VI. ГРОМАДСЬКА ДУМКА ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ

Роль громадської думки завжди зростає у складні переломні епохи людської історії. У сучасних умовах в нашій країні це особливо очевидно. Політики апелюють до громадської думки, посилаються на неї. Усі намагаються її виміряти. Найскладніші питання державного життя, що потребують скрупульозного аналізу, пробують вирішувати шляхом референдуму — голосування населення і т.п. Посилення впливу громадської думки на соціальні відносини пов´язане з об´єктивними процесами, із загальним прискоренням суспільного розвитку, глобальним характером проблем, які стоять перед людством, підвищенням рівня культури, освіченості населення, активізацією інформаційних, комунікативних зв´язків. Разом з тим, вона є безпосереднім виявом стану соціальних відносин, їхньої конфліктності, рівня демократизації управління суспільством. Зіткнення інтересів прискорює процес становлення думок, робить їх більш чіткими, зрілими, активізує процес інституціоналізації громадської думки.

Вивчення та врахування громадської думки в нашій країні органічно пов´язані з глибиною та масштабами процесів оновлення суспільства. Розвиток демократії немислимий без систематичного вивчення та врахування громадської думки, а останні є способом реалізації гласності, знаряддям удосконалення усієї системи суспільних відносин.

Поняття громадської думки, його відмінність від оцінювального судження, знання, переконання, настрою

У нашій країні в останні роки триває активний процес інституціоналізації громадської думки. Виникла спеціалізована діяльність з вивчення громадської думки, з´явилися відповідні організаційні структури — численні центри її вивчення. Проте аналіз та врахування громадської думки не стали обов´язковими моментами прийняття управлінських рішень, у тому числі й на рівні суспільства. Немає ще відповідних положень у Конституції, не розроблені й не закріплені у підзаконних актах механізми врахування громадської думки управлінськими ланками. Іншими словами, громадська думка ще не перетворилася у розвинутий інститут, що здійснює функції соціального контролю та управління.

Що ж таке громадська думка? Яке її місце у духовній структурі суспільства.

Для характеристики духовних процесів, явищ соціологія користується цілою низкою понять. Найбільш широким з них є "духовна сфера". Духовна сфера — це не лише стан свідомості, а ці інститути, норми, які забезпечують виробництво, розповсюдження, укорінення свідомості, задоволення духовних потреб. Структура духовної сфери розкривається через поняття суспільної свідомості, норм, відносин, організацій, інститутів. Для соціолога плідним є звернення до поняття "духовного життя" — цілісної системи духовної діяльності, структура якої розкривається через інтереси, потреби, цілі і т. п. Для характеристики якості духовних процесів, рівня їхньої технології служить поняття "духовної культури", Особливо важливим для соціолога є поняття "реальної свідомості мас", оскільки соціолог вивчає не свідомість взагалі, її форми, рівні, елементи, а реальну свідомість, що спонукає до діяльності. У реальній свідомості переплітаються різні форми, рівні, елементи свідомості.

Громадська думка є особливим станом громадської свідомості. Б. А. Грушин, підкреслюючи складність визначення поняття "громадської думки", зазначає, що "навряд чи знайдеться у соціології інше поняття, зміст якого був би настільки неясним і викликав би такі численні суперечки". Він наводить багато висловлювань, приміром, такого типу: "Громадська думка не піддається описові, невловима для визначення... її важко виміряти і неможливо побачити". Вона "нагадує атмосферний тиск: невидима неозброєним оком, але вельми відчутна" та ін. [З, с. 17, 181. Подібні висловлювання можна знайти і в інших авторів. Труднощі визначення пов´язані із складною природою громадської думки та її тісними зв´язками з іншими станами та духовними явищами. Громадська думка містить різноманітні елементи: раціональні, емоційні, вольові і не зводиться до якогось одного рівня чи форми, сфери свідомості.

На відміну від настрою, громадська думка включає не лише масові відчуття, переживання, соціальні почуття, а й раціональне (свідоме виявлення інтересів), і суспільні вольові спонукання. Громадська думка — це стійке емоційно-вольове ставлення.

