Аналіз банківської діяльності (шпаргалка)

44. Індикатори ліквідності балансу комерційного банку.

45. Індикатори, що характеризують ділову активність банківської установи.

46. Порядок розрахунку основного капіталу банку.

47. Порядок розрахунку додаткового капіталу банку.

48. Порядок розрахунку регулятивного капіталу банку.

49. Комплексна рейтингова оцінка комерційного банку згідно з системою CAMEL.

50. Оцінка ліквідності банківського капіталу як елемент системи CAMEL.

51. Оцінка якості активів банку як елемент системи CAMEL.

52. Оцінка дохідності (рентабельності) банку як елемент системи CAMEL.

53. Оцінка банківської ліквідності як елемент системи CAMEL.

54. Оцінка якості банківського менеджменту як елемент системи Camel.

55. Основні види ризиків як об'єкта аналізу банківської діяльності.

56. Аналіз та оцінювання кредитного ризику.

57. Аналіз та оцінювання інноваційного ризику.

58. Аналіз та оцінювання валютного ризику.

Список використаної літератури.

44. Індикатори ліквідності балансу комерційного банку

Баланс банку вважається ліквідним, якщо його структура дає змогу через швидку реалізацію активів покрити термінові зобов'язання. Здатність активів швидко трансформуватися в гроші для виконання зобов'язань залежить від багатьох чинників, ключовим серед яких є узгодженість строків розміщення коштів зі строками залучення ресурсів. Тобто, термін пасиву має відповідати терміну активу — лише тоді досягається рівновага між сумою та часом вивільнення коштів з активу і сумою та часом майбутніх платежів за зобов'язаннями.

На ліквідність балансу впливає структура активів: що більша частка високоліквідних першокласних коштів у загальному обсязі активів, то вищою є ліквідність. За ступенем ліквідності активи поділяють на три групи: 1. Кошти, готові до негайного використання, або першокласні ліквідні засоби — каса, кошти на коррахунку, першокласні векселі та державні цінні папери. 2. Ліквідні засоби, що перебувають у розпорядженні банку і можуть бути конвертовані в гроші — кредити та інші платежі на користь банку зі строками виконання протягом 30 днів, умовно реалізовані цінні папери, зареєстровані на біржі (включно з частками в інших підприємствах і банках), а також інші цінності, зокрема нематеріальні активи. 3. Неліквідні активи — прострочені кредити, ненадійні борги, а також власні будівлі та споруди, що належать до основних фондів.

У світовій банківській практиці найліквіднішою частиною активів вважається касова готівка, під якою розуміють не лише гроші в касі, а й кошти на поточному рахунку банку в центральному банку. До ліквідних статей у країнах з ринковою економікою відносять першокласні короткострокові комерційні векселі, які можна переоформити в центральному банку, та цінні папери, гарантовані державою. Менш ліквідними є банківські інвестиції в довгострокові цінні папери, оскільки їх швидка реалізація не завжди можлива. Довгострокові позички та вкладення в нерухомість розглядаються як малоліквідні активи.

45. Індикатори, що характеризують ділову активність банківської установи

Активність банківських установ найчастіше зумовлена передусім бажанням компенсувати негативні наслідки відтоку вкладників. Зазвичай наприкінці року завершуються строки дії депозитних договорів.

Ділову активність банку можна оцінити як через аналіз окремих показників, так і через вивчення співвідношень між окремими статтями активів і пасивів, а також кількісне узгодження їх змін. Показники ділової активності дозволяють інтерпретувати стан і використання економічного потенціалу банку, тобто наявних і прихованих можливостей, а також вагомість прийнятих ризиків.

Розглянемо основні показники, що описують ділову активність банку.

Коефіцієнт рівня дохідних активів:

Кда = Дохідні активи / Загальні активи.

Цей коефіцієнт відображає частку активів, які приносять дохід, у загальних активах банку. У зарубіжній практиці вимоги до цього показника досить високі — понад 93 %. Для вітчизняних банків вимоги дещо нижчі, що пов'язано з недосконалою структурою активів. Зниження цього коефіцієнта вказує на незбалансованість кредитного портфеля та відсутність стратегії управління активами.

Коефіцієнт кредитної активності:

Ккр.а = Кредитні вкладення / Загальні активи.

