Адміністративно - правове забезпечення діяльності податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву

Список використаних джерел

Актуальність теми. Потреба у формуванні адміністративно-правових засад діяльності підрозділів податкової міліції, спрямованої на протидію протиправним діянням, що вчиняються від імені неіснуючих суб’єктів господарювання у сфері підприємницьких та фінансово-господарських відносин в Україні, зумовила проведення цього дисертаційного дослідження. Така діяльність отримала узагальнену назву — фіктивне підприємництво, тобто нелегітимна, прихована та протиправна господарська комерційна діяльність, що не відповідає встановленому законодавству.

У межах дисертаційної роботи фіктивне підприємництво характеризується як суспільно небезпечне явище, що набуло значного поширення в економіці держави, завдає суттєвих матеріальних збитків як державі, так і суб’єктам господарювання, негативно впливає на суспільні відносини та має численні назви й різне правове тлумачення.

Поширення фіктивного підприємництва в Україні зумовлене тривалою правовою неврегульованістю приватної власності та ринкових відносин у минулому, а також недосконалістю сучасного державно-правового механізму регулювання підприємницької діяльності. У радянський період приватнопідприємницька діяльність була законодавчо заборонена через несумісність із державно-кооперативною формою власності. Попри це, окремі особи, в обхід заборони, створювали так звані «лжекооперативи» або використовували державні підприємства чи лише їх реквізити для виробництва дефіцитних товарів і надання послуг населенню з метою отримання прибутків, що не обліковувалися у встановленому законом порядку.

У сучасних умовах адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності забезпечувалося понад 30 законами, ухваленими Верховною Радою, 22 постановами Кабінету Міністрів та 14 декретами й указами Президента України. Протягом 1991–2004 рр. до цих актів було внесено близько 1000 змін і доповнень, які часто суперечили чинним нормам або повністю їх заперечували. Після ухвалення Конституції України, а також Господарського та Цивільного кодексів правові неузгодженості у становленні підприємницької діяльності були частково усунені. Негативний вплив на розвиток підприємництва справляють зміни до понад 300 законів про оподаткування, відсутність Податкового кодексу, незадовільна робота організаційно-структурних формувань органів державної влади щодо організації та контролю за підприємницькою діяльністю, а також недоліки соціально-економічного, управлінського та нормативно-правового характеру. Це створює сприятливі умови для використання правопорушниками такого економіко-правового феномену, як фіктивне підприємництво, тобто здійснення протиправної діяльності через «фіктивні», «транзитні» підприємства, «фіктивні фірми», «конвертаційні центри» та інші псевдогосподарські формування.

У юридичній літературі, законодавчих актах і наукових публікаціях використовуються різні назви фіктивності підприємств, які не завжди відповідають правовим нормам їх створення, а їхній зміст часто не розкривається, що потребує подальшого наукового дослідження та уточнення.

Термін «фіктивне підприємництво» вживається в різних значеннях. Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою загальної теми, що розробляється кафедрами та науковими підрозділами Національного університету державної податкової служби України (далі — Національний університет ДПС України), а тему дисертаційного дослідження затверджено його Вченою радою. Цей напрям досліджень також відповідає Рішенню Ради Національної безпеки і оборони України. Мета і завдання дослідження. Об’єктом дослідження. Предметом дослідження. Методи дослідження.

У процесі дослідження використано метод системного аналізу, що дозволив комплексно розглянути положення Конституції та інших законодавчих актів, які регулюють підприємницьку діяльність, нормативно-правові акти щодо діяльності податкової міліції у сфері протидії фіктивному підприємництву, практику їх застосування, статистичні дані та наукову літературу (розділ 1, підрозділи 1.1, 1.2, 1.3; розділ 2, підрозділи 2.1–2.5); метод узагальнення, застосований для формування та розвитку нових наукових підходів і пропозицій щодо розуміння сутності фіктивного підприємництва на основі наявних у спеціальній літературі позицій (розділ 1); логіко-семантичний метод — для аналізу та поглиблення понятійного апарату (розділ 1, підрозділ 1.3); соціологічний метод (анкетування), використаний під час вивчення та узагальнення правозастосовної практики адміністративної відповідальності за правопорушення з використанням фіктивних підприємств (розділи 1, 2); історико-правовий метод, застосований для дослідження становлення та розвитку норм, що регулюють підприємницьку діяльність і розвиток фіктивного підприємництва (розділ 1, підрозділи 1.1, 1.2); порівняльно-правовий метод, який використовувався для аналізу та порівняння кримінального й адміністративного законодавства щодо відповідальності за правопорушення, вчинені від імені суб’єктів господарювання, що дозволило вдосконалити адміністративне законодавство (розділ 1, підрозділи 1.1, 1.2, 1.3).

З огляду на роль і значущість уже опублікованих наукових праць, ця дисертаційна робота є монографічним дослідженням проблем адміністративно-правового забезпечення діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву. Визначення та всебічний аналіз процесів правового й організаційного забезпечення, профілактики, викриття та ліквідації фіктивних підприємств дозволили обґрунтувати низку висновків і пропозицій. Основні з них такі:

• доведено, що умовами поширення фіктивного підприємництва є правові неузгодженості нормативних актів, які регулюють порядок створення та ліквідації суб’єктів господарювання, відсутність адміністративної відповідальності за порушення встановлених правових норм реєстрації суб’єктів господарювання та інше;
• вперше обґрунтовано встановлення адміністративної відповідальності за провадження господарської діяльності суб’єктами господарювання без перереєстрації в державних органах після його придбання новим власником та укладення неправомірних угод, спрямованих на сприяння іншим суб’єктам господарювання отриманню неконтрольованих прибутків;
• дістало подальшого розвитку визначення узагальненого поняття змісту «фіктивне підприємництво» та «фіктивне підприємство», їх форми прояву та взаємозалежність;
• вперше обґрунтовано доцільність перейменування спеціальних підрозділів податкової міліції по боротьбі з фіктивними суб’єктами підприємницької діяльності та незаконним відшкодуванням податку на додану вартість у підрозділ протидії фіктивному підприємництву та незаконному відшкодуванню ПДВ;
• вперше обґрунтовано доцільність створення на базі Інституту післядипломної освіти при Національному університеті ДПС України спеціального курсу з протидії фіктивному підприємництву, а також впровадження на базі факультету податкової міліції Національного Університету ДПС України підготовки спеціалістів за економічними спеціальностями;
• вдосконалено концептуальне рішення про необхідність об’єднання інформаційних систем органів державної служби в автоматизований інформаційний банк даних (АІБД) ДПА України;
• дістали подальшого розвитку висновки про здійснення державної реєстрації суб’єктів господарювання в органах державної податкової служби, а також про обов’язковість використання працівниками органів державної реєстрації обліків правоохоронних та інших державних органів при перевірці реєстраційних документів на осіб (засновників) підприємств;
• обґрунтовано необхідність законодавчого надання банківськими установами відомостей ДПА про призначення платежів та інших даних щодо контрагентів підприємств, які визнані фіктивними;
• внесено пропозиції щодо вдосконалення законодавства та організаційно-практичної діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву.

Наукова новизна визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей, тенденцій розвитку та шляхів удосконалення адміністративно-правового забезпечення діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву. Усі висновки дисертації спираються на особисті наукові праці автора, підтверджуються науковими статтями й актами впровадження.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що обґрунтовані у дисертації ідеї та положення є творчим розвитком теорії та практики адміністративно-правового забезпечення діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву, містять конкретні висновки і пропозиції для підрозділів податкової міліції, становлять інтерес для інших правоохоронних органів. Результати можуть бути використані у навчальному процесі, правозастосовній та науковій діяльності, зокрема:

• у навчальному процесі: результати дослідження використані при викладанні курсів «Адміністративне право», «Фінансове право», «Господарське право» Національного університету ДПС України (акти впровадження від 16.01.2006 р. та від 03.04.2007 р.), у проведенні лекцій, семінарських і практичних занять кафедри адміністративного права та організації адміністративної діяльності Академії управління МВС (акт впровадження від 21.07.2007 р.);
• у правозастосовній діяльності: результати дисертаційного дослідження впроваджені в практичну діяльність підрозділів ГУ ПМ ДПА України та ГCУ МВС України (акти впровадження від 04.04.2007 р. та 12.04.2007 р.);
• у науково-дослідній сфері: матеріали дисертації включені в окремий розділ навчального посібника за науково-дослідною темою «Організаційно-правове забезпечення діяльності оперативних підрозділів податкової міліції щодо попередження податкових злочинів у паливно-енергетичному комплексі (ПЕК) України», яка виконується у Науково-дослідному центрі з проблем оподаткування (держреєстр №0105U003864). Назва розділу — «Правові та організаційні засади діяльності податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву в ПЕК» (акт впровадження від 03.04.2007 р.).

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Структура дисертації.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІКТИВНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

1.1. Історико-правовий розвиток підприємницької діяльності та умови виникнення фіктивного підприємництва

.194].

У працях античних мислителів багатство трактувалося як предмет економічної науки (від грець. oikonomia – дім і закон), тобто як мистецтво раціонального ведення домашнього господарства. Арістотель (III ст. до н.е.) виокремлював два види багатства: економіку, що передбачає створення благ для людей, та хримастику, спрямовану на нагромадження грошових засобів. Давньогрецький філософ Ксенофонт (IV-III до н.е.) у своїх працях „Економіка” та „Про доходи” аналізував підприємницьку діяльність у контексті сімейного господарства [

2, с. 150 -151].

З плином часу, у міру соціально-економічного поступу, розвитку продуктивних сил, науково-технічного прогресу та впровадження у господарські процеси ефективніших засобів виробництва й фінансових інструментів, підприємництво вийшло за межі родинного господарювання. Рівень розвитку підприємницьких відносин сягнув такого щабля, коли власність підприємств почали сприймати не просто як спосіб ведення господарства чи виробництво матеріальних благ, а як інструмент або джерело примноження капіталу, що може використовуватися задля отримання прибутку.

Аналізуючи приватну власність як економічну основу підприємництва, науковці Мельник П.В. і Шакун В.І. визначають її як „історично зумовлену систему відносин, що формувалися навколо привласнення результатів праці, передусім засобів виробництва, оскільки саме володіння засобами виробництва дає змогу провадити підприємницьку діяльність у будь-якій

формі та отримувати зиск від такої діяльності” [3, c.8].

У ході підприємницької діяльності між людьми формувалися товарно-грошові та виробничі відносини, в межах яких власність розподілялася між учасниками, що потребувало державного регулювання. Держава, виступаючи головним розпорядником власності, безпосередньо не втручається у розподіл власності між громадянами у підприємницьких відносинах, однак виконує функцію регулятора таких відносин, створюючи спеціальні державно-правові механізми, які від її імені здійснюють регулювання. Порушення суб’єктами підприємницьких відносин встановлених державою правових норм тягне за собою відповідальність засновників суб’єктів підприємницьких відносин або зміну їхнього статусу.

Залежно від внутрішньополітичного устрою держав та ідеологічних чинників, державно-правові механізми в одних випадках формували сприятливі умови для розвитку приватної власності та підприємницьких відносин, а в інших – стримували їх аж до повної заборони включно [4, с.

прибуток забезпечує, і відповідає можливостям споживача [5 с. 483].

У різні історичні періоди суспільного розвитку ставлення до осіб, які займалися підприємницькою діяльністю заради прибутку, було неоднозначним. Так, в античні часи та за феодалізму діяльність тогочасних підприємців – купців, крамарів, лихварів – вважалася „негідною і мерзенною”. Таке сприйняття випливало

із соціально-економічних, правових і моральних норм, притаманних тогочасному суспільству.

–

[6, с. 24].

Підприємницька діяльність відіграє ключову роль у розвитку економіки загалом

[7].

Економічний розвиток удосконалювався залежно від способів виробництва, які історично змінювалися, паралельно з розвитком виробничих відносин та їх державного регулювання. Економіка в масштабах усього народного господарства має два аспекти вираження: по-перше, як матеріально-натуральне наповнення, по-друге, як сукупність виробничих відносин, що пов’язують процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту, тобто постійного відтворення економіки. Стабільна та міцна економіка забезпечує економічну і політичну незалежність держави на міжнародній арені, створює умови для матеріального забезпечення громадян та належного рівня соціальної захищеності. Саме тому приватна власність і підприємницька діяльність на її основі сьогодні є головним видом суспільно корисної господарської діяльності людини.

Підприємницька діяльність набула розвитку та економічного обґрунтування в країнах Західної Європи. Там вона розвивалася еволюційним шляхом, сприяючи утвердженню правових норм, які стимулювали розбудову ринкової інфраструктури та державно-правове закріплення функціонування її суб’єктів. Для більшості населення цих країн підприємницька діяльність нині вважається найкращим способом досягнення матеріального добробуту та реальною можливістю для розкриття індивідуальних здібностей і реалізації життєвих планів. Зрештою, мобільний і динамічний підприємницький сектор сприяє насамперед вирішенню соціально-економічних проблем, пов’язаних із зайнятістю населення, якісним наданням послуг і виробництвом товарів, що задовольняють різноманітні потреби людей.

Питання історико-правового регулювання підприємницької діяльності в Україні в різні історичні періоди висвітлені у працях Авер’янова Б. В., Бандурки О.М., Сизоненка В.М., Прутської О.О., Опалінського Ю.В. та інших. Автори поділяють розвиток підприємництва на кілька історичних етапів становлення економіки нашої держави, аналізуючи правові норми та причини, що гальмували розвиток підприємницької діяльності.

Щодо початкового етапу розвитку підприємництва, значну цінність становлять наукові праці Хизрича Р. і Петерса М. [8], на які посилаються окремі дослідники. Авторський колектив підручника „Підприємницьке право України” за редакцією Р.Б. Шишки зазначає, що вперше термін „підприємець” був зафіксований (1725 р.) англійцем Ричардом Контільйоном, який досліджував особливості формування капіталістичної системи господарювання. Він відзначав появу в економічному середовищі нового прошарку людей, які на власний ризик здійснюють ринковий обмін товарів з метою отримання прибутку. У 1797 р. Бодо визначив підприємця як особу, що несе відповідальність за підприємницьку справу, планує, контролює, організовує та володіє підприємством. Френсис Уокер у 1876 р. розмежував тих, хто надає капітал та отримує від нього проценти, і тих, хто отримує прибуток завдяки своїм організаторським здібностям [9].

Сизоненко В.М. розвиває думку щодо мотиву

прибутку, який отримує підприємець у результаті своєї діяльності. Він наголошує, що тривалий час серед вчених-економістів висловлювалися суперечливі погляди. Одні розглядали прибуток підприємця як особисте збагачення з метою наживи, другі

–

як винагороду власника, який ризикує заради реалізації комерційної ідеї, треті

У працях Прутської О.О. зазначається, що в період ранньофеодальної доби Київської Русі окремі торгові люди займалися переважно зовнішньою торгівлею, насамперед із країнами Західної Європи, однак підприємницька діяльність в Україні не була такою поширеною, як у західноєвропейських країнах. Численні загарбницькі та спустошливі війни, що тривали на її території протягом довгого часу, часто руйнували економіку, що призводило до втрати людських ресурсів і державності. У різні історичні періоди колонізаторська політика литовсько-польського, польського, австро-угорського та російського урядів, які діяли в інтересах своїх метрополій, всіляко перешкоджала розвитку зовнішніх торговельних відносин України з іншими державами. Вони встановлювали високі мита, що ускладнювали транзит товарів через її територію, водночас надаючи привілеї та преференції своїм та іноземним купцям. Внутрішня торгівля також перебувала у скрутному становищі, оскільки обмежувалася різними регламентаціями та заборонами, що гальмували її розвиток.

Протягом тривалого історичного періоду в Російській імперії не були нормативно врегульовані товарно-грошові та інші майнові відносини, що негативно позначалося на формуванні багатої родової знаті, яка б займалася виготовленням і обміном товарів, що сприяло б розвитку підприємницької діяльності. Крім того, тривалий час у Росії не вирішувалося питання власності на землю. Будь-яка земля передавалася не в родову, а в тимчасову власність.

Лише у другій половині ХIХ ст., після скасування кріпосного права, в результаті економічних реформ у Росії відроджується економічне життя. У цей період пожвавлюється підприємницька діяльність, розвиваються промисловість, мануфактура, торгівля, залізничне та пароплавне будівництво, проводяться реформи в сільському господарстві. У процесі цих перетворень формується новий клас підприємців, який дістав назву „буржуазія

”

„

211-216 ].

певною метою)

у кримінальному законодавстві. Кримінальним кодексом УРСР у 1927 р. встановлювалася відповідальність за утворення приватного підприємства у формі (фіктивного кооперативу), а також за сприяння організації таких підприємств з боку фундаторів і фіктивних членів.

Особи, які створювали фіктивні кооперативи, мали на меті отримати кредити на пільгових умовах, приховувати порушення законодавства про охорону праці, ухилитися від сплати податків та інших обов’язкових платежів шляхом використання наданих кооперативам пільг [20, с. 119].

У союзному законодавстві застосовувалася інша термінологія для визначення фіктивності підприємств, ніж в українському. Аналогом українського терміна „фіктивний кооператив” був російський термін „лжекооператив”, пізніше „лжесоціалістичне підприємство”, надалі просто „лжепідприємство” або „лжепідприємництво”.

В умовах відсутності капіталістичних елементів і куркулів окремі приватні та посадові особи намагалися використовувати не лише кооперативи, а й державні установи. З огляду на це, надалі під фіктивним підприємництвом розумілося створення „лжесоціалістичних підприємств”, тобто підприємств, які лише із зовнішнього формального боку мають вигляд соціалістичних (можуть мати свій рахунок у банку, печатку тощо), але за своїм

змістом такої діяльності не є такими, оскільки переслідують мету власного збагачення. На практиці формально створювалися і функціонували приватнопідприємницькі лжепідприємства, організації та установи під видуманою державною чи громадською вивіскою, що використовувалися (з підробленням документів) як прикриття насправді неіснуючих або від імені реально існуючих соціалістичних підприємств. Особи, які засновували такі фіктивні підприємства, притягувалися до кримінальної відповідальності як за заняття приватнопідприємницькою діяльністю [21, с. 499].

Протягом тривалого часу в Радянському Союзі здійснювалося державне адміністрування господарських процесів, що не враховувало об’єктивних економічних закономірностей. Безмежний монополізм та державний диктат, відносна замкнутість товарних відносин у межах однієї форми власності виключали конкурентну боротьбу і не сприяли прогресу. Законодавча неврегульованість прав власника на засоби виробництва, отримання прибутків, відсутність ринкової інфраструктури і конкурентно-ринкового режиму господарювання, нерозвиненість сфери послуг і вільного ціноутворення часто призводили до дефіциту та „перебоїв” товарів широкого вжитку серед населення.

