Курсова робота

Амортизаційна політика на підприємстві

Досліджуємо сутність амортизаційної політики та методи відтворення основних фондів на підприємствах. Чинний законодавчий регулятор встановлює обов'язкові норми списання, але бізнес може обирати прискорені методи для оптимізації фінансових ресурсів. Аудит різноманітних підходів до нарахування допоможе обрати оптимальну стратегію з урахуванням інфляції та морального зносу.

Опубліковано 3 вересня 2026 р.Економіка

Економіка Курсова робота Коледж

Вступ

Процес відтворення виробничого апарату є однією з ключових сфер економічних відносин у будь-якій державі. На етапі формування ринкових відносин в Україні, поряд із розвитком ринку капіталу, особливого регулювання потребує відтворення основних фондів, адже саме вони значною мірою визначають ефективність суспільного виробництва, темпи науково-технічного прогресу та зростання національного доходу. Відмовившись від прямого втручання в діяльність суб'єктів господарювання, держава зберігає за собою ключову регуляторну функцію — встановлення обов'язкових для всіх учасників ринку «правил гри».

До невід'ємних складових державного управління належать адміністративні та економічні методи. Якщо перші передбачають прямий централізований вплив на об'єкт управління і є обов'язковими, то другі діють на інтереси керованих суб'єктів.

Економічні методи реалізуються через поєднання прямих і непрямих регуляторів, співвідношення яких змінюється в різні періоди. Перехід від централізованої економіки до ринкової вимагає ширшого залучення непрямих економічних регуляторів, зокрема бюджетно-податкової, грошово-кредитної та амортизаційної політики.

Метою даної курсової роботи є дослідження та визначення найбільш оптимальних методів амортизації, а також виявлення ключових проблем управління основними фондами.

У цій роботі основна увага приділяється сутності, видам, методам амортизації основних фондів та проблемам амортизаційної політики в Україні, якій належить визначальна роль у регулюванні процесу відтворення основних фондів. Амортизаційна політика — це комплекс заходів держави, спрямованих на забезпечення нормального режиму відтворення основних фондів. Ключовою умовою ефективної діяльності підприємств у ринкових умовах є дотримання принципу самофінансування, що передбачає здійснення господарської та інвестиційної діяльності за рахунок власних джерел (амортизації та нерозподіленого прибутку). Серед джерел самофінансування амортизаційні відрахування займають провідне місце, оскільки завдяки синхронності між кругообігом основних фондів і формуванням амортизаційного фонду, а також меншій схильності до кон'юнктурних коливань, вони є надійнішою фінансовою базою для відтворення основних фондів, ніж прибуток.

Крім того, амортизація виконує стимулюючу функцію, заохочуючи повне використання основних фондів: чим довший період експлуатації обладнання, тим більше виробляється продукції і тим швидше переноситься вартість основних фондів. Це дозволяє зменшити недоамортизацію внаслідок морального зносу та знизити втрати підприємства, що особливо важливо в умовах ринку.

Головною метою курсової роботи є розкриття сутності амортизаційних відрахувань, механізму їх нарахування та формування амортизаційних фондів, а також практичних проблем управління відтворенням основних фондів на підприємстві.

Досліджувана проблема є особливо актуальною для виробничих галузей економіки, насамперед для підприємств, що виробляють засоби виробництва, високотехнологічне обладнання, а також для підприємств паливно-енергетичного комплексу.

1. Теоретичні засади здійснення амортизаційної політики

1.1. Механізм відтворення основних фондів

Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично зношених і технічно застарілих основних фондів. Відновлення засобів праці в натуральній формі неможливе без їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію.

Амортизація основних засобів — це процес перенесення раніше авансованої вартості всіх видів засобів праці на вартість виготовленої продукції з метою її повного відшкодування.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство здійснює амортизаційні відрахування — певні суми грошей, що відповідають розмірам фізичного спрацювання та техніко-економічного старіння. Ці відрахування включаються до собівартості продукції, реалізуються при продажу товарів, а потім накопичуються у спеціальному амортизаційному фонді, який використовується для відновлення основних засобів.

Амортизаційні відрахування здійснюються за певними нормами, що характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунок норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів проводиться централізовано за формулою:

де Ф — балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів;

Л — ліквідаційна вартість основних фондів;

Ап — амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.

При встановленні норм амортизаційних відрахувань необхідно виходити з економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці, забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів та врахування їх техніко-економічного старіння.

Найскладнішим завданням є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Зазвичай його встановлюють з урахуванням багатьох факторів, зокрема загальної фізичної довговічності, економічності капітального ремонту, умов експлуатації, строків настання техніко-економічного старіння, можливих темпів оновлення, доцільності застосування прискореної амортизації тощо.

З розвитком техніки, удосконаленням технології та організації виробництва змінюються тривалість і характер використання окремих видів основних фондів, що зумовлює об'єктивну необхідність скорочення нормативних строків їх функціонування. Тому норми амортизаційних відрахувань періодично переглядаються та уточнюються. Можлива розробка і запровадження нових норм амортизаційних відрахувань або лише коефіцієнтів зміни (збільшення, зменшення) діючих норм.

