1.3. Філософія — суспільству і суспільство — філософії

Філософія у суспільстві виконує декілька найважливіших функцій. Функція (лат. звершення, виконання) — філософська категорія, що характеризує такий взаємозв´язок двох (групи) об´єктів, коли зміни в одному з них супроводжуються змінами в іншому. На її підставі потім склалися поняття "функціональність", "функціональний підхід", "функціонування".

Функції філософії всеосяжні. Вони об´єднуються у дві групи: світоглядні і методологічні. Світоглядні — це функції філософії як теоретичної основи світогляду людей. Поняття "філософія" і "світогляд" не тотожні. Світогляд навіть сучасних індивідів, різних соціальних груп і верств населення може бути не філософським, а, наприклад, міфологічним, релігійним, містичним тощо. Філософським він стає тоді, коли погляди, уявлення, переконання та ідеали базуються на теоретичному світорозумінні. До світоглядних у філософії належать гуманістична, соціально-аксіологічна, культурно-виховна та відображувально-інформативна функції.

Гуманістична функція філософії відображає гідність особистості, її права на свободу, щастя, вияв усіх своїх здібностей, на життя в суспільних умовах, що гарантують всебічний гармонійний розвиток. Філософія допомагає людині стати справжньою людиною. Філософія проголошує благо людини, принципи рівності і справедливості нормами стосунків між людьми.

Соціально-аксіологічна функція філософії полягає в розробленні вчення про цінності; про суспільний ідеал, тобто образ мсти; про способи мислення та діяльність людей у створенні системи суспільних відносин та її компонентів, які відповідають потребам та інтересам особистості, соціального суб´єкта в цілому.

Реалізація філософією своєї культурно-виховної функції відбувається в процесі її впливу на формування у індивідів якостей культурної особистості, захисту їх від поверхових та вузьких рамок повсякденного мислення, оволодіння ними діалектичним стилем мислення, залучення до філософської думки; усунення між людьми комунікативних бар´єрів, що виникли у зв´язку з їхньою професійною спеціалізацією.

Відображу вально-інформативну функцію філософія виконує в процесі формування у суспільстві світогляду, що відповідає рівню розвитку науки, історичної практики та інтелектуальних вимог людини; збирання, аналізу, переробки інформації та її концентрації у філософських поняттях, категоріях, законах.

До методологічних функцій у філософії належить обґрунтування способів і прийомів організації різноманітних видів діяльності, методів і методик досягнення справжнього і практично ефективного знання. Це евристична, координуюча, інтегруюча та логіко-гносеологічна функції.

Евристична функція (грец. евристика — відшукую, відкриваю) філософії сприяє зростанню наукового знання, стверджує можливість і дієвість наукового прогнозування, бере участь у створенні окремих наукових гіпотез і теорій, є вченням про методики пізнання та діяльності, способи і форми їх практичного застосування.

Координуюча функція забезпечує відбір оптимальних методів наукових досліджень, виключає їх протиставлення, недооцінку або переоцінку.

Інтегруюча функція пов´язана зі створенням синтезуючих, проблемних наук (наприклад, біофізики, еволюційної генетики, екології, соціальної екології, онтології тощо), є найзагальнішим інтегратором наукового знання, сприяє перетворенню окремого наукового стилю мислення на діалектичний стиль через введення в науку філософських понять, категорій, принципів, законів.

Нарешті, логіко-гносеологічна функція полягає в розробленні загальних методів пізнання, їх нормативних принципів, в обґрунтуванні понять і теорій наукового знання, пізнання світу, його законів і закономірностей.

Отже, філософія є науково-теоретичною і дослідно-практичною базою життєдіяльності суспільства. Успіх будь-якої діяльності обумовлений наявністю відповідних знань та вмінь застосовувати багатий світоглядний і методологічний арсенал філософії в процесі прийняття і реалізації рішень.

Філософський світогляд покликаний відповідати на широке коло питань. Як влаштований світ? Чи існують у світі надприродні сили? Як співвідносяться в людині душа і тіло, свідоме і несвідоме, матеріальне і духовне начала? Що є істиною і помилкою? Що таке добро і зло; щастя і нещастя, справедливість, свобода? Перелік таких питань можна продовжити. Однак серед них є головне. Це питання про ставлення людини до світу в цілому. У філософії воно конкретизується в питанні про співвідношення природи, матерії та свідомості, мислення, матеріального і духовного взагалі, яке вважається основним. У ньому розрізняють онтологічну і гносеологічну складові.