Вивчаючи духовні процеси, ми можемо фіксувати увагу на відчуттях, бажаннях, перевагах чи звернутися до аналізу громадської думки, яка пов´язана з глибинними елементами духовної структури: потребами, інтересами.

Часто можна спостерігати змішування понять "думка" та "оцінювальне судження". Вивчаючи погляди, ціннісні орієнтації, кажуть, що вивчають громадську думку. Між тим громадська думка відрізняється від оцінювального судження за об´єктом, суб´єктом, структурою та способом утворення. Об´єктом громадської думки є явища, процеси, котрі допускають суперечливість суджень та мають суспільне значення.

Знання лежить в основі громадської думки, але воно не тотожне їй. Думки можуть бути й істинними, й хибними. З іншою боку, безперечний, установлений наукою факт (наприклад, що 60% населення нашої країни живуть у містах) не є об´єктом громадської думки. Думки не можуть бути безсуб´єктними. Як правило, під громадською думкою розуміють відносно розповсюджене і стійке оцінювальне ставленця соціальних спільнот до актуальних дискусійних питань.

Громадська думка дає оцінку явищам, та, на відміну від простого оцінювального судження, це зацікавлене судження, яке виходить з уявлень про цінність об´єкту, тобто одночасно є й оцінювальним і ціннісним судженням, що свідчить про заінтересованість і певну переконаність суб´єкту. В розвинутому стані громадська думка — органічний вплив раціональних начал, соціальних почуттів та вольової активності.

Разом з тим, це не система переконань, що складає постійну основу поведінки. Це реакція на новації, нові ситуації, яка свідчить про суперечливість, дискусійність проблеми. Як зазначив один з дослідників, громадська думка— це переконання в процесі становлення. Це свідомість, що переходить у дію. А коли це так, то не можна визначати громадську думку лише як оцінювальне судження. Це позиція. При вимірі громадської думки не можна обмежуватися аналізом тільки ціннісних орієнтацій, необхідно виявити соціальні установки, тобто готовність до дії та реальну активність.

Громадська думка тісно пов´язана з нормами, є джерелом їхнього розвитку, засобом забезпечення, подібно до норм виконує функції регулювання та соціального контролю. Проте регулювання й контроль за допомогою громадської думки різняться повсякденністю, швидкістю реакції на ситуації, що виникають. Коли громадська думка приймається представниками соціальних груп, спільнот, стає загальною, вона перетворюється на норму.

Можна дати таке визначення: громадська думка — це особливий стан реальної свідомості мас, який виражає домінуюче ставлення, позицію з актуальних суспільне значущих питань.

Громадська думка багатосуб´єктна. У ньому смислі можна говорити про плюралізм думок суспільства. Для соціолога важливо проаналізувати співвідношення думок різних соціальних груп, спільнот. Думки можуть бути істинними й хибними, стабільними, швидкоплинними, чіткими й розмитими, мати повсякденний та науковий характер та ін. У суспільстві стикаються панівні та опозиційні думки, офіційні та неофіційні, публічні та анонімні, консервативні й новаторські, реакційні й прогресивні, зрілі й незрілі та ін., породжені протиріччями соціальних інтересів.

У той же час конкретна громадська думка має внутрішню єдність, монізм. Саме це й дає їй змогу відігравати роль регулятора. Громадська думка складається в процесі зіткнення різних суджень, думок індивідів, соціальних груп, та це не сума думок, а конгломерат, якісно нове явище. Тому соціологічний вимір громадської думки не можна зводити до простого підсумовування окремих думок. Потрібна обережність у трактуванні результатів анкетних опитувань численних конкретних респондентів. Соціолог повинен знайти те спільне й особливе, то міститься у сукупності індивідуальних, групових оцінювальних суджень, позицій. Для цього необхідно виходити перш за все з особливостей тих соціальних спільнот, думка яких вивчається.

Громадська думка долає складний шлях розвитку. Можна говорити про думку, що виникає, формується та функціонує. На етапі виникнення знання про нове явище ситуації співставляються з власним інтересом та інтересом інших спільнот, тобто відбувається ідентифікація себе з соціальною спільнотою. На етапі формування діють механізми спілкування, зіткнення різних суджень, думок; у боротьбі виникають єдині спільні позиції. На етапі функціонування громадська думка орієнтує, регулює, диктує певну поведінку. При цьому функціонуюча думка може мати різні рівні та виступати у вигляді особливого роду суджень, позицій та практичного відношення. Особливо важливе останнє.