Забезпечення нормального відтворення основних фондів вимагає правильного нарахування амортизації за встановленими нормами. Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють множенням середньорічної вартості основних фондів на відповідні норми амортизації та поправочні коефіцієнти, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці. Середньорічна вартість кожного виду основних фондів визначається додаванням до вартості на початок розрахункового року різниці між середньорічними величинами введення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Середньорічне введення (вибуття) визначається множенням абсолютного розміру на коефіцієнт функціонування протягом розрахункового року, тобто відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.

У промисловості та інших галузях народного господарства існує певний порядок нарахування амортизації, якого слід дотримуватись на всіх підприємствах. Амортизації підлягають усі основні виробничі фонди, за винятком законсервованих елементів засобів праці. Амортизаційні відрахування на реновацію основних фондів повинні здійснюватись протягом часу, достатнього для відшкодування повної їх вартості (з урахуванням ліквідаційної вартості). Практику нарахування амортизації протягом фактичного строку експлуатації основних фондів слід вважати економічно не виправданою.

Оцінка наявності та руху основних фондів торговельного підприємства проводиться по окремих інвентарних об'єктах у натуральному та вартісному вимірі.

Натуральні показники характеризують кількість одиниць, що входять до складу кожного виду основних фондів, їх параметри — потужність, продуктивність, вантажність, рік введення в експлуатацію тощо.

Натуральні показники використовуються для оцінки технічного стану та морального зносу основних фондів, розробки балансу обладнання, оцінки продуктивної потужності та пропускної спроможності.

Кожна одиниця основних фондів має також визначену грошову вартість. Вартісні показники оцінки основних фондів дозволяють вести облік загального обсягу, відображати знос основних фондів та враховувати його при оподаткуванні, здійснювати фінансування відтворення основних фондів, оцінювати ефективність їх використання.

Для оцінки основних фондів використовується первісна, відновлювальна та залишкова вартість.

Первісна вартість відображає суму витрат підприємства на створення та введення в дію основних фондів: витрати на зведення будівель, споруд; придбання машин та обладнання (включаючи витрати на доставку та монтаж, розробку проектно-кошторисної документації), страхування. За первісною вартістю основні фонди враховуються на балансі підприємства, тому її називають також балансовою вартістю.

Під відновлювальною вартістю основних фондів розуміють вартість їх відновлення за сучасних умов у поточних цінах, тобто суму витрат, яку зазнало б підприємство при формуванні аналогічних основних фондів у певний проміжок часу. Зміна вартості основних фондів відбувається під впливом зміни цін на сировину та матеріали, трудових витрат на їх виробництво, а також інфляційних процесів в економіці. Розбіжність між первісною та відновлювальною вартістю ускладнює оцінку та регулювання процесів відтворення, призводить до викривлення показників ефективності використання.

Для забезпечення об'єктивності оцінки проводиться періодична переоцінка основних фондів за відновлювальною вартістю. До 1997 року рішення про проведення переоцінки приймалось на державному рівні із затвердженням централізовано визначених диференційованих коефіцієнтів індексації (залежно від виду та строку введення в експлуатацію). В результаті переоцінки всі основні фонди отримували єдину оцінку за повною вартістю відтворення на момент індексації. Переоцінці підлягала і сума нарахованої амортизації.

Починаючи з 1998 року, відповідно до Закону «Про оподаткування прибутку», підприємства отримали право на самостійну щорічну переоцінку основних фондів виходячи з офіційно опублікованого індексу інфляції.

Залишкова вартість основних фондів характеризує їх реально існуючу вартість, яка ще не перенесена на вартість продукції (робіт, послуг). Кількісно вона дорівнює різниці між первісною вартістю та сумою накопиченого на момент оцінки зносу основних фондів у зв'язку з їх спрацюванням.

З метою оцінки та аналізу розрізняють:

- бухгалтерську залишкову вартість основних фондів, яка враховує вплив діючого (державно визначеного) механізму амортизації;

- реальну залишкову вартість, яка враховує втрату споживчої вартості основних фондів в результаті фізичного та морального зносу.

Потреба в амортизації основних фондів обумовлена тим, що термін їх використання має певні обмеження у зв'язку з поступовим зношуванням та втратою споживчої вартості (корисності).

Прийнято виділяти два види зносу — фізичний та моральний.

Під фізичним зносом (спрацюванням) основних фондів слід розуміти втрату ними техніко-експлуатаційних властивостей внаслідок їх використання або впливу природних сил.

На швидкість та розміри фізичного зносу впливають надійність та довговічність, рівень використання, особливості матеріалів, що застосовуються у виробництві, технологія виробництва, якість технічного догляду та ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.

Моральний знос (техніко-економічне старіння) — це процес знецінення діючих засобів праці до настання їх повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Причиною морального зносу є створення принципово нових або більш продуктивних та економічних основних фондів, впровадження нових технологій та матеріалів у виробництво.

Усунення наслідків зносу може відбуватися у різних формах (рис. 1).

Фізичний знос (спрацювання) поділяють на усувний (тимчасовий) та неусувний (нагромаджувальний).

Перша частина фізичного зносу періодично усувається шляхом капітального ремонту основних фондів.