Оптимальне значення частки кредитних вкладень у загальних активах становить 65—75 %. Перевищення рівня 75 % свідчить про агресивну ризиковану кредитну політику та недостатню диверсифікацію активів.

Коефіцієнт інвестиційної активності:

Кінв.а. = Інвестиції в цінні папери / Загальні активи.

Цей коефіцієнт перебуває в оберненій залежності від коефіцієнта кредитної активності: чим вище його значення, тим нижчим є показник кредитної активності.

Коефіцієнт рівня кредитно-інвестиційного портфеля в загальних активах:

Ккр.інв.а = (Кредитні вкладення + Інвестиції в цінні папери) / Загальні активи.

Зростання цього показника в динаміці є позитивною тенденцією та основою для підвищення рентабельності банківських активів.

46. Порядок розрахунку основного капіталу банку

Капітал банку — це сукупність власних коштів, внесених власниками-учасниками, які збільшуються завдяки ефективній банківській діяльності через капіталізацію прибутку, а також за рахунок додаткових внесків учасників.

Порівняно з іншими сферами підприємництва, капітал банків має значно меншу питому вагу в сукупному капіталі. Це зумовлено специфікою діяльності банківської установи, яка мобілізує вільні кошти на грошовому ринку та надає їх у борг. Тому капітал банку має інше призначення, ніж в інших сферах підприємницької діяльності.

Відповідно до міжнародних стандартів, математична формула капіталу в обліку виглядає так: Капітал = Активи – Зобов'язання.

Капітал банку відображається в 5-му класі Плану рахунків бухгалтерського обліку банків.

Основний капітал вважається незмінним, не підлягає перепродажу чи перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал має менш постійний характер, і його величина може змінюватися.

Основний капітал включає такі елементи:

· фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

· дивіденди, спрямовані на збільшення статутного капіталу;

· емісійні різниці (емісійний дохід);

· резервні фонди, створені відповідно до законів України;

· загальні резерви під невизначений ризик під час проведення банківських операцій;

· прибуток минулих років;

· прибуток минулих років, що очікує затвердження.

47. Порядок розрахунку додаткового капіталу банку

Додатковий капітал складається з таких елементів:

· резерви під стандартну заборгованість інших банків;

· резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

· результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;

· результат переоцінки основних засобів;

· прибуток поточного року;

· субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал).

При розрахунку загальної суми капіталу розмір додаткового капіталу не може перевищувати розмір основного капіталу.

48. Порядок розрахунку регулятивного капіталу банку

Регулятивний капітал — один із найважливіших показників діяльності банків, основне призначення якого — покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, що їх беруть на себе банки в процесі своєї діяльності, а також забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості та стабільної роботи банків.

Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу.

Для визначення розміру регулятивного капіталу загальний обсяг капіталу 1-го та 2-го рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів:

акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, випущені банком;

інвестиції в капітал (що не консолідуються) інших банків та фінансових установ у розмірі не менше 10 % їх статутного капіталу, а також вкладення в дочірні установи;

кошти, вкладені банком в інші банки на умовах субординованого боргу.

Сума регулятивного капіталу (капіталу «нетто») показує реальний обсяг капіталу, який комерційний банк використовує в господарському обороті і який визначає його фінансовий стан.

49. Комплексна рейтингова оцінка комерційного банку згідно з системою CAMEL

Визначення рейтингу за системою CAMEL — це стандартизований метод оцінки банків та їх ефективності. Достовірність результатів залежить від кваліфікації та об'єктивності економістів банку та інспекторів нагляду, які регулярно проводять аналіз і оцінюють банки.

Рейтингова система використовує п'ятибальну шкалу. Оцінка «1» є найвищою і відображає найменший рівень зауважень, тоді як оцінка «5» — найнижча, найкритичніша, що означає найвищий рівень зауважень.

Банки з комплексним рейтингом «4» або «5» мають серйозні проблеми та потребують ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Якщо загальна платоспроможність банку перебуває під загрозою, необхідні негайні дії нагляду, включно з можливістю примусової реорганізації чи ліквідації.