Значення вольового моменту очевидне, якщо звернутися до конкретного прикладу. В період обговорення проблем реформи школи батьків запитали, чи схвалюють вони пропозиції про розширення прийому до професійно-технічних училищ. 76% схвалили пропозицію про значне розширення прийому. Разом з тим, лише 36% виявили готовність направити до ПТУ своїх дітей, тобто фактично у батьків школярів не сформувалося позитивної громадської думки щодо ПТУ. В процесі вивчення соціальної активності було виявлено, що студенти і молоді спеціалісти, високо оцінюючи моральні якості, не виявляли, разом з тим, готовності активно включатися до боротьби з їхніми порушеннями. Соціологи справедливо розглядали відсутність вольового компоненту як показника відсутності активної позиції. Вольовий компонент перетворює громадську думку на духовно-практичне ставлення, реальну суспільну силу, що спонукає до певних дій.

Громадська думка — це не лише оцінювальні судження, позиції, але й інститут суспільства, котрий виражає волю мас, бере участь в управлінні суспільством.

Перед дослідником громадської думки перш за все постає завдання фіксації наявності громадської думки. Які ж показники факту її існування? Зі сказаного раніше виходить, що повинна фіксуватися вербальна реакція багатьох індивідів. Одержана інформація має свідчити, що є елементи знання й розуміння цінності об´єкту, зафіксована готовність до дії.

Американський соціолог Оллпорт, створюючи теорію ідентифікації громадської думки в умовах емпіричних досліджень, пропонує цілу низку показників, які свідчать, що громадська думка — це скоріше актуальне прагнення до вдосконалення чи попередження будь-чого, а не вияв тривалих диспозицій поведінки, що відрізняє громадську думку від норми та переконань [9].

Функції громадської думки. Критерії та показники соціальної зрілості

Громадська думка виконує цілий ряд функцій, у тому числі оцінювальну, орієнтуючу, виховну, регулятивну, функцію соціального контролю та функцію регламентації. Всі вони є моментами основної функції регулювання. Громадська думка впливає не лише своєю оцінкою, а й визнанням певної цінності, яку вона містить. Вона орієнтує, виробляє установку на формування певних якостей, лінії поведінки, тобто її ідеологічний вплив має виховний заряд. Разом з тим, вона підтримує одні види відносин, соціальні механізми і відкидає інші, регулюючи тим самим поведінку великих мас людей. У цьому плані можна говорити про захисну, директивну функцію, і всі пі функції тісно пов´язані між собою. При вивченні громадської думки важливим завданням є вимір рівня її соціальної зрілості. Громадська думка набуває зрілості як функціонуюче утворення, долаючи складний шлях розвитку. В кінцевому підсумку соціальна зрілість визначається тим, наскільки глибоко громадська думка виражає інтереси спільнот, тенденції прогресивного розвитку суспільства. В літературі пропонуються різні набори показників зрілості. Та справа не в повноті переліку. Важливо визначити критерій який допомагає відбирати показники. Таким критерієм є глибина та повнота реалізації функцій громадської думки. Він вимагає перш за все таких показників, котрі дозволяють судити про характер та вагомість думки, її стабільність, інтенсивність, поширеність.

1-м показником виступає соціальна спрямованість. Думки за соціальною спрямованістю можуть бути передовими і відсталими, консервативними і новаторськими, позитивними й негативними і т. п 2-й показник — компетентність, 3-й — інтенсивність (відбиває рівень зацікавленості, переконаності, наполегливості у відстоюванні позицій), 4-й — стабільність, 5-й — поширеність, 6-й — результативність.