Друга не може бути усунена таким шляхом. З часом неусувний фізичний знос нагромаджується та зумовлює такий стан основних фондів, при якому подальше їх використання є неможливим. Настає момент повного фізичного спрацювання, яке вимагає заміни об'єктів основних фондів на нові — аналогічного призначення.

Моральний знос (техніко-економічне старіння) також може бути повним та частковим.

Частковий моральний знос може бути усунений шляхом проведення модернізації основних фондів, під якою розуміють внесення певних конструктивних змін в об'єкти основних фондів з метою покращення їх техніко-економічних характеристик.

Настання повного морального зносу обумовлює потребу в заміні об'єктів основних фондів підприємства.

Залежно від результатів зміни споживчої вартості основних фондів виділяють:

- просте відтворення, при якому досягається збереження споживчої вартості основних фондів;

- розширене відтворення, при здійсненні якого споживча вартість та кількість основних фондів підприємства зростає.

Просте відтворення відбувається шляхом проведення капітального ремонту та заміни застарілих об'єктів основних фондів, розширене — шляхом проведення нового будівництва, реконструкції та технічного переозброєння, модернізації основних фондів. Вибір форми відтворення здійснюється в процесі управління інвестиційною діяльністю торговельного підприємства.

Проміжок часу, протягом якого відбувається процес формування, використання та відновлення споживчої вартості основних фондів, характеризується поняттям «цикл відтворення основних фондів».

Основні стадії (етапи) циклу відтворення основних фондів наведено на рис. 2.

Наведені поняття не тільки змістовно, а й кількісно відрізняються одне від одного.

Якщо цикл відтворення основних фондів більш тривалий, ніж обіг основних фондів, то підприємство отримує додатковий дохід за рахунок використання накопиченої амортизації.

Якщо ж у разі неефективного використання цикл відтворення коротший за обіг фондів, то підприємство не має фінансових джерел для відновлення основних фондів (у зв'язку з незавершенням амортизаційного періоду) і несе збитки через списання залишкової вартості основних фондів на фінансові результати діяльності.

Розглянувши механізм відтворення основних фондів, доцільно перейти до аналізу видів та норм амортизації.

1.2. Види амортизації та їх характеристики

Відповідно до Закону, під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах встановлених норм амортизаційних відрахувань.

Витрати підприємства поділяються на:

- придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного використання;

- самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

- проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Не підлягають амортизації та повністю входять до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на придбання основних фондів та нематеріальних активів з метою їх подальшої реалізації іншим платникам податку чи їх використання у виробництві (будівництві, спорудженні) інших основних фондів, призначених для подальшої реалізації іншим платникам податку, та на утримання основних фондів, що знаходяться на консервації.

Не підлягають амортизації та провадяться за рахунок прибутку торговельного підприємства витрати на придбання, ремонт та модернізацію легкових автомобілів, що використовуються.

З метою амортизації основні фонди підприємства підлягають розподілу на три групи:

група 1 — будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їхні складові (квартири і місця загального користування);

група 2 — автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та прилади до них;

група 3 — будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2.

Облік балансової вартості основних фондів групи 1 належить проводити окремо по кожному об'єкту (будівлі, споруді або їх структурному компоненту), а облік балансової вартості груп 2 і 3 ведеться по їх сукупній балансовій вартості незалежно від часу вводу в експлуатацію.

Амортизація основних фондів проводиться із застосуванням наступних норм:

група 1 — 5 відсотків;

група 2 — 25 відсотків;

група 3 — 15 відсотків.

Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається шляхом застосування встановлених норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.

Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

Б(а)=Б(а-1)+П(а-1)-В(а-1)-А(а-1),

де Б(а) — балансова вартість групи на початок звітного періоду;

Б(а-1) — балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;

П(а-1) — сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкції, модернізації та інших поліпшень основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

В(а-1) — сума виведених з експлуатації основних фондів за період, що передував звітному;

А(а-1) — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

Для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками виходячи з його вартості протягом терміну, який визначається платником податку самостійно, виходячи із терміну корисного використання таких нематеріальних активів або терміну діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації.

Амортизація проводиться:

- за основними фондами групи 1 — до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з подальшим віднесенням залишкової вартості до складу валових витрат підприємства відповідного періоду;

- за основними фондами груп 2, 3 та нематеріальними активами — до досягнення залишкової вартості нульового значення.

Торговельне підприємство може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів групи 3, придбаних після набуття чинності Закону, за такими нормами:

1-й рік експлуатації — 15 відсотків;

2-й рік експлуатації — 30 відсотків;

3-й рік експлуатації — 20 відсотків;

4-й рік експлуатації — 15 відсотків;

5-й рік експлуатації — 10 відсотків;

6-й рік експлуатації — 5 відсотків;

7-й рік експлуатації — 5 відсотків.

Зазначене рішення не може бути прийняте платниками податку, що випускають продукцію (роботи, послуги), ціни (тарифи) на яку встановлюються (регулюються) державою.

З метою врахування впливу інфляції на реальну вартість основних фондів підприємства Законом встановлена можливість проведення щорічної індексації балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів підприємства.

Індексація проводиться на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

Кі=[J(а-1)-10]:100,

де J(а-1) — індекс інфляції року, за результатами якого провадиться індексація.

Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не провадиться.

У разі, коли платник податку застосував коефіцієнт індексації, такий платник податку зобов'язаний визнати капітальний дохід у сумі, що дорівнює різниці між балансовою вартістю відповідної групи основних фондів (нематеріальних активів), визначеною на початок звітного року із застосуванням коефіцієнта індексації, і балансовою вартістю такої групи основних фондів (нематеріальних активів) до такої індексації. Зазначений капітальний дохід належить до складу валових доходів платника податку кожного звітного кварталу звітного року в сумі, яка дорівнює одній четвертій відсотка річної норми амортизації відповідної групи основних фондів (нематеріальних активів) від суми капітального доходу такої групи (нематеріального активу).

Введений в дію порядок амортизації основних фондів та нематеріальних активів підприємства суттєво відрізняється від раніше діючого механізму. Узагальнення цих відмінностей подано у таблиці 1.

Як видно з порівняльної таблиці, новий порядок амортизації основних фондів та нематеріальних активів відповідає інтересам підприємства та може оцінюватися позитивно. Водночас слід зазначити, що підприємства України позбавлені можливості цілеспрямованого впливу на обсяг амортизаційних відрахувань як джерело формування власних фінансових ресурсів.

Основні фактори, що обумовлюють розмір амортизаційних відрахувань, узагальнено на рис. 3. Після аналізу видів амортизації доцільно буде розглянути методи розрахунку амортизації.

1.3. Методи розрахунку амортизації основних фондів

У країнах з розвиненою економікою підприємства мають можливість самостійного вибору методу амортизації та розробки на цій підставі власної амортизаційної політики.

Амортизаційна політика підприємства — це цілеспрямована діяльність підприємства з вибору та застосування одного з можливих (законодозволених) методів амортизації з метою максимізації обсягу власних фінансових ресурсів протягом амортизаційного періоду.

Характеристика найбільш розповсюджених у світовій практиці методів амортизації наведена у табл. 2.

Амортизація нараховується на основні засоби, що мають обмежений строк корисної експлуатації, який визначається самим підприємством з урахуванням таких факторів:

очікуваної потужності або фізичної продуктивності об'єкту;
очікуваного фізичного зносу;
морального зносу;
правових або аналогічних обмежень у використанні об'єкту.

Метод амортизації повинен забезпечити розподіл вартості активу на систематичній основі і відображати спосіб, завдяки якому економічна вигода від даного активу споживається підприємством. Це означає, наприклад, що якщо автомобіль використовується для доставки вантажів замовникам, його амортизацію доцільно нараховувати на основі пробігу в кожному звітному періоді.

У свою чергу, амортизація службового автомобіля керівника може нараховуватися методом прямолінійного списання.

Класифікація методів амортизації основних засобів приведена на рис. 4. Для їх ілюстрації будемо використовувати наступний приклад.

Приклад. Собівартість придбаного станка складає 20000 грн., а строк його корисної експлуатації рівний 4 рокам. Очікується, що цей станок буде мати ліквідаційну вартість 2000 грн.

Метод рівномірної амортизації

Рівномірна амортизація досягається переважно за допомогою методу прямолінійного списання.

Метод прямолінійного списання. При використанні цього методу вартість об'єкту основних засобів списується рівними частинами на проміжку всього періоду його експлуатації. Сума річних амортизаційних відрахувань може бути розрахована двома шляхами. При першому способі розрахунок проводиться поділом вартості об'єкту, що підлягає амортизації, на строк його корисної експлуатації.

У нашому прикладі сума щорічних амортизаційних відрахувань становить:

(20000 - 2000)/4 = 4500 грн.

При другому способі сума щорічних відрахувань визначається множенням встановленої або розрахованої річної норми амортизації на першочергову вартість об'єкту (за відрахунком його ліквідаційної вартості).

У нашому прикладі річна норма амортизації становить 25% (100/4) та, відповідно, сума щорічних відрахувань складе:

(20000 - 2000)*25/100 = 4500 грн.

Розрахунок амортизаційних відрахувань при використанні методу прямолінійного списання приведено в таблиці 3.

Аналізуючи ці розрахунки, можна сказати, що цей метод має свої переваги та недоліки.

Перевагою даного методу є простота розрахунку та рівномірність розподілу суми амортизації між обліковими періодами, що забезпечує співставленість вартості продукції з доходом від її реалізації.

Недоліком його вважають те, що він не враховує моральний знос, відмінності виробничої потужності основних засобів у різні роки їх експлуатації та необхідність збільшення витрат на ремонт в останні роки служби.

Але, незважаючи на недоліки, метод прямолінійного списання є найбільш розповсюдженим на практиці.

Метод дегресивної (прискореної) амортизації.

При використанні прискореної амортизації в перші роки експлуатації основних засобів списується більша (основна) частина їх вартості. Прискорена амортизація означає щорічне зменшення суми амортизаційних відрахувань.

Доцільність застосування методів прискореної амортизації пояснюється наступними причинами:

найбільша інтенсивність використання основних засобів припадає на перші роки їх експлуатації, коли вони фізично і морально ще є новими;
накопичуються засоби для заміни амортизуємого об'єкту у випадку його швидкого морального старіння та інфляції;
забезпечує можливість збільшення частки витрат на ремонт амортизуємих об'єктів, яка припадає на наступні роки їх використання, без відповідного збільшення витрат виробництва (за рахунок того, що сума нарахованої амортизації в ці роки зменшується).

