Розділ книги
1.2.4. Організація та порядок роботи управління у справах захисту прав споживачів
Спеціалісти управління у справах захисту прав споживачів мають право:
- видавати господарюючим суб’єктам обов’язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;
- перевіряти на підприємствах торгівлі, громадського харчування та послуг: якість товарів (робіт, послуг), додержання обов’язкових вимог щодо безпеки товарів (робіт, послуг), додержання правил торгівлі та надання послуг;
- безперешкодно входити та досліджувати будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення;
- відбирати зразки товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки якості на місці або для проведення незалежної експертизи у лабораторіях (при цьому така експертиза виконується за рахунок підприємств, у яких проводиться перевірка);
- проводити контрольні перевірки правильності розрахунків зі споживачами за надані послуги і реалізовані товари;
- припиняти відвантаження та реалізацію, які не відповідають вимогам нормативних документів до усунення недоліків згідно з положенням, затвердженим постановою Верховної Ради України від 25.01.95 р. № 26/95-ВР;
- забороняти реалізацію споживачам товарів (виконання робіт, надання послуг), на які у підприємства відсутні документи, які посвідчують їх відповідність вимогам нормативних документів; відсутні сертифікати відповідності на товари, що реалізуються; відсутні документи, які підтверджують відповідну якість імпортних товарів (завезених на територію України без документів);
- тимчасово, до ліквідації виявлених недоліків, припиняти діяльність підприємств сфери торгівлі, громадського харчування та послуг, які систематично реалізують недоброякісні товари, порушують правила торгівлі і надання послуг, умови зберігання та транспортування в порядку, затвердженому постановою ВРУ від 25.01.95 р. № 26/95-ВР;
- опломбовувати у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг: виробничі, складські, торговельні та інші приміщення; неправильні, несправні та з відсутнім відповідним клеймом або з порушеними строками повірки вимірювальних приладів, за допомогою яких здійснюється обслуговування споживачів у відповідності з порядком, затвердженим наказом Держспоживзахисту від 13.02.96 р. № 5;
- вилучати неякісні товари, документи та інші предмети, які свідчать про порушення прав споживачів;
- подавати у суд позови стосовно захисту прав споживачів;
- передавати матеріали перевірок на дію осіб, які вміщують ознаки злочину, органам дізнання або попереднього слідства;
- накладати на винних осіб адміністративні стягнення;
- накладати на господарюючі суб’єкти сфери торгівлі, громадського харчування та послуг, у тому числі на громадян-підприємців стягнення, які передбачені ст. 23 Закону про захист прав споживачів.
Рис. 2. Структура управління у справах захисту прав споживачів
Державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів здійснюється управлінням у справах захисту прав споживачів, які мають право перевіряти:
- підприємства (їх об’єднання), заклади і організації незалежно від форм власності та організаційно-правових форм;
- громадян-підприємців;
- іноземних юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України.
Права посадових осіб органів захисту прав споживачів при проведенні перевірок викладені у ст. 5 Закону про захист прав споживачів. Порядок проведення контрольної перевірки правильності розрахунків зі споживачами за надані послуги та реалізовані товари затверджений постановою КМУ від 02.04.94 р. № 215.
Контрольні перевірки проводяться посадовими особами при пред’явленні службового посвідчення та в присутності особи, яка здійснює безпосередній продаж товарів (продавця), та, по можливості, представника перевіряючого господарюючого суб’єкта (наприклад, директора магазину).
Результати контрольної перевірки оформляються актом, один примірник якого залишається у перевіряючого підприємства.
Якщо при проведенні контрольної перевірки будуть встановлені порушення правил торгівлі (побутового обслуговування), особа, яка допустила порушення, повинна дати письмове пояснення. Це пояснення додається до акта контрольної перевірки, про що в акті робиться відповідна відмітка.
Акт про результати контрольної перевірки підписується всіма учасниками перевірки. У разі відмови підписати акт або дати письмове пояснення в акті робиться запис про те, що вказані особи ознайомлені зі змістом акта, проте від його підписання відмовилися.
Продавець, представник господарюючого суб’єкта, має право під час підписання акта письмово оформити свою незгоду з результатами контрольної перевірки у формі протоколу розбіжностей.
Згідно зі ст. 10 Указу Президента України від 23.07.98 р. № 817/98 „О некоторых мерах по дерегулированию предпринимательской деятельности” державні органи у справах захисту прав споживачів здійснюють позапланову перевірку діяльності суб’єктів підприємницької діяльності виключно на основі одержаних від споживачів скарг про порушення такими суб’єктами вимог законодавства про захист прав споживачів.
Скарга споживача повинна подаватися у письмовому вигляді і вміщувати відомості про прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання, серію та номер паспорта або іншого документа, що посвідчує особистість, а також дані про товар, при продажу якого були порушені права споживача. Органи у справах захисту прав споживачів не мають права розголошувати вказані відомості про споживача, який подав скаргу.