Ці риси чітко простежуються, наприклад, у 70 — 80-ті роки під час вивчення ролі думки робітників промислових підприємств Харкова у боротьбі з порушеннями трудової дисципліни. Переважна більшість опитаних зазначила, що найбільший вплив на прогульників мали заходи громадської дії, особливо обговорення на робітничих зборах і в товариському суді. За нашими даними, у 1974, 1978, 1983 роках понад 80% опитаних віддавали перевагу заходам громадського впливу. Ця думка була широко розповсюдженою, охоплювала різні категорії працюючих, у тому числі порушників. Про це свідчили масштабні соціологічні дослідження, які провели мінські та московські соціологи [ 11 ]. За даними одного з дослідників, у Білорусії зі 100 порушників 10 найбільш неприємною для себе вважали відстрочку в наданні житла, 17 — переведення на низькооплачувану роботу і 40 — обговорення в колективі.

Встановлено, що випадків повторного порушення після застосування дисциплінарних заходів адміністрації було майже втричі більше, ніж після застосування в аналогічних випадках заходів громадського впливу, тобто останні виявилися більш дійовими, результативними [14].

Більшу інтенсивність мала думка про необхідність посилення відповідальності за порушення трудової дисципліни. Повсюдно на промислових підприємствах були прийняті "Положення про додаткові заходи боротьби з прогулами". Коли, за рішенням ВЦРГІС, вони були відмінені як такі, що протирічать діючим правовим нормам, робітничі колективи виявили велику наполегливість у їх відстоюванні, і за кілька місяців вони були прийняті практично одночасно на багатьох промислових підприємствах у різних регіонах країни.

Разом з тим, думка з приводу відповідальності за нераціональне використання робочого часу не мала інтенсивності. За даними московських соціологів (В. Д. Патрушев та ін.), які вивчали ставлення до використання робочого часу на заводі з обробки кольорових металів у 1983 і 1987 рр., 87,1% опитаних робітників зазначили, що кожний член колективу несе моральну відповідальність за використання не лише свого робочого часу, а й робочого часу решти робітників; 8,9% вказали, що робітник відповідає лише за себе; 4% заявили, що це питання їх не стосується, що це справа адміністрації. Три думки — наскільки вони інтенсивні?

Близько 60% нічого не роблять, щоб поліпшити становище, 24% зверталися до майстра і начальника цеху, від 7,5 до 17% виступали на зборах, тобто у робітників переважає пасивна позиція, є розбіжності між установками і реальними діями. Перша думка не була інтенсивною.

Вивчення громадської думки в Україні під час виборчої кампанії по виборах до Верховної Ради показало, що думка про необхідність посилення зв´язків і розвитку співробітництва з Росією та іншими країнами СНД є широко розповсюдженою (за виключенням західного регіону), стабільною (вона фіксувалася у 1991, 1992, 1993 роках). Напередодні виборів вона стала інтенсивною і справляла регулюючий вплив. Думається, що саме під її впливом майже всі кандидати у депутати були зобов´язані висловитися на її підтримку. У східному та південному регіонах досить наполегливо відстоювалася думка про офіційне визнання двомовності. У Харкові, наприклад, ніхто з кандидатів не насмілився висловити незгоду з цим, хоча в програмах деяких політичних партій містилися такі заперечення.

Широко розповсюдженою, стабільною буда думка про недовіру Верховній Раді. Вона була характерною для усіх регіонів (для мешканців західного регіону меншою мірою). 51% населення заявив про те, що не має ніякої довіри, 30% сказали про незначну довіру і лише 2% виразили повну довіру [11, № З].

Якщо думка зустрічає нерозуміння і протидію, то інтенсивна думка набуває характеру соціальне напруженого. Форми і рівні соціальної напруженості громадської думки різні. Вона може виявлятися у підвищенні стурбованості, більш чіткої поляризації думок і в їхньому протистоянні, конфлікті.

В умовах кризи суспільства інтенсивна громадська думка, як правило, має соціальне напружений характер, бо не задовольняються життєво важливі потреби й інтереси людей.

Соціальна напруженість посилюється у зв´язку з поширенням соціального песимізму, стурбованості, невпевненості в майбутньому, підозри, агресивності, ціннісно-нормативності вакууму і внаслідок того, що суспільна свідомість не готова до сприйняття ряду соціальних проблем.

