Аналіз фінансового стану підприємства

1. Методи і прийоми аналізу фінансового стану підприємства

Регулярне дослідження фінансового стану підприємства, його здатності вчасно розраховуватися за зобов’язаннями, ліквідності та фінансової стійкості є важливим ще й тому, що прибутковість і величина доходу будь-якого суб’єкта господарювання значною мірою визначаються його платоспроможністю. Банківські установи також беруть до уваги фінансовий стан клієнта, від чого залежать умови кредитування та розмір відсоткових ставок.

Під фінансовим станом підприємства розуміють комплексну характеристику, що формується внаслідок взаємодії всіх складових системи фінансових відносин, зумовлюється сукупністю виробничо-господарських чинників та описується набором показників, які відображають наявність, розподіл і застосування фінансових ресурсів.

Аналіз фінансового стану є складовою загального аналізу господарської діяльності, що охоплює два взаємопов’язані напрями: фінансовий та управлінський аналіз.

Такий поділ зумовлений усталеною практикою ведення бухгалтерського обліку, який, своєю чергою, поділяється на фінансовий та управлінський. Обидва напрями аналізу тісно пов’язані між собою та спираються на спільне інформаційне підґрунтя.

Зовнішній фінансовий аналіз виконується на основі оприлюдненої фінансової (бухгалтерської) звітності.

Внутрішньогосподарський аналіз базується на даних бухгалтерського обліку та звітності.

Внутрішньогосподарський аналіз використовує інформацію управлінського обліку.

Характерними рисами зовнішнього фінансового аналізу є:

– спрямованість на публічну, зовнішню звітність компанії;

– наявність багатьох користувачів-об’єктів;

– широкий спектр цілей та інтересів суб’єктів аналізу;

– максимальна прозорість результатів для зацікавлених осіб.

Основний зміст зовнішнього фінансового аналізу, що проводиться партнерами підприємства та контролюючими органами на підставі публічної фінансової звітності, полягає у:

– аналізі абсолютних величин прибутку;

– аналізі показників рентабельності;

– аналізі фінансового стану, фінансової стабільності, платоспроможності та ліквідності балансу;

– аналізі ефективності застосування залученого капіталу;

– економічній діагностиці фінансового стану підприємства.

Порівняно із внутрішнім, складові зовнішнього аналізу є більш формалізованими та менш деталізованими. Відмінності між зовнішнім і внутрішнім аналізом випливають із різниці в інформаційному забезпеченні та завданнях, які вони вирішують.

Основний зміст внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану підприємства включає:

– аналіз динаміки прибутку та рентабельності, а також чинників, що на них впливають;

– аналіз кредитоспроможності підприємства;

– оцінку використання майна та вкладеного капіталу;

– аналіз власних фінансових ресурсів;

– аналіз ліквідності та платоспроможності;

– аналіз самоокупності підприємства.

Такий аналіз виконується фахівцями самого підприємства та спирається на широку інформаційну базу, включно з оперативними даними [2, c. 65-67].

Фінансовий стан підприємства є результатом його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності, тому всі ці напрями безпосередньо впливають на нього. Насамперед, позитивно на фінансовому стані позначається безперебійний випуск і реалізація продукції високої якості.

Усталена практика аналізу фінансового стану виробила певні прийоми та методи його проведення. Виокремлюють шість основних прийомів аналізу:

1) горизонтальний (часовий) аналіз — зіставлення кожної статті звітності з аналогічною статтею попереднього періоду;

2) вертикальний (структурний) аналіз — визначення структури фінансових показників та оцінка впливу окремих чинників на підсумковий результат;

3) трендовий аналіз — порівняння кожної позиції звітності з низкою попередніх періодів і виявлення тренду, тобто основної тенденції динаміки, очищеної від випадкових впливів окремих періодів (на основі тренду здійснюється екстраполяція ключових фінансових показників на перспективу, тобто прогнозний аналіз);

4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів) — обчислення співвідношень між окремими статтями звіту або статтями різних форм звітності, встановлення взаємозв’язків між показниками;

5) порівняльний аналіз — внутрішньогосподарське зіставлення зведених показників звітності за окремими параметрами самого підприємства та його дочірніх структур (філій), а також міжгосподарське порівняння показників фірми з даними конкурентів або середньогалузевими значеннями;

6) факторний аналіз — визначення впливу окремих чинників (причин) на результативний показник за допомогою спеціальних прийомів дослідження.

