5.1. Економіка як соціальний інститут

Ми вже говорили про те, що на розвиток соціальних процесів суттєво впливають уже сформовані соціальні інститути. Інституціональні форми забезпечують розвиток та переміщення соціальних груп, надають сталості й визначеності соціальним зв´язкам. На думку П. Сорокіна, соціальні інститути виконують функції соціальної циркуляції, селекції, тестування та розташування індивідів всередині соціальної будови (9, с. 393].

Економіка як соціальний інститут суспільства тісно пов´язана з його соціальною структурою. Економічні відносини визначають положення соціальних груп, закріплюють їхні глибинні соціальні зв´язки, визначають характер взаємодії. У цьому розумінні економіка символізує основу суспільства, його міцність, сталість.

Економічна сфера, її місце в системі суспільних зв´язків

Для характеристики економічних процесів та явищ у соціології використовується ціла система понять. Найширшим з них є поняття економічної сфери. За визначенням дослідників економічного життя Т. І. Заславської та Р. В. Ринкіної, "економічна сфера — це цілісна підсистема суспільства, відповідальна за виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ та послуг, необхідних для життєдіяльності людей" [11, с. 17].

Економічні явища, процеси, з точки зору внутрішніх закономірностей їхнього розвитку, вивчаються економічними науками, соціологію цікавлять місце та роль економіки в системі суспільних зв´язків.

Традиційно більшість соціологів сповідає концепцію множинності факторів, котра підкреслює, що в суспільстві активно діють різні фактори: і економіка, і політика, і духовна культура та ін. Класики соціології надавали великого значення економічним процесам. М. Вебер розглядав економічні відносини як одну з ліній, що визначають соціальну диференціацію суспільства. Е. Дюркгейм всебічно досліджував вплив розподілу праці на соціальні процеси. Однак у К. Маркса положення про роль економіки виражені яскравіше, категоричніше. Марксизм розглядає економіку як головний визначальний фактор історії. За Марксом, економічні відносини визначають всі інші види суспільних відносин. Вони складають базис суспільства, над яким здіймаються залежні від нього надбудовні форми: політичні, правові, моральні та ін. [5, б]. К. Маркс показує цю залежність, аналізуючи зміну суспільно-економічних формацій. Зміна раніше пануючих економічних відносин, наприклад, феодальних, призводить до зміни надбудовних форм, зокрема, до виникнення політичної організації капіталізму, буржуазного права тощо. З точки зору К. Маркса, ці положення підтверджує та деталізує аналіз самого капіталізму.

Марксизм, безсумнівно, визнавав зворотній вплив надбудовних форм на економіку. Ф. Енгельс у листах 90-х років минулого століття, виступаючі проти докорів в економізмі, писав, що ні він, ні К. Маркс ніколи не вважали економіку виключно визначальним фактором, що було б "смішно все пояснювати лише економікою", економіка тільки й кінцевому рахунку визначає розпиток [12].

Та оскільки К. Маркс спеціально й детально розглядав роль саме економіки, це сприяло розповсюдженню неточних трактувань, оцінок марксизму. З марксизмом і нині продовжують полемізувати з цього питання. М. Вебер, Е. Дюркгейм, Т. Веблен саме в процесі полеміки формулюють положення про ролі різних факторів. Зокрема, М. Вебер говорить про роль етики, релігії в розвитку економіки. У книзі "Протестантська етика і дух капіталізму" він показує вплив релігійної етики, зумовлений впливом протестантизму на становлення сучасного капіталізму. Т. Веблен говорить про роль психологічного та культурного факторів у розвитку економіки.

Економіка взаємодіє з іншими сферами та інститутами: політикою, правом, сімейно-побутовою сферою, системою моралі, наукою, освітою та ін.

На прикладі сучасних економічних процесів можна бачити, як зміна економічних відносин викликає потребу у відповідних змінах політичних, правових та інших форм. Поява, наприклад, нових для нашого суспільства економічних відносин, основаних на приватній власності, потребує їхнього закріплення у відповідних конституційних та інших правових актах. Поширення приватновласницьких відносин веде до змін моральних оцінок нетрудових доходів, біржових спекуляцій, посередницької діяльності, життя за рахунок процентів на вкладений капітал і т. п. Політика й право, закріплюючи нові форми господарської діяльності, можуть сприяти їхньому подальшому розвитку, а можуть, навпаки, гальмувати його, вводячи, приміром, непомірні податки і т. ін.