За даними експертів, фіктивне підприємництво в СРСР до 1990 р. існувало у вигляді „тіньової економіки”. У тіньовій сфері в 80-х на початку 90-х років працювало 20 % працездатного населення. Послугами тіньовиків користувалися до 70 % тих, хто купував одяг, 57 %

крб. при річному обігу тіньового капіталу 70-80 млрд. крб. [22, с. 190].

Отже, фіктивне підприємництво нерозривно пов’язане з підприємницькою діяльністю, яка розвивалася залежно від державного устрою та ставлення держави до приватної власності. У зв’язку з категоричною забороною і неврегульованістю соціалістичною державою приватної власності, підприємницької діяльності та ринкових відносин, фіктивне підприємництво розвинулося у формі фіктивних кооперативів.

1.2. Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності та суспільна небезпека фіктивного підприємництва

Соціально-економічні реформи, що здійснюються в Україні після проголошення незалежності, спрямовані насамперед на відродження підприємницької діяльності. Стратегічним курсом соціально-економічної політики України стало формування соціально орієнтованої економічної системи з розвиненим приватним сектором як основи становлення і зміцнення громадянського суспільства та підприємницьких відносин.

Правову основу управління цією сферою становлять Конституція

України, закони України „Про власність”, „Про підприємництво” від 07.02.19991р., „Про підприємства в Україні” від 27.03.1991р., „Про господарські товариства” від 19.09.1991 р., „Про селянське (фермерське) господарство”, „Про колективні сільськогосподарські підприємства”, „Про державну підтримку малого підприємництва” від 19.11.2000 р. та „Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” від 20.12.2000 р., а також укази Президента України: „Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”, „Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих об’єктів у сфері природних монополій”, „Про затвердження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності”, „Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності”, постанови КМУ: „Про впровадження механізму по недопущенню монополізації товарних знаків”, „Про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності”, „Про порядок ліцензування підприємницької діяльності” та інші законодавчі акти [23].

Після ухвалення Верховною Радою України Конституції України, а згодом і Господарського та Цивільного кодексів України, приватна власність і господарська (підприємницька) діяльність отримали чітке юридичне оформлення. У статті 41 Конституції України закріплено право кожного володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, а також результатами інтелектуальної чи творчої праці на власний розсуд. Це право визнано непорушним, воно реалізується в порядку, встановленому законом, і не має порушувати права, свободи та гідність інших громадян або інтереси суспільства [24, с.24].

Ключову роль у системі правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність і деталізують конституційні положення, відіграв Господарський кодекс України. Із набранням ним чинності 01.01.2004 р. втратили силу закони України «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні» та «Про власність». Відтоді правові засади господарської комерційної діяльності ґрунтуються на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності. Ухвалення кодексу мало на меті стимулювати ділову активність, розвиток підприємництва та підвищення ефективності суспільного виробництва відповідно до вимог Конституції, утвердження суспільно-господарського порядку в економіці України та її гармонізацію з іншими економічними системами.

Підприємництво як правова категорія визначене у статті 42 Господарського кодексу України. Це самостійна, ініціативна, систематична діяльність суб’єктів господарювання (підприємців), яка здійснюється на власний ризик задля досягнення економічного й соціального результату та отримання прибутку. Підприємці мають право без обмежень займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, не забороненою законом [25, 30].

Відповідно до пунктів 1–5 статті 53 Господарського кодексу України та статей 80–83 Цивільного кодексу України, суб’єктами господарювання виступають господарські організації — юридичні особи або утворення без статусу юридичної особи всіх форм власності, включно з об’єднаннями підприємств, зареєстрованими у встановленому порядку [26].

У сучасних умовах фіктивне підприємництво набуло поширення в багатьох сферах, зокрема у фінансово-економічній, паливно-енергетичній, зовнішньоекономічній та інших. Поява нових форм господарювання й ускладнення товарно-грошових відносин створили для організованих злочинних груп додаткові можливості для реалізації протиправних намірів і вчинення різноманітних правопорушень [34, 66].

Особливо активно фіктивні підприємства почали створюватися після набрання чинності Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. [36]. Головною метою таких утворень було незаконне відшкодування ПДВ, який фактично не сплачувався до бюджету. За даними ДПА України, лише за сім місяців дії закону до відшкодування заявлено 2455,2 млн грн. У 1999 році бюджет недоотримав близько 3,9 млрд грн податку на додану вартість, а у 2000 році втрати від діяльності фіктивних структур сягнули приблизно 4 млрд грн.

За дев’ять місяців 2001 року податкова міліція виявила майже 4 тисячі фіктивних підприємств. Загальний обсяг коштів, проведених через їхні рахунки з метою ухилення від оподаткування, перевищив 20 млрд грн. Того ж року вдалося виявити й попередити безпідставне відшкодування ПДВ на суму понад 1 млрд грн, а 75 % кримінальних справ стосувалися фактів ухилення від сплати цього податку [39].

Розроблення схем незаконного відшкодування ПДВ перетворилося на своєрідну індустрію. У таких схемах задіяні численні підприємства, банківські установи, фінансові інститути, зокрема торгівці цінними паперами та офшорні компанії, створені виключно для проведення операцій із незаконного відшкодування. Підприємства, здійснюючи експортні операції, формують податковий кредит без вкладення власних коштів, але отримують відшкодування з бюджету в повному обсязі. У кожній схемі використовується ланцюг фіктивних і транзитних підприємств, на які реальні суб’єкти господарювання перекладають податкові зобов’язання зі сплати ПДВ. Організатори отримують бюджетні кошти, а фіктивні підприємства згодом ліквідовуються, не сплативши податків [41].

Фіктивне підприємництво дедалі частіше використовується як інструмент для вчинення інших економічних правопорушень, що набули значних масштабів і становлять загрозу економічній безпеці держави. За оцінками фахівців, значна частина капіталу країни перебуває в «тіньовому» обороті [42, с.173, 206].

У підприємницькому середовищі з’явилися нові схеми протиправної діяльності в енергетиці, агропромисловому комплексі, на ринках зерна, нафти, спирту та горілчаної продукції. Це дозволяє вимивати кошти з прибуткових галузей і забезпечувати надприбутки окремим особам. Фіктивні фірми використовуються у бюджетній, кредитно-фінансовій, банківській, зовнішньоекономічній, торговельній, посередницькій сферах, у приватизації, сфері послуг, приватному бізнесі та інших галузях народного господарства.

Серед найбільш типових правопорушень, що вчиняються фіктивними підприємствами, — ухилення від оподаткування, шахрайство з фінансовими ресурсами, неповернення кредитів, незаконна конвертація валюти та її переказ за кордон, контрабанда, легалізація злочинних доходів [44, c. 54]. Для шахрайства з фінансовими ресурсами створюються фірми на підставних осіб, які за підробленими документами отримують кредити, що згодом не повертаються, а самі фірми ліквідовуються.

Під час незаконної конвертації безготівкових коштів на рахунки фіктивних фірм перераховуються гроші від легальних платників за нібито виконані роботи, надані послуги чи поставлені товари. Такі операції завищують валові витрати реального платника, зменшуючи оподаткований прибуток, і водночас дають право на податковий кредит із ПДВ, сплаченого фіктивному виконавцю чи постачальнику. Фактично ж сума ПДВ опиняється в тіньовому обігу й до бюджету не надходить.

У більшості правопорушень у цих сферах використовуються схеми з багаторазовим перерахуванням коштів з рахунку на рахунок, від однієї фіктивної фірми до іншої. На певному етапі гроші вилучаються злочинцями, а фірми або припиняють існування, або оголошують себе банкрутами. Для подальших оборудок створюються нові фіктивні підприємства.

Небезпека функціонування таких підприємств має міжрегіональний характер: фірми реєструються в одній області, рахунки відкриваються в банках іншої, накопичення коштів відбувається в третіх регіонах, а перекази через кореспондентські рахунки здійснюються зовсім в інших областях [45]. Така схема, враховуючи швидкість проведення операцій, значно ускладнює перевірки контролюючих органів та своєчасне виявлення правопорушень оперативними підрозділами. Широка мережа фіктивних фірм погіршує криміногенну ситуацію як у кредитно-банківській системі, так і в інших сферах [46, с.55]. Правопорушники активно використовують систему розрахунків для «відмивання» коштів, переводячи безготівкові гроші в готівку та конвертуючи їх в іноземну валюту [47, с. 48, с. 273].

Використання фіктивних підприємств є особливо небезпечним, коли правопорушники реалізують за кордон за демпінговими цінами гостродефіцитну сировину, зерно, енергоносії, металобрухт тощо. Такі протиправні схеми тісно пов'язані з контрабандою, застосуванням підроблених документів та ухиленням від сплати митних платежів. При цьому як вітчизняні, так і зарубіжні зловмисники активно експлуатують прогалини українського законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Здійснюючи експортно-імпортні операції, вони використовують легальний бізнес як надійне прикриття для масштабних махінацій, отримуючи неконтрольовані прибутки, значна частина яких згодом осідає на рахунках в іноземних банківських установах.

Набули широкого розповсюдження факти незаконного ввезення суб'єктами господарювання промислових та продовольчих товарів з Туреччини, Китаю, країн Східної та Центральної Європи. Також поширені схеми контрабандного імпорту підакцизних товарів, які згодом реалізуються без сплати обов'язкових платежів до бюджету. Для ввезення товарів правопорушники оформлюють вантажно-митні декларації на фіктивну фірму (нерідко навіть не зареєстровану в державних органах), використовуючи підроблені реєстраційні документи, провізні документи та печатки. Часто такі порушення виявляються надто пізно — коли винні особи вже встигли реалізувати товар, отримати кошти та зникнути.

Широкого поширення набули й схеми ведення фіктивної підприємницької діяльності без реєстрації суб'єктів господарювання в державних органах, а також без отримання необхідних дозволів та ліцензій на окремі види діяльності, особливо у паливно-енергетичному комплексі України [49].

Порядок державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців регулюється Законом України від 15 травня 2003 року №755-IV, який набрав чинності 01.07.2004 р. Відповідно до вимог цього Закону, державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності (СПД) проводиться за місцем знаходження або місцем проживання суб'єкта, якщо інше не передбачено законом [55].

Згідно з п. 14 ст. 58 Господарського кодексу України, перереєстрація суб'єкта господарювання здійснюється у разі зміни форми власності, організаційно-правової форми господарювання або найменування суб'єкта господарювання. Законодавство відводить на перереєстрацію придбаного СПД місячний строк, і саме цей термін активно використовують правопорушники. Вони купують підприємства з юридичною особою, відкривають розрахункові рахунки в банках на підставних осіб, навмисно уникають перереєстрації в державних та податкових органах і використовують таке підприємство для здійснення протиправної діяльності.

З огляду на це, пропонується доповнити ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення порядку провадження господарською діяльністю» після слів: «Провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без одержання ліцензії провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом» словами: «або провадження господарської діяльності суб'єктом господарювання, зареєстрованого з порушенням порядку (встановлених правових норм) реєстрації, або провадження господарської діяльності власником (співвласниками) суб'єкта господарювання після його придбання без перереєстрації в державних органах, або несвоєчасне повідомлення в державні органи про зміну юридичної адреси суб'єкта господарювання» і далі за текстом.

Для належного адміністративно-правового забезпечення діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії правопорушенням, які вчиняються від імені суб'єктів підприємницької діяльності, ключове значення має визначення змісту понять «фіктивне підприємництво» та «фіктивне підприємство». Ці терміни співзвучні та близькі за змістом, проте мають суттєві розбіжності.

Необхідність уточнення терміну «фіктивне підприємництво», визначення ознак фіктивної підприємницької діяльності наголошується у Рішенні Ради Національної безпеки і оборони України «Про заходи щодо попередження і нейтралізації загроз національній безпеці, пов'язаних із нестабільністю правового регулювання відносин у сфері адміністрування податку на додану вартість» від 15.12.2006 р., введеному в дію Указом Президента України № 1154/2006 від 28.12.2006 р.

У сучасній юридичній літературі, законодавчих актах та наукових публікаціях термін «фіктивне підприємництво» вживається у різних значеннях. В одних випадках він означає лише злочин, за який настає кримінальна відповідальність за «створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона» [57, ст. 205]. Зокрема, автором проаналізовано склад злочину ч. 1 ст. 205 КК України «Фіктивне підприємництво» та зроблено висновок, що він не охоплює всі можливі випадки вчинення фіктивного підприємництва та потребує правових змін і доповнень, оскільки містить правові недоліки [58, 59].

Аналізуючи протиправну діяльність у сфері підприємництва, автор дійшов висновку, що фіктивне підприємництво передбачає протиправну (фіктивну) діяльність, яка вчиняється від імені суб'єктів господарювання (зокрема фіктивних), а мета такої діяльності — приховати інші правопорушення, за які передбачена адміністративна відповідальність, що передує кримінальній.

Наприклад: при порушенні порядку провадження господарської діяльності винні особи притягуються до адміністративної відповідальності за ст. 164 КУпАП та до кримінальної відповідальності за ст. 202 ККУ. При недобросовісній конкуренції — за ст. 164-3 КУпАП та незаконному використанні товарного знака — за ст. 229 ККУ. При порушенні порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень — за ст. 166-4 КУпАП та порушенні антимонопольного законодавства — за ст. 230 ККУ та інші.

Спостерігаються дії, що не мають належного законодавчого підґрунтя. Зокрема, на етапі створення суб’єктів господарювання фіксуються порушення встановленого порядку реєстрації (неперереєстрація підприємств, неподання даних про зміну юридичної адреси тощо), що потребують правового врегулювання.

Відтак, на наше переконання, поняття «фіктивне підприємництво» нерозривно пов’язане з фіктивними підприємствами (що не мають законодавчого визначення), від імені яких провадиться протиправна (фіктивна) діяльність. Таким чином, це явище має широке тлумачення і може вживатися в різних контекстах.

Фіктивне підприємництво проявляється у двох основних формах правопорушень:

1. Провадження протиправної діяльності від імені «фіктивних» суб’єктів господарювання, зареєстрованих із порушенням правових норм, різних видів і форм (перелік яких наведено в Господарському кодексі України);
2. Провадження протиправної діяльності з підробленням засновницьких та інших документів від імені чинних (зареєстрованих у державних органах) суб’єктів, керівництво яких не обізнане про таку діяльність, або від імені неіснуючих суб’єктів господарювання, тобто використання в господарському обігу лише їхніх реквізитів.

Така протиправна (фіктивна) діяльність порушує норми адміністративного, господарського, цивільного, фінансового, кримінального та інших галузей права. За її наслідки передбачена кримінальна або адміністративна відповідальність.

У своїх наукових працях Опалінський Ю.В., Лисенко В.В., Білецький В.С., Волобуєв А.Ф., Дудоров О.О., Третьяков С. та інші дослідники розглядають фіктивне підприємництво як узагальнену характеристику різноманітних правопорушень у сфері підприємництва (зокрема тих, що не врегульовані законодавством), які вчиняються від імені суб’єктів господарювання.

Так, Опалінський Ю.В. трактує фіктивне підприємництво як масштабну протиправну діяльність, що дедалі більше впливає на підприємницьке середовище [18].

Лисенко В.В. визначає «проблему вивчення фіктивного підприємництва» через пошук критеріїв поняття «фіктивна фірма» в роботі податкових органів. Автор описує форми фіктивних фірм, які не мають законодавчо-змістовного визначення. Узагальнюючи практику податкових органів, Лисенко В.В. виокремлює протиправну діяльність без реєстрації в державних органах із використанням підробленої печатки, а також діяльність зареєстрованого підприємства з недостовірними даними про засновників і посадових осіб. Окремим варіантом «фіктивної фірми» дослідник називає юридичну категорію «фіктивне підприємництво», за яку згідно зі ст. 205 Кримінального кодексу України настає кримінальна відповідальність.

Отже, Лисенко В.В. акцентує увагу на широкому розумінні фіктивного підприємництва та вчиненні так званими «фіктивними фірмами» різноманітних правопорушень, за які, за його логікою, передбачена не лише кримінальна, а й адміністративна відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності, що використовуються правопорушниками для псевдорозрахункових операцій [61, с. 34–77].

Навроцький В. розуміє фіктивне підприємництво як укладання господарських угод без реального їх виконання (передачі товарів, надання послуг) із використанням юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, створених або придбаних саме з цією метою [62, с. 21].

Існують й інші підходи до визначення правової проблеми фіктивного підприємництва [63, с. 246–253].

Дисертантом проаналізовано практичну діяльність підрозділів податкової міліції, у результаті чого встановлено, що найчастіше податкові органи виявляють протиправну (фіктивну) діяльність, яка здійснюється від імені суб’єктів господарювання з такими ознаками:

• провадження підприємницької діяльності з використанням підроблених засновницьких (статутних) документів, їх реквізитів, печаток, штампів тощо від імені вигаданих або реально існуючих суб’єктів господарювання без реєстрації в державних органах;
• інші комбіновані способи здійснення підприємницької діяльності суб’єктами господарювання, зареєстрованими або незареєстрованими в державних чи податкових органах, які використовуються правопорушниками для ухилення від оподаткування, заволодіння товарно-матеріальними та грошовими цінностями або отримання неконтрольованого прибутку.

З огляду на те, що слово «фіктивне» означає нереальне, вигадане з певною метою, а підприємництво – це діяльність суб’єктів господарювання (підприємств), пропонується наукове визначення узагальненого поняття цього соціального явища. Фіктивне підприємництво – це неіснуюча, недійсна, нелегітимна (незаконна) відповідно до чинного законодавства господарська комерційна діяльність, яка провадиться від імені (фіктивних) суб’єктів господарювання різних видів і форм (перелік яких визначено Господарським кодексом України) або з використанням лише їхніх реквізитів як засобу для заволодіння товарно-матеріальними цінностями чи отримання інших неконтрольованих прибутків. Наслідки такої незаконної діяльності (проступків або злочинів), скоєних винними особами, регулюються відповідним законодавством.

Щодо поняття «фіктивне підприємство», то на сьогодні відсутня єдність у визначенні змісту цієї категорії. У наукових публікаціях та засобах масової інформації вживаються такі терміни, як «віртуальні підприємства», «лжепідприємства», «псевдопідприємства», «псевдофірми», «фіктивні підприємства», «фіктивні фірми», підприємства з «ознаками фіктивності», «конвертаційні центри», «транзитні фірми», «офшорні», «коралові» підприємства та інші назви, зміст яких при цьому не розкривається.