Банки з рейтингом «3» мають певні недоліки, які, якщо їх не виправити протягом певного часу, можуть призвести до значних проблем із платоспроможністю та ліквідністю. У такому разі Національний банк України має вжити відповідних заходів впливу, надавши чіткі вказівки керівництву банку щодо виявлення та подолання наявних проблем, з метою приведення діяльності банку у відповідність до норм чинного законодавства.

Банки зі зведеним рейтингом «1» або «2» є надійними за всіма показниками. Вони вважаються стабільними, мають кваліфіковане керівництво та здатні протистояти більшості економічних спадів. Ступінь нагляду за такими банками є мінімальним.

50. Оцінка ліквідності банківського капіталу як елемент системи CAMEL

Під ліквідністю банку розуміють його здатність швидко конвертувати активи в грошові кошти з мінімальною втратою їх вартості для своєчасного виконання зобов'язань.

Надзвичайна важливість підтримання належної ліквідності комерційного банку зумовлена специфікою його діяльності: він оперує великою масою чужих грошей, які в будь-який момент можуть бути вилучені їх власниками.

Ліквідність банку визначається збалансованістю строків і сум погашення активів зі строками і сумами виконання зобов'язань, а також строками і сумами інших джерел та напрямів використання коштів, зокрема таких, як видача кредитів і здійснення витрат.

Поняття «ліквідності» тісно пов'язане з поняттям «платоспроможності». Ліквідність банку є основою його платоспроможності. Платоспроможність — це здатність банку своєчасно та в повному обсязі відповідати за своїми зобов'язаннями. Однак вона залежить не лише від ліквідності балансу, а й від інших чинників.

Без ліквідності банк навряд чи може бути платоспроможним. Практика показує, що втрата ліквідності призводить до неплатоспроможності, а згодом — до банкрутства.

Отже, для забезпечення високого рівня стабільності, тривалості та надійності діяльності комерційного банку ліквідність є первинною, а платоспроможність — вторинною.

Досягнення належної ліквідності без зниження прибутковості — непросте завдання, оскільки в кожній фінансовій угоді виявляється суперечність між ліквідністю та прибутковістю. Цей конфлікт можна вважати центральною проблемою, яку банк розв'язує під час розміщення коштів.

Таким чином, ліквідність банку ґрунтується на постійному підтриманні об'єктивно необхідного співвідношення між трьома складовими — власним капіталом банку, залученими та розміщеними коштами — через оперативне управління їх структурними елементами. У банківській теорії та практиці ліквідність розглядають як «запас» і як «потік», тобто в статиці та динаміці. Ліквідність як «запас» (статична ліквідність) передбачає визначення рівня можливості банку виконувати зобов'язання перед клієнтами в конкретний момент часу через зміну структури активів на користь високоліквідних статей за рахунок наявних невикористаних резервів. Отже, ліквідність як «запас» — це миттєва ліквідність банку на певний момент часу, яка вимірюється та оцінюється за допомогою коефіцієнтів — показників ліквідності балансу.

51. Оцінка якості активів банку як елемент системи CAMEL

Порівняльний аналіз якості активів доцільно проводити за допомогою коефіцієнтів. Коефіцієнтний аналіз дозволяє оцінити в динаміці якість активів за такими критеріями, як дохідність, ризикованість, ліквідність, оборотність.

Дохідність активів можна проаналізувати за допомогою коефіцієнта дохідності:

Кдох = Дохідні активи / Активи всього

Цей коефіцієнт характеризує ділову активність банку з погляду ефективності розміщення ресурсів. У міжнародній практиці вважається, що цей коефіцієнт має бути вищим за 93 %. Збільшення частки недохідних активів понад 7 % може призвести банк до банкрутства. З огляду на специфіку розвитку українських банків, середнє значення цього коефіцієнта коливається в межах 70 %.

За ступенем ризикованості якість банківських активів можна проаналізувати за допомогою коефіцієнта ризикованості активів:

К риз = Активи, зважені за ступенем ризику / Активи всього

Зростання цього коефіцієнта свідчить про підвищення ризикованості активних операцій банку.