Як показали дослідження громадської думки населення України в 1991 — 1993 рр., при загальному прийнятті ідеї ринку є ще сильною орієнтація на зрівняльні цінності, на допомогу з боку держави [13, № І]. Уявлення про те, що тільки держава може захистити людину від економічних труднощів, були характерними для 70% населення і в 1991, і в 1993 рр. Лише 19% опитаних припускають більшу різницю у доходах, більшості (63%) імпонує ідеал рівного розподілу матеріальних благ. Більшість не підготовлена і до сприйняття ситуації із зайнятістю. І хоча понад 80% знають про початок скорочення штатів, безробіття сприймають як випадкове і тимчасове явище.

Для зняття соціальної напруги необхідне утвердження в суспільстві більш реальних уявлень про соціальні процеси.

Громадська думка не залишається незмінною. Вивчення ставлення молодих робітників Ленінграда до праці в 1962, 1976, 1982рр. показало, наприклад, що зросла вимогливість до умов і оплати праці, стилю керівництва [16]. Вивчення протягом 1986 — 1992 рр. ставлення багатьох спеціальних груп до проблем оновлення суспільства, до перебудови, її механізмів свідчить, що змінилася думка з питань ринку, плюралізму власності, кооперації та ін.

В умовах кризи громадська думка змінюється досить швидко. Протягом 1990 — 1993 рр. Інститут соціології АН України провів 7 соціологічних опитувань, матеріали яких свідчать, наприклад, про певну динаміку думок з питань приватизації [13, № І]. У 1991 р. більшість жителів висловилася за введення приватної власності на землю, дрібні і середні підприємства. Але в 1993 р. таких було менше. В деяких регіонах суттєво менше, що, мабуть, пов´язано з дискредитацією ідеї в процесі "дикої" приватизації, яка збагачувала окремих осіб і вела до зубожіння більшої частини населення.

Разом з тим, у 1993 р. у порівнянні з 1991 р. зменшилося число тих, хто не висловив своєї думки з приводу приватизації. Чітко визначилися полярні думки різних соціальних категорій. Поляризація думок була характерною і з інших питань, пов´язаних зі змінами в економіці. Це свідчить про те, що триває активний процес формування громадської думки.

Таким чином, видається необхідним під час соціологічного аналізу громадської думки розмежовувати рівні та етапи її розвитку. Громадська думка може існувати як особливого роду оцінювальне судження, як позиція і як практичне ставлення, як виникаючи і функціонуюча думка. Різні види громадської думки виконують специфічні функції, а значить, їхній вимір вимагає особливих підходів, методів. Під час аналізу соціальної зрілості функціонуючої думки обов´язковим, наприклад, є вивчення рівня її соціальної напруги.

Розвиток громадської думки залежить від багатьох факторів, що діють на макро- і мікрорівнях. Це стан соціально-економічних процесів і політичних відносин у країні, моральна атмосфера, кризовий характер свідомості, рівень зрілості конкретних соціальних груп та багато інших. У сучасних умовах загальною тенденцією розвитку є зростання залежності процесу інституціоналізації громадської думки, його ефективності від розвитку демократії; посилення взаємозв´язку громадської думки і засобів масової інформації.

Канали вивчення громадської думки

Які ж канали одержання інформації про громадську думку? У нашій країні досить активно використовувався такий канал, як всенародне обговорення. Практично всі найважливіші законопроекти виносилися на всенародне обговорення, хоча це було фікцією, бо не були ще розроблені реальні механізми врахування думок.

Особливим каналом є референдум, бо фактично це не всенародне обговорення, а голосування населення з особливо важливих питань, яке використовується органами влади для прийняття остаточного рішення. В останні роки в політичному житті країни спостерігається захоплення референдумом. Різні політичні сили пропонують органам влади проведення численних референдумів. Але, коли громадська думка не склалася, чи вона не визначена, суперечлива, референдум як голосування типу "так" — "ні" може лише ввести в оману і ускладнити ситуацію.

Управлінськими ланками різного рівня широко використовувалися для аналізу громадської думки вивчення листів різних груп населення, вивчення питань, що підходять до лекторів-пропагандистів, вивчення процедур і результатів зборів у трудових колективах і за місцем проживання, форумів, нарад, систематичних зустрічей керівники! регіонів з населенням та ін.