У публікаціях із цієї тематики можна зустріти чимало жаргонних позначень, які використовуються як синоніми: „фонарі”, „химери”, „багаторазові”, „номінальні контори”, „конверти”, „поганки”, „смітники”, „підставні”, „ліві”, „фірми-транзит”, „фірми-прокладки”, „білі”, „фіктивні фірми”, „фіктивні суб’єкти підприємницької діяльності”, „фіктивна юридична особа” [60, с. 11]. Попри те, що ці терміни нерідко вживаються як тотожні, за детальнішого розгляду вони мають певні відмінності, зокрема й у порядку створення таких суб’єктів.

У Законі України „Про порядок погашення податкових зобов'язань перед бюджетами і державними цільовими фондами” поняття фіктивності суб'єкта підприємницької діяльності не розкривається, хоча сама категорія в ньому використовується. Зокрема, у підпункті «д» пункту 18.1.2 та підпункті «д» пункту 18.2.1 статті 18 цього Закону зазначено, що безнадійним боргом визнається „податковий борг юридичних осіб, визнаних фіктивними відповідно до закону”. Однак ані в цьому документі, ані в інших нормативних актах, де згадуються „фіктивні підприємства”, не наводиться визначення цієї категорії. Також не встановлено, хто саме має визначати фіктивність, у якому порядку це відбувається та за якими ознаками суб’єктів господарювання можна вважати фіктивними.

Основна складність у визначенні поняття фіктивного підприємства полягає у встановленні ознак фіктивної діяльності, які на практиці в кожному конкретному випадку тлумачаться по-різному. Через відсутність чітких законодавчих норм і критеріїв, як платники податків, так і правоохоронні органи трактують це поняття на власний розсуд.

Складність дефініцій „фіктивне підприємство”, „фіктивна фірма”, „фіктивна підприємницька структура” зумовлена насамперед широким спектром діяльності таких утворень та різноманітністю форм (видів) їх прояву у підприємницькій діяльності.

У практиці податкових органів, а також у судовій господарській практиці існують різні підходи до визначення ознак фіктивного підприємства. Окремі нормативні та відомчі акти ДПА України, а також методичні рекомендації до них, також містять неоднакові визначення цих ознак.

Відповідно до Постанови КМУ „Про порядок затвердження Методики визначення сум податкових зобов’язань за непрямими методами” № 697 від 27 травня 2002 року, непрямі методи оподаткування можуть застосовуватися, якщо встановлено, що діючі підприємства мали взаємини з фіктивними структурами. У разі виявлення податковими органами фактів перерахування коштів таким структурам, валові витрати платника податків зменшувалися на відповідні суми. При цьому збільшення податкового кредиту (зменшення суми ПДВ до сплати) у таких випадках не відбувалося [66].

У Наказі ДПА України від 16.11.98 р. № 540 „Про порядок реалізації матеріалів фіктивних фірм” фіктивне підприємство визначається як юридична особа, зареєстрована (або незареєстрована) в державних органах, до статуту та фінансово-господарських документів якої внесено неправильні відомості про засновників і керівників. Такі підприємства використовують у своїй діяльності підроблені печатки або реквізити інших підприємств, а також банківські рахунки, відкриті на підставі недійсних документів [67].

У Листі ДПА України „Про ознаки фіктивних фірм” від 21.05.1999 р. № 329/4/25-1210 йдеться про фіктивні структури, які фактично не існують і діють на підставі підроблених установчих документів та свідоцтв про державну реєстрацію. У документі також зазначається, що законодавство не визначає поняття „фіктивна фірма”, однак на території України „створюються підприємницькі структури, які не реєструються в органах державної влади згідно з вимогами діючого законодавства або реєструються, як правило, за дорученням, виданим на неіснуючих осіб, по загублених або украдених паспортах з використанням підроблених печатей нотаріусів і органів державної реєстрації” [68].

У Методичних рекомендаціях по організації боротьби з фіктивними підприємствами та незаконним відшкодуванням ПДВ під фіктивним підприємством розуміється суб’єкт підприємницької діяльності, зазвичай у формі „приватного підприємства”, який зареєстровано на підставних осіб. Такі підприємства не подають звітність до податкових органів, мають значні обсяги фінансово-господарських операцій, не ведуть бухгалтерського та податкового обліку, виступають постачальниками і споживачами товарів (робіт, послуг) для реальних підприємств. Їхні банківські рахунки використовуються для акумулювання та конвертування коштів, що надходять від реальних СПД. Фіктивні підприємства розглядаються як механізм перекладу зобов’язань на неіснуючі комерційні структури з подальшою конвертацією безготівкових коштів.

У Листі ДПА України від 14.01.2005 р. №365/6/26-5215 „Щодо роз’яснення поняття „фіктивна фірма” зазначається, що правове визначення цього поняття відсутнє, і податкові органи вживають його не як правову категорію, а як узагальнююче позначення підприємства, що здійснює діяльність із порушенням законодавства. У разі виявлення таких підприємств працівники податкової служби звертаються до судових інстанцій із позовами про скасування державної реєстрації або визнання недійсними реєстраційних та установчих документів. Якщо ж у діях посадових осіб суб’єкта господарювання встановлено ознаки правопорушень, передбачених кримінальним законодавством або Кодексом України про адміністративні правопорушення, за матеріалами щодо таких суб’єктів приймається рішення згідно з чинним законодавством.

Окремо згадується поняття реєстрації „за фіктивними даними”. Йдеться про подання на державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності документів, що містять недостовірні відомості про засновників: вкрадені паспорти, документи на підставних осіб, померлих тощо. Сисоєв В. вважає фіктивною фірмою суб’єкт підприємництва, який не надає фінансові звіти та не знаходиться за юридичною адресою [81].

Дудоров О.О. у науковій праці „Тлумачення ознак фіктивного підприємництва у доктрині та правозастосовчій практиці” зазначає, що різні наукові підходи та рекомендації щодо діяльності фіктивних підприємств можна розглядати з погляду з’ясування механізмів ухилення від оподаткування та вчинення ними інших протиправних дій [82].

Господарські суди, розглядаючи позови податкових органів, визнають підприємства фіктивними лише за умови скасування у судовому порядку їх державної реєстрації. Судова практика визнає за податковими органами право на подібні позови [83].

Отже, різноманітність тлумачень і визначень поняття фіктивного підприємства свідчить про те, що ця проблема потребує вирішення.

Дисертант погоджується з думкою вчених про те, що назви „фіктивне підприємство”, „фіктивна фірма” та інші похідні вказують на слово „підприємство”, яке створене відповідно до законодавства, в установленому порядку зареєстроване в державних органах як суб’єкт господарювання. Дії осіб, які використовують підроблені установчі документи від імені суб’єктів господарювання для скоєння правопорушень без відповідної державної реєстрації, не можуть розглядатися як скоєні в рамках фіктивних підприємств, оскільки сам суб’єкт господарювання відсутній.

Словник термінів (автор Шепітько В.Ю.) визначає фіктивну фірму як „лжефірму; підприємство, створене на підставних осіб, не маючи мети здійснювати статутну діяльність”. За його твердженням, „фіктивна фірма служить прикриттям незаконної діяльності, дає змогу здійснювати фінансові операції, мати стосунки з іншими юридичними особами і підприємцями, укладати фальшиві угоди” [84, с. 224].

Щодо назви „фіктивна фірма”, юридичні та інші словники української мови такого словосполучення не містять. Великий тлумачний словник сучасної української мови за редакцією В.Т. Бусела визначає окремо поняття „фіктивний”, який є „фікцією, несправжній, вигаданий, фальшивий”. Поняття „фірма” у словнику подається в трьох значеннях: 1) „торговельне або господарське підприємство”, 2) „об’єднання суміжних або однорідних підприємств”, 3) розм. „ім’я або назва для прикриття чого-небудь” [1].

На основі цього пропонується наукове поняття „фіктивної фірми”, „фіктивного підприємства” як суб’єкта господарювання, зареєстрованого в державних органах із порушенням порядку (правових норм) державної реєстрації: на підставних, судимих, недієздатних та інших осіб, за підробленими засновницькими документами, не перереєстрованого в державних органах після придбання новим власником, що порушує порядок подання звітів про зміну свого місцезнаходження, а також порядок подання податкових декларацій і фінансової звітності тощо. Від його імені здійснюється фіктивне підприємництво, тобто укладаються неправомірні угоди з певною метою, створюються умови для здійснення іншими фізичними чи юридичними особами протиправної діяльності поза державним контролем, ухилення від сплати податків тощо. Наявність функціонування такого підприємства призводить до його ліквідації у судовому порядку шляхом визнання установчих документів та укладених ним угод недійсними і скасування державної реєстрації. Наслідки протиправних дій осіб, винних у створенні або використанні фіктивного підприємства, регулюються відповідним законодавством.

Аналіз дисертантом фінансово-господарських протиправних схем за участю фіктивних підприємств показав, що для досягнення протиправних результатів правопорушники найчастіше використовують фіктивні підприємства, які можна класифікувати у два види [85, с. 198]:

I. Головні фіктивні підприємства.

II. Допоміжні фіктивні підприємства

Головні фіктивні підприємства — це організації, які відіграють ключову роль у протиправних схемах, спрямованих на заволодіння товарно-матеріальними цінностями (ТМЦ) або грошовими коштами. Саме на них покладається основне завдання — отримання неконтрольованого прибутку.

Залежно від цільового призначення, структурної побудови та терміну існування у спланованих злочинних схемах, головні фіктивні фірми поділяються на два різновиди: суб'єкти підприємницької діяльності (СПД) одноразового та багаторазового використання. Зокрема, вони використовуються для:

• приховування від сплати податків при контрабандному ввезенні товарів або несплаті митних платежів до держбюджету під час проведення «фіктивного» експорту;
• ухилення від оподаткування шляхом переведення безготівкових коштів у готівку, а також розкрадання ТМЦ при роздержавленні власності;
• здійснення шахрайських дій при заволодінні ТМЦ та грошовими коштами інших СПД, держави, банків чи громадян, супроводжуючи це іншими протизаконними діями [200-201].

Небезпечність незаконної конвертації полягає в тому, що вона є базисом та передумовою для існування інших способів вчинення злочинів, насамперед ухилення від сплати податків легальними СПД [89, с.27, 90]. Функціонування конвертаційних центрів має корисливу спрямованість не лише для банків, але й для легальних СПД, які підтримують контакти з фіктивними підприємствами [60, с.66].

Допоміжні (проміжні) фіктивні підприємства багаторазового використання — це фірми, які в ланцюжку злочинних фінансово-господарських схем часто виступають проміжною ланкою між фіктивними та легальними підприємствами. Вони виконують функції «прикриття» та протидії правоохоронним органам у виявленні фактів ухилення від оподаткування та інших злочинів, що вчиняються легальними підприємствами. Звідси й походять їхні назви: «транзит», «буфер», «фірми-прокладки».

Підприємства «буфер» або «транзит» можна назвати фіктивними лише формально, оскільки вони офіційно зареєстровані та оформлені на реальних осіб (іноді на підставних), які регулярно й сумлінно подають до ДПА звітні документи про незначні зобов'язання перед бюджетом. Вони виступають постачальниками різних товарів (робіт і послуг) для інших реально легальних підприємств і фірм. Допоміжні транзитні підприємства, враховуючи їхнє прикриття, можуть існувати не менше 3–6 місяців.

Транзитні СПД створюються з метою:

• надання за певну плату неправдивих документів легальним СПД про надання послуг чи реалізацію товарів, а також про сплату ПДВ іншими фіктивними фірмами. При цьому ціни на придбання чи реалізовану продукцію в цих документах підводяться під найбільш вигідні умови для клієнтів.

Таким чином, фірми-клієнти перекладають на транзитні підприємства свої податкові зобов'язання або зменшують їх шляхом необґрунтованого завищення валових витрат і сум податкового кредиту з ПДВ. У результаті ПДВ фірмам відшкодовується державою з бюджету, виходячи не з реальної, а завищеної ціни придбаного товару.

За рівнем обслуговування «клієнтів» транзитні «буферні» підприємства мають такі різновиди назв: «сірі» або «білі» підприємства. За свої «послуги» «сірі» транзитні підприємства беруть комісійні в розмірі не більше 3–4% від вартості угоди. Як правило, такі «буферні» суб'єкти підприємництва мають відповідні ліцензії (дозволи) на заняття окремими видами підприємницької діяльності.

«Світлі» або «білі» транзитні фірми мають вищий статус надання послуг легальним підприємствам. Такими фірмами, як правило, користуються керівники державних підприємств і зарубіжні представництва. Послуги «світлої» фіктивної фірми обходяться для «клієнтів» дорожче (до 10%). «Світлі» або «білі» транзитні фірми надають підвищені гарантії безпеки, тобто їхні керівники мають надійні корупційні зв'язки в органах влади, що створює надійне прикриття від правоохоронних органів [60, с. 27–28].

Основна небезпека «транзитних» фірм полягає в тому, що вони глибоко проникають у господарські «ланцюжки», особливо на міжрегіональному рівні, і за їхньою «допомогою» наносяться великі збитки бюджету держави. Ухилення від сплати податків із використанням пакетів документів, що надають ФСПД, а також переведення грошових коштів у готівку через розрахункові рахунки підприємств указаної категорії сьогодні перетворилося в окремий, дуже прибутковий вид «комерційної» діяльності, який спрямований на формування економічної основи організованої злочинності, що сприяє подальшому переходу в «тінь» легального сектору економіки держави.

Ділки тіньового бізнесу з метою ухилення від оподаткування та «відмивання» (легалізації) коштів, одержаних злочинним шляхом, протягом багатьох років здійснюють переказ коштів за кордон для їх приховування від правоохоронних органів. Для цього вони використовують мережу допоміжних фіктивних підприємств, так званих «офшорних» і «коралових» компаній, які реєструють в інших державах [92, с.70–74].

Незаконно вивезені або переведені через офшорні чи коралові компанії капітали, отримані незаконним шляхом, проходять через фінансові та банківські установи невеликих країн із пільговим податковим режимом, а потім їх вкладають у фінансові установи країн із розвиненими податковими системами, але так, щоб не можна було встановити їхнього реального власника. Для цього використовують спрощену систему реєстрації компаній і пільгове оподаткування окремих країн, що отримали назву офшорних зон, які гарантують підвищену конфіденційність розрахункових рахунків. Перелік офшорних зон оприлюднений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.02.2002 року № 53-р, згідно з яким на сьогодні у світі нараховується понад 40 офшорних зон. До переліку країн включені Острови Кука, Домініканська Республіка, Єгипет, Гватемала, Угорщина, Індонезія, Ізраїль, Ліван, Маршалові острови, Нігерія, Філіппіни, Росія та інші [93].

Офшорні компанії — це комерційні структури, зареєстровані в країнах із пільговим режимом оподаткування під виглядом банків, страхових компаній, комерційних організацій, що для прикриття займаються купівлею та реалізацією різноманітних готових товарів, які збувають через свої спеціально створені магазини. Такі компанії мають свої рахунки в банках, адреси службовців і займаються лише «законними» операціями. Насправді, крім установчих документів і рахунків у банку, вони жодних активів не мають (іноді такі компанії називають паперовими). Структуру таких компаній можна порівняти з коралами, які абсолютно порожні всередині та мають складну внутрішню будову (форму).

Основна мета діяльності коралових компаній полягає в тому, що розрахунковий рахунок компанії в банку має подвійний, потрійний, а іноді й вищий рівень конфіденційності, за допомогою якого здійснюється переказ коштів у будь-якому напрямі. Діяльність цих компаній можна порівняти з трубопроводом, через який перекачуються грошові маси іншим, більш віддаленим фірмам для приховування дійсних джерел прибутків. Коралові компанії часто реєструються на місцевих жителів іноземної держави, які досконало знають закони офшорних держав. Такі особи отримують процентну винагороду від кількості проведених операцій.

Адміністративно-правове забезпечення діяльності податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву

Застосування офшорних та «коралових» підприємств у спеціальних економічних зонах є інструментом для виведення капіталу з реального сектору економіки та його переміщення за кордон. Це, своєю чергою, призводить до криміналізації процесів приватизації, збагачення посадовців, скорочення оборотних коштів підприємств та легалізації незаконно отриманих доходів.

Обізнаність працівників міліції щодо видів фіктивних підприємств, а також схем і методів вчинення фіктивного підприємництва та пов'язаних із ним правопорушень, дає змогу точно встановлювати характер і вид протиправних діянь, що є критично важливим для їх документування та подальшого розслідування. Проведений аналіз засвідчив наявність тісного діалектичного зв'язку між різновидами фіктивних підприємств, схемами їх протиправного використання, а також причинами й умовами, що сприяють вчиненню правопорушень. Це дозволяє правоохоронним органам ефективніше зосереджувати зусилля на запобіганні, виявленні та розкритті таких діянь.

Висновки до розділу 1

Проведений аналіз загальної характеристики фіктивного підприємництва дає підстави для наступних узагальнень:

1. Розвиток підприємницької діяльності та ринкових відносин безпосередньо залежав від форми державного устрою та політики держави щодо інституту приватної власності. Саме підприємницька діяльність стала передумовою виникнення фіктивного підприємництва.
2. Приватна власність і ринкові відносини, що є фундаментом підприємництва, отримали значний теоретичний та практичний розвиток у країнах Західної Європи. В Україні ж, з огляду на історичні обставини, підприємницька діяльність не досягла високого рівня розвитку.
3. Через категоричну заборону та відсутність правового регулювання ринкових відносин, приватної власності й підприємництва в соціалістичній державі, фіктивне підприємництво набуло форми діяльності фіктивних кооперативів.
4. Законодавство радянського періоду встановлювало відповідальність за приватнопідприємницьку діяльність, що, за відсутності належного правового регулювання, лише стимулювало розвиток фіктивного підприємництва.
5. В Україні через правову неузгодженість у діяльності суб'єктів господарювання та відповідальності за фінансові порушення, фіктивне підприємництво набуло нових форм і видів, особливо у стратегічно важливих для економіки сферах, що становить значну суспільну небезпеку.
6. Пропонується внести зміни до ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення порядку провадження господарською діяльністю». Зокрема, після слів «Провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без одержання ліцензії провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом» доповнити словами: «або провадження господарської діяльності суб'єктом господарювання зареєстрованого з порушенням порядку (встановлених правових норм) реєстрації без перереєстрації його в державних органах власником (співвласниками) після придбання суб'єкта господарювання» і далі за текстом.
7. Запропоновано доповнити ст. 166-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Неправомірні угоди між підприємцями». Після слів «Укладення угод, спрямованих на встановлення (підтримування) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок, розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації, усунення ринку або обмеження доступу до нього продавців, покупців, інших підприємців» додати слова: «або укладення угод спрямованих на сприяння заволодінню товарно-матеріальними, грошовими цінностями, ухилення від оподаткування іншими суб'єктами господарювання тощо» і далі за текстом.
8. Запропоновано наукове визначення узагальненого поняття фіктивного підприємництва як соціального явища. Воно розуміється як неіснуюча, недійсна, нелегітимна (незаконна) господарська комерційна діяльність, що здійснюється від імені (фіктивних) суб'єктів господарювання різних видів і форм або з використанням лише їхніх реквізитів як засобу для заволодіння товарно-матеріальними цінностями чи отримання інших неконтрольованих прибутків. Наслідки такої діяльності (проступки або злочини) регулюються відповідним законодавством.
9. Запропоновано наукове поняття «фіктивного підприємства» як суб'єкта господарювання, зареєстрованого в державних органах із порушенням встановленого порядку (на підставних, судимих, недієздатних осіб, за підробленими документами, без перереєстрації після зміни власника, з порушенням порядку подання звітності тощо). Від його імені вчиняється фіктивне підприємництво: укладаються неправомірні угоди, створюються умови для протиправної діяльності інших осіб поза державним контролем, ухилення від сплати податків. Функціонування такого підприємства призводить до його ліквідації в судовому порядку через визнання установчих документів та угод недійсними. Відповідальність винних осіб регулюється законодавством.