Одним із прийомів аналізу фінансового стану є «читання» балансу та вивчення абсолютних величин. Ознайомлення зі змістом балансу дає змогу побачити основні джерела засобів (власні чи позичені), головні напрями вкладення коштів, склад засобів та їхніх джерел, структуру дебіторської та кредиторської заборгованості тощо. Проте інформації лише в абсолютних величинах недостатньо для ухвалення рішень, оскільки вона не дає змоги визначити динаміку показників, позицію підприємства в галузі тощо. Тому поряд із абсолютними величинами застосовують відносні — проценти, коефіцієнти, індекси [4, c. 91-93].

Під час аналізу фінансових звітів використовуються різноманітні методи та прийоми.

До прийомів аналізу належать:

1) горизонтальний (часовий) аналіз;

2) вертикальний (структурний) аналіз;

3) трендовий аналіз;

4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів);

5) порівняльний аналіз;

6) факторний аналіз.

Методи можна об’єднати у дві основні групи:

1) неформалізовані:

– експертних оцінок;

– порівняльні;

– побудови системи показників;

– побудови системи аналітичних таблиць та ін.

2) формалізовані:

– ланцюгових підстановок;

– арифметичних різниць;

– балансовий;

– відсоткових чисел;

– простих і складних процентів;

– дисконтування та ін.

Окрім того, широко застосовуються традиційні методи економічної статистики:

– середніх та відносних величин;

– групування;

– індексний та ін. (2, с. 63-65).

Неформалізовані методи аналізу базуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних залежностях. До них належать:

– експертних оцінок і сценаріїв;

– психологічні;

– морфологічні;

– порівняльні;

– побудови системи показників;

– побудови системи аналітичних таблиць.

Ці методи позначені певним суб’єктивізмом, оскільки значна роль у них відводиться інтуїції, досвіду та знанням аналітика.

Формалізовані методи фінансового аналізу ґрунтуються на чітко визначених аналітичних залежностях, зокрема методи:

– ланцюгових підстановок;

– арифметичних різниць;

– балансовий;

– виокремлення ізольованого впливу факторів;

– відсоткових чисел;

– диференційний;

– логарифмічний;

– інтегральний;

– простих і складних відсотків;

– дисконтування.

У процесі фінансового аналізу активно використовуються традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів).

Сукупність видів, прийомів та методів аналізу, застосовуваних для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства, становить методологію та методику аналізу [7, c. 102-105].

2. Система показників фінансового стану підприємства

Фінансова діяльність підприємства безпосередньо пов’язана з ключовими показниками його фінансового стану, адже саме в її процесі визначаються джерела фінансування та напрями розміщення ресурсів, що перебувають у розпорядженні підприємства. Тому фінансова діяльність має враховувати необхідність підтримання певного рівня платоспроможності та ліквідності.

Ліквідність підприємства можна оперативно оцінити за допомогою коефіцієнтів ліквідності.

До коефіцієнтів ліквідності належать:

1. Загальний коефіцієнт покриття (або поточний коефіцієнт).

2. Коефіцієнт швидкої (миттєвої) ліквідності.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Загальний коефіцієнт визначається:

Поточні активи (підсумок II розділу активу + підсумок III розділу активу) / поточні зобов’язання (підсумок III розділу пасиву)

Цей коефіцієнт дає загальну оцінку ліквідності активів і показує, скільки гривень поточних активів припадає на одну гривню поточних зобов’язань.

Коефіцієнт швидкої ліквідності розраховується так:

Грошові кошти, розрахунки та інші активи (підсумок III розділу активу) / поточні зобов’язання (підсумок III розділу пасиву).

За своїм змістом цей коефіцієнт подібний до коефіцієнта покриття, однак обчислюється за вужчим колом поточних активів, коли з розрахунку виключається найменш ліквідна їх частина — виробничі запаси.

Матеріальні запаси виключаються не лише через їхню нижчу ліквідність, а головним чином тому, що кошти, отримані від вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути значно меншими за витрати на їх придбання. У ринковій економіці типова ситуація, коли при ліквідації підприємства вдається отримати 40% і менше від облікової вартості запасів. «Розумним» коефіцієнтом швидкої ліквідності вважається співвідношення 1 : 1.