Ефективне використання усіх каналів, в тому числі засобів масової інформації, залежить від рівня розвитку демократії, культури, від наявності реальних свобод, прав особистості, свободи слова, друку, зборів і т. ін.

Одним з каналів одержання інформації про громадську думку є конкретно-соціологічні дослідження. На відміну від інших каналів, вони дають змогу не просто зафіксувати, але й виявити, виміряти рівень соціальної зрілості, напруженості думки, колізії думок. Їхньою перевагою є наукова обґрунтованість, надійність. Разом з тим, це трудомісткий та дорогий канал. Тому поряд з соціологічним аналізом громадської думки слід використовувати й усі інші канали.

У 60 — 90 рр. у країні нагромаджений значний досвід соціологічних досліджень проблем громадської думки. Були реалізовані цікаві проекти всесоюзних досліджень громадської думки і засобів масової інформації, дослідження економічної свідомості, ставлення до перебудови, оновлення суспільства. Система точно вивчалася громадська думка з питань розвитку вищої школи, проблем молоді і т. п.

Разом з тим, у соціологічних дослідженнях ще немало недоліків: часом вони мають локальний, кустарний характер, недосить оперативні.

Особливого значення набувають соціологічні дослідження громадської думки в умовах оновлення суспільства. Вони дають уявлення про інтереси, потреби, позиції соціальних спільнот, привертають увагу до реальних соціальних протиріч розвитку суспільства, їхнього власного стану і тим самим сприяють формуванню соціального мислення, активізації діяльності людей. Уже саме по собі звернення до вивчення громадської думки справляє виховний вплив, бо створює атмосферу довіри, поваги, збуджує свідомість, дозволяє реалізувати принципи гласності, мобілізує на певні дії.

При цьому сила виховного, регулюючого впливу соціологічних досліджень залежить від їхньої організації, зокрема, від своєчасного проведення, гласності матеріалів і висновків, організаційної завершеності. Дослідники від інформації про громадську думку переходять до визначення оптимального шляху розв´язання практичних проблем, обґрунтовують правомірність використання тих чи інших форм, показників свідомості і діяльності, формують практичні пропозиції, рекомендації і підводять до управлінських рішень. Ми переконалися в цьому на досвіді роботи соціологічних центрів і соціологічних підрозділів з вивчення громадської думки в Україні.

У країні створені центри спеціального соціологічного вивчення громадської думки. Разом з тим, ще багато соціологічних досліджень грішать кустарним характером, недостатньою оперативністю, низькою методологічною та методичною культурою проведення і використання результатів соціологічного аналізу. Слід враховувати, що діапазон інтерпретації і пояснення даних досить великий, і треба володіти досвідом, високою соціологічною культурою, щоб орієнтуватися в емпіричному матеріалі. Можна навести чимало прикладів труднощів у тлумаченні даних про громадську думку. Наприклад, було встановлено, що студенти вузів України, високо оцінюючи необхідність моральних якостей для молодого спеціаліста, вище оцінили рівень розвитку цих якостей у себе. Добре це чи погано? Здавалося б, це свідчить про високий моральний потенціал особистості. Насправді ж більш висока оцінка рівця розвитку власних якостей свідчить про відсутність установки на їхній розвиток, про некритичність, самозаспокоєність. Поглиблений кореляційний аналіз зв´язку оцінки і самооцінки різних якостей підтвердив саме цю гіпотезу.

Ще один приклад. Молоді спеціалісти, відповідаючи на запитання, чи звертаються вони за порадою до своїх колег, зазначили, що, як правило, не звертаються. Добре це чи погано? Може, це свідчення високої професійної підготовленості? Без додаткової інформації на це запитання відповісти не можна. Необхідно було виявити, який характер має їхня робота, як вони ставляться до спілкування, чи мають вони навички спілкування і т. ін. Виявилося, що молоді спеціалісти взагалі не пов´язували свою творчу діяльність зі спілкуванням. І це в умовах наукових колективів! Було зроблено висновок про непідготовленість наших випускників до роботи в наукових колективах.

Слід врахувати реакцію респондентів на прямі запитання, типові помилки, пов´язані з розташуванням запитань, і т. п.