Впровадження запропонованих змін до законодавства сприятиме підвищенню ефективності роботи правоохоронних органів щодо виявлення та розкриття правопорушень у сфері господарсько-підприємницької діяльності, забезпечить правильну кваліфікацію діянь та призначення справедливих покарань адміністративними та слідчо-судовими органами.

Ключова роль у протидії фіктивному підприємництву належить органам державної податкової служби, зокрема її спеціалізованому підрозділу – податковій міліції. Вона є невід'ємною складовою системи Державної податкової служби України. Термін «система» (з латинської) означає об'єктивну єдність закономірно пов'язаних між собою елементів. Мета та функції підрозділів податкової міліції визначені законодавством України та спрямовані на запобігання правопорушенням, що вчиняються від імені суб'єктів підприємницької діяльності, у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ст. 106 Конституції України, Президент України утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Указом Президента України від 22 серпня 1996 року у складі податкової служби було створено податкову поліцію, яка об'єднала підрозділи МВС по боротьбі з кримінальним приховуванням доходів від оподаткування та відділи податкових розслідувань податкової інспекції Міністерства фінансів. Пізніше, Указом Президента від 30.10.1996 р. «Про створення у складі Державної податкової адміністрації України Головного управління податкової поліції», ці підрозділи були підпорядковані Державній податковій адміністрації. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державну податкову службу в Україні» від 5 лютого 1998 року податкову поліцію було перейменовано на податкову міліцію.

Згідно з розділом V Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. визначено завдання, структуру та функції податкової міліції. Її структура включає: Слідче управління податкової міліції, Управління по боротьбі з корупцією в органах державної податкової служби, Департамент боротьби з відмиванням доходів, отриманих злочинним шляхом, ДПА України; управління податкової міліції, слідчі відділи, відділи по боротьбі з корупцією відповідних державних податкових адміністрацій в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі; відділи податкової міліції, слідчі відділення (групи) відповідних державних податкових інспекцій у районах, містах, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції.

Очолює податкову міліцію начальник, який одночасно є Першим заступником Голови Державної податкової адміністрації України. Перший заступник начальника податкової міліції є начальником Головного управління податкової міліції ДПА України. В Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі податкову міліцію очолюють начальники управлінь податкової міліції, які є першими заступниками голів відповідних державних податкових адміністрацій. Начальники міських, районних у містах і міжрайонних відділів є першими заступниками начальників відповідних районних адміністрацій (інспекцій).

Окремий підрозділ – це підструктура загальної структури. Наприклад, Управління по боротьбі з корупцією та безпеки в органах ДПС України чи Головне управління податкової міліції є окремими елементами структури ДПА України. Оперативно-аналітичне управління – також є окремим підрозділом. Основний склад податкової міліції – це атестовані працівники.

Права та обов'язки оперативних працівників податкової міліції випливають із:

• законів України, що регламентують діяльність цих підрозділів;
• компетенції підрозділів податкової міліції.

На кожен підрозділ затверджується положення, де конкретизуються його завдання та функції, а для працівників визначаються відповідні функціональні обов'язки.

Правову основу діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії податковим правопорушенням становлять Конституція України, чинне законодавство, акти Президента та Кабінету Міністрів України, міжнародні нормативні акти та угоди про міждержавне співробітництво в економічній сфері. Для виявлення фактів фіктивного підприємництва підрозділи податкової міліції наділені спеціальними повноваженнями, зміст яких регламентується відомчими нормативними актами (наказами, інструкціями, листами ДПА України).

Основними завданнями податкової міліції є:

• запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення;
• запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів.

Для успішного виконання цих завдань залишаються невирішеними проблеми соціально-правової захищеності працівників податкової міліції, що відзначали у своїх наукових працях Шкарупа В.К. та Шакірова О.В. Відповідно до чинного законодавства працівники податкової міліції уповноважені на виконання широкого кола дій, спрямованих на забезпечення економічної безпеки держави.

Працівники податкової міліції, виконуючи поставлені завдання, наділені широким колом прав, зокрема:

• проводити оперативно-розшукові заходи, здійснювати досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також виконувати дізнання та досудове (попереднє) слідство у межах власної компетенції, вживати заходів для відшкодування збитків, завданих державі;
• гарантувати безпеку працівників органів державної податкової служби та захищати їх від протиправних посягань, пов’язаних із виконанням службових обов’язків;
• перевіряти суб’єктів підприємницької діяльності, досліджувати грошові документи, бухгалтерські книги, дані електронних контрольно-касових апаратів і комп’ютерних систем, що використовуються для розрахунків готівкою зі споживачами, а також інші документи незалежно від форми подання інформації, що стосується обчислення та сплати податків й інших платежів; перевіряти наявність свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, спеціальних дозволів на її провадження; отримувати від посадових осіб і громадян письмові пояснення, довідки та відомості з питань, що виникають під час перевірок; проводити перевірки достовірності інформації, призначеної для внесення до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів;
• отримувати безоплатно від підприємств, установ, організацій, включно з Національним банком України, його установами, комерційними банками та іншими фінансово-кредитними установами, а також від громадян – суб’єктів підприємницької діяльності довідки та копії документів про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, витрати підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, відомості про валютні та інші розрахунки, інформацію про наявність і рух коштів на їхніх рахунках, зокрема про ненадходження в установлений термін валютної виручки від суб’єктів підприємницької діяльності;
• обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, а також житло громадян, якщо воно використовується як юридична адреса суб’єкта підприємницької діяльності чи для отримання доходів. У разі відмови керівників підприємств, установ, організацій або громадян допустити посадових осіб органів державної податкової служби до обстеження зазначених приміщень та обладнання, а також ненадання документів про отримані доходи і здійснені витрати, органи державної податкової служби мають право визначати оподатковуваний дохід таких підприємств, установ, організацій і громадян на основі документів, що підтверджують отримані ними доходи, а щодо громадян – також з урахуванням оподаткування осіб, які займаються аналогічною діяльністю;
• вимагати від керівників підприємств, установ, організацій і громадян, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства та законодавства про підприємницьку діяльність, контролювати виконання цих вимог, а також припинення дій, що перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби;
• вилучати в підприємств, установ, організацій і громадян документи, що свідчать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату податків та інших платежів; вилучати в громадян – суб’єктів підприємницької діяльності, які порушують порядок зайняття підприємницькою діяльністю, реєстраційні посвідчення чи спеціальні дозволи з подальшою передачею матеріалів про порушення органам, що видали ці документи, тощо;
• застосовувати до підприємств, установ, організацій фінансові санкції у вигляді стягнення до бюджетів та державних цільових фондів сум податків та інших платежів, донарахованих за результатами перевірок;
• накладати адміністративні штрафи на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, а також на громадян, які порушують податкове законодавство;
• здійснювати затримання громадян, проводити їх особистий огляд, огляд речей і транспортних засобів, що їм належать, у випадках, якщо особи підозрюються у вчиненні податкового правопорушення чи корупції в органах (відповідно до Закону України „Про Державну податкову службу в Україні”).

Оперативно-розшукова функція полягає у здійсненні окремими спеціальними підрозділами податкової міліції повного обсягу оперативно-розшукових заходів, визначених Законом України „Про оперативно-розшукову діяльність”. Така діяльність в органах державної податкової служби провадиться оперативними підрозділами податкової міліції з метою викриття порушень податкового законодавства, виявлення навмисного ухилення від сплати податків, обов’язкових платежів і зборів.

Для реалізації покладених завдань працівники податкової міліції мають право:

• опитувати осіб за їх згодою та використовувати їх добровільну допомогу;
• брати участь у перевірках дотримання податкового законодавства підприємствами, установами, організаціями та окремими особами;
• витребувати, збирати та вивчати документи й дані, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні злочину, джерела та розміри їх доходів;
• негласно виявляти та фіксувати сліди тяжких злочинів, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення злочину, чи отримувати розвідувальну інформацію, зокрема шляхом проникнення оперативного працівника до приміщень, транспортних засобів, на земельні ділянки;
• проникати до злочинних груп або вводити в розробку окремих оперативних працівників та агентів з метою вивчення фінансової та господарської діяльності підприємств, організацій, виявлення правопорушень, зловживань і протиправних дій у сфері оподаткування в комерційних структурах, кредитно-фінансових, зокрема банківських, системах, паливно-енергетичному комплексі та АПК, сферах виробництва й реалізації підакцизних товарів, зовнішньоекономічній діяльності тощо;
• здійснювати візуальне спостереження із застосуванням фото-, кіно- та відеозйомки, оптичних і радіоприладів, інших технічних засобів;
• знімати інформацію з каналів зв’язку та застосовувати інші технічні засоби;
• мати гласних і негласних співробітників;
• встановлювати конфіденційне співробітництво з особами на добровільних засадах;
• вести оперативні обліки та оперативно-розшукові справи;
• контролювати шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно-поштові відправлення;
• отримувати від юридичних та фізичних осіб безкоштовно або за винагороду інформацію про злочини, що готуються або вчинені та становлять загрозу економічній безпеці суспільства і держави;
• створювати з метою конспірації підприємства та організації, використовувати документи, що зашифровують особу або відомчу належність працівників, приміщень і транспортних засобів оперативних підрозділів [102].

Крім того, відповідно до ст. 22 Закону України „Про внесення змін у Закон України „Про державну податкову службу в Україні”, податкова міліція наділяється правами працівників міліції, передбаченими пунктами 1–4, абзацами першим–четвертим пункту 5, пунктами 6–12, 14, підпунктами „а” і „б” пункту 15, пунктами 16–20, абзацом першим пункту 21 і пунктами 23–30 статті 11 Закону України „Про міліцію”.

Охоронна функція органів податкової міліції передбачає забезпечення безпеки діяльності податкових інспекцій та захист їх працівників від протиправних посягань під час виконання службових обов’язків.

Окрім завдань, пов’язаних із кримінально-процесуальними діями щодо запобігання злочинам у сфері оподаткування, їх розкриття та розслідування, на податкову міліцію покладено обов’язок здійснювати провадження у справах про адміністративні правопорушення, що вчиняються особами при порушенні податкового законодавства.

З огляду на ці завдання податкова міліція виконує адміністративну функцію, яка полягає в припиненні адміністративних правопорушень, що скоюються у сфері торгівлі, громадського харчування, надання послуг, у галузі фінансів і підприємницької діяльності, відповідно до її компетенції.

Для виконання адміністративної функції підрозділи податкової міліції наділені необхідними державно-владними повноваженнями, згідно з якими їх працівники мають право вимагати від громадян і посадових осіб припинення порушень, а в разі невиконання цих вимог – застосовувати відповідні заходи впливу.

Відповідно до ст. 255 КУпАП, працівники податкової міліції наділені правом складати протоколи про адміністративні правопорушення. До їхніх повноважень також належить:

• виклик громадян та службових осіб у справах про адміністративні правопорушення, а також за матеріалами, що перебувають у її провадженні;
• застосування заходів адміністративного примусу в межах наданої компетенції;
• проведення особистого огляду, а також огляду речей, предметів і документів;
• затримання та утримання осіб, які вчинили правопорушення, у спеціально відведених для цього приміщеннях на строк, визначений законодавством;
• використання кіно-, фотозйомки та звукозапису як допоміжних засобів для запобігання протиправним діям.

Зокрема, посадові особи податкової міліції мають право складати адміністративні протоколи за наступні порушення:

• порушення порядку проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (ст. 155-1 КУпАП);
• неподання або несвоєчасне подання платіжних доручень на перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів), а також порушення законодавства з фінансових питань (ст. 163-2 КУпАП);
• зберігання або транспортування алкогольних напоїв чи тютюнових виробів без марок акцизного збору встановленого зразка (ст. 164-5 КУпАП);
• виготовлення, придбання або реалізація фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів (ст. 177-2 КУпАП).

До організаційної структури підрозділів податкової міліції, що протидіють фіктивному підприємництву у господарській діяльності, входять підрозділи оперативного управління. Їхні функції полягають у наступному:

• виконання в межах повноважень письмових доручень слідчого, вказівок прокурора, ухвал та постанов суду, а також запитів державних органів, установ і організацій щодо проведення оперативно-розшукових заходів;
• виконання запитів оперативних служб України, міністерств, правоохоронних органів та іноземних держав на підставі та в порядку, передбаченому чинним законодавством;
• взаємодія з іншими інформативними підрозділами, правоохоронними та контролюючими органами;
• дотримання правил конспірації під час здійснення оперативно-розшукової діяльності;
• забезпечення діяльності на основі взаємодії з різними підрозділами та правоохоронними органами, а також досудова підготовка матеріалів для ліквідації фіктивних підприємств.

Серед основних завдань оперативно-аналітичних підрозділів податкової міліції у сфері протидії фіктивному підприємництву є збір, систематизація та аналіз даних про створення й функціонування фіктивних підприємств, поширені методи ухилення від оподаткування, а також протиправні технології, які використовують правопорушники для забезпечення діяльності таких структур. Крім того, вони формують інформаційні масиви та готують узагальнені матеріали відповідно до розпоряджень ДПА України та вказівок ГУПМ ДПА України.

Аналітичні підрозділи виконують такі функції для протидії фіктивному підприємництву:

• вивчення причин та умов, що сприяють створенню й функціонуванню фіктивних підприємств, а також розроблення заходів для їх усунення;
• відтворення повної картини оперативної обстановки, визначення тенденцій та факторів, що негативно впливають на неї, і на цій основі визначення стратегічних напрямів діяльності податкової міліції;
• розробка та розповсюдження методичних рекомендацій щодо виявлення характерних правопорушень, які вчиняються з використанням фіктивних підприємств, та методів боротьби з ними у сфері оподаткування. Наприклад, оперативно-аналітичним підрозділом ГУПМ ДПА України на основі емпіричних даних розроблено методичні рекомендації для проведення оперативно-аналітичного пошуку в окремих галузях народного господарства, зокрема «Методичні рекомендації по виявленню та документуванню фіктивних фірм», «Методичні рекомендації щодо переносу податкових зобов’язань „фіктивними” фірмами та скасування їх державної реєстрації» та інші.

У структурі оперативних управлінь створено спеціальні підрозділи, відповідальні за стан протидії фіктивним суб'єктам підприємницької діяльності, — це підрозділи боротьби з фіктивними суб'єктами підприємницької діяльності та незаконним відшкодуванням податку на додану вартість (ПДВ). Їхні завдання включають:

• проведення заходів для виявлення, документування протиправної діяльності та знешкодження стійких угруповань і осіб, які спеціалізуються на створенні та використанні фіктивних підприємств;
• здійснення оперативно-розшукових заходів для виявлення та припинення діяльності фіктивних підприємств і конвертаційних центрів;
• проведення оперативно-розшукових заходів для виявлення реально діючих суб'єктів підприємництва, які використовують послуги фіктивних підприємств для незаконного конвертування коштів та ухилення від оподаткування, а також документування злочинної діяльності їх посадових осіб і відшкодування завданих державі збитків;
• збір та аналіз інформації про суб'єктів підприємництва, які заявляють та отримують з бюджету відшкодування ПДВ;
• накопичення та систематизація даних про реальні підприємства, що користуються послугами фіктивних структур для документального прикриття операцій з незаконного конвертування коштів, ухилення від оподаткування та незаконного відшкодування ПДВ;
• супроводження та наповнення інформаційної бази даних у межах АРМа „ФСПД” інформацією про реально діючих суб'єктів підприємництва, які регулярно здійснюють фінансово-господарські операції з фіктивними структурами, а також про характер і розміри таких операцій;
• формування баз даних та інформаційно-аналітичних систем для збору, аналізу та оцінки інформації про фіктивні структури, їх реквізити (зокрема, ті, за якими скасовано державну реєстрацію), посадових осіб, які їх засновували, та фактичних організаторів;
• виявлення та припинення фактів незаконного відшкодування ПДВ, штучного формування податкового кредиту та мінімізації податкових зобов'язань, у тому числі з використанням фіктивних підприємств у фінансово-господарських розрахунках;
• вжиття заходів для виявлення схем ухилення від оподаткування, в яких використовуються фіктивні підприємства;
• контроль за якістю та своєчасністю збору пакета документів підрозділами податкової міліції для скасування державної реєстрації або визнання недійсними установчих документів підприємств з ознаками фіктивності;
• організація та координація роботи щодо скасування в судовому порядку державної реєстрації фіктивних СПД, визнання недійсними угод, укладених між ними та реальними суб'єктами підприємництва, а також відшкодування ПДВ;
• розроблення та подання на розгляд керівництва ДПА України пропозицій щодо прийняття нових законодавчих і нормативних актів, які регулюють порядок створення та функціонування суб'єктів підприємництва, а також діяльність податкових органів.

Аналіз виконання завдань, покладених на підрозділи податкової міліції, зокрема в частині запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, показує, що їхня діяльність спрямована насамперед на протидію правопорушенням, які вчиняються від імені суб'єктів господарювання як на етапі їх створення, так і під час функціонування. З огляду на організаційну структуру, функціональні обов'язки та повноваження, підрозділи, що займаються боротьбою з фіктивними суб'єктами підприємництва та незаконним відшкодуванням податку на додану вартість, було б доцільніше називати підрозділами протидії фіктивному підприємництву та незаконному відшкодуванню ПДВ.

Як свідчить аналіз, ефективність діяльності податкової міліції значною мірою залежить від правильно організованої роботи, яка спрямована на досягнення результатів в обслуговуванні закріплених суб'єктів господарювання в різних галузях економіки, а також за окремими напрямами запобігання правопорушенням.

Організаційна робота підрозділів податкової міліції передбачає застосування адміністративно-правових методів для здійснення комплексу управлінських заходів, що включають збір інформації, її оцінку та аналіз з метою прийняття та виконання управлінських рішень. Така діяльність забезпечує постійний моніторинг результатів службової роботи як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищі.

