6.2. Соціально-економічні й духовні перетворення в Європі XIV—XVI ст.

Зміна історичних формацій в європейськихкраїнах. Відродження — це загальноєвропейське явище, пов´язане з переходом відоднієї суспільної формації до іншої, від феодальної до капіталістичної. У науцізакріпилося твердження, що доба Відродження — це найбільша з революцій, які до тихпір пережила Земля. Від розуміння сутності цієї революції залежить визначенняхарактеру Відродження та людей цього часу і, насамперед, найяскравішихвиразників доби — титанів Відродження1.

Історичне тло доби Відродження. Для країнЄвропи це була доба великих потрясінь, найдинамічніший і найбурхливіший періоду їхній історії. 24 травня 1453 р. турецький султан Мухаммед ІІ штурмом узявКонстантинополь, столицю Візантійської імперії. Ця подія знаменувала кінецьсередньовічного періоду історії. Високовчені греки, що втекли після падінняВізантії від турецьких загарбників, оселилися у Німеччині і Франції, алеголовним чином в Італії. У цей час Західна Європа «тонула у крові» черезміжусобні війни. Англія мало не загинула внаслідок суперечки, що отримала поетичнуназву «війна Червоної та Білої троянд». У Франції король Людовик XI рубавголови непокірних васалів — таким чином він прагнув «прибрати до рук»напівнезалежні володіння численних французьких герцогів. У Німеччині ворогувалиміж собою багаточисельні князьки, які не визнавали влади імператора, томукраїна переживала жорстокі війни. На Піренейському півострові також точиласяборотьба. Дон Карлос ворогував із власним батьком, аррагоно-наваррським королемХуаном П через материнський спадок. Кастильські королі вели непосильну боротьбуз грандами: останні домагалися повної незалежності. Італію розоряли і своївласні, і чужі загарбники. Вона перебувала у стані роздрібненості і складаласяз багатьох князівств і республік, що виборювали одне в одного клаптики землі.

В Італії процес суспільного розвитку проходивінакше. Тут процвітала торгівля, що привертала капітали. У відносинах зсусідами силу кулачного права замінила дипломатія. Уперше після того, якантична цивілізація впала, знову популярним став розум. Версальський двір, щовважався ідеалом блискучого суспільства, був тільки відблиском італійськоївитонченості вдач. В Італії була встановлена академія філософії, відновленібенкети Платона в особливому залі, де розмовляли без чинів і етикету, збиравсяцвіт ученості і мистецтва.

Життя йшло весело й шумно, будинки і палацимеценатів ставали місцем невимушеного спілкування. Італійці віддавали перевагублискучому розуму, художньому смаку і не дуже дотримувалися формальностей.

Отже, зовнішні й громадянські війни булиісторичним тлом доби Відродження. Революційні зрушення, пов´язані зі зміноюформацій, врешті-решт вилилися в Німеччині у Велику селянську війну 1526 р. інародний рух на чолі з Томасом Мюнцером, тобто у першу європейську буржуазнуреволюцію. У цьому ж XVI ст. відбулася й друга буржуазна революція уНідерландах, яка спричинила утвердження у цій країні капіталістичного ладу.

Перетворення у духовній сфери 3 того часу,коли «бюргерство зламало міць феодалізму», почалося помітне зрушення у культурій науці. Революційні перетворення у духовній сфері були частиною цього гострогой різнобічного процесу загальноєвропейської революційної ситуації, пов´язаної звідносно тривалим процесом зміни формацій. У кожній країні цей процес мав своїособливості. В Італії вирішальне значення мала революція у культурі, яку такожспричинили соціально-економічні зрушення у цій країні. У загальноєвропейськомумасштабі культура італійського Відродження справила революційний вплив на іншієвропейські країни — Францію, Німеччину, Польщу. Німецька Реформація вплинулана Італію та її реформаційний рух.