Найбільш розповсюдженими методами прискореної амортизації є метод суми цифр років (кумулятивний метод) і метод зменшення залишку.

Метод суми цифр років (кумулятивний метод). Сума цифр років — це результат додавання порядкових номерів тих років, протягом яких функціонує об'єкт.

У нашому випадку, оскільки строк служби станка становить 4 роки, сума цифр років дорівнює:

1 + 2 + 3 + 4 = 10.

Відповідно до цього методу річна норма амортизації визначається як відношення строку служби, що залишився (на початок звітного періоду), до суми цифр років.

У нашому прикладі ця норма складає: в 1-й рік — 4/10, в 2-й — 3/10, в 3-й — 2/10, в 4-й — 1/10.

Для визначення річної суми амортизаційних відрахувань норма амортизації відповідного року множиться на різницю між початковою вартістю об'єкта і його ліквідаційною вартістю (табл. 4).

У випадку, якщо строк експлуатації об'єкта достатньо тривалий, сума цифр років визначається за формулою кумулятивного числа.

Метод зменшення залишку. Метод зменшення залишку передбачає визначення суми амортизаційних відрахувань множенням балансової вартості об'єкту основних засобів на початок звітного періоду на постійну норму амортизації. Ця норма розраховується за формулою:

Норма амортизації = 1 - (ліквідаційна вартість / собівартість об'єкту)^(1/n),

де n — кількість років корисної експлуатації об'єкту.

У нашому випадку норма амортизації дорівнює:

1 - (2000/20000)^(1/4) = 1 - 0,5623 = 0,437 (40%)

Використовуючи дану норму, отримаємо розрахунок амортизаційних відрахувань по роках (табл. 5).

Різновидом розглянутого методу є метод подвійного зниження залишку. При цьому методі в якості норми амортизації використовується подвійна ставка амортизаційних відрахувань, що розрахована методом прямолінійного списання.

Для розрахунку річної суми амортизаційних відрахувань отриману норму амортизації слід помножити на балансову вартість об'єкта до початку звітного періоду.

Амортизаційні відрахування = 2 * норма амортизації * балансова вартість

У нашому прикладі річна норма амортизації станка складає 25%. Відповідно, подвійна норма буде дорівнювати 50%.

Розрахунок амортизації для кожного року корисної експлуатації станка з використанням даної норми приведено в табл. 6.

Слід відмітити, що ліквідаційна вартість станка в даному випадку не приймається до уваги при розрахунку сум амортизаційних відрахувань.

Сума амортизації останнього року розраховується таким чином, щоб залишкова вартість об'єкта в кінці періоду його експлуатації була не менше його ліквідаційної вартості.

У ряді країн норма амортизації збільшується не в 2, а в 1,5, 3 або 4 рази. Так, у Франції застосовуються наступні коефіцієнти: 1,5 — при строку служби об'єкта 3-4 роки; 2 — 5-6 років; 2,5 — якщо строк служби об'єкта перевищує 10 років.

Однак найбільш часто, особливо в США, застосовується метод подвійної норми амортизації.

Методи прогресивної (повільної) амортизації.

Методи прогресивної амортизації передбачають поступове збільшення суми амортизаційних відрахувань протягом строку експлуатації основних засобів.

Ці методи звичайно використовуються тільки в окремих галузях, таких як комунальне господарство і підприємства, які здійснюють операції з нерухомістю.

До методів прогресивної (повільної) амортизації відноситься метод амортизаційного фонду і метод ануїтету. Особливістю цих методів є те, що на відміну від інших методів амортизації вони передбачають дисконтування майбутніх грошових надходжень від інвестицій в основні засоби з використанням складних відсотків. У зв'язку з цим такі методи амортизації інколи називають методами складних відсотків.

Ставка дисконту звичайно рівна вартості капіталу компанії або основується на ній.

Метод амортизаційного фонду. При цьому методі одночасно з періодичним нарахуванням амортизації сума, рівна величині амортизаційних відрахувань, вкладається в надійні цінні папери або депонується на окремому рахунку.

Отримані відсотки по інвестиціях або вкладах також зараховуються в амортизаційний фонд.

Таким чином, амортизаційний фонд формується за рахунок двох джерел: амортизаційних відрахувань і отриманого доходу у вигляді процентів від інвестицій або вкладів.

Величина амортизаційних відрахувань розраховується таким чином, щоб до кінця строку служби основних засобів амортизаційний фонд був рівний їх початковій вартості (за вирахуванням ліквідаційної вартості).

В результаті даний метод забезпечує поступове накопичення грошових ресурсів, необхідних для заміни зношених об'єктів без відволікання поточних фінансових ресурсів.

Припустимо, що в нашому прикладі станок амортизується за допомогою створення амортизаційного фонду вкладанням його засобів у 5%-ві цінні папери. Проценти по інвестиціях виплачуються один раз на рік.

