8.4. Реалізм — історично-конкретна форма художньої свідомості

З 40-х pp. XIX ст. романтизм поступився місцемреалізму — більш конкретно життєвому і соціально-аналітичному методу. Навідміну від романтизму реалізм — це мистецтво «втрачених ілюзій», жорсткоїдійсності і суду над нею.

Реалізм (від франц. realisme— дійсний)— напряму літературі та мистецтві, який сповідував необхідність правдивого відображеннядійсності. Його зародження відноситься до 20—30-х pp. XIX ст.

Період з кінця 40-х до 1871 р. у європейськомуобразотворчому мистецтві — час найвищого розквіту так званого критичногореалізму. В Англії — найбільш розвиненій на той час в економічному відношеннікраїні — процес складання критичного реалізму, особливо в літературі, намітивсяраніше.

Слід зазначити, що термін «критичний реалізм»виник при дослідженні літератури XIX ст. і стосовно літератури вінадекватніший, ніж стосовно просторових мистецтв. Творчість великих реалістів,що увійшли до європейського мистецтва у 40—60-ті pp. XIX ст., ширше за своїмзначенням і повністю не вичерпується цим поняттям. Відмова від романтичноїпіднесеності підсилила пафос звернення мистецтва до об´єктивної реальності.Широта охоплення явищ соціальної дійсності, безпосереднє відображення їїсуперечностей, показ умов життя народних мас, пошуки нового типу позитивногогероя — усе це стало новим етапом у розвитку світового мистецтва.

Розвиток реалізму відбувався не одночасно і врізних країнах набував різних форм. Слід також відзначити, що у деяких народівЄвропи, зокрема в тих, що вели боротьбу за свою національну незалежність, формикритичного реалізму розвинулися у пізніший час. У їхньому мистецтві сильнішезвучали мотиви, пов´язані з романтизмом, зі ствердженням національноїсамобутності, зі зверненням до славних сторінок своєї історії (Чехія,Словаччина, Угорщина, частково Польща). У країнах Південно-Східної Європи, щознаходилися під турецьким ярмом (Болгарія, народи Югославії) або ледве віднього звільнилися протягом першої половини XIX ст. (Греція, частково Румунія),перші три чверті століття — це час лише поступового відродження національноїкультури, її перших кроків.

Провідне місце в літературі реалізму належитьроману. Продовжуючи розпочате романтиками руйнування граней між жанрамилітератури, творці реалістичного роману органічно сплітали епічне начало зліричним і драматичним. Включення драматизму в оповідний жанр дало В. Г.Бєлінському право говорити про народження «драми у формі повісті і роману».

Найповніше реалізм був представлений у Франціїтворчістю письменників О. де Бальзака і Стендаля, в Англії — Ч. Діккенса, вРосії — Л. Толстого, Ф. Достоєвського. Загалом реалізм пройшов етапи формуванняза законом прискореного художнього розвитку, коли митці починали свій творчийшлях як романтики, а згодом переходили на позиції реалізму. Саме це булохарактерним для творчості В. Гюго, О. Пушкіна, М. Лєрмонтова.

Для образотворчого мистецтва реалізму 40—60-хpp. показовою є поява творів, що дають конкретний критичний аналіз реальності(«Людина з мотикою» французького живописця Мілле, «Каменярі» француза Курбе), ітворів, що гротескно-сатирично викривають реальні умови соціального життя(живописні й графічні твори французького художника Дом´є).

Кризові явища в європейській культурі другоїполовини XIX ст. призвели до пошуку нових засобів вираження. Так, реалістичнатенденція в літературі і мистецтві поступово трансформувалася в натуралізм (відфранц. Naturalisme і лат. natura — природа) — напрям у європейському мистецтвіостанньої третини XIX ст., для якого характерна пильна увага до характерулюдини в її соціальному та біологічному аспектах, фактографічне відтворення повсякденності.Прихильники цього напряму покладалися на визначальний вплив долі, жорсткої зумовленостіповедінки людини соціальним середовищем, побутом, спадковістю. Провіднимтеоретиком цього напряму був письменник Еміль Золя («Гроші», «Жерміналь»).