Досвід вивчення громадської думки в різних країнах

Забезпечення високої якості й оперативності соціологічних досліджень вимагає аналізу методики і техніки вивчення громадської думки в інших країнах, особливо у США, де у цьому відношенні нагромаджений великий досвід.

Масові опитування у США з´явилися ще у XIX столітті. Спочатку вони мали характер так званих "солом´яних опитувань" — неофіційних підрахунків голосів виборців, яким займалися під час виборчих кампаній газети і журнали. Всесвітньо відомою стала діяльність з вивчення громадської думки журналу "Літерарі дайджест", який розсилав мільйони бюлетенів своїм передплатникам, потім власникам телефонів і автомобілів. У 1924, 1928, 1932 рр. він правильно передбачив результати виборів. Проте у 1936 р. була допущена серйозна помилка. Журнал передрікав перемогу Лондону з рахунком 57,1% голосів і поразку Рузвельту з рахунком 42,9%. Насправді ж Рузвельт отримав перемогу, одержавши 62,5% голосів. Помилка була досить великою — 19,6%, і журнал повинен був відмовитися від опитувань.

Так сталося тому, що власниками автомобілей і телефонів у той час були лише особи з середнім і вищим рівнем доходів. Між тим, Рузвельта підтримували і менш заможні верстви. Крім того, не були враховані особливості поштових опитувань, коли відповіді надсилають лише найбільш активні респонденти. Основний недолік "солом´яних опитувань" — відсутність наукоіда обгрунтованої ви-борки, велика питома вага випадкових обставин. В американських роботах з громадської думки фігурує приклад так званого "національного кукурудзяного опитування", яке уособлювало панування випадковостей. Бізнесмен зі штату Теннессі, який виробляв кукурудзяні зерна, проводив опитування під час президентських виборів і вірно передбачав переможців. Метод його був простим: на всіх пакетах з кукурудзою, які продавалися в громадських місцях, були написані імена кандидатів у президенти. Покупці інтуїтивно вибирали пакети із зображенням кандидата, якому віддавали перевагу.

У 30-х роках відбувається перехід до професіоналізму у вивченні громадської думки. Вводиться у практику науково обґрунтована виборка, більш ретельно розробляються анкети, створюються професійні підрозділи, котрі займаються опитуванням. Новий етап у розвитку аналізу громадської думки пов´язаний з іменем Д. Геллапа. У 1933 р. він був директором дослідницького відділу рекламного агентства в Нью-Йорку, досліджував, як читаються газети та журнали, вивчав думку виборців, застосовував різні методики. У 1935 р. він створює при Прінстонському університеті Американський інститут громадської думки. До речі, у 1936 р. саме він проаналізував виборку, передбачив помилку "Літерарі дайджест" і обгрунтував висновок про перемогу Рузвельта.

Інститут Геллапа проводить двічі на тиждень загальнонаціональні і регіональні опитування і публікує їхні результати у 150 газетах. Щомісяця видається журнал "Індекс громадської думки", де публікуються результати з коментарями, діаграмами, схемами. Окрім загальнонаціональних опитувань, проводить опитування груп населення, у тому числі студентів, молоді, конфіденційні опитування для комерційних і промислових сфер. Має ЗО філіалів у 50 країнах.

