7.2. Суспільство і сучасна глобалістика

В усі часи видатні мислителі наполегливо шукали і шукають шляхи утвердження серед людства "вічного миру", "загальносвітового дому", "єдиного світового простору". У цих пошуках соціальна філософія завжди виконує світоглядницьку, методологічну та інтегративну функції. У сучасних умовах зусилля філософів і вчених зосереджені на трьох основних групах проблем.

Перша група включає глобальні проблеми, пов´язані з відносинами між основними соціальними спільнотами людства (Схід і Захід, багаті і бідні країни, мир і війна, справедливий міжнародний економічний порядок тощо). Ці проблеми називають інтернаціональними.

До другої групи належать проблеми, зумовлені взаємодією суспільства і природи (енергетична, сировинна, екологічна тощо). Вони пов´язані з обмеженістю можливостей довкілля витримувати навантаження антропогенного характеру, тобто спричинене діяльністю людини.

Третя група включає проблеми, зумовлені системою "людина — суспільство" та розвитком особистості (моралі, освіти, охорони здоров´я, динаміки народонаселення тощо).

Нині внаслідок посилення нерівномірності соціально-економічного й науково-технічного розвитку, а також інтернаціоналізації суспільної діяльності та інтеграції людства всі ці проблеми набули планетарного характеру. Так чи інакше вони зачіпають інтереси всіх людей, але не можуть бути повністю вирішеними в межах окремих держав і навіть географічних регіонів. Вони — глобальні (фр. всезагальний та лат. земна куля), є сукупністю загальнолюдських проблем, від вирішення яких залежить соціальний прогрес і збереження земної цивілізації.

Глобальні проблеми комплексні. Вони взаємно зумовлюють одна одну, тому успішне вирішення їх ізольовано одна від одної неможливе, їх наукове дослідження може бути ефективним за умови співробітництва філософів і вчених різних спеціальностей, представників різних суспільних, природничих і технічних наук, на засадах діалектичної методології та використання таких методів наукового пізнання соціальної дійсності, як системний підхід і, особливо, глобальне моделювання.

Ідея глобального моделювання виникла наприкінці 60-х — початку 70-х pp. XX ст. Біля її витоків стояли відомі у всьому світі вчені Дж. Форрестер, А. Печчеї, Б. Янг, Г. Тімман, М. Моїсеєв та ін. Особливу роль у розробленні цієї ідеї відіграв створений у 1968 р. Римський клуб — міжнародна громадська організація, метою якої було поглиблення розуміння особливостей розвитку людства в епоху науково-технічної революції.

Метод глобального моделювання полягає у теоретичній імітації динаміки глобальних процесів за допомогою математичних моделей і комп´ютерної техніки. Він дає можливість враховувати величезну кількість параметрів світового розвитку і па цій підставі виявляти віддалені наслідки сучасних дій. У 1972 р. група вчених на чолі з Д. Медоузом у доповіді Римському клубові оприлюднила результати своїх досліджень, згідно з якими за умови збереження тенденцій світового розвитку, які па той час виявилися, людство може зазнати загальної катастрофи вже в першій чверті третього тисячоліття.

Об´єктивний науковий аналіз сучасних глобальних проблем, хоч завершеним його не можна вважати, дає змогу людству зрозуміти тс, що гору має взяти почуття сучасності, тобто причетності до всього важливого, що відбувається у світі тепер, почуття відповідальності за розвиток подій у паші дні. Ці почуття невіддільні від почуття історії: причетності до минулого своєї вітчизни і всього людства, відповідальності за їх майбутнє. Одне почуття називають горизонталлю сучасності, інше — її вертикаллю, яка йде від минулого до теперішнього і майбутнього. Кожна людина має розглядати себе як точку перетипу цих координат, як живе осереддя, втілення зв´язку усіх часів. Якщо людство хоче вижити, воно має реально оцінювати гостроту загальнолюдських проблем, орієнтуватися па довгочасну перспективу їх вирішення.

Складність і багатоплановість суспільного життя створюють значні труднощі для його теоретичного пояснення. Воно завжди становить деяке поєднання матеріального та ідеального, об´єктивного і суб´єктивного, стихійного і планомірного. У суспільстві діють люди, яким притаманні свідомість і воля. їхні вчинки завжди цілеспрямовані незалежно від того, як вопи здійснюються — обдумано чи під впливом пристрасті. У діях людей є і тс, що ніколи не входило до їхніх намірів, а мета і результати їхньої діяльності часто не збігаються. Визначити причини такого феномену і вказати шляхи гармонізації всіх компонентів суспільної системи має філософія.