Припустимо, що у нашому прикладі станок був придбаний для виготовлення 90 000 од. продукції. Тоді норма амортизації на одиницю продукції становитиме:

(20 000 - 2 000)/90 000 = 0.2 грн./од.

Протягом строку експлуатації фактично виготовлено, од.:

1-й рік — 30 000; 2-й рік — 25 000; 3-й рік — 15 000; 4-й — 20 000. Виходячи з цього, розрахуємо амортизаційні відрахування (табл. 9).

Основним недоліком цього методу є те, що в ряді випадків важко визначити виробіток окремих об'єктів основних засобів. У зв'язку з цим його використання доцільне тільки у тому випадку, коли можна заздалегідь визначити сумарний виробіток об'єкта.

Вибір методу амортизації основних фондів базується на розробці бізнес-плану діяльності підприємства протягом амортизаційного періоду та повинен враховувати такі фактори:

- темпи зростання обсягів діяльності та її доходності;

- темпи зростання поточних витрат;

- зміни в податковій політиці держави або податковому статуті підприємства;

- необхідність та час виконання фінансових зобов'язань, джерелом покриття яких є чистий прибуток підприємства або проведення капітальних витрат за рахунок прибутку;

- прогнозований період експлуатації об'єкта амортизації до його ліквідації або продажу, можливу ціну реалізації об'єкта амортизації;

- потребу у формуванні власних фінансових ресурсів протягом амортизаційного періоду.

Обґрунтування доцільності застосування методу амортизації чи вибору з кількох можливих передбачає проведення такої роботи:

1. Розрахунок розміру амортизаційних відрахувань по роках амортизаційного періоду.

2. Розрахунок обсягу чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства по роках амортизаційного періоду.

3. Розрахунок грошового потоку підприємства по роках амортизаційного періоду, який визначається як сума амортизаційних відрахувань та чистого прибутку підприємства.

4. Визначення теперішньої вартості сукупного грошового потоку, який сформовано протягом амортизаційного періоду з урахуванням фактора дисконту.

Критерієм вибору є максимальне значення теперішньої вартості грошового потоку, тобто виконання вимоги:

чПn + АМn / (1+q)^k

де чПn — чистий прибуток n-го періоду;

АМn — амортизаційні відрахування n-го періоду;

q — дисконт;

k — тривалість амортизаційного періоду.

Наведена методика має використовуватися при оцінці доцільності застосування прискореної амортизації основних фондів у межах, що передбачені діючим законодавством.

1.4. Амортизаційна політика

Сформовані на початку господарської діяльності підприємства необоротні активи потребують постійного управління ними. Метою управління необоротними активами є визначення форм і методів фінансового управління необоротними активами підприємства в процесі здійснення різних фінансових операцій та оптимального їх розміру. Основними завданнями управління необоротними активами є:

- визначення можливих форм оновлення основних виробничих засобів на простій та розширеній основі;

- визначення потреби в необоротних активах для збільшення обсягів виробництва;

- забезпечення ефективного використання раніше сформованих та нововведених основних засобів і нематеріальних активів;

- формування необхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних активів та оптимізація їх структури.

Важливим завданням фінансового менеджменту в процесі управління необоротними активами є своєчасне й ефективне їх оновлення. В умовах ринкової економіки в процесі оновлення операційних необоротних активів необхідно враховувати негативний вплив на цей процес рівня інфляції. Негативні наслідки мають подвійний характер. По-перше, має місце необ'єктивна оцінка основних засобів. По-друге, незначні амортизаційні відрахування слугують причиною збільшення інфляційного прибутку і необґрунтованого зростання податкових платежів.

У господарській практиці відомі два методи протидії негативному впливу інфляції.

Перший метод передбачає періодичну індексацію основних засобів. У цьому разі збільшується вартість основних засобів і амортизаційні відрахування, відсутній інфляційний прибуток.

Другий метод передбачає застосування прискореної амортизації. При цьому скорочується строк експлуатації основних засобів, зменшується вартість основних засобів, які морально застаріли, і не виникає необхідності списувати недоамортизовані основні засоби у зв'язку з моральним зносом.

Інтенсивність оновлення операційних необоротних активів залежить від ступеня зносу основних засобів (фізичний та моральний). У процесі експлуатації основні засоби поступово втрачають свої початкові функціональні ознаки, і їх подальше використання у виробництві стає або технічно неможливим, або економічно недоцільним. Відновлення функціональних ознак окремих видів операційних необоротних активів здійснюється шляхом ремонту. Якщо втрата цих ознак пов'язана із моральним зносом, тоді здійснюється заміна існуючих основних засобів більш сучасними та продуктивнішими.

Інтенсивність оновлення окремих видів операційних необоротних активів залежить від застосовуваної на підприємстві амортизаційної політики.

Слід зазначити, що чинним законодавством обмежена амортизаційна політика підприємства. Так, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"» від 24 грудня 2002 р. № 349, з 1 січня 2003 р. скасовано прискорену амортизацію об'єктів групи 3, тобто активної частини основних засобів. Водночас передбачено з 01 січня 2004 р. ввести нові більш високі норми амортизації по групах 1-3 основних засобів.

При цьому підприємству надається право застосовувати нижчі, ніж передбачено законодавством, ставки амортизації об'єктів основних засобів.