Аналіз якості активів з позиції ліквідності можна провести за допомогою коефіцієнта ліквідності активів. Однак цей коефіцієнт може бути розрахований лише за умови розроблення критеріїв ліквідності для кожного виду активів банку. Нині у вітчизняній та зарубіжній практиці відсутні подібні розробки. За основу зважування активів за станом ліквідності можна взяти методику розрахунку загального коефіцієнта ліквідності (хоча під час оцінювання ліквідності окремих видів активів не повністю враховано ступінь ліквідності деяких із них):

К лікв. акт. = Активи, зважені за ступенем ліквідності / Активи всього

Один із головних напрямів банківського нагляду — визначення якості активів, що передбачає виявлення тих із них, які не можуть бути стягнені або реальна вартість яких нижча зазначеної в банківській звітності. Для цього здійснюється ряд заходів:

інспекторська перевірка на місці;

класифікація проблемних кредитів, заснована на аналізі можливості їх повернення (проводиться інспекторами, які мають достатню кваліфікацію для оцінки кредитів та інших кредитних інструментів);

установлення кількісного (об'єктивного) рейтингу загальної якості активів банку відповідно до системи CAMEL, оцінка достатності резервних відрахувань банку на покриття збитків за кредитами;

перевірка банківської установи на місці інспекторами, спеціально підготовленими для проведення кредитного аналізу (оцінки кредитів), з метою отримання оцінки діяльності банку.

52. Оцінка дохідності (рентабельності) банку як елемент системи CAMEL

Компонентом системи рейтингу CAMEL є оцінка надходжень банку, тобто з'ясування, який прибуток отримує банк.

Банкам необхідно бути прибутковими для того, щоб збільшувати свій капітал. Хоча новий капітал може надходити із зовнішніх джерел, наприклад, через випуск нових акцій або грошові ін'єкції від власників, значна частина нового капіталу формується за рахунок прибутків. Ці надходження мають цінність лише тоді, коли вони не витрачаються, адже банк, який виплачує більшу частину прибутку у вигляді дивідендів, не забезпечує зростання свого капіталу.

Надходження, як і капітал, можна розрахувати кількісно за допомогою коефіцієнтів. Найбільш широко використовують показник рентабельності банку. Його розраховують як відношення суми прибутку після сплати податків до вартості активів, за якими він був отриманий.

Важливо також проаналізувати якість надходжень, тобто виявити, чи є вони справжніми (з використанням нормативів бухгалтерського обліку) чи періодичними (результатом великих окремих операцій).

53. Оцінка банківської ліквідності як елемент системи CAMEL

Компонентом оцінки системи рейтингу CAMEL є оцінка ліквідності, що вказує на спроможність банку оперативно виконувати свої зобов'язання.

Важливо пам'ятати, що для належного управління ліквідністю банк повинен виконувати свої зобов'язання без втрат. Банки мають тримати в розпорядженні ліквідні активи, які легко можуть бути конвертовані в готівку, або вміти оперативно залучати кошти на першу вимогу для виконання своїх зобов'язань.

Управління ліквідністю охоплює управління обома сторонами балансу, тобто можливість швидко залучити ліквідні кошти за рахунок наявних ресурсів.

Ліквідність аналізують з метою з'ясування спроможності банку відповідати за своїми зобов'язаннями в установлений термін і без втрат. Етапи аналізу ліквідності:

· перевірка виконання встановлених показників і нормативів ліквідності;

· експертна оцінка за наведеними критеріями.

Рейтинг 1 (сильний). Високий рівень ліквідності активів. Значення показників постійно підтримується на рівні, що перевищує встановлені нормативи. Високий рівень залучених коштів у формі депозитів. Здатність швидко залучати кошти за помірну плату. Коефіцієнт ліквідності вищий, ніж в інших банків.

Рейтинг 2 (задовільний). Достатній рівень ліквідних активів. Нормативи ліквідності постійно виконуються. Рівень залучених коштів у формі депозитів вищий за середній. Є можливість залучати кошти в разі нагальної потреби. Коефіцієнт ліквідності вищий за середній порівняно з іншими банками.

Рейтинг 3 (посередній). Достатній рівень ліквідних активів на даний момент. Як правило, нормативні вимоги щодо ліквідності виконуються. Допустимий рівень депозитів. Обмежена можливість швидкого залучення коштів. Показники ліквідності середні порівняно з іншими банками.

