2.2. Податкова система Європи

Податкові системи та податкова політика в Європі будувались за прикладом Римської імперії, з одночасно поступовою її зміною. Поділ праці і розвиток міст держави наближались до рубежу середньовіччя. На цьому етапі виникли податки на виробництво (або промислові податки), на всі види діяльності, крім сільськогосподарської (земельний податок справлявся окремо). У торгівлі поширилися митні збори й непрямі податки. «Фіскальний розквіт» того часу характеризувався величезною кількістю узаконених поборів. До податкової бази потрапив широкий спектр об´єктів, навіть такі безглузді й екзотичні, як: штраф за перевищення будинком установлених розмірів (податок на повітря), подимний податок та податок на нерухомість, який вперше був запроваджений в Англії. Його розмір обчислювався залежно від кількості вогнищ, а згодом — від кількості вікон, або розраховувався за довжиною фасаду, що істотно вплинуло на архітектуру Європи.

Збір грошей був у руках відкупників, які називали на торгах найвищу ціну за право збору чергового податку й у такий спосіб відкуповували його, намагаючись при цьому отримати максимальний прибуток за рахунок комісійних. Це призводило до значних зловживань, і загалом уся система оподаткування викликала напруженість усередині держав і призводила до непокори громадян. Середньовічний філософ Фома Аквінський називав податки «узаконеною формою грабежу». Розмаїття податків і свавілля влади при їх справлянні не сприяли накопиченню коштів скарбниці, а, навпаки, стали істотним гальмом економічного зростання.

Англійський філософ Френсіс Бекон (1561-1626 рр.) у своїй знаменитій праці «Досліди або настанови моральні й політичні» писав: «Податки, що справлені за згодою народу, не так послаблюють його мужність... Йдеться зараз не про гаманець, а про серце. Подать, що справляється за згодою народу або без неї, може бути одинакова для гаманців, але не одинакова її дія на дух народу».

На рубежі XVII - XVIII ст. це замкнене коло спробували розірвати в Європі, яка почала прогресивно мислити, поступово переходячи до простішої, раціональної, зрозумілої й стабільної податкової системи. На той час у європейських державах вже переважно сформувався розвинутий чиновницький апарат, який давав змогу реалізувати їх наміри. Але протиріччя все одно залишалися, адже, за словами французького письменника і вченого Шарля Луї Монтеск´є, ніщо так не потребує стільки мудрості й розуму, як визначення тієї частини, яку у підданих забирають, і тієї, яку їм залишають.

У Франції справлянням податків та їх розподілом займалися особи, які контролювалися комісарами, за якими були закріплені території. Вища законодавча база належала парламенту держави. В той же час окремі міські та сільські громади мали можливість викупити собі автономні права на справляння та розподіл податків. Але в подальшому всі проблеми, пов´язані з системою оподаткування перейшли до короля, який встановлював податки і контролював їх розподіл.

Видатний шотландський економіст і вчений XVIII ст. Адам Сміт вперше зробив спробу науково обґрунтувати теорію оподаткування. Він стверджував, що податки для платника — ознака не рабства, а волі.

В Англії на чолі фінансового управління знаходився король. Але для встановлення нових податків король повинен був отримати згоду парламенту (ця система збереглася в Англії до цього часу). В Англії були вперше введені акцизи, хоча їх дія була обмежена лише одним роком і мала тимчасовий характер.

У XVIII ст. Європа вже могла пишатися раціональною системою справляння податків, які поділялися на прямі та непрямі. Із непрямих особлива роль відводилась акцизу. Процедура його сплати була простою і прозорою. Зазвичай акциз справлявся безпосередньо біля міських воріт виключно з усіх товарів, що ввозилися й вивозилися. Іноді цим податком обкладались товари, що ввозилися в країну. Таким чином, звільнялися від справляння акцизу товари, що експортувалися. Розміри акцизу коливалися зазвичай від 5 до 25 %. Це свідчить про відсутність наукового обґрунтування розмірів ставок акцизу, а подібні «перегини на місцях» в певній мірі стримували розвиток торгівлі.

Найбільше розповсюдження акцизи знайшли в Німеччині. Зокрема у 1810 р. вже існували акцизи більш як на 500 видів товарів. Особливістю податкової системи Німеччини було зниження митних тарифів, що сприяло розвитку високими темпами вільної торгівлі.

З прямих податків основна маса припадала на подушне й прибутковий (від них звільнялося дворянство й духовенство). Буржуазія й селянство віддавали державі у вигляді прямих податків 10 - 15 % усіх своїх доходів.

Отже, в країнах Європи характерна поява податкових систем, що містили у собі прямі і непрямі податки. Податки стають основним джерелом доходів бюджету держави. Ж. Боден (1530 -1597 рр.) класифікував доходи держави таким чином:

• домени;
• військова здобич;
• дарунки дружніх держав;
• збори із союзників;
• доходи від торгівлі;
• мито із ввозу та вивозу;
• данина з підкорених народів.

З розвитком економічної теорії розширились знання щодо джерел формування державних доходів. Тому історичні форми оподаткування трактувались дещо інакше.

А. Сміт у своїй класичній роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» виокремив принципи оподаткування у чотири основні групи:

1) принцип справедливості — громадяни кожної держави мають брати участь у підтримці своєї держави по можливості та відповідно до доходів, які вони одержують під охороною держави;

2) принцип визначеності — податок, що сплачується громадянами, має бути відомий платнику й усім, хто захоче знати;

3) принцип зручності — будь-який податок має стягуватися у зручний час і спосіб для платника;

4) принцип економії — будь-який податок має бути побудований так, аби витрати на його вилучення були мінімальними.