У зазначеному Законі передбачено, що у разі проведення щорічної індексації балансової вартості основних засобів капітальний дохід з метою оподаткування не нараховується, а сума такої індексації збільшує балансову вартість об'єкта. Крім того, збільшилася сума витрат на проведення поточного, капітального ремонтів, поліпшення основних засобів, яку можна віднести на валові витрати. З 1 січня 2003 р. на валові витрати можна віднести витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів, у межах 10% сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок звітного періоду. Витрати, що перевищують 10-відсоткову норму, відносяться на збільшення балансової вартості об'єктів групи 1 або сукупної балансової вартості груп 2, 3, 4 пропорційно до сукупної балансової вартості таких об'єктів групи 1 та груп 2, 3, 4 на початок звітного кварталу.

Обираючи той чи інший метод амортизації основних засобів, необхідно виходити з оцінки фінансового стану підприємства, його інвестиційних програм, стану матеріально-технічної бази, причому основним критерієм такої оцінки є досягнення оптимального співвідношення між величиною одержаних амортизаційних коштів і їх впливом на цінову конкурентоспроможність продукції підприємства (враховуючи, що амортизація — частина собівартості продукції): ринкові ціни на продукцію підприємства можуть не витримати «перегріву», пов'язаного із застосуванням прискорених методів амортизації.

1.5. Переоцінка основних фондів

Переоцінка основних фондів — це доведення залишкової вартості основних засобів до справедливої. Згідно з П(С)БО 19 «Об'єднання підприємств», справедлива вартість — це сума, по якій можуть бути здійснені обмін активу або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими і незалежними сторонами. Для основних засобів П(С)БО 19 конкретизований порядок визначення справедливої вартості.

У більшості випадків справедлива вартість основних засобів — це їхня ринкова вартість.

Інформацію про ринкову вартість основних засобів на дату переоцінки можна одержати:

- зі зведень заводів-виготовлювачів;

- із прайс-листів посередників;

- з періодичних видань;

- безпосередньо на ринку;

- в агентствах нерухомості, в експерта-оцінювача;

- зі збірників цін (видаваних, наприклад, Українською автомобільною корпорацією);

- у міському відділі цін.

При великій номенклатурі визначення справедливої вартості кожного об'єкта основних засобів — трудомісткий процес. Крім того, у названих джерелах інформації представлена вартість нових основних засобів; об'єкти, що знаходяться на підприємстві, найчастіше вже зношені, тому визначення їхньої справедливої вартості представляє визначену проблему. У цьому випадку Вагонна дільниця може використовувати методики, застосовувані експертами-оцінювачами.

2. Практичні засади здійснення амортизаційної політики на ЗАТ «Керамзит»

2.1. Аналіз амортизаційної політики на ЗАТ «Керамзит»

Відповідно до чинного законодавства, ЗАТ «Керамзит» як базу для нарахування амортизації застосовує залишкову вартість основних виробничих засобів, скориговану на суму капітального ремонту понад суми, віднесені на витрати виробництва, з поправкою на індекс інфляції.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду на підприємстві визначаються множенням норм амортизації на балансову вартість груп основних засобів на початок звітного періоду.

А = Ба * Н / 100%,

де А — сума амортизаційних відрахувань, грн.;

Ба — балансова вартість відповідної групи основних засобів на початок звітного періоду, грн.;

Н — норма амортизаційних відрахувань до балансової вартості кожної з груп основних засобів, %.

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі — Закон), основні фонди підприємства поділяються на такі групи:

група 1 — будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування, вартість капітального поліпшення землі);

група 2 — автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 — будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 — електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Відповідно до цього ж Закону, ЗАТ «Керамзит» використовує такі норми амортизації:

група 1 — 2 відсотки;

група 2 — 10 відсотків;

група 3 — 6 відсотків;

група 4 — 15 відсотків.

Підприємство може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують норм, визначених Законом.

ЗАТ «Керамзит» відповідно до Закону застосовує щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

Кі = [І(а-1) - 10] : 100,

де І(а-1) — індекс інфляції року, за результатами якого провадиться індексація.

Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться.

Відповідно до фінансової звітності підприємства, за останні три роки амортизаційні відрахування його становили наведені нижче величини.

В активі підприємства основні засоби на початок звітного періоду, тобто на 1 січня 2007 року, за своєю первісною вартістю становили 2581,3 тис. грн.

Залишкова вартість основних засобів — 1353,0 тис. грн.

У складі основних засобів:

1 група — 774,39 тис. грн.;

2 група — 516,26 тис. грн.;

3 група — 1032,52 тис. грн.;

4 група — 258,13 тис. грн.

Таким чином, при розрахунку прямолінійним способом ліквідаційна вартість бетономішалки становить 15 тис. грн.

4) кумулятивний метод обчислення амортизації:

а) додаємо всі роки амортизації об'єкта:

1 + 2 + 3 + 4 + 5 + 6 + 7 + 8 + 9 + 10 = 55.

б) утворюємо дроби: 1/55, 2/55...10/55 і множимо їх у зворотному порядку на початкову вартість бетономішалки (див. табл. 16):

Таким чином, ліквідаційна вартість бетономішалки при розрахунку кумулятивним методом становить 0 грн.