Ключову роль в організації протидії фіктивному підприємництву відіграє керівництво підрозділів. Прийняття управлінських та оперативно-тактичних рішень керівним складом тісно пов'язане з аналітичною діяльністю, яка в практиці оперативно-службової роботи визначається як вивчення та оцінка оперативної обстановки на об'єктах обслуговування.

Оскільки фіктивні підприємства використовуються правопорушниками майже в усіх сферах економіки, керівництво податкової міліції має спрямовувати підпорядковані підрозділи на виявлення та ліквідацію таких суб'єктів, а також на забезпечення стягнення заборгованості до бюджету. Організаційна робота, як складова управління, здійснюється на всіх рівнях і є характерною як для кожного структурного підрозділу, так і для спеціалізованих підрозділів податкової міліції.

Методика організаційної роботи щодо виявлення правопорушень, вчинених від імені фіктивних підприємств, ґрунтується на поєднанні гласних та негласних заходів.

Гласні заходи здійснюються працівниками податкової міліції під час виконання службових обов'язків без застосування конспіративних прийомів. До найпоширеніших гласних заходів протидії фіктивному підприємництву належать профілактичні, адміністративні, слідчі та інші дії.

Реалізація гласних заходів може проявлятися у різних формах, зокрема:

• опитування осіб за їх згодою та залучення їх до виявлення фіктивних фірм;
• ініціювання перед керівництвом органів податкової служби проведення позапланових перевірок суб'єктів господарювання з ознаками фіктивності;
• участь працівників міліції у перевірках фінансово-господарської діяльності таких підприємств та пов'язаних з ними контрагентів;
• направлення запитів для отримання та аналізу документів щодо протиправної діяльності;
• відвідування приміщень за згодою власників для з'ясування обставин правопорушень;
• підготовка документів для суду щодо скасування засновницьких документів фіктивних підприємств та укладених ними угод.

Практика застосування гласних заходів є надзвичайно різноманітною. Головним при цьому є витребування та аналіз документів, що стали підставою для створення підприємства (статут, дозволи, ліцензії), а також перевірка за спеціальними обліками осіб, на яких зареєстровані фіктивні підприємства. Важливе значення для виявлення правопорушень має економіко-правовий аналіз фінансово-господарської діяльності таких суб'єктів.

Негласний характер має комплекс оперативно-розшукових заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» та відомчими нормативними актами. Особлива увага приділяється плануванню, яке включає:

• збір, вивчення та оцінку інформації, необхідної для планування, а у разі її недостатності – проведення заходів для її отримання;
• фіксацію результатів планування у письмових документах (довідках, схемах, таблицях, графіках).

Система планування роботи підрозділів податкової міліції щодо виявлення правопорушень, пов'язаних з фіктивним підприємництвом, включає такі організаційні форми:

• міжвідомчі координаційні плани, що забезпечують узгодженість дій податкової міліції, МВС, СБУ, суду, прокуратури та інших відомств;
• організаційно-управлінські плани, які передбачають складання поточних (квартальних, річних) та перспективних (на три, п'ять і більше років) планів. Поточне планування вирішує найближчі завдання, а перспективне – подальші.

Окрім перспективного та поточного планування, важливе місце займає індивідуальне планування роботи працівників та керівників, що сприяє підвищенню продуктивності та своєчасному виконанню функціональних обов'язків. В індивідуальних планах відображаються заходи із загальних планів роботи, а також діяльність щодо безпосередньої участі у попередженні, виявленні та викритті правопорушень, пов'язаних з фіктивним підприємництвом.

Структура та форма планів мають забезпечувати зручність користування, правильне розуміння та виконання заходів. До основних вимог належать: конкретність запланованих заходів, чітке визначення виконавців та термінів, логічна послідовність розділів та лаконічність викладення змісту.

Виконання запланованих заходів досягається завдяки раціональному розподілу кадрових ресурсів, налагодженню контролю за досягненням поставлених цілей, внесенню необхідних коригувань, а також налагодженню співпраці з іншими правоохоронними структурами [Дод. Б].

Надійність і регулярність отримання оперативних даних значною мірою визначається стабільністю кадрового складу податкової міліції та уникненням необґрунтованих і частих ротацій. Автор вважає, що під час визначення обсягу та складності роботи на конкретній ділянці слід брати до уваги фаховий рівень і моральні якості працівника, його нахили, зацікавленість, потенціал та психологічні характеристики. Такий підхід дає змогу керівництву підрозділів податкової міліції ухвалювати виважені рішення та дієво впливати на стан правопорушень. У разі кадрових перестановок або призначення нового співробітника передача справ має відбуватися не формально, як це нерідко трапляється, а супроводжуватися наданням якомога повнішої інформації про специфіку майбутньої діяльності.

Для новопризначених працівників податкової міліції важливо роз’яснювати особливості виявлення та документування податкових порушень, передусім тих, що стосуються створення й діяльності фіктивних підприємств. Також слід сприяти налагодженню ділових зв’язків із керівництвом та персоналом суб’єктів господарювання на закріплених об’єктах. Головне завдання оперативників — охопити всі криміногенні об’єкти, де можуть скоюватися економічні злочини. Працівник має володіти навичками застосування як гласних, так і негласних оперативно-розшукових заходів для отримання інформації, що використовуються у практичній роботі правоохоронців [110].

Одним із дієвих інструментів контролю є заслуховування звітів працівників міліції за певний проміжок часу [Дод. Б].

Управлінська діяльність керівника охоплює розподіл обов’язків серед підлеглих, проведення інструктажів, навчання, контрольні заходи, узгодження дій та забезпечення взаємодії між різними службами.

Загалом робота керівного складу підрозділів податкової міліції та їхніх підлеглих спрямована на належну організацію оперативного обслуговування об’єктів і галузей економіки. Одним з її ключових завдань є забезпечення своєчасного та безперервного надходження оперативної інформації про підготовку або скоєння правопорушень.

Саме від керівників підрозділів залежить якісне планування та розстановка кадрів, чітке окреслення функціональних обов’язків, ефективне використання потенціалу кожного співробітника з урахуванням його спеціалізації, а також максимальне залучення всіх наявних ресурсів для протидії фіктивному підприємництву.

Таким чином, організація роботи підрозділів податкової міліції у сфері протидії фіктивному підприємництву є комплексною системою цілеспрямованих заходів, що впроваджуються керівництвом податкової міліції ДПА України. Ця система має на меті належне морально-психологічне та організаційне забезпечення діяльності як власних, так і взаємодіючих підрозділів, ефективне управління особовим складом, організацію дієвого контролю та надання практичної допомоги підлеглим структурам і працівникам.

У процесі організаційної роботи керівництво підрозділів зазвичай застосовує такі адміністративні важелі впливу на об’єкт управління, як розпорядження, наказ, вказівка, заборона тощо. Значну роль відіграють також метод переконання та особистий приклад керівника, що мають виховний вплив на підлеглих.

Безпосередню організаційну роботу з протидії фіктивному підприємництву виконують працівники податкової міліції, які займаються пошуком джерел інформації про створення та функціонування фіктивних фірм. Відмінність між роботою керівного складу та рядових працівників полягає в тому, що останні використовують не адміністративно-дисциплінарні, а адміністративно-примусові методи впливу на об’єкти своєї діяльності.

З метою підвищення фахових навичок роботи у фінансово-економічній сфері доцільним видається створення спеціалізованих курсів із протидії фіктивному підприємництву на базі Інституту післядипломної освіти при Національному університеті ДПС України. До самостійної роботи працівників слід допускати лише після успішного складання відповідного заліку.

Також пропонується на базі факультету податкової міліції Національного університету державної податкової служби України запровадити підготовку фахівців для боротьби з економічними правопорушеннями не лише за спеціальністю «правоохоронна діяльність», а й за економічними напрямами з обов’язковою спеціалізацією у кредитно-фінансовій та інших сферах економіки.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», податкові органи та їхні територіальні підрозділи виконують, зокрема, функцію організації роботи зі створення інформаційних систем, автоматизованих робочих місць та інших засобів інформатизації та комп’ютеризації робочих місць.

На сьогодні інформаційна система ДПС представлена Центральною базою даних (ЦБД) податкових органів, до складу якої входять: Державні реєстри платників податків — юридичних і фізичних осіб; Державний реєстр платників ПДВ; реєстри прибуткових та неприбуткових організацій і підприємств; реєстр постійних представництв нерезидентів; реєстр фіктивних підприємств та фіктивних податкових накладних; реєстр втрачених паспортів; масив суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, зокрема акредитованих на митних постах; реєстр інформації про стан розрахунків (подекадної) платників із бюджетом (АІС «Галузь», АІС «Пільги»); Національний план контрольно-перевірочної роботи; інформація про реалізацію акцизних марок (АІС «Акцизні марки») тощо. Триває вдосконалення корпоративної інформаційної мережі, що дозволяє податковим органам використовувати дані ЦБД та інформаційні архіви інших міністерств і відомств (Держмитслужби, Держказначейства, Держкомстату, Мінфіну, банківських установ тощо).

Діяльність податкової міліції з протидії порушенням у сфері оподаткування пов’язана з використанням різноманітних механізмів незаконного ухилення від сплати податків, зокрема через застосування фіктивних і транзитних підприємств, конвертаційних центрів, провадження підприємницької діяльності без державної реєстрації, укладання неправомірних угод, проведення псевдооперацій. Відомості про протиправну діяльність суб’єктів господарювання та рух коштів і товарів містяться у первинних документах, бухгалтерській документації, податковій звітності тощо.

Інформаційно-аналітичне забезпечення відіграє ключову роль у діяльності підрозділів податкової міліції, спрямованій на протидію фіктивному підприємництву та пов’язаним із ним податковим правопорушенням.

Д.Я. Семир’янов виокремлює дві основні функції інформаційно-аналітичної роботи підрозділів податкової міліції [114, с.161].

Проблема організації комп’ютерного інформаційного пошуку ознак фіктивної діяльності суб’єктів господарювання є для України особливо гострою та специфічною. По-перше, чинна інформаційна система податкових органів не повною мірою забезпечує потреби податкової міліції у перевірці суб’єктів господарювання та результатів їхньої фінансово-господарської діяльності. Наприклад, згідно з наявними базами даних, директором СПД може тривалий час значитися особа, яку вже звільнено, а засновником — особа, що нотаріально засвідчила договір про відчуження підприємства. По-друге, брак інформаційного забезпечення спричиняє високий рівень тіньової економіки, яка залишається поза межами офіційної статистики та податкового контролю. По-третє, зберігається високий рівень готівкових розрахунків, що не враховуються офіційною статистикою. Крім того, на законодавчому та практичному рівнях залишається невирішеною значна кількість питань щодо контролю за доходами та витратами фізичних і юридичних осіб, а також інформаційної взаємодії між правоохоронними, контролюючими та іншими державними органами. Через зазначені та інші причини впровадження окремих методик боротьби з фіктивними підприємствами, на жаль, не знаходить адекватного застосування в умовах української економіки.

Попри наявність низки суттєвих труднощів, підрозділи податкової міліції активно напрацьовують методики та алгоритми інформаційного пошуку, а також накопичили значний практичний досвід їх використання.

В основі цих методик лежить зіставлення великих обсягів різнопланової інформації про платників податків із подальшим виявленням ознак фіктивної діяльності, а також податкових та інших правопорушень. Ключову роль у вирішенні пошукових інформаційно-аналітичних завдань відіграють дані про платників податків та їхню фінансово-господарську діяльність, що зберігаються як у внутрішніх базах податкової міліції, так і у зовнішніх інформаційних ресурсах інших власників.

Аналіз практичної роботи підрозділів, що протидіють фіктивному підприємництву, засвідчив важливість застосування методу економіко-правового аналізу діяльності суб’єктів господарювання.

Такий аналіз передбачає використання спеціальних прийомів для виявлення негативних тенденцій у роботі окремих підприємств або їх груп у межах регіону чи галузі. Серед цих економічних прийомів варто виокремити групування, порівняння, обчислення відносних величин, балансовий метод тощо.

Економіко-правовий аналіз є комплексною системою методів економічного дослідження та обґрунтованих показників господарської діяльності підприємств незалежно від їхньої організаційної форми чи форми власності. Його головна мета — виявлення економічних правопорушень, зокрема у сфері оподаткування. Для цього аналізуються техніко-економічні, бухгалтерські, статистичні та інші показники виробничо-господарської діяльності, здійснюється їх оцінка та порівняння з базовими показниками випуску продукції, дотриманням стандартів, норм, правил зберігання й реалізації, сплати податків і зборів. Відхилення від чинного нормативно-правового регулювання розглядаються у статиці та динаміці як результат впливу як загальних, так і суб’єктивних факторів господарської діяльності.

Під час проведення економіко-правового аналізу враховуються різні ознаки, що розкривають сутність фіктивного суб’єкта підприємництва:

• відсутність суб’єкта підприємницької діяльності за юридичною адресою;
• систематичне подання до податкових органів відомостей про призупинення господарської діяльності.

Для підтвердження «фіктивності» також можуть застосовуватися такі заходи:

• здійснити вибірку офіційних та неофіційних джерел інформації (газети, журнали, оголошення, дані негласних джерел, матеріали інших правоохоронних органів тощо), визначити юридичні фірми, що пропонують послуги з реєстрації підприємств «під ключ», та провести подальші оперативно-розшукові заходи для встановлення їхньої причетності до створення фіктивних СПД;
• вивчити результати документальних перевірок підприємств, кримінальні провадження, раніше відкриті щодо посадових осіб фіктивних СПД, інформаційні бази даних та інші наявні матеріали про осіб, на яких раніше реєстрували фіктивні підприємства, а також осіб, причетних до їх реєстрації, організації та злочинної діяльності, планування злочинних схем фінансово-господарської діяльності, посадових осіб банківських установ, де найчастіше відкриваються рахунки таких підприємств. Ці дані слід перевірити за спеціальними обліками та провести інші оперативно-перевірочні заходи для встановлення їхньої повторної причетності до фіктивних фірм.

Для викриття фіктивності підприємств необхідно:

• отримати (копії) документів про державну реєстрацію фіктивних СПД, взяття на облік у податкових органах, дозволи на виготовлення печаток;
• отримати документи, що характеризують зміст фінансово-господарської діяльності та вчинення правопорушень із використанням фіктивних СПД;
• опитати працівників органів державної влади, які реєстрували підприємство (органів податкової служби, Пенсійного фонду, фондів соціального страхування та інших), щодо порушень порядку реєстрації фіктивних СПД;
• опитати осіб, чия допомога використовувалася у процесі реєстрації (придбання) фіктивних СПД;
• затримати та опитати осіб, які безпосередньо реєстрували фіктивні СПД;
• встановити осіб, які фактично організували, зареєстрували (придбали) фіктивні СПД, а також час, місце, спосіб реєстрації (придбання), способи вчинення злочинів із їх використанням, розмір завданої шкоди та інші докази й відомості, що підтверджують факт фіктивного підприємництва та інших суміжних злочинів.

– опитати осіб, залучених до виконання окремих господарських операцій;

– здійснити комплекс оперативно-розшукових заходів для визначення місць зберігання майна, грошових коштів та цінностей, здобутих злочинним шляхом;

– накласти арешт на майно осіб, причетних до фіктивного підприємництва;

– провести комплекс оперативно-розшукових заходів для супроводження розслідування фіктивного підприємництва та інших злочинів, а також виконати окремі слідчі дії (зокрема, виконання доручень слідчих, збір додаткових матеріалів);

– призначити та провести документальні ревізії, експертизи (перевірки фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності) та інші заходи.

Інформація, отримана та перевірена щодо осіб, які готують або вчиняють злочини з використанням фіктивних структур, що підслідні підрозділам податкової міліції, може слугувати підставою для заведення оперативно-розшукової справи з метою проведення подальших перевірочних та оперативно-розшукових заходів для їх викриття та притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності. Встановлені факти фіктивності підприємств можуть бути підставою для претензійної роботи в судах, спрямованої на стягнення коштів до бюджету та ліквідацію таких підприємств.

Одним із поширених способів вчинення податкових правопорушень є приховування доходів через пов’язані допоміжні (транзитні) фіктивні фірми. Такі фірми, як правило, створюються спеціально для проведення операцій із приховування доходів, отриманих основною фірмою. Найчастіше керівниками цих фірм є особи, пов’язані з фактичними керівниками головної організації. Їх виявлення здійснюється шляхом аналізу відомостей про засновників та керівників фірм. Установлюються родинні зв’язки, вивчаються фінансові та господарські відносини підприємств. У результаті складається схема взаємозв’язків юридичних і фізичних осіб, на підставі якої відпрацьовуються певні версії.

Виявлення ознак так званих «транзитних» підприємств, що маскують взаємовідносини легального «сумлінного» платника податків із фіктивним підприємством, відбувається завдяки застосуванню двох способів їх виявлення:

1) вивчення платіжних і первинних документів реальних підприємств, при яких виявляються основні постачальники товарів (робіт і послуг);

2) вивчення інформації баз даних АРМ «ФСПД», при яких виявляються підприємства, що систематично перераховують кошти на рахунки суб’єктів підприємницької діяльності.

Одним із шляхів боротьби з фіктивними, транзитними підприємствами, що заслуговує уваги і поширення, є застосування методики, розробленої в УПМ ДПА в Київській області. Вона базується на аналізі наявних у податковій службі інформаційних масивів, де відбираються податкові декларації щодо обсягів операцій із реалізації товарів (робіт, послуг), здійснюється їх порівняння та проводиться аналіз відмінностей таких операцій. Кінцевим результатом проведеного аналізу повинна бути схема, яка відображає повну картину фінансово-господарських операцій — від постачання матеріальних цінностей і проведення розрахунків за них до їх споживання.

Отриману інформацію необхідно терміново перевірити, враховуючи, що «транзитні» підприємства існують не менше 3–6 місяців, не мають систематизованого податкового і бухгалтерського обліку, у цих підприємствах можуть бути розрізнені первинні бухгалтерські документи, що підтверджують відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) легальним підприємствам. У випадках відсутності договорів і первинних документів, на підставі яких грошові кошти перераховуються з рахунку «транзитної» на рахунки суб’єктів підприємницької діяльності, застосовується до таких підприємств адміністративний арешт активів для подальшого стягнення їх до бюджету [115].

Виявлення ознак конвертаційних центрів необхідно починати з вивчення руху коштів на розрахункових рахунках у банках, оскільки однією з найважливіших ознак можливої незаконної діяльності суб’єкта господарювання є операції з перерахування великих сум коштів через банківські рахунки. Такі відомості можна отримати в комерційному банку, в якому відкриті рахунки фірми, або в регіональній Рахунковій палаті при Національному банку України.