На кожному конкретному етапі розвитку суспільства пріоритет у взаємодії може належати будь-якій сфері, але в кінцевому рахунку саме утвердження нових економічних відносин визначає розвиток тієї чи іншої сфери, фізіономію суспільства, характер надбудовних утворень. Взаємодія сфер виражається у спільному здійсненні функцій, у взаємодії організацій та установ, нормативних систем.

Взаємодія економіки з соціальними процесами носить дещо інший характер, бо соціальне не є особливою сферою суспільства. Навряд чи можна погодитися з Т.І. Заславською, Р. В. Ривкіпою, коли вони розглядають взаємодію економіки та соціального як взаємодію сфер [І]. Тим паче, що самі автори переконливо розкривають їхні взаємозв´язки, аналізуючи соціальні механізми функціонування та розвитку економіки. Соціальні відносини вирізняються не за об´єктом впливу, а за суб´єктом. Соціальне не має власної сфери, соціальні спільноти взаємодіють у всіх сферах. Можна зробити висновок про те, що взаємодія економіки з іншими сферами здійснюється через соціальне. Економіка впливає на Інші сфери часто опосередковано через соціальні спільноти, які функціонують у цих сферах, через поведінку, діяльність цих груп.

Соціальне, соціальні механізми в економіці

Соціолог вивчає соціальне у сфері економіки: суб´єктів, носії економічних відносин, їхню взаємодію, ролеву поведінку, організаційно-нормативні форми його закріплення, соціальні механізми, що викликають функціонування, розвиток в економіці. За словами Т. 1. Заславської та Р. В. Ривкіної, соціологія у цьому смислі цікавиться економікою як полем дії соціальних процесів [1, с. 561.

На відміну від економічного підходу, при якому людина розглядається як елемент трудових ресурсів, як умова виробництва. соціологічний підхід розглядає людину як суб´єкта економічних та соціальних процесів.

Соціальна взаємодія складається у суспільстві під впливом внутрішньої та зовнішньої регуляції. Внутрішня регуляція пов´язана з потребами, інтересами, цінностями соціальних спільнот, які формуються під впливом соціально-економічного стану групи. Зовнішня регуляція пов´язана з системою керування економікою, зі сформованою культурою суспільства, з впливом різних факторів, що діють у суспільстві. Т. 1. Заславська та Р. В. Ривкіна розробляють концепцію соціального механізму розвитку економіки, дають його визначення, розкривають структуру.

Соціальний механізм — це складна взаємодія поведінки соціальних спільнот в економічній сфері та внутрішньої і зовнішньої регуляції цієї поведінки. Це складна взаємодія поведінки, її внутрішніх спонукань і факторів, що впливають на поведінку (соціально-скономічне положення груп, різних соціальних інститутів, культури і т. ін.). У всіх випадках способом функціонування соціального механізму розвитку економіки є активність суб´єкта.

У схемі структури соціального механізму виділяють ряд блоків, котрі дають змогу уявити собі основні його елементи (Див. мал. № 7).

Мал. 7. Соціальний механізм розвитку економіки

Центральний блок відображає соціальну активність соціальних груп, на яку справляють вплив соціально-економічна ситуація, культура суспільства, система керування. Результат соціально-економічного розвитку (рівень розвитку продуктивних сил, національний доход, соціальні якості робітників) впливає на положення груп та опосередковано — на активність. Результати вивчаються органами управління, які вносять корективи до розміщення груп, оплати їхньої праці, розподілу національного доходу тощо.

Культура суспільства впливає на поведінку груп, а відповідно й на результати, а через них — на управління і положення груп і т. ін. [1, с. 58 - 64].

Таким чином, соціальний механізм розвитку економіки являє собою взаємодію цілої системи взаємопов´язаних факторів.

Структура економіки як соціального інституту

Економіка як соціальний інститут має складну структуру. Її можна уявити як сукупність більш конкретних інститутів виробництва, розподілу, обміну та споживання, як сукупність інститу-ціоналізованих секторів економіки: державного, кооперативного, індивідуального.

Оскільки соціолога цікавлять соціальні механізми, що викликають взаємодію, то особливе значення має розгляд структури як сукупності елементів: економічної свідомості, економічних нормативних установлень та організацій, установ та економічних відносин.

