Особливості реалізації конституційного права на кваліфіковану юридичну допомогу юридичним особам і органам публічного влади

В умовах воєнного стану суттєво змінюються окремі положення зв’язані з наданням юридичної допомоги юридичним особам і органам публічної влади. Конституційне право на надання кваліфікованої юридичної допомоги реалізується не лише щодо громадян як фізичних осіб. Важливе значення має забезпечення юридичної допомогою юридичних осіб, включаючи органи державної влади та місцевого самоврядування.

На відміну від надання юридичних послуг громадянам, де основну роль відіграють інститути адвокатури та нотаріату, у юридичному забезпеченні діяльності бізнесу та влади перевага надається внутрішнім юридичним службам і зовнішнім консалтинговим юридичним особам.

У зв’язку з цим процес здійснення приватного, поза адвокатським консалтингом, обслуговування юридичних осіб - це явище сучасне, що розвивається. Юридичні особи здатні подбати про якість юридичних послуг через здатність до корпоративного самоврядування. Якщо штатний юрист або юридична служба корпорації не справляються з обов’язками, керівництво має право застосувати до дисциплінарні стягнення або вдатися до звільнення. Якщо зовнішня консалтингова компанія надає неякісні юридичні послуги, розриваються цивільні правовідносини чи застосовуються цивільно-правові санкції порушення приватноправових зобов’язань.

Якщо у штаті юридичної служби перебуває кілька досвідчених юристів, таке поєднання надає корисний вплив на управлінський процес. У системі адвокатури чи нотаріату такий стан суспільних відносин заборонено законодавством.

Інша причина полягає в широті спектра юридичних послуг для юридичних осіб. Потреби громадян у юридичній консультації менш широкі, піддаються класифікації та стандартизації. Звернення до адвоката кримінально- правової спеціалізації мотивується прагненням уникнути кримінальної відповідальності або домогтися зниження кримінально-правової санкції; звернення до адвокатів цивільно-правової спеціалізації або нотаріусів мотивується потребою збереження та примноження майна.

Це стимулює наймання юристів різної спеціалізації (юрист-фінансист, юрист-цивіліст), причому юристів кримінальної спрямованості юридичної особи не наймають. У разі виникнення загрози притягнення до кримінальної відповідальності запрошується адвокат.

Ще одна причина полягає у підвищеній платоспроможності корпорацій. Серед громадян є платоспроможні особи, але їхня частка серед фізичних осіб настільки мала, що не надає істотного впливу на структуру та організацію адвокатури і нотаріату, хоча їх послуги, в середньому, не належать до дорогих. Юридична особа має фінансові можливості.

Остання причина полягає в об’єктивній потребі юридичних осіб у наданні юридичної допомоги. З погляду цивільного, податкового та трудового права юридичні особи змушені вдаватися до правового консалтингу, оскільки не може функціонувати, якщо не укладає угоди, не сплачує податки, не наймає персонал.

Специфіка діяльності корпорацій передбачає додаткові сфери юридичного обслуговування. Наприклад, при юридичній особі концертної діяльності потрібні юристи в галузі авторського права, у будівельних фірмах - юристи у сферах земельних і містобудівних відносин. Це істотно впливає на конституційний механізм права надання юридичної допомоги.

Правильним був би варіант інтерпретації ст. 59 Конституції України коли термін «кожен» не має прив’язки до фізичних осіб, а ключове значення має потреба у юридичній допомозі [1]. Якщо юридичні особи різних організаційно- правових форм, органи державної влади та місцевого самоврядування відчувають потребу у наданні допомоги юридико-консалтингового характеру, законодавець відповідно до Конституції зобов’язаний створити інституційні гарантії надання такої допомоги.

Виникає проблема відокремлення статусу штатних юристів, юридичних служб і приватних юридичних консультацій, які не входять до системи адвокатури та нотаріату. Їм мають надати адміністративно-правові та процесуальні гарантії доступу до збору доказів, прийому посадовими особами, ознайомлення з документами та матеріалами. Їх статус має бути прирівняний до статусу адвокатів, які здійснюють юридичну допомогу в адміністративних і цивільних справах. У кримінальному судочинстві допускається винятковість прав адвокатів, неприпустимість наділення правами та обов’язками штатних юристів, юридичних служб корпорацій та приватних юридичних консультацій, які не належать до системи адвокатури.

