарства, інженерних комунікацій;
• база сировини, постачальники основних і допоміжних матеріалів, форми матеріально-технічного забезпечення;
• екологічна характеристика, дані про техніку безпеки, сейсмічність, вітрове навантаження, затоплюваність тощо;
• організація управління, кадровий склад підприємства, поточні витрати;
• фінансове забезпечення та оцінка результатів діяльності, зокрема зовнішньоекономічної, за минулий період (для проектів реконструкції та технічного переоснащення);
• економічна частина проекту;
• обсяг інвестицій за роками реалізації та за джерелами фінансування, витрати на відведення земельної ділянки, придбання технологічного обладнання, інші витрати;
• етапи реалізації проекту, прибуток, передбачувані інвестори та учасники;
• оцінка ринку збуту продукції, її основні споживачі, конкуренти, ціновий прогноз;
• можливість фінансування проекту через випуск акцій;
• загальні висновки щодо переваг та недоліків проекту порівняно з аналогами у вітчизняній та зарубіжній практиці.

Після проведення необхідних досліджень, що передують прийняттю інвестиційного рішення, складається бізнес-план — максимально компактний за змістом і стандартний за формою документ, у якому викладено головний напрям інвестиційного проекту та його основні технічні й фінансово-економічні параметри.

Кількість розділів і ступінь деталізації бізнес-плану залежать від масштабності проекту та конкретної сфери діяльності.

Такий бізнес-план створюється як підстава для отримання фінансової підтримки від потенційних інвесторів — саме для них він насамперед і призначений. Його також використовують комерційні банки для формування власного кредитно-інвестиційного портфеля та подальшого надання кредитів підприємцям, підприємствам і організаціям, які розробили та подали бізнес-плани інвестиційних проектів.

3. Передінвестиційні дослідження витрат інвестиційного проекту. Початкові інвестиційні витрати

Для успішного інвестування в цінні папери інвестору необхідно попередньо проаналізувати якість фінансових інструментів. Традиційний підхід до аналізу з метою прийняття інвестиційного рішення щодо стратегічного та портфельного інвестування, особливо при формуванні великих портфелів із залученням закордонних цінних паперів, тобто підхід «згори — вниз», розпочинається з дослідження на макроекономічному рівні для з'ясування характеру та особливостей інвестиційного клімату країни, фінансові активи емітентів якої зацікавили інвестора. Далі аналіз переходить до конкретніших секторів (галузей, підгалузей, виробництв) — так званого індустріального аналізу — і завершується оцінюванням фінансового та економічного стану фірми-емітента, а також прогнозуванням (моделюванням) ринкової ціни фінансових інструментів.

Початкові інвестиції (початкова вартість проекту) — це реальна вартість проекту капітальних вкладень з урахуванням результатів від продажу діючого обладнання та податків. Математично вони обчислюються як сума звичайних витрат на започаткування інвестицій за мінусом усього початкового доходу. Початкові капітальні витрати включають: вартість машин, обладнання та інших необхідних засобів праці за реальною ціною купівлі; додаткові витрати, пов'язані з транспортуванням і монтажем нового обладнання, а також технічним наглядом за ним; податки на продаж старого обладнання, якщо вони передбачені чинним законодавством. У разі технічної реконструкції або розширення діючого підприємства капітальні витрати також включають вартість будівельно-монтажних робіт. При спорудженні нового підприємства довгостроковими є всі витрати, що входять до складу виробничих інвестицій (капітальних вкладень). У зв'язку із започаткуванням інвестицій кожне діюче підприємство має певний початковий дохід, тобто виручку від продажу старого обладнання, податкові знижки на продаж старого обладнання зі збитком, податкові пільги на інвестиції тощо.

Розглянемо послідовні етапи, які є основними складовими комплексного аналізу в процесі прийняття інвестиційних рішень.

Початковим етапом передінвестиційних досліджень є загальноекономічний або макроекономічний аналіз для визначення інвестиційного клімату країни. Стан економіки аналітик оцінює з урахуванням статистичних даних щодо темпів зростання валового національного продукту, доходів на душу населення, рівня зайнятості, темпів інфляції, рівня відсоткових ставок, валютного курсу тощо. Додатково він визначає фіскальну та монетарну політику уряду та її вплив на функціонування ринку цінних паперів. На підставі цих досліджень надається загальна оцінка інвестиційного клімату країни.

