1.1.2. Передумови виникнення консюмеризму в Україні

Рух споживачів на захист своїх прав в Україні став набувати сучасних рис більше ста років назад, як і в інших країнах світу. Теоретиками української споживчої кооперації вважаються М.П. Баллін, М.І. Зібер, М.І. Туган-Барановський. Зокрема, професор Київського університету Микола Іванович Зібер присвятив проблемі ряд робіт. У "Нарисах первісної економічної культури" він на численних історичних прикладах довів перевагу споживчої кооперації. Робота М. Зібера "Про споживчі асоціації взагалі" розкриває суть кооперації, її практичну значущість: "...покупець і продавець перестають вважати себе ворогами, один не підозрює іншого у намірах провести, ошукати його: стверджена досвідом довіра один до одного не допускає подібної думки. Купівля відбувається без торгів, продаж без запрошувань, безсовісної боротьби, обдурювання, підробок".

Першим споживчим товариством в Україні із затвердженим статутом було Харківське товариство, яке виникло завдяки клопотанню професорів університету Ковалевського, Гордієнка, Бекетова, громадських діячів Балліна, Бриліантова та ін. Ініціативна група з цих осіб розробила статут товариства і домоглася його затвердження 6 жовтня 1866 р. Це Товариство об´єднувало 356 членів, мало три магазини, завод мінеральних вод, швейну майстерню, їдальню, кафе. Багато сил та енергії в Харківське товариство вкладав Микола Петрович Баллін. Не маючи спеціальних наукових знань, він, однак, активно вивчав світовий досвід, відвідував Англію, Францію, Німеччину, Швейцарію, підтримував особисті знайомства з відомими на той час кооперативним діячем Англії Нилем, французьким професором Шарлем Жидом, організатором німецького кооперативу Г. Шульцем-Деличем. Це допомогло М. Балліну вивести харківську споживчу кооперацію на прямі зв´язки з кооператорами Західної Європи. На жаль, серед кооперативного керівництва не було комерсантів, обізнаних у справі бізнесу, що призвело кооперативний рух у Харкові до швидкого банкрутства.

Рівно через два роки після появи Харківського - 6 жовтня 1868 р. - було затверджено статут Київського споживчого товариства, фундаторами і членами якого були також науковці і громадські діячі. Серед них: М.І. Зібер, М. Драгоманов, В. Антонович, професор Ло- бко, який був добрим знайомим М. Балліна. Вже в 1869 р. Київське товариство об´єднало 330 членів і зав´язало контакти з подібними товариствами Одеси, Борзни, Керчі. Проіснувало до 1873 р.

Усього впродовж 1866-1870 рр. в Україні було засновано 17 споживчих товариств (у Києві, Харкові, Одесі, Миколаєві, Катеринославі, Полтаві, Балті, Бердянську, Борзні, Ізюмі тощо), які об´єднували в основному інтелігенцію. Однак, лише Миколаївське товариство виявилося життєздатним, а всі інші розпалися.

У період 70-80-х рр. XIX ст. рух споживчої кооперації в Україні розвивався повільно. Значна його активізація спостерігається в 90- ті рр. та на початку XX ст. Почали виникати споживчі товариства робітників, що їх організовували підприємці, а також товариства на селі. Так, наприкінці 1904 р. сільські споживчі товариства становили приблизно половину всієї кількості кооперативів. У 1897 р. був опублікований Перший Статут споживчої кооперації. Впродовж 1891-1904 рр. в Україні з´явилося 469 нових споживчих товариств, або в середньому виникало 36 на рік. У 1900 р. українських споживчих товариств було 182, а в 1906 р. - вже 572. Після оприлюднення Царського Маніфесту 17 жовтня 1905 р. стали виникати робітничі споживчі кооперативи, створені на кошти самих робітників. У 1917 р. в Росії нараховувалося 35 тис. товариств, з яких майже 5 тис. діяли в Україні.

Вдосконалювалася і централізувалася структура руху. Так, у 1908 р. створилася Київська спілка споживчих товариств, яка за два роки свого існування об´єднала 220 товариств Київщини, Поділля, Чернігівщини, Волині. В 1912 р. була організована у Харкові Крайова спілка споживчих товариств Півдня Росії. Це була економічно розвинена і стійка спілкова кооперативна організація, що вела торговельну діяльність, організувала власні промислові підприємства (миловарню, цегельню, взуттєву фабрику тощо), продукція яких поповнювала її товарні ресурси. Після проведеного у 1908 р. в Москві кооперативного з´їзду в 1913 р. подібний з´їзд був організований у Києві. Останній зокрема розглянув проект кооперативного закону (затвердженого після лютого 1917 р.). Тільки за один 1917 р. виникли 42 спілки. У травні 1917 р. було утворено в Києві велике кооперативне об´єднання споживчої кооперації на Правобережній Україні - Дніпровська Спілка споживчих товариств.

Після оприлюднення перших радянських декретів щодо розвитку споживчої кооперації рух споживчої кооперації в Україні втратив свою незалежність і свої функції захисту своїх членів як споживачів.

Історичною передумовою появи консюмеризму в Україні, як і в усьому Радянському Союзі, стали певні доробки в галузі управління та створення систем якості, які реалізовувалися з перших радянських п´ятирічок. Найбільш відомими серед них стали системи управління якістю, які вперше були запроваджені на українських підприємствах.

Наприкінці 80-х рр. на теренах Радянської України проявляється і громадський рух споживачів. Перші центри з´являються в Одесі, Києві, Донецьку, Дніпропетровську, Харкові. На загальній хвилі демократизації суспільства в період перебудови, коли з´явилися перші зареєстровані громадські консюмерські організації у різних містах СРСР, в 1989 р. було засновано Українську Асоціацію споживачів в Києві, всеукраїнську громадську професійну організацію - Українську Асоціацію якості, а також консюмерські центри в інших містах України.