Онтологічна складова містить питання про первинність матерії або свідомості. Що первинне — матерія чи свідомість? Що чому передує — матерія свідомості чи свідомість матерії? Залежно від відповіді на ці питання, у філософському світогляді вирізняють матеріалістичний та ідеалістичний напрями, а серед філософів — матеріалістів й ідеалістів. До матеріалістів належать ті, хто первинним вважає матерію, а свідомість, дух — вторинним, похідним від матерії; до ідеалістів — навпаки, ті, хто первинним вважає свідомість, а матерію — вторинною.

У філософії, крім матеріалістичного та ідеалістичного напрямів, є й третій — дуалістичний (лат. дуалізм — двоякий) напрям. Його прибічники вважають матерію і свідомість, матеріальне та ідеальне такими рівноправними началами, що не зводяться одне до одного. Він протистоїть філософському монізму (грец. один, єдиний) — способу розгляду різноманітних явищ світу з погляду лише одного з начал — матерії або свідомості. Філософський дуалізм часто перетворюється па філософський плюралізм (лат, численний), позиція якого полягає у визнанні багатьох незалежних один від одного начал філософствування, видів буття, основ і форм знання. Однак найбільш поширеними і впливовими напрямами у філософії були і залишаються: матеріалістичний та ідеалістичний, у межах яких вирізняються різноманітні філософські течії та школи. У матеріалістичному — стихійного, наївного матеріалізму; механістичного, метафізичного матеріалізму; діалектичного матеріалізму та ін. Ідеалістичний напрям представлений, головним чином, філософськими течіями і школами об´єктивного і суб´єктивного ідеалізму. Представники об´єктивного ідеалізму, досліджуючи об´єкт і предмет філософії, виходять із первинності надіндивідуального духовного начала, а суб´єктивного ідеалізму — зі свідомості суб´єктів та іпдивідів.

Гносеологічна складова основного питання філософії полягає у світоглядному ставленні людини до можливості пізнавати навколишній світ. Чи пізнаванний світ? Більшість філософів, вчених, інших учасників пізнавального процесу відповідають на це питання позитивно. Однак частина з них вважає неможливим остаточне вирішення питання про істинність знання. Така світоглядна позиція у філософії називається агностицизмом (грец. недоступний пізнанню). Найчастіше її поділяють філософи ідеалістичного, дуалістичного і плюралістичного напрямів.

Отже, множинність напрямів, течій і шкіл у філософії зумовлена насамперед неоднозначним визначенням їхніми творцями і прибічниками основного питання філософії. У різних інтерпретаціях марксистської філософії тривалий час матеріалістичний та ідеалістичний напрями протиставлялись як несумісні навіть антагоністичні, ворожі. Насправді вони характеризують лише різні, але суттєві світоглядні підходи до розв´язання "вічних" філософських проблем. Філософи — матеріалісти, наприклад, стверджуючи первинність матерії відносно свідомості, вирішують проблему джерела знань, яким е природа, людина, суспільство— об´єктивний світ у цілому в його розвитку і різноманітних взаємозв´язках. Філософи — ідеалісти питання про таке джерело, як правило, не ставлять, проте їхні зусилля пріоритетні в дослідженні структури свідомості і механізмів процесу пізнання. У філософію, науку і суспільну практику вагомий внесок роблять як філософи — матеріалісти, так і філософи — ідеалісти. Так, античний матеріаліст Демокріт створив атомістичну теорію побудови речовини; англійський матеріаліст Ф. Бекон у Новий час став родоначальником досвідного природознавства і творцем індуктивного загальнонаукового методу пізнання і дії; відомий німецький філософ — матеріаліст К.Маркс розробляв матеріалістичну діалектику і політичну економію капіталізму; український філософ матеріаліст П.В. Копнін став ініціатором створення логіки наукового дослідження і багато зробив для її розвитку.

Водночас діалектичну логіку створив німецький філософ — ідеаліст Г. Гегель; дедуктивний загальнонауковий метод — представник дуалістичного напряму у філософії француз Р. Декарт; поняття про ідеального педагога — український філософ — ідеаліст Г. Сковорода.

Філософи — матеріалісти і філософи — ідеалісти не протистоять, а, навпаки, доповнюють один одного. їх творчість служить людям, інтересам суспільного прогресу.

Отже, філософія — теоретичне світорозуміння, основа сучасного світогляду. Вона має свій об´єкт і предмет дослідження. Все розмаїття філософських ідей об´єднує історично сформований комплекс проблем і питань, знання відповідей на які обов´язкове для кожної цивілізованої людини.