Економічна свідомість — це погляди, погреби, інтереси, ідеї, уявлення, настрої, переконання відносно економічних процесів та явищ, власного соціально-економічного стану, про види занять, трудової діяльності, її винагороди, ставлення до професії, просування по службі та можливостей соціального переміщення, можливостей економічної самостійності та ін. Соціолога цікавить не свідомість взагалі, а функціонуюча реальна свідомість, що визначає конкретну поведінку. Масова реальна практична свідомість складна та суперечлива. В ній існують різнорідні поля, шари свідомості [З]. Вона включає базовий шар, ціннісні утворення у вигляді нових парадигм, старих та нових стереотипів та нестійкі швидко-минучі стани, що піддаються впливу. В умовах загальної кризи суспільства для свідомості характерна надзвичайна нестійкість, суперечливість. На нові складні ситуації свідомість реагує масовими неврозами, міфами спасіння, нігілізмом, песимістичними настроями.

Вербальна поведінка визначається складною взаємодією глибинних особливостей свідомості (цінностей, потреб) з поверхневими шарами. Почасти фіксуються протиріччя між ціннісними орієнтаціями та соціальними установками, останніми та реальною діяльністю.

Відбувається постійний процес іпституціоналізації економічних питань. Це виражається в утвердженні певних якостей, цінностей працівників, їхніх економічних ролей та норм поведінки. В процесі розвитку виникають багато професійних та посадових ролей, нові норми, нові організаційні структури. Так, за останні роки з´явилися, наприклад, нові ролі, пов´язані з втіленням ринкових форм. Разом з тим, відбулася девальвація економічних ролей, пов´язаних з багатоланковістю галузевого управління, і т. п.

Соціальні ролі, в кінцевому рахунку, залежать від місця соціальних груп у системі економічних відносин, від панування певного тину економічних відносин. Поведінка залежить від того, в якій системі — приватновласницьких чи відносин, що грунтуються на державній власності — виконують свої ролі соціальні групи, в умовах панування адміністративних чи економічних методів управління.

Розвиток економічних зв´язків, взаємодія ведуть до виникнення сталих економічних відносин між виробниками та споживачами, між власниками, орендарями та виробниками та ін. Нові моменти з´являються у відносинах розподілу праці, відносинах зайнятості, відносинах господарської самостійності. Змінюються й інститути планування, стимулювання, добору та розстановки кадрів, пов´язані з управлінням економікою. Це надає особливих форм економічним відносинам.

Взаємодія економічної свідомості, яка виступає у вигляді внутрішнього спонукальника економічної діяльності, із зовнішніми спонукальниками, інституціоналізованими формами та іншими факторами, складає соціальний механізм економічної діяльності та поведінки.

Функції економіки

Економіка як соціальний інститут виконує цілий ряд функцій. Всі функції спрямовані на забезпечення, функціонування та розвиток виробництва, розподілу, обміну й споживання. Маючи на увазі перш за все вплив на нові соціальні процеси, можна виділити з них як основні чотири функції.

Першою висхідною функцією є підтримка й розвиток форм суспільного розподілу праці. Це досягається за рахунок відтворення трудових ресурсів, розподілу робочих місць та перерозподілу кадрів. Реалізація цієї функції потребує гнучких механізмів розподілу та перерозподілу кадрів, забезпечення їхньої мобільності. У нинішній час відчувається дефіцит ряду професій, зокрема, робітників найвищої кваліфікації. Гостро стоїть проблема становища наукових працівників.

Друга функція — стимулююча — забезпечує посилення стимулів до праці, економічну зацікавленість до праці. Соціологічні дослідження 80-х років показали, що у повну силу працювала лише 1/3 частина працюючих. Тут позначався негативний вплив зрівняльних тенденцій в оплаті праці, погані умови, слабка організація праці. Виявом цих процесів у кваліфікованих робітників був перехід на більш прості види праці. Лише 7—10% керівників середньої ланки припускалися думки про просування угору, разом з тим 80% готові були перейти у робітники.

Третя функція — інтеграційна — виражається у забезпеченні єдності інтересів працюючих. Про значення даної функції свідчить соціальна напруга відносин. За дослідженнями 1986 р., 85% керівників середньої ланки вказали на напружений, конфліктний характер взаємовідносин на промислових підприємствах.

Четверта функція — інноваційна — забезпечує оновлення форм та організації виробництва, систем стимулювання. Інноваційні процеси залежать від того, як ставляться суб´єкти виробництва до нового, досягнень науки, який рівень і характер їхньої активності.

Ці функції здійснюються через велику кількість соціальних механізмів. Це механізми добору та розстановки кадрів, механізм розподільчих відносин, планування постачання, споживання і т. п. Ефективність реалізації функцій значною мірою залежить від рівня економічної культури суспільства, його членів.