На практиці багато підприємств мають нижчий коефіцієнт швидкої ліквідності (наприклад, 0,5 : 1), тому для оцінки їхньої ліквідності слід проаналізувати тенденції зміни цього показника за певний період. Якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було зумовлене переважно збільшенням невиправданої дебіторської заборгованості, це свідчитиме про серйозні фінансові труднощі підприємства. У західній економічній літературі цей коефіцієнт називають коефіцієнтом миттєвої оцінки.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається так:

Грошові кошти (каса + роз. рах. + вал. рах. + інші кошти) / поточні зобов’язання (підсумок III розділу пасиву)

Цей коефіцієнт показує, яка частина короткострокових позикових зобов’язань може бути погашена негайно за потреби. Теоретично достатнім значенням для коефіцієнта абсолютної ліквідності є співвідношення 0,2 : 1. На практиці фактичні середні значення коефіцієнтів ліквідності часто бувають значно нижчими, і на основі цих показників не варто одразу робити негативні висновки щодо спроможності підприємства негайно погасити борги, адже малоймовірно, щоб усі кредитори одночасно пред’явили свої вимоги [1, c. 49-52].

Платоспроможність означає наявність у підприємства грошових коштів та їхніх еквівалентів, достатніх для розрахунків із кредиторською заборгованістю, що потребує негайного погашення.

Для встановлення платоспроможності підприємства насамперед вивчається структура балансу. Вона може бути визнана незадовільною, а підприємство — неплатоспроможним, якщо:

а) загальний коефіцієнт ліквідності на кінець звітного періоду має значення нижче нормативного (1,5);

б) коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами на кінець звітного періоду має значення нижче нормативного (0,3).

Загальний коефіцієнт ліквідності (К_Л) розраховується за формулою:

Коефіцієнт забезпеченості власними засобами (Ко) розраховується за формулою:

У процесі аналізу цих показників може виникнути фінансова ситуація, яку необхідно оцінити.

По-перше, коефіцієнт ліквідності та коефіцієнт забезпеченості власним оборотним коштом можуть бути нижчими за нормативні значення, проте спостерігається тенденція до їхнього зростання. У таких випадках розраховується коефіцієнт відновлення платоспроможності (Кв.п.) за період, що дорівнює 6 місяцям, за формулою:

де:

К_Л1, К_Л0 — фактичне значення коефіцієнта ліквідності на початок і на кінець звітного періоду;

К_Л(норм) — нормативне значення загального коефіцієнта ліквідності;

6 — період відновлення платоспроможності, міс.;

Ч — звітний період, міс.

Значення отриманих розрахунків:

а) якщо Кв.п > 1 — підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність;

б) якщо Кв.п. < 1 — найближчим часом такої можливості немає.

По-друге, можлива ситуація, коли К_L і К_З дорівнюють нормативному значенню на кінець звітного періоду або перевищують його, але намітилася загальна тенденція до зниження. Тоді доцільно розрахувати коефіцієнт утрати платоспроможності, який вказує на період збереження платоспроможності (наприклад, 3 місяці), за формулою:

Якщо Ку.п. > 1 — підприємство має реальну можливість зберегти платоспроможність протягом 3 місяців, і навпаки.

Отже, висновок про незадовільну структуру балансу та визнання підприємства неплатоспроможним можна зробити, якщо Кл і Ко нижчі за нормативні значення і підприємство не здатне відновити свою платоспроможність.

Однак якщо ці коефіцієнти нижчі за нормативні, але існує реальна можливість відновити платоспроможність у встановлений термін, може бути прийняте рішення про відстрочку визнання підприємства неплатоспроможним протягом 6 місяців [3, c. 56-58].

Для характеристики джерел формування запасів і витрат використовується кілька показників, що відображають різні види джерел:

1. Наявність власних оборотних коштів;

2. Наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат, або функціонуючий капітал;

3. Загальна величина основних джерел формування запасів і витрат. За відсутності короткострокових позикових засобів цей показник сумарно дорівнює другому.

3. Комплексний аналіз фінансового стану підприємства

Аналіз фінансового стану підприємства є обов’язковим етапом для розроблення планів і прогнозів фінансового оздоровлення суб’єктів господарювання.

Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімізувати ризики за позиками та вкладеннями, а також для обґрунтованого диференціювання відсоткових ставок.

У результаті фінансового аналізу менеджер отримує певний набір основних, найбільш інформативних параметрів, які дають об’єктивну та точну картину фінансового стану підприємства.

При цьому під час аналізу менеджер може ставити перед собою різні цілі: аналіз поточного фінансового стану або оцінку фінансових перспектив підприємства.

З переходом підприємств до ринкових умов господарювання особливого значення набули стабільність фінансового стану та пошук шляхів його оздоровлення для створення нормальних умов роботи.