Освічені греки, що оселилися в Європі післяпадіння Константинополя, посіли почесне місце в університетах Італії, Франції йНімеччини. Вони дали поштовх і новий напрямок науковим працям своїх учнів іпослідовників. Усі вони викладали грецьку мову, науково обробляли грецькуграматику й уперше переклали кращих класиків своєї батьківщини. Завдяки їхнімзусиллям навчальна й наукова діяльність європейських університетів дужепожвавилася. З цих оновлених університетів почали виходити талановитівинахідники, обдаровані вчені, видатні художники, сміливіреформатори-мислителі.

Всесвітньо-історичне значення італійськогоВідродження полягало у тому, що революційний переворот в ідеології збігся учасі з аналогічним за силою її значущістю революційним переворотом у літературій образотворчому мистецтві.

Розвиток науки. У добу Відродження виникаєсучасне природознавство, котре йшло пліч-о-пліч з пробудженою новою філософією.Розвиток ремісництва і промисловості породили ткацтво, годинникарство, млини,металургію, алкоголь, безліч нових інструментів. Стала можливоюекспериментальна наука. Ці століття дали людству порох і вогнепальну зброю(гармати, бомбарди), доменний процес видобування заліза, залізниці, осушенняболіт, будівельну справу, підзорну трубу, мікроскоп, оптику, дзеркала зі скла,рятувальний пояс, вітромір.

Географічні відкриття епохи — це й розвитокметеорології, зоології, ботаніки, фізіології людини. Удару по релігійномусвітогляду завдали астрономічні відкриття: на місце геоцентричної системиПтоломея прийшла відкрита Коперником геліоцентрична система. Усі церковні силиополчилися на «Коперникову єресь» (серед них і протестанти на чолі з Лютером).Розвиток механіки та оптики, хімії й медицини (до цієї епохи належить відомийлікар і хімік Парацельс), зародження геології — усе це теж Відродження.

Однак у ті самі часи — і процеси над відьмами,й захоплення магією, астрологія, містика, ворожба на картах. Усі лідери новоїнауки (І. Ньютон, П. Лаплас та ін.) займалися астрологією, алхімією тощо. Алемагія й астрологія були своєрідною противагою теологізуючому баченню світу,його схематично-логічному сприйняттю. Будучи дуже поширеною і в епохуСередньовіччя, магія вийшла з підпілля культури і, прибравши новий вигляд,висунула інше уявлення про світ, що ґрунтується на визнанні єдності реальності,не тільки гармонійно впорядкованої, а й сповненої імпульсів різноманітних життєвихенергій. Праця людини, здатна перетворити «земне місто», уявлялася якневичерпна можливість, як уміння підпорядковувати собі всі природні сили.Людина-мудрець у творах Джордано Бруно, Томазо Кампанелли, Френсіса Бекона,Готфріда Лейбніца та інших натурфілософів пізнього Відродження постала у ролівсемогутнього мага. У цьому розкривалось відчуття єдності буття і мислення,властиве ренесансному світорозумінню.

Перехідний характер доби Відродження. ДобаВідродження була перехідною у більшості країн, що через неї пройшли. У цю добупереходу від Середньовіччя до культури Нового часу у літературах європейськихкраїн виникли і сформувалися індивідуальні стилі.

Національну класичну форму Ренесанс отримав,насамперед, в Італії. Індивідуальні стилі Петрарки й Боккаччо стали усередньовічній, феодально-роздрібненій Італії першими європейськиминаціональними стилями, тобто естетичними формами, у яких народ пізнавав себе,свою цінність і своє історичне значення. Ренесанс — це класичний національнийстиль літератури Італії. Петрарка був першим гуманістом Європи, видатнимписьменником, поетична мова і стиль якого стали мірою і зразком для усієїнаступної італійської літератури аж до XX ст. Тому доба Відродження в Італії,на відміну від Англії, Франції, Іспанії, Німеччини, не була тільки перехідною:вона створила самодостатні, до певної міри абсолютні, загальнолюдські, ідеологічній естетичні цінності.