6.4. Архітектура італійського Відродження

Чи не з романської доби італійські митціінтуїтивно шукали форм ясних, міцних, раціонально впорядкованих ірозчленованих?

В Італії ці пошуки стимулювалися тим, що булизбережені численні античні римські пам´ятки. Після кількох століть, протягомяких їх споглядали з байдужістю, до них раптово зріс інтерес. Набагато раніше,ніж в образотворчих мистецтвах, в архітектурі почали з´являтися будівліпроторенесансного типу. Це, наприклад, церква Сан Міньято у Флоренції абофлорентійський баптистерій (хрещальня). За конструкціями ці споруди щедоготичні, суто романські. Однак у них уже є прикметні особливості. По-перше, удекоруванні фасадів використовувалися деталі античного ордеру — колони іпілястри з коринфськими капітелями. По-друге, стіни суцільно облицьованімармуровими плитками (тому стиль цих споруд називають інкрустаційним).Мармурова інкрустація надає їм дуже своєрідного вигляду: увесь фасад чіткорозкреслений на прямокутники різної величини, які сполучаються з колами йдугами арок. Пропорційні співвідношення цих плиток не пов´язані з тектонікоюсамої споруди. Тут є лише графічний символ доцільності, розчленованості,пропорційності. Інкрустаційний стиль визначає лад ясних і співмірних до людиниформ (це характерно для Відродження). Тому цю романську архітектуру Італіївважають проторенесансною за духом.

Проторенесансна архітектура заперечувалаготичну ідею неоглядного простору, що зростає в усі боки. Простір членувався навиразні, завершені зони.

Зачинателем архітектури Раннього Відродженняза традицією вважається Філіппо Брунеллескі, що працював у Флоренції у першійполовині XV ст. Він був творцем світської за духом архітектури. Елементиантичного ордеру в цього майстра переосмислені по-новому, перетворені упривабливу декорацію. Найхарактерніші його будівлі — капелла Пацці з легкимпортиком і Виховний дім у Флоренції. У Виховному домі весь нижній поверхоформлений у вигляді привітної відкритої лоджії-галереї. Тип лоджії зпівкруглими арками й широко розставленими тонкими колонами згодом поширився вархітектурі внутрішніх дворів ренесансних палаццо. Ці палаццо, переважнотриповерхові, складені з грубо отесаних (рустованих) камінних квадрів, з фасадувиглядають доволі суворими. Притому їх внутрішні двори були вельми вишукані.

У кінці 60-х — на початку 70-х pp. XV ст.архітектором Філіппо Брунеллескі був зведений славнозвісний купол собору СантаМарія дель Фьоре. Цей купол, що урочисто височить над містом, визначив силуетФлоренції. Архітектора вважають автором нового стилю, оскільки він уперше вивівордер на фасад споруди. З античним ордером він повівся цілком вільно, знайшов уньому нові можливості для вираження нового змісту. Брунеллескі надзвичайноглибоко проник у сутність античної ордерної архітектури та її художніможливості.

Наступний важливий етап у розвитку нової мовиренесансної архітектури пов´язаний з іменем Леона Баттіста Альберті. Цей митецьбув пристрасним шанувальником античності, прагнув не тільки відродити античнуманеру, але й перевершити древніх. Кожна його споруда — сміливий експеримент яку сфері типології будівлі, так і у творчому осмисленні архітектурної мовиантичності, у створенні на її основі нових прийомів художньої виразності.Найбільш яскраве нововведення в його творчості, яке мало великі наслідки, —застосування ордеру в усіх трьох ярусах традиційного фасаду флорентійськогопалаццо, що до того часу втратив середньовічну недоступність.

Альберті вперше запропонував для церковногофасаду (у двох варіантах) античний мотив тріумфальної арки, який згодом буввикористаний у найрізноманітніших контекстах. У церкві Сант-Андреа у Мантуї зїї пілястрами великого ордера і високою аркою-нішею мотив арки має класичнийхарактер, а в церкві Сан-Франческо у Ріміні він став основою світського образу,в якому легко впізнавали місцевого тирана Малатести. Бічні стіни цієї останньоїспоруди — чудова, суто римська за монументальністю аркада — виказує своєренесансне походження хіба що у витончених деталях. Альберті вважав, що ордер —гарна прикраса для стіни. Осмисленню зв´язку ордера зі стіною присвятивАльберті свої теоретичні праці.

На початку XVI ст. центр архітектури змістивсядо Риму — столиці папської держави. Тут працював видатний архітектор ВисокогоВідродження Донато Браманте. У Римі ордер і його різні сполучення зі стіною таарками віртуозно використовувалися цим архітектором для характеристикипростору. Це виявилося у композиції величезного двору Бельведеру, що спадаєтрьома терасами до Ватиканського двору. Прагнучи досягти суто римської величі,Браманте сполучив тут риси античної вілли, театру й форуму. Бельведер ставприкладом виключно винахідливого сполучення стіни, ордеру й аркад.