Рейтинг 4 (граничний). Недостатній рівень ліквідних коштів. В окремі періоди нормативи ліквідності не виконуються. Спостерігається залежність від залучених коштів або непостійних джерел фінансування. Явна нездатність швидко залучити кошти, за винятком залучення їх через НБУ. Показники ліквідності постійно нижчі за середні порівняно з іншими банками.

Рейтинг 5 (незадовільний). Значний брак ліквідних активів. Нормативи ліквідності постійно не витримуються. Значна залежність від недепозитних коштів. Відсутня можливість залучати кошти, за винятком залучення їх через НБУ. Низькі показники ліквідності порівняно з іншими банками.

Загальна рейтингова оцінка ліквідності банку враховує, що порушення встановлених нормативів ліквідності (одного або кількох одночасно) тягне за собою віднесення стану ліквідності банку до незадовільної категорії.

54. Оцінка якості банківського менеджменту як елемент системи Camel

Експертна оцінка управління банком проводиться за такими критеріями.

Рейтинг 1 (сильний). Усі інші компоненти мають сильний або задовільний рейтинг. Безумовна відповідність законам і нормативним актам. Наявні адекватні внутрішні правила роботи банку, які повністю виконуються. Очевидна цілісність, компетентність і здатність управління банком.

Рейтинг 2 (задовільний). Більшість компонентів задовільні. Загальне дотримання законів і правил. Правила роботи в основному адекватні та виконуються. Відсутні явні недоліки в методах керівництва банком.

Рейтинг 3 (посередній). Багато компонентів системи посередні або задовільні. Частково не дотримуються закони і нормативні акти. Необхідно покращити існуючі правила роботи банку або більш ретельно їх дотримуватись. Виникає певна стурбованість методами управління та сумніви в компетентності керівництва банку.

Рейтинг 4 (граничний). Багато компонентів системи посередні та незадовільні. Спостерігаються серйозні порушення законодавства і встановлених нормативних актів. Відсутній установлений порядок роботи або він не витримується. Очевидні факти незадовільного управління.

Рейтинг 5 (незадовільний). Рейтинг інших компонентів системи є граничним або незадовільним. Спостерігаються серйозні порушення законодавства і нормативів. Правила роботи відсутні або не витримуються. Неякісне управління або некомпетентність керівного складу.

55. Основні види ризиків як об'єкта аналізу банківської діяльності

Підбанківським ризиком розуміють можливість зазнати втрат у разі виникнення несприятливих для банку обставин.

Ризик присутній практично в будь-яких банківських операціях. Причинами його виникнення можуть бути:

1. Ризик, зумовлений можливою неплановою зміною умов діяльності, що визначають видатки банку на забезпечення власної діяльності.

2. Ризик, що обумовлений появою збитків, пов'язаних з:

·нераціональним розміщенням коштів;

·недостатньою обґрунтованістю та достовірністю прогнозу розвитку ринкової ситуації;

·появою непередбачених ситуацій, зумовлених політичними, економічними, соціальними та іншими чинниками;

·недобросовісною конкуренцією великих банків або інших фінансово-кредитних установ.

3. Ризик, пов'язаний із втратами, які сприймаються як непередбачене зниження банківського прибутку залежно від таких чинників:

·несподівані несприятливі зміни умов банківської діяльності внаслідок введення нормативно-правових актів;

·недостатня обґрунтованість і достовірність відмови у видачі кредиту клієнтам, спроможним своєчасно його повернути;

·недостатня обґрунтованість і достовірність оцінки ділової та фінансової спроможності клієнта, його гарантій і, як наслідок, видача кредиту позичальнику, неспроможному його повернути;

·недостатньо якісна оцінка справжніх цілей позичальників, здатних на правопорушення і недобросовісну конкуренцію.

Банківські ризики залежно від сфери виникнення поділяються на зовнішні та внутрішні.

56. Аналіз та оцінювання кредитного ризику

Кредитний ризик, або ризик неповернення боргу, може бути промисловим (пов'язаний з імовірністю спаду виробництва або попиту на продукцію певної галузі); ризиком, зумовленим невиконанням з певних причин договірних умов; ризиком, пов'язаним із трансформацією видів ресурсів (найчастіше за строками), а також ризиком форс-мажорних обставин.

