3.3. Культура Стародавнього Єгипту

(2900—300 pp. до н. є.) — наочний цьомуприклад. Одним з вирішальних факторів розвитку давньоєгипетської цивілізаціїбули природно-географічні умови — це вузенька смуга родючої землі, що тягнетьсяза течією Нілу на північ до дельтового оазису, та безплідна пустеля навкруги.Як у давні часи, так і тепер, у родючій частині, що складає лише 3,5 відсотківтериторії, проживало 99,5 відсотків населення. Давньоєгипетська держава виниклав останні століття IV тис. до н. є. На цей час сформувалася ієрогліфічна(священна) та ієратична (спрощена) система писемності, художній канон,релігійні уявлення.

Визначальним фактором давньоєгипетськоїкультури була насичена магією й тотемістичними пережитками релігія. Богизабезпечували впорядковане існування світу, складовою якого була людина.Єгиптяни розробили вчення про безсмертя душі. Вони вважали, що смерть — це лишетимчасове розлучення душі з тілом, а тому намагалися якнайдовше зберегти йогочерез бальзамування. Фараон для єгиптян як предмет поклоніння був живимбожеством. Саме слово «фараон» у перекладі означало «великий дім». Фараон мігбрати у потойбічне життя усіх, хто був йому там потрібен, решта відходила унебуття.

В епоху Старого царства (2755—2255 pp. до н.є.) розпочинається будівництво знаменитих єгипетських пірамід. Перша грандіознацарська усипальниця у формі ступінчатої піраміди, яка отримала назву мастаба,що означає лавка, була побудована для фараона Джосера його верховнимсановником, а також архітектором і лікарем славнозвісним мудрецем Імхотепом. Зафараонів Хеопса, Хефрена й Мікерина було здійснено будівництво найвеличнішихпірамід Єгипту. Так, висота піраміди Хеопса становила 146,5 м, а довжинасторони платформи — 230 м, вона складалася з 2 млн 300 тис. кам´яних блоківсередньою масою 2,5 тонни. Точність припасування блоків була такою, що між нимий зараз не можна просунути лезо ножа. З часом будівництво пірамід поступовозанепадає, але у Фаюмській оазі, за античними джерелами, було побудованограндіозну споруду — лабіринт з тисячею приміщень, галерей і коридорів. Цевідбувалося уже в епоху Середнього царства (2134—1784 pp. до н. е.), яка неслау собі й інші зміни. Канонічність художнього мислення в образотворчомумистецтві спочатку розвивалася у ритуально-релігійному контексті, наприклад,статуя сидячого фараона втілювала, передусім, священну силу і могутність, а непортретну індивідуальність, зображення простої людини виконувалося схематично —голова та кінцівки зображувалися у профіль, тулуб і очі — в анфас, фігуричоловіків замальовувалися теракотовим кольором, жінок — білим або жовтим.Поступово скульптура втрачає канонічну офіційність, зображення фараонів теперуже не образи божества, а правителів, стурбованих долею своєї держави.Аналогічні почуття передають скульптурні портрети сановників та нижчихадміністраторів. Таким чином, було започатковано нову мистецько-культурнутрадицію — художній реалізм. У цю епоху учені обчислили поверхню кулі,сформулювали уявлення про функції мозку в організмі.

Епоха Нового царства (1570—1070 pp. до н. є.)була найвищим піднесенням Єгипту. Самобутнім явищем цього періоду стала такзвана «давньоєгипетська Реформація», пов´язана з ім´ям фараона Аменхотепа IV.Прагнучи обмежити владу жерців, він звів складну релігійну систему до культуєдиного бога Атона й узяв собі офіційне ім´я Ехнатон («бажаний Атону»), перенісстолицю держави з Фів у збудоване за власним планом місто Ахетатон. Змінився іхарактер мистецтва: посилилася увага до окремої людини, зазвучали мотивимилування природою й насолоди життям. Образи людей стали більш живими йдинамічними. Це скульптурні зображення самого Ехнатона та його родини й цариціНефертіті. Але вже за життя наступника Ехнатона — Тутанхамона жерці повернулисвій статус, відновили культ Амона, столицею держави знову стали Фіви. Занепалиноваторські тенденції культури.

Таким чином, традиційність, самодостатність іконсерватизм давньоєгипетської культури зумовили майже незмінний характер цієїцивілізації протягом трьох тисячоліть її існування.