Для виявлення таких ознак на цьому етапі можна використовувати як наявність інформаційних систем, так і інформацію від інших контролюючих і правоохоронних органів. Реквізити фірми (у тому числі і код ЄДРПОУ) звіряються з базою даних платників податку (відповідно до ст. 5 Закону України «Про систему оподаткування» банки зобов’язані в 3-х денний термін повідомити ДПА про відкриття нового розрахункового рахунку свого клієнта), встановлюється, чи не подавалися в ДПІ звіти про відсутність будь-якої діяльності за зазначений період (встановити рух коштів на розрахункових рахунках). Необхідну інформацію треба одержувати із суворим дотриманням вимог конфіденційності, з метою попередження можливого витоку інформації.

Для отримання необхідної інформації про фіктивну діяльність суб’єктів підприємницької діяльності податковою міліцією використовуються наявні інформаційні системи податкових органів, таких як: АРМ «Облік», АРМ «Пошук», АРМ «Паспорт», АРМ «Митниця», АРМ «Звіт», АРМ «Аудит», АРМ «ФСПД» та інші інформаційні бази даних органів статистики, Ліцензійної палати, Національного банку, Державної митної служби, Міністерства фінансів України, КРУ, МВС та інших державних, контролюючих та правоохоронних органів України.

Роздробленість відомчих інформаційних систем органів податкової служби і правоохоронних органів не забезпечують якість і надійність різносторонньої інформації, особливо про організаторів, які займаються організацією фіктивних фірм. (Наприклад, створюючи на короткий термін фіктивні фірми, організатори вчиняють злочини, які розслідуються одними правоохоронними органами, а через певний час організовуються нові фіктивні підприємства для вчинення злочинів, які в компетенції інших правоохоронних органів). Все це призводить до зниження ефективності боротьби з фіктивними підприємствами.

З метою інформаційно-аналітичного забезпечення цієї складної і трудомісткої роботи, що вимагає аналізу і перевірки величезної кількості документів, доцільно було б розробити і використовувати на практиці відповідні методики й автоматизовані інформаційні технології.

Якісно новим та перспективним напрямком інформаційно-аналітичного забезпечення управління підрозділами податкової міліції є розробка і впровадження методики автоматизованого аналізу податкової та бухгалтерської звітності платників податків у пов’язаних економічних структурах. Звичайно у процесі податкових розслідувань і перевірок вивчається податкова звітність, первинні й інші документи окремих суб’єктів господарювання. Однак роздільне дослідження результатів господарської діяльності взаємозалежних економічних структур, як правило, не дає бажаного результату. Розроблювана методика дозволяє за наявною інформацією про засновницькі, договірні, родинні й інші зв’язки фізичних і юридичних осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів у сфері оподаткування, виділяти структури зв’язків, задіяних у схемах фінансово-господарської діяльності групи підприємств чи фізичних осіб.

Такі утворення здатні охоплювати розгалужену систему взаємопов’язаних фізичних осіб, а також комерційних, банківських і кредитних установ, які беруть участь у реалізації масштабних і добре продуманих протиправних схем. Після встановлення маршрутів руху товарних і фінансових потоків до банку даних системи вноситься інформація про господарську діяльність об’єктів (балансові звіти, податкові декларації), наявне нерухоме майно, здійснені кредитні та банківські операції, а також дані про дебіторську та кредиторську заборгованість виявлених економічних суб’єктів.

Надалі, спираючись на встановлені взаємозв’язки, визначаються конкретні шляхи переміщення товарно-грошових мас. Аналіз отриманої системи дає змогу виявити ознаки приховування доходів від оподаткування та осередки зосередження незаконно отриманих коштів. У поєднанні з аналізом криміногенних зв’язків ця методика уможливлює відтворення повної картини організованих злочинів у податковій сфері.

У ході перевірки зібраної інформації може бути встановлено окремий склад злочину або адміністративного правопорушення, зокрема: хабарництво, підроблення документів, порушення правил ведення господарської чи банківської діяльності, шахрайство, службове підроблення тощо.

Увесь масив даних щодо фіктивного підприємництва оперативні співробітники зобов’язані ретельно перевіряти навіть за відсутності в діях особи ознак злочину або за наявності лише адміністративних чи фінансових порушень. Така перевірка потрібна, щоб унеможливити ухилення винних від відповідальності, а також для з’ясування причин та умов, що сприяють учиненню правопорушень, злочинів, корупційних діянь тощо [120, с. 104].

Це сприяє формуванню системи інформаційного права [123, с. 144].

З огляду на зазначене та враховуючи пропозиції Білоуса В.Т. щодо створення міжвідомчої інформаційної бази для протидії легалізації (відмиванню) коштів, здобутих злочинним шляхом [124, с. 131–133], доцільним видається об’єднання інформаційних систем органів державної податкової служби та інших відомств із застосуванням єдиних інформаційних технологій в єдиний автоматизований інформаційний банк даних (далі — АІБД), що функціонував би в системі ДПС України. У такому банку мали б накопичуватися відомості про реєстрацію суб’єктів господарювання та їх засновників як платників податків, дані про господарські й фінансові операції, а також інша інформація, необхідна правоохоронним органам для викриття економічних злочинів. Для запобігання несанкціонованому доступу до інформаційних баз слід передбачити відповідні захисні заходи згідно з [126, с. 157–159].

2.4. Організація діяльності підрозділів податкової міліції щодо профілактики фіктивного підприємництва та ліквідації фіктивних підприємств

Профілактика правопорушень у спеціальній літературі з адміністративного права розглядається як діяльність, спрямована на нейтралізацію причин та умов учинення правопорушень, протидію асоціальним проявам, формування правомірної поведінки громадян і посадових осіб.

Термін «профілактика правопорушень» є досить поширеним. Поряд із ним нерідко вживаються такі поняття, як «запобігання» та «протидія». У багатьох випадках ці категорії зіставляються із суміжними поняттями, а по суті їх не розмежовують. Під профілактикою слід розуміти діяльність, метою якої є запобігання правопорушенням, недопущення їх учинення як шляхом усунення причин, так і через переривання триваючої протиправної діяльності.

Залежно від ієрархії причин та умов правопорушень у структурі їх попередження виокремлюють такі види: загальносоціальну, спеціальну та індивідуальну профілактику [130].

На думку Литвинова О.М., загальносоціальна профілактика правопорушень полягає у вирішенні суспільством широкого кола соціально-економічних і культурно-виховних завдань, що ґрунтуються на радикальній реформі господарського механізму, правового регулювання в різних сферах, досягненні економічних результатів загалом у державі, забезпеченні законних прав і свобод громадян, підвищенні загальної етичної, політичної, трудової та правової культури тощо.

Спеціальна профілактика правопорушень передбачає здійснення державними органами, установами та громадськими організаціями попереджувальних заходів, спрямованих на захист суспільства від протиправної поведінки окремих осіб та унеможливлення вчинення ними суспільно небезпечних діянь.

Індивідуальна профілактика правопорушень має цілеспрямований, спеціальний характер і полягає у застосуванні окремих заходів для встановлення та усунення причин, умов та інших детермінант злочинів, використанні спеціальних методів і прийомів регулювання соціальних відносин з метою виявлення осіб, від яких можна очікувати вчинення правопорушень, і проведення заходів, щоб не допустити їх становлення на протиправний шлях [131].

У кримінологічному аспекті спеціальна профілактика розглядається як попередження правопорушень із застосуванням системи соціальних і правових заходів, спрямованих на усунення причин та умов їх учинення. Цю діяльність здійснюють правоохоронні органи, яким належить провідна роль у запобіганні та ліквідації злочинності [132, с. 22].

Аналіз кримінологічної літератури не дає змоги знайти єдиного концептуального трактування відповідних понять та їх співвідношення, оскільки ці терміни використовуються не лише в кримінологічному контексті. Зокрема, у медичній практиці під терміном «профілактика» розуміють заходи, спрямовані на забезпечення високого рівня здоров’я з метою попередження захворювань [133].

У кримінально-правовому значенні спеціальна профілактика означає попередження злочинів через застосування сукупності різних взаємопов’язаних заходів, що проводяться як державними, так і громадськими організаціями та спрямовані на недопущення злочинів й усунення умов, які їх породжують [134].

У межах теорії оперативно-розшукової діяльності оперативно-розшукова профілактика розглядається як комплекс цілеспрямованих заходів, що здійснюються відповідно до чинного законодавства. Ці заходи застосовуються щодо осіб, схильних до вчинення правопорушень, і передбачають оперативний контроль, профілактичний вплив та запобігання підготовлюваним злочинам [135].

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», одним із головних завдань податкової міліції є запобігання злочинам та іншим правопорушенням у податковій сфері.

Спеціальні підрозділи, що борються з фіктивними суб’єктами підприємницької діяльності та незаконним відшкодуванням ПДВ, а також інші підрозділи, спрямовані на виявлення фіктивних підприємств на етапі їх створення та функціонування, мають на меті їх подальшу ліквідацію та відшкодування завданих державі збитків.

Профілактика фіктивного підприємництва як антисоціального явища передбачає поступовий розвиток суспільства та суспільних відносин, удосконалення правового функціонування суб’єктів господарювання незалежно від форми власності (загальносоціальна профілактика). Вона також включає здійснення уповноваженими підрозділами податкової міліції попереджувальних заходів для захисту суспільства від протиправної діяльності окремих осіб (спеціальна профілактика) та застосування спеціальних прийомів для встановлення таких осіб, впливу на них, нагляду та контролю за їхньою поведінкою (індивідуальна профілактика), а також вибір відповідних форм і методів впливу.

Організаційно-тактична модель попередження фіктивного підприємництва підрозділами міліції включає кілька послідовних етапів: вивчення, аналіз та оцінку наявної інформації з визначенням напрямів її додаткового пошуку; оперативно-пошукову роботу для виявлення умов, що сприяють вчиненню правопорушень, пов’язаних із фіктивним підприємництвом, та осіб, які можуть їх вчинити; систематизацію та аналіз отриманої інформації; визначення профілактичних заходів; усунення негативних умов; оцінку ефективності профілактичної роботи.

Вивчення причин та умов правопорушень доповнюється аналізом справ про стягнення збитків із фіктивних СПД, що розглядаються в господарських судах у порядку цивільного судочинства. Під час оперативно-попереджувальних заходів працівники податкової міліції використовують можливості негласних джерел інформації та опитування осіб, які можуть володіти відомостями про причини правопорушень та умови, що сприяли їх вчиненню. Такі заходи мають негласний характер і застосовуються лише тоді, коли гласними методами виявити обставини злочину неможливо або надзвичайно важко. Як показав аналіз дослідження, правопорушники є компетентними особами, які ретельно приховують свої дії та детально планують вчинення правопорушень. Варто зазначити, що фіктивне підприємництво та пов’язані з ним правопорушення належать до прихованих (латентних).

З огляду на сукупність пошукових заходів підрозділів податкової міліції у сфері підприємництва, пріоритетними мають бути заходи запобіжного характеру, тобто здійснення загальної та індивідуальної профілактики щодо протидії фіктивному підприємництву. Лише на основі таких напрямів можливо вживати цілеспрямовані заходи для усунення кримінологічних факторів, прогнозувати появу нових способів вчинення правопорушень, встановлювати та визначати роль їхніх учасників.

Крім того, у попередженні фіктивного підприємництва підрозділами податкової міліції недостатньо використовуються можливості контрольно-ревізійних служб, податкових інспекцій, митних органів та інших установ, які при виявленні ознак фіктивності повинні своєчасно подавати інформацію до оперативних підрозділів правоохоронних органів згідно з чинним законодавством.

До заходів загальної профілактики належить інформування населення, службових осіб та суб’єктів господарської діяльності через засоби масової інформації, проведення лекцій і бесід про юридичну відповідальність за дії осіб, які використовують фіктивні підприємства для незаконного отримання товарно-матеріальних та грошових цінностей держави, інших СПД або громадян, незаконного відшкодування коштів держави, легалізації незаконно отриманих коштів чи ухилення від сплати податків. Однак при використанні таких заходів існують певні недоліки: не у всіх бесідах та публікаціях про фіктивне підприємництво слід детально описувати механізми вчинення цих злочинів без урахування складу аудиторії, оскільки замість очікуваних результатів попередження можна отримати протилежний результат.

Досягнення мети індивідуальної профілактики фіктивного підприємництва, як показав аналіз дослідження, передбачає вирішення комплексу завдань, зокрема: виявлення осіб, які можуть вчинити такі правопорушення, та постановка їх на облік; вивчення оточення та способу життя цих осіб.

«Підставні» особи, яких підбирають організатори фіктивних СПД, — це специфічні категорії громадян, які не мають постійної роботи чи місця проживання, психічно або тяжкохворі, нарко- чи алкогольно залежні, пенсіонери, студенти, раніше засуджені або особи, які ведуть аморальний спосіб життя. За незначну винагороду вони погоджуються відкрити на себе підприємство (іноді не усвідомлюючи цього). Виконавши всі необхідні формальності при постановці підприємства на облік у державних і податкових органах та відкритті рахунків у банківській установі, ці особи, як правило, надалі не беруть жодної участі в господарській діяльності зареєстрованого підприємства.

Для встановлення та викриття таких осіб працівники податкової міліції використовують весь арсенал сил, засобів і методів ОРД з метою запобігання таким правопорушенням на стадії замаху.

Аналіз викритих фактів фіктивного підприємництва свідчить, що фіктивні підприємства реєструються на недієздатних, малозабезпечених, безнадійно хворих, алкоголіків, наркоманів та іншу проблемну категорію людей. Оскільки «оренду» документів не передбачено, довести причетність такої особи до діяльності фірми неможливо через вироблення алгоритмів відповідей правоохоронним органам, що унеможливлюють доведення їхньої причетності до діяльності фіктивних підприємств.

В Україні також існує практика продажу раніше абсолютно законно зареєстрованих підприємств. За чинним законодавством підприємство після продажу повинно пройти перереєстрацію в державних органах. Часто такі підприємства перепродуються по кілька разів. Засновники таких підприємств найчастіше не з’являються до органів податкової служби для перереєстрації, що ускладнює відстеження підприємств співробітниками податкової міліції та податкової інспекції [136].

Виходячи з цього, дисертант підтримує пропозицію В.В. Лисенка про зміну порядку державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності. Автор монографії з метою протидії реєстрації фіктивних фірм пропонує скористатися досвідом Російської Федерації та об’єднати орган державної реєстрації і податкові органи в одній особі. Новий порядок державної реєстрації юридичних осіб передбачає принцип «одного вікна» — територіальні податкові інспекції. Суть нововведення полягає в тому, що реєстрація фірм і контроль за сплатою податків і зборів проводитимуться в одному місці. Це спрощує контроль за діяльністю новоствореного підприємства під час процедури реєстрації та унеможливлює заняття підприємницькою діяльністю без реєстрації в державних і податкових органах [60, с. 98–107].

переведення за кордон або

роз’ясненні ВАСУ (Вищого арбітражного суду України, сьогодні — Вищий Господарський суд) від 12.09.1996 р. № 02-5/334

визнання недійсними або такими, що суперечать чинному законодавству, установчих документів;

Діяльність, яка не відповідає установчим документам та чинному законодавству України;

Несвоєчасне інформування суб'єктом підприємницької діяльності про зміну власної назви, організаційно-правової форми, форми власності або місцезнаходження;

Визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом у випадках, передбачених законодавством;

Неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій та документів фінансової звітності згідно із законодавством [143];

Невнесення змін до установчих документів підприємства щодо складу засновників;

Здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства невстановленими особами;

Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу», податкові органи з метою відшкодування збитків та стягнення податкової заборгованості звертаються до судів і господарських судів із позовами до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання недійсними угод, укладених ними з фіктивним підприємством.

У практичній діяльності кожен випадок донарахування та стягнення сум податків, які не надійшли до бюджету від реально діючих підприємств, потребує ретельного аналізу наявних документів та індивідуального підходу. Робота підрозділів податкової міліції у цьому напрямку має здійснюватися у тісній взаємодії та за участі відділу правового забезпечення податкових органів державної податкової служби.

Найчастіше єдиним можливим способом відшкодування державі завданих збитків виступає судове визнання недійсними угод, укладених між реальними та фіктивними підприємствами. Це надзвичайно важливий, але водночас складний напрямок роботи, що вимагає ґрунтовних знань фінансово-господарських відносин та судової практики [144, c. 187]. Окрім того, на сьогодні законодавча база інституту виконання судових рішень залишається недостатньо чіткою [145, с. 188–192].

Процес донарахування та стягнення сум податків, що не надійшли до бюджету від реально існуючих підприємств і організацій внаслідок їх взаємодії з фіктивними фірмами, є багатоступінчастим у діяльності податкових органів і включає кілька послідовних етапів.

Встановлення фактів фінансово-господарських взаємовідносин реального суб'єкта підприємницької діяльності із фіктивним підприємством.

– на підставі отриманого позитивного рішення Господарського суду та оформлення акта документальної перевірки реального СПД, якому донараховується сума податку на прибуток, та прийняття по ньому рішення [146].

Під час збору матеріалів та підготовки позовів про визнання недійсними угод, укладених реальними суб'єктами підприємництва з фіктивними суб'єктами підприємницької діяльності, а також скасування державної реєстрації, слід застосовувати інформацію, накопичену в інформаційних базах даних (АРМів „ФСПД”, „Пошук”, „Митниця”, „Облік” та інших), а також використовувати основні законодавчі акти: Закони України „Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р.; „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30.06.1999 р. № 784-Х1V; Листи Вищого арбітражного суду, у тому числі роз'ясненнями Президії ВАСУ від 12.03.99 р. „Про деякі питання практики розв'язання суперечок, пов'язаних з визнанням угод недійсними”; Цивільний кодекс України ст.ст. 41, 48, 49, 50 та інші.

Інструкції про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті”, затвердженої Постановою НБУ України від 18.12.1998 р. за № 527, в якій зазначається, що у разі ліквідації підприємства його основний рахунок переоформлюється на ім'я ліквідаційної комісії, для чого подається рішення про ліквідацію підприємства і нотаріально засвідчена картка із зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії і відбитком печатки підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія зобов'язана вжити заходів закриття додаткових рахунків в установах банків [137].

Норми, якими передбачено проведення державної реєстрації змін, що відбулися в установчих документах, не передбачають, що угоди, укладення яких тягне за собою внесення змін до установчих документів, вважаються такими, що не набрали чинності до моменту внесення змін до державного реєстру, і фактично є причиною перетворення легальних підприємств на інструмент фіктивного підприємництва.

Підґрунтям для створення фіктивних підприємств є ускладнена процедура скасування державної реєстрації. За даними податкових органів понад 43 тис. платників податків не завершили процедуру ліквідації.

