9.1. Поняття захисту прав та законних інтересів суб’єктів ї господарської діяльності

На етапі формування ринкових відносин в Україні питання щодо захисту прав власності регулюються великою кількістю законодавчих актів. Це пов’язано з тим, що за останні роки прийнято цілу низку законодавчих актів ринкової спрямованості, які розроблялися поза кодифікованими системами господарського та інших галузей права, що викликало суперечності між ними. Удосконалення законодавства з питань захисту прав власності суттєво впливає на формування ринкових відносин та створення сприятливого економічного середовища для розвитку підприємницької діяльності в Україні. Право на захист – це вид і міра можливої поведінки суб’єктів права щодо захисту своїх прав.

Виконання суб’єктами підприємницької діяльності своїх завдань і функцій забезпечується державою – політичними, економічними та юридичними гарантіями, встановленням сприятливого правового режиму їхньої діяльності. З цією метою в законодавчому порядку визначається їх компетенція, правове становище, внаслідок чого вони можуть бути учасниками державних, адміністративних, трудових, цивільних, господарських, господарсько-процесуальних та інших правовідносин.

Суб’єкти господарювання мають право брати участь у цивільному судочинстві як суб’єкти захисту своїх прав та інтересів, оскільки вони виконують державні, колективні та громадські інтереси.

Виконання суб’єктами господарської діяльності зазначених функцій забезпечується сукупністю господарсько-процесуальних засобів, що визначають їх цивільну правосуб’єктність, гарантують їхню участь у процесі, спрямованому на захист майнових та немайнових інтересів суб’єктів.

Реалізація суб’єктивних господарських прав щодо захисту прав власності суб’єктів господарювання здійснюється на основі таких цивільно-правових принципів:

Непорушення прав та інтересів інших осіб.

Забезпечення захисту прав власності.

Дозволеність всього, що не заборонено законом.

Захист прав суб’єктів господарювання здійснюється господарськими судами і в окремих випадках – загальними судами. Ст. 1 Господарського процесуального кодексу України передбачає право звернення до господарського суду усіх юридичних осіб, а також громадян, які займаються підприємницькою діяльністю. Господарському суду підвідомчі також спори за участю іноземних фірм, організацій та громадян-підприємців, які знаходяться на території іншої держави.

До компетенції господарського суду відносяться: економічні спори між організаціями, громадянами-підприємцями, незалежно від їх відомчої приналежності, які виникають у зв’язку з підписанням договорів, зміною їх умов та невиконанням зобов’язань.

Основні спори вирішуються в судовому порядку. Господарський суд є однією з гілок судової влади (поряд із загальними судами), на яку законом покладено здійснення правосуддя у господарських відносинах. Він є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами.

Організація і діяльність господарського суду визначаються Конституцією України, Законом України “Про господарський суд”, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами нашої держави, а також міждержавними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.