3.1. Закон про несумлінну конкуренцію на захист прав споживачів у країнах Центральної і Східної Європи

Несподівані випадки несумлінної конкуренції в колишніх соціалістичних країнах стали підтвердженням існуючої конкуренції як такої. Однак через відсутність правового регулювання і відповідної практики, серйозної теоретичної бази несумлінна конкуренція часто приводить до хаотичних і примітивних взаємин на ринку. Фактично виникає «рай для несумлінної конкуренції», де навіть імениті закордонні фірми використовують методи реклами, уже багато років заборонені в них на батьківщині. Це є наслідком недоліків "юридичної інфраструктури» (недостатня кількість юристів, відсутність свіжої судової практики, недосвідченість суддів).

В останні роки в сфері законодавчого регулювання проблем несумлінної конкуренції зроблені певні кроки. Дійсний аналіз спирається на новітні законодавчі акти: Закон про захист конкуренції від12 травня 1991 р. (Болгарія); Закон про боротьбу з недобросовісною конкуренцією від 16 квітня 1993 р. (Польща); Закон про припинення несумлінної конкуренції від 28 січня 1991 р, (Румунія); Закон про конкуренцію й обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках від 22 березня 1991 р. (Росія); Закон про захист конкуренції від 25 березня 1993 р. (Словенія); розділ 5 «Економічна конкуренція» першої частини діючого й нині як у Чехії, так і в Словаччині, Торговельного кодексу від 5 листопада 1991 р. колишньої Чехословаччини; Закон № 86 про заборону несумлінного поводження на ринку від 20 листопада 1990 р. (Угорщина).

Крім того, нами проаналізований цілий ряд конкурентних і ан- тимонопольних законів окремих колишніх республік СРСР і Прибалтійських від 1991 - 1992 р., а саме: закони Казахстану, Молдови, Білорусі, а також Латвії й Литви.

Окремого порівняльного розгляду заслуговує недавно виданий у Китаї Закон про боротьбу з несумлінною конкуренцією від 2 вересня 1993 р., що представляє собою, свого роду, доповнення до розроблювального в останні роки реформаторського законодавства, що охоплює всі сфери охорони промислової власності й авторського права. Розробка подібних документів свідчить про перехід від соціалістичного господарства з централізованим керуванням до ринкової економіки, введення якої ідеологічно узаконюється, назвою «соціалістичне ринкове господарство». При цьому слід зазначити, що в такому оформленні мова йде не про метаморфозу існуючої концептуальної соціалістичної правової моделі, а про її подолання в постсоціалістичній ринковій економіці.

Подібна трансформація супроводжується появою великої кількості реформаторських законів майже у всіх сферах торговельного, суспільного й економічного законодавства. Особливої уваги при цьому заслуговує факт визнання ринкової економіки й підтримки конкуренції новими постсоціалістичними Конституціями майже всіх вищезазначаних країн.

Крім того, реформаторську законотворчість по конкурентному праву варто розглядати у зв´язку з надзвичайною динамікою реформ майже всіх сфер охорони промислової власності (закони про патенти, промислові зразки, типології інтегральних мікросхем, товарні знаки), а також авторського права.

Країни Центральної й Східної Європи, достатньо природно, орієнтувалися при переході від соціалізму до ринкової економіки на зазначені країни Західної Європи, що мають у своєму розпорядженні перевірені правові моделі. Це стосується й сфери несумлінної конкуренції, особливо в її континентально-європейському вираженні. При подібній стратегії часто використовується прив´язка західноєвропейських правових моделей до власних законодавчих, висхідних до довоєнних часів традицій вищезазначених нами країн, за винятком колишнього СРСР.

Як характерний приклад візьмемо Польщу, де після відповідної попередньої роботи юристів була багаторазово підтверджена практикою судочинства застосовність колишнього й у своїй цивільно-правовій частині формально ніколи не втратила чинності Закону про несумлінну конкуренцію від 1926 р.; тільки ст. 30 нового Закону про несумлінну конкуренцію від 16 квітня 1993 р. він був формально відмінений. За іронією долі наступним прикладом могла б стати НДР, де відбувалися подібні дебати щодо подальшої дієвості німецького Закону про недобросовісну конкуренцію від 1909 р., однак рішення з цього питання було прийнято тільки після возз´єднання Німеччини в результаті додаткового розгляду.

Така прив´язка до власних старих правових зразків має значення при оцінці окремих проявів недобросовісної конкуренції в умовах перехідного періоду, що мали місце також і в довоєнному минулому.

