§2. Походження виховання, його становлення як усвідомленого цілеспрямованого процесу

Найважливішим джерелом вивчення походження людини, найдавніших етапів її історії слугують матеріали археологічних розкопок. Відтворення історично-культурних процесів, що відбувалися на ранніх етапах історії людства, ґрунтується насамперед на використанні даних етнографії, яка збирає й описує предмети та явища матеріальної і духовної культури різних народів. Особливе значення в даному випадку мають праці вчених і мандрівників XVIII-XIX - початку XX ст., які описали життя і побут аборигенних народів Австралії, островів Полінезії, Далекого Сходу, внутрішніх районів Сибіру, індіанських племен Південної і Північної Америки та інші, які перебували на первісній стадії розвитку. Навіть в умовах сучасної постіндустріальної епохи збереглися оазиси, до яких не дійшла цивілізація. Етнографічні паралелі дозволяють за принципом аналогії реконструювати деякі важливі історично-культурні явища первісної епохи.

У глибинах народної пам’яті зафіксовані вікові звичаї і традиції, у тому числі й педагогічні, у формі різноманітних зразків усної народної творчості: пісень, казок, легенд, билин, прислів’їв і тощо. Ці форми пам’яті народу своїми джерелами мають стародавні пласти культури, в яких сконцентрована і споконвічна мудрість народного виховання. Педагогічна думка і виховні традиції кожного народу відображають багатогранну історію його духовно-морального життя, є важливим підґрунтям у справі відтворення загальної картини виховання в найдавніші періоди історії людства.

При розгляді питання про походження виховання в радянській історико-педагогічній літературі тривалий час була традиційна критика таких концепцій походження виховання, як еволюційно-біологічна (Ш.Летурно, Дж.Сімпсон, А.Еспінас), яка історію виховання і самого суспільства розглядала з точки зору еволюції людського роду, зводила виховну діяльність людей первісного суспільства до інстинктивної турботи про своїх нащадків, яка спостерігається у вищих тварин; або психологічна (П.Монро), що пояснює походження виховання наявністю у дітей інстинктивно-несвідомого прагнення наслідувати дорослих.

Не заперечуючи певної послідовності між формами організації розумової діяльності деяких вищих тварин і людини, навряд чи можна погодитися з тими дослідниками, які вважають, нібито відмінність між людиною і твариною може бути зведена до кількісних характеристик. Вони міркують приблизно так: якщо людина виготовляє і використовує знаряддя праці, то у деяких тварин також спостерігаються зачатки навичок виготовлення їх; люди будують житло, греблі - і бобри створюють подібні споруди і т.д. У таких міркуваннях нехтується відмінність людини від тваринного світу, не береться до уваги, що кількісні зміни в даному випадку перейшли в якісні, обумовивши розрив поступовості, стрибок від тварини до людини і принципова відмінність проявів їх діяльності. Критика таких підходів має свої підстави, оскільки в них не розкривається соціально-історична обумовленість походження виховання. Саме виховання як поняття в одному випадку занадто біологізується, в іншому - його походження пояснюється причинами переважно психологічного характеру. Проте не слід повністю ігнорувати згадані концепції. Вміщені в них спостереження і висновки доцільно враховувати при осмисленні пройденого людиною природно-історичного шляху: від царства тварин - до світу людського суспільства.

Близько 3 млн. років тому з тваринного світу - загону приматів - відокремилась гілка гомінідів. Вона була початковою формою еволюції предків людини - австралопітека та прадавніх людей - архантропів і палеоантропів.

Розмірковуючи про процес формування людини і подолання на цьому шляху твариноподібних форм життя,

І.П.Павлов відзначав, що при цьому мав місце і процес розвитку виховання, який, як і всі інші форми існування людини, лише поступово пробивався крізь твариноподібні форми в умовах формування соціуму. Крок за кроком протягом мільйонів років відбувалися перетворення властивої інстинктивної турботи батьків про нащадків і властивого нащадкам інстинкту наслідування механізму передачі соціальної спадщини культури, попередніх поколінь.

На цьому величезному хронологічному інтервалі можуть бути позначені лише основні етапи - своєрідні опорні пункти на шляхах антропогенезу: від 1,5 млн. до 300-200 тис. років тому в праобщинах архантропів і від 300- 200 тис. до 45-35 тис. років тому в праобщинах пелеоан- тропів - збирачів і мисливців - починається поступовий перехід від первісних твариноподібних форм діяльності до справжньої людської праці.