Прийняття судом рішення про скасування державної реєстрації підприємства, що не провадило діяльності і не мало боргів перед бюджетом, автоматично робить його боржником, оскільки на нього покладається обов'язок сплати державного мита (близько 100 гривень). Ускладнена процедура скасування державної реєстрації практично унеможливлює виключення таких підприємств з державного реєстру. За останні роки не знято з податкового обліку близько 4 тисяч підприємств.

Отже, організація профілактики фіктивного підприємництва передбачає знання працівниками міліції типових криміногенних обставин, які часто зустрічаються на об'єктах оперативного обслуговування. При цьому пошукова робота повинна бути спрямована на виявлення обставин, які, як правило, проявляються у недоліках соціально-економічного, управлінського, нормативно-правового характеру.

До недоліків соціально-економічного характеру можна віднести: низьку платоспроможність населення, недобросовісну виконавчу дисципліну в багатьох сферах суспільного життя, незадовільний ріст виробництва та відомчого контролю, зловживання та корупцію, тінізацію економіки тощо.

Недоліками організаційно-управлінського характеру є: недосконалість системи реєстрації, перереєстрації та ліквідації суб'єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб –

2.5. Взаємодія підрозділів податкової міліції з іншими службами та правоохоронними органами щодо організації протидії фіктивному підприємництву

Адміністративно-правове забезпечення діяльності податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву

Аналіз криміногенної обстановки у сфері оподаткування засвідчує, що найпоширенішим інструментом ухилення від податків та вчинення інших правопорушень є використання фіктивних підприємств. Тому одним із пріоритетних завдань підрозділів податкової служби постає організація протидії таким структурам, їх виявлення та ліквідація з подальшим відшкодуванням завданих державі збитків. Успішне вирішення цих завдань можливе лише за умови скоординованої роботи всіх ланок податкової служби — як на рівні окремих регіонів, так і в масштабах усієї країни. Фіктивне підприємництво набуло значного поширення як соціальне явище, а тому протидія йому вимагає об'єднаних зусиль усіх правоохоронних органів.

У структурі ДПС України практично всі підрозділи міліції так чи інакше стикаються з фіктивними підприємствами, які використовуються для ухилення від оподаткування. Зовнішня взаємодія підрозділів державної податкової служби з іншими правоохоронними та контролюючими органами [Дод. Б] є важливою складовою цієї роботи.

Внутрішня взаємодія, спрямована на координацію підрозділів і служб у боротьбі з фіктивним підприємництвом, має на меті виявлення та припинення діяльності фіктивних підприємств, а також запобігання їхнім зв'язкам із легальними суб'єктами господарювання. Порядок взаємодії між підрозділами державної податкової служби передбачає:

• направлення зібраного пакета документів до відділу правового забезпечення для підготовки позовної заяви до господарського суду з метою скасування державної реєстрації ФСПД та визнання недійсними засновницьких (реєстраційних) документів і угод, укладених фіктивним підприємством з іншими суб'єктами господарювання;
• за необхідності — спільне з підрозділами правового забезпечення доопрацювання зібраних матеріалів (а також, за потреби, апеляційне супроводження);
• при отриманні позитивного рішення про скасування державної реєстрації фіктивного підприємства, визнанні недійсними його реєстраційних документів, угод або про його банкрутство — інформування відділу по організації боротьби з фіктивними підприємствами та незаконним відшкодуванням ПДВ, який вирішує питання щодо подальшого відпрацювання ФСПД та його контрагентів.

Підрозділ з боротьби з фіктивними суб'єктами підприємницької діяльності та незаконним відшкодуванням ПДВ здійснює координацію всіх підрозділів з виявлення, відпрацювання і запобігання діяльності ФСПД та виконує такі функції:

• при передачі зібраного пакета документів до відділу правового забезпечення проводить разом із ним необхідне доопрацювання та визначає шляхи подальшого відпрацювання виявленого ФСПД (скасування держреєстрації, визнання недійсними реєстраційних документів тощо). Виготовляє копії пакета документів ФСПД і направляє їх в обласний апарат для проведення подальшої роботи з виявленим фіктивним підприємством (виконання запитів інших областей тощо);
• направляє зведення про виявлене ФСПД до управління по боротьбі з ухиленням від оподаткування і відмиванням доходів, отриманих незаконним шляхом, для поповнення АРМа;
• організовує виконання запитів, які надходять від інших підрозділів по організації боротьби з фіктивними підприємствами та незаконним відшкодуванням ПДВ, а також підрозділів податкової міліції інших областей та регіонів України. За потреби направляє за їх адресою засвідчені копії пакетів документів на виявлені ФСПД.

Адміністративно-правове забезпечення діяльності податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву

Територіальні підрозділи податкової міліції систематично накопичують відомості про господарюючих суб'єктів, які звертаються за відшкодуванням ПДВ. Вони відстежують рух товарів і коштів, а також ключові показники їхньої фінансово-економічної діяльності. Узагальнені матеріали щодо виявлених випадків неправомірного відшкодування передаються до підрозділів, що спеціалізуються на боротьбі з фіктивними фірмами та незаконним відшкодуванням ПДВ.

Керуючись зазначеними нормативними актами, підрозділи податкової міліції здійснюють комплекс заходів, спрямованих на запобігання безпідставному поверненню ПДВ з бюджету. Зокрема, збираються дані про такі підприємства, аналізується інформація щодо надходження та відшкодування ПДВ, а також інші наявні відомості.

На основі аналізу цих даних (зокрема, про обсяги сукупних валових доходів, наявність податкового боргу, використання пільг тощо) визначаються суб'єкти підприємницької діяльності для подальшої перевірки.

Працівники податкової міліції регулярно отримують матеріали для аналізу зовнішньоекономічної діяльності. Ці відомості вони зіставляють з наявною інформацією про підприємства, що подали заявки на відшкодування ПДВ.

Для підприємств, у яких податковий кредит формувався з порушеннями, проводиться перевірка обґрунтованості відшкодування ПДВ. Результати такої перевірки оформлюються актом, на підставі якого не пізніше десяти днів ДПІ приймає відповідне рішення.

Матеріали перевірок обов'язково узгоджуються з підрозділами податкової міліції. Після цього керівництву ДПІ доповідною запискою повідомляється про результати перевірки та фактичну суму ПДВ, що підлягає відшкодуванню. Начальник ДПІ або його заступник доручає відділу обліку та звітності підготувати висновок для органів Державного казначейства щодо суми ПДВ, яка підлягає поверненню з держбюджету.

Якщо у суб'єкта господарювання, якому має бути відшкодований ПДВ, існує податкова заборгованість, інформація про строки, суму та спосіб відшкодування передається до відділу примусового стягнення боргу для вжиття необхідних заходів.

У випадках, коли сума відшкодування становить 50 тисяч гривень і більше, працівники податкової міліції проводять оперативні заходи. Окрема увага приділяється аналізу проведених взаємозаліків з ПДВ. Така інформація регулярно вивчається, порівнюється з наявними даними, зокрема отриманими оперативним шляхом. Перевіряється також обґрунтованість проведених заліків, при цьому особлива увага приділяється підприємствам-організаторам цих взаємозаліків.

Важливим елементом перевірки правильності визначення податкового кредиту, а отже, і правомірності відшкодування, є контроль за грошовими потоками легальних суб'єктів господарювання. Встановлюється постійний моніторинг товарно-грошових потоків посередників. У результаті таких оборудок підприємство отримує необґрунтований прибуток та право на податковий кредит з ПДВ, сплаченого фіктивному постачальнику чи виконавцю.

Щодо підприємств, які мали взаємовідносини з фіктивними фірмами та претендують на відшкодування ПДВ, відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», працівники підрозділів податкових розслідувань спільно з відділом правового забезпечення готують матеріали для подання до господарського суду щодо визнання угод недійсними. Це стосується й інших порушень податкового законодавства, у тому числі з ПДВ.

На основі отриманих даних про порушення податкового законодавства підрозділи документальних перевірок вивчають постачальників платника податків, аналізують загальну базу даних. Перевіряється відповідність розмірів оплати та податкового кредиту за будівництво фактичним обсягам виконаних робіт.

Основними постачальниками платника податку вважаються особи, які здійснюють поставки регулярно або у великих розмірах. Регулярними визнаються поставки, що відбуваються більше ніж 3-4 рази на місяць.

Якщо платником за місяць придбано товарів (робіт, послуг), віднесених до складу валових витрат, на суму 10 тисяч гривень і більше, а кількість постачальників значна, зустрічні перевірки рекомендується проводити вибірково.

Метою зустрічної перевірки є підтвердження таких фактів: чи зареєстрований постачальник як платник ПДВ; чи подає він податкову звітність до податкового органу; чи включено податкову накладну, що перевіряється, до книги обліку продажів постачальника.

Щодо таких постачальників насамперед необхідно з'ясувати через базу даних, чи зареєстрована особа як платник ПДВ, чи включені податкові зобов'язання за цими накладними до податкової декларації з ПДВ та чи звітує вона перед податковими органами.

Податкові накладні, виписані з порушеннями (з урахуванням доповнень), вважаються недійсними. Суми ПДВ за такими накладними не приймаються до податкового кредиту підприємств, які мали справи з суб'єктом підприємницької діяльності, що виписував зазначені накладні. З'ясовуються також обставини щодо засновників таких підприємств.

Адміністративно-правове забезпечення діяльності податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву

Наявність серед засновників підставних осіб або реєстрація підприємств на втрачені документи є підставою для визнання неправомірності діяльності суб'єктів господарювання. Податкові органи фіксують такі факти, що стає підставою для визнання неправомірності діяльності суб'єктів підприємництва. Щодо підприємств, які мали безпосередні господарські відносини з такими комерційними структурами, виникають питання щодо відшкодування податку на додану вартість.

Матеріали перевірки разом з іншими зібраними доказами передаються до підрозділів податкової міліції для ухвалення остаточного рішення про порушення кримінальної справи [155, с. 555–579] та проведення доказування під час розслідування згідно зі ст. 97 КПК України [156].

За необхідності вирішується питання про застосування адміністративного арешту активів платників податків відповідно до законодавства [157], а також призупинення операцій платників на рахунках банків [158].

При винесенні рішення про відмову у порушенні кримінальної справи співробітники податкової міліції направляють матеріали для притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності за виявленими правопорушеннями.

Крім описаних гласних заходів, співробітники підрозділів податкової міліції здійснюють оперативно-розшукову діяльність, метою якої є виявлення та припинення фактів незаконного відшкодування податку на додану вартість, штучного формування від'ємного значення ПДВ, проведення безпідставних заліків, мінімізації податкових зобов'язань з цього виду податку.

Важливого значення при викритті фіктивного підприємництва набуває взаємодія зі слідчими, іншими службами та підрозділами правоохоронних і державних органів, органами прокуратури, банками, Фондом державного майна України, контрольно-ревізійними службами (Дод. Б).

Найбільш тісною є взаємодія оперативних підрозділів зі слідчими щодо протидії фіктивному підприємництву. Процесуальна форма такої взаємодії передбачена ст. 104 КПК України, яка роз'яснює, що після вступу у справу слідчого орган дізнання зобов'язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій. За потреби слідчий може дати письмове доручення органу дізнання на виконання оперативно-розшукових заходів щодо додаткового виявлення свідків, місця знаходження документів, предметів тощо [159].

Результати опитування працівників податкової міліції свідчать, що найбільш поширеною формою взаємодії оперативних підрозділів і слідчого на стадіях порушення кримінальної справи є спільний аналіз наявних матеріалів про злочин, перевірка отриманих матеріалів, визначення узгоджених дій з виявлення та закріплення доказів, спільне проведення ревізій і перевірок, забезпечення ефективного використання даних, отриманих оперативно-розшуковим шляхом (Дод. Б).

З іншого боку, працівник податкової міліції зобов'язаний протягом усього періоду розслідування справи з власної ініціативи здійснювати такі оперативно-розшукові заходи, які сприяли б не тільки швидкому і повному розслідуванню, але й ефективному застосуванню слідчих дій, тобто здійснювати оперативне супроводження кримінальних справ.

Проводячи оперативно-розшукові заходи, підрозділи боротьби з фіктивними підприємствами та незаконним відшкодуванням ПДВ здійснюють взаємодію та координацію своїх дій з іншими оперативними підрозділами податкової міліції, керуючись законодавчими та відомчими нормативними актами, які регламентують роботу цих підрозділів [160, с. 449]. Насамперед, це обмін оперативною інформацією щодо створення та існування фіктивних фірм і їх контрагентів, яка надходить від гласних і негласних джерел.

Наступним напрямом взаємодії є взаємодія з державними, правоохоронними та іншими контролюючими органами. Така взаємодія підрозділів податкової міліції ґрунтується на законних і підзаконних нормативних актах. Так, ст. 6 Закону «Про міліцію» і ст. 11 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» визначають, що державні органи, громадські об'єднання, службові особи, трудові колективи зобов'язані сприяти міліції у виконанні завдань з охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю та вирішенню завдань оперативно-розшукової діяльності [161, 162].

Особливістю організації боротьби з фіктивними підприємствами є те, що їх викриттям, крім податкових органів, займаються підрозділи по боротьбі з економічними злочинами правоохоронних органів, прокуратури, МВС і СБУ. Така взаємодія набуває важливого значення в боротьбі з фіктивними фірмами, особливо при проведенні оперативно-технічних заходів щодо документування злочинних дій організованих злочинних угруповань [163, 164, 165, 166].

Як свідчать результати опитування працівників податкової міліції, на запитання: «З якими підрозділами правоохоронних органів здійснюється взаємодія при викритті правопорушень, пов'язаних з фіктивними підприємствами?» – були отримані такі відповіді: взаємодія підрозділів податкової міліції здійснюється між підрозділами ДСБЕЗ і БОЗ МВС України.

Аналіз даних проведеного анкетування щодо форм взаємодії між оперативними службами показав, що опитувані дали однозначні відповіді: обмін інформацією, спільне проведення оперативно-розшукових заходів; комплексне використання сил і засобів, які є в розпорядженні взаємодіючих сторін; обмін оперативними можливостями, у першу чергу для забезпечення оперативних розробок, виконання завдань і доручень; підготовка та внесення спільних пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства (Дод. Б).

Оскільки останнім часом значного поширення набули факти ввозу суб'єктами підприємницької діяльності промислових і продовольчих товарів з Туреччини, Китаю, країн Східної та Центральної Європи, які в подальшому реалізуються без сплати до бюджету належних платежів із використанням схем фіктивних фірм для легалізації товарів, взаємодія з транспортними підрозділами ОВС на рівні територіальних підрозділів податкової міліції є пріоритетною [169].

Особливу увагу заслуговує організація взаємодії податкової міліції з митними органами. Справи щодо викриття контрабанди та інших правопорушень, які вчиняються з використанням фіктивних підприємств, найчастіше розпочинають оперативні підрозділи органів митного контролю, а за потреби залучаються і сили податкової міліції [170].

Взаємодія податкової міліції з органами внутрішніх справ, Службою безпеки України та Державною митною службою не має зводитися виключно до проведення спеціальних заходів. Нерідко такі заходи спеціалізовані підрозділи МВС і СБУ виконують власними силами, без залучення ініціатора завдання, що суттєво знижує їхню результативність.

Аналіз практики викриття фіктивних підприємств підрозділами податкової служби засвідчує, що рівень організації взаємодії з правоохоронними органами ще не відповідає сучасним вимогам. Така співпраця здебільшого має епізодичний характер, подекуди спостерігається дублювання окремих контрольних функцій, а також неузгодженість дій, зумовлена відомчою неврегульованістю та різними підходами до оцінки результатів роботи. Показовим є приклад зі статтею 205 КК України (фіктивне підприємництво), яка належить до підслідності підрозділів державної служби боротьби з економічною злочинністю ОВС, однак, за статистикою, найбільше таких підприємств виявляють та ліквідовують саме податкові органи.

Проблема налагодження дієвої взаємодії між підрозділами податкової міліції та правоохоронними органами у виявленні, документуванні та реалізації оперативних матеріалів щодо протиправної діяльності фіктивних підприємств залишається відкритою. Насамперед це зумовлено відсутністю належного нормативно-правового підґрунтя, єдиного спільного інформаційного простору, а також уніфікованих методик виявлення, викриття та розслідування таких правопорушень. Це, своєю чергою, перешкоджає підвищенню ефективності роботи, обміну передовим досвідом тощо.

Потенціал податкових органів щодо надання іншим підрозділам інформації про діяльність фіктивних суб’єктів господарювання використовується недостатньо, зокрема через брак обізнаності про можливості таких підрозділів. Розрізненість відомчих інформаційних систем згаданих правоохоронних органів не гарантує якості та надійності різнобічної інформації, особливо щодо учасників організованих злочинних угруповань, які створюють фіктивні фірми. Наприклад, організатори, реєструючи фіктивні підприємства на нетривалий строк, учиняють правопорушення, що розслідуються одними органами, а згодом створюють нові фірми для злочинів, які вже належать до компетенції інших. Така ситуація призводить до зниження ефективності протидії фіктивному підприємництву та пов’язаним із ним правопорушенням.

Коли виникає потреба з’ясувати обставини справи, пов’язані з перевіркою імпортно-експортних операцій суб’єктів підприємницької діяльності, підрозділ податкової міліції, керуючись наказом ДПА України від 18.06.1997 року № 185 «Про затвердження Порядку обміну інформацією за спеціальними запитами», формує запит до компетентного органу іноземної держави. Такий запит надсилається за кордон через підрозділи державної податкової служби в областях за наявності міжнародного договору, що передбачає обмін інформацією. Після отримання відповіді від компетентного органу іншої країни підрозділ міжнародних зв’язків передає її копію до ДПА регіону, яка, своєю чергою, скеровує відповідь ініціатору запиту. В окремих випадках підрозділи податкової міліції також використовують можливості НДЦ Інтерполу в Україні [173].

Отже, для забезпечення ефективної зовнішньої взаємодії між правоохоронними підрозділами необхідна координація діяльності всіх державних структур, вироблення єдиного підходу до проведення повноцінних і спланованих заходів, а також об’єднання зусиль усіх органів виконавчої влади у протидії фіктивному підприємництву.

Висновки до розділу 2

Проведене дослідження в межах розділу «Організаційно-правові основи діяльності підрозділів податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву» дає підстави для таких узагальнень.

Для усунення причин та умов, що сприяють учиненню фіктивного підприємництва, доцільним є подальше вдосконалення чинного законодавства. Зокрема, визначено прояви та різновиди фіктивних підприємств, а також основні схеми їх протиправного використання. Фіктивні підприємства згруповано залежно від їхньої ролі у протиправних схемах, разовості та напрямів злочинного використання. Проаналізовано практичну діяльність підрозділів податкової міліції щодо протидії створенню та функціонуванню таких підприємств.