Соціологічні дослідження економічної свідомості та поведінки різних соціальних груп

В умовах якісних змін соціально-економічних відносин особливої актуальності набувають дослідження економічної свідомості та поведінки окремих соціальних спільнот. За станом економічної свідомості можна судити про рівень зрілості соціальних груп, про розуміння власних економічних інтересів та потреб, про їхнє ставлення до новацій в економічній сфері, про готовність брати участь у нових формах господарської діяльності.

Вивчення економічної свідомості та поведінки передбачає виявлення ставлення до напрямків і форм економічних перетворень, шляхів виходу з економічної кризи, ставлення до ринку, розвитку підприємництва, приватизації, ціноутворення, особистого добробуту та ін.

Суттєвий вплив на економічну свідомість та поведінку справляє кризовий стан суспільства. Несталість, невизначеність, суперечливість об´єктивних процесів є головним джерелом суперечливості свідомості та поведінки.

Існує певна розірваність між сприйняттям ідей економічних перетворень та оцінкою явищ, пов´язаних з їх практичною реалізацією. Суперечливість свідомості виражається в тому, що респонденти, наприклад, лояльно ставляться до підприємництва "взагалі", але досить прохолодно до вже існуючих його форм, розвиток економіки багато в чому пов´язують з приватною власністю, та достатньо стримано оцінюють можливість "жити за рахунок найманої праці і т. п." Очевидно, це пов´язане з тим, що в економічній свідомості існують різні шари. Під впливом ситуації, засобів масової інформації змінюються верхні шари свідомості, у той час як глибинні шари залишаються старими, відтворюють особливості економічної культури попередніх періодів історичного розвитку.

Своєрідна роздвоєність економічної свідомості доповнюється протиріччям між орієнтаціями та реальною поведінкою. Це виявляється, зокрема, у певній інфантильності, небажанні, а часто і невмінні реалізувати на практиці нові форми економічної діяльності, котрі схвалюються та приймаються на вербальному рівні.

Позитивно оцінюючи нові форми господарської діяльності, багато хто разом з тим не орієнтується на розвиток якостей, необхідних для їхньої реалізації. Такі якості, як готовність боротися з негативними явищами, незалежність, самостійність, творчий підхід до справи, рішучість, готовність до ризику, підприємливість, помітно поступаються в оцінках та самооцінках якостям "виконавця".

Можна говорити про зростання у 90-ті роки під впливом кризи песимізму, зневіри в успіху якісних змін в економічній сфері. Спостерігається тенденція до зростання цінності спокійного, безтурботного життя, відпочинку на шкоду цінностям духовного життя, розвитку, реалізації своїх здібностей. У порівнянні з 60 — 70-ми роками відбулися різкі зміни в оцінці значення праці, її творчого характеру. Якщо у 60-ті роки орієнтація на суспільну корисність праці стійко посідала місце у першій трійці цінностей, то у 80-ті її значимість різко падає, вона зміщується на 8 місце, а в 90-ті роки — на 10 місце за тією ж шкалою цінностей.

Соціологічні дослідження 90-х років дали змогу побачити динаміку масової соціальио-економічної свідомості в умовах становлення ринкової економіки.

Якщо на ранніх стадіях якісного оновлення суспільства ставлення до ринку носило непевний і непослідовний характер, зокрема, неточністю відрізнялися уявлення про приватну власність (її плутали з особистою), її перспективи, то вже у 1990 році були зафіксовані досить чіткі та виразні уявлення про соціально-економічні процеси. У 1991 р. (регіональне дослідження) 26% опитаних харків´ян зазначили, що ринок — єдино можливий шлях розвитку [З]. За даними всеукраїнського опитування громадської думки у травні 1994 р., 29,7% підкреслили, що необхідний повний перехід до ринку, 21,5% висловилися за зміни в цьому відношенні, 31,1% підкреслили, що необхідно повернутися до старих відносин [3, 7].

Усе більше місце в масовій свідомості посідає підтримка розвитку підприємництва. У травні 1994 р. 22,4% опитаних повністю схвалювали його розвиток, 21,5% скоріше не схвалювали, ніж схвалювали. Повністю або частково не схвалювали понад 30%.

Показником готовності населення прийняти ринок є схвалення перспективи працювати у приватника. Таких було по Україні у 1992 р. 47%, у 1994 р. — 37%. Більшість опитаних у 1994 р. підтримує передачу у власність житла (75%), землі (65%), дрібних підприємств (54%). Ставлення до приватизації та підприємництва залежить від віку. Позитивне ставлення до приватизації крупних підприємств, наприклад, спостерігається лише в групі до 26 років, до підприємництва — до 50 років.

