Інформаційна безпека, публічний інтерес та характер ризиків: співвідношення категорій

Досліджуючи питання видів інформаційної безпеки, слід, перш за все, розглянути інформаційну безпеку сфери публічного адміністрування, в якій, власне, і закладається підґрунтя інформаційної безпеки інших суб’єктів суспільних відносин. Відносини, що складаються у сфері публічного адміністрування, спрямовані на забезпечення публічного інтересу. Категорія «інтерес» є надзвичайно широкою, цей термін вживається у різних сферах суспільних відносин, маючи різні значення [1, с.57].

Під публічним інтересом ми розуміємо сукупність цілей, прагнень, потреб, які виникають у фізичних та юридичних осіб у процесі їх діяльності (життєдіяльності), задоволення яких потребує здійснення суб’єктами публічного адміністрування юридично значущих дій. Отже, ті учасники суспільних відносин у сфері публічного адміністрування, які не мають статусу посадових осіб органів державної влади і місцевого самоврядування, можуть бути фізичними особами, представниками громадянського суспільства, суб’єктами господарської діяльності тощо. Для кожного з них реалізація свого публічного інтересу за участю органів публічного адміністрування породжує ситуацію ризику, ситуацію можливого виникнення інформаційної небезпеки.

Отже, інформаційна безпека сфери публічного адміністрування, на нашу думку, уявляє собою складову національної інформаційної безпеки, яку, на наш погляд, можна представити як сукупність інформаційної безпеки законодавчої і судової влади, а також інформаційної безпеки органів публічного адміністрування (як сукупності органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування). При цьому, відповідно до специфіки функціонування органів публічного адміністрування, загрози інформаційній безпеці у їх діяльності можуть мати як зовнішній, так і внутрішній характер.

Інформаційна безпека сфери публічного адміністрування може також бути класифікована за характером ризиків. Якщо ризики носять технологічний характер і стосуються безпеки обладнання та програм, використовують поняття «кібербезпека». У Законі України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» кібербезпека розуміється як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави під час використання кіберпростору, за якої забезпечуються сталий розвиток інформаційного суспільства та цифрового комунікативного середовища, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних і потенційних загроз національній безпеці України у кіберпросторі [2].

Невдалість вказаного легального визначення значним чином утруднює його розуміння, оскільки більшість його складових потребує окремого тлумачення. Так само було б доцільно для цілісного сприйняття розмежувати категорію «кібербезпека» з категорією «інформаційна безпека». На нашу думку, кібербезпека є складовою інформаційної безпеки, поряд з особистою та корпоративною інформаційною безпекою.

Слід сказати, що проблеми підвищення рівня інформаційної безпеки є надзвичайно важливими у сучасний період реформування системи публічного управління. Вирішення цих проблем потребує використання низки заходів політичного, економічного, технологічного, соціально-психологічного характеру. Проте, на нашу думку, саме право має стати тією інтегруючою категорією, яка органічно поєднає різновекторні складові інформаційної безпеки, надасть останній структурований характер, дасть змогу кожному суб’єкту правовідносин у сфері публічного адміністрування розуміти коло своїх прав та обов’язків, а також міру своєї юридичної відповідальності за порушення правових приписів.

Це вимагає кардинального удосконалення як інформаційно-правових актів, так і законодавства у сфері публічного управління, оскільки цінність теоретичних положень може бути втілена у площину правовідносин лише за допомогою відповідних змін у правовому регулюванні. Вказане потребує створення несуперечливого правового забезпечення інформаційної безпеки, достатньо гнучкого, щоб відповідати викликам часу, і, й той же час, такого, що відповідає принципу правової визначеності (для попередження довільного тлумачення змісту правових норм та відмови від їх виконання внаслідок надмірної складності використовуваних правових конструкцій і термінології). На нашу думку, це має відбуватися шляхом конкретизації обов’язків органів публічної влади у досліджуваній сфері, а також встановлення заходів юридичної відповідальності за невиконання відповідних правових приписів.