Правове регулювання розглянутих країн відноситься до різних типів. Мова йде, з одному боку, - про румунський Закон про недобросовісну

конкуренцію 1991 р. і польський Закон про несумлінну конкуренцію 1993 р., також китайський від 1993 р. - про традиційне регулювання в трактуванні німецького Закону про несумлінну конкуренцію, де до уваги береться винятково сумлінність конкуренції, а питання права обмежень конкуренції надають окремо картельним чи антимонопольним законам. З іншого боку, право сумлінності (як у випадку Болгарії, Словенії й Угорщини, а також Росії й інша колишніх радянських республік) можна трактувати як частину загального регулювання конкуренції, що розглядає рівною мірою волю й сумлінність конкуренції, і в такий спосіб відмовитися від окремого регулювання сфери обмеження конкуренції й несумлінної конкуренції.

Однак при оцінці даного питання варто враховувати також особливі умови країн, що трансформуються, а найчастіше й відсутність досвіду в ефективному застосуванні законів. Так, у Болгарії й Угорщині втручання конкурентних органів може бути стимулюючим фактором і в сфері несумлінної конкуренції, що сприяє повноцінній боротьбі з порушеннями законів конкуренції, хоча даремною була б надія через численність і різноманіття таких порушень, на забезпечення сумлінної конкуренції в загальному й довгостроковому розумінні такої тільки шляхом відомчого втручання. Можливо, розділений і доповнений образ дій через учасників ринку, з одному боку, і органи конкурентного нагляду - з іншого, як зазначає, наприклад, угорський закон поводження на ринку, являють собою можливу компромісну модель для перехідного періоду. Питання варто висунути на обговорення, однак спочатку необхідно докладніше розглянути окремі типи правового регулювання.

ПОЛЬЩА

Новий польський Закон про несумлінну конкуренцію від 16 квітня 1993 г, є одночасно одним із останніх у Центральній і Східній Європі й таким, котрий найзрозуміліше відповідає традиційному в Центральній Європі типу регулювання, при якому окремо стоїть регулювання в сфері боротьби з несумлінною конкуренцією. Навіть якщо цей новий закон і спирається на довоєнний від 1 серпня 1926 р., він далеко виходить за його рамки й, безумовно, являє собою сучасний правовий акт.

Так, уже при описі мети закону в ст. 1 охорона інтересів громадськості, конкурентів, одержувачів (клієнтів) і споживачів називається рівноцінною. Закон містить, поряд з генеральним положенням (ст. 3, ч. 1), орієнтованим на суперечні закону й звичаям конкурентні дії, численні з погляду німецького Закону про несумлінну конкуренцію “модифіковані” окремі факти. Зокрема, у ст. 16 дається дуже велике, сформульоване за зразком генерального положення й далі спеціалізоване регулювання несумлінної реклами. Крім того, необхідність боротьби з порушеннями конкуренції підкреслюється завдяки спеціально виділеному регулюванню цивільних і кримінально-правових санкцій (статті 18ff, 23ff); при цьому у відомих межах передбачене позовне об´єднання.

Границя стосовно картельного (антимонопольного) права проводиться дуже чітко завдяки рішенню антимонопольного суду Варшави від 19 вересня 1991 р. про те, що неприпустимим є одночасний осуд порушень, зв´язаних з несумлінною конкуренцією, у ході картельного розслідування також і в змісті різних, наявних у розпорядженні санкцій (з одному боку, цивільно-правових, із іншого - управлінсько-правових).

РУМУНІЯ

Румунський Закон про несумлінну конкуренцію від 1991 р., також відноситься до типу роздільного регулювання. Він містить відповідно орієнтоване на порушення звичаїв генеральне положення (статті 1 і 2); представлені далі окремі факти він пов´язує, в першу чергу, з порушенням суспільного порядку (ст. 4) і карними злочинами (ст. 5), однак не залишає без уваги й цивільно-правової відповідальності учасників (статті 6 і 7). Але по системі цивільно-правових санкцій посилаються при цьому на загальні положення цивільного права й Цивільного процесуального кодексу (ст. 9). Незважаючи на ряд перелічених фактів, що передбачають захист споживача, закон залишається дещо стриманим стосовно ідеї захисту його інтересів.

Румунське законодавство містить окрему Постанову про захист інтересів споживача від 21 серпня 1992 р., що представляє собою суміш положень по захисту здоров´я й безпеки споживача, а також про обов´язки - гарантійних і інформаційних - «економічних агентів» щодо відповідальності за товар. Крім того, воно містить у формі генерального положення зобов´язання щодо коректного, що виключає зловживання в торговельний практиці поводження. Цей припис може інтерпретуватися як поширення, з погляду захисту інтересів споживача, генерального положення Закону про несумлінну конкуренцію. Крім того, Постанова про захист інтересів споживача гарантує споживчим об´єднанням, що в Законі про несумлінну конкуренцію згадуються дуже побічно - як «професійно-станові організації» (ст. 8 ЗНК Румунії), що мають можливість робити заяви, численні консультаційні й ініціативні права, а також позовні повноваження для реалізації прав і інтересів своїх членів (ст. 31).