Комплексне вивчення формування фінансових ресурсів та ефективності їх використання здійснюється за допомогою фінансового аналізу. Він є одним із методів спостереження та адаптації до постійно змінюваних ринкових умов. Фінансовий аналіз є способом накопичення, трансформації та використання інформації фінансового характеру, що має на меті:

· оцінити поточний і перспективний фінансовий стан підприємства;

· оцінити можливі та доцільні темпи розвитку підприємства з позиції їх фінансового забезпечення;

· виявити доступні джерела засобів та оцінити можливість і доцільність їх мобілізації;

· спрогнозувати становище підприємства на ринку капіталів. Основним завданням аналізу є оцінка результатів господарської діяльності за попередній і поточний роки, виявлення чинників, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники роботи підприємства, а також ухвалення рішення про визнання структури балансу задовільною (незадовільною), а підприємства — платоспроможним (неплатоспроможним).

Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних боків характеризують фінансовий стан підприємства.

Показниками та чинниками доброго фінансового стану можуть бути: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу, своєчасна організація розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів.

Показники та чинники незадовільного фінансового стану: неефективне розміщення коштів, брак власних оборотних коштів, наявність стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві.

До найзагальніших показників комплексної оцінки фінансового стану належать показники дохідності та рентабельності [6, c. 37-39].

Велике значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка взаємозв’язку прибутку з показниками рентабельності. Важливо проаналізувати зв’язок прибутку з чинниками, що його формують, що полегшує практичну орієнтацію в цих питаннях.

Дохідність підприємства характеризується абсолютними та відносними показниками. Абсолютний показник дохідності — це сума прибутку або доходів. Відносний показник — рівень рентабельності. Рівень рентабельності підприємств, пов’язаних із виробництвом продукції (товарів, послуг), визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації продукції до її собівартості:

Р = (П/С) 100,

де Р — рівень рентабельності, %;

П — прибуток від реалізації продукції, грн.;

С — собівартість продукції, грн.

Рівень рентабельності підприємств торгівлі та громадського харчування визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації товарів (продукції громадського харчування) до товарообороту.

Під час аналізу вивчають динаміку змін обсягу чистого прибутку, рівня рентабельності та чинники, що на них впливають. Основними чинниками, що впливають на чистий прибуток, є обсяг виручки від реалізації продукції, рівень собівартості, рівень рентабельності продукції, фінансові результати та витрати від операційної звичайної діяльності, величина податку на прибуток та інших податків, що сплачуються з прибутку.

Аналіз дохідності підприємства проводиться у порівнянні з планом та попереднім періодом. За умов інфляції важливо забезпечити об’єктивність показників та запобігти їх викривленню через постійне підвищення цін. Аналіз проводиться за даними роботи за рік. Торішні показники необхідно привести у відповідність із показниками звітного року за допомогою індексації цін.

За ринкових відносин існує персоніфікований інтерес керівництва та колективів підприємств до фактично досягнутого рівня рентабельності, що суттєво впливає на результативність господарської діяльності.

На підприємствах недержавних форм власності для акціонерів та засновників найважливіше значення має рентабельність їхніх пайових і статутних внесків у складі загальних інвестицій. Тому цьому аспекту оцінки фінансового стану підприємства слід приділити серйозну увагу.

Практика рекомендує для оцінки рентабельності підприємства використовувати систему взаємопов’язаних показників рентабельності. З цією метою необхідно використовувати дві основні групи показників рентабельності:

а) показники, розраховані на підставі поточних витрат (вартості продажу);

б) показники, розраховані у зв’язку з використанням виробничого капіталу (виробничих активів).

Для всебічної комплексної оцінки різних показників рентабельності можна використати зарубіжний досвід оцінки цих показників.

Показники рентабельності групи «а» розраховуються на базі даних бухгалтерського обліку прибутків та збитків і становлять систему таких коефіцієнтів:

1) коефіцієнт граничного рівня валового прибутку (К1)

К1 = Вп/Чоп = 1 - Впр/Чоп,

де Вп — сума валового прибутку;

Впр — вартість продажу (реалізації продукції, робіт, послуг);

Чоп — чистий обсяг продажу (реалізації);

2) коефіцієнт граничного рівня прибутку від основної операційної діяльності (К2)

К2 = Под/Чоп,

де Под — сума прибутку, отриманого від основної операційної діяльності;

3) коефіцієнт граничного рівня прибутку від усієї діяльності підприємства — операційної, фінансової, інвестиційної (К3)

К3 = П/Чоп,

де П — сума прибутку до виплат за довгостроковими зобов’язаннями і податкових виплат;

4) коефіцієнт граничного рівня чистого прибутку (K4)

К4 = Чп/Чоп,

де Чп — сума чистого прибутку після виплати відсоткових сум за довгостроковими зобов’язаннями та сплати податків;

5) критичний коефіцієнт рентабельності (K5)

К5 = (Чоп - Зв) / Чоп,

де Зв — сума змінних витрат у складі вартості продажу [3, c. 113-115].