За результатами перевірки до суб’єктів підприємницької діяльності можуть застосовуватися санкції у вигляді:
- тимчасового припинення діяльності;
- анулювання сертифікатів та ліцензій;
- вилучення неякісних товарів, документів та інше;
- заборони на реалізацію (продаж) товарів, які не відповідають вимогам нормативних документів;
- накладення адміністративних стягнень;
- застосування санкцій згідно зі ст. 23 Закону про захист прав споживачів.
Застосовувати фінансові санкції до господарюючого суб’єкта за порушення законодавства про захист прав споживачів, які передбачені ст. 23 Закону про захист прав споживачів та п. 2 положення, затвердженого постановою КМУ від 14.04.94 р. № 236, мають право:
- голова Держспоживзахисту та його заступника;
- начальники управлінь у справах захисту прав споживачів у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, їх заступника.
Рішення про накладення стягнення приймається на основі акта перевірки, який складено уповноваженою посадовою особою Держспоживзахисту та затвердженого начальником (його заступником), і оформляється постановою у встановленій формі.
У разі необхідності питання про накладення стягнення може розглядатися за участю представника господарюючого суб’єкта.
Постанова про накладення стягнення складається у трьох примірниках:
- перший примірник залишається в державному органі у справах захисту прав споживачів, посадова особа якого прийняла постанову про накладення стягнення;
- другий примірник постанови у триденний термін після його прийняття направляється господарюючому суб’єкту або видається його представникові під розписку;
- третій примірник передається державній податковій інспекції за місцем знаходження підприємства для контролю за нарахуванням суми штрафу.
Штраф повинен бути перерахований підприємством у п’ятнадцятиденний термін з дня отримання постанови.
У триденний термін після сплати підприємство повинно письмово повідомити державний орган у справах захисту прав споживачів, який наклав стягнення, з зазначенням номера й дати платіжного доручення, на основі якого сплачено штраф.
При порушенні п’ятнадцятиденного терміну сплати штрафу державна податкова інспекція за місцем знаходження підприємства стягує штраф у безспірному порядку в десятиденний строк.
Рішення про накладення стягнення на господарюючі суб’єкти може бути оскаржене у вищий орган Держспоживзахисту або суд, при цьому подання скарги не зупиняє виконання рішення (ст. Закону про захист прав споживачів).
Згідно з п. 12 ст. 5 Закону про захист прав споживачів органи Держспоживзахисту мають право накладати на винних осіб адміністративні штрафи.
Згідно зі ст. 14 КУпАП посадові особи підприємств несуть відповідальність за адміністративні правопорушення, пов’язані з недодержанням встановлених правил у сфері торгівлі, захисту прав споживачів, стандартизації та метрології, забезпечення виконання яких входить в їх службові обов’язки.
Основою для притягнення посадових осіб до адміністративної відповідальності та порядок накладення адміністративних штрафів передбачені такими статтями КУпАП: 155, 156, 1561, 167, 168, 168, 170, 170, 172, 188.
За фактом здійснення адміністративного правопорушення посадовою особою Держспоживзахисту складається протокол, в якому, крім інших обов’язкових даних, вказується суть адміністративного правопорушення та назва нормативного акта, який передбачає відповідальність за це правопорушення.
Протокол підписується особою, яка його виписала, та правопорушником - посадовою особою підприємства, яке перевіряється.
У разі незгоди особи, яка здійснила правопорушення, на основі, якого накладене стягнення, така особа може скласти протокол розбіжностей, або пояснення та зауваження за змістом протоколу, а у разі відмови від підпису протоколу - викласти мотиви своєї відмови.
Згідно зі ст. 227 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в п’ятнадцятиденний термін від дня складення протоколу.
Рішення про накладення адміністративних штрафів виноситься уповноваженою посадовою особою - начальником Управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі чи його заступниками. На основі рішення виноситься постанова, копія якої впродовж трьох днів вручається чи надсилається особі, стосовно якої вона винесена.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення не є кінцевою і може бути оскаржена у вищому органі (Держспоживза- хист або суд).
У разі неодержання вказаного терміну з поважних причинам цей термін за заявою особи, стосовно якої винесена постанова, може бути поновлений органом, правомочним розглядати скаргу. Якщо скарга подана у встановлений термін, виконання про накладання адміністративного штрафу призупиняється.
На розгляд скарги та винесення рішення по ній також встановлений десятиденний термін з дня її надходження (ст. 292 КУпАП).
Постанова про накладання адміністративного штрафу обов’язкова для виконання підприємствами всіх форм власності, посадовими особами та громадянами.
Згідно зі ст. 307 КУпАП штраф повинен бути сплачений правопорушником не пізніше п’ятнадцяти днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а у разі оскарження - не пізніше п’ятнадцяти днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Штраф, накладений за здійснення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу Ощадбанку України.
У разі несплати штрафу в строк постанова про накладення штрафу направляється за місцем роботи для утримання суми штрафу в примусовому порядку із заробітної платні.