У більшості інвестиційних проектів передбачаються початкові інвестиційні витрати на придбання будівель, споруд або обладнання, на підготовку чи перепідготовку робочої сили, на маркетинг нового продукту тощо. Ці витрати здійснюються протягом першого року, а інколи навіть другого і третього, залежно від розміру та запланованої кількості фаз реалізації проекту. Якщо виникає потреба замінити обладнання протягом життєвого циклу проекту, ця заміна відображається як разовий відплив грошових коштів у процесі реалізації інвестиційного проекту. Наприкінці життєвого циклу всі залишкові вартості капітальних інвестицій показуються як потік надходжень грошових коштів в останньому або наступному році, залежно від того, як легше продати ці активи.

Важливою складовою початкових витрат є потреба в початковому оборотному капіталі. Оборотний капітал є додатковим джерелом, необхідним на початку реалізації інвестиційного проекту до того моменту, поки не почнеться надходження грошових потоків від інвестиції. Наприклад, якщо інвестиційний проект спрямовано на розширення існуючого виробництва, необхідно придбати додаткову сировину та інші початкові засоби в кредит, що ще більше зв'язує ресурси підприємства. Цей оборотний капітал показується як надходження наприкінці життєвого циклу проекту, коли ці ресурси вивільняються для використання в іншому місці. Зазвичай він включається в грошові потоки останнього року за умови, що запаси поступово вичерпаються під кінець життєвого циклу, а дебітори здійснять оплату одразу після закінчення останнього року.

Структура інвестиційних витрат на проекти, пов'язані з виробництвом товарів і послуг, посередництвом, торгівлею, включає витрати на будівництво будівель і споруд, у тому числі на їх проектування, на придбання обладнання, його монтаж і налагодження, на реконструкцію виробництва, на удосконалення технологічних процесів. Для визначення суми інвестицій у такі проекти обов'язково треба врахувати також суму авансування капіталу в оборотні активи для створення мінімальних запасів сировини, матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів для здійснення розрахунків та інших оборотних активів, без яких реалізація проекту неможлива.

При визначенні суми початкових витрат на інвестиції треба враховувати (у бік зменшення) так звану ліквідаційну вартість основних засобів, якщо капітальний проект пов'язаний із впровадженням нових об'єктів (наприклад, обладнання, машин) замість застарілих. У разі реалізації об'єктів основних засобів, що підлягають заміні, сума початкових витрат на проект зменшується на продажну вартість об'єкта (остання приймається за мінусом податку на прибуток, сплаченого від операції з продажу).

Правильне визначення обсягу початкових витрат на проект, тобто суми інвестиції, є запорукою якості розрахунків окупності інвестиції, адже саме вони є об'єктом оцінки окупності.

Список використаної літератури

1. Єрмошенко М. Аналіз і оцінка інвестиційних проектів: Навч. посібник / Микола Єрмошенко, Ігор Плужников; Національна Академія Управління. — 2-е вид. — К., 2006. — 155 с.
2. Ковшун Н. Аналіз та планування проектів: Навчальний посібник / Наталія Ковшун; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т водного господарства та природокористування. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 343 с.
3. Пересада А. Інвестиційний аналіз: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / Анатолій Пересада, Сергій Онікієнко, Юлія Коваленко; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К., 2003. — 134 с.
4. Пересада А. Проектне фінансування: Підручник / Анатолій Пересада, Тетяна Майорова, Олена Ляхова; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 733 с.
5. Провайдинг інновацій: Підручник / М. П. Денисенко, А. П. Гречан, М. В. Гаман та ін.; за ред. М. П. Денисенка; М-во освіти і науки України, Київський нац. ун-т технологій та дизайну. — К.: Професіонал, 2008. — 443 с.
6. Рейзвіх Е. Бізнес-план інвестиційного проекту: Навчально-методичний посібник / Едуард Рейзвіх, Володимир Шумейко; Мін-во освіти України, Кіровоградський держ. техн. ун-т. — Кіровоград: Б. в., 1999. — 144 с.
7. Шилов Е. Аналіз і управління інвестиційними проектами: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. освіти / Київський національний ун-т будівництва і архітектури. — К.: КНУБА, 2000. — 56 с.