У міжнародній практиці вся підприємницька діяльність корпорацій, фірм та інших підприємств чітко поділяється на три види: операційна (основна); інвестиційна — вкладання грошей в акції, інші цінні папери, капітальні вкладення; фінансова — облік отриманих (сплачених) дивідендів, відсотків тощо. Такий поділ видів діяльності знаходить відображення у відповідних формах звітності.

Із наведених формул зрозуміло, що всі коефіцієнти мають ту саму базу обрахунку — чистий обсяг продажу (валові надходження за вирахуванням суми повернення і дисконтних знижок).

Ці, а також наведені нижче показники рентабельності взаємодоповнюють один одного та дають змогу здійснити комплексну оцінку фінансового стану підприємства.

Показники рентабельності групи «б» розраховуються як відношення прибутку і коштів, вкладених у підприємство засновниками, акціонерами та інвесторами. Зарубіжний досвід свідчить, що за даними звіту щодо прибутків (збитків) і балансового звіту доцільно розрахувати такі коефіцієнти:

1) коефіцієнт віддачі на всю суму виробничих активів (К6)

К6 = Чп/ВА,

де ВА — середньорічна величина всіх виробничих активів підприємства;

2) коефіцієнт віддачі від інвестованого капіталу (К7)

К7 = П/СА,

де СА — середньорічна сума всіх активів підприємства за мінусом короткострокових зобов’язань, або середньорічна сума капіталізованих коштів (акціонерний капітал + довгострокові зобов’язання);

3) коефіцієнт віддачі на акціонерний капітал (K8)

К8 = Чп/СК,

де СК — середньорічна сума власного капіталу, представлена акціонерним капіталом.

Коефіцієнт віддачі активів характеризує величину дохідності всього потенціалу, яким володіє підприємство (його називають показником майстерності використання капіталу менеджерами підприємства). Цей показник для детальнішої оцінки може обчислюватись у різних модифікаціях: у чисельнику формули можуть використовуватись різні показники прибутку: валового, операційного, до вирахування податків тощо.

Коефіцієнт віддачі інвестицій характеризує ефективність віддачі лише частини всього капіталу — довгострокових інвестицій і капіталізованого прибутку підприємства. Цей коефіцієнт характеризує фінансовий стан підприємства загалом. Наприклад, фінансова стійкість знижується, коли відсоткова ставка на позикові кошти перевищує величину цього коефіцієнта.

Важливу роль у комплексній оцінці фінансового стану підприємства, особливо в акціонованих підприємствах, відіграє третій із розглянутих показників — коефіцієнт віддачі акціонерного капіталу [7, c. 57-59].

Список використаної літератури

1. Антонов В. Фінансовий менеджмент: сучасні інформаційні технології: Навчальний посібник / За заг. ред. В. М. Антонова; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 431 с.

2. Єрмошенко М. Фінансовий менеджмент: Курс лекцій / Микола Єрмошенко, Сергій Єрохін, Олег Стороженко та ін.; Національна академія управління (К.). — К., 2004. — 505 с.

3. Кузьменко Л. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник / Людмила Кузьменко, Володимир Кузьмін, Валентина Шаповалова. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. — 255 с.

4. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник / С. Я. Салига, Н. В. Дацій, С. О. Корецький та ін.; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 273 с.

5. Фінансовий менеджмент: Навчально-методичний пос. для самостійного вивчення дисципліни / Анатолій Поддєрьогін, Леонід Буряк та ін.; Київський нац. економ. ун-т. — К., 2004. — 535 с.

6. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник / М. М. Александрова, С. В. Бардаш, О. С. Бородкін, Т. А. Бутинець та ін.; За ред. Г. Г. Кірейцева; М-во освіти і науки України. — 3-є вид., перероб. і доп. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 530 с.

7. Шелудько В. Фінансовий менеджмент: Підручник / Валентина Шелудько. — К.: Знання, 2006. — 439 с.