Порушення прав людини та воєнні злочини за Римським статутом Міжнародного кримінального суду внаслідок агресії російської федерації: особливості документування громадськими правозахисними організаціями

Збройна агресія російської Федерації призвела до вчинення окупаційними військами значної кількості воєнних злочинів. Більше того, окупанти використовують воєнні злочини як одну з тактик ведення війни. Однак воєнні злочини, як і злочини проти людства повинні бути зафіксованими, щодо них повинно бути проведено розслідування, а винні особи притягнуті до відповідальності. Саме тому, Українська Гельсінська Спілка з прав людини, Харківська правозахисна група та Центр громадянських свобод створили Глобальну ініціативу для притягнення до відповідальності за міжнародні злочини «Розірвати коло безкарності за воєнні злочини Росії» (коротка назва - «Трибунал для Путіна»). Ініціатива передбачає документування доказів і фактів, які можуть становити воєнні злочини.

В міжнародному гуманітарному праві, зокрема в Женевських конвенціях (1949 р) визначається, які саме діяння можна віднести до воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Більше того за Женевськими конвенціями та Додатковим Протоколом I (1977 р.) держави-учасниці взяли на себе обов’язок проводити розслідування, переслідувати у судовому порядку або видавати осіб, які ймовірно вчинили або наказали вчинити серйозні порушення прав людини, воєнні злочини та злочини проти людяності.

В свою чергу, Римський статут Міжнародного кримінального суду [1] передбачає поширення його юрисдикції на злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини, злочин агресії. І, зокрема, за такі види воєнних злочинів, як вбивства та поранення цивільних осіб, зникнення та вивезення осіб, пошкодження, знищення цивільних об’єктів, побиття, зґвалтування, каліцтво, утримання у заручниках, артобстріл, авіаобстріл, обстріл цивільних осіб та об’єктів із стрілецької зброї, привласнення майна цивільних осіб тощо.

Втім, імовірно, в коло уваги Міжнародного кримінального суду, як показує практика його діяльності, потрапляє лише частина осіб, винних у вчиненні воєнних злочинів. Саме тому, йдеться про формування окремого трибуналу в рамках діяльності ООН для проведення суду як над особами, які вчиняли воєнні злочини, злочини проти людства чи акт агресії, але і тих, як підбурювали до них.

Таким чином, для формування такого трибуналу, існує необхідність комплексного збору інформації про воєнні злочини, злочини проти людяності, злочин агресії та злочин геноциду. Інакше кажучи, питання документування воєнних злочинів, це не лише справа правоохоронних органів України чи міжнародних інституцій, але і безпосередньо інституцій громадянського суспільства в Україні. Отже, наявність різних систем документування інформації про воєнні злочини - є засобом покращення якості збирання такої інформації. Серед цих систем: документування воєнних злочинів громадськими організаціями, розслідування в рамках національних кримінальних процедур, міжнародні розслідувачі, серед яких, зокрема, міжнародна слідча комісія Ради ООН з прав людини.

Документування воєнних злочинів громадськими організаціями нерідко зіштовхується з проблемою заборони фото та відеофіксації наслідків бомбардувань та обстрілів. Розраховувати доводиться на фотографії, які розміщають органи влади або на фотографії, які зробили мешканці постраждалих будівель або журналістські репортажі, місць які постраждали. Нерідко такі фото і відео розміщуються через тривалий час від самої події.

На жаль, інформація про воєнні злочини не завжди потрапляє в мережу Інтернет. На територіях, які перебувають під окупацією така інформація достатньо прихована. Однак документування в будь-якому випадку буде недостатньо ефективним, якщо будуть відсутні свідчення потерпілих осіб.

Які ж інструменти використовуються для збирання інформації? Методи ОБШТ - збирання інформації з відкритих джерел, спілкування з потерпілими, відеозапис свідчень та інтерв’ю потерпілих (наприклад, діяльність ГО «Євромайдан БОБ»). Окремий вид документування - самодокументування, коли особа самостійно заповнює бланк або форму, в якій потрібно відповісти на низку питань та надіслати відповідні фото або копії документів. Наприклад, на першій сторінці сайту Української Гельсінської спілки з прав людини (www.helsinki.org) є відповідна форма, яку може заповнити кожен, хто має інформацію про воєнний злочин.

Так на сьогодні документаторами ініціативи «Трибунал для Путіна» зафіксовано більше 9000 записів [2].

Втім, якщо завданням правоохоронних органів зафіксувати воєнні злочини, то завдання, яке стоїть перед інститутами громадянського суспільства - показати масштабність воєнних злочинів та особистий вимір жертв воєнних злочинів та потерпілих. Варто зазначити, що збирання доказів правоохоронними органами повинно враховувати не лише національні процесуальні вимоги, але мати на увазі перспективу розгляду окремих справ в міжнародних судах або трибуналах.

Документування воєнних злочинів в рамках глобальної ініціативи «Розірвати коло безкарності за воєнні злочини Росії» (коротка назва «Трибунал для Путіна») - це діяльність до якої може і повинен долучитися кожен, хто став свідком воєнних злочинів та злочинів проти людяності, вчинених під час війни російської федерації проти України або має власні має фото/відео наслідків таких злочинів.

Для високої ефективності такої діяльності має бути вирішена низка питань. Серед них, узгодження діяльності з документування з правоохоронними органами, забезпечення захисту персональних даних та обмеження доступу до зібраної інформації, верифікація зібраної інформації, узгодження її з іншими системами збирання інформації.

Остаточною метою такої діяльності є формування Г енеральною асамблеєю ООН спеціального трибуналу по Україні, до компетенції якого входив би розгляд як воєнних злочинів, так і притягнення до відповідальності осіб винних в злочинах проти людяності, геноциді та агресії проти України.