Ще одна програмна споруда Браманте — йоговласний палац у Борго, поряд із Ватиканом (згодом він був знесений, відомийлише за малюнками і гравюрами). Урочисто, як фанфари, звучали спарені півколонина його могутньому цоколі, створюючи образ відкритого й розкішного помешканнязнатної людини доби Чінк-веченто.

Будівництво палаців для старої і новоїаристократії — одне з першочергових завдань у розвитку ренесансної архітектури.Міські палаци спочатку мали вигляд фортець, оскільки виконували й оборонніфункції. їхня ознака — простота композиції, поверхи були послідовнорозчленовані карнизами. Верхня частина завершувалася особливо сильним карнизом,що іноді помітно виступав (Палаццо Пітті у Флоренції, 1458; Палаццо Строцці,1489; Палаццо Гонді, 1490).

Поступово відбувалося пластичне збагаченняфасадів. Засвоєння ордерної системи у трьохярусному типі Палаццо Відродженнязавершилося у Палаццо Канчеллерія— першій римській забудовізагальноіталійського значення. До будівництва цієї споруди архітектор Брамантепідключився, коли вже два поверхи були зведені. Він надав композиціїзавершеного вигляду, добудувавши третій ярус, який визначив ритмічнузакономірність палаццо. Ця споруда вражає незвичним простором, стіна верхньогоярусу ніби виростає з легких аркад. Складна пластична і разом із тим просторовакомпозиція пов´язана воєдино різноманітністю використання ордеру, який вільновзаємодіє зі стіною.

Наступний період у розвитку ренесансноїархітектури пов´язаний із Венецією. Найвидатнішими архітекторами, що працювалитут на початку XVI ст., були Палладіо і Сансовіно. Ціла доба відділяє Брунеллесківід Палладіо. Це не тільки різниця форм і формальних прийомів, це цілий шлях,що пройшла архітектурна думка за це дивне століття, з 1400 до 1500 pp.Архітектура створювала новий простір, нові образи витісняли образи готичногоСередньовіччя, скориставшись уроками античності.

Архітектура Палладіо відзначена дивнимбагатством прийомів і віртуозним знанням деталей. Палладіо з небаченою до ньогомайстерністю висунув на перший план проблему фасаду споруди. АрхітектураПалладіо — це торжество одного будинку, міського палацу або заміської віллибагатого аристократа. І в цьому окремому будинку фасадна стіна відіграє рольносія архітектурного задуму. Одна з найбільш вражаючих будівель цього майстра—Палаццо Кьєрікаті у Віченці, що є незвичним для Відродження варіантомдвохярусного палацу. Фасад у цій споруді домінує. Це досягається включенням донього глибоких лоджій — суцільної лоджії галереї у нижньому поверсі та двохбічних кутових лоджій у верхньому. Це новий для Відродження тип фасаду-галереї.Площина стіни зберігається лише у середній частині верхнього поверху, депроміжки між колонами заповнені двома рядами вікон. Ця ідея фасаду згодом буларозвинена у творчості багатьох архітекторів.

Одночасно з Палладіо у Венеції працювавархітектор Сансовіно. Він також використовував засоби класичної ордерноїархітектури, причому не тільки в окремих спорудах, а й у містобудуванні.Сансовіно завершив композицію ансамблю міського центру. Тут виявилося новеставлення не тільки до простору, а й до засобів його художньої характеристики.Найяскравіший приклад — зв´язок площі Сан Марко з Пьяццеттою та бібліотека СанМарко з двома ярусами ордерних аркад. В останній споруді практично не можнавизначити, де проходить основна площина фасаду. Елементи ордера настількисоковиті, що, здається, вони складають єдине ціле зі скульптурними горельєфами,які вкривають усі залишені непрофільованими поверхні.

Переломне значення для архітектури ПізньогоВідродження мала зведена у Римі церква Іль Джезу. Заснована вона у 1568 р. запроектом архітектора Віньойоли. Після його смерті керівництво будівельнимироботами перейшло до Джакомо делла Порта. Він розвинув ідеї свого попередника.Побудову церкви, що стала головним вогнищем єзуїтського ордену, закінчено у1584 р. Новаторство цієї споруди виявляється, у першу чергу, в її новомуставленні до оточення, у новому задумі архітектурного ансамблю. Церкварозташована не відокремлено від оточення, а тісно прилягає до обширної спорудиєзуїтської колегії, включаючись до її загального масиву. Одна з бічних стінцеркви — проста й сувора, обмежена вузьким провулком; головний же фасад церквивиходить на кут невеликої площі, внаслідок чого основна точка зору на фасад(включаючи й купол) відкривається не спереду, а з кута. Так створено зв´язокбудівлі з оточуючим простором, враження безперервного руху, що стане типовимдля архітектури бароко.