За певним злетом проринкових настроїв (1990 — 1991 рр.), пов´язаним з юнацьким романтизмом та надіями всіх поколінь, у 1992 р. приходить період, коли переважають більш тверезі міркування, меншою стає кількість молодих людей, які збираються піти в бізнес, менше тих, хто хотів би працювати на приватних підприємствах, тих, хто обстоює інвестиції іноземного капіталу.

У Росії, наприклад, з травня 1992 р. по червень 1993 р. відсоток проринково настроєних людей зменшився на 6% [4]. Дослідження 1994 р. в Україні свідчать про те, що суспільство повертається до характеристик свідомості, характерних для 1991 року.

У цілому в економічній свідомості жителів і України, і Росії переважає орієнтація на перехід до ринку. Половина опитаних підкреслила, що перехід до ринку — правильний шлях для майбутнього. 1/3 стійко стоїть на антиринкових позиціях. Перше місце серед "ринковиків" посідають підприємці, комерсанти і т. п. Друге місце — студенти вузів, далі військовослужбовці, керівники, спеціалісти, кваліфіковані робітники. У другій групі — "антиринковиків" — колгоспники, особи, зайняті працею низької кваліфікації, пенсіонери. Очевидно, на розвиток ринкових орієнтацій справляють суттєвий вплив освіченість та впевненість у своїх професійних здібностях. Антиринкові орієнтації переважають серед людей, що мають неповну середню освіту, непрацюючих пенсіонерів та осіб, зайнятих некваліфікованою працею.

Для економічної свідомості повсюдно характерна суперечливість, яка виражається у тому, що визнання необхідності переходу до ринкової економіки поєднується з вимогами посилення державного контролю за цінами. Показові у цьому відношенні дані соціологічного дослідження в Україні. Більшість пенсіонерів та осіб похилого віку (71%) виступає за наведення порядку, за контроль над підприємництвом (51%), за нормативний розподіл продуктів (23%). У вікових групах до 40 років вихід з кризи пов´язували з регуляцією економіки.

Можна спостерігати певну динаміку ставлення до економічної системи. Відбувся перехід від невизначеності до розмежування, а потім до байдужості. В 1994 р. у більшості ставлення до економічної системи носить прагматичний характер. 53% заявили: "Мені байдужа система, важливо, щоб вона забезпечувала високий рівень життя". Найбільше ця позиція характерна для старших вікових груп. 9% висловились за капіталізм, 14% — за соціалізм, 15% віддають перевагу для України своєму власному шляху розвитку.

У масовій свідомості відбувається боротьба різних уявлень про соціальну справедливість. Ідеї зрівняльної справедливості мають у нашій країні давні традиції. Вони були характерними для патріархального суспільства і тоталітарної держави. Не можна не бачити, що зрівняльні настрої, установки гальмують перехід до нових методів і форм господарського та соціального життя, пов´язаних з конкурентністю, з розвитком підприємливості. За даними загальноукраїнського опитування 1994 р., 1/3, як і раніше, вважає несправедливим, якщо одні одержують занадто багато, інші занадто мало. Разом з тим, розвивається й інше розуміння — 47% уже зазначають, що без відчутної різниці в оплаті не може бути зацікавленості в роботі, 19% не знали, що відповісти.

Не подолані й утриманські настрої. Як і раніше, більшість переконана, що не вони самі, а держава повинна вирішувати їхні життєві проблеми. Проблеми стимулювання трудової діяльності завжди приверти увагу соціологів. У кінці 70-х років вони зафіксували зрушення загальної спрямованості інтересів особистості з сфери суспільно-виробничої до сфери сімейно-побутової та споживчої активності. Свідченням зростаючого відчуження праці було послаблення традиційних і матеріальних, і моральних стимулів. Значення стимулу набуває самостійність, ініціативність діяльності, самоутвердження особистості, міжосібне спілкування, які дістають все більшої ваги в умовах різноманітності видів діяльності товарів та послуг. Зростає значення інноваційної діяльності керівника.

Більшість опитаних у 90-х роках підкреслюють своє тяжке матеріальне становище, соціальну незахищеність. Про особливо тяжке становище ведуть мову представники старших вікових груп та безробітні. За даними 1994 р., близько половини дорослого населення України тією чи іншою мірою не вдоволені своїм становищем у суспільстві, третина не знає, як визначити своє становище. Задоволеність виявляють лише 16%. 3/5 населення невдоволені тим, що вони одержують від суспільства. При цьому соціальне відчуження характерне для всіх соціальних груп. Звідси підвищена тривога, наростання песимістичних настроїв, конфліктних ситуацій.