6.6. Українське культурне піднесення (кінець XV — перша половина XVII ст.)

У другій половині XIV ст. більша частинаукраїнських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. Українаоб´єдналася з Литвою в одній державі як рівна з рівною. Самі литовці називалиїї Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське. Це найповнішевідповідало національному та територіальному складу нової держави. Українські,білоруські та частково російські землі становили 9/10 загальної площікнязівства.

Населення українських земель не чинило опорулитовським князям. Останні дотримувалися на захоплених землях правила: «Мистарину не рушимо; а новини не вводимо». Місцеві руські феодали зберегли своїволодіння. Самі землі — Чернігово-Сіверщина, Київщина, Поділля — залишилисьавтономними.

Зберегла свої позиції в Литовському князівствіправославна церква. Українські землі під литовською зверхністю не зналисуспільної боротьби на релігійному ґрунті. Володарі Литви виявлялитолерантність щодо різних конфесій. Вона сформувалась усією історією цієїдержави, що виступала своєрідним буфером між православним Сходом і католицькимЗаходом.

Дещо інша ситуація склалася на руських земляхПольського королівства. Тут позиції католицтва були значно міцнішими, ніж уЛитовській державі. І хоч і тут православні користувалися свободоювіросповідання, їхня конфесія розглядалася як нижча за католицьку. Ознакоюцього було оподаткування православного духовенства, обмеження окремих культовихвідправ, церковного будівництва. Але останній Ягеллон — польський король івеликий князь литовський Сигізмунд II Август — в 1563 р. зрівняв у правахшляхту католицького і православного віросповідань. Цим задовольнялися становіінтереси останньої та закладалися підвалини унії 1569 р.

За рішеннями Люблінської унії 1569 р.українська шляхта зрівнювалася в правах із польською та литовською. її вимогибули мінімальними. Вона виступала за збереження всіх існуючих привілеїв,свободи віросповідання і руської мови в офіційному діловодстві.

Фактично українська еліта у 60—70-х pp. XVIст. не мала можливостей маневрувати. Вона була поставлена перед необхідністювибору між ягеллонською Польщею та Московською Руссю. Польща була країною здосить прогресивним конституційним устроєм, обмеженою королівською владою,гарантованими політичними свободами та становими привілеями, відносноюрелігійною толерантністю, самобутньою ренесансною культурою, що не могло неприваблювати українську еліту. Оцінюючи цей вибір з сучасної точки зору,необхідно визнати його продуманим, реалістичним і навіть мудрим. Здавалося,польська політична система з її відкритим і гнучким характером мала майбутнє.Однак відхилення від цієї моделі та відмова від релігійної толерантностінаприкінці XVI — на початку XVII ст. призвели до глибокої кризиПольсько-Литовської держави.