Досліджено систему, завдання та повноваження підрозділів міліції, організацію їхньої роботи, а також розроблено науково обґрунтовані рекомендації з удосконалення цієї діяльності.

Серед пропозицій — внесення змін до Закону України «Про банки та банківську діяльність», які передбачали б, що у випадках визнання підприємств фіктивними ДПА отримує від банківських установ відомості про рух коштів по будь-якому рахунку, призначення платежів та інші дані щодо контрагентів. Також пропонується здійснювати відшкодування податку на додану вартість лише після фактичної оплати покупцем коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Реалізація таких законодавчих змін дозволила б підрозділам податкової міліції ефективніше виявляти та викривати правопорушення (злочини і проступки), правильно кваліфікувати ці діяння, а адміністративним і слідчо-судовим органам — призначати відповідні покарання.

З огляду на багатоаспектність досліджуваної проблеми, автор розглянув лише частину адміністративно-правового забезпечення діяльності податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву, тому тема не може вважатися вичерпаною. Це дослідження покликане привернути увагу наукової спільноти та практичних працівників правоохоронних органів до окреслених питань.

```html

Адміністративно-правове забезпечення діяльності податкової міліції у сфері протидії фіктивному підприємництву

У межах дослідження адміністративно-правових засад функціонування податкової міліції щодо запобігання та протидії фіктивному підприємництву варто звернути увагу на наукові праці, які формують теоретичне підґрунтя цієї проблематики. Зокрема, у збірнику наукових праць «Економіка і підприємництво: стан та перспективи» (КНІЕУ, Київ, 2001, с. 394) висвітлюються окремі аспекти економічної діяльності, що мають значення для розуміння природи фіктивних суб’єктів господарювання.

Важливе місце у формуванні понятійного апарату посідають роботи Р. Хизрича та М. Петерса, зокрема перекладене видання «Предпринимательство, или как завести собственное дело и добиться успеха» (вип. 1, Москва, «Прогресс», 1990), а також «Курс предпринимательства» за редакцією професорів В.Я. Горфинкеля та В.А. Швандара (Москва, «Финансы», 1997, с. 12). Ці джерела дозволяють окреслити сутність легітимної підприємницької діяльності, що є необхідним для відмежування її від протиправних форм.

Теоретико-правову основу дослідження також становить підручник «Підприємницьке право України» за загальною редакцією доцента Р.Б. Шишки (автори: О.М. Бандурка, О.П. Гетьманець, Д.В. Задихайло та інші; Харків, Вид-во Ун-ту внутр. справ, «Еспанада», 2000, 480 с.). У цій праці розкриваються правові засади здійснення підприємництва в Україні, що є базисом для аналізу правопорушень у цій сфері.

Окремо слід відзначити науковий доробок В.М. Сизоненка, представлений у підручнику «Підприємництво» (с. 11), а також дослідження Л.М. Дудника «Фіктивне підприємництво: причини виникнення та сучасний стан», опубліковане у «Науковому віснику НАДПС України» (Ірпінь, 2005, № 5 (32), с. 211-216). Зазначені матеріали дають змогу проаналізувати детермінанти та сучасні прояви фіктивного підприємництва як об’єкта протидії з боку податкової міліції.

Для повноти аналізу використовуються й довідкові видання, зокрема «Словник іншомовних слів» за укладанням Л.О. Пустовіт (Київ, «Довіра»), а також історичні праці, що висвітлюють проблеми відповідальності за економічні злочини. Серед них — робота Й. Кондурушкіна «Частный капитал перед советским судом» (Москва, 1976, с. 119-126) та «Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу УРСР» (Київ, Вид-во політичної літератури України, 1987).

Не менш важливим є врахування досліджень, присвячених організованій злочинності, зокрема праці А.І. Гурова «Организованная преступность не миф, а реальность» (Москва, 1992, с. 190-191), що дозволяє розглядати фіктивне підприємництво у контексті системних загроз економічній безпеці держави.

```

Ківалов С.В., Біла Л.Р. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. — 3-тє вид., перероб. і доп. — Одеса: «Юридична література», 2006. — 488 с.

Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року / Українська правнича фундація. — К., 1996. — 63 с.

Господарський кодекс України / Офіційний текст Мін’юстиції України // Видавничий дім «...».

Лисенко В.В. Криміналістичне забезпечення діяльності податкової міліції: (Теорія і практика): Монографія. — К.: Логос, 2004. — С. 119–145.

Вісник податкової служби України, 2001 р. — № 15.

Матеріали результатів роботи підрозділів податкової міліції по боротьбі в сфері оподаткування за 9 міс. 2006 р.

Попович В.М. Тіньова економіка як предмет економічної кримінології. — К., 1998. — С. 169, 177–178.

Попович В.М. Економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки. — Ірпінь, 2001.

Афоризми: Век ХІХ–ХХ / Укладачі І.І. Комарова, А.П. Кондрашов. — Москва: Рипол-Класик, 2000. — 735 с.

від 15 травня 2003 року N755-IV.

Рішення Ради Національної безпеки і оборони України «Про заходи щодо попередження і нейтралізації загроз національній безпеці, пов’язаних із нестабільністю правового регулювання відносин у сфері адміністрування податку на додану вартість» від 15.12.2006 р., введене в дію Указом Президента України № 1154/2006 від 28.12.2006 р.

Кримінальний кодекс України: 2-ге вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С. Яценко.

Дудник Л.М. Проблеми застосування кримінальної відповідальності за фіктивне підприємництво // Науковий вісник Національної академії державної податкової служби України (економіка, право). – Ірпінь, 2004. – № 4 (26). – C. 231-240.

Дудоров О.О., Дудорова К.М. Фіктивне підприємництво: кримінально-правова характеристика, вплив на оподаткування // Економіка, фінанси і право. – 1999. – № 4.

Лисенко В.В. Фіктивні фірми. Криміналістичний аналіз: Монографія. – Київ: Парламентське видавництво, 2002. – С. 11.

Білецький В.С. Фіктивне підприємництво і економічна злочинність // Право України. – 1997. – № 5. – С. 34-77.

Навроцький В. Господарські злочини. – Львів, 1997. – С. 21.

Дудник Л.М. Правові проблеми фіктивного підприємництва та його різновиди // Науковий вісник НАДПС України. – Ірпінь, 2006. – № 1-2 (33).

Методичні рекомендації по організації боротьби з фіктивними підприємствами та незаконним відшкодуванням ПДВ / ГУПМ ДПА України. – Ірпінь, 2001.

Лист ДПА України від 14.01.2005 р. № 365/6/26-5215 «Щодо роз’яснення поняття „фіктивна фірма”» // Газета украинского бухгалтера «Все для бухгалтера в торговле». — 2005.

Пшонка В.П. (авторське посилання у межах дослідження).

Галагуза Н.Ф., Ларічев В.Д. Преступления в страховании: предотвращение, выявление, расследование (отечественный и зарубежный опыт). — М., 2005. — № 11. — С. 32.

Колишко Р., Рудовська Н. Дерегулювання підприємницької діяльності: реалії та перспективи // Економіка. Фінанси. Право. — 1998. — № 11. — С. 34–37.

Навроцький В. Господарські злочини. — Львів, 1997. — С. 41.

Роздайбіда А.В. Проблеми виявлення фіктивних підприємств та припинення незаконного обігу коштів // Науковий вісник Академії державної податкової служби України. — 2001. — № 2.

Сисоєв В. Фіктивні фірми викриваються // Вісник податкової служби України. — 2001. — № 2.

Закон України «Про Державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 6. — Ст. 37.

Шепітько В.Ю. Криміналістика: Словник термінів. — К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2004. — С. 224.

Дудник Л.М. Фіктивні підприємства в кримінальних схемах тіньової економіки // Актуальні проблеми політики. Науково-практичний семінар „Тіньова економіка в інфраструктурі організованої злочинності” (вересень 2004 р.): Збірник наукових праць Одеського інституту правових наук. — Випуск 26. — Одеса, 2005. — С. 198–204.

Коломенцев А. Регистраторы поднимают цены // Деловой Петербург. – 2002, 09.07 (№ 122). – С. 7.

Попович В.М. Стан організаційно-правового забезпечення протидії відмиванню доходів злочинного походження в Україні: кримінологічний аспект // Правові проблеми боротьби зі злочинністю. – Харків, 2002. – С. 200–201.

Зеленецький В.С., Фаєр Д.А. Економіко-правова характеристика процесів тінізації і криміналізації кредитно-фінансової і банківської системи України // Веси Феміди. – 2000. – № 89–93.

Касьяненко Л.М. Правовий статус державної податкової служби як контролюючого суб’єкта // Науковий вісник Національної академії державної податкової служби України. – 2003. – № 3 (21). – С. 177–188.

Большая советская энциклопедия. – Москва, 1956. – С. 908.

Науковий вісник Національної академії державної податкової служби України (економіка, право). – Ірпінь, 2005. – № 2 (29). – С. 192–194.

Шкарупа В.К., Шакірова О.В. Проблеми правової захищеності працівників податкової міліції України // Науковий вісник ДПА. – Ірпінь: АДПСУ, 2001. – № 2 (12).

Правові основи діяльності податкової міліції: навчальний посібник. – К., 1999. – 64 с.

Дудник Л.М. Коментар до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» у таблицях і схемах. – Ірпінь, 2003. – С. 48.

Закон України «Про міліцію»: від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – С. 20.

Ведєрніков Ю.А., Шкарупа В.К. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 336 с.

Касьяненко М.М., Гринюк М.В., Цимбал П.В. Організація роботи та управління органами державної податкової служби України: Навч. посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 229 с.

Дудник Л.М. Становлення і розвиток оперативно-розшукової діяльності // Науковий вісник Національної академії державної податкової служби України (економіка, право). – Ірпінь, 2005. – № 3 (30). – С. 231–238.

Кондратьєв Я.Ю., Василинчук В.І. Особливості попередження злочинів у сфері економіки оперативними підрозділами ДСБЕЗ // Науковий вісник НАВСУ, 2003. – № 4. – С. 97–100.

Семир’янов Д.Я. Автореферат дисертації на здобуття ступеня канд. юрид. наук. – Ірпінь, 2004. – С. 10.

Словник синонімів української мови. – К.: Наукова думка, 1999. – 1026 с.

Мартиненко О.А. Криміногенні аспекти процесу реалізації корпоративних прав // Вісник Запорізького державного університету: юридичні науки: Збірник наукових праць. – Запоріжжя: ЗДУ, 2001. – С. 283.

Методичні рекомендації щодо організації боротьби з „відмиванням” денег / Пер. с нем. – М.: Издательство „Дело и сервис”, 2001. – 304 с.

Мулявка Д.Г., Петрова І.П., Катеринчук І.П. Нормативно-правові акти діяльності органів податкової міліції України: Навчальний посібник. – Ірпінь: Національна академія державної податкової служби України, 2007. – 303 с.

Міщенко С.Г., Гриценко В.В., Назаренко Ю.Ю., Зеленков Ю.О. Діяльність податкової міліції по виявленню та запобіганню правопорушень, пов’язаних з мінімізацією сплати податків та їх основним інструментом – „фіктивними підприємствами”: Навчально-методичні матеріали. – Ірпінь, 2005. – 104 с.

Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник / За ред. канд. юрид. наук Ю.Ф. Кравченка. – К.: НАВСУ, 1999. – С. 538.

Саницький В.А., Карацюба А.М., Святобог В.В. Система інформаційного забезпечення ОВС України. – К.: МВС України, ТОВ „Антекс”, 2000. – 144 с.

Білоус В.Т. Боротьба з комп’ютерними та економічними злочинами // Проблеми впровадження інформаційних технологій в економіці та бізнесі: Тези доповідей III Міжнародної науково-практичної конференції (Ірпінь, 2002). – Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. – С. 131–133.

125. Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах» // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 31. – Ст. 286.

127. Алексєєв А.І., Герасимов С.І., Сухарєв А.Я. Кримінологічна профілактика: теорія, досвід, проблеми. Монографія. – М.: Видавництво НОРМА, 2001. – С. 1–26.

129. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність і коментарі: Друге видання, виправлене і доповнене. Навчальний посібник / Автори і упорядники: М.І. Мельник, М.І. Хавронюк. – К.: Атіка, 2001.

131. Литвинов О.М. Сучасні проблеми управління профілактикою злочинів в Україні. Монографія. – Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. – 312 с.

Камлик М.І., Сміян А.С., Куліш А.В. Діяльність ОВС з попередження розкрадань та інших корисливих злочинів, що скоюються із використанням банківської системи. – К., 1994. – С. 251.

136. Постанова НБУ від 18.12.1998 р. № 527 про затвердження «Інструкції про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті».

139. Лист ДПАУ від 25.02.2000 р. № 2654/7/28-3117 «Про посилення боротьби з протиправною діяльністю фіктивних фірм».

141. Наказ ДПА України від 26.09.2003 р. № 450 «Про затвердження положення про правове супроводження судових справ і ведення позовної (претензійної) роботи в органах податкової служби України».

143. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996 р. № 02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств».

Адміністративно-правове забезпечення діяльності податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву

У процесі протидії фіктивному підприємництву податкова міліція керується низкою нормативно-правових актів, які визначають організаційні та процедурні засади її роботи. Зокрема, важливе значення мають роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду від 12.03.99 р., які встановлюють правові позиції щодо кваліфікації відповідних правопорушень.

Серед відомчих документів слід виокремити Наказ ДПА України від 11.10.2005 р. № 441 „Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку складання плану графіка перевірок суб'єктів господарювання та взаємодії між структурними підрозділами при їх проведенні”. Цей документ регламентує планування контролюючих заходів та координацію дій різних підрозділів під час перевірок.

Окремо варто згадати спільний Наказ ДПА України та Головного управління Державного казначейства від 02.07.1997 р. № 209/72 „Про затвердження Порядку відшкодування податку на додану вартість” (з наступними змінами і доповненнями), який визначає механізм повернення коштів платникам податків.

Правову основу діяльності також становлять:

• Наказ ДПА України від 25.09.2001 р. № 386 „Про затвердження Порядку застосування...” — документ, що встановлює процедурні правила застосування відповідних заходів впливу.
• Наказ ДПА України від 23.04.1998 р. № 191 „Положення про призупинення операцій платників на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах” — регулює механізм блокування рахунків суб'єктів господарювання.

Науково-теоретичне підґрунтя досліджуваної проблематики розкривається у працях вітчизняних учених. Зокрема, у монографії Білоуса В.Т., Чигриної Г.Л., Шкарупи В.К. „Доказування при розслідуванні податкових злочинів” (за загальною редакцією С.М. Піскуна, Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. – 179 с.) детально аналізуються особливості доказової діяльності у податкових спорах. Крім того, у монографії Білоуса В.Т. „Координація боротьби з економічною злочинністю” (Ірпінь: Академія державної податкової служби України, 2002. – С. 449) досліджуються питання взаємодії правоохоронних органів.

Загальне правове поле діяльності податкової міліції визначається також законодавчими актами вищої юридичної сили. До них належать:

• Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
• Закон України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – С. 358.
• Закон України „Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – С. 793.

Таким чином, адміністративно-правове забезпечення діяльності податкової міліції у сфері протидії фіктивному підприємництву базується на комплексному поєднанні законодавчих актів, відомчих наказів та методичних рекомендацій, що створює необхідні умови для ефективної реалізації контрольних і правоохоронних функцій.

168. Развадовський В.Й. Адміністративно-правове регулювання правовідносин у транспортній сфері України: Монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 284 с.

170. Наказ Державного комітету у справах охорони державного кордону та ДПА України від 07.05.2001 року № 197/189 «Про затвердження Інструкції про порядок взаємодії прикордонних військ і податкової міліції ДПА України».

172. Наказ ДПА України від 22.12.1998 р. «Про впорядкування міжнародного співробітництва податкової міліції України з компетентними органами іноземних держав».

174. Семир'янов Д.Я. Міжнародне співробітництво органів податкової міліції України у боротьбі з податковими правопорушеннями // Науковий вісник: Збірник наукових праць Академії державної податкової служби України. – Ірпінь, 2003. – № 1 (19). – С. 219–226.

176. Шкарупа В.К., Білоус В.Т., Чигрина Г.Л. Дізнання та слідство. Збірник нормативних документів / Укладачі Шкарупа В.К., Білоус В.Т., Чигрина Г.Л. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2003. – 476 с.

```html

Адміністративно-правове забезпечення діяльності податкової міліції щодо протидії фіктивному підприємництву

У сучасних умовах одним із пріоритетних напрямів роботи податкової міліції є протидія фіктивному підприємництву. Це явище становить значну загрозу економічній безпеці держави, оскільки створює умови для ухилення від оподаткування, незаконного відшкодування ПДВ та інших фінансових зловживань. Адміністративно-правове забезпечення цієї діяльності є комплексним механізмом, що поєднує нормативно-правову базу, організаційні заходи та практичні інструменти реалізації повноважень правоохоронного органу.

Ключову роль у цьому процесі відіграє чітке визначення правового статусу податкової міліції, її завдань та функцій у сфері запобігання, виявлення та припинення фактів створення і діяльності фіктивних суб’єктів господарювання. Адміністративно-правові засади окреслюють межі компетенції посадових осіб, порядок проведення перевірок, а також підстави для застосування заходів адміністративного примусу. Саме завдяки цьому забезпечується законність і обґрунтованість дій під час реалізації контрольних та правоохоронних функцій.

Окрема увага приділяється аналізу адміністративних процедур, які передують оперативно-розшуковій діяльності або супроводжують її. До них належать: облік та аналіз інформації про ризикові операції, взаємодія з органами державної реєстрації та податковими інспекціями, проведення моніторингу господарської діяльності. Ефективність протидії значною мірою залежить від налагодженої системи обміну даними між різними підрозділами та відомствами, що дозволяє своєчасно виявляти схеми створення фіктивних підприємств.

Важливим аспектом є також удосконалення адміністративного законодавства, яке регулює відповідальність за фіктивне підприємництво. Зокрема, йдеться про чітке розмежування адміністративних правопорушень та кримінальних злочинів у цій сфері, а також про підвищення ефективності санкцій, що застосовуються до порушників. Податкова міліція, діючи в межах наданих повноважень, має забезпечувати невідворотність відповідальності, що є запорукою профілактики правопорушень.

Таким чином, адміністративно-правове забезпечення діяльності податкової міліції є динамічною системою, яка потребує постійного вдосконалення відповідно до змін економічної ситуації та законодавства. Подальший розвиток цього механізму має бути спрямований на підвищення ефективності протидії фіктивному підприємництву, захист інтересів держави та добросовісних платників податків.

```