У результаті багаторічного експериментування Д. Геллап зупинився на виборці 1500 чоловік, хоча в окремих випадках опитуються 5000 і більше. Так, вивчаючи думку з приводу сухого закону, він опитав 12 тис. чоловік і довів, що після 400 число противників закону залишалося більше 60%. Опитування проводяться шляхом інтерв´ю, яке триває від години до півтори. У 40 — 50-ті роки створюються соціологічні центри з вивчення громадської думки в інших університетах, зокрема, при Чікагському, Колумбійському, Денверському, Міічіганському та ін. Під час війни досить активно використовувалося опитування за завданнями військових відомств, Рузвельта. Відомі роботи в цьому плані Роупера, Кросслі, Кеитрі-ла. У 1947 р. створюється Американська асоціація дослідників громадської думки. Певним рубежем у розвитку досліджень став 1948р., коли практично усі центри припустилися помилки. Передбачалася перемога Дьюї, а переміг Трумен. Американська рада досліджень в галузі соціальних наук провела протягом року спеціальне вивчення відповідних методик і дійшла висновку, що слід більш ретельно їх готувати, вдосконалювати техніку інтерв´ю та виборку. Зауваження зводилися до того, що часто запитання задаються некомпетентними особами, не береться до уваги відмінність між тими, хто займає чітку позицію, і тими, що не знають, як відповісти, запитання формулюються без урахування специфіки аудиторії, немає запитань, що дають змогу виявити причину думок, стійкість, інтенсивність. У зв´язку із цим Геллапом був розроблений п´ятимірний план, спрямований на вдосконалення опитувань. План передбачав обов´язкові 5 аспектів, моментів думки: 1) знання про предмет; 2) виявлення спільних поглядів, світогляду; 3) причин; 4) специфічних поглядів з аспектів проблеми; 5) інтенсивність думки. У відповідності до цього була сформульована вимога про необхідність в анкеті питань фільтруючих, питань на компетентність, відкритих чи вільних, які дають змогу уяснити загальну позицію, причинних питань, специфічних і таких, що виявляють інтенсивність, фактично всі ці вимоги прийняті сучасними соціологами.

Новий рубіж розвитку аналізу громадської думки — 60-ті роки. Створюється у 1963 р. інститут С. Харріса, який спирається на 250 газет і має філіали в різних країнах, у тому числі у Франції, Японії, Латинській Америці. С. Харріс опитує, як правило, 1600 чоловік, має кілька варіантів загальнонаціональної виборки, яка передбачає районування за регіонами, потім за видами поселенських утворень, за дільницями всередині цих утворень. Опитуються жителі 16-ти будинків на кожній дільниці. Як правило, у виборці пропорційно представлені люди різного віку, освіченості, груп доходу, віросповідання, чоловіки і жінки, білі і чорні.

У 1967 р. створюється Національна Рада з опублікування даних опитувань, яка вимагала, щоб при публікації обов´язково вказувалося: число опитаних, виборка, методика опитування, хто замовник і т. п. Створюється на базі бібліотеки в штаті Массачусетс Роуперівський науково-дослідний центр, де є банк соціологічних проірам і банк даних соціологічних досліджень, проведених у США.

Відкриті загальнонаціональні опитування, що проводяться спеціальними інститутами, університетськими центрами, вирізняються високим професіоналізмом, мають солідне наукове забезпечення. Проте загальнонаціональні центри складають лише 5% усіх організацій, які проводять опитування. Більшість фірм виконує замовлення приватних клієнтів з цигань ринку, комерційної діяльності і т. п. За рівнем ці дослідження часто піддаються в американській літературі справедливій критиці.

До закритих опитувань часто звертаються політичні діячі, в тому числі президенти. У 1960 р., наприклад, Дж. Кеннеді звернувся до С. Харріса з проханням зробити аналіз слабких місць у його виборчій кампанії. Харріс встановив, що релігійна належність Дж. Кеннеді дає привід для політичних спекуляцій. За порадою Харріса Кеннеді виніс це питання на широке обговорення і тим самим нейтралізував потенційних супротивників.

Р. Рейган звертався до послуг Уї´рллінга з Каліфорнії, просив визначити реакцію виборців на політичні орієнтації республіканців). .Було проведене загальнонаціональне опитування і серія регіональних опитувань. За порадою соціологів, Рейган зосередився на зовнішньополітичній програмі. Дуже активно використовували аналіз громадської думки Ф. Рузвельт, Р. Ніксон та інші. Знаменно, що результати загальнонаціонального опитування 1965 р. про ставлення до війни у В´єтнамі (коли понад 50% зазначили, що війна була помилкою) примусили президента Л. Джонсона подати у відставку.

Свого часу англійський соціолог Бенджамін Кідд заявив, що наука формування і виміру громадської думки стає основною наукою цивілізації, опануванню якою всі уряди і всі зацікавлені впливові угрупування присвятять у майбутньому свої зусилля. На прикладі США ми бачимо, як розвивалася ця наука, як розв´язувалися методологічні, методичні, організаційні питання вивчення громадської думки, як функціонує громадська думка як соціальний інститут.