Правовий консалтинг юридичних осіб частково врегульований чинним законодавством. Цивільний процесуальний кодекс України встановлює, що відносини юридичних осіб ведуть у суді їх органи [2]. Повноваження даних органів надаються законом, іншими правовими актами чи установчими документами. Справи юридичних осіб у суді можуть вести представники. Представництво у суді підпорядковується загальним правилам цивільно- процесуального представництва, крім адвокатів.

Спеціальний статус представників юридичних осіб мають патентні повірені (правова охорона результатів інтелектуальної діяльності та засобів індивідуалізації), арбітражні керуючі (справи про неспроможність (банкрутство) юридичних осіб, професійні спілки, їх юридичної особи та об’єднання (охорона трудових і службових відносин).

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи юридичної особи можуть вести в суді одноособовий орган управління юридичної особи або уповноважені особи [3]. Допускається представництво юридичних осіб у суді, яке підпорядковується загальним правилам представництва. Щодо органів державної влади та органів місцевого самоврядування є право керівників органів, поряд з представниками виступати в суді від імені цих органів.

Господарсько-процесуальне законодавство пропонує досить лаконічне нормативне рішення - відносини юридичних осіб ведуть у господарському суді їхні органи [4]. ГПК допускає особливий статус патентних повірених та арбітражних керуючих.

Порівняльний аналіз наведених законоположень цивільно- процесуального, адміністративно-процесуального та господарсько- процесуального законодавства, з погляду реалізації положень ст. 59 Конституції, дозволяє сформулювати гіпотезу про необхідність стандартизації та уніфікації правового регулювання надання юридичної допомоги юридичним особам.

Незначні розбіжності норм ЦПК України, КАС України та ГПК України у частині ведення справ юридичних осіб у судах не можуть бути виправдані специфікою цивільно-процесуальних, адміністративно-процесуальних і господарсько-процесуальних відносин.

Відповідно до адміністративно-процесуального закону від імені органів державної влади та органів місцевого самоврядування в суді справи можуть вести керівники.

Органи державної влади та місцевого самоврядування є учасниками цивільного та господарського процесів. Аналогічне судження можна сказати щодо передбаченої адміністративно-процесуальним законодавством норми про право лише органів управління юридичних осіб вести справи в суді.

Чинне законодавство потребує відповідної уніфікації. Заслуговує на особливий розгляд механізм надання правової допомоги органам державної влади та місцевого самоврядування. Дана група суспільних відносин потребує особливого правового регулювання.

Принцип поділу влади об’єктивно спричиняє конфлікт інтересів публічно-правового характеру, що визначає необхідність гарантій відокремленості юридичної допомоги даним особам. Діє закономірність, як у кримінальному процесі - розбіжність матеріально-правових та процесуальних інтересів сторін обвинувачення та захисту, у цивільному процесі - інституційний конфлікт інтересів позивача та відповідача.

Юридична допомога суб’єктам публічного права потребує додаткових гарантій на рівні закону. У законах слід встановити правило, що кожен орган державної влади або орган місцевого самоврядування, відповідно до публічно - правового статусу, повинен мати в штаті хоча б одного юриста, у разі потреби - юридичний відділ або управління, які перебувають в адміністративному підпорядкуванні керівника відповідного органу. Не допускається подвійне підпорядкування юристів чи юридичних структурних підрозділів органам, які мають відокремлену компетенцію та перебувають у стані інституційної конкуренції через конституційний принцип поділу влади.

Список використаних джерел:

1. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. ШГ. https://zakon.rada.gov.uaЛaws/show/254%D0%BA/96-вр#Text

2. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 16.03.2004 р. № 1618-УІ. ШГ. https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1618-15#Text

3. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 06.07.2005 р. № 2747-ІУ. ШГ. https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/2747-15

4. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 06.11.1991 р. № 1798-ХІІ. ШГ. https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/1798-12