ЧЕХІЯ Й СЛОВАЧЧИНА

Свій шлях обрала колишня Чехословаччина, включивши регулювання сфери несумлінної конкуренції в главу 5 «Економічна конкуренція» Торговельного кодексу від 5 листопада 1991 р.

Цей кодекс продовжує діяти як у Чехії, так і в Словаччині. Також відноситься й до окремого Закону про захист економічного (господарського) змагання від 30 січня 1991 р., що, однак, обновляється вже в Чехії,

Рівнобіжне існування регулювання сфери несумлінної конкуренції в торговельному законодавстві й антимонопольному праві в згаданому Законі про захист чітко показує, що Чехія й Словаччина додержуються роздільного принципу; однак, перший розділ у главі 5 «Доля в економічного змаганні» Торговельного кодексу містить, свого роду, "надпоняття» (§42, ч. 1) зловживань в економічної конкуренції як у сфері несумлінної конкуренції, так і в сфері обмеження конкуренції, причому для останньої робиться посилання на Закон про захист економічного змагання.

Присвячений несумлінній конкуренції другий розділ Торговельного кодексу (ТК) містить генеральне положення (§44, ч. 1), орієнтоване на протиріччя добрим звичаям у конкуренції, причому слід зазначити чітке згадування споживачів поряд зі звичайними учасниками змагання, Параграф 44, ч. 2 являє собою перелік окремих фактів, що надалі (§46 - 52) регулюються детальніше. У рамках спеціальних положень про санкції (§53 підприємницьким і споживчим союзам (як юридичним особам) гарантуються повноваження в пред´явленні позовів про невиконання обов´язків і про усунення, а також у випадках введення в оману й небезпеку, обдурюванні.

Проте в колишній Чехословаччині 16 грудня 1992 р., незадовго до її поділу, був виданий Закон про охорону інтересів споживача; він містить, подібно Постанові про захист інтересів споживачів у Румунії, поряд з положеннями, що служать здоров´ю й безпеці споживачів, окремі положення, як наприклад, заборона на дискримінацію споживачів (§6) і їх обман (§8), а також загальне регулювання з питань недозволеної реклами (§20). Ці положення забороняють обман споживачів, особливо шляхом подання неправильних, неповних, непідтверджених, неточних, нечітких, двосмислових й т.п. зведень, а також відповідної форми реклами, як ті, що зачіпають національні чи релігійні почуття. У рамках адміністративного нагляду споживчим союзам гарантуються визначені ініціативні права (§25, 26). У Чехії і Словаччині існує чіткий поділ між сферами обмеження конкуренції й несумлінної конкуренції.

УГОРЩИНА

Найбільш чітко представляє тип сучасного, роздільного регулювання несумлінної конкуренції з включенням проблеми захисту інтересів споживача, загального регулювання поводження на ринку, забезпечує захист інтересів споживача Угорський Закон № 86 про заборону на несумлінне поводження на ринку (ЗНПР) від 20 листопада 1990 р., попередником ЯКОГО був Закон IV про заборону несумлінної господарської діяльності від 31 жовтня 1984 р., що мав подібну структуру.

Відповідно до загальної цільової настанови ЗНПР № 86/1990 вже в преамбулі називає волю й сумлінність економічної конкуренції як основні умови ринкової конкуренції й проголошує інтереси громадськості, конкурентів і споживачів у найширшому змісті слова (тобто промислові одержувачі й кінцеві споживачі) як захисну мету закону. У змісті генерального положення (3, ч. 1) підприємцям ще раз ставиться в обов´язок повага волі й сумлінності економічної конкуренції; до вимог підприємницької сумлінності додається генеральне положення про заборону несумлінної економічної діяльності (3, ч. 2). Це узагальнене поняття (несумлінності) поширюється в першу чергу на положення про заборону несумлінних ринкових методів у першій частині закону, де регулюються в главі 1 (§1, ч. 10) окремі факти несумлінної конкуренції в традиційному змісті, а в главі 2 (§11 - 13) - загальна заборона на обман (введення в оману) споживачів. Крім того, ця заборона поширюється також на регульовані угоди, що обмежують конкуренцію (ч. 3), і зловживання економічною могутністю положення (ч. 4), що так само, як і в другій частині закону, регулює проникаючий контроль, служить, власне, волі конкуренції.

Така нескладна для області розслідувань угорська модель указує на два моменти: по-перше, таке об´єднуюче рішення в змісті великого регулювання поводження на ринку цілком може привести до обміркованого за змістом урівноваженого регулювання проблеми сумлінності конкуренції, а також запитів інтересів споживача; подруге, допомагає відповідному зсуву від громадянсько-правового до управлінсько-правового санкціонування порушень у сфері несумлінної конкуренції, де зараз в Угорщині (у Болгарії трохи інакше) поки що не враховується велика кількість окремих правопорушень з питань несумлінної конкуренції.