5) виробничий метод обчислення амортизації:

А = фактичний місячний обсяг продукції * виробнича ставка амортизації,

Виробнича ставка амортизації = вартість, що амортизується / загальний обсяг продукції, який підприємство передбачає виконати за період експлуатації об'єкта.

Виробнича ставка амортизації = 125,0 / 2000,0 = 0,0625

А = 20 х 0,0625 = 1,25 (тис. грн.) — місячна сума амортизації

1,25 х 12 = 15 (тис. грн.) — річна сума амортизації

125,0 - 90,0 = 35 (тис. грн.) — залишилось на 2 останні роки експлуатації

35,0 - 15,0 = 20 (тис. грн.)

20,0 - 15,0 = 5 (тис. грн.) — ліквідаційна вартість за даним методом.

Таким чином, розрахувавши амортизацію обладнання різними методами, можна зробити висновок, що найкращим методом розрахунку амортизації для здійснення оптимальної амортизаційної політики є кумулятивний, оскільки при розрахунку цим методом обладнання повністю амортизується, тобто на час закінчення його служби вартість повністю переноситься на вартість продукції.

ВИСНОВКИ

Отже, основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Під фізичним (матеріальним) спрацюванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості — економічного спрацювання. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їхня надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.

Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію). Амортизація основних фондів — це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування. Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації насамперед активної частини основних фондів, тобто від періоду їхнього функціонування у виробництві відповідно до первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.

На сьогодні відсутні чіткі правила (рекомендації) щодо вибору методу амортизації, який був би найкращий для підприємств різних організаційно-правових форм та галузей, об'єктів основних засобів та способів їх використання.

Підприємства можуть нараховувати амортизацію основних засобів (крім інших необоротних нематеріальних активів), згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку «Основні засоби», затвердженим Наказом Міністерства фінансів від 27 квітня 2000 року № 92, який набув чинності з 1 липня 2000 року, застосовуючи такі методи: прямолінійний; зменшення залишкової вартості; прискореного зменшення залишкової вартості; кумулятивний; виробничий.

Три останні є методами прискореної амортизації. Крім того, підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації, передбачені податковим законодавством. Але, на жаль, поки що на практиці підприємства змушені застосовувати лише методи нарахування амортизації, передбачені п. 26 Положення (стандарту) «Основні засоби»: «підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації, передбачені податковим законодавством». Тому що навряд чи на підприємстві підуть сьогодні на ризик нараховувати амортизацію одним із інших п'яти методів, оскільки використання їх не передбачено податковим законодавством.

Розрахувавши амортизацію обладнання ЗАТ «Керамзит» різними методами, можна зробити висновок, що найкращим методом розрахунку амортизації для здійснення оптимальної амортизаційної політики є кумулятивний, оскільки при розрахунку цим методом обладнання повністю амортизується, тобто на час закінчення його служби вартість повністю переноситься на вартість продукції.

Список використаної літератури:

Економіка підприємства: Підручник. — В 2 т., т. 1 / За ред. С.Ф. Покропивного. — К.: Вид-во «Хвиля-Прес», Донецьк: Мале підприємство «Поиск», Т-во книголюбів.
Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства: Підручник. — К.: Либідь, 2000.
Мазаракі А.А. Економіка торговельного підприємства. Підручник для вузів. — К.: «Хрещатик».
Ушакова Н.М., Лігоненко Л.О. Фінанси підприємства: Опорний конспект лекцій. — К.: Видавничий центр КДТЕУ. Друкарня ВЦ КДТЕУ, 1998.
Безуглий А. Про вилучення амортизаційних відрахувань підприємств // Економіка України. — 2001.
Безуглий А. Про вилучення частини амортизаційних відрахувань та використання потужностей підприємств // Економіка України. — 2000.
Безуглий А. Риск экологических катастроф и амортизационная политика // Бизнес Информ. — 1998.
Васильченко Г. Формування інвестиційних ресурсів в Україні // Економічний часопис. — 2002.
Вишневецький В., Липницький В., Липницький Д. Про новий порядок амортизації основних фондів // Економіка України. — 1998.
Губачова О. Обираємо метод нарахування амортизації основних засобів. — 2000.
Лях Л., Короткевич О. Основне протиріччя державної амортизаційної політики та шляхи подолання // Економіст. — № 3. — 2000.
Орлов П., Орлов С. Прискорена амортизація і прискорене спрацювання основних фондів // Економіка України. — 1999.
Орлов П., Орлов С. Державна амортизаційна політика та її відбиття в стандартах бухгалтерського обліку // Економіка України. — 2000.
Чуй І.Р. Фінансовий стан підприємства // Фінанси України. — 1999.
Хмелевський Є. Амортизаційна політика й оновлення промислово-виробничих основних фондів // Економіка України. — 1999.
Экономика предприятия: Учебник / Под ред. проф. О.И. Волкова. — М.: ИНФРА-М.
Экономика предприятия: Учебник для вузов / В.Я. Горфинкель, Е.М. Купряков, В.П. Прасолова и др.; Под ред. проф. В.Я. Горфинкеля, проф. Е.М. Купрякова. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ.