Адміністративне право

Адміністративне право

1. Коло осіб, які беруть участь у розгляді справ щодо адміністративних проступків.

2. Етапи розгляду справ про адміністративні порушення.

3. Проступки проти громадського порядку та безпеки громадян.

4. Сутність та зміст протоколу про адміністративне порушення.

Адміністративний процес вирізняється складною внутрішньою організацією та включає численні різновиди адміністративних проваджень. Кожне з них має власні риси, зумовлені специфікою розгляду конкретних категорій справ і характером виникнення адміністративно-процесуальних відносин. Зрозуміло, що процедура стягнення штрафу, процес призову на військову службу, розгляд звернень громадян чи накладення дисциплінарного покарання суттєво відрізняються між собою. Саме тому існує широкий спектр видів процесуальної діяльності та адміністративних проваджень.

Під адміністративним провадженням розуміють особливий вид процесуальної діяльності, врегульованої правовими нормами, яку здійснюють уповноважені суб'єкти для розгляду окремих груп адміністративних справ.

У структурі адміністративного процесу виокремлюють кілька видів проваджень. Серед них найбільш чітко регламентованими адміністративно-процесуальними нормами є: провадження за пропозиціями, заявами та скаргами громадян; провадження у справах про адміністративні правопорушення; провадження щодо застосування дисциплінарних стягнень.

Окрім видів, адміністративний процес поділяється на стадії, кожна з яких охоплює низку послідовних процесуальних дій. Зазвичай процес розпочинається зі стадії порушення справи, після чого вона скеровується до відповідного повноважного органу для розгляду. На цьому початковому етапі визначаються підстави для порушення справи, встановлюється орган, який її розглядатиме, та виконуються процесуальні дії: збирання матеріалів, оформлення відповідного документа, виклик зацікавлених осіб, закріплення доказів тощо.

Ключовими процедурами під час розгляду конкретної адміністративної справи є надання сторонами пояснень, заперечень і вимог, а також вивчення органом управління доказів, на які посилаються сторони. Таким чином, можна виділити такі стадії провадження. Перша — подання громадянином заяви та її прийняття до розгляду відповідним органом (посадовою особою), що веде провадження. Друга — розгляд справи, тобто встановлення та дослідження фактичних обставин. Третя — прийняття рішення. Далі — виконання прийнятого рішення та можливість його оскарження.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення є найбільш детально врегульованим нормами як матеріального, так і процесуального адміністративного права. Правові засади його застосування визначені чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення. Саме провадження включає такі процедури: адміністративне розслідування за фактом вчинення проступку; порушення справи про адміністративне переслідування; розгляд справи та винесення рішення; оскарження постанови в порядку нагляду; виконання постанови.

Адміністративне розслідування — це попередня перевірка обставин щодо конкретного порушення норм Особливої частини Кодексу про адміністративні правопорушення. Воно включає огляд місця події, затримання порушника, збір пояснень, встановлення особи правопорушника шляхом перевірки документів або через адресне бюро. Таке розслідування проводять працівники міліції, члени громадських формувань, представники державних спеціальних інспекцій, прокурори.

Порушення справи про адміністративне правопорушення відбувається за наслідками вчиненого проступку. Ці дії фіксуються шляхом складання протоколу, який є єдиною підставою для розгляду адміністративної справи. Інші документи не можуть бути підставою для притягнення до адміністративної відповідальності, однак на їх основі може бути складений протокол.

Таким чином, протокол є підсумком адміністративного розслідування та водночас початком провадження у справі. Тому до його змісту встановлено чіткі вимоги. Протокол має містити такі реквізити: дату та місце складення, посаду, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка його склала; відомості про особу порушника; місце, час вчинення та суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення; прізвища та адреси свідків і потерпілих (за їх наявності); пояснення порушника; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Протокол підписують особа, яка його склала, та особа, яка вчинила правопорушення. За наявності свідків і потерпілих вони також можуть його підписати. Якщо правопорушник відмовляється підписати протокол, про це робиться відповідний запис. Крім того, особа, яка вчинила правопорушення, має право надати пояснення та зауваження щодо змісту протоколу, а також викласти причини своєї відмови від підписання.

Повноваженнями складати адміністративні протоколи наділені посадові особи або представники громадських організацій (наприклад, працівники міліції, члени народних дружин, представники державних спеціальних інспекцій, прокурори), на яких чинним законодавством покладено обов'язки контролю за дотриманням певних правил у відповідній галузі чи сфері господарства.

Особа, яка складає протокол, зобов'язана роз'яснити порушнику його права та обов'язки, про що зазначається у протоколі. Після складення протокол надсилається органу чи посадовій особі, уповноваженим розглядати справу про адміністративне правопорушення.

У випадках, коли протокол неможливо скласти на місці вчинення правопорушення, а його складення є обов'язковим, працівник органу внутрішніх справ може доставити порушника до міліції. Якщо порушено окремі правила (наприклад, користування транспортом, пожежної безпеки, санітарно-епідеміологічні правила на транспорті), порушника можуть доставити для складання протоколу до міліції у разі відсутності в нього документів, що посвідчують особу.

Для належного забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення у необхідних випадках застосовуються процесуальні заходи. Їх мета — припинення адміністративних правопорушень, встановлення особи, складення протоколу, забезпечення своєчасного та правильного розгляду справ. До таких заходів належать: адміністративне затримання особи; особистий огляд; огляд речей та вилучення речей і документів.

Фактичною підставою для настання адміністративної відповідальності є вчинене правопорушення, яке тягне за собою адміністративне стягнення.

У законодавстві визначення поняття "адміністративне правопорушення" міститься в Кодексі про адміністративні правопорушення. Відповідно до цього Кодексу, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний чи громадський порядок, суспільну власність, права і свободи громадян, встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність настає лише тоді, коли правопорушення за своїм характером не тягне кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством.

Отже, адміністративне правопорушення має властиві лише йому юридичні ознаки. До них належать: протиправність, винність та відповідальність (адміністративне стягнення).

Визначальною серед цих ознак є поняття діяння, забороненого адміністративним законодавством. По-перше, це вольовий акт поведінки певної особи. По-друге, воно має два аспекти поведінки: дію чи бездіяльність. Дія — це активне невиконання законних вимог або порушення встановленої правовими нормами заборони (наприклад, порушення правил полювання, використання радіопередавача без дозволу). Бездіяльність — це пасивне невиконання обов'язків, передбачених законодавчими та нормативними актами (наприклад, порушення порядку реєстрації чи виписки іноземців та осіб без громадянства, оформлення для них документів).

Важливою ознакою адміністративного правопорушення є суспільна небезпека. Таке діяння за своєю суттю є антигромадським і завдає шкоди інтересам громадян, суспільства та держави. Варто зазначити, що адміністративне законодавство прямо не вказує цю ознаку як універсальну властивість у своїх нормах. Водночас адміністративні правопорушення посягають на конкретні відносини, завдають шкоди правопорядку, а до осіб, які їх вчинили, застосовуються заходи державного впливу. Критерієм розмежування суспільної небезпеки є те, що адміністративне правопорушення має на ступінь нижчий рівень небезпеки, ніж злочин.

Адміністративне правопорушення завжди є протиправним, тобто ця дія чи бездіяльність прямо заборонена відповідною нормою адміністративного законодавства. Слід зауважити, що правові норми, за порушення яких настає адміністративна відповідальність, містяться не лише в адміністративному праві, а й в інших галузях: цивільному, трудовому, земельному тощо (наприклад, порушення правил охорони праці — трудове право; порушення агрохімічних норм — земельне право). Діяння, яке не є протиправним, не може вважатися адміністративним правопорушенням і, відповідно, тягнути адміністративну відповідальність.

Наступною ознакою є вина, тобто психічне ставлення особи до своєї поведінки та її наслідків. Вина існує у двох формах: умисел та необережність. Ступінь вини враховується при накладенні стягнення та звільненні від адміністративної відповідальності. Відсутність вини виключає визнання діяння адміністративним порушенням.

Ще однією важливою юридичною ознакою адміністративного правопорушення є те, що за його вчинення настає лише адміністративна відповідальність. Тобто, якщо за порушення загальнообов'язкових норм, що діють в управлінні та інших сферах, адміністративна відповідальність не передбачена, то таке діяння не визнається адміністративним правопорушенням.

Список літератури

1. В.В. Копєйчиков. Правознавство. — К.: Юринком Інтер, 1999.

2. Конституція України — основа подальшого розвитку законодавства: Зб. наук. праць. — Вип. 2. — К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1997. — 320 с.