До методів, які знижують кредитний ризик, можна віднести:

• лімітування кредитів;

• диверсифікацію кредитних вкладень;

• вивчення та оцінювання кредитоспроможності позичальника;

• вимагання від клієнтів достатнього та якісного забезпечення за виданими кредитами;

• контроль та оперативність при стягненні боргу;

• страхування кредитних операцій;

• видачу кредитів на консорціумній основі;

• використання плаваючої процентної ставки;

• облік та врахування зовнішніх ризиків (ризик галузі, району країни);

• використання теорії зважених ризиків.

57. Аналіз та оцінювання інноваційного ризику

Інноваційний ризик — можливість втрат, що виникають внаслідок вкладення підприємством коштів у виробництво нових товарів (послуг), які, можливо, не знайдуть попиту на ринку.

Інноваційний ризик можливий у разі інвестування в наукові дослідження, у виробництво нових товарів, використання нових технологій, що призводить до підвищених витрат і ускладнює пошук споживача.

Кредитування інновацій являє собою зв'язану систему фінансових, інформаційних, технологічних та інших елементів. Така система, що представляє кожен проект, який кредитується, пов'язана, у свою чергу, з іншими проектами і програмами. Слід підкреслити, що будь-який проект, який кредитується, є невід'ємною органічною частиною системи в рамках стратегії та кредитної політики, яку проводить банк.

Для більш ґрунтовного підходу до формування стратегії банку щодо кредитування інноваційної діяльності пропонується ввести поняття стратегічна зона кредитування (СЗК). Під стратегічними зонами кредитування слід розуміти галузі, підгалузі, окремі види виробництв або науково-технічної діяльності, що мають хороші перспективи для фінансування і можуть розглядатися як окремі сегменти ринкового оточення, на яких банк у стратегічному аспекті передбачає здійснення операцій із кредитування з метою отримання стійкого прибутку в довгостроковому періоді.

Наступний рівень аналізу передбачає здійснення попереднього добору інноваційних проектів, що генеруються у СЗК. Для вирішення задачі попереднього добору проектів формулюються соціально-економічні, екологічні, фінансові, кон'юнктурні та технічні умови, яким повинна задовольняти інновація.

Реалізовуваність проекту оцінюється з позицій: науково-технічної, часової, ресурсної. Проекти, реалізовуваність яких не викликає в кредитора сумнівів, оцінюються на предмет ризикованості.

Ризик кредитування інноваційного проекту запропоновано розглядати як імовірність утрат, що характеризується невизначеністю, пов'язаною з можливістю виникнення в ході реалізації проекту несприятливих ситуацій та їхніх наслідків; при цьому виділяються випадки об'єктивних і суб'єктивних імовірностей.

58. Аналіз та оцінювання валютного ризику

Валютний ризик — коливання курсів (валютних курсів) породжують ризик при експортно-імпортних операціях. В умовах знецінювання валют цей ризик стає значним для експортерів, особливо при довгострокових угодах, а також при продажу товарів у кредит.

Валютний ринок завжди характеризується своєю нестійкістю та непередбачуваністю. Це пояснюється надзвичайно швидкою реакцією учасників валютного ринку на політичні й економічні зміни у світі, а також значною мірою може бути пов'язане зі спекуляціями.

Валютний ризик — це ризик втрат, зумовлений несприятливою зміною курсів іноземних валют у ході здійснення угод із їх купівлі-продажу. Валютні операції поділяють на «касові» та «термінові». Ринок касових операцій потребує оплати протягом двох робочих днів із дня виконання контракту, тому невиконання зобов'язань менш імовірне. До таких угод відносять овернайт. До термінових угод належать: форвард, ф'ючерси, опціони.

Список використаної літератури

1. Герасимович А. Аналіз банківської діяльності: Підручник / Київський національний економічний ун-т / Анатолій Михалович Герасимович (ред.). — К. : КНЕУ, 2003. — 600с.

2. Парасій-Вергуненко І. Аналіз банківської діяльності: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2003. — 347с.

3. Примостка Л. Аналіз банківської діяльності: теорія і практика: Дис... д-ра екон. наук: 08.06.04 / Київський національний економічний ун-т. — К., 2002. — 481с.

4. Щибиволок З. Аналіз банківської діяльності: навч. посіб.. — 2-е вид., стер. — К. : Знання, 2007. — 311c.