Ця динаміка простежується на етапі палеолітного розвитку людини. У межах Євразійського регіону первісні люди з’явилися в ранньому палеоліті: близько 700 тис. років тому цей регіон охоплював Крим, Кавказ, Середню Азію; 500-300 тис. років тому він охоплював також Придністров’я і Сибір. Перші основи власне трудової діяльності людини виявляються в пізнішому палеоліті. Тогочасні обробки каменю відрізняються вже стабільністю форми і функціонального призначення знарядь, що свідчить про вдосконалення рухового апарату і суттєві зміни, які відбувалися у свідомості прадавньої людини. Очевидно тоді ж виникає і примітивна виразна мова. Варто звернути увагу на взаємодію біоморфологічного розвитку людини з її знаряддєвою діяльністю: праця приводила в рух всі природні сили людини.

В общинах палеоантропів удосконалювались способи виготовлення знарядь праці і полювання, інші види колективно-групової діяльності. Загальна еволюція господарської діяльності сприяла збільшенню й урізноманітненню харчового раціону, поліпшенню загальних умов життя. Поряд з тимчасовими таборами почали з’являтися постійні стоянки. Створювалися більш сприятливі умови для збільшення чисельності дітей, продовження періоду дитинства, збереження бажання нездатних брати участь у виробництві людей похилого віку.

Все це в історичній перспективі сприяло виникненню умов, необхідних для зародження власне виховання. Разом з тим, розширення емпіричного досвіду діяльності з допомогою знарядь праці викликало потребу в його збереженні й продовженні. У результаті цих двох взаємопов’язаних явищ дітей почали залучати до трудової діяльності разом з дорослими. У цій спільній праці, яка виявлялася у підтримуванні вогнища, приготуванні їжі, збиранні їстівних плодів і коренів, участі у риболовлі тощо, що було доступно дітям і літнім людям і що об’єднувало їх у відокремлені групи і здійснювався розвиток дітей та підлітків.

Раннє залучення дітей до господарської праці було обумовлене бідністю і монотонністю життєвого циклу в первісну епоху, низьким рівнем розвитку засобів виробництва. Не можна не відзначити, що в умовах зростання народжуваності в турботі старших про підростаюче покоління відбувались якісні зміни: виховання дітей стає колективною справою, а передавачами підростаючому поколінню накопичених у суспільстві традицій і досвіду стають представники старшого покоління.

Однак, у цей час ще були відсутні спеціальні прийоми та організаційні форми виховання, а виховання не відокремлювалося від спільної праці. Тому в даному випадку можна говорити лише про тенденції, які свідчать про зародження найпримітивніших форм виховання: повністю був відсутній спеціально організований процес навчання і виховання; виховний вплив здійснювався як безпосередній і переважно спонтанний вплив на дитину навколишнього середовища. Проте ця спільна праця дітей і дорослих набувала з боку старших повчально-спрямувального характеру у відповідності з поступово усвідомлюваними ними завданнями і кінцевим результатом. З другого боку, дитяче наслідування поведінки дорослих у побуті, спільній праці, в іграх якісно відрізнялося від тваринних форм: тут спостерігається вже

усвідомлена цілеспрямована діяльність, яка передбачає вольові зусилля і певну систему соціальних зв’язків. Варто відзначити, що виховні відносини з моменту їх виникнення ґрунтувалися на активності та самостійності підростаючого покоління.

Так розпочався процес зародження власне людських форм виховання з метою передачі не тільки досвіду господарської діяльності, а й відтворення необхідного типу особистості, який відповідав існуючому досвіду господарювання. Навчально-спрямувальний образ дій об’єктивно вимагав і певного способу його організації. У цьому процесі формування виховання зароджувалися власне педагогічні акти: кожне покоління навчалося у попереднього і з цією метою формувалася суспільна традиція передачі і наслідування набутих навичок.

Зі встановленням загальної господарської діяльності і певних соціальних зв’язків відбувалося якісне перетворення одержаного в спадщину від тваринного світу інстинктивного механізму турботи батьків про нащадків і притаманного нащадкам інстинкту наслідування в соціальний механізм людського досвіду.

Загалом, можна зробити висновок, що разом зі свідомою цілеспрямованою трудовою діяльністю